загрузка...

Економіка
Файли
Всі предмети
ЗНО 2014
Конспекти уроків
Опорні конспекти
Підручники PDF
Підручники онлайн
Бібліотека PDF
Словники
Довідник школяра
Майстер-клас для школяра
Роботи відвідувачів
Зворотній зв'язок

загрузка...
Check Google Page Rank

ПОЛІТИЧНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ

Розділ 4

Політична участь, поведінка та діяльність

 

4.2. Політичні відносини та політичне мислення

 

Політичні відносини — основа політичного життя, його зміст і особливості. Такі відносини мають два основних виміри — внутрішній і зовнішній. Зовнішній вимір часто помилково називають або асоціюють з міжнародними відносинами, але це не те саме.

Внутрішні політичні відносини відіграють основну роль у житті країни. Це відносини між усіма, хто прямо або опосередковано причетний до політики. Саме вони не лише зумовлюють життя держави, народу, а й визначають зовнішню політику, яка завжди пов’язана з інтересами нації, народу, держави, тобто формується і реалізується залежно від загальнонаціональних інтересів. Політичні відносини реалізуються відповідно до політичного інтересу (інтересів) і через певну політичну поведінку та діяльність.

Політичні відносини, політична діяльність неможливі без певних норм і процедур, а також без відповідних політичних інститутів.

Політичний інститут (political institution) — організація, установа, орган у сфері політичного життя [238, 281].

До політичних інститутів зараховують державні органи (парламент, уряд, суд), різноманітні структури, що здійснюють представництво інтересів (політичні партії, групи інтересів, лобізм), способи обрання посадових осіб (виборчі системи) тощо.

Політичні відносини мають відповідні особливості і характеристики. Вони виникають й існують за активної участі свідомості і проявляються через відповідні вчинки, процеси. Вирізняють дві форми існування політичних відносин: політичну діяльність і політичну організацію. Якщо в політичній діяльності відбивається динамізм політичних відносин, їх залежність від зусиль конкретних учасників політичного процесу, то політична організація відображає відповідну структурованість політичних відносин, їх сформованість на основі відповідних норм і правил. Останній аспект політики часто ще називають інституціональним.

Політична участь не тільки забезпечує реалізацію інтересів і потреб громадянина у процесі політичної діяльності, а водночас, як уже зазначалося, є дієвим засобом політичної соціалізації, формування політичної культури, громадянської позиції особи.

У процесі політичної діяльності політик, громадський діяч неодмінно вступає у певні контакти, відносини з державою, владою, іншими політиками, засвоює ідеологію, бере участь у політиці. Ці відносини багато в чому визначаються тим, наскільки політик знає їхню суть, особливості функціонування, володіє прийомами або технологіями політичної діяльності. Скажімо, необхідно добре усвідомити, що таке держава, коли і як вона виникає, які її функції, щоб впливати на реорганізацію держави, здійснення реформи політичної системи держави тощо. Те саме стосується і політичних режимів, оскільки політикові доводиться жити і діяти в умовах існування конкретного політичного режиму, політичних партій, громадських об’єднань, інших суб’єктів політики.

Нині до політики, в широкому розумінні цього явища, залучена переважна більшість пересічних громадян України, що засвідчує їх небайдуже ставлення до того, що відбувається в державі. Так, останнім часом в Україні спостерігається досить висока активність громадян під час виборчих кампаній, опитувань громадської думки, інших суспільно-політичних акцій, що є помітною ознакою демократичного, поступального розвитку суспільства.

Становлення України як суверенної, соборної, демократичної держави — процес складний, довготривалий і далеко неоднозначний. Кардинальні зміни відбуваються в усіх без винятку сферах життя нашого суспільства, але найпомітніші з них ті, що стосуються свідомості громадян, їхньої життєвої позиції, участі у державотворчих процесах.

Такі позитивні кроки багато в чому зумовлені розвитком соціально-політичних процесів, формуванням нової генерації політичних, державних, громадських діячів, підвищенням соціальної активності дедалі більшої кількості наших співвітчизників. Іншими словами, нині потрібні люди не лише небайдужі до того, що відбувається в державі загалом, а й активні учасники конструктивних економічних, політичних, духовних процесів, люди, які певною мірою, а ще ліпше — досконало, володіють політичними технологіями.

Політика мислення. Суть і характер політичних відносин зумовлює політична поведінка будь-якого суб’єкта політики. Перш ніж характеризувати особливості та типи політичної поведінки, коротко визначимо роль в цьому процесі політичного мислення та політичної психології.

Політичне мислення — опосередковане та узагальнене відображення людиною (політиком) політичних явищ і процесів об’єктивної дійсності в їх історичних, часових зв’язках і відносинах.

Політичне мислення пов’язане передусім з пізнанням реалій, що разом становлять політичне життя в усій його різноманітності. Як і будь-яке інше, таке мислення щонайтісніше пов’язане з мовою — основним знаряддям формування та способом існування думки (думок).

Політичне мислення уможливлює наукове пізнання всього, що зумовлює політику, її існування, пізнання сутності та особливостей політичних явищ і процесів, дає змогу не лише пізнавати, а й передбачати, прогнозувати розвиток політичних подій, сприяє формуванню особистості, її навичок, здібностей, політичної культури. Таке мислення політика розвивається і формується під час безпосередньої активної пізнавальної діяльності, під впливом і на основі всього досягнутого людством у процесі його історичного розвитку.

У психології, політичній психології активно дискутуються питання щодо типу політичного мислення як певного способу використання індивідом інформації для отримання певних результатів. Американський вчений Ш. Розенберг, наприклад, наголошує на існуванні трьох типів політичного мислення: послідовно-ситуаційного, лінійного та систематизованого.

