Матеріали для Нової української школи 1 клас - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

ВАЛЕОЛОГІЯ - Золота колекція рефератів - 2018

АРОМАТЕРАПІЯ

Мистецтво ароматерапії використовує вплив чистих ароматичних олій на нюх і дотик, відновлюючи гармонію душі й тіла.

Здавна відомий вплив запахів на психологічний і фізичний стан людини. Ще в первісних печерних людей були знайдені в мотивах декоративних малюнків елементи запашних рослин. Достовірні відомості проте, що люди навчилися виділяти запашні речовини з рослинної сировини, належать до V тис. до н. е. Найдавнішим письмовим документом, у якому говориться про цілющі властивості рослинних запахів, є знайдена в Шумері клинописна табличка. У ній згадуються такі рослини, як мирт, чабрець, смола різних дерев. Описані також способи користування ліками, отриманими з рослин.

Курильні свічі й кадила з’являються не тільки в індійських храмах (VI ст. до и. е.) і на малюнках у святилищі Канхері того ж періоду, але також у єгипетському храмі Абу Сімбел, де знайдена картина, на якій зображений Рамзес II (1324-1258 рр. до н. е.), що жертвує кадила богові Птаху.

У Єгипті широко використовувалися ефірні олії й інші пахощі, через бажання володіти ними єгипетські фараони не раз розв’язували криваві війни. Археологи знайшли флакони з пахощами в давньоєгипетських гробницях, а бальзам, мирра й ладан згадувалися ще в Старому Завіті. Серед них найвідомішою є мирра — пахуча смола різних видів дерев сімейства бурзерових, що ростуть на пустельних узбережжях Червоного моря. Вона виливається з ран стовбурів, застигає на повітрі грудками неправильної форми жовтого або бурого кольору, має приємний запах і гіркий смак. Мирра містить 40-67 % камеді, 28-35 % смоли міррину, 2-6 % ефірної олії мірроли, характеризується вираженими антимікробними (бактерицидними) властивостями й у давнину використовувалася для запашних курінь у релігійних обрядах.

З ладану — смоли, одержуваної з різних видів ладаннику, — ароматичні речовини вивільнялися при нагріванні. Звідси згодом і пішов термін «парфумерія» (від лат. perfumum — через дим, за допомогою диму). У гробниці Тутанхамона, наприклад, знайдені ароматичні речовини, що складаються на 90 % із тваринної сировини й на 10 % з олій, бальзамів і смол. Статуетки й тіла мертвих просочували ефірними оліями й пахощами. У писемних пам’ятках зображені сцени окурювання. Істотно, що мирра й ладан застосовувалися в будь-яку годину дня й ночі при молитвах, жертвоприносинах, святах або ушановуваннях володарів. За своєю цінністю ладан тоді прирівнювався до золота.

З метою запобігання розкладанню трупи всіх людей і навіть багатьох тварин у давніх єгиптян піддавалися бальзамуванню. При цьому порожнина черепа звільнялася із заміщенням мозку ароматичними речовинами, видалялися всі внутрішності з тіла, а черевна порожнина заповнювалася пахучими смолами. Потім здійснювалося вимочування всього трупа в розчинах натронних солей. Потім набальзамоване тіло загортали в непроникні для повітря тканини, просочені ароматичними речовинами. Давньоєгипетські жерці використовували ефірні олії не тільки для бальзамування тіла, але й для лікування нервових хвороб. Для пахощів, очевидно, найчастіше застосовували лишайник, лепеху звичайну, евернію сливову, кедр атласький, ялівці високий і східний, касію, троянду й мирт звичайний. Запашні речовини дуже ефемерні за природою, тобто швидко вивітрюються. Однак давні єгиптяни знайшли способи збереження ароматів, екстрагуючи їх у жирах.

У Давньому Вавилоні в будівельні матеріали, з яких споруджувалися храми, спеціально додавалися ароматичні олії. При цьому бактерицидні властивості лимонної, кедрової й миррової олій забезпечували дезінфекцію приміщення храму. Вавилонські купці за 600 років до и. е. постачали на римський і грецький ринки пахощі в склянках, алебастрових і порцелянових баночках, а в Коринфі близько 500 р. до н. е. існувала фабрика пахощів. Останні у формі олій, мазей, смол були символами багатства й вважалися одним з найцінніших подарунків, які, наприклад, біблійна цариця Савська піднесла цареві Соломонові. Подібні східні пахощі перебували серед дарунків Юдифі Олоферну. Скіфські жінки (за Геродотом), турбуючись про гігієну й аромат свого тіла, товкли кипарис, кмин, кедрове дерево й отриману масу ретельно втирали в шкіру.

«У давнину явище ароматів з’єднувалося із цілющим знанням. Жерці вказували, як користуватися й у яких випадках застосовувати аромати. Так можна без усякого

чаклунства простежити цілу лікувальну систему, що грунтується на вдиханні й живленні нервової системи через утирання. Нерозривно з ароматами пов’язані наші емоції...» — пишуть М. і О. Реріх.

У Корані можна зустріти такі слова: «Парфуми — це їжа, що будить дух, а дух — це верблюд, на якому людина їде і якому вдається захоплювати».

Греки, римляни, перси й інші народи Малої Азії перейняли досвід давніх єгиптян. Цінні відомості про лікувальні властивості ефірних олій отримані від знаменитих учених давнини: Галена, Плутарха, Анакрсона. Наприклад, Гіппократ і його учні використовували трояндову олію для лікування багатьох гінекологічних захворювань і порушень травлення. Плутарх в «Мораліях» пише: «Мирра — її приємний, освіжаючий дим готує тіло людини до блаженства сну. Невдачі, що переслідують його протягом дня, безвісти зникають». Анакреон рекомендував змазування голови запашними оліями, які сприятливо впливають на мислення, рішучість і почуття. Своєю популярністю й визнанням Гіппократ і праці його школи зобов'язані їхньому прямому впливу на розвиток західної медицини й фармакології. Не слід забувати про вчення Діоскорида (1 в. н. е.), що набув знань про лікувальні властивості різних рослин у численних походах з римськими легіонерами. Ним написана праця «Сутність медицини» у п’яти томах, що стала на багато сторіч основою європейської медицини. Саме перший том мав назву: «Пахощі, олії рослинні, мазі, дерева».

