Матеріали для Нової української школи 1 клас - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

ХУДОЖНЯ КАРТИНА СВІТУ - Золота колекція рефератів - 2018

АЦТЕКСЬКА МІФОЛОГІЯ

План

1. Орел, що пожирає змію.

2. Ацтекська космогонія.

3. Ацтекський пантеон.

4. Культ богів.

5. Свято «зв’язку часів».

6. Міфи про Кецалькоатля.

Ацтеки назвали свою батьківщину «островом Ацлан» (місце, де живуть чаплі). Точне розташування їхньої прабатьківщини невідоме, однак більшість дослідників припускають, що первісно плем’я жило па островах, які прилягають до північної частини Каліфорнійської затоки. Від слова «ацлан» походить назва «ацтек».

Ацтекська цивілізація була створена щонайменше сімома племенами, які розмовляли спорідненими мовами, серед яких мисливські племена власне ацтеків виявилися найбільш войовничими.

У другій половині XII ст. ацтеки з’явилися в Центральній Мексиці. Відповідно до їхніх власних переказів, колись дуже давно до них звернувся бог — заступник Уїцилопочтлі й сказав, що вони повинні оселитися там, де їм укаже орел, що сидить на кактусі й пожирає змію.

165 років ацтеки шукали орла на мексиканських просторах. Нарешті, після численних виснажливих походів і кривавих боїв з іншими племенами, божественне приречення збулося на одному з островів озера Тсскоко. Це трапилося 18 липня 1325 р. Так виникло поселення Теночтітлан (Плодове дерево, що росте з каменю), або Мехіко (буквально «місце Мехітлі», як ацтеки тоді називали бога Уїцилопочтлі).

Ацтеки завоювали великі території й створили могутню імперію, що успадкувала культури всіх попередніх мексиканських цивілізацій. Однак релігійні погляди ацтеків не збігалися з віруваннями інших племен.

Відповідно до ацтекських міфів, усесвіт був створений Тескатлійокою (Паруюче дзеркало) — богом-творцем, божеством ночі, зоряного неба, заступником жерців, і Кецалькоатлем (Пернатий змій), іншим богом-творцем,творцем культури, заступником мудреців, художників, скульпторів. Вони створили світ з міфічного чудовиська Тлальтукутлі, розідраного ними на дві частини, які стали небом і землею. Усесвіт пройшов чотири ери розвитку. Перша ера «чотири ягуари») тривала 4008 років, верховним божеством у ній був Тескатліпока в образі Сонця. Ера закінчилася винищуванням ягуарцями племені гігантів, що населяли землю. Друга ера («чотири вітри») тривала 4010 років. Сонцем у ній став Кецалькоатль. Урагани, що почалися наприкінці ери, знищили все живе. А вцілілі люди перетворилися на мавп. У ролі третього Сонця виступив бог дощу Тлалок. Його ера («чотири дощі») закінчилася всесвітньою вогненною пожежею. У четвертій ері («чотири води») верховним божеством стала богиня прісних вод Чальчіутлікуе (Володарка в смарагдовому або нефритовому одязі). Ця ера, що тривала 5042 роки, завершилася потопом, а люди, що врятувалися, перетворилися на риб. Сучасна, п’ята ера («чотири землетруси») з верховним божеством Тонатіу — богом Сонця — повинна закінчитися страшними катаклізмами.

Усесвіт, за уявленнями ацтеків, у горизонтальному напрямку розділений на чотири частини світу й центр. У центрі володарює бог вогню Ішутекутлі. На сході — бог води, дощів і грози Тлалок і Мішкоагль — бог полювання, хмар і зірок. Схід уважався країною достатку, тут жили прославлені воїни, що загинули в бою або принесені в жертву. Владиками півдня, області зла, були бог весни й сівби Шипс-Тотек і бог весняної рослинності й веселощів Макуїльшочиталь. Захід мав сприятливе значення, тому що був будинком планети Венера, де панував Кецалькоатль. Тут знаходили пристановище жінки, що вмерли під час пологів, тобто пожертвували собою, даючи світу нових воїнів. На півночі панував бог смерті Міктлантекутлі, владика пекла.

