Матеріали для Нової української школи 1 клас - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

ХУДОЖНЯ КАРТИНА СВІТУ - Золота колекція рефератів - 2018

МИСТЕЦТВО РИМСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

План

1. Становлення імперії.

2. Мистецтво І ст. нашої ери.

3. Мистецтво II ст. нашої ери.

4. Римські скульптурні портрети.

5. Мистецтво III і IV ст. нашої ери.

Наприкінці І ст. до н. е. Римська держава, що роздиралася боротьбою станів, громадянськими війнами, повстаннями рабів, приходить до військової диктатури, перетворюється з республіки па імперію. Першим імператором Риму був Октавіан, титулований Августом, тобто божественним (27 р. до н. е. — 14 р. н. е.). Його прославляла римська література, римська поезія й, звичайно, образотворче мистецтво. Беручи за зразок грецьке мистецтво, почали зображувати Октавіана й багатьох інших імператорів у незліченних ідеалізованих статуях (так званий августовий класицизм у період правління Октавіана). Напівгола фігура нагадувала грецьких атлетів V ст. до н. е., але всьому був наданий зовнішній пафос, модель була явно героїзована. Іноді імператор зображувався в образі бога, найчастіше Юпітера (Зевса).

Римляни стали творцями так званого історичного рельєфу. Стіна Вівтаря миру (13-9 рр. до н. е.), установленого на Марсовому полі в Римі, прикрашена рельєфами із зображенням жертвопринесення богині Миру. В урочистій процесії беруть участь Август і його родина, його наближені й сенатори.

Кожний імператор у пошуках слави споруджував нові площі, адміністративні будинки, видовищні спорудження. Октавіану Августові приписують слова: «Я взяв Рим глиняним, я залишу його мармуровим». Насамперед він розширив головну площу міста — Форум, відновив на ньому деякі будинки (наприклад, базиліку Юлія), побудував так званий театр Марієлла (14 р. до н. е.).

За Флавіїв, імператорів Веспасіана й Тита, в 75-82 рр. був побудований величезний амфітеатр для гладіаторських боїв — Колізей (від латинського слова «колоссеум» — колосальний), за типом якого й донині споруджуються стадіони, його довжина 188 м, ширина 156 м. Стіна заввишки в 50 м складається з трьох ярусів склепистих

арок, четвертий (останній) — глухих, розділених лише вікнами. Перший ярус прикрашений напівколонами доричного ордера, другий — іонічного, третій — коринфського. Верхній ярус зберіг кронштейни для натягування тенту у випадку непогоди й від пекучого сонця. У нішах другого й третього ярусів стояли статуї. Під ареною Колізею, на якій, до речі, могло одночасно боротися до 3000 пар гладіаторів, були розташовані приміщення гладіаторів, клітки для звірів і водопостачальна система. Арену можна було затопити водою й фати в Колізеї морські бої. Арка й склепіння, як циліндричне, так і хрестове (основні конструкції Колізею), а також бетон у сполученні з цеглою й мармуром, травертином, застосовані в будівництві, стали внеском римлян у світове зодчество. Погана схоронність Колізею пояснюється тим, що в середні віки, навіть у період Відродження, він слугував каменоломнею.

Римлянам належить також тип тріумфальної арки, одно-, три- і п’ятипрогонові, на честь того або іншого імператора. Так, у 81 р. на честь імператора Тита і його перемог над Іудеею була зведена однопрогонова, завширшки в 5,33 м, тріумфальна арка на священній дорозі, що веде через римський Форум до Капітолійського пагорба. Мармурова арка заввишки 20 м слугувала, по суті, постаментом для скульптури Тита. В аттику (стінці над карнизом) була висічена присвята, арку прикрашали рельєфи із зображенням переможного ходу римлян, вирішені просторово, у складних ракурсах і русі.

У 79 р. від виверження Везувію загинули кілька міст недалеко від Неаполя — Помпеї, Стабії й Геркуланум. Розпочаті у XVIII ст. розкопки римського міста з 20 тис. населення дозволили простежити його планування, влаштування жител, їхнє оздоблення. У результаті багаторічних розкопок, що не припиняються й донині, відкрилися вулиці, досить широкі, торговельна площа, адміністративні будинки, храми, майстерні ремісників, гладіаторська школа, житлові будинки — одно- або двоповерхові, із цегли або бетону, із черепичними дахами. Будинок ділився па дві частини. Офіційним центром був атріум з басейном посередині. Дах над басейном, що підтримувався чотирма колонами, мав отвір для наповнення басейну дощовою водою й для освітлення. Цей принцип запозичений римлянами в етрусків. У центрі басейну розташовувався фонтан, прикрашений статуєю. В іншій частині будинку, приватній, де проходило життя родини, обов’язковим був перистиль — внутрішній двір прямокутної форми, запозичений римлянами в греків, улюблене місце відпочинку родини. Фонтани, ніші, статуї рясно прикрашали перистиль. Навколо атріуму й перистилю групувалися також господарські й житлові приміщення.