В індусів, китайців, японців існували свої способи використання ароматичних рослин для лікування, ритуалів та інших потреб. Найчастіше давні китайці застосовували ефірні олії в сполученні з акупунктурою й масажем. У будинках багатих китайців була спеціальна кімната для приймання пологів, у якій палили полин, щоб умилостивити дружелюбних богів і допомогти породіллі розслабитися. Китайський філософ Ван Вой періоду династії Тан так пише своєму учневі: «Парфуми... діють на тебе, очищаючи й відновлюючи, зміцнюючи твою енергію й наповнюючи твої думки спокоєм і умиротворенням». Винахід алхіміками перегінного куба став новим поштовхом до одержання ароматичних речовин.

Арабська наука засвоїла досягнення античних і східних учених і значно випередила рівень знань європейських країн. Між VII і XIII ст. східна культура дала світові безліч великих учених, серед них Авіценна (980-1037), який визнаний автором методу одержання ефірних олій з рослин шляхом дистиляції з водяною парою, що застосовується до сьогодні. Він писав так про трояндову олію: «...вона підвищує можливості розуму (мозку) і збільшує швидкість мислення». За своє життя цей високообдарований лікар і вчений написав більше 100 книг, одна з них була присвячена квітці, яку мусульмани цінують найвище, — троянді.

Трояндова вода, одержувана з пелюстків троянди при перегонці з водяною парою, високо цінувалася як лікарський та ароматизуючий засіб. Вона стала дуже популярною в Європі в часи хрестових походів разом з іншими екзотичними ароматами й пряностями.

Араби ввели в парфумерію мускус, невідомий єгиптянам, який виявився прекрасним фіксатором ефірних олій. Утримуючи леткі речовини, він повільно звільняє їх у середовище, забезпечуючи стійкість запаху.

У середні віки нормандські завойовники принесли з собою звичай посипати підлогу в житлах пахучими рослинами з метою запобігання інфекційним хворобам. Хрестоносці з цією ж метою в походах носили з собою висушені ефіроолійні рослини.

Після розробки технології одержання спирту в ньому почали розчиняти ефірні олії. Перші відомі парфуми цього типу — «угорська вода» — розчин олії розмарину в етанолі (92°). Їх виготовленням цікавилася королева Єлизавета, що походила з роду П’ястів. У лондонській фармакопеї 1683 р. можна прочитати: «Ця вода, а точніше настойка, на диво, годиться проти всіх простудних і викликаних вологістю хвороб, захворювань голови, апоплексії, запаморочення, летаргії, паралічу, ревматизму, спазмів, конвульсій, втрати пам’яті, слабоумства, коми, сонливості, глухоти, шуму у вухах, порушення зору, головних болів, викликаних млявістю, поганим настроєм. Заспокоює зубний біль, болі й слабість шлунка, лікує запалення легенів, втрату апетиту, хвороби печінки, селезінки, кишечнику, матки. Приймає й зберігає природне тепло, обновляє здатності й функції тіла, навіть у старості. Небагато існує засобів, що мають так багато позитивних ефектів. Уживати усередину в вині або воді, протирати скроні, вдихати ніздрями». Незабаром набула популярності «лавандова вода», застосовувана не тільки як парфуми, але й для зовнішнього й внутрішнього вживання як чудовий антисептичний засіб.

Ефірні олії, завдяки надійній бактерицидній дії, здавна застосовувалися для боротьби з інфекціями й епідеміями. Наприклад, в XVIII ст. жителі англійського Буклесбері врятувалися від мору через те, що селище було центром виробництва й торгівлі лавандою: повітря, насичене серною олією цієї рослини, малодезінфікувальні властивості. Відомо також, що середньовічні парфумери в Трасі (південь Франції) рідко хворіли в часи епідемій холери й інфекційних захворювань. Не знали вони також туберкульозу, хоча ця хвороба була дуже поширеною. Пізніше виявили, що олія лаванди пригнічує розвиток туберкульозних бацил.

При лікуванні різних захворювань здавна використовувалися леткі рослинні речовини. У багатьох країнах відомі примітивні інгаляції й окурювання. Наприклад, у російській та українській народній медицині чистотіл великий використовували для «підкурювавання від падучої хвороби», осотом звичайним обкурювали дітей від переляку, листя дурману звичайного курили від задишки, миколайчиками польовими обкурювали породілей при важких родах, насіння блекоти чорної вживали при зубному болі. В Україні використовували чебрець, яким набивали матраци й посипали підлогу. Зараз установлено, що ефірна олія чебрецю містить сполуки, що характеризуються бактерицидною дією.

Російську баню, у якій паряться віниками з полину, дуба й вересу, можна витлумачувати як використання летких фітонцидів. Сьогодні відомо, що листя цих рослин, особливо молоде, вкрите численними залозками, які виділяють цілющі фітонциди. Здавна широко практикувалося лікування в атмосфері, наповненій леткими виділеннями з розпарених рослин, так зване «чепучине сидіння» (від слова «чепучина» — дерев'яна камера для лікувальних процедур).

На Кавказі люди носили на шиї часник для запобігання епідемічним захворюванням. Там само для лікування ревматизму застосовували такий спосіб: у ямі розводили багаття. Поки воно горіло, на лузі косили траву й закладали в гарячу яму, з якої попередньо вигрібали палаюче вугілля. Хворий опускав ноги в яму із травою. Зверху яму щільно прикривали, щоб випари не вивітрювалися в атмосферу.

У спадщині лікаря тибетської медицини Бадмаєва зберігся рецепт суміші для окурювання хворого й обслуговуючого персоналу при інфекційних захворюваннях, причому одночасно дезінфікується також кімната. Такий спосіб зручніший, кращий, ніж дезінфекція приміщень формаліном. Рецепт має непростий склад. До нього входять індійська смола «гугул», запашне китайське кореневище, кореневище лепехи, смола «смердюча камедь», а для забезпечення повільного згоряння додавалося вугілля.

