Матеріали для Нової української школи 1 клас - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

ХУДОЖНЯ КАРТИНА СВІТУ - Золота колекція рефератів - 2018

ФЛАМАНДСЬКЕ МИСТЕЦТВО XVII ст.

План

1. Основні жанри мистецтва Фландрії XVII ст.

2. П. П. Рубенс — головна фігура фламандського мистецтва XVII ст.

3. Бароко у творчості Рубенса.

4. Античні мотиви у творчості Рубенса.

5. Олена Фоурмен — муза художника.

6. Ван Дейк — учень Рубенса.

7. Ван Дейк — портретист.

8. Якоб Йордане — учень і послідовник Рубенса.

9. Франс Снейдерс — майстер натюрморту.

У XVII ст. мистецтво Нідерландів розділилося па дві школи — фламандську й голландську, у зв'язку з поділом країни в результаті революції на дві частини: на Голландію, як почали називати сім північних провінцій, що звільнилися від влади Іспанії, і на південну частину, що залишилася під пануванням Іспанії — Фландрію (сучасна Бельгія). Історичний розвиток їх пішов різними шляхами, так само як і культурний. У Фландрії феодальне дворянство й вище бюргерство, а також католицька церква відігравали головну роль у житті країни й були основними замовниками мистецтва. Тому картини для замків, міських будинків антверпенського патриціату й величні вівтарні образи для багатих католицьких церков — ось головні види робіт фламандських живописців цього часу. Сюжети зі Священного писання, античні міфологічні сцени, портрети іменитих замовників, сцени полювань, величезні натюрморти — основні жанри мистецтва Фландрії XVII ст.

Центральною фігурою фламандського мистецтва XVII ст. був Пітер Пауел Рубенс (1577-1640). Універсальність таланта Рубенса, його разюча творча продуктивність ріднять його з майстрами Відродження.

Народжений у Німеччині, де недовго жили його батьки, Рубенс одержав освіту на батьківщині, в Антверпені: у єзуїтській школі він вивчав латинь і сучасні європейські мови, також познайомився з античною історією. Пізніше

навчався живопису — спочатку в художника старонідерландської традиції, потім у майстра італійського напрямку. У 1598 р. Рубенс був внесений до списків вільних майстрів гільдії св. Луки, і цю дату можна вважати початком творчої самостійності художника. Однак 1600 р. він їде для подальшого вдосконалювання до Італії, насамперед у Венецію, назустріч із Тиціаном, Веронезе й Тінторетто, потім до Риму, де вивчає Мікеланджело. Він пробув у Італії до 1608 р.,з 1601 р. як придворний художник герцога Гонзага в Мантує. Ці роки були періодом формування його мистецтва. Із сучасних художників на Рубенса найбільший вплив мав у цей період Караваджо. В Італії він вивчив і на все життя захопився античністю.

У 1608 р. Рубенс повернувся на батьківщину, одружився з дівчиною з багатого бюргерського сімейства Ізабеллою Брандт і надійно влаштувався в Антверпені. З цього часу його незмінно супроводжувала творча удача. 20-ті й 30-ті рр. — період найбільш напруженої творчої діяльності Рубенса. Він одержує замовлення від церкви, двору, бюргерства, йому замовляють твори іноземні двори. Першою великою робо тою на батьківщині були вівтарні образи для знаменитого Антверпенського собору:« Спорудження хреста» (1610-1611) і «Зняття з хреста» (1611-1614), у яких Рубенс створив класичний тип вівтарного образа XVII ст. У ньому поєднуються монументальність (тому що це живопис, який повинен виражати настрій великої кількості людей, якісь дуже важливі ідеї, їм зрозумілі) і декоративність (тому що подібна картина є барвистою плямою в ансамблі інтер’єра).

Мистецтво Рубенса — типове вираження стилю бароко, що знаходить у його творах свої національні особливості. Величезне життєстверджуюче начало, перевага почуття над розважливістю характерні навіть для найдраматичніших творів Рубенса. У них начисто відсутня містика, екзальтація, властиві німецькому й італійському бароко. Фізична сила, пристрасність, іноді навіть неприборканість, захват від природи приходять на зміну спіритуалістичній, завуальованій еротиці творіння одного зі стовпів італійського бароко, Джованні Берніні — скульптури «Екстаз святої Терези». Рубенс прославляє національний тип краси. Діва Марія, як і Магдалина, постає світловолосою блакитноокою брабанткою з пишними формами. Христос навіть на хресті виглядає атлетом.

