Матеріали для Нової української школи 1 клас - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

ХУДОЖНЯ КАРТИНА СВІТУ - Золота колекція рефератів - 2018

МІФОЛОГІЯ ДАВНІХ ГЕРМАНЦІВ

План

1. Пантеон давніх германців.

2. Старша Едда.

3. Суперечливий бог Яоккі.

4. Фольклор давніх германців.

Із середини 1-го тис. до н. е. германські племена жили в Скандинавії й Південній Прибалтиці. У цей час були створені величезні наскальні зображення, які вчені схильні вважати фігурами богів: Тора з молотом, Одіна зі списом...

На рубежі нашої ери германці почали просування до кордонів Римської імперії. їхній войовничий вигляді дикунські звичаї вражали римлян. Першим описав германців Юлій Цезар (100-44 р. до н. е.) у «Записках про галльську війну». Борючись із племенами галлів (кельтів), він зауважив, що на відміну від них, у германців немає жерців-друїдів, які керують всіма релігійними обрядами; релігія германців проста, вони вшановують як богів лише сили природи, які бачать на власні очі: сонце, місяць, вогонь». Справді, давні германці шанували священні дерева, камені, тварин, вогонь; останньому приписувалися очисні й зцілювальні властивості. Але разом з тим у них існували розвинені уявлення про богів.

Інші автори виявили в германців і досить жорстокий культ, і складну міфологію. Грецький географ і історик Страбон (64-24 р. н. е.) писав про те, як жриці-провісниці племені кімврів здійснювали жертвопринесення вдягнувшись у білі шати. Вони підводили бранців до величезного мідного казана, перерізували жертвам горло й ворожили на їхній крові або розкривали труни жертв і за їхніми нутрощами пророкували результат майбутнього бою.

Найбільше відомостей про давніх германців залишив римський історик Тациту роботі «Про походження й місце проживання германців». Із цієї праці ми дізнаємося, що германці вважали своїм прабатьком бога Туїсто, породженого землею. Його син, перша людина — праотець Мани мав трьох синів, від яких пішли три головні племені германців.

Тацит ототожнював німецьких богів з тими божествами, культ яких був розповсюджений у Римській імперії. Головним богом він називає Меркурія; йому відповідає південногерманський Вотан і північногерманський (скандинавський) Одін. Подібно до Меркурія, Одін міг перемішуватися по всьому всесвіту. Згідно з Тацитом, германці шанували також Геркулеса, Марса й Ізіду. У німецькому пантеоні за цими іменами стоять громовержець Допар (у скандинавів Тор), що, як і Геркулес, у своїх мандрах очищав світ від чудовиськ; давній небесний бог і бог війни Тюр (Тіу) і богиня любові Фрейя. Римських і німецьких богів зв’язувала не тільки подібність міфологічних образів, але й місце, відведене їм у календарі. Присвячені їм дні тижня збігалися: з Марсом і Тіу був пов'язаний вівторок, з Меркурієм і Одіном — середа, з громовержцями Тором і Юпітером — четвер, з Венерою й Фрейс — п’ятниця. Германці шанували також матір-землю в образі богині Нартус, чиє святилище розташовувалося у священному гаї на острові в океані. Під час щорічного свята на честь Нартус були заборонені воєнні дії. Статую богині, сховану покривом, вивозили на запряженому коровами візку до озера для здійснення обмивання. Рабів, що брали участь у цьому обряді, топили в тому ж озері.

Тацит повідомляє, що германці шанували також віщунів. Ворожили жерці за польотом птахів і поводженням священних коней, що вважалися посередниками між богами й людьми. Також використовувалися спеціальні палички-жереби з нанесеними на них знаками магічної писемності — рунами.

Найдокладніше Тацит описує військові звичаї германців. Серед інших римлянина вразив звичай воїнів племені гаріїв: вони мали чорні щити, розфарбовували тіла й нападали на ворогів уночі, як «замогильне військо».