В аптеках XIX ст. продавали курильні свічі, що містять вугілля, смоли й трави, але їхній склад був примітивнішим і дія менш ефективною.

До лікування леткими фітонцидами можна віднести також інгаляції пар ефірних олій і розпарених рослин. В Україні та Росії широко практикувалися інгаляції парами скипидару. У Середній Азії при застуді вдихали пари розпареної трави лаванди. Зі створенням 1858 р. М. Садес-Жироном апарату для інгаляцій у медичну практику ввійшло вдихання лікарських речовин.

У 1886 р. доктор Дж. Пембертон (винахідник кока-коли) повідомив, що у своїй секретній формулі використовував корицю, коріандр, помаранчу, лимон, мускатний горіх і апельсин.

Видатний французький хірург Амбруаз Паре стверджував, що особливо сильною збудливою дією характеризуються запахи шавлії й розмарину. Основоположник гомеопатії С. Ганеман багато хвороб успішно лікував ароматами рослин.

Парфумерна індустрія приваблювала відомих учених і в північних країнах Європи, особливо в місті Трасі на півдні Франції, де почалося плантаційне вирощування троянди, лаванди, жасмину й з’явилися успішні комерційні підприємства. Професія парфумера до кінця XVII ст. відділилася від споріднених спеціальностей, ароматичні ж речовини стали головною сферою діяльності аптекарів.

Протягом майже всього XIX ст. парфумерія базувалася винятково на природних продуктах, чимало з яких, особливо ефірні олії, привозилися за досить високою ціною. Наукова революція XIX ст. уможливила одержання багатьох запашних речовин хімічним шляхом. Хіміки вперше змогли ідентифікувати різні речовини, що містяться в оліях, і дали їм специфічні назви, як, наприклад, «гераніол», «цитронелол» і «цинеол». Створення синтетичних двійників олій сприяло розвитку сучасної лікарської індустрії.

Інтерес до ароматерапії, який виник на початку XX ст., різко зростає до другої його половини, що можна пояснити збільшенням кількості побічних ефектів і алергійних реакцій від використання синтетичних лікарських засобів. Поступово зростало розуміння того, що необхідно переходити від терапії окремими лікарськими засобами до ефективних і природних нетоксичних засобів, перевірених століттями.

До середини XX ст. роль ароматичних олій була майже повністю обмежена їхнім використанням у парфумерії, косметиці й продуктах харчування. На основі синтетичних запашних речовин почалося виробництво парфумерної продукції та віддушок. Але у парфумерії найвищого гатунку тривало використання дорогих ефірних олій.

Термін «ароматерапія» (дослівно — використання запаху як ліків) уперше ввів 1928 р. французький хімік, доктор Рене М. Гаттефоссе. Він займався дослідженням ефірних олій і виявив, що багато ароматичних олій діють ефективніше, ніж їхні синтетичні замінники або ізольовані активні інгредієнти. Учений займався дослідженням ефірних олій як потенційних складників косметики. Його спостереження призвели до оцінки антисептичних властивостей олій. Одного разу, працюючи в лабораторії, Гаттефоссе сильно обпалив руку під час вибуху. Відразу занурив її в лавандову олію, яка була поряд. Опік зажив дуже швидко, без нагноєння або шраму. У результаті Гаттефоссе зацікавився дивними властивостями ефірних олій. Гаттефоссе випробовував ефірні олії на пацієнтах у військових госпіталях і одержав вражаючі результати, використовуючи ромашкову, чебрецеву й лимонну ефірні олії. З'ясувалося, що вони мали не тільки бактерицидну дію, але й одночасно прискорювали загоєння ран і опіків. Про це в книзі «Ароматерапія» Гаттефоссе написав: «... лікарі й хіміки були б уражені тим різноманіттям запашних речовин, які можуть використовуватися в лікувальних цілях, і величезною розмаїтістю їхніх хімічних функцій. Крім своїх антисептичних і антимікробних властивостей, вони характеризуються антитоксичною й антивірусною дією, відновлюють енергію і загоюють рани. У майбутньому їхня роль навіть зросте». Це пророцтво збулося. Так, доктор Д. Валне, натхненний роботами Гаттефоссе, використовував ефірні олії як антисептики для лікування ран під час Другої світової війни, а також у боротьбі з туберкульозом, діабетом, раком та іншими серйозними хворобами. Інший французький лікар і вчений Жан Вальнет використовував ароматичні олії як частину програми, яку він успішно застосовував для лікування специфічних фізичних і психічних захворювань. Так почався розвиток сучасної ароматеранії у Франції, потім в Англії, багатьох інших країнах. У 1964 р. Вальнет узагальнив дослідження в монографії «Ароматерапія», що стала настільною книгою сучасних ароматерапевтів. Розвитку ароматеранії значною мірою сприяла Маргарита Маурі, австрійський біохімік і косметолог. З 1940 р. і до своєї смерті 1968 р. вона опублікувала дві книги, читала лекції на цю тему, відкрила центри ароматерапії в Парижі, Швейцарії й Англії. Саме М. Маурі об’єднала використання ефірних олій з масажем. їй також належить концепція відбору олій для конкретного пацієнта.

Ароматерапія — це прекрасний науковий метод профілактики й лікування багатьох захворювань. Вона не може замінити класичну медицину з її фармацевтичними засобами. Однак, не відкидаючи застосування медикаментозних засобів, можна говорити про цілий ряд переваг біологічно активних речовин рослин перед медикаментозними засобами в профілактиці й терапії цілого ряду патологічних процесів.

Сьогодні ароматерапія в країнах Європи й Америки переживає справжній бум. Навіть страхові медичні компанії почали включати ароматерапію в список своїх послуг. Пов’язано це з природним бажанням людей уникнути споживання численних препаратів, що містять хімічні компоненти.

