Матеріали для Нової української школи 1 клас - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

БІОЛОГІЯ - Золота колекція рефератів - 2018

БІОЛОГІЯ ЛЮДИНИ

БУДОВА Й ФУНКЦІЇ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ

Нервова система — це система організму, яка являє собою анатомічне й функціональне об’єднання структур, органів і діяльності, яка забезпечує регуляцію та взаємозв’язок усього організму з навколишнім середовищем.

Основними типами будови нервової системи є дифузійний, вузловий (зокрема, ланцюжковий або сходовий) і трубчастий. Дифузійний тип нервової системи характерний для нижчих багатоклітинних (наприклад, кишково-порожнинних). Він характеризується приблизно рівномірним розподілом нервових елементів у всьому тілі тварини. Вузловий тип зустрічається у вищих безхребетних. Має концентрацію нервових елементів у вузлах (особливо в підглотковому і надглотковому), які зв'язані між собою конективами, а з іншими частинами організму — периферичними нервами. Трубчастий тип нервової системи характеризується концентрацією нервових елементів у нервовій трубці й особливо в розширеннях оральної частини цієї трубки (головному мозку). Цей тип характерний для хребетних, у тому числі й для людини. Головний і спинний мозок пов’язані з іншими частинами організму за допомогою численних нервів.

Нервова система людини й тварин складається з нервових клітин (нейронів), тісно пов’язаних із гліальними клітинами.

Нервові клітини в хребетних і вищих безхребетних мають характерні відростки, що відходять від тіла (соми, або перикаріони). Розрізняють два види відростків: дендрити й аксони. Аксони — довгі відростки, які проводять збудження від тіла нервової клітини до інших нейронів або до периферичних органів. Дендрити — короткі буйко-гілчасті відростки. Вони здійснюють зв’язок між окремими нервовими клітинами. Тіло нервової клітини і її відростків вкриті мембраною, яка характеризується вибірковою проникністю переважно для іонів калію, а при збудженні — для іонів натрію. Усередині нейрона знаходиться желеподібна речовина — нейроплазма. Тіла виконують трофічну функцію щодо відростків, тобто регулюють їхній обмін речовин.

За кількістю відростків, що відходять від соми, нейрони поділяють на уніполярні (мають один відросток), біполярні (два відростки) і мультиполярні (більше двох відростків). У нижчих безхребетних (кишковопорожнинних) нейрони мають веретеноподібну форму без чіткого розподілу на тіло й відростки. Уніполярні нейрони зустрічаються в представників різних типів царства Тварини, але особливо широко розповсюджені в безхребетних (наприклад, у молюсків і комах). У цих тварин від тіла нейрона відходить клітинний відросток, що переходить у так званий центральний відросток, який породжує аксон і дає безліч дендритів. Мультиполярні клітини — це основний вид нейронів у хребетних.

Відростки нервових клітин у вищих хребетних і безхребетних, особливо аксони з діаметром від 1 до 6-10 мкм, можуть бути дуже довгими (до 1 м). В особливих випадках при злитті аксонів (наприклад, у головоногих молюсків) формуються гігантські аксони, діаметр яких може досягати 1 мм, що робить їх дуже зручними для дослідження.

Розрізняють нейрони з довгими й короткими аксонами. їх можна розділити на вставні й еферентні. Вставні забезпечують сприйняття, переробку й інтеграцію аферентних сигналів з подальшим передаванням їх вставним або еферентним нейронам. Нейрони з довгими аксонами

передають інформацію на велику відстань, наприклад, від кори головного мозку до мотонейронів спинного мозку. До таких нейронів належать, зокрема, клітини Беца. Нейрони з короткими аксонами функціонують у межах невеликих ділянок центральної нервової системи. Еферентні нейрони можуть бути поділені на мотонейрони й нейрони вегетативної нервової системи. Аферентні псевдоуніполярні або біполярні нейрони розташовуються в спинномозкових і черепно-мозкових вузлах і забезпечують передавання сигналів від рецепторних апаратів до вставних нейронів центральної нервової системи.

