ПСИХОЛОГІЯ СІМ’Ї

Розділ II

ДІЯЛЬНІСТЬ ПРАКТИЧНОГО ПСИХОЛОГА ЩОДО НАДАННЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ СІМ'Ї

 

 

Тема 4

 

ПСИХОЛОГІЧНА ДІАГНОСТИКА СІМ’Ї

 

Мета і завдання психологічної діагностики сім'ї.

Методи психологічного вивчення сім'ї.

Параметри діагностики подружніх стосунків і відповідні методики.

Особливості психологічної діагностики сім'ї з проблемною дитиною.

Особливості психологічної діагностики сім'ї на основі індивідуального і системного підходів.

 

Можливість надання психологічної допомоги сім'ї залежить насамперед від правильного виявлення її проблеми на основі психодіагностичних даних.

Існують такі психологічні методи вивчення сім'ї [16]:

науково-дослідні, спрямовані на теоретичне узагальнення даних, що розширюють професійний кругозір психолога-практика;

діагностичні, за допомогою яких отримують конкретні дані, необхідні для роботи з певною сім'єю;

корекційно-діагностичні, або психотерапевтичні, спрямовані на визначення форми і змісту корекційної роботи з сім'єю.

При цьому психологічна діагностика сім'ї передбачає розв'язання таких завдань [14]:

• з'ясування того, чи є проблема сім'ї об'єктом впливу психолога або інших фахівців (психіатра, юриста, дефектолога тощо);

• виявлення об'єкта психологічної допомоги (дитина, її батьки, сім'я загалом);

• вибір способу впливу (індивідуальна робота з дитиною, її батьками, подружньою парою, дитиною і батьком, групою дітей, батьків, сім'єю загалом);

• психодіагностика під час корекційного впливу з метою визначення тактики корекційного процесу (реакції членів сім'ї на психолога й один на одного, особливості їхньої поведінки тощо).

Розв'язати перелічені завдання важко насамперед через складність сім'ї як системи, на формування і життєдіяльність якої впливають безліч зовнішніх і внутрішніх факторів (див. теми 1—3), а також через відсутність єдиного підходу до вирішення проблем сім'ї.

Серед існуючих теоретичних концепцій 3. Кісарчук [10] вирізняє два полярних підходи до вивчення сім'ї: індивідуальний і системний. При індивідуальному підході сім'я розглядається як стрес-фактор, з яким має впоратися член сім'ї, який звернувся за консультацією до психолога. Завдання психолога полягає у виявленні індивідуальних особливостей членів сім'ї, що утруднюють сімейну адаптацію. Системний підхід переміщує центр діагностики з індивіда на групові процеси сім'ї як системи, а проблеми членів сім'ї в цьому разі вважаються такими, що відбивають дисфункції сімейної системи.

У межах індивідуального підходу використовують діагностичні засоби, спрямовані на дослідження таких сфер сімейного життя, як подружні стосунки, стосунки батьків і дітей, стилі виховання і їх вплив на становлення особистості дитини.

Діагностика подружніх стосунків спрямована насамперед на виявлення факторів, що знижують задоволеність шлюбом і, отже, порушують його стабільність (див. тему 2).

Так, виявлення рівня подружньої сумісності на основі структурно- функціонального підходу (коли сумісність виявляється у здатності

подружжя утворювати цілісну, врівноважену сімейну діаду з узгодженими і несуперечливими сімейними ролями) припускає вивчення різних характеристик подружжя:

психофізіологічних властивостей індивідуальності членів сім'ї; при цьому передбачається насамперед визначення сумісності типів вищої нервової діяльності подружжя, їхніх темпераментів з можливим використанням експрес-методик (тести- опитувальники Айзенка, Стреляу та ін.);

характерологічних властивостей членів сім'ї (опитувальник Кеттела (16 РР), ММРІ та ін.);

характеристик ціннісно-мотиваційної сфери подружжя (методика ціннісних орієнтацій Рокича — Ядова, методика ТЮФ Шмельова — Болдиревої, методика “Сімейні цінності" В. Торохтія та ін.);

співвідношення психологічних сімейних ролей (методика РОПД А. Волкової і Г. Трапезникової (див. дод. 1), методика визначення функціонально-рольової погодженості С. Ковальова, методика “Соціально-рольова адекватність" В. Торохтія [17] та ін.).

