Матеріали для Нової української школи 1 клас - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

ХУДОЖНЯ КАРТИНА СВІТУ - Золота колекція рефератів - 2018

ГЕНІЙ КІНОМИСТЕЦТВА

План

1. Ровесник кіномистецтва.

2. Театральні спектаклі.

3. Семисерійна епопея.

4. «Найкращий фільм всіх часів і народів».

5. «Епізод мистецтва майбутнього».

6. Кіноепопея «Хай живе Мексика».

7. Всенародне визнання.

8. Кіноепопея «Іван Грозний».

З життям і творчістю Сергія Михайловича Ейзенштейна пов’язані початкові етапи радянського кінознавства. Перше в кіно зібрання творів — шеститомник Ейзенштейна, перший документальний фільм про кінорежисера, перший міжнародний симпозіум, перша меморіальна дошка, перша музейна квартира — присвячені Ейзенштейну. І це не дивно. Величезною є роль і заслуга великого режисера в розвитку світового кіно. Багатогранною є його спадщина — фільми, сценарії, малюнки, статті, лекції, спогади, листи. І незабутньою є також чарівність його особистості — його художня чесність і чистота, разюча ерудиція, самовіддана працьовитість, блискучий гумор і, нарешті, його складна, воістину надзвичайна доля. Скільки в ній радості й трагізму, скільки всесвітніх успіхів і сумних невдач, скільки зухвалих, новаторських експериментів і, головне, скільки напруженої, безперервної, одухотвореної роботи!

Він був майже ровесником мистецтва, якому віддав себе, свій геній, своє життя. І дуже багато чого в розвитку наймолодшого, найбільш масового, найбагатшого можливостями, синтетичного мистецтва кіно визначено творчими відкриттями Ейзенштейна. Двадцятисемилітнім парубком він волів чути різними мовами епітет «геніальний» про свій фільм, про свій метод. Трохи пізніше він чув, як його називали «класиком». Але яких тільки обвинувачень, викривальних, нищівних, спопеляючих окриків не начувся він. Але від похвал не наморочилася його кучерява лобата голова, лайка не зганяла з губ іронічної посмішки. Йому ніколи було гніватися або журитися. Він працював. Він шукав. Він відкривав, винаходив, мріяв, передбачав, будував. Не лякаючись помилок. Не втрачаючи впевненості й надії.

Сергій Михайлович Ейзенштейн народився 10/23 січня 1898 р. у Ризі в родині архітектора, обрусілого прибалтійського німця. Він одержав солідну й різнобічну освіту, з дитинства володів трьома іноземними мовами й мав намір іти шляхом батька. Але революція перервала його заняття в Петроградському інституті цивільних інженерів. Він добровільно вступає в народну міліцію, потім у Червону армію. У частинах Західного фронту він будує укріплення, а в перервах між боями пише плакати, ставить самодіяльні спектаклі. Після демобілізації, 1920 р., стає художником-декоратором, а потім режисером Першого робочого театру Пролеткульту. Одночасно вчиться в режисерській майстерні Всеволода Мейєрхольда. Паралельно оформляє спектаклі в інших театрах, зближається з діячами Лівого фронту мистецтва — Маяковським, Третьяковим, Родченком, Тетліним. Придивляється до кіно, намагається перемонтувати з німецького детектива агітаційний фільм, то викриває капіталізм. У Пролеткульті викладає багато дисциплін, від історії світової культури до акробатики.

Його наповнюють масштабні, сміливі задуми: він згоден із пролеткультівцями тих часів: треба руйнувати мистецтво, тому що старе, традиційне, буржуазне не може задовольнити нових вимог революційного народу. Але перш ніж відмовитися віл старого мистецтва й знищити його — треба його вивчити, опанувати всім найкращим, що було створено. Треба опанувати майстерністю. І він жадібно читає, слухає, дивиться.