Нейрон, як і всі інші клітини, зовні вкритий безперервною оболонкою — плазматичною мембраною, або плазмалемою. Вона відокремлює цитоплазму клітини зі включеними в неї численними органоїдами (ядром, апаратом Гольджі, мітохондріями й т. п.) від позаклітинної рідини. За допомогою аксонів і дендритів нейрони контактують між собою й з іншими клітинами, наприклад з м’язовими. Ці контакти називаються синапсами.

Синапс — це функціональний контакт між збудливими клітинами, цитоплазма кожної з яких поміщена в окрему мембрану. Залежно від місця розташування синапси ділять на центральні й периферичні.

Центральні синапси здійснюють контакт між нервовими клітинами центральної нервової системи. Периферичні синапси можуть бути міоневральними й нейроепітеліальними. Перші здійснюють функціональний зв’язок між аксоном мотонейрона й м’язовими волокнами. За допомогою других здійснюється регуляція діяльності залозистого апарату.

Існують різні типи синапсів (за структурою, функцією, способом передачі сигналу, місцем розташування в системі тощо).

Надзвичайно широко розповсюджені так звані хімічні синапси — передача в них здійснюється за допомогою спеціального хімічного агента - локального передавача- трансмітера — медіатора (ацетилхоліну, адреналіну, норадреналіну), що викидається пресинаптичним нервовим закінченням і діє на постсинаптичну мембрану.

Гліальні клітини супроводжують нейрони й у деяких місцях тісно стикаються з ними. До гліальних клітин належать олігодендроцити, астроцити, швановські клітини й т. н. Кількість їх приблизно на порядок більша від кількості нейронів. Особливу роль гліальні клітини відіграють у формуванні так званих мієлінових оболонок аксонів. Мієлінові оболонки формуються в хребетних у центральній нервовій системі за рахунок відростків олігодендроцитів, а на периферії — за рахунок швановських клітин. Ці клітини огортають аксони багатошаровими мієліновими «муфтами» так, що більша частина аксона виявляється покритою. Відкритими залишаються вузькі ділянки між муфтами — перехоплення Ранв’є, які мають особливе функціональне значення.

Функція нервових клітин полягає у передачі інформації за допомогою нервових імпульсів. Нервове волокно характеризується збудливістю й провідністю. Нервові імпульси поширюються у відростках нейронів і передаються через синапси (від аксона на сому або дендрит наступного нейрона). Виникнення й поширення нервового імпульсу, а також його синаптична передача, тісно пов’язані з електричними явищами на плазматичній мембрані нейрона.

Нервова тканина представлена сірою й білою речовиною. Сіра речовина являє собою скупчення тіл нервових клітин з найближчими ділянками їхніх відростків. Біт речовина складається з нервових волокон, ідо утворюють провідні шляхи. Більшість нервових клітин сірої речовини спинного й головного мозку є мультиполярними нейронами.

Нервова система поділяється на центральну й периферичну. Центральна нервова система (ЦНС) забезпечує взаємний зв’язок клітин, тканин, окремих органів і систем, функціонально об’єднуючи їх у цілісний організм. Вона здійснює регуляцію всіх процесів, зв’язок організму з навколишнім середовищем і пристосування до її постійних змін. ЦНС складається зі спинного й головного мозку. Периферична нервова система (ПНС) представлена нервами й нервовими вузлами (сплетіннями).

Головний і спинний мозок розвиваються з ектодерми на дорсальному боці зародка, де формується нервова пластинка (нейроектодерма). Пластинка надалі перетворюється на нервову трубку — зачаток нервової системи. Нервова трубка дуже рано поділяється на два відділи, які відповідають головному й спинному мозку.

