загрузка...
Loading...
Check Google Page Rank

ОСНОВИ РЕЛІГІЄЗНАВСТВА

РОЗДІЛ 4. РАННЬОІСТОРИЧНІ ФОРМИ РЕЛІГІЇ

 

У сиву давнину людина ще не відділяла себе від природи. Вона здавалась їй живою і могутньою, в ній вона начебто відчувала присутність незчисленних таємничих сил, життя і смерть. Поступово зароджувались первісні релігійні уявлення наших далеких предків.

 

4.1. Наукове пояснення виникнення релігії

 

Питання про витоки релігії одна з ключових проблем релігієзнавства. Адже йдеться не лише про час виникнення релігії, про те, що вважати її “мінімумом” та які були її ранні форми. Не менш важливо з’ясувати, чому і як виникли вірування та культ, як зародився образ надприродного, уявлення про сенс буття людини в релігії. Проблеми ці складні і світоглядно неоднозначні. Тому і визначення витоків релігії характеризується концептуальним багатоманіттям.

Різноманітні теорії походження релігії з’ясовують ідейні джерела релігії, чинники її виникнення та початкові форми існування, але не ведуть мову про час її виникнення. Тому, покладаючись на наукові дані, ми звернемося до аналізу цієї проблеми.

Релігія, як свідчить історія, виникла тільки на певному етапі розвитку людських спільнот і її зародження та формування пов’язане, в першу чергу, з розвитком людської свідомості. Перший її етап становлення, що засвідчують результати археологічних розкопок, пов’язаний із появою мавполюдини і тривав до епохи неандертальця, тобто періоду формування ранньородової общини. Це був час так званої стадної свідомості, яка носила чуттєво-конкретний характер, але поступово залучалася до трудового процесу (виконувала функціональну роль). Цей тип свідомості не виходив за межі матеріальної практики, оскільки духовна сфера ще не відокремлена від практичної. Тому, як вважають учені, вести мову про існування релігії в цей час немає підстав.

Свідомість людини родової общини хоча й була примітивною, все ж таки була свідомістю суспільної людини. Людина того часу мала такий світогляд, який дозволяв їй взаємодіяти з навколишнім середовищем. Первісна суспільна свідомість була синтетичною, тобто містила зачатки майбутніх форм суспільної свідомості, наївно-реалістичні погляди на світ, які перепліталися з нереалістичними, фантастичними.

Основною формою відображення примітивних поглядів та уявлень тогочасної людини був міф. Він був головним носієм інформації, тому що легко запам’ятовувався і передавався з покоління в покоління. Міф виконував багато функцій: був світоглядом, містив у собі загальну оцінку світу, формував ціннісні орієнтири, норми поведінки, відносини та діяльність.

Специфікою міфологічного світогляду було уособлення природи, що проявлялось у порівнянні природи з людиною. Це полягало в тому, що на природу „переносились” усі людські якості, насамперед здатність діяти свідомо.

Основним чинником формування міфологічного світогляду була трудова діяльність людини, яка постійно вимагала від неї прийняття функціональних рішень. Це розвивало мислення, закладало умови для формування системного світогляду. Створювалися передумови для виникнення такого феномена, як абстрактне мислення, здатне формувати образне мислення, а отже й віру в абстрактні образи. Цей період був достатньо тривалим, а тому є сенс простежити, на якому рівні розвитку людських спільнот з’являються передумови для виникнення віри і релігії. Зауважимо, що до основних ознак наявності перших вірувань можна віднести поховання (віра в потойбічне життя) та наявність предметів релігійного культу.

Найдавнішими предками сучасної людини були архантропи (людина уміла), які жили десь 2,5-3 млн. років тому. Залишки їх кісток знайдено в Африці, Європі, Азії, але там відсутні ознаки вірувань: поховання та предмети релігійного культу.

Наступний предок людини, останки якого було знайдено на о. Ява в 1891р., був пітекантроп. Він жив приблизно 1 млн. років тому, на початку палеоліту. Ця істота зовнішнім виглядом нагадувала мавпу: довгі передні кінцівки, спадисте чоло, масивна нижня щелепа. Пітекантропи ще не мали постійного житла, не користувалися вогнем, але вже ходили на задніх кінцівках і, можливо, володіли елементарною мовою та виготовляли найпростіші знаряддя праці. Археологічні дослідження не дали жодних свідчень наявності у них будь-яких релігійних уявлень.

Синантроп (китайська людина, його залишки знайдено в 1927 р. в районі Пекіна) молодший від пітекантропа на 300 тис. років. Він уже мав кращі знаряддя праці, користувався вогнем, більш розвинутою була його мова, про що свідчать нижні щелепи. Однак і в нього не знайдено ознак наявності релігійних вірувань.

Архантропи, пітекантропи, синантропи не робили поховань своїх померлих родичів. Є здогадки, що їхні трупи вони залишали на місці смерті чи викидали з печер, а можливо, і з’їдали. Мабуть, саме тому так мало вціліло їхніх решток.