Діагностика подружніх стосунків на основі адаптивного підходу припускає вивчення характеристик міжособистісних стосунків, внутрішньосімейного спілкування і взаємодії, виявлення тих їх аспектів, що призводять до непорозумінь і конфліктів, з метою пошуку резервів адаптації подружжя один до одного.

У цьому разі доцільно застосовувати шкалу подружньої адаптації (тест-опитувальник “Задоволеність шлюбом" (див. дод. 2), шкали суб'єктивної задоволеності шлюбом Г. Трапезникової та ін.), техніку “репертуарних грат" В. Похилько й О. Федотової, метод семантичного диференціала, тест Лірі, методику МСК В. Левкович і О. Зуськової [5], за- дачно-ігрові методи (наприклад, гру “Інтрига" О. Кроніка й О. Кронік [4]), моделювання суб'єктивної ситуації конфлікту (“МАКС" В. Смєхова [16] та ін.). При цьому часто використовують прийом “рефлексивної імітації", коли пропонують заповнити за партнера той чи інший опитувальник, а потім виявляють ступінь розуміння подружжям один одного, а також рівень реалізації їхніх очікувань щодо партнера.

Особливе значення як об'єкт психодіагностики сімейних стосунків має сім’я з дитиною, оскільки найчастіше саме у проблемах дитини відбиваються проблеми сім'ї загалом (див. тему 3).

Зовнішнім проявом проблем дитини є конфлікти з оточуючими. У цьому зв'язку 0. Бодальов і В. Столін пропонують таку схему психодіагностики дитини без аномалій психічного розвитку [14].

1. Виявлення зони конфлікту в бесіді з батьками і дитиною, а також за допомогою тестових методик (“незавершених речень", “малюнка сім'ї" та інших проективних методик).

У цьому разі важливо дослідити різні аспекти життя дитини (її становище в сім'ї, ставлення до батьків, братів і сестер, інших родичів, особливості виховання в сім'ї, застосування заохочення та покарання і реагування дитини на них, ставлення до школи (дитсадку) й однолітків, педагогів і вихователів), виявити її інтереси і можливості.

При цьому можна виокремити такі зони конфлікту: сім'я (загалом, з одним чи з обома батьками, із братами і сестрами, іншими родичами), формальні чи неформальні об'єднання однолітків, суспільні інститути виховання (школа, дитсадок), конфліктні стосунки з окремими педагогами чи вихователями.

2. З’ясування змісту конфлікту під час бесіди з дитиною, а також за допомогою психодіагностичних методик, спрямованих на виявлення індивідуальних особливостей дитини, її психічного, і насамперед емоційного, стану (настрій, рівень тривожності, страхи тощо), характеру взаємодії з оточуючими.

На практиці використовують такі методики, як тест Люшера, шкалу самооцінки рівня тривожності Спілбергера — Ханіна, САН, шкалу депресії, методику вивчення самооцінки Будассі чи Дембо — Рубінштейн, шкалу рівня суб'єктивного контролю, тест “Будинок — дерево — людина", тест “Неіснуюча тварина", малюнок сім'ї та ін.

3. Визначення особливостей поводження дитини в конфлікті на основі безпосереднього спостереження за нею, а також на підставі даних при застосуванні тесту Томаса, проективних методик (наприклад, малюнкового тесту Розенцвейга), бесіди з дитиною про її проблеми. При цьому необхідно враховувати вікові особливості проблем дітей. Так, відхилення в поведінці дошкільнят і молодших школярів часто пов'язані з проблемами їхньої емоційної сфери, викликаними переживанням почуття сорому, приниження, провини через недостатню сформованість довіри до світу, що трансформуються в переживання різних страхів*.

Характерне для підлітків прагнення до розширення сфери спілкування, самостійності, самоствердження може призвести до конфліктів з оточуючими через відсутність достатніх комунікативних навичок, нестабільність самооцінки, неадекватність рівня домагань, підвищену вимогливість до оточуючих.

Отримані в такий спосіб відомості є основою для подальшої роботи психолога з дитиною і сім'єю.