Картини Рубенса сповнені бурхливого руху. Зазвичай для посилення динаміки він удається до певної композиції, де переважає діагональний напрямок. Так, в обох антверпенських образах, наприклад, діагональ утворює лінія хреста. Цей динамічний напрямок створюється також ускладненими ракурсами, позами фігур, що перебувають у взаємозв’язку, утворюють складне просторове середовище. Усі композиції Рубенса пронизані рухом, це воістину світ, де немає спокою.

Рубенс розумів і любив античність, він часто перетворював міфи на мальовничі образи. Але обирав він переважно ті сюжети, які можна втілити в динамічні композиції. Юпітер викрадає своїх коханих, амазонки борються, сатири нападають на німф... Вакханалії, у яких можна показати насолоду сп’яніння, полювання на левів з їхньою енергією, стрімкістю й невтримною силою, — усе, що дає привід виразити радість буття, проспівати гімн-життю, особливо приваблює художника. Під пензлем Рубенса поетизується чуттєва стихія. Образи класичної давнини знаходять земну вірогідність, не заземлюючись і не втрачаючи своєї піднесеності, як, наприклад, в ермітажному шедеврі «Персей і Андромеда». Андромеда, що перетворилася на біляву, сповнену здоров’я фламандку, кремезний Персей, що звільнив красуню з полону дракона, його крилатий кінь Пегас, амури, слава, що вінчає героя — усе овіяне поезією й сповнене почуття радості. Ці,ому особливо сприяє колорит картини, урочисте звучання синього, червоного, жовтого. Трепетний, вібруючий мазок передає в найтонших нюансах рожевих і перламутрових тонів всю красу тіла Андромеди. Переходи світла й тіні непомітні, чіткі контури відсутні, всі предмети ніби виникають зі світла й повітря. Рубенс пише дуже рідкими фарбами, іноді під ними просвічує тон грунту. Щоправда, для 20-х рр. характерні загалом яскравість колориту й багатокольоровість. Пізніше Рубенс тяжітиме до більш монохромного живопису.

Будинок Рубенса стає центром художнього життя Фландрії, туди стікається цвіт художньої й ученої інтелігенції Європи, уваги художника шукають найпривілейованіші особи. Атмосферу сімейного життя Рубенс прекрасно передав у «Автопортреті з Ізабеллою Брандт» (1609-1610), зобразивши себе й дружину під покровом квітучої жимолості, в ошатних, навіть урочистих костюмах, позбавленими всякої пози й нарочитості, такими, що випромінюють молоде щастя.

У 1623-1625 рр. Рубенс одержує замовлення на цикл із 21 картини від французької королеви Марії Медичі, удови Генріха IV, для прикраси Люксембурзького палацу. Теми малоцікаві й не важливі історично (одруження й регентство королеви) геній Рубенса перетворив на блискучий твір монументально-декоративного мистецтва. Сцени з життя Марії Медичі не можна назвати історичними картинами, у них особи історичні сусідять з античними божествами, реальні події уживаються з алегоріями. Але що б він не зображував, усе має характер переконливої правди, реальності й вірності зображуваного міфу при всій нестримності художньої фантазії.

У 1626 р. Рубенс втрачає свою кохану дружину. Завершується певний період його життя. Пригнічений самотністю, художник приймає доручення правительки Нідерландів інфанти Ізабелли і їде з дипломатичним дорученням до Іспанії й Англії (для переговорів про мир із цими країнами). Англійський і іспанський королі пишно зустрічають його як всесвітньо відомого художника, він здобуває нові зв’язки, заступництво царствених осіб, йому присвоюють дворянські й лицарські титули. В Іспанії Рубенс вивчає багато представлені там полотна Тиціана, знайомиться з молодим Веласкесом.

У 1630 р. Рубенс повертається до Антверпена і незабаром одружується з молоденькою далекою родичкою першої дружини Оленою Фоурмен. Вона стала музою художника в останній період його творчості. Олена Фоурмен — живе втілення ідеалу художника, що ніби зійшло з його полотен зображення. Він пише її разом із собою на прогулянці, у саду, як демонструє їй свої володіння, він зображує її з дітьми. Пише її одягненою й оголеною. У віденському портреті («Шубка», 1638) Олена Фоурмен стоїть на червоному килимі, з накинутою на плечі шубкою. Портрет побудований на найтонших колірних нюансах, на контрасті густого коричневого хутра з бархатистістю шкіри, з вологістю блискучих очей. Тіло жінки написане із приголомшливою реалістичною силою, здається, що відчуваєш, яку жилах пульсує кров. Це дуже особисте, інтимне зображення. Але, як у всякому великому творі, у ньому є узагальнююча думка: Рубенс уславлює жінку як символ життя.