Зовсім інша картина спостерігається у неандертальця (останки знайдено в місцевості Неандерталь у Німеччині в 1856 р.), який з’явився в ході еволюції десь через декілька сотень тисяч років після синантропа. Було знайдено до двохсот стоянок, у тому числі і в нашій країні, цих спільнот. Дані розкопки свідчать, що неандертальці за фізичною будовою уже подібні до сучасної людини. Дослідники вважають, що вони жили десь 100-400 тис. років тому. Це льодовиковий період, коли клімат Європи був дуже суворим. Тому неандертальці жили в печерах, носили одяг зі звірячих шкур, вільно добували вогонь і користувалися ним, у них уже існував поділ праці за статевою ознакою. Основною формою організації їхнього суспільного життя була кровноспоріднена община. Колективне співжиття та трудова діяльність - полювання, рибальство, збиральництво змушувало їх жити більш згуртовано, ніж це було у попередників, і спілкуватися мовою.

У неандертальців наявні перші ознаки релігійних вірувань. Вони вже ховали померлих, що є свідченням певного ставлення до факту смерті, до покійника, піклування про нього. Це наводить на думку, що, можливо, саме тоді у наших пращурів з’являються уявлення про ймовірність існування людини за межами цього світу.

Водночас зауважимо, що у дослідників чіткої позиції відносно наявності у неандертальців релігійних уявлень немає. Деякі з них вважають, що поховання - ще не свідчення початків релігії. На їх думку, неандертальці здійснювали поховання, найімовірніше, із санітарно-гігієнічних потреб чи визнання авторитету в общині жінки- матері, яка в такий спосіб захищала свою дитину і після її смерті.

З упевненістю можна сказати, що релігійні уявлення були притаманні кроманьйонцю, залишки якого знайдено в 1868 р. у печері Кро-Маньйон (Франція). Його існування відносять до пізнього палеоліту (прибл. 40 тис. років тому). У цей час панував матріархат. Це була людина типу homo sapiens- людина розумна, у якої наявна здатність до абстрактного мислення, а отже, і до певних образних уособлень і віри в них.

Кроманьйонці володіли всіма здатностями людини антропологічного типу: вміли будувати землянки, носили одяг, користувалися вогнем, застосовували вдосконалені засоби полювання та рибальства, жили кровнородинною общиною.

Про наявність елементів релігійних уявлень у кроманьйонця свідчать також знахідки на його стоянці неподалік м. Іркутська у долині р. Біла (с. Мальта). Там дитина похована з численними прикрасами - намистом, браслетами, тіло її пофарбовано червоною охрою. Ці знахідки в похованнях засвідчують, що тогочасні люди, мабуть, уявляли, що й після смерті людина буде продовжувати своє існування в якомусь іншому світі і її зв’язки з родом не обірвуться.

Пам’ятки кроманьйонської культури дають підстави стверджувати, що виразні релігійні уявлення у людей виникли приблизно 4020 тис. років тому (інша точка зору 50-30 тис. р.). Це був не одномоментний акт. Процес формування релігійних уявлень та, відповідно, і культової практики, тривав упродовж 20 тис. років (кінець періоду первіснообщинного ладу і початок формування класового суспільства).

Сучасне релігієзнавство в аналізі ранньоісторичних форм релігії (їх ще називають первісними віруваннями) спирається на серйозні наукові дослідження вірувань народів світу, представлені працями Е. Тейлора, Дж. Фрезера, Л. Моргана, Б. Малиновського, Л. Штернберга, І. Огієнка, В. Іорданського, С. Токарева. Саме ці праці й склали фактологічну основу наших уявлень про час, причини та передумови виникнення вірувань, про первісні форми релігійності та місце останньої у світосприйманні людини первіснообщинного суспільства.

За даними сучасної науки, як вже зазначалось, первісні релігійні вірування зароджуються близько 40 тис. років тому - в пізнього неандертальця, що жив у мустьєрську епоху кам’яного віку. Саме тоді закінчувалося формування в основних рисах фізичного типу людини й починала складатися ранньородова організація суспільства. Щоправда, частина вчених пов’язує появу первісних вірувань із більш пізнім часом - із добою кроманьйонця - викопного представника “готового” типу людини (С. Токарєв, Н. Капустін). Але свідчення історії матеріальної і духовної культури, археології, палеоантропології, порівняльної психології спонукають надати перевагу першій точці зору. Цієї думки також дотримуються автори підручника “Академічне релігієзнавство”. Саме в ранньородовому суспільстві складається специфічний суперечливий збіг соціумних та гноселогічних обставин, в яких була закладена можливість появи релігійних вірувань.

Соціумною причиною виникнення останніх став такий рівень розвитку продуктивних сил і суспільних відносин, який ще був недостатній для правильної орієнтації людини в навколишньому світі, але вже достатнім для виникнення у неї вищих, суто людських пізнавальних здібностей.