Серйозні дослідження ефірних олій проводилися в Росії, а потім у СРСР. Наприкінці XIX ст. російський лікар В. А. Манассеїн запропонував застосовувати деякі запахи для боротьби з хворобами (повітролікування), але не знайшов підтримки сучасників. У 30-ті рр. XX ст. біолог Б. П. Токін висловив думку про важливе біологічне значення ефірних олій як стимуляторів і інгібіторів фізіологічних функцій організму. У ті ж роки радянський лікар А. А. Кюнцель одним з перших почав застосовувати при неврозах ароматичні ванни із сосновим і валеріановим екстрактами.

Під час Великої Вітчизняної війни ефективно використовувалися леткі фітонциди при незагойних інфікованих ранах. Л. 3. Гейхмап першим застосував у приміщенні для лікування хворих з патологією бронхо-легеневого апарату фітонцидний фон хвойного лісу.

Фундаментальні дослідження, проведені українськими вченими А. М. Гродзинським, Н. М. Макарчуком,Я. С. Лещинською, Ю. А. Акимовим, узагальнені в численних монографіях. У них, зокрема, зазначається, що застосування композицій ефірних олій підвищує працездатність людини й поліпшує повітряне середовище в системі людина — машина — середовище.

Широко відомі роботи кримських учених. У Кримському НДІ фізичних методів лікування й медичної кліматології ім. І. М. Сєченова В. В. Миколаєвський, А. Е. Єрьоменко, М. І. Говорун та інші розробили методики використання ефірних олій як потужних антиоксидантних (протиокисних) засобів для виведення радіонуклідів з організму й лікування променевої хвороби. Дослідження, проведені С. С. Солдатченком, А. В. Підаєвим, А. Ф. П’янковим (Кримський медичний університет ім. С. І. Георгієвського) і Г. Ф. Кашенком (комбінат «Кримська троянда») показали доцільність застосування ефірних олій і продукті в їхньої переробки (вод і восків) у кардіології й пульмонології.

Дотепер серед фахівців існують різні думки про сферу дії ароматерапії. Так, професор Г. Бухбауер з Неми обмежує методи ароматеранії застосуванням ефірних олій винятково через вдихання. Натомість американські й британські ароматерапевти, наприклад Ш. Прайс, уважають, що ароматерапія повинна включати всі форми лікування з використанням ефірних олій, у тому числі їхнє приймання всередину.

Слід вказати на антисептичну здатність ефірних олій, пов’язану з наявністю в них особливих біологічно активних речовин, що належать до фітонцидів. Дія фітонцидів відкрита в 1928-1930 рр. зоологом Б. П. Токіним. Він на початку «пеніцилінової епохи» рекомендував медикам і біологам передбачати наслідки найбільшого експерименту, який медицина почала проводити надлюдьми й бактеріями за всю історію людства: в організм мільйонів людей почали вводити нові антисептики. Таким чином, відбувається природний відбір найстійкішнх форм мікроорганізмів, у такий спосіб створюється також база для еволюції інфекційних захворювань. Ученим була передбачена не тільки поява нових стійких форм мікроорганізмів, але й доведено, що введення в кишковий тракт потужних, вибірково діючих антибіотиків буде порушувати еволюційно сформовані біоценози кишкового тракту, рівновагу в антагонізмі мікробів, на грунті чого можуть виникнути нові хвороби. Це припущення, на жаль, підтвердилося — грибкові ураження стали однією з актуальних проблем сучасної медицини.

Фітонциди (антибіотики) нижчих рослин, які вироблялися в сполученій еволюції з мікроорганізмами, у їхній конкурентній боротьбі, у тому числі з патогенними для людини й тварин формами, діють переважно на патогенну мікрофлору. Фітонциди вищих рослин (включаючи ефіроноси) безпосередньо впливають не тільки на мікроорганізми, але й на імунологічний апарат людського організму (фагоцитоз, запалення, антигенну реактивність).

Захисна роль фітонцидів полягає не тільки в здатності вбивати мікроорганізми. Вони можуть перебувати в комплексних сполуках з білками й іншими поживними речовинами рослинних клітин й у такий спосіб робити їх незасвоюваними для мікробів.

У рослині фітонцидною активністю характеризується не одна, а, як правило, багато речовин. Серед них можуть бути як леткі, так і нелеткі речовини. Рослини виробляють їх постійно або тільки в момент небезпеки. Наприклад, сосна й інші хвойні постійно виробляють у хвої леткі

фітонциди. Крім того, у смолі, якою просочена «ся деревина стовбурів і гілок, є леткі бактерицидні речовини. Випаровуючись, вони створюють особливий, характерний для хвойних лісів аромат. Якщо врахувати величезну сумарну площу поверхні наших лісів і полів, а також мати на увазі, що значна її частина припадає па листя, що продукує леткі фітонциди, стає зрозумілим, чому мікроби при всій своїй винятковій енергії розмноження не можуть заповнити всю земну кулю. Підраховано, що 1 га листяного лісу виділяє влітку 2 кг летких фітонцидів, хвойного — 5 кг,а 1 га ялівцевого лісу виділяє ЗО кг згубних для мікроорганізмів летких речовин. Такої кількості фітонцидів вистачило б для того, щоб убити всіх мікробів у середньому за розмірами місті.

Кімнатні рослини так само, як і їхні лісові побратими, виробляють фітонциди й очищають повітря від мікроорганізмів. Установлено, що бегонія й герань знижують вміст мікрофлори в навколишньому повітрі на 43 %, циперуси — на 59 %, а дрібноквіткова хризантема — на 66 %.

Застосування летких фітонцидів для боротьби з інфекційними захворюваннями є ефективним — за силою впливу на мікроорганізми деякі з них не мають собі рівних серед бактерицидних препаратів, що застосовуються в сучасній медицині. Навіть антибіотики з широким спектром дії не настільки універсальні, як фітонциди часнику, що вбивають практично всі види хвороботворних бактерій: збудників чуми, холери, туберкульозу й інших захворювань. Однак, чудово справляючись із мікробними культурами в пробірках і на чашках Петрі, леткі фітонциди часнику значною мірою втрачають цілющу силу, надходячи в організм. У протилежному випадку часник міг би слугувати панацеєю від всіх інфекційних хвороб: від запалення легенів до чуми.