Його перші театральні спектаклі — «Мексиканець» і «На всякого мудреця досить простоти» — в основі своїй мають літературні твори — оповідання Джека Лондона, п’єсу О. М. Островського. Але все це переосмислюється, переробляється заново. До імен персонажів Глумова, Голутвіна, Крутицького додаються злободенні — Жофф, Пуанкаре, Мілюков. Сюжетна схема розширюється цирковими номерами і сценами з мюзик-холу. У театральну дію вводиться маленький ексцентричний фільм. Зніяковілість, здивування й навіть протести публіки до уваги не беруться. Ейзенштейн мріє про розробку нового метода в драматичному мистецтві — «монтажу атракціону», що замінить звичні драматургічні канони.

Для нових спектаклів класичні першоджерела не знадобилися. Знайшовся свій драматург — Сергій Третьяков (найбільш відомі його п’єси — «Чуєш, Москва?!» і «Протигази»), Рамки сцени здалися тісними для Ейзенштейна, і він ставить «Протигази» прямо в цеху Московського газового заводу. Неуспіх цього заходу він пояснює застарілістю театрального мистецтва взагалі. І разом із дружним колективом акторів-пролеткультівців іде в кіно.

На екранах того часу панували американські фільми. Уважно придивившись, Ейзенштейн зрозумів, що секрет їхнього успіху — у захоплюючій фабулі й у привабливих «зірках». І вирішив, що шлях пролетарського кіно — повз сюжетні інтриги, повз індивідуальних персонажів — до зображення дії мас, героя маси. Була задумана гігантська семисерійна епопея «До диктатури», що узагальнює досвід революційної боротьби російського пролетаріату.

У фільмі вражали насамперед масові сцени — стихійний порив обурених експлуатацією робітників, потужна демонстрація, героїчна боротьба проти карателів. Окрім основного тематичного завдання Ейзенштейн, його оператор Едуард Тіссе, асистенти й актори вирішили ряд експериментальних художніх завдань: композицію будували як ланцюг «атракціонів», які сильно впливають на глядача, шукали кінематографічні метаморфози, нові монтажні побудови, гострі й несподівані ракурси. Це робило мову фільму часом надто складною. Але пошуки вели до створення специфічної кіновиразності, нової образної структури кінотвору.

Після успіху «Страйку» уряд доручив Ейзенштейну створення ювілейного фільму до двадцятиліття першої російської революції 1905 р.

Спочатку Ейзенштейн, спільно зі сценаристкою Н. Агаджановою-Шутко й своїм згуртованим колективом, замислив охопити всі основні події революції — від японської війни, через бакинські, іванівські страйки до революційних вибухів на Чорномор’ї й грудневих боїв у Москві. Але часу залишалося мало. Прибувши зі знімальною групою до Одеси, Ейзенштейн зрозумів, що, художньо втіливши повстання на броненосці «Князь Потьомкін-Тавричеський», можна передати дух, типові риси, пафос революції й ідею про непереможність революційного народу.

Зйомки велися на місцях справжніх історичних подій — на одеських сходах, у порту, а також на старому, перетвореному на склад боєприпасів двійнику «Потьомкіна» — броненосці «Дванадцять апостолів». Картина була зроблена за три місяці. Ейзенштейн зумів об’єднати справжні події в єдину струнку композицію, пронизати їх динамічним наростаючим ритмом. Тому фільм виглядав як історична хроніка, а впливав на глядача як драма, як трагедія.

Повстання матросів броненосця, розправа з реакційними офіцерами, мітинги на березі, біля тіла вбитого матроса Вакулінчука, радість городян, які вітають червоний прапор, що здійнявся на броненосці, кривава розправа карателів над мирним населенням на одеських сходах, залип броненосця по штабу влади, гордий хід броненосця повз царську ескадру, яка не насмілилась стріляти, — усе це наповнювало фільм натхненним пафосом. Мова фільму вражала яскравістю й новизною: сміливі метафори, надзвичайні композиції кадрів, гармонійний ритм монтажу - усе це зробило його шедевром світового кіномистецтва.

Успіх фільму в усьому світі був небаченим.