У 1630-ті рр. Рубенс, змучений життям у великому торговельному місті, купує маєток зі стародавнім замком Стен, тому часто цей період життя Рубенса називають «стенівським». У це останнє десятиліття життя Рубенс більше пише для себе, керуючись власним вибором тем. Але виконує чимало творів і на замовлення. Він пише портрети, і хоча цей жанр не найголовніший у його творчості, проте він чітко укладається в рамки стилю. Це парадний бароковий (у стилі бароко) портрет, у якому велич передається й позою моделі, і костюмом, і всілякими аксесуарами обстановки. В останньому автопортреті (1638-1639) Рубенс зумів, однак, показати себе й тонким психологом: смуток, утома, сліди хвороби й багатьох міркувань навченої життєвим досвідом уже літньої людини написані на цьому обличчі. Не менш тонкий за характеристикою й вишуканий за кольором більш ранній портрет молодої жінки, відомий як портрет камеристки (близько 1625 р.).

Рубенс звертається до життя природи. Широкі рівнини, гладкі череди, могутні дерева. Спокійне привілля або, навпаки, бурхлива стихія передані Рубенсом з однаковим почуттям реалізму й незмінного життєствердження. У відчутті справді народного духу Рубенс виступає спадкоємцем великого нідерландського художника Пітера Брейгеля Мужицького.

Востаннє десятиліття художня майстерність Рубенса вирізняється віртуозністю й граничною широтою. Колорит стає більш монохромним, більш узагальненим, утрачається колишня багатокольоровість («Вірсавія», 1635; «Наслідки війни», 1638).

Рубенс помер 1640 р. у розквіті творчих сил. У нього було багато учнів, величезна майстерня, у якій багато робіт з ескізів художника були завершені його учнями. Ван Дейк, Снейдерс, Ян Брейгель Оксамитовий були серед них. Але справа не в кількості учнів. Історичне значення Рубенса втому, що він визначив шляхи розвитку фламандської школи, яка мала величезний вплив на подальший розвиток західноєвропейського мистецтва, особливо XIX ст.

Найзнаменитішим із всіх учнів Рубенса, що навчався у нього недовго, але незабаром став першим помічником у його майстерні, був Антоніс Baн Дейк (1599-1641). Ван Дейк рано склався як художник. Син багатого антверпенського комерсанта, він все життя прагнув прилучитися до родової аристократії, і в його портретах і автопортретах завжди підкреслений аристократизм моделі, її тендітність і вишуканість. Саме таким витонченим улюбленцем долі бачимо ми його на автопортреті: утомлений вираз спеціально доданий цьому рожевощокому обличчю фламандця, у натурі підкреслені риси жіночності. Ретельно виписані гарні пещені руки, аристократично зображений костюм, романтично розвилися кучері. Він пише себе то Рінальдо, то Парісом, то св. Себастьяном, і у всіх його релігійних композиціях панує настрій сумно-елегійний. Портретуючи антверпенськмх багатих бюргерів, сам вийшовши з цього середовища, Ван Дейк усіляко намагається аристократнзувати моделі, надаючи їм нервової експресії й витонченості форм.

У його творчості багато сюжетів міфологічних й християнських, які він трактує з властивим йому ліризмом («Сусанна й старці», 1618 —1620; «Св. Ієронім», 1620; «Мадонна з куріпками», початок 30-х рр.).

Але головним жанром Ван Дейка стає портрет. У перший антверпенський період (кінець 10-х — початок 20-х рр.), як називається цей час його творчості, він пише багатих бюргерів або своїх товаришів у мистецтві, пише в суворо реалістичній манері, з тонким психологізмом. Але після приїзду до Італії цей тип портрета поступається місцем іншому. Здобувши любов місцевої генуезької знаті, Ван Дейк одержує безліч замовлень і створює парадний, репрезентативний портрет, у якому насамперед виражена станова приналежність моделі. Фігура подана трохи знизу, що робить її більш величною, монументальною, аксесуари багатого костюма й обстановки підсилюють це враження. Портрети Ван Дейка декоративні за всією своєю будовою: пластичним і лінійним ритмом, грою світлотіні, чому він навчився в Караваджо, і, звичайно, колоритом, у якому вплив найбільшого колориста Рубенса злився з впливом на художника колористичної школи венеціанців (портрет Паоло Адорно).