Ефірні олії легко проникають через шкірні покриви й швидко включаються в системний кровообіг. Наприклад, скипидар, ефірні олії сосни, ялиці, ялини проходять через шкіру за 20 хв. Евкаліптова олія — за 20-40 хв, м’яти, лаванди, герані, коріандру — за 60-100 хв. Завдяки великій проникній здатності ефірних олій при місцевому застосуванні досягається їхній лікувальний вплив на внутрішні органи. Наприклад, в експерименті ефірна олія троянди вже через годину у великій кількості накопичується в печінці тварин, а через 8 годин цей ефект стає найбільш вираженим. На основі олії троянди був створений лікувальний препарат розанол, який з успіхом застосовується при захворюваннях печінки. Очевидно, вивчивши особливості розподілу й інших ефірних олій, можна буде рекомендувати їх для вживання з урахуванням того або іншого методу введення для одержання максимального ефекту.

Спектр впливу ефірних олій широкий і різноманітний, але виділяються, насамперед, їхні антисептичні властивості й здатність підтримувати в людей душевну рівновагу й фізичну форму. Ефективність застосування ароматерапії визначається цілим рядом факторів: якістю ефірних олій, їхнім точним підбором у кожному конкретному випадку, з урахуванням індивідуальних особливостей організму й специфіки порушення, методом використання.

Особливу цінність являють собою ефірні олії для санації повітря в місцях скупчення людей у періоди спалахів вірусного грипу й гострих респіраторних вірусних інфекцій (ГРВІ). Відомо, що люди, які живуть у лісових районах, у порівнянні з городянами в 2-4 рази рідше хворіють на ГРВІ, грип і ангіни. Це можна пояснити постійним очищенням повітря в лісі ефірними оліями, що містять велику кількість фітонцидів.

Досвід Кримського НДІ ім. І.М. Сєченова показав, що захворюваність гострими респіраторними вірусними інфекціями в дорослих при використанні ароматерапії зменшується на 50-80 %, значно скорочується тривалість перебігу інфекції, знижується частота ускладнень. У дітей, завдяки проведенню курсів ароматерапії навесні й восени, захворюваність на ГРВІ знижується в 1,5-2,8 разу.

Запропоновані співробітниками НДІ ім. Сєченова ароматерапевтичні композиції пройшли випробування на орбітальному космічному комплексі «Салют-7», значно знизивши частоту простудних захворювань у членів екіпажа. Після приземлення французький космонавт Жан-Лу Кретьєн сказав, що без ароматі в кримських рослин він не зміг би ефективно працювати на орбіті. Прекрасно запобігає виникненню ГРВІ розроблений нещодавно в інституті препарат «Поліол» (С. С. Солдатченкой ін.). призначений для розпилення в приміщеннях та індивідуальних інгаляцій. Це один з нечисленних сучасних ароматичних лікувальних засобів, офіційно затверджених Міністерством охорони здоров’я України.

Крім бактерицидних властивостей, багато ефірних олій мають антивірусну дію. Тому їх доцільно використовувати для лікування, наприклад, поясуватого лишаю. Як показали спостереження С. С. Солдатченко, А. В. Підаєва, у більшості випадків досягаються високі результати, особливо в сполученні з поліензимним препаратом «Поліол».

Добре відома протизапальна дія ефірних олій. Так, В. В. Миколаєвський, А. Є. Єрьоменко, М. І. Говорун та інші вчені в експерименті па тваринах установили, що ефірні олії при ін’єкційному введенні в дозі 50 мг/кг придушували асептичну запальну реакцію (за спаданням активності: лаванда, важка хвойна олія, ажгон, ліналілацетат, лавр, монарда, ізоєвгенол, волошка, евкаліпт, фенхель і герань), у дозі 75 мг/кг придушували розвиток інфекційного запалення (за спаданням активності: монарда, лаванда, розмарин, волошка, важка хвойна олія). Основними механізмами протизапальної дії є здатність ефірних олій знижувати судинну проникність і стабілізувати мембрани клітин, а також їх проти радикальна активність. Важливою видається здатність ефірних олій викликати виражену антиоксидантну дію, яку за активністю можна порівняти з таким антиоксидантом, як токоферол (вітамін Е), їхня здатність досить активно впливати на ендокринну систему. Отже, властивості ефірних олій можуть використовуватись досить широко, адже мають протизапальну дію, здатні стимулювати процеси регенерації при загоєнні ран і ушкодженнях, зменшувати ризик розвитку атеросклеротичних уражень судин та ін.

Ефірні олії послабляють дію на організм шкідливих факторів, у тому числі блокують взаємодію канцерогенних речовин із клітинами-мішенями, сприяють виведенню з організму деяких пестицидів. У Кримському НДІ ім. І. М. Сєченова підтверджена також імупомодулювальна активність ефірних олій (коріандру, монарди, троянди, шавлії, лаванди н ін.), проявом якої була їхня здатність активно впливати на первинну й вторинну імунну відповідь в експерименті. Леткі фракції ефірних олій монарди, базиліку й лаванди при інгаляціях підвищували активність Т-ланки імунітету.

Сьогодні співробітники НДІ А. Є. Єрьоменко й М. І. Говорун вивчають можливість посилення біологічної активності ефірних олій шляхом виливу на них деяких фізичних факторів. Наприклад, установлено, що ультразвукова обробка (в Уз-дезінтеграторі) ефірної олії лаванди протягом 3-4 хв підвищує антирадикальну активність летких фракцій у середньому на 8 %. Підвищена активність зберігається близько 10 днів. Ультрафіолетове опромінення ефірної олії коріандру (за допомогою бактерицидної лампи, на відстані 10 см тривалістю 30 хв) супроводжувалося підвищенням аитирадикальпої активності ефірної олії коріандру в середньому на 15 %.