Давні германські міфи й перекази про героїв добре збереглися в Скандинавії. У так звану епоху вікінгів (IX- XI ст.) — останній період так званого Великого переселення народів — скандинави продовжували войовничі традиції германців. Але давню германську культуру до нашого часу доніс відносно мирний народ — ісландці. У XII—XIII ст. ці жителі далекого острова записали давні пісні про богів і героїв, — поетичний збірник, названий Старша Едда. А у XIII ст. ісландський учений Стурлусон склав підручник для поетів, де систематизував знання з міфології й традицій поетичної мови, — так звану Молодшу Едду. Хоча у часи складання цих творів ісландці давно прийняли християнство, у них передаються багато язичницьких уявлень про богів і всесвіт.

Старша Едда починається з пісні «Прорікання Вельви», де провидиця Вельва, яку сам Одін будить від мертвого сну, щоб довідатися про майбутнє, розповідає про початок і кінець світу.

Вона згадує часи, коли ще не проросло Світове Дерево — ясен Іггдрасіль, який пронизує всі дев’ять світів всесвіту, від пекла до неба. Світу не існувало, поки вищі небесні боги — аси — на чолі з Одіном не підняли землю — Мідгард — зі світової безодні. Дослівно «мідгард» означає «серединна садиба», обгороджений хутір — звична для скандинавів форма поселення. За цим освоєним простором розташовується Утгард — зовнішній неосвоєний простір, обитель первісних чудовиськ і велетнів, які ворожі богам. Боги визначають шляхи світил, установлюють день і ніч, будують перше святилище й створюють перші знаряддя праці. На березі моря боги знаходять безживні фігури перших людей: Аск (ясен) і Ембля (верба) — і оживляють їх.

Незабаром починається перша війна між родами богів асів (небесних воїнів) і ванів (богів родючості й багатства, землі й земних вод). Причиною війни була жадоба до золота й багатства, втілена у відьмі Гулльвей (сила золота), що прийшла від ванів. Війна ця завершується миром і обміном заручниками між асами й ванами. Є в піснях Старшої Едди інші версії походження й опису всесвіту. Наприклад, така: у світовій безодні змішувалися крижані потоки й жар «вогненного світу» — Муспелля. Від жару танув іній і з нього виникла перша істота подвійної природи — велетень Імір (Близнець), а за ним — корова Аудумла, що вигодувала Іміра молоком. Аудумла лизала солоні камені, і з них виник велетень Бурі. Породжені цим велетнем боги вбили Іміра й створили світ з його розчленованого тіла: череп став небом, плоть — землею, кров — морем, кості — горами. А з вій Іміра боги зробили огорожу — стіну Мідгарда.

Боги-аси жили в небесній обителі Асгарді, біля крони Світового Дерева. Корінь ясена Іггдрасіля досягав пекла, царства шалених велетнів (утілень холоду) і землі людей. Біля його коріння течуть джерела — початки всіх рік, джерело долі й медвяний потік, що живить Світове Дерево. На вершині Іггдрасіля сидить мудрий орел. Корінь його гризе дракон Нідхегг, а гілки об’їдають чотири олені, що втілюють чотири сторони світу.

Обитель богів-асів Асгард із землею з’єднувався райдужним мостом. Також там розташовувався загробний військовий рай — Вальхалла, бенкетна зала Одіна, де він приймав полеглих у битві героїв-ейнхеріїв. Коли прийде кінець світу, ейнхерії, дружина Одіна вийде на останню битву з чудовиськами хаосу й злобливими мерцями пекла Хель.

Провидиця Вельва бачить усі світи, у тому числі пекло — Хель, де дракон гризе трупи тих, хто порушував клятви, спокушав чужих дружин і робив підлі вбивства. Нарешті, Вельва провіщає прийдешню загибель богів.