Вертикально світ ділився на 13 небес, населених богами, один сильніший за іншого, і 9 пекл, позбавлених будь-чого радісного. Туди потрапляли всі померлі, що не входили до жодної з перерахованих категорій. Але досягти підземного світу їм було зовсім не просто: на шляху підстерігали тисячі небезпек: гори, що загрожували роздавити подорожанина; змії й гігантські крокодили; безводні пустелі; вихри обсидіанових ножів. Останній етап болісного 4-денного шляху (число 4 стало в ацтеків священним) відбувався на спині маленького червоного собаки (тому собаку іноді клали в могилу разом з небіжчиком). Владика підземного світу — Міктлантекутлі — одержував від покійного дарунки й залежно від цінності підношення визначав йому місце в одному з пекл.

Ацтекський пантеон нараховував понад тисячу богів, яких дослідники поділяють на кілька груп. До найдавнішої належать боги стихії й родючості: Тлалок, Тласотлеотль — богиня землі, родючості, очистителька від гріхів; Коатлікуе (Володарка в одязі зі змій) і деякі інші. До наступної групи входять три головні, найбільш шановані боги: Уїцилопочтлі — бог Сонця, неба, війни й полювання, Тескатліпока й Кецалькоатль. Наступна група включає богів зірок і планет: Тонатіу — бога Сонця, Мечтлі — бога Місяця, Мішкоатля — бога хмар і зірок та ін. Ще одна група об’єднує богів смерті й пекла — Міктлантекутлі, його дружину Міктлансіуатль та ін. Особливу групу складають божества оп’яняючого напою октлі, що виготовляється з агави, — чотиристагруда богиня Майлусль. Її чоловік — бог трав і ліків Патекатльта ін. І нарешті, до останньої групи належать такі боги-творці — Тлоке Науаке, Ометекутлі з дружиною Омесіуатль, Тонкатекутлі і його дружина Тонакасіуатль. Особливе місце в ацтекському пантеоні займає бог — заступник торговців Іакатекутлі (Владика, що вказує шлях). Верховним божеством ацтеків було незбагненне божество Тлоке Науаке (Той, хто містить у собі все). Більшість богів мали людиноподібний вигляд, за винятком деяких — зі зміїними й звіриними рисами.

Існувало також безліч менш значних богів, причому кожну родину захищали свої домашні божества тенітотони, або маленькі боги. Важливе місце посідали культи тварин — ягуара, пуми й ін.

Про те, наскільки великою була роль культу богів у житті ацтеків, можна судити хоча б з того, що на початку XVI ст., підчас приходу іспанців, в імперії ацтеків налічувалося понад 40 тис. храмів (теокаллі). У найбільшому храмі Теночтітлана служило близько 5 тис. жерців.

У 1428 р. імператором Утсукоатлем уперше була офіційно узаконена практика людських жертвоприношень. Утсукоатль і його племінник Тлакаелель, що був радником імператора, ототожнювали бога війни Уїцилопочтлі з Сонцем. Вони поставили за обов’язок ацтекам періодично живити це головне небесне світило (і головного бога ацтекського пантеону) свіжою людською кров’ю, щоб у нього завжди були в надлишку живлющі сили.

Характер жертвоприношень залежав від того, якому богові вони призначалися. Для бога війни в жертви виривали серце, богині забороненої любові Тласотлеотль у жертву приносилися тільки повії, богові дощу Тлалоку — втоплені діти.

Особливою формою жертвопринесення були бої на зразок гладіаторських, що проводилися на честь бога Хіпе. У них брали участь воїни, захоплені в полон. Маючи дерев'яні списи, вони майже оголеними боролися проти орла і ягуара. Як правило, такі двобої закінчувалися поразкою людей. Якщо ж у ході поєдинку вони проявляли сміливість і чинили завзятий опір, то ацтекові, що їх полонив, жерці підносили дорогі подарунки, а бранцеві дарували волю.

У цієї форми жертвоприношень був і політичний підтекст. У період правління імператора Монтесуми І (1440-1469) виник звичай запрошувати на такі бої вождів тих племен, які ще не були скорені ацтеками. З метою психологічного впливу на гостей улаштовувалася скоріше масова страта, ніж ритуальне жертвопринесення. Наприклад, на початку XVI ст. Монтесума II (1503-1520) наказав протягом одного дня принести в жертву понад тисячу полонених.

У 1483 р. імператор Тісок Кальчиутлатонак (Продірявлений смарагдами) вирішив перебудувати храм, присвячений Уїцилопочтлі. Ідея зробити храм значно вищим і величнішим зажадала величезних витрат і безлічі людей. На будівництві працювали не тільки дорослі, але й діти. У 70-80-ті рр. XV ст. ацтеки одержали ряд блискучих військових перемог. Полонені, як правило, ставали рабами й використовувалися на реконструкції храму.