Якщо зоною виявленого конфлікту дитини є сім'я, подальший напрямок психологічної діагностики полягає у з'ясуванні особливостей сімейного виховання дитини.

Аналізуючи процес виховання в сім'ї, психолог повинен насамперед з'ясувати стиль виховання. Якщо виявлений стиль не сприяє розвитку особистості дитини, необхідно виявити причини неадекватного ставлення батьків до дитини.

Для вивчення особливостей сімейного виховання використовують опитувальники “Аналіз сімейної тривоги", “Аналіз сімейних взаємин (АСВ)" Е. Ейдеміллера [19], тест-опитувальник ставлення батьків

О. Варги, кольоровий тест стосунків О. Еткінда, тест Лірі та ін.

Так, за допомогою опитувальника АСВ виявляють особливості порушення процесу виховання в сім'ї за такими ознаками (див. дод. 3) [19]:

рівень протекції (ступінь зайнятості батьків вихованням дитини), для характеристики якого використовують дві шкали — гіперпротекція (Г+) і гіпопротекція (Г-);

ступінь задоволення потреб дитини, що передбачає можливість двох відхилень — потурання потребам (шкала П+) та їх ігнорування (П-);

кількість і якість вимог до дитини в сім'ї, що виявляються, по-перше, у вигляді обов'язків дитини (відповідні відхилення зафіксовані у шкалах надмірності вимог-обов'язків В+ і недостатності вимог-обов'язків В—), по-друге, у заборонах, що встановлюють неприйнятні зразки поведінки дитини, які визначають ступінь її самостійності (шкали надмірності вимог 3+ і недостатності вимог 3—), по-третє, у санкціях, покараннях за порушення дитиною вимог (шкали надмірності санкцій, жорстокого поводження С+ і мінімальності санкцій, орієнтації на заохочення С—);

нестійкість стилю виховання, тобто різка зміна стилю, прийомів виховання (шкала Н).

Аналіз поєднань перелічених ознак виховання (див. дод. 3) дає змогу виявити стилі виховання, що несприятливо позначаються на розвитку особистості дитини (табл. 4.1).

 

 

Таблиця 4.1

 

Діагностика стилів негармонійного сімейного виховання

(за Е. Ейдеміллером [19])

 

 

Примітка. Вираженість ознаки: +--- надмірна; недостатня; ± — можливі як надмірність, так і недостатність чи невираженість.

 

За допомогою опитувальника АСВ виявляють психологічні причини відхилень у сімейному вихованні, спричинені насамперед особистісними проблемами батьків, що розв'язуються за рахунок дитини:

розширення сфери батьківських почуттів (шкала РБП), що

найчастіше спостерігається тоді, коли подружні стосунки з певних причин (невідповідність характерів, розлучення, смерть) порушуються і від дитини вимагається задовольняти хоча б частину потреб (у прихильності і частково, як правило, на неусвідомлюваному рівні — еротичних потреб);

стимулювання проявів дитячих якостей у підлітка (шкала ПДЯ), що призводить до розвитку психічного інфантилізму дитини;

виховна невпевненість батьків (шкала ВН), коли батьки (як правило, із психастенічними рисами особистості) потурають дитині, поступаючись їй практично в усьому, відтворюючи стиль взаємин у прабатьківській сім'ї;

фобія втрати дитини (шкала ФВ) — перебільшення “тендітності", хворобливості дитини;

недорозвиненість батьківських почуттів (шкала НБП), що зумовлюють емоційне відторгнення, жорстоке поводження з дитиною;

проекція на дитину власних небажаних якостей (шкала ПНЯ), що супроводжується характерним прагненням у будь-якому вчинку дитини виявити “істинну" (погану) причину — ті якості, з якими батьки неусвідомлено не можуть примиритися в собі;

винесення конфлікту між подружжям у сферу виховання (шкала ВК), характерним проявом якого є вираження невдоволення виховними методами іншого (з позиції “хто правий?");

зрушення в установках батьків до дитини залежно від її статі (шкали переваги чоловічих якостей ПЧЯ і переваги жіночих якостей ПЖЯ), коли спостерігається неусвідомлюване неприйняття дитини іншої статі.