За дорученням радянського уряду Ейзенштейн, його учень Григорій Александров, оператор Едуард Тіссе й інші співробітники узялися до створення ювілейного фільму до десятиліття жовтневої революції. Як і колись, Ейзенштейн починав із широкого охоплення подій, художнє осмислення яких дозволяло йому відчувати історичну перспективу, закономірність дій народних мас. Поступово відбираючи матеріал, він створив історичну епопею про революційні події лютого-жовтня 1917 р. у Петрограді.

Ейзенштейн прагнув виражати за допомогою інтелектуального монтажу історичні наукові поняття. Він мріяв про синтез художніх образів і наукових понять у мові кіно. Але не всі його експерименти були зрозумілі глядачам. Спалахнули жваві дискусії. Навряд чи в Радянському Союзі була така газета, яка не помістила б відгуки на «Жовтень», його називали «епізодом мистецтва майбутнього».

Методом інтелектуального кіно, намагаючись за допомогою монтажу, кінематографічних образів, метафор виражати наукові політичні поняття, Ейзенштейн, Александров і Тіссе створили фільм про колективізацію — «Старе й нове». І знову не все однаково добре вдалося. Не все було зрозуміле й прийняте глядачами в цьому монументальному, масштабному фільмі про сучасність. Кінематографісти іноді не встигали за бурхливим розвитком подій, класової боротьби в селі, захоплювалися подробицями, схематизували життєві процеси.

На рубежі 20-х і 30-х рр. кіномистецтво стало звуковим. І Ейзенштейн рішуче привітав збагачення фільму звучним словом, життєвими шумами, спеціально написаною музикою. Він передбачав і кольорове кіно, і зміну рамок і форм екрана, і стереоскопічність зображення, і телебачення. Він не тільки не лякався технічних нововведень, але випереджав їх. У 1929 р. разом з Александровим і Тіссе він одержав закордонне відрядження для освоєння звукової кінотехніки.

Поїздку до Берліна, Парижа, Лондона. Бельгії, Швейцарії, а потім до Сполучених Штатів Ейзенштейн використовував для пропаганди радянської культури, радянського життя. Його численні лекції, доповіді, виступи були оцінені не тільки друзями, але й ворогами Радянського Союзу.

Приїзд Ейзенштейна у США був вороже зустрінутий антирадянськими організаціями. «Більшовицького агітатора», «червоного агента» закликали гнати й навіть знищити. Тому не дивно, що всі творчі починання Ейзенштейна в США зазнали невдачі. Його вислухували, йому замовляли сценарії, але ставити їх не давали. В Америці Ейзенштейн написав сценарії «Золото Зуттера», «Чорна величність», «Американська трагедія». В останньому він розробив метод внутрішнього монологу, що дозволяє втілювати на екрані внутрішній світ, почуття, психологію людини. Сценарії Ейзенштейна високо цінували Драй- зер і Сінклер, Чаплій і Дісней, але кінопідприємці не сприяли екранізації цих творів, які викривали капіталізм.

Тоді на гроші, виділені Е. Сінклером, Ейзенштейн, Александров і Тіссе відправилися до Мексики, де втрьох (!) протягом року зняли чудовий фільм «Хай живе Мексика!», присвячений історичній боротьбі мексиканського

народу. Для остаточного завершення кіноепопеї не вистачило грошей. Ейзенштейна та його соратників терміново відкликали в Москву. Мрії про придбання мексиканських матеріалів і завершення фільму в Москві не здійснилися. Сінклер продав чудовий матеріал американській кінофірмі «Парамаунт», ремісники наробили з нього кілька фільмів, які псують задуми Ейзенштейна.

Трагічну загибель свого фільму Ейзенштейн намагався забути в роботі. Він створює один сценарій за одним, викладає в кіноінституті, пише теоретичні й публіцистичні статті, пробує працювати в театрі. Але, на жаль, творчі задуми Ейзенштейна не знаходять підтримки в кіновиробництві. Комедія «М. М. М.», кіноепопея «Москва» залишаються незавершеними. Фільм про класову боротьбу в селі «Бєжин луг», переглянутий керівництвом кіно в незакінченому вигляді, зазнає різкої критики й не випускається на екран.

