ЕТИКА ДІЛОВОГО СПІЛКУВАННЯ

Лекція 1 ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ КУРСУ

 

Гуманістична спрямованість етики спілкування та її значення

 

Великі гуманісти минулого були філософами й психологами водночас. Вони усвідомлювали, що природу людини можна зрозуміти, лише виявивши норми й цінності її життя [17, с. 24]. Оскільки людина є мірою всіх речей, вона є найвищою цінністю й головним багатством суспільства. Розвиток цього спрямування в етиці та психології сприяв становленню гуманістичної етики та психології.

Гуманістична етика — напрямок у філософії, що поширився у США з 20-х років XX століття (І. Файт, К. Гарпет, І. Левін та ін.). Автори цієї теорії тісно пов’язують моральність з психологією окремої особистості, певною мірою виокремлюючись від загальних принципів моралі. У сучасній інтерпретації ідеї гуманістичної етики обґрунтували Ж.-П. Сартр і Е. Фромм. Так, останній зазначав, що любов до себе, яка неможлива без любові до інших, є вищою цінністю. Якщо в авторитарній етиці норми, що встановлені авторитетом або владою, завжди превалюють над індивідуальними, то в гуманістичній “сама людина може визначити критерій доброчесності та пороку” [17, с. 35]. За Е. Фроммом, характерна особливість людини — можливість реалізуватись і знайти своє щастя тільки у зв’язку з іншими людьми, у солідарності з ними. Вітчизняні етики й зарубіжні вчені стверджують, що науці треба перемістити увагу з вивчення людини як об’єкта, речі серед речей до вивчення її як суб’єкта, як міри всіх речей [12]. Послідовники гуманістичної етики дотримуються тези, що людина може реалізуватися й стати щасливою лише в єдності з іншими, у взаємодії та спілкуванні з ними. Любов до ближнього, повага до нього — це сила людини, що об’єднує її зі світом, який є і її власним світом. Добро в цьому контексті — розкриття та реалізація можливостей людини, зло — безвідповідальність, передусім, щодо себе. Тому, щоб зрозуміти суть добра і зла, треба звернутися до природи людини, яку вивчає психологія.

Гуманістична психологія — напрямок у психології, представники якого визнають головним предметом цієї науки особистість як унікальну цілісну систему, для якої характерною є відкрита можливість самоактуалізації та самореалізації. Цей напрямок зародився в 50-60-ті роки в Каліфорнії (США). Назву йому дав А. Маслоу, а значний внесок у його розвиток зробив К. Роджерс [2]. Основним у цій орієнтації є віра у можливість особистісного зростання кожної людини, яка може самостійно обирати свою долю. Людина народжується доброю (або нейтральною), а суспільство робить її злою, агресивною. Згідно з положеннями, введеними К. Роджерсом, у кожній людині закладено прагнення до добра, до самореалізації, і вона здатна їх досягти. Проте виховання та норми поведінки, запропоновані суспільством, змушують людину знехтувати власними почуттями та потребами і пристати на цінності, нав’язані іншими. А. Маслоу вважає, що в людини замало можливостей для задоволення своїх основних потреб, а це врешті-решт гальмує задоволення таких вищих потреб, як самоповага та самореалізація.

Отже, гуманістична етика ґрунтується на сучасній психології, яка сприяє розвиткові етики. Як стверджує Е.Фромм, вищі цінності гуманістичної етики та психології — це не егоїзм, а любов до себе, не відкидання індивідуальності, а ствердження людської самості. Щоб бути впевненою у своїх цінностях, особистість має знати й розуміти себе, свою здатність до добра та самовіддачі [17, с. 29]. Автори дотримуються положень гуманістичної етики та психології в сучасному її розумінні.

 

Висновки

 

• Спілкування є важливою формою людського буття, умовою життєдіяльності людей, способом їх об’єднання.

• Культура спілкування охоплює етичну та психологічну культуру, відповідні знання, необхідні для взаємодії, вміння застосовувати їх у конкретних ситуаціях.

• Високий рівень культури спілкування характеризується гуманістичними установками, в основі яких лежать гуманістична етика та гуманістична психологія.

• Гуманістична етика та гуманістична психологія орієнтують на те, що людина є мірою всіх речей.

• Для успішного спілкування треба створювати умови, які сприяли б самоактуалізації та самореалізації співрозмовників, їхній продуктивній співпраці.

 

Список використаної та рекомендованої літератури

 

1. Андреева Г. М. Социальная психология. — 2-е изд. — М., 1988.

2. Гриншпун И. Б. Введение в психологию. — М., 1994.

3. Добрович А. Б. Воспитателю о психологии и психогигиене общения.— М., 1987.

4. Конева Е. В. Психология общения: Учеб. пособие.— Ярославль, 1992.

5. Лисина М. И. Проблема онтогенеза общения.— М., 1986.— С. 11-14.

6. Лозниця В. С. Психологія менеджменту: Навч. посібник. — К., 1997.

7. Лунева О. В., Хорошилова Е. А. Психология делового общения.— М., 1980.

8. Малахов В. А. Етика: Курс лекцій. — К., 1996.

9. Мескон М. Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента: Пер. с англ. — М., 1992.

10. Мицич П. Как проводить деловые беседы: Пер. с серб.-хорв. — М., 1987.

11. Монтень М. Опыты. — Кн. 3.— М., 1979.

12. Основи психології / За ред. О. В. Киричука, В. А. Роменця. — К., 1995.

13. Психология и этика делового общения / Под ред. В. Н. Лавриненко.— М., 1997.

14. Словарь по этике / Под ред. А. А. Гусейнова, И. С. Кона. — М., 1989.

15. Современный маркетинг / Под ред. В. Е. Хруцкого.— М., 1991.

16. Человек в системе наук / Отв. ред. И. Т. Фролов. — М., 1989.

17. Фромм Э. Психоанализ и этика. — М., 1998.

18. Шеломенцев В. Н. Этикет и культура общения. — К., 1995.






загрузка...





загрузка...