У незасвоєному зовнішньому «кромішньому» просторі Утгарді й пеклі Хель жили чудовиська й велетні—тролі, турси, етуни. Ці тварини, що часто володіють великою силою, не відрізнялися, однак, розумом. Ім’я Хель носила також велетка, — Господиня царства мертвих.

На чолі об'єднаного скандинавського пантеону богів-асів і ванів стоїть Одін.

Одін — мандрівний бог, що добуває блага для Асгарда й світу людей у землі велетнів. Він не тільки деміург і творень всесвіту, проводир небесного воїнства, але також! бог поетичного й містичного натхнення, мудрості. Саме його ім’я могло означати й лють битви, і релігійний порив. В обмін на таємні знання Одін віддав своє око велетневі Міміру. Він одержує магічну мудрість, коли сам простромлює себе списом і висить на Світовому Дереві, і після болісного випробування отримує таємні знання, що сховані в рунах.

Одін — бог війни й військової удачі. Разом зі своєю дружиною Фрігг (Фрія) він вирішує, кому дістанеться перемога на полі бою.

У Вальхаллі, військовому раю, Одіну і його дружині прислужують Валькірії — діви, що визначають героїв, гідних увійти до Вальхалли. Одін сидить за бенкетним столом з ейнхеріямі й п’є лише вино. Біля його престолу знаходяться два священні ворони й два вовки, що приносять Одіну новини з усього світу.

Ще один вовку Вальхаллі висить зв’язаний. Це Фенрір, супротивник Одіна в прийдешній останній битві: наприкінці часів він пожере бога Одіна. А поки богам удалося закувати його в незримий ланцюг, виготовлений гномами з «шуму котячих кроків», з «жіночої бороди», коріння гір та дивних компонентів. Перед тим як це відбулося, Фенрір запідозрив обман і зажадав, щоб бог війни Тюр поклав йому в пащу руку як заставу. Вовк не зміг вирватися з пута, а Тюр залишився без руки. Убити ж вовка боги не могли тому, що у священному Асгарді не можна було проливати кров.

Приборкання Фенріра — єдиний міфологічний сюжет, пов’язаний з богом 'Пором. Однак колись Тюр шанувався германцями як вище небесне божество, подібно до грецького Зевса (римського Юпітера). Пізніше він, очевидно, був замінений Одіном і Тором, що посіли вищі місця скандинавського пантеону.

Громовержець Тор — рудобородий силач, що роз’їжджає по небу й по всьому світу в колісниці, запряженій двома козлами. Назва його зброї — молот М’єлльнір — означає блискавку, удар грому. Тор веде постійну боротьбу з велетнями, у протилежному випадку вони захопили б Мідгард і Асгард. Тор — більшою мірою втілення сили, ніж магічної мудрості. Під час однієї зі своїх подорожей він з велетнем відправляється на рибний лов в океан і звідти виловлює самого світового змія Ермунганда, який оперізує Мідгард йодну океану. Велетень з жаху розрізає волосінь, і чудовисько повертається на дно.

Тор уважався сином Одіна й богині землі Ерд. Культ його був дуже популярний у Скандинавії, про що свідчать численні амулети-молоточки Тора, які знаходять під час археологічних розкопок.

Популярним був також кульг божеств родючості — Фрейра і його сестри Фрейї, що походять з роду богі-ванів.

їхнім батьком був бог морів і багатства Ньєрд. Після війни, коли аси й вами обмінялися заручниками, Ньєрд зі своїми дітьми залишився в Асгарді.

Фрейя — богиня любові й родючості, сестра Фрейра, що перебувала з братом у кровозмішаному зв’язку, як це було прийнято в богів-ванів. Нею постійно намагаються оволодіти велетні. Велетень Трюм викрадає молот Тора й вимагає віддати йому за дружину Фрейю в обмін на зброю бога-громовика. Бог Локкі наряджає Тора в убрання нареченої й веде його в гості до велетня. Коли Трюм приносить молот, Тор хапає свою зброю й убиває його.