Дослідник Е. Ейдеміллер зазначає на необхідності не тільки встановити причини неадекватного ставлення батьків до дитини, а й місце цієї причини в сукупності відносин у сім'ї. У цьому разі, на його думку, доцільно використовувати проективні методики “Сімейна генограма" і “Сімейна соціограма", спрямовані на виявлення особливостей характеру взаємин членів сім'ї. Результати проективного тесту “Сімейна соціограма", який виконують всі члени родини, психолог аналізує за такими критеріями [19]:

кількістю членів сім'ї, що потрапили у площину кола; при цьому можливо, що член сім'ї, з яким випробуваний перебуває в конфліктних стосунках, буде “забутий", а хтось зі сторонніх осіб (іноді тварин) може бути зображений як член сім'ї;

розміром кружків, що свідчить про значущість членів сім'ї для піддослідного (що більший кружок, то вищий рівень значущості);

розміщенням кружків один щодо одного у площині тестового поля кола; при цьому найбільш значущих членів сім'ї піддослідний зображує у центрі чи верхній частині поля;

відстанню між кружками, що визначає психологічну відстань між членами сім'ї, причому перетин кружків або їх розміщення один у одному свідчить про недиференційованість “Я" у членів сім'ї, наявність симбіотичних зв'язків.

Метод “сімейна генограма" припускає графічне зображення уявлень членів сім'ї про характер цих взаємин за допомогою умовних символів, якими позначається ступінь прихильності, психологічної залежності членів сім'ї один від одного [12].

Розглянемо методику застосування тесту “Сімейна соціограма".

Піддослідному пропонується намалювати коло і в ньому себе і членів своєї родини у формі кружків, підписуючи їх так, щоб було зрозуміло, хто з членів сім'ї де розміщений.

Урахування особливостей структури сім'ї і її функціонування як цілісного організму покладено в основу системного підходу до психологічної діагностики сім'ї.

Існують різноманітні схеми аналізу сімейної системи, що фактично є результатом інтеграції кількох підходів (структурного, функціонального та ін.), в яких розглядаються різноманітні аспекти життєдіяльності сім'ї.

Так, методика вивчення психологічного здоров’я сім’ї (див. тему 2) складається із сукупності окремих методик, що діагностують певні закономірності функціонування сім'ї [17]:

• “подібність сімейних цінностей", що відбиває ступінь близькості життєвих позицій кожного члена сім'ї в основних сферах її життєдіяльності;

• “функціонально-рольова узгодженість", що ґрунтується на основі розвитку соціально-психологічних механізмів внутрішньосімейної інтеграції;

• “соціально-рольова адекватність", що розкриває особливості сприйняття членами сім'ї своїх соціальних ролей і їхні ставлення до цих ролей;

• “адаптивність у мікросоціальних стосунках", що побудована з урахуванням необхідності рівноваги в афективній, когнітивній і поведінковій сферах взаємин у сім'ї;

• “емоційна задоволеність", що ґрунтується на порівнянні очікувань і реальних досягнень членів сім'ї;

• “спрямованість на сімейне довголіття", що виявляє особливості розвитку і реалізації потреб особистості в сім'ї.

Узагальнений показник психологічного здоров'я сім'ї визначається як сукупність показників за кожною методикою і може бути інтегральною характеристикою загальних тенденцій благополуччя сім'ї.

Найповніше системний підхід поданий в інтегральній моделі 0.Чернікова [18], що пропонує аналізувати сім'ю як систему з погляду її структури, стадій розвитку сімейної історії, комунікацій і проблемної поведінки членів сім'ї.

Відповідно до цієї моделі структуру конкретної сім’ї вивчають за такими її параметрами, які залишаються відносно незмінними протягом певного періоду і які можна порівняти із відповідними стадіями життєвого циклу [18]:

згуртованістю — визначається як ступінь близькості членів сім'ї і вказує на їхнє почуття поєднання в одне ціле;

ієрархією — виявляються домінуючі члени сім'ї і ступінь їхнього впливу один на одного;

зовнішніми і внутрішніми межами — описуються взаємини сім'ї із соціумом і різними підсистемами сімейної групи (підсистемами батьків, дітей, індивідуальними та ін.).

Аналіз цих параметрів дає змогу виявити дисфункціональні елементи сімейної системи.