Нарешті, у день урочистого відкриття оновленого тео- каллі, 19 лютого 1487 р., були запрошені вожді всіх племен, що входили до імперії. Кожен із них привіз із собою чимало підданих для жертвопринесення. Усі 300 храмів столиці були святково прикрашені. Скрізь були приготовлені жертовні камені й чекали своєї долі жертви.

Приклад подав імператор Ауїсотль, що змінив ініціатора проекту Тісока 1486 р. Йому була зроблена велика честь — вирвати серце першої жертви й вручити його головному жерцеві. У той же момент у всіх храмах Теновтітлана почалася кривава вакханалія, що тривала з ранку до пізнього вечора. Настільки ж кривавими були й три наступні дні свята.

Дослідники називають різні цифри принесених у жертву на відкритті теокаллі Уїцилопочтлі: від 4000 до 80 600 чоловік.

Найпоширеніший із прийнятих в ацтеків ритуалів жертвоприношень передбачав таку послідовність дій: у жертви виривається серце, і верховний жрець (топільтсін) кладе його до ніг ідола, що персоніфікує бога, на честь якого відбувається жертвопринесення; п’ять інших жерців (чачальмеків), що беруть участь у церемонії, збирають у великі склянки кров, якою обмазують рот ідола; потім верховний жрець ногами скидає труп із щаблів храму; якщо в жертву приносився раб, то його тіло забирав той, хто захопив його в полон. Після цього й хазяїн, і воїн повинні були з’їсти кілька шматків м’яса жертви, що вважалося за велику честь.

Поряд з жорстокими й кривавими (у нашому розумінні) обрядами в ацтеків були такі, які мали не тільки релігійне значення, але слугували забавою й розвагою, насамперед для їхніх учасників.

Для однієї з таких ритуальних розваг установлювався високий стовп, на вершині якого укріплялася обертова площадка. Навколо неї були навиті канати. До їх кінців за ноги прив’язувалися гравці, одягнені богами або птахами, на яких, за повір’ям, ці птахи могли перетворюватися. Гравці безстрашно зіскакували з площадки, при цьому канати, розмотуючись, обертали площадку. Створювалося враження, що люди описують кола в повітрі. З кожним обертом люди-птахи наближалися до землі, причому вони змінювали положення тіла й рухали крильми, створюючи враження, що птахи піднімаються й знижуються. Це ширяння в повітрі створювало барвисте й ефектне видовище. Подекуди в Мексиці цю виставу можна побачити й зараз. Вона називається «воладор».

Ацтекське століття тривало 52 роки. Останній день кожного століття був найголовнішим святом, тому що в цей день очікували можливої загибелі П'ятого Сонця, і отже, зникнення життя на Землі.

Міфи так говорять про це, одночасно пояснюючи зміст принесення богам кривавих жертв: «Спочатку П’яте Сонце не рухалося. Тоді боги сказали: «Як же будемо жити? Сонце не рухається!» І, щоб додати сил світилу, боги пожертвували йому свою кров. Один із богів, Нанауатцин, кинувся у вогонь, щоб перетворитися на Сонце. Незабаром подув вітер, і, «рушивши, Сонце продовжило свій шлях».

У цьому міфі про першу жертву вже містяться приховані елементи майбутнього містицизму ацтеків: Сонце й життя існують завдяки жертві, і для того, щоб вони перебували й далі, необхідні жертви. Ця ідея (постійно доставляти богам дорогоцінну червону «воду» жертви — єдину їжу, здатну зберегти життя Сонцю) розглядалася ацтеками як особлива місія. Її зміст вони бачили в тому, щоб у космічній боротьбі боротися на боці Сонця, на боці добра, сприяти його перемозі над злом і надавати всьому людству блага перемоги сил світла над похмурою владою темряви.