Відпрацьовано методику оцінки біологічної активності летких фракцій ефірних олій, що грунтується на дифузії летких фракцій у рідку фазу, яка містить клітини кропі, з подальшою реєстрацією відповідної реакції цих клітин. Методика дозволяє порівнювати біологічну активність різних ефірних олій і їхніх композицій; оцінювати схоронність біологічної активності при тривалому зберіганні ефірних олій; розробляти методи оцінки показання застосування ефірних олій для конкретного пацієнта й біологічної активності повітряного середовища.

Діапазон дії ефірних олій надзвичайно широкий, охоплює різні системи організму й різноманітні фізіологічні процеси.

Ефірним оліям невластива вузькоспецифічна дія й вплив їх розподіляється рівномірно серед різних систем і органів.

У наш час німецькі вчені виявили, що чист містить той самий каталізатор, що й гашиш (тетрагідроканабіол). Останній впливає на вискові частки головного мозку, які відповідають за нашу свідомість, і сприяє активному виробленню серотоніну — речовини-біокаталізатора головного мозку, що сповільнює нервові процеси.

Чимало з ефірних олій впливають на нашу ментальність, на хід наших думок, настрій, почуття. Лимонна олія, наприклад, усуває образу. Можливо, тому ми любимо пити чай з лимоном. Психотерапевти знають, що в роботі з клієнтами є моменти, коли людині потрібен досить тривалий час для розуміння, чого вона хоче насправді. Запах відповідних олій активізує здатність до вирішення проблеми, стає доступнішою можливість прийняти те або інше рішення. І людині не потрібний для цього рік. їй досить десяти сеансів ароматерапії.

Ефірні олії мають безпосередній і різноманітний вплив на центральну нервову систему. При цьому виявлено чотири типи основних реакцій:

— постійне поліпшення концентрації уваги й працездатності;

— досягнення максимуму цих показників через деякий період з подальшим зниженням до рівня, що перевищує вихідний;

— максимальне поліпшення показників відразу після впливу ефірної олії з подальшим зниженням;

— зниження показників концентрації уваги й працездатності під впливом ефірних олій. Відзначено, що для трояндової й лавандової олій характерний другий тип впливу. У ряді випадків ступінь реакції пов’язаний із суб’єктивним ставленням до цього аромату, однак у багатьох випадках стимулювальний ефект проявляється незалежно від несприятливого суб’єктивного сприйняття запаху. Такі властивості проявляють ефірні олії шавлії, мандарина, апельсина.

Виявлено збудливу дію олій на центральну нервову систему. Це характерно для ефірних олій чебрецю, хризантеми, рути, герані, м’яти. Багато ефірних олій мають знеболювальну дію, а за певних умов наркотизують організм. Протисудомною і спазмолітичною активністю характеризуються ефірні олії арніки, лавра, чисту, полиню, ромашки, сосни, кропу, фенхеля. Різнобічно впливають на центральну нервову систему олії мускатної шавлії й лаванди. Наприклад, ефірна олія мускатної шавлії характеризується неспецифічною інгібувальною дією на центральну нервову систему, у результаті якої спостерігаються депресивні явища (антиконвульсивна дія, вплив на довільну рухову активність, посилення дії наркотичних речовин). Аналогічні властивості виявлені також у лавандової ефірної олії. Про перспективність використання ефірних олій у цій галузі свідчить також широке застосування ефіроолійних рослин при лікуванні нервових захворювань у традиційній медицині різних народів. У наш час постійних стресів ефірні олії можна використовувати як фітовегеторегулятори (лавандова, лимонна, трояндова), для лікування неврозів, вегетативно-судинної дистонії, безсоння.

Ефірні олії — це не косметичні засоби, а ліки. Як і кожні ліки, вони мають свої показання й протипоказання. До деякої міри слово «ароматерапія» може ввести в оману, оскільки воно припускає лікування винятково через нюх і емоції. Це не зовсім так, тому що крім запаху кожна ароматна олія складається з комбінації певних речовин, які певним чином взаємодіють з хімічними елементами організму, впливають на певні органи або системи загалом Наприклад, при використанні олій для масажу вони, легко всмоктуються через шкіру й переносяться по всьому тілу. Це можна продемонструвати втиранням зубчика часнику в підошву стопи: летка олія потрапить у кров’яне русло, і через якийсь час запах часнику відчуватиметься при диханні.

В ароматерапії використовуються такі основні методи введення олій в організм, як інгаляції, утирання й ванни. Ефірні олії — нелеткі речовини, які швидко випаровуються па повітрі. При вдиханні вони потрапляють в організм через органи нюху. У розведеному вигляді, при втиранні, молекули ефірних олій проникають в організм через шкірні покриви. Ванни дозволяють усмоктувати олії одночасно за допомогою вдихання й через шкіру. Потрапивши в організм, ефірні олії слугують відновленню порушеної в ньому гармонії й функціональному відновленню систем або органів, що дали збій.

У класичній ароматерапії ефірні олії потрапляють в організм двома шляхами: через легені (інгаляція, нюх, вдихання) і через шкіру (масаж, ванна, компрес). При цьому в будь-якому методі ароматерапії має місце вдихання парів олій, так що вони насамперед діють на органи нюху. Система нюху є надзвичайно чутливою й найшвидше передає в мозок отримані імпульси. Пахучі речовини виливають на нюхові рецепторні клітини в біологічно активних точках середньої частини верхньої носової раковини й носової перегородки.

Нюхові відчуття можуть бути розбиті на групи па основі певної подібності, тобто можна виділити класи, або якості запаху. Дотепер не вдалося розробити нейрофізіологічну основу для віднесення запахів до того або іншого класу. Різними авторами запропонована безліч варіантів класифікацій запахів. Наприклад, Д. Редфорд запропонував розрізняти останні за тонами та за зіставленням їх з іншими запахами.

Установлено існування двох механізмів впливу запахів: асоціативного й рефлекторного.

Перший ґрунтується на запам’ятовуванні взаємозв’язку запахів зі звичними уявленнями. Наприклад, за визначенням парфумерів, для більшості людей стимулюючі запахи дають яскраві, пряні, теплі асоціації, що збуджують нервову систему. Заспокійливі нюхові асоціації, як правило, викликають рослини, що характеризуються прохолодним, світлим, м’яким, вологим, ніжним ароматом.