Відповідно до структурної теорії дисфункцію в сім'ї створюють надто жорсткі межі (коли відбувається мало зв'язків між сім'єю й оточенням, то утворюється застій у системі) або дуже розмиті межі (коли у членів сім'ї надто багато зв'язків з оточенням і надто мало між собою).

Дисфункціональні сім'ї, як правило, мають також розмиті межі між поколіннями, що призводить до міжпоколінних коаліцій, коли, наприклад, згуртованість у підсистемах “батьки — діти" набагато вища, ніж у батьківській підсистемі (тоді як у сімейній групі, що оптимально функціонує, чітко спостерігається протилежна картина).

У дисфункціональних сім'ях часто спостерігається "реверсія ієрархії", коли, наприклад, вплив дитини сильніший, ніж вплив батьків, або члени сім'ї, утворивши міжпоколінну коаліцію, вважають інших членів сім'ї нижчими за статусом.

Дисфункціональними є також незбалансовані сімейні структури за ступенем близькості чи гнучкості, що стабілізуються на основі дисфункцій одного з її членів, наприклад дитини, якій відводиться роль жертвенного козла (див. тему 3).

Виявити характер структурних проблем сім'ї (жорсткість або розмитість меж, реверсію ієрархії, міжпоколінні коаліції, незбалансованість сімейної структури) набагато легше, якщо знати типові завдання і проблеми сім'ї на різних стадіях її життєвого циклу (ще одного підходу до вивчення сім'ї на основі системного підходу) [10].

Історичний розвиток сім’ї аналізують насамперед з метою виявлення впливу на сім'ю параметрів прабатьківської сімейної системи. Крім методики “Сімейна генограма" в аналізі сімейної історії доцільно використовувати такі графічні методи, як “Лінія часу", “Карта сім'ї" та ін. [4], за допомогою яких можна виявити найбільш значущі для функціонування сім'ї події, зміни в її структурі, можливі збіги подій у досліджуваній і прабатьківських сім'ях, що неявно зумовлюють перенесення особливостей взаємин членів сім'ї на подальші покоління.

Аналізуючи комунікації в сім'ї, вивчають [13]:

• правила взаємодії в сім'ї (явні та неявні);

• ступінь відкритості спілкування, наявність замаскованої інформації, заборонених для обговорення тем;

• можливість відкритого прояву почуттів;

• переважання прямої чи непрямої комунікації;

• симетричність або додатковість взаємин (коли поведінка членів сім'ї стосовно один одного схожа чи протилежна: один наказує, інший підкоряється).

При цьому певні дії одного члена сім'ї можуть спровокувати певну поведінку іншого, яка, у свою чергу, підкріплює поведінку першого, утворити заворожене коло, спричинюючи симптоматичну поведінку (наприклад, енурез у дитини).

На думку окремих дослідників, які працюють на основі системного підходу до сім'ї, симптоматична поведінка (певне порушення в сім'ї) відіграє роль прихованої комунікації між людьми, що спостерігається тоді, коли існуючі стосунки в сім'ї виключають можливість відкритого обговорення сімейних проблем [2; 3; 10].

Особливості комунікацій у сім'ї доцільно вивчати за допомогою інтерв'ю. Для виявлення послідовності подій, пов'язаних із симптоматичною поведінкою, задають безоцінні запитання типу “Як це трапилось?", “До чого це призвело?", що припускають відповіді описового характеру. За допомогою інтерв'ю можна також виявити особливості взаємин у сім'ї на основі аналізу відповідей на запитання, що з'ясовують незгідність між членами сім'ї (з використанням категорій “більше — менше", “краще — гірше", “частіше — рідше", “ближче — далі" та ін.), наприклад: “Хто краще за всіх ставиться до батька?" Причому для подолання опору членів сім'ї доцільно використовувати прийом “якби": “Якби батько залишився вдома, хто б радів найбільше?" [14].

На відміну від індивідуального системний підхід до аналізу комунікації сім'ї, її структури, історії сім'ї, типових проблем життєвого циклу сім'ї дає змогу врахувати групові процеси в сім'ї, одержати всебічне уявлення про сім'ю та її життєдіяльність.

