Матеріали для Нової української школи 1 клас - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

ВАЛЕОЛОГІЯ - Золота колекція рефератів - 2018

«ЗА» І «ПРОТИ» ЗАСТОСУВАННЯ ВІТАМІНІВ

І БІОЛОГІЧНО АКТИВНИХ ДОБАВОК

Кожна людина з їжею, водою й повітрям одержує кілька грамів чужорідних речовин, які не належать до харчових. Певний внесок роблять також харчові добавки і штучні вітаміни. Склад і рівень якості харчових добавок контролюються національними органами Держсанепіднагляду, нормативними актами й санітарними правилами Мінздоров’я України.

Застосування засобів природного походження для профілактики багатьох захворювань і підвищення ефективності їхнього лікування — це результат багатопланових наукових досліджень і поінформованості про них населення. Застосування харчових добавок і вітамінів сприяє профілактиці діабету, атеросклерозу й серцево-судинних захворювань, раку тощо. Це ті хвороби, які в більшості розвинених країн відзначені високим рівнем смертності. Включення до раціону харчових добавок передбачає вживання вітамінів, мінералів та інших поживних речовин природного походження, які сприяють підтримці здоров’я, профілактиці захворювань і прискоренню процесу видужання.

У більшості випадків при дефіциті певної поживної речовини й відсутності серйозних класичних симптомів ознаками нестачі вітаміну або мінералу є утома, порушення здатності до концентрації уваги, відчуття загального дискомфорту або інші слабковиражені неспецифічні

симптоми. Діагностика таких станів — дуже важкий процес, що вимагає докладного вивчення дієти пацієнта, дослідження клінічних і лабораторних показників функцій організму. Людина не може компенсувати ліками або харчовими добавками шкідливі пристрасті в харчуванні, негативну дію стресу й гіподинамію. Хоча багато харчових добавок мають виражений сприятливий вплив на стан здоров’я, вони можуть негативно впливати на людський організм, тому кожна людина повинна приділяти значну увагу розвитку в собі позитивного сприйняття навколишнього світу, регулярно виконувати певну програму фізичних вправ і повноцінно харчуватися.

Вітаміни не менш важливі для життєдіяльності. Вітаміни (від лат. vita — життя) — група органічних речовин різного хімічного