Майже десятиліття напруженої творчої роботи — і жодного фільму, який би вийшов на екрани. Подібного випробування не знав, мабуть, жоден великий художник. Але Ейзенштейн переборює й цю смугу творчих негод. Він працює не покладаючи рук. Багато сил, любові, надій віддає молоді — майбутнім режисерам, сценаристам, кінознавцям. Пише безліч статей, у яких не тільки підсумовує творчий досвід кіно, але й передбачає його подальший розвиток. Він осмислює кіно як велике поліфонічне мистецтво, яке володіє невичерпними можливостями, є вінцем художньої культури людства. Як публіцист він відгукується на всі значні події в житті країни.

У 1938 р. виходить фільм Ейзенштейна «Олександр Невський». Героїчна картина боротьби російського народу з іноземними загарбниками в ХІІІ ст. була сучасною, злободенною — як попередження про вторгнення фашизму. «Патріотизм — наша тема», — писав Ейзенштейн, прямо й відкрито порівнюючи тевтонів-хрестоносців із сучасними фашистами. Гігантська сцена Льодового побоїща, що гармонічно поєднує безсмертну музику Сергія Прокоф’єва, зріле образотворче мистецтво Едуарда Тіссе, творчість М. Черкасова, М. Охлопкова, Д. Орлова та інших чудових акторів й масові дії безлічі статистів, — стала однією з вершин режисерської майстерності Ейзенштейна: її ритм, колорит, ясність, глибока й світла емоційність вражають.

Фільм «Олександр Невський» одержав всенародне визнання. Він зіграв значну роль у справі мобілізації духовних сил народу на боротьбу з фашизмом. Разом з «Чапаєвим», «Щорсом», «Мініним і Пожарським», а також іншими історичними епопеями братів Васильєвих, Довженка, Пудовкіна й інших радянських режисерів ейзенштейнівський «Олександр Невський» був узятий на озброєння переможною Червоною армією. Показ фільму на фронтах, у діючих частинах розцінювався як могутнє підкріплення.

Перед самим початком війни Ейзенштейн працює над іншою історичною епопеєю — «Іваном Грозним». У складних умовах евакуації, в далекій Алма-Аті він створив величну трагедію. Складна фігура Івана IV: його прогресивні устремління до об’єднання Русі, приєднання Казані, виходу в Балтику і разом з тим його дивовижна жорстокість, страшна самітність й болісні сумніви — була зображена Ейзенштейном і актором М. Черкасовим з рідкісною силою. Оператор Е. Тіссе знімав натурні, масові кадри, повні повітря, світла, оптимізму. Страшні палацові сцени з різкими вигадливими тінями, із загрозливими образами ікон, з темними силуетами численних ворогів знімав оператор Андрій Москвін. Так було створено два ключі, дві образні стихії фільму. Вони об’єднувалися жагучою, то радісною, то похмурою музикою Прокоф’єва. Актори М. Жаров, А. Бучма, С. Бірман, А. Кадочников, А. Абрикосов, М. Названов, М. Кузнєцов, Б. Балашов і чимало інших створили цілу галерею різних характерів, темпераментів, устремлінь, пристрастей. Перша серія фільму мала стрижневу ідею — «За російське царство велике», друга вирішувала складну проблему трагедії влади й самітності — «Єдиний, але один».

Перша серія «Івана Грозного» одержала одностайне визнання глядачів і критики яку Радянському Союзі,так і за кордоном. Цей складний поліфонічний твір був створений у знедоленій війною, закривавленій країні. Але друга серія була піддана незаслужено різкій критиці й випущена на екрани лише 1958 р.

Ейзенштейн важко переживав долю своєї картини. До останнього дня вій працював над її переробкою, сполучаючи творчу працю, як завжди, з теоретичною, педагогічною, публіцистичною, громадською.

Але сили покидали. Прогресувала серцева хвороба. І 11 лютого 1948 р. великий кінорежисер номер.









загрузка...