 

 

_______________________________

* Прояви і способи діагностики страхів докладно описано в [2].

 

 

Контрольні питання і завдання

 

1. Цілі і завдання психологічної діагностики сім'ї.

2. Підходи до психологічної діагностики сім'ї.

3. Якими методами і методиками можна визначити рівень подружньої сумісності?

4. Методики, за допомогою яких можна визначити особливості взаємин у сім'ї.

5. Виконайте психодіагностичне дослідження ступеня задоволеності шлюбом за опитувальником В. Століна і проаналізуйте його результати (див. дод. 2).

6. Виявіть узгодженість сімейних цінностей і рольових установок у вашій (чи іншій) подружній парі за методикою А. Волкової і Г. Трапезникової (див. дод. 1).

7. Методики психодіагностики стилів сімейного виховання.

8. Дослідіть особливості процесу виховання в сім'ї за методикою АСВ (див. дод. 3). Якщо виявите відхилення у вихованні дітей, зазначте їх тип і можливі причини порушення процесу виховання. Відповідь обгрунтуйте.

9. Порівняйте особливості психологічної діагностики сім'ї на основі індивідуального і системного підходів.

10. Найдоцільніші методи психодіагностики сім'ї як системи.

 

 

Список використаної та рекомендованої літератури

 

1. Волкова А. Н, Трапезникова Г. М. Методические приемы диагностики супружеских отношений // Вопр. психологии. — 1985. — №5. — С. 110 - 116.

2. Захаров А. И. Психологические особенности диагностики и оптимизации взаимоотношений в конфликтной семье // Вопр. психологии. — 1981. — №3. — С. 58-68.

3. Кабанов М. М., Личко А. Е, Смирнов В. Н. Методы психологической диагностики и коррекции в клинике. — П.: Медицина, 1983.

4. Кроник А. А., Кроник Е. А. Психология человеческих отношений. — Дубна: Когито-Центр, 1998.

5. Левкович В. П., Зуськова О. Е. Социально-психологический подход к изучению супружеских конфликтов // Психол. журн. — 1985. — Т. 6. — № 3. — С. 127-137.

6. Обозов Н. Н., Обозова А. Н. Диагностика супружеских затруднений // Психол. журн. — 1982. — № 3. — С. 147-151.

7. Общая психодиагностика / Под ред А. А. Бодалева, В. В. Столина. — М.: Изд-во МГУ, 1987.

8. Основы психодиагностики / Под ред. А. Г. Шмелева. — Ростов-н/Д: Феникс, 1996.

9. Практикум по общей, экспериментальной и прикладной психологии / Под ред. А. Н. Крылова. — СПб.: Питер, 2000.

10. Психологічна допомога сім'ї: Посіб. / За ред. 3. Г. Кісарчук. — К.: Вид-во Ін-ту соціології НАН України, 1998. — С. 32-52.

11. Ридардсон Р. У. Силы семейных уз. — СПб.: Академия, 1994.

12. Романова Т. Л. Опросник "Психологические затруднения" // Психол. журн. — 1992. — №2. — С. 141-145.

13. Сатир В. Вы и ваша семья. Руководство по личностному росту: Пер. с англ. — М.: Эксмо-Пресс, 2000.

14. Семья в психологической консультации / Под ред. А. А. Бодалева, В. В. Столина. — М.: Педагогика, 1989.

15. Семья глазами психолога: Сб. методик / Сост. С. Ф. Спичак. — М.: Воронеж, 1995.

16. Смехов А. В. Опыт психологической диагностики и коррекции конфликтного общения в семье // Вопр. психологии. — 1985. — № 1. — С. 83-92.

17. Торохтий В. С. Общая характеристика методики оценки психологического здоровья семьи // Вестн. психосоц. и коррекц.-реабилитацион. работы. — 1996. — № 4. — С. 20-30; 1997. — № 9. — С. 28-41; 1998. — №3. — С. 30-49.

18. Черников А. В. Интегративная модель системной семейной психотерапевтической диагностики // Темат. прил. к журн. "Семейная психология и семейная терапия". — М., 1997.

19. Эйдемиллер Э. Г. Методы семейной диагностики и психотерапии. — М.; СПб.: Фолиум, 1996.






загрузка...





загрузка...