Передній розширений відділ, що представляє зачаток головного мозку, розчленовується на три первинні мозкові міхури — передній, середній і задній (ромбовидний). Надалі передній і ромбовидний діляться й утворюється 5 мозкових міхурів: кінцевий, проміжний, середній, задній і довгастий. Стінки міхурів ростуть нерівномірно, або товстішають, або залишаються в окремих ділянках тонкими й втягуються усередину порожнини міхура. Залишками міхурів і нервової трубки є мозкові шлуночки й дистальний кінець спинного мозку. З кожного мозкового міхура розвиваються певні вшили головного мозку. В ембріогенезі (період розвитку ембріона) з п’яти мозкових міхурів він ділиться на п’ять частин:

1) довгастий мозок;

2) задній мозок (разом вони складають ромбовидний мозок);

3) середній мозок;

4) проміжний;

5) кінцевий.

Два останні складають передній мозок. Довгастий, задній (крім мозочка), середній і проміжний мозок складають мозковий стовбур.

Спинний мозок — це нижній відділ центральної нервової системи, розташований у каналі хребта. Він трохи коротший за хребет і закінчується конусом на рівні другого поперекового хребця. У дорослої людини довжина спинного мозку складає 41-45 см, діаметр — від 8 до 14 мм, маса — до 38 г. Він має вигляд трубки з двома стовщеннями (шийним і поперековим). Спинний мозок оточений трьома оболонками —твердою, павутинною й м’якою. Тверда оболонка складається з двох листочків: зовнішнього, котрий є окістям хребців, і внутрішнього. Павутинна оболонка щільно прилягає до твердого. М'яка покриває речовину спинного мозку й містить судини. Між павутинною оболонкою й судинною оболонкою, що безпосередньо покриває спинний мозок, знаходиться підпавутинний простір, який містить спинномозкову рідину (ліквор). Ця рідина сполучена з рідиною надпавутинних просторів головного мозку й мозкових шлуночків.

Спинний мозок складається з сірої (у центрі) і білої (на периферії) речовини. Сіра речовина складається з тіл рухових (3 %) і вставних (97 %) нейронів. Вона розташована навколо спинномозкового каналу й формує парні виступи — роги. Біла речовина розташована навколо них. Вона складається з довгих відростків нейронів — нервових волокон, які утворюють канатики (задній, бічний і передній) спинного мозку з провідними (висхідними й спадними) шляхами.

Спинний мозок людини складається з 31 сегмента. Вони об’єднані у відділи: шийний, грудний, поперековий, крижовий. Праворуч і ліворуч від кожного сегмента відходять по парі задніх і передніх корінців. У задніх корінцях проходять пучки чутливих нервових волокон, у передніх — рухових нервових волокон. Корінці зливаються в міжхребцевому отворі й утворюють змішані спинномозкові нерви (31 пару).

Спинний мозок виконує дві основні функції — рефлекторну й провідникову. Також він бере участь у багатьох складних рухових реакціях. За чутливими нервовими волокнами спинний мозок одержує сигнали від екстерорецепторів поверхні шкіри, пропріорецепторів м’язів тулуба й кінцівок і від інтерорецепторів внутрішніх органів.

Головний мозок — це вищий відділ нервової системи людини. Він міститься в порожнині черепа й має форму, що загалом відповідає внутрішнім обрисам черепної порожнини. Йога верхньобокова поверхня, згідно зі склепінням черепа, опукла, а основа мозку більш-менш сплощена. Кора великих півкуль головного мозку в філогенетичному плані є вищим і наймолодшим відділом ЦНС.

З огляду на дані філогенезу, у головному мозку розрізняють старішу частину — мозковий стовбур і молодшу — півкулі головного мозку. Півкулі найбільш розвинені в людини. Головний мозок чоловіків у середньому важить 1375 г, у жінок — 1275 г.

Довгастий мозок. Довгастий мозок розвивається з п’ятого мозкового міхура й являє собою безпосереднє продовження спинного мозку в стовбур головного мозку. Він є ніби перехідним відділом від спинного до головного мозку й сполучає в собі риси будови спинного мозку й початкового відділу головного.

Довгастий мозок має вигляд цибулини. Верхній розширений кінець її граничить із мостом. Нижньою її границею слугує місце виходу корінців І пари шийних нервів або рівень великого отвору потиличної кістки. На передній (вентральній) поверхні довгастого мозку знаходяться два поздовжні піднесення — піраміди, які мовби продовжуються в передні канатики спинного мозку. Назовні від пірамід лежать оливи (по одній з кожного боку), в яких містяться ядра олив.