У 1627 р. Ван Дейк повертається до Антверпена й, оскільки Рубенс у цей період їде до Іспанії й Англії, стає на якийсь час головною художньою фігурою в рідному місті. Успіх його як модного живописця величезний. Політичні діячі, прелати церкви, аристократи й багаті бюргери, місцеві красуні, побратими-художники з'являються в довгій галереї, яку склали роботи Ван Дейка цих років.

Після повернення на батьківщину Рубенса, не бажаючи конкурувати з великим майстром, честолюбний художник їде до Англії на службу до короля Карла І (1632). Англійська національна школа живопису ще тільки складалася, і Ван Дейка зустріли з радістю й відразу буквально засинали замовленнями. Карл І дарує йому звання першого живописця короля, дарує йому лицарський титул. Ван Дейк «відплачує» за все створенням галереї парадних портретів англійської придворної аристократії. Свої моделі він представляє в багатих інтер’єрах або на лоні природи, найчастіше у повний ріст, в ефектній позі, у барвистому одязі, явно прикрашеними. Але тонко вловлені в кожному окремому випадку індивідуальні особливості моделі, властиве Ван Дейку почуття міри й, звичайно, блискуча майстерність художника — усе це разом рятує його від грубих лестощів.

Для Англії Ван Дейк є засновником великої школи портретного мистецтва, що досягла виняткового розквіту в XVII ст. Але й для шкіл континенту Ван Дейк як майстер парадного портрета мав величезне значення.

Ван Дейк був багато в чому далекий від Рубенса. Справжнім послідовником і головою фламандської школи після смерті Рубенса був Якоб Йорданс (1593-1678), найбільший художник Фландрії XVII ст. Один із найкращих помічників Рубенса в його майстерні, він багато чому навчився у великого живописця, але зумів не втратити й свої індивідуальні риси. Як і Ван Дейк, він походив з бюргерського середовища. За які б теми він не брався — міфологічні, християнські, алегоричні, — він завжди залишався тверезим реалістом, що зумів зберегти здорове народне начало. Улюблений його жанр — побутовий. Це національне «Свято бобового короля» — родинні гулянки, багато разів повторені Йордансом: столи з найрізноманітнішими стравами, обличчя лисніють від достатку, розпливаються в посмішках. Художник шукав свої образи в селянському середовищі, у народній юрбі. В іншому розповсюдженому сюжеті «Сатир у гостях у селянина» (на тему байки Езопа) антична легенда набуває національних фламандських рис. Мистецтво Йорданса тісно пов'язане зі старонідерландськими традиціями. У ранні роки з європейських майстрів на нього дуже вплинув Караваджо («Поклоніння волхвів»). Пізніше він менше захоплюється ефектами світлотіньових контрастів. Насиченість кольору створює святковість композиції, що зав

жди бризкає веселощами. Живопис Йорданса соковитий, вільний, пластично потужний, виявляє великі декоративні можливості художника. Національний колорит, національний тип виражені у творах Йорданса з найбільшою повнотою й прямолінійністю.

Особливим жанром у фламандському мистецтві XVII ст. був натюрморт, знаменитим майстром якого став Франс Снейдерс (1579-1657). У його картинах купами лежать на столах прекрасно написані дарунки землі й води: риба, м'ясо, фрукти, вбита дичина. Як правило, такі натюрморти слугували декоративною прикрасою великих багатих інтер’єрів, тому фламандський натюрморт зазвичай великий за розмірами, на відміну від голландського.

Жанровий живопис представлений у мистецтві Фландрії винятково обдарованим художником Адріаном Броувером (1606-1638). Багато років проживши у Голландії, Броувер писав невеликого розміру картини на побутові теми. Його герої — селяни або міський плебс, вони грають у карти, п’ють, б’ються, горлають пісні. У творах Броувера немає широкої декоративності фламандської школи, вони виконані в дусі голландського реалізму й розраховані на близький розгляд («Сільський лікар»). Сюжети іноді драматичні, виразні, іронія переплітається з гіркотою. Стиль малювання Броувера віртуозний, артистичний, сповнений тонких колірних співвідношень. Лаконізм мови, уміння мінімальними засобами виразити головне, мудре самообмеження повною мірою проявляються в малюнках Броувера, у своїй лапідарності дуже близьких до сучасного мистецтва. У творчості послідовника Броувера — Давида Тенірса Молодшого (1610-1690) селянська тема трактується як сільські свята. У більших за розмірами, але дрібнофігурних композиціях він представляє святкові веселощі просто неба з танцями, трапезами, мирними бесідами.

У другій половині XVII ст. великих майстрів у фламандському живописі вже немає, але внесок у європейське мистецтво Фландрією вже був зроблений.









загрузка...