Гносеологічні (пізнавальні) передумови ранніх релігійних вірувань пов’язані зі здатністю абстрактного мислення і фантазії в умовах обмеженості знань, що могли б відриватися від дійсності, уособлювати таємничі сили довкілля, абсолютизувати й догматизувати певні риси пізнавальної діяльності, створювати образи надприродного, викликати віру в його існування та здатність впливати на людину і її оточення.

Наявність названих причин і передумов релігійних вірувань із необхідністю привела до віри в існування особливих, таємничих сил природи та уявлення про можливість чаклунського впливу на них. Це були наївні, не завжди чітко визначені, первісні вірування.

Як свідчать археологічні дослідження, перші релігійні вірування були притаманні пізньому неандертальцю, що проявлялися у формі примітивних проявів віри у надприродне, зокрема в культі померлих у поєднанні з вірою в існування потойбічного життя. Такої думки дотримувався академік А. Окладников, який досліджував одне з неандертальських поховань у печері Тешик-Таш (Узбекистан). Череп неандертальського хлопчика, знайдений там, був оточений кільцем попарно увіткнутих у землю рогів гірського козла. Аналогічно, в неандертальських похованнях у печерах Драхенлох (Швейцарія) і Петерсхен (Німеччина) виявлено черепи ведмедів, обкладені камінчиками. Очевидно, цим елементам поховального обряду надавалося магічне значення.

Пізньонеандертальські поховання, зокрема у Киїк-Коби (Крим) та подібні їм, являли собою вже невеликі заглиблення, засипані землею й завалені кам’яними брилами. Кістяки померлих тут мали незвичайне положення: підібгані коліна, вони лежали на боці, інколи руки були підкладені під голову, як це буває у сплячої людини.

Такі знахідки можуть свідчити про можливість появи вже у давніх людей елементарних релігійних вірувань, зокрема уявлень про різні форми потойбічного життя.

Примітивні знаряддя, зокрема гостроконечник, скребачка, як і нуклеуси - заготовки з каменю, з яких пізніше виготовлялися знаряддя праці, - свідчать про наявність у пізніх неандертальців абстрагуючих та фантазійних здібностей, без яких були немислимі релігійні уявлення.

Якщо пізньому неандертальцю були притаманні лише розпливчасті нестійкі релігійні уявлення, то у кроманьйонця, як вважає А. Колодний, вони вже складаються у ранні форми релігії. Так, у кроманьйонців у пізньому палеоліті з’являються перші твори первісного мистецтва (печера Леско у Франції) зображення звірів, уражених дротиками та мисливських загорож, сіток, позначених чаклунськими мотивами. Поховання кроманьйонців (поряд із кістяками померлих - знаряддя праці, зброя, рештки їжі, прикраси - амулети) свідчать про більш виразні релігійні вірування і про те, що у них вже існувала віра в душу, загробне життя. Отже, причини та умови появи релігійних вірувань слід шукати у способі життя первісної людини. В першу чергу це низький ступінь оволодіння природою, надзвичайно бідна обізнаність людини з навколишнім світом. Життя їй здавалося повним таємниць. її оточували незрозумілі й загадкові явища. Вона не могла збагнути, чому цілком здорова людина раптово захворіла, чому не було дощу у звичайну для нього пору, чому дує вітер, буває день і ніч. Навіть власна тінь, биття серця й дихання було таємницею. Тому поряд з уявленнями, перевіреними досвідним шляхом, у неї виникали й складалися релігійні вірування.

Первісна людина була майже цілком залежною від навколишнього світу і ні на практиці, ні в уяві не виокремлювала себе з нього. Тому в її релігійних уявленнях суспільне і природне середовище складали одне ціле, а світ являв собою систему уособлених у різних природних феноменах сил, яким були властиві вольові та розумові якості та які були пов’язані між собою принципом кровної спорідненості. Сам світ уявлявся як проекція кровно-родових відносин, за якими організовувалося тогочасне суспільство. Тому свідомість первісної людини була символічною, міфологічною. Для неї характерна відсутність розмежування природного і надприродного, чуттєвого і духовного.

В історії ранніх релігійних вірувань можна виділити дві основні стадії їх розвитку: найдавніша (епоха ранньородової організації суспільства) та давня (епоха розвинутого первіснообщинного суспільства). Першій стадії відповідають такі релігійні вірування, як фетишизм, анімізм, тотемізм, магія. Другій землеробські культи, шаманізм.

У першій стадії практично неможливо встановити історичну послідовність формування первісних вірувань, оскільки вони існували синхронно.

Їм притаманні такі типологічні риси:

1) поклоніння духам (природи, предків), яким спочатку надавали зооморфних (поклоніння богам в образі тварин), а потім антропоморфних (поклоніння людиноподібним богам);

2) відсутність професійних служителів культу (культ відправляв старійшина роду, де рід водночас був релігійною громадою);

3) відправлення культу у формі особливого для кожного племені

святкування, що супроводжувалося магічними обрядами (танцями, іграми) на честь духів.






загрузка...





загрузка...