У довгастому мозку розташовується частина ретикулярної формації, а також ядра черепно-мозкових нервів (IX—XII). Довгастий мозок виконує рефлекторну й провідникову функції. У ньому розташовуються центри як порівняно простих, так і дуже складних рефлексів, у здійсненні яких беруть участь багато м’язових груп, судини й внутрішні органи, також у ньому знаходяться життєво важливі центри: дихальних, серцево-судинних, харчових, захисних рефлексів.

Середній мозок. В онтогенезі середній мозок розвивається з третього мозкового міхура, а в процесі філогенезу його розвиток обумовлений переважно зоровими сигналами. Тому найважливіші його утворення стали центрами зору, а також слуху. Середній мозок має такі частини:

1) дорсальна частина, дах середнього мозку, або пластинка четверогорбості. Вона поділяється за допомогою двох канавок, що йдуть хрест-навхрест, — поздовжньої й поперечної — на чотири горбки білого кольору, що розташовуються попарно: два верхні й два нижні. Верхні є підкірковими центрами зору; нижні — підкірковими центрами слуху;

2) вентральна частина, ніжки мозку, містить провідні шляхи до переднього мозку;

3) порожнина середнього мозку, що є залишком первинної порожнини середнього мозкового міхура. Має вигляд вузького каналу й називається водопроводом. Він являє собою вузький канал, що з’єднує IV шлуночок мозку з III. У середньому мозку закладені ядра ретикулярної формації, ядра III і IV пари черепних нервів, а також червоне ядро, яке бере участь у регуляції м’язового тонусу й прояві рефлексів, що забезпечують збереження правильного положення тіла в просторі.

Чорна речовина також регулює м’язовий тонус і підтримку пози, бере участь у регуляції актів жування, ковтання, кров'яного тиску й дихання. Через середній мозок проходять всі висхідні шляхи, що несуть імпульси до проміжного мозку, півкуль головного мозку й мозочку, і спадні шляхи, які проводять імпульси до довгастого й спинного мозку. Крім цього, середній мозок виконує ряд важливих рефлекторних функцій.

Утворення стовбура головного мозку забезпечують правильний розподіл тонусу між окремими групами м’язів. Рефлекси, що забезпечують м’язовий тонус, одержали назву тонічних. У здійсненні їх беруть участь мотонейрони спинного мозку, вестибулярні ядра довгастого мозку, мозочок, утворення середнього мозку (червоні ядра).

Тонічні рефлекси поділяють на 2 групи: статичні й стато-кінетичні. Перші виникають при зміні положення тіла, особливо голови, у просторі. Другі проявляються при переміщенні тіла в просторі, зміні швидкості руху (обертального й прямолінійного).

Проміжний мозок. Це частина переднього відділу стовбура мозку. Основними утвореннями проміжного мозку є зорові бугри (таламус) і підбугорна ділянка (гіпоталамус).

Зорові бугри представляють масивне парне утворення. Вони займають основну частину проміжного мозку, є центром всіх аферентних імпульсів.

Над зоровим бугром розташовується епіфіз, який видається позаду, над чотиригорбиковим тілом, у вигляді п’ятого горбка й нагадує соснову шишку, через що його називають також шишкоподібним тілом. Епіфіз належить до залоз внутрішньої секреції.

Є два колінчаті тіла: медіальне (підкірковий центр слуху) і латеральне (підкірковий центр зору). Ядра обох колінчатих тіл пов’язані з корковими представництвами відповідних аналізаторів.

Гіпоталамус розташований під дном III шлуночка й відповідно до ембріонального розвитку ділиться на два відділи: зоровий і нюховий. До першого належать:

1) зоровий тракт і перехрест зорових нервів;

2) сірий бугор, що містить підкіркові вегетативні центри.

Верхівка бугра витягнута у вузьку порожню лійку, на сліпому кінці якої знаходиться мозковий придаток — гіпофіз, що лежить у турецькому сідлі клиноподібної кістки.