Свято зв’язку часів називалося в ацтеків Тохіумолпілья. Напередодні народження нового століття ацтеки знищували домашнє начиння, ламали меблі, викидали одяг і статуетки своїх маленьких богів і повсюдно гасили вогонь. Жерці вдягалися в шати, що символізують тих або інших богів, і врочисто вирушали до пагорба Чихачтекаль, що знаходиться за декілька кілометрів від сучасного

Мехіко. На вершині нього пагорба стояв храм, де опівночі в темряві й абсолютній тиші зустрічали початок нового століття. За положенням зірок у сузір’ї Плеяд ацтеки визначали наближення найстрашнішого, а можливо, найщасливішого рубежу, коли або все навколо виявиться зануреним у безодню небуття, або П’яте Сонце ще принаймні на 52 роки забезпечить Землі своє заступництво, а отже, вони житимуть й поклонятимуться богам.

П’яте Сонце жодного разу не підвело ацтеків. Передчуття й очікування всесвітньої катастрофи змінювалося загальною радістю. Жерці тертям двох шматків дерева в розсічених грудях жертви запалювали Новий Вогонь і відразу розводили велике багаття. Потім зі смолоскипом у руках вони спускалися до величезної юрби людей, що очікувала біля підніжжя пагорба.

Ацтеки встигли провести лише чотири такі свята: в 1351,1403, 1455 і 1507 рр. Останнє відбулося в той час, коли на древній американській землі вже бушував ураган іспанської конкісти.

Швидка загибель цивілізації ацтеків багато в чому пов’язана з їхніми міфічними уявленнями про бога Кецалькоатля, що займає в мексиканському пантеоні особливе місце. У всій Мезоамериці це була перша особистість, що персоніфікувала бога. У нього були також інші імена — Гукуматс, Кукулькан; індіанці Чорогета (Нікарагуа) називали його Тамахестад, а майя — Ічамна. У мальованих книгах (кодексах) майя він зазвичай зображувався змієм, покритим зеленим пір’ям. Саме таке значення має ім’я Кецалькоатль — Змій, покритий пір’ям кечаля (священного птаха давніх майя й ацтеків).

Відповідно до міфів і легенд, Кецалькоатль — наймудріший із богів, символ божественної мудрості. В ацтеків, що «успадкували» цього бога від більш давньої мексиканської цивілізації тольтеків, Кецалькоатль шанувався як бог вітру й повітря. Однак і тольтеки, і ацтеки, і багато інших племен, що жили на території Мексики й Центральної Америки, зв’язували з цим іменем всі досягнення своєї культури — календар, ремесла, мистецтво, вирощування кукурудзи. Усе це, па думку мексиканських індіанців, прийшло на їхню землю завдяки Кецалькоатлю. Йому ніколи не приносилися людські жертви — лише метелики й квіти.

Одна з легенд розповідає, що в X ст. на берегах ріки Пануко (Центральна Мексика) з’явилися білі бородаті люди в довгополих шатах. Доброзичливо налаштованих прибульців добре зустріло місцеве населення. Воно на чолі зі своїм вождем Кецалькоатлем дійшли до Тольяна, де й улаштувалися. Кецалькоатль був високою білою людиною з широким чолом, великими очима й довгим чорним волоссям. Він був розумний, справедливий і ввічливий. Він навчив людей обробляти метали й землю, переконував у необхідності прийняття нової релігії, проповідуючи любов до ближнього, закликаючи до благих справ.

Чимало тольтеків перейнялися до нього повагою. Кецалькоатль став дуже популярним і прожив у Тольяні кілька років. Однак місцеве жрецтво побачило в ньому небезпечного конкурента й зробило все, щоб позбутися його. Після того як був спалений його будинок і почалися переслідування, Кецалькоатль вирушив на Юкатан, де став відомий під іменем Кукулькан.

Час появи білих бородатих людей на чолі з Кецалькоатлем збігається з висадженням вікінгів у Ньюфаундленді. Фантаст напевно припустив би, що одночасно вони опинилися також на березі ріки Пануко. Історик обережніший з висновками: можливо, але немає документальних доказів. Щоправда, деякі дослідники вважають, що хрест, який з’явився в ряді мексиканських храмів задовго до іспанського завоювання, доставлений туди Кецалькоатлем. До того ж легенда тольтеків збігається з тим, як сприймали Вотана (Кецалькоатля) ольмеки ще до нашої ери.

Як би там не було, період «доброї білої навали» настільки міцно вкоренився у народній пам'яті, що коли в Мексиці з’явилися іспанські конкістадори на чолі з Ернаном Кортесом, аборигени прийняли їх за посланників Кецалькоатля, і це певного мірою сприяло військовим успіхам європейців і швидкому завоюванню Мексики.









загрузка...