Філософія світ людини
Багатомірність людського буття та сутності людини
Поняття "образу людини". Історичність та мінливість "образу людини" в історії культури
Зазначена тема лекції передбачає, першою чергою, розгляд соціокультурних особливостей людського в історії культури. Але "образ людини" має сприйматися, крім того, як самостійний теоретичний принцип у межах філософської антропології. Звичайно ж, це не заперечує самої можливості сутнісного аналізу людини, дозволяючи нам лишень говорити про проблему "образу людини" як самостійну філософсько-антропологічну проблему антропології. Що ж саме містить у собі "образ людини" і які питання мають бути для нас першочерговими?
Безумовно, що існуючий у культурі образ людини втілює в собі певні стереотипи поведінки, звички, погляди, що сприймаються людиною як певні самоочевидность а інколи і як неможливість інших уявлень про людину. Власне, тому мінливість образу людини не означає самого усвідомлення мінливості та плинності людського: почасти ми стикаємося в історії культури із запереченнями та критикою уявлень про людину попередніх епох і переконанням про незмінність та абсолютну істинність існуючих у сьогоденні уявлень. Саме це і надає можливість нам стверджувати, що образ людини не є свідомою, раціональною моделлю того, чим є людина.
Та окрім цього, образ людини містить у собі певні прагнення, соціальні, політичні й, безумовно, особистісні уявлення про те, якою людина має бути; тобто мова йде про певний ціннісний ідеал людського. Навіть невідповідність повсякденного людського існування та ідеальних уявлень про людське буття дає змогу нам говорити про панівні в культурі цінності, що є також безперечною складовою "образу людини". Нарешті, важливим для нас є ще один аспект поняття "образу людини". Дослідник із філософської антропології Моріс Фрідмен не випадково зазначав свого часу: парадокс людського образу в тому, що він є одночасно універсальним і унікальним, але універсальність його може бути розкриті для нас лише через неповторність: на відміну від будь якого статичного ідеалу, образ завжди співвіднесений неповторною відповіддю щодо конкретного моменту, до того ж відповіддю, котра не може бути передбачена або ж повторена. Саме тому ми можемо сприймати образ людини як частку особистісного в людині, не забуваючи також про те, що людська особистість формується завжди в діалозі з іншими, а також у діалозі з уже панівним у куль турі образом людського.
Перелічені вище питання аналізу образу людини лише частково окреслюють існуючі проблеми. Дослідники з філософської антропології неодноразово наголошували, що складність подібного аналізу не лише в тому, що образ людського не може бути остаточно визначений у межах конкретних культур і потребує постійного саморозкриття; мінливість існуючого в культурі одразу ускладнює і урізноманітнює можливості самого аналізу. Прикладом можуть слугувати досить своєрідні тенденції дослідження образу людини у філософській культурі XX століття: зокрема, в неофрейдизмі, структуралізмі та постструктуралізмі була прийнята точка зору, що образ людини містить у собі не лише певні норми, але й відхилення від норми; така співмірність між нормою та можливим відхиленням історично рухома і визначає не тільки наші уявлення про людину, але й методи аналізу.
Важливою уявляється також та обставина, що зазначені конститутивні моменти образу людини (існуючі культурні стереотипи, самоусвідомлення людиною неповторності та особливості людського, панівні в культурі ідеали і т. ін.) дають підставу з певністю говорити про мінливість людського. Набагато складніше визначити культурні епохи, зокрема хронологічні межі цих епох. Панівний у свідомості образ людського завжди значно консервативніший, аніж наукові, метафізичні, мистецькі і т. ін. уявлення культури. Саме тому криза метафізичного та наукового знання почасти немовби співіснувала зі стабільними та менш схильними до змін світоглядними уявленнями, зокрема баченням людської сутності.
Зазначена тема лекції передбачає, першою чергою, розгляд соціокультурних особливостей людського в історії культури. Але "образ людини" має сприйматися, крім того, як самостійний теоретичний принцип у межах філософської антропології. Звичайно ж, це не заперечує самої можливості сутнісного аналізу людини, дозволяючи нам лишень говорити про проблему "образу людини" як самостійну філософсько-антропологічну проблему антропології. Що ж саме містить у собі "образ людини" і які питання мають бути для нас першочерговими?
Безумовно, що існуючий у культурі образ людини втілює в собі певні стереотипи поведінки, звички, погляди, що сприймаються людиною як певні самоочевидность а інколи і як неможливість інших уявлень про людину. Власне, тому мінливість образу людини не означає самого усвідомлення мінливості та плинності людського: почасти ми стикаємося в історії культури із запереченнями та критикою уявлень про людину попередніх епох і переконанням про незмінність та абсолютну істинність існуючих у сьогоденні уявлень. Саме це і надає можливість нам стверджувати, що образ людини не є свідомою, раціональною моделлю того, чим є людина.
Та окрім цього, образ людини містить у собі певні прагнення, соціальні, політичні й, безумовно, особистісні уявлення про те, якою людина має бути; тобто мова йде про певний ціннісний ідеал людського. Навіть невідповідність повсякденного людського існування та ідеальних уявлень про людське буття дає змогу нам говорити про панівні в культурі цінності, що є також безперечною складовою "образу людини". Нарешті, важливим для нас є ще один аспект поняття "образу людини". Дослідник із філософської антропології Моріс Фрідмен не випадково зазначав свого часу: парадокс людського образу в тому, що він є одночасно універсальним і унікальним, але універсальність його може бути розкриті для нас лише через неповторність: на відміну від будь якого статичного ідеалу, образ завжди співвіднесений неповторною відповіддю щодо конкретного моменту, до того ж відповіддю, котра не може бути передбачена або ж повторена. Саме тому ми можемо сприймати образ людини як частку особистісного в людині, не забуваючи також про те, що людська особистість формується завжди в діалозі з іншими, а також у діалозі з уже панівним у куль турі образом людського.
Перелічені вище питання аналізу образу людини лише частково окреслюють існуючі проблеми. Дослідники з філософської антропології неодноразово наголошували, що складність подібного аналізу не лише в тому, що образ людського не може бути остаточно визначений у межах конкретних культур і потребує постійного саморозкриття; мінливість існуючого в культурі одразу ускладнює і урізноманітнює можливості самого аналізу. Прикладом можуть слугувати досить своєрідні тенденції дослідження образу людини у філософській культурі XX століття: зокрема, в неофрейдизмі, структуралізмі та постструктуралізмі була прийнята точка зору, що образ людини містить у собі не лише певні норми, але й відхилення від норми; така співмірність між нормою та можливим відхиленням історично рухома і визначає не тільки наші уявлення про людину, але й методи аналізу.
Важливою уявляється також та обставина, що зазначені конститутивні моменти образу людини (існуючі культурні стереотипи, самоусвідомлення людиною неповторності та особливості людського, панівні в культурі ідеали і т. ін.) дають підставу з певністю говорити про мінливість людського. Набагато складніше визначити культурні епохи, зокрема хронологічні межі цих епох. Панівний у свідомості образ людського завжди значно консервативніший, аніж наукові, метафізичні, мистецькі і т. ін. уявлення культури. Саме тому криза метафізичного та наукового знання почасти немовби співіснувала зі стабільними та менш схильними до змін світоглядними уявленнями, зокрема баченням людської сутності.