Підлоги в багатих будинках прикрашалися мозаїкою — набірним живописом із природних гірських порід або кольорових морських камінців — гальки, а також з кольорової скляної пасти (смальти). У будинку Фавна в Помпеях (назва виникла завдяки бронзовій фігурці фавна, знайденій в будинку) розкрили мозаїку площею в 15 м2, що зображує битву Александра Македонського з перським царем Дарієм. Прекрасно передане збудження битви, дані портретні характеристики грецького полководця й воїнів, їхнє вбрання й зброя. Майстерності композиції відповідає краса колориту, побудованого на сполученні чорного, білого, червоного, жовтого кольорів.

Стіни будинку розписувалися фрескою. VII ст. до н. е. фреска найчастіше наслідувала кольоровий мармур й різні породи каменю, чому римляни теж навчилися від греків (так званий інкрустаційний стиль). У І ст. до н. е., ще в період республіки, стиль розписів трохи змінився. Розписи почали включати різні архітектурні деталі — колони, карнизи, пілястри, капітелі, іноді це великі багатофігурні композиції, як, наприклад, сцена містерії, присвяченої культу Діоніса, на червоному тлі стіни в «Віллі містерій» біля Помпеїв. Фігури Діоніса, його дружини Аріадни, учасників містерії, танцівниць вражають гармонією, пластикою рухів. Колорит вишуканий і складний: золотаво-жовте, золотаво-рожеве сполучається з бузковим, пурпурним, ліловим (так званий архітектурний стиль). Пізніше, уже в період імперії, створюється третій стиль, який часто називають «єгиптизуючий» (за єгипетськими мотивами).

VІ ст. н. е., особливо в другій половині, розписи наповнюються зображенням фантастичної архітектури, що ілюзорно збільшує простір кімнат, предметом зображення стають сади й парки, долини, ріки, пагорби й площі, жанрові сцени, натюрморти (будинки в Геркуланумі). У центрі зображення як самостійна картина пишеться сцена на міфологічний сюжет (так званий фантастичний стиль).

У II ст. н. е. у період найвищої могутності Римська держава поширилася від Іспанії й Галлії на заході й до Єгипту й Сирії на сході.

Кожен з імператорів намагався прикрасити римський форум. Найграндіознішим був форум імператора Траяна (109-113), побудований архітектором Аполлодором. Його площа — 116 х 95 м. До площі примикали дві бібліотеки з латинськими й грецькими рукописами, тут стояла колона Траяна й храм на його честь. До наших часів збереглася лише колона Траяна, стовбур якої понад ЗО м заввишки і складений з 17 барабанів куррарського мармуру. Усередині колони проходять кручені сходи. Колона завершувалася бронзовою фігурою Траяна, яку в XVI ст. замінили статуєю апостола Петра. Після смерті імператора урну з його прахом помістили в п’єдестал колони. Колона облицьована плитами паросського мармуру, по яких спіраллю в 200 м завдовжки тягнеться барельєф, що в історичній послідовності зображує головні події походу Траяна проти даків (101- 103-й і 106-107 р.): спорудження мосту через Дунай, переправу, битву з даками, їхній табір, облогу фортеці, самогубство вождя даків, хід полонених, тріумфальне повернення Траяна до Риму. У рельєфах 2500 фігур, 90 разів повторюється зображення Траяна — усе трактується глибоко реалістично, але пронизане пафосом прославляння переможця.

За імператора Адріана (117-138) був зведений також інший славнозвісний пам'ятник римської архітектури — Пантеон, «храм всіх богів», побудований із каменю, цегли й бетону в 118-125 рр/ круглий у плані будинок заввишки 42,7 м, перекритий куполом 43,2 м у діаметрі. Екстер’єр Пантеону дуже скромний: його прикрашає лише портик з коринфськими колонами з червоного граніту; основна увага приділена інтер’єру. Пантеон являє собою зразок технічної досконалості римського зодчества. Обробка інтер’єра належить до III ст. Підлога храму викладена мармуровими плитами. Стіна розділена на два яруси. Нижній має глибокі ніші, де раніше стояли статуї богів (в одній з ніш зараз могила Рафаеля), а верхній розчленований пілястрами з кольорового мармуру. Інтер’єр Пантеону величезний, але гармонічний і розмірний: діаметр дорівнює висоті храму, висота стін, на які спирається купол, складає половину висоти всього будинку. Кесони поглиблення купола, що скорочуються в перспективі, ілюзорно роблять його oе вищим. Освітлення інтер’єра вирішене отвором, «вікном» у куполі (діаметр його 9 м, так зване око Пантеону). Підлога під «вікном» має непомітний скат для стікання води.