Послідовно-ситуаційне мислення акцентує увагу на тому, що політична реальність — це нібито певна послідовність та узгодженість подій, явищ, ситуацій. Людям (політикам) з таким типом мислення важко абстрагуватися, узагальнювати, відшукувати певні аналогії.

Лінійне мислення властиве тим, хто пов’язує певну політичну подію з якоюсь основою, а решту вважає похідними від першої. Таке мислення є досить аналітичним.

Систематизоване політичне мислення притаманне тим, хто вважає, що політика будується на системі певних взаємин, явищ, процесів, подій.

Політичному мисленню властиві практично такі ж розумові дії і операції, як і будь-якому іншому, зокрема аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, абстрагування, класифікація, систематизація. Те саме стосується і форм мислення, оскільки результати процесу мислення (думки), як відомо, існують у формі суджень, міркувань, умовиводів і понять.

В останні два десятиліття XX ст. дедалі активніше почали говорити про нове політичне мислення. Його виникнення насамперед можна пояснити інтенсивним розвитком у світі саме демократичних процесів, суттєвою демократизацією суспільного життя взагалі.

Як складна політична соціальна сентенція нове політичне мислення базується на усвідомленні того, що вижити в цьому світі, за великим рахунком, людство має можливість лише за умови консолідації, єднання, згуртування сил, вирішення спільними зусиллями так званих глобальних проблем людства, проблем війни, екологічного стану, проблеми СНІДу, наркоманії, тероризму тощо.

Вирізняють традиційне і нове політичне мислення.

Традиційне політичне мислення базується на усвідомленні того, що кожна країна може вижити самостійно, без підтримки, допомоги інших країн.

Основні ознаки традиційного політичного мислення:

• примат класових, групових, національних інтересів над інтересами насамперед особи;

• експлуататорське ставлення до природи, навколишнього середовища як до таких, що мають цілком слугувати людині, суспільству;

• намагання силовими методами вирішувати окремі проблеми, в тому числі й міждержавні відносини (війна розглядається як допустимий і нормальний засіб для розв’язання політичних проблем);

• недопустимість інакодумства, недовіра — як основна форма спілкування між класами, народами, країнами;

• турбота про безпеку власної країни — над усе.

Нове політичне мислення, навпаки, стверджує, що прогрес людського розвитку базується на колективізмі, єдності країн і народів у їх стратегічному плані.

Основні ознаки нового політичного мислення:

• постійний примат загальнолюдських цінностей та інтересів над іншими;

• дбайливе ставлення до природи, навколишнього середовища, турбота про їх раціональне використання та відновлення;

• вирішення будь-яких політичних проблем через збалансування інтересів, за допомогою дискусій, домовленостей, консенсусу, виключення війн з життя суспільства;

• терпиме, поважливе і довірливе ставлення до політичних опонентів, максимальна деідеологізація міжнародних відносин;

• загальна безпека країн і народів.

Індивідуальні особливості політичного мислення зумовлені характером життя людини-політика, особливостями діяльності, типом нервової діяльності, співвідношенням першої та другої сигнальних систем. Основними індивідуальними особливостями політичного мислення є самостійність, критичність, глибина, гнучкість, широта, швидкість, творчість. Зазначені індивідуальні особливості такого мислення розвиваються і вдосконалюються лише в процесі постійної розумової та практичної діяльності людини.

Будь-яка політична дія є результатом почуттєвого сприйняття, відповідного осмислення конкретних ситуацій, явищ, вчинків найрізноманітніших суб’єктів політики. Аналізуючи політичні події, явища, процеси, політик постійно повинен розглядати їх не лише за сутністю, а й стосовно психології окремих суб’єктів. Синтезуючи політичні явища, політик ставить за мету також визначити логіку їх розвитку, спрогнозувати перебіг подій, усвідомити, кому і якою мірою певні дії потрібні й вигідні.

У політичному мисленні своєрідно виявляються абстрагування та конкретизація, оскільки будь-які дії мають бути перекладені на мову політики з огляду на політичні ідеї, цілі, погляди, позиції, інтереси. Політичний аналіз передбачає, по-перше, вивчення взаємодії структур, що діють у політиці, а по-друге — встановлення зв’язків і особливостей, розвиток і використання яких можуть забезпечити найбільший ефект у політиці.

Своєрідною функцією процесу політичного мислення є політична ідеалізація. Для ідеальних побудов, прогнозів у політиці потрібні раціональні, виважені підстави, фундамент для таких прогнозів. За інших обставин політична ідеалізація є елементарним фантазуванням, прожектерством. Обережно політик має використовувати і різноманітні аналогії у процесі політичного мислення, оскільки такий шлях пошуку істини, прийняття політичного рішення спрощений, не результативний. Аналогія не може бути достатнім аргументом у прийнятті політичного рішення, оскільки ідеально схожих політичних процесів практично не існує.

Політичне моделювання. У політичній діяльності досить поширеним є моделювання як мислене уявлення про щось більш-менш конкретне (програми партій, рухів, державні плани, економічні моделі тощо). Політичне моделювання досить предметне і широко застосовується в політичній діяльності. У процесі політичної діяльності, як і будь-якої іншої розумової діяльності, людина наштовхується на різноманітні соціально-психологічні бар’єри, намагається їх подолати. Насамперед це соціально-психологічні бар’єри діяльності та спілкування. Так, досягнення, набуття нових, ґрунтовніших знань потребує твердості, цілеспрямованості, працелюбності, щоб примусити себе засвоїти нову, складнішу інформацію.

Розглянемо політичну поведінку детальніше.



загрузка...
загрузка...
Google