Задній мозок. Задній мозок розвивається з четвертого мозкового міхура й складається з двох частин: вентральної (передньої) — моста й дорсальної (задньої) — мозочка.

Міст являє собою товстий білий вал з боку основи мозку, що межує з верхнім кінцем довгастого мозку й з ніжками мозку. Сіра речовина мозку утворює власні ядра моста, ядра ретикулярної формації й ядра черепних нервів (V-VII пари).

Мозочок міститься під потиличними частками півкуль великого мозку й лежить у задній черепній ямці. У ньому розрізняють об’ємисті бічні частини, або півкулі, і розташовану між ними середню вузьку частину — черв’яка. Поверхня мозочка має численні борозни, які розділяють його на долі й дольки. Мозочок складається із сірої й білої речовини, причому сіра речовина знаходиться зовні й усередині. Зовні, на периферії, вона утворює суцільний покрив — кору мозочка, а всередині — ядра, розташовані серед білої речовини. Мозочок пов’язаний зі стовбуром мозку за допомогою трьох пар ніжок, утворених провідними шляхами мозочка.

Великий (кінцевий) мозок. Складається із двох півкуль, які з’єднані мозолистим тілом. Зовні півкулі покриті сірою речовиною — корою. Під корою в білій речовині знаходяться скупчення сірої речовини — вузли, або ядра.

Кора мозку складається з нервових клітин, їхніх відростків і нейроглії. У дорослої людини товщина кори складає 3 мм. Для більшості ділянок кори головного мозку характерним є шестишарове розташування нейронів.

Основною формою діяльності ЦНС є рефлекс. Рефлекс — це цілеспрямована реакція організму на подразнення рецепторів, здійснювана при участі ЦНС. Відповідно до вчення І. П. Павлова, рефлекси поділяють на безумовні (уроджені) й умовні (набуті в процесі індивідуального життя). Шлях, яким проходить нервовий імпульс від рецептора до виконавчого органа (м’язу, залози), зветься рефлекторною дугою, а точніше — рефлекторним кільцем. Рефлекторні дуги включають кілька послідовно з’єднаних між собою рядів нейронів і синапсів між ними. Учення про рефлекс припускає наявність певного центру цього рефлексу. Нервовим центром називається сукупність нейронів, необхідних для здійснення рефлексу. Центр кожного рефлексу має свою локалізацію в ЦНС. Таким чином, нервовий центр — це сукупність нервових клітин, розташованих у різних відділах ЦНС, узгоджених і координованих, що беруть участь у рефлекторній реакції й регуляції функцій організму.

Нервову систему можна розділити на дві частини: соматичну й вегетативну. Соматична нервова система забезпечує чутливі й довільні рухові функції організму. Вегетативна нервова система (ВНС) постачає еферентними нервами всі внутрішні органи тіла, судини, потові залози, забезпечуючи регуляцію їхньої діяльності. Однак указані розходження властивостей соматичної й вегетативної нервової системи є відносними. Доведено, що коркові нейрони впливають на вегетативні функції, а всі довільні локомоторні акти обов’язково супроводжуються вегетативними зрушеннями. Вегетативна нервова система здійснює трофічний і адаптаційний вплив на кістякову мускулатуру, органи почуттів і на саму ЦНС.

Нейрони вегетативної нервової системи розташовані в певних відділах ЦНС, а саме: в середньому, довгастому мозку, в грудинно-поперековому й крижовому відділах спинного мозку. Від цих нейронів відходять вегетативні нервові волокна, які далі йдуть або самостійно, або в складі соматичних нервів. Усі нейрони середнього, довгастого й спинного мозку пов’язані з вищими центрами ЦНС, розташованими в гіпоталамусі. У свою чергу вегетативні нейрони гіпоталамуса й смугастого тіла перебувають під контролем коркових нейронів як вищих регуляторних утворень.

Вегетативна нервова система поділяється на парасимпатичний і симпатичний відділи.

