загрузка...
Loading...
Check Google Page Rank

Педагогічна психологія: навчальний-методичний посібник

Розділ 4

 

1 ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ВИХОВАННЯ

 

1.3. Методологічні й методичні принципи виховання

 

Сучасна вітчизняна психолого-педагогічна наука через аналіз і узагальнення основних філософських, етичних і педагогічних передумов виховного процесу виділяє такі методологічні принципи ефективного виховання:

Принцип орієнтації на ціннісні відносини вихованця передбачає постійну увагу педагога до формування ставлення вихованця до ціннісних основ життя — добра, істини, краси й основних соціально-культурних цінностей, таких як людина, суспільство, природа, праця й пізнавання.

Принцип суб'єктності вимагає від вихователя постійного сприяння розвиткові здатності дитини осмислювати власні дії, передбачати їхні наслідки для інших людей і для власної долі, усвідомлювати власне "Я", здійснювати осмислений вибір життєвих рішень.

Принцип особистісної свободи дитини зобов'язує вихователя в кожний конкретний момент спілкування з нею узгоджувати соціальні норми й правила, цілі й завдання виховання, які він несе дитині, з правом її особистості на автономність і неповторність власного існування, на самостійний вибір життєвих орієнтирів і цінностей. Обмеженням у реалізації такого принципу виступають лише два моменти: неприпустимість обмежувати свободу інших людей; неможливість для людини не розвивати, не самоудосконалювати себе.

Будь-яке виховне завдання розв'язується лише через активні відповідні дії всіх учасників виховного процесу. Виховання дитини як формування в структурі її особистості новоутворень здійснюється лише через активність самої дитини, міра зусиль якої відповідає мірі її можливостей і бажань. Зміст діяльності вихованців у процесі виховання їх визначається актуальними потребами дитини на кожний конкретний момент її розвитку. Лише за умов врахування зустрічного руху потреби дитини та соціально прийнятних засобів її задоволення вихователь забезпечує приймання вихованцем виховного змісту педагогічної взаємодії.

Виховання — процес динамічний у плані видозмін структури співвідношення основних компонентів комунікативного процесу. На початкових стадіях виховання частка активності педагога переважає активність дитини. З набуттям нею компетентності та вправності її активність пропорційно тому збільшиться. А на заключних етапах виховного процесу дитина все робить самостійно під ненав'язливим контролем вихователя. Саме за таких умов для неї відкриваються реальні можливості відчути себе суб'єктом діяльності, а в перспективі — і власної життєдіяльності, що необхідно для вільного творчого розвитку її особистості.

Сприятливими психологічними умовами розвитку дитини є створення педагогом обстановки безумовного прийняття її, любові й захищеності, в яких вона вільно й беззас-тережно може виражати власне ставлення. Тому ефективне виховання передбачає демонстрацію любові на адресу дитини, вміння допомогти, зрозуміти, вибачити їй огріхи й захистити її.

Ефективне виховання — справа делікатна, воно має при-хований характер. Активна не декларативна позиція педагога забезпечується сумісною діяльністю, інтересом до внутрішнього світу дитини, наданням їй особистісної свободи, поваги до неї та демократичним стилем спілкування. Нарешті, ефективна виховна діяльність із необхідністю відбувається на тлі й задля позитивних переживань дитини. Емоційна підтримка й схвальна оцінка вихователем досяг-нень вихованця створюють ситуацію суб'єктивного переживання дитиною власних досягнень, успіху, внутрішньої задоволеності своїми діями й одержаними результатами, участю у виховній діяльності, і тим самим спонукає її до дальшої активної участі у виховному процесі, а на пізніших етапах соціалізації — до самовиховання.

Зазначені психологічні особливості мають місце в будь-яких конкретних обставинах виховного процесу. З метою активного використання їх необхідно усвідомити такі загальні психологічні вимоги або методичні принципи виховання:

Принцип включення особистості у значущу для неї діяльність (найчастіше провідну для певного віку, але не обов'язково!), оскільки лише таким способом педагог може сподіватися на повноцінну активність вихованця, яка в умовах організованого виховного процесу забезпечить його саморозвиток.

Принцип зміни соціальної позиції учня передбачає закладання в соціальну технологію виховного процесу умов, які дають вихованцеві змогу обирати різні соціальні позиції (різні ролі й статусні стосунки з іншими), вільно переходити від однієї з них до іншої. Ідеальні умови для реалізації зазначеного принципу виникають при застосуванні ігрових методів виховання, де зміна ігрової ролі відповідає й зміні соціальної позиції вихованця.

Принцип цілеспрямованого творення емоційно збагачених ситуацій приписує, насамперед, стимулювання співпереживань дитини як психологічного механізму, найбільш комплементарного формуванню її соціальних установок і ціннісних орієнтацій.

Принцип демонстрації наслідків учинку вихованця для референтної групи (особи), тобто людей, ставлення й оцінка з боку яких для нього важливі. Емпірично встановлено, що дієва демонстрація бід і радощів тих людей, для кого не байдужий вихованець, усвідомлення ним того зла або добра, джерелом якого для них він став, тягне за собою перетворення його смислових установок і ціннісних орієнтацій.

Принцип розвитку особистісної і соціальної рефлексії вихованця передбачає систематичне спонукання його до усвідомлення й аналізу своїх намірів і характеру поведінки, її впливу на почуття й ставлення навколишніх, прогнозування їхніх соціальних очікувань, зустрічних дій з метою дальшої саморегуляції своєї соціальної поведінки та оптимізації взаємовідносин з іншими людьми.






загрузка...





загрузка...