ІЦе на початку нашого століття було встановлено, що приємні запахи підвищують динамометричну силу м’язів, а неприємні знижують її. Реакція людини на запах залежить не тільки від кіркових асоціацій, але й від підкіркового рефлекторного механізму. Він пов’язаний з розвитком специфічних для кожної ароматичної рослини нюхових рефлексів, обумовлених нюховими рецепторами.

У цьому випадку запах повинен підходити до рецептору, як ключ до замка. Ось чому синтетичні запашні речовини, використовувані, наприклад, у парфумерії, аж ніяк не діють на організм, подібно до аналогічних рослинних ефірних олій. Вони здатні лише викликати асоціації, пам’ять про натуральні запахи. Специфічні нюхові рефлекси при їхній дії звичайно не виникають. Це пов’язано зі складною багатокомпонентною структурою природних запашних речовин, яку неможливо повністю відтворити в лабораторії.

Стимулювальні запахи є зовнішнім подразником, що підвищує рівень нервово-психічної напруженості, тому в умовах гіподинамії вони сприяють уведенню організму в зону оптимальної працездатності. Якщо людина вже перебуває в ній, то додаткова стимулювальна дія запахів може викликати надмірну нервово-психічна напругу. При перевтомі збудливі запахи ще більше погіршують працездатність. Тут потрібні заспокійливі аромати, що повертають тонус організму в оптимальну зону.

За сучасними уявленнями, стимулювальним ароматом володіють кедрова, лимонна, кардамонова, корична, фенхелева, розмаринова, камфорна й деякі інші ефірні олії. Заспокійливий ефект властивий ефірній олії ромашки, герані, а вплив олії меліси й запаху валеріани деякі розцінюють як гіпнотичний. Дія ряду олій не цілком доведена, і вони застосовуються на підставі даних народної медицини й практичного досвіду лікарів. Так, англійський лікар Р. Тіссеран з успіхом призначає при млявості й апатії вдихання ефірних олій жасмину, ялівцю, пачулі, розмарину, троянди, лаванди.

Проникнення олій через шкіру за допомогою масажу, вапни або компресу протікає трохи повільніше, ніж через органи нюху. Однак ефірні олії дуже добре усмоктуються цим шляхом. Структура шарів шкіри дозволяє оліям швидко, протягом декількох хвилин, досягти системи кровообігу, що розносить цілющі молекули по всьому організмі.

Головною особливістю ароматерапії й використовуваних у цьому методі ефірних олій є різнорідність їхнього впливу. Немає ефірної олії, що допомагала б тільки при одному захворюванні. Так, лавандова олія є одним із найкращих антисептиків в ароматерапії. Вона також заспокоює при станах депресії й стомлення, поліпшує настрій, протидіє головним болям і мігреням. Чебрецева олія також заспокоює, присипляє, допомагає при кашлі й астмі. Як свідчать наведені дані, ефірні олії мають дуже широкий спектр фізіологічного впливу на організм людини, практично па всі системи й органи, різні процеси в організмі. Лікарське застосування ефірних олій дозволяє вирішувати багато проблем, з якими зіштовхується медична практика як при лікуванні, так і при профілактиці захворювань.

Важливим позитивним фактором є порівняно низька токсичність ефірних олій.

Спеціальні дослідження хворих з початковими проявами недостатності кровопостачання головного мозку, вегетативно-судинною дистонією, затяжними неврозами з головними болями, проведені в Кримському НДІ ім. І. М. Сєченова, дозволили розробити диференційовані показання щодо призначення ефірних олій. При ароматерапії має значення не тільки позитивний вплив ефірної олії, але й сприятливий психологічний вплив всієї обстановки кабінету психотерапії на хворих.

Включення в лікувальний комплекс ялицевої олії показане при комбінованих порушеннях кровонаповнення й тонусу мозкових судин. Призначення олії лимона й розмарину доцільне при депресивних та іпохондричних порушеннях, зниженні кровонаповнення в магістральних артеріях голови, венозному застої й схильності до артеріальної гіпотонії.

Ароматерапія є однією з найпопулярніших і найдинамічніших галузей нетрадиційної медицини. Вона використовує сили природи, сховані в натуральних ефірних оліях. Давно відомий із психології й фізіології вплив запаху па психічний і фізичний стан людини поєднується в ароматерапії зі зцілювальними особливостями ефірних олій. Вони є головними компонентами, використовуваними при лікуванні травами, гомеопатії й, на жаль, занадто рідко — у класичній фармацевтиці. Ефірні олії допомагають збагаченню методів фізичного, біоенергетичного впливу па людину натуральними властивостями рослин.

Ароматерапія — це чистий, повністю натуральний метод заспокоєння або усунення багатьох хвороб. Усі форми процедур — масаж, вапни, інгаляції — грунтуються на введенні в організм людини високоякісних, чистих ефірних олій, які не містять хімічних носіїв або добавок, отримані без використання шкідливого для людини технічного, електричного, радіаційного обладнання.

Зцілювальними в ароматерапії є сили природи. Ароматерапія іноді може бути виходом зі скрутного стану. Вона є методом усунення явних ознак, наприклад болю, багатьох захворювань і, насамперед, загального поліпшення психічного й фізичного стану пацієнта за допомогою ефірних олій. Її головна мета — повернення рівноваги тіла й духу, підтримка й стимулювання природних захисних реакцій організму. Використовувана відповідно до рекомендацій професіоналів, вона не тільки не ушкодить, але й буде приємною й корисною при застосуванні. Ароматерапія є методом терапії із застосуванням натуральних ефірних олій, шо вводяться в організм через дихальні шляхи (нюхом, вдиханням, інгаляцією) і через шкіру (масаж, ванна або компрес).

Усі методи ароматерапії при використанні ефірних олій дуже швидко вводять їх у систему кровообігу, що розносить цілющі молекули по цілому організмі. Це дуже важливо, тому що головною особливістю ароматерапії й використовуваних у цьому методі ефірних олій є різнорідність їхнього впливу. Широкий і різнобічний вплив ефірних олій на організм людини є не тільки функцією складного складу олій, але також рівною мірою функцією складної природи людини.