Центральні нейрони парасимпатичного відділу знаходяться в середньому мозку, у довгастому мозку й у крижових сегментах спинного мозку. Парасимпатичні нервові волокна, що відходять від середнього мозку, проходять у складі окорухального нерва. Волокна від крижового нерва йдуть у тазовому нерві.

Ганглії парасимпатичного відділу ВНС розташовані головним чином усередині органів і тільки деякі з них — поблизу органів (наприклад, війчастий вузол).

Вегетативні нервові волокна в порівнянні з соматичними вирізняються малою збудливістю. Особливо це стосується постгангліонарних волокон, які є тонкими безм’якуншими волокнами. Передача збудження в синапсах периферичної частини вегетативної нервової системи здійснюється медіаторами, і залежно від їхнього характеру вегетативні волокна поділяються на холінергічні й адренергічні. До холінергічних належать всі прегангліонарні волокна парасимпатичного й симпатичного відділів нервової системи, тому що передача збудження у всіх гангліях здійснюється ацетилхоліном. Постгангліонарні симпатичні волокна є норадренергічними, тому що передача збудження з закінчень цих волокон па органи здійснюється норадреналіном. Найзагальнішим впливом ВНС на життєдіяльність є зміна рівня обміну речовин у клітинах тканин і органів. Така дія ВНС називається трофічною.

Периферична нервова система утворена нерпами, що відходять від спинного й головного мозку. Нерв, або нервовий стовбур, являє собою складне утворення з великої кількості нервових волокон, поміщених у загальну єднальну оболонку. Нервові волокна — це відростки нервових клітин. До складу нерва входять довгі відростки нервових клітин (аксони), які несуть збудження в центральну нервову систему або від неї на периферію. Нерви бувають чутливими (складаються з аферентних волокон), руховими (з еферентних волокон) і змішаними (з обох одночасно).

Крім нервів, до складу ПНС входять нервові вузли, що складаються з нейронів, і різні, часто складно влаштовані рецепторні апарати, що є закінченнями чутливих нервів. Нерв побудований з м’якушевих і безм’якушевих нервових волокон і єднальнотканинних оболонок. М’якушеві нервові волокна входять до складу чутливих і рухових нервів, безм'якушеві нервові волокна в основному належать симпатичній нервовій системі. До складу змішаних нервів входять м’якушеві й безм’якушеві волокна. Між нервовими волокнами тонким шаром розташовується сполучна тканина (ендоневрій). Зовні нерв покритий волокнистою сполучною тканиною (периневрієм).

Від спинного мозку відходить 31 пара спинномозкових нервів, а саме 8 пар шийних, 12 пар грудних, 5 нар поперекових, 5 пар крижових і 1 пара куприкових. Кожний спинномозковий нерв відходить від спинного мозку двома корінцями: заднім (чутливим) і переднім (руховим). Обидва корінці з’єднуються в один стовбур, або канатик, що виходить із хребта через міжхребцевий отвір. Поблизу й трохи назовні від місця з’єднання задній корінець має спинномозковий вузол. Унаслідок з’єднання обох корінців спинномозкові нерви є змішаними нервами: вони містять чутливі волокна, що відходять від клітин спинномозкових вузлів, рухові волокна — від клітин переднього рогу, а також вегетативні волокна, які відходять від клітин бічних рогів і проходять далі в складі переднього корінця.

Кожний спинномозковий нерв при виході з міжхребцевого отвору ділиться на дві гілки: задню, для мускулатури спини й шкіри, що її покриває, і передню, для вентральної стінки тулуба й кінцівок. Крім того, від спинномозкового нерва відходять ще два роди гілок: для іннервації нутрощів (сполучні гілки до симпатичного стовбура) і для іннервації оболонок спинного мозку (гілка, що йде назад через міжхребцевий отвір). Розрізняють чотири великі сплетіння: шийне, плечове, поперекове, крижове.

Шийне сплетіння. Утворене передніми гілками чотирьох верхніх шийних нервів і трьома петлями, що з’єднують ці нерви. Сплетіння лежить за грудинно-ключично- соскоподібним м’язом. Воно дає початок шкірним і м’язовим нервам.