Локкі — найсуперечливіша фігура скандинавської міфології. Він — бог-ас, брат Одіна і його помічник у справах створення світу. Коли боги задумали побудувати Асгард, будівельником став велетень, який зажадав у нагороду за свою роботу сонце, місяць і богиню Фрейю. Для того щоб той не зміг виконати роботу вчасно, Локкі перетворився на кобилу й відволік коня — чудесного помічника велетня. У вигляді кобили Локкі народив Слейнніра — восьминогого коня Одіна. Локкі мандрував разом з богами її часто ставив їх у скрутне становище. Одного разу велетень Тьяччі відніс Локкі у свою обитель і відпустив лише в обмін на богиню Індунн і її молодильні яблука. Позбавлені чудесних яблук, боги почали старіти, Локкі, взявши соколине оперення в богині Фрейї, викрав Індунн. У вигляді орла Тьяччі переслідував Локкі, але боги вбили його. Тоді дочка вбитого велетня, Скаді, з'явилася в Асгард і зажадала собі чоловіка з богів, а також того, щоб її розсмішили. Локкі прив'язав до своїх статевих органів бороду козла й, розсмішивши велетку, спас богів від кревної помсти.

У міфологічній картині світу Локкі опинився між богами й велетнями. У його природі прагнення до руйнування сильніше, ніж прагнення до творення, і чим ближче кінець світу, тим сильніше проявлялося в Локкі руйнівне начало.

У пісні «Лайка Локкі» він з'явився на священний бенкет богів, учинив там убивство, а потім почав паплюжити всіх богів за їхню несправедливість, боягузтво й розпусту. Зрештою боги зв’язали бунтаря кишками його власного сина й кинули до пекла; коли Локкі корчиться гам від болю, відбуваються землетруси. Перед кінцем світу він звільниться й направить корабель із мерцями Хель на битву з богами.

У фольклорі германців надовго збереглися уявлення не стільки про язичницьких богів, скільки про нижчих міфологічних персонажів — злих і поганих велетнів— тролів, гномів, карликів та інших міфічних істот.

Давніх уявлень про альвів сягають народні повір’я про світлих ельфів, духів, що живуть у повітрі, і про темних ельфів, які живуть у землі.

Світлі ельфи — гарні чоловічки заввишки кілька сантиметрів, у шапочках із квітів. Вони можуть жити на деревах, ці дерева не можна рубати. Ельфи водять хороводи при місячному сяйві, їх музика зачаровує й змушує танцювати навіть неживу природу. Скрипаль, що вивчив мелодію ельфів, не може перервати гру, поки йому не зламають скрипку. Світлі ельфи чудово тчуть матерію з павутини. Ельфи мають своїх королів. Вони мирні істоти, але іноді можуть вести війни.

Темпі ельфи, або гноми, — підземні ковалі, що зберігають у горах дорогоцінні камені й метали. Незважаючи на малюсінький зріст, вони мають величезну силу, довгі бороди, у деяких цапині ноги. Гноми можуть допомагати людям, а іноді самі потребують їхньої допомоги, особливо допомоги повитух, яких щедро нагороджують.

Ельфів уважали небезпечними для людей, особливо для тих, х то вирушав до лісу; оберегом від гномів слугували залізні предмети.

Уявлення про ельфів засвоїла також середньовічна книжкова демонологія, а також алхімія. Ельфами називали всіх нижчих духів природних стихій: духів вогню — саламандр, духів повітря — сильфів, духів води — ундин, духів землі — гномів.

Міфологічний всесвіт давніх германців безповоротно пішов у минуле, але його відгомони усе ще чутні не тільки в народних повір’ях і казках. Героїчні, легендарні персонажі скандинавської міфології й давньогерманського епосу іноді найнесподіванішим чином знаходять друге життя. Останнім часом з’явилися навіть популярні художні осмислення давніх міфологічних уявлень.









загрузка...

Віртуальна читальня освітніх матеріалів для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посилання на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2008-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.