Сучасна цивілізація унеможливлює щоденний контакт людини з природою, а навколишнє середовище насичене запахами гару, вихлопних газів, викидів підприємств, хімікалій, ароматизованих харчових продуктів, штучних парфумерних запахів. Ми живемо ніби в штучному світі й маємо штучне здоров’я, підтримуване дедалі більшою кількістю хімічних ліків, що лікують одну хворобу й викликають іншу. Ароматерапія, подібно до інших галузей природної медицини, природного харчування, є спробою загальмувати цей процес. Використання ефірних олій повинне повернути людині таку рівновагу внутрішніх сил, яку нашим предкам давало спілкування з природою. Ароматерапія нормалізує психічний стан пацієнта, поліпшує циркуляцію крові й лімфатичної рідини, урівноважує процеси, що протікають в організмі, у такий спосіб підвищуючи його опірність шкідливим зовнішнім виливам.

Аромапрофілактика є одним зі шляхів зміцнення здоров’я й підвищення стійкості організму до впливу несприятливих факторів зовнішнього середовища. В адаптивних реакціях для людини особливо важливим є психологічний фактор. При емоційному стресі виникає перенапруга різних функціональних систем, що є однією з основних причин судинних катастроф. У таких випадках доцільно використовувати ефірні олії.

Досить перспективним є використання ефірних олій у санаторно-курортній практиці для скорочення адаптаційного періоду у хворих, які приїжджають на лікування з різних кліматичних зон і часових поясів.

При екстремальних умовах праці ефірні олії використовуються для підвищення працездатності, пам’яті, уваги, точності виконання завдання. Олії полиню лимонного, лимона, розмарину одночасно з підвищенням точності роботи збільшують швидкість виконання різних операцій. Тому ефірні олії можуть виявитися корисними в професійній діяльності водіїв автотранспорту, льотчиків, програмістів та інших. Істотно, що композиції ефірних олій впливають па розумову працездатність більшою мірою, ніж окремі олії.

За даними дослідників із Центрального республіканського ботанічного саду АН України (Київ), вдихання ефірних олій м’яти, лаванди, анісу в процесі трудової діяльності поліпшує мозковий кровообіг, збільшує продуктивність праці, а також підвищує імунітет. Розведення рослин на виробництві (фітодизайн) позначається на поліпшенні самопочуття. Ефірні олії забезпечують бадьорість, свіжість, зменшують утому наприкінці робочого дня, поліпшують сон, нормалізують функції нервової системи. Після установки в диспетчерському залі київського аеропорту Бориспіль дозатора запахів «Фітон-1» диспетчери закінчують робочий день бадьорими, зберігшії запас сил. «Фітон-1» можна встановити в цеху, лабораторії, бібліотеці.

Дослідження, проведені японськими вченими, показали, що кількість помилок програмістів знижується на 20 %, коли вони вдихають запах лаванди, на 33 % — від запаху жасмину, на 54 % — від запаху лимона. Крім того, установлено, що запахи лаванди й розмарину діють заспокійливо й усувають стресовий стан, а запахи лимона й евкаліпта, навпаки, збуджують і сприяють підвищенню продуктивності праці.

Незважаючи нате, що ароматерапія відігравала істотну роль у великих цивілізаціях глибокої давнини, сьогодні — це не повернення до традиційної медицини минулого. Це ніби новий виток спиралі. У країнах Західної Європи, США, Канаді й Японії діють сотні кабінетів ароматерапії, опубліковано безліч книг і журналів, присвячених їй, діють наукові інститути.

Ароматерапія — це прекрасний спосіб використання природних сил у боротьбі з різними недугами й нездужаннями. Вона є ефективним і при правильному використанні абсолютно нешкідливим методом натуральної медицини. Знання ароматерапії спираються, насамперед, на досвід.

Використання ароматерапії для себе та своєї родини має значні переваги. Це дешевше професійного лікування, хоча від допомоги професіоналів відмовлятися не слід, оскільки можуть виникнути ситуації, коли вам захочеться проконсультуватися з професійним ароматерапевтом. Проводити лікування вдома набагато зручніше. Коли ви відчуєте, що наближаються симптоми захворювання, лікування можна провести негайно. Ви можете позбутися більшості патентованих ліків з аптек при нежиті й кашлі, синуситі, болях у горлі, головного болю й так далі. У вас не буде необхідності купувати спеціальні креми для обличчя, протизапальні лосьйони, освіжувані повітря, дезінфікувальні засоби й антисептики.

На відміну від сучасних таблеток і препаратів, ефірні олії, звичайно використовувані в ароматерапії, рідко мають побічні ефекти. Замість цього вони допомагають досягти гармонії й здоров’я, миру й спокою. У випадку занепокоєння, напруженого стану й нервової збудливості ефірні олії набагато безпечніші, ніж транквілізатори й стимулятори. Олії мають тенденцію до нормалізації й установлення душевної рівноваги, а не до безпосереднього стимулювання або седативного ефекту.

Хоча ефірні олії відносно дорогі, їх вистачає на тривалий час. Ви можете збирати колекцію ефірних олій поступово, протягом тривалого часу , поки не вийде найбільш продуманий і ефективний набір. Крім лікувальних цілей, ефірні олії можуть чудесним чином допомогти вам насолоджуватися ароматами ваших улюблених квітів цілий рік. Одне з можливих пояснень сприятливого впливу малих кількостей ароматичних олій, усмоктуваних у кров’яне русло й тканини через шкіру, полягає в тому, що деякі молекули ефірних олій діють подібно до гормонів, проникаючи в системи організму, вдихаючи нове життя в наші емоції, фізичні реакції й регулюючи їх. Ефірні олії оптимізують захисні сили організму проти інфекційних захворювань. Вони здатні стимулювати утворення в крові лейкоцитів, які атакують шкідливі мікроорганізми.









загрузка...