Складний комплекс представляє вілла Адріана в Тибурі. На зразок етруського тумулуса був розпочатий мавзолей Адріана в Римі, у середні століття перероблений на замок св. Ангела.

II ст. — час найвищої могутності Римської імперії. Її легіони стояли в Британії і Єгипті, у Північному Причорномор’ї й Малій Азії. І всюди римляни привносили свій спосіб життя, свої смаки й художній досвід.

Римлянами був створений ще один тип споруджень — терми, громадські лазні. Терми — це не просто лазні в сучасному понятті слова, це цілий комплекс споруджень, що використовувалися не тільки для обмивання, але й були місцем відпочинку й розваг. До нашого часу збереглися руїни терм Каракалли (211-216) площею понад 11 га.

Римське зодчество в епоху імперії досягло дуже високої технічної й художньої досконалості й послужило зразком для багатьох наступних століть.

Портретна пластика періоду Римської імперії характерна своєю яскравою реалістичністю. У портретах цього часу ми «читаємо» всю жорстоку історію Риму: сваволю його правителів, вільний побут римської знаті, що втратила інтерес до громадської діяльності, про яку Ювенал писав: «Лютіше воєн налягла на нас розкіш». Розвиток скульптурного портрета пройшов кілька стадій: глибокий інтерес до людської особистості й тонка характеристика людських почутті в або їх твереза реалістична оцінка (І ст., друга половина, наприклад, портрети Весиасіана, Віттелія), прагнення створити ідеал, подібний до грецького (II ст. — епоха Адріана, наприклад, зображення улюбленця імператора Актинія), і сатиричний викривальний пафос портретів останніх століть існування (III—IV ст.). Змінювалася також виражальна мова скульптури. Зіницю, яка забарвлювалася раніше в портретах І ст., з II ст., почали намічати пластично; уживалося полірування мармуру. У III—IV ст. з'являється техніка насічки, що підкреслює шорсткість мармуру, спрощується скульптурне моделювання. Географічна строкатість римського світу, варваризація армії, що особливо підсилилася після едикту Каракалли про поширення прав римського громадянства (213), породила багато портретів осіб неримського походження. Глибокою тонкою психологічністю, елегійним смутком вражає високо одухотворений образ жінки на портреті «Сиріянка».

Близько 170 р. була відлита кінна статуя імператора Марка Аврелія, що послужила зразком для наступних римських монументів. У XIV ст. Мікеланджело поставив її в центрі площі на Капітолії. «Філософ на троні», стоїк, Марк Аврелій зображений ніби в глибоких роздумах. У своєму щоденнику він писав: «Час людського життя — мить, його сутність — вічна течія, відчуття — смутне, будова всього тіла — тлінна, душа — нестійка, доля — загадкова, слава — недостовірна».

З другої половини II ст. глибока економічна криза, у яку потрапляє Римська імперія, породжує серед інших також конфлікт між індивідом і суспільством. І це знаходить висвітлення в портреті.

III ст. — період кривавих громадянських воєн в історії Риму. Рабовласницький спосіб виробництва (а з ним і рабовласницький світогляд) вичерпує себе, триває бурхливе розшарування в рабовласницькому класі, з'являються вільні орендарі — колони, складаються елементи нових форм існування, що передбачають феодалізм, але розвиток їх гальмується рабовласницькими відносинами.

У середині III ст. варвари вдерлися у римські провінції, зі сходу наступали перси. Міста гинули від епідемій, голоду, землетрусів. Скульптурний портрет III ст. сповнений жорстоких і грубих образів, навіяних самим життям. Імператори, підняті на щит списами солдат, «фракійці» й «аравитяни», не жили інтересами держави, вони проводили час у походах і рідко вмирали своєю смертю. їхні скульптурні зображення глибоко правдиві, життєві й нещадно викривальні. Це історичні документи епохи, виражені мовою мистецтва. Болісний роздум, страх, непевність, розпач на обличчях у цих портретах відбивають трагічні протиріччя епохи (портрет Філіпа Аравітянина).

Античність гинула. Містичні східні культи, складні теологічні вчення, що поширювалися як у провінціях, так і в самому Римі, також знайшли відображення в мистецтві. Але головну зміну приносила нова релігія — християнство, що виникло в І ст. і до 313 р. залишалося релігією неофіційною. Відповідно до античного світогляду, людина — іграшка долі, іграшка в руках богів, але вона також міра всіх речей, гідний предмет мистецтва. Християнство проповідує презирство до земного життя, людського тіла як уособлення гріха й спокуси. Це був повний розрив з античністю, античним світоглядом, античним естетичним ідеалом.

У 395 р. відбувся розподіл Римської імперії на Західну й Східну. У 476 р. Західна Римська імперія впала. Рим був захоплений і розгромлений варварами. І мистецтву нової епохи — середньовіччя — треба було вже дуже складним шляхом розвивати риси пізньоантичного світу.









загрузка...