загрузка...
Loading...
Check Google Page Rank

Філософія світ людини

Філософська антропологія та релігійні уявлення про людину

Філософська антропологія, незалежно від певного релігійного (а чи навіть атеїстичного) конкретного її відгалуження, приречена розглядати релігійні уявлення, релігію в цілому та ідею Бога як концентроване та історично розвинуте вираження систем людських цінностей та світоглядних орієнтирів. Конкретна ідейно-релігійна орієнтація певної течії філософської антропології може визначати лише місце релігійних уявлень у системі ціннісних регулятивів людського світо-відношення, однак ставлення до них як до світо-відношення буде єдиним.

В цьому плані філософська антропологія підходить до ідеї Бога як квінтесенції релігійного світо-відношення людини у спосіб, що радикально відрізняється від того, який пропонує теологія, котра, хоч і перетинається з антропологічною проблематикою в ідеології боголюдини (наприклад у Христології), проте "свідомо забуває" про реальне походження питання щодо першопричини граничної напруженості становища людини у світі. І той "факт", що це питання залишається без відповіді, залишається таємницею, остаточне розкриття котрої неможливе ні фізично, ні логічно, ані морально, стає лише відправним для теологічної тематизації, в той час як філософська антропологія зупиняється перед ним у внутрішньому розгортанні своєї тематики. Філософська антропологія віднаходить у собі Бога як безперечний факт людського буття, розглянутого у ракурсі його специфіки, — факт, що "підтверджується" всією послідовністю розгортання людської проблематики і обґрунтовується нагальною необхідністю розв'язання тієї вкрай гострої ситуації, в котру втягується людина своєю власною сутністю. Тому для філософської антропології, що виростає на ґрунті некласичної (критичної) онтології, котра певним чином знімає протистояння свідомості буттю, суперечка про те, чи є Бог, а чи його немає як елементарно наявного, трансформується у роздуми з приводу того, що (чим) є Бог у системі свідомого (з-відомістю) та моральнісно (в цілому духовно) зорієнтованого буття людини. При ньому внутрішньо-онтологічна настійність висновків про божественну першопричину людських діянь успішно запобігає спокусі проголосити Бога чимось "рукотворним", людським штучним витвором і т.п., як, до речі, з іншого боку, не може вона слугувати цілком достатньою підставою для висновків про сотворіння людини Богом. Сам феномен релігійної переконаності — поза компетенцією філософської антропології.





загрузка...





загрузка...