Плечове сплетіння. Утворене передніми гілками чотирьох нижніх нервів і І грудного. Ці нерви іниервують шкіру й м’язи плечового пояса й верхньої кінцівки.

Поперекове сплетіння. В утворенні цього сплетіння беруть участь передні гілки 12-го грудного й чотирьох поперекових нервів. Сплетіння віддає гілки до шкіри й м’язів таза й стегна. Від сплетіння відходять великі нерви: клубово-підчеревний нерв, запиральний і стегновий нерви.

Крижове сплетіння. В утворенні цього сплетіння беруть участь передні гілки нижніх поперекових, усіх крижових і куприкових нервів. Це найпотужніше нервове сплетіння. Воно лежить у малому тазі на краю крижів і постачає нервами всі ті частини таза й нижніх кінцівок, які не іннервуються з поперекового сплетіння. До нервів крижового сплетіння належать: короткі гілки для дрібних м’язів таза, верхні й нижній сідничні нерви для великих (сідничних) м’язів таза, шкірний нерв для задньої зони шкіри стегна, статевий нерв для шкіри й м’язів промежини й зовнішніх статевих органів, сідничний нерв (найпотужніший із усіх нервів). Сідничний нерв опускається вздовж стегна між його задніми м’язами, віддає їм свої гілки й у підколінній ямці розпадається на два стовбури: великий і малий гомілковий нерви. Обидва ці нерви іннервують шкіру й м’язи гомілки й стопи.

Черепно-мозкових нервів 12 пар: І — нюховий, II — зоровий, III — окоруховий, IV — блоковий, V — трійчастий, VI — відвідний, VII — лицьовий, VIII — переддвірно-завитковий, IX — язикоглотковий, X — блукаючий, XI - додатковий, XII — під’язичний. З них I, II і VIII пари - чутливі, III, IV, VI, XI і XII - рухові, а V, VII, IX і X — змішані. Черепно-мозкові нерви мають ядра в головному мозку: соматично-чутливі (відповідають заднім рогам спинного мозку), соматично рухові (відповідають переднім рогам) і вегетативні (відповідають бічним рогам)

І — нюховий (чутливий) нерв бере початок у слизовій оболонці носової порожнини, є провідником хімічних подразнень, що суб’єктивно сприймаються у вигляді запаху.

II — зоровий (чутливий) нерв бере початок у сітківці ока, є провідником світлових відчуттів.

III — окоруховий нерв, що містить парасимпатичні волокна.

IV — блоковий нерв іннервує верхній косий м’яз ока.

V — трійчастий нерв, рухові відростки якого іннервують жувальні м’язи.

VI — відвідний нерв, іннервує зовнішній прямий м’яз ока.

VII — лицьовий нерв, рухові волокна якого іннервують всі мімічні м’язи обличчя, м’язи вушної раковини, стременний м’яз, підшкірний мускул шиї, шилопід’язичний мускул і заднє черевце двочеревного мускула нижньої щелепи.

VIII — переддвірно-завитковий нерв, чутливий.

IX — язикоглотковий нерв, рухові волокна іннервують м’язи глотки.

X — блукаючий нерв іннервує м’язи м’якого піднебіння, згиначів глотки й всю мускулатуру гортані, а парасимпатичні волокна — гладку мускулатуру травного каналу, трахеї, бронхів і серця.

XI — додатковий нерв іннервує два м’язи: грудинно-ключично-соскоподібний і трапецієподібний.

XII — під’язичний нерв іннервує всі м’язи язика й деякі м’язи шиї.

За допомогою нервової системи здійснюється нервова регуляція життєдіяльності організму. Нервова система вдосконалюється й розвивається в процесі еволюції. Будова її ускладнюється.

Нервова система сприймає зміни в зовнішньому і внутрішньому середовищі, переробляє інформацію про них і змінює діяльність відповідних органів. Ці зміни завжди спрямовані на нормалізацію процесів життєдіяльності.









загрузка...

Віртуальна читальня освітніх матеріалів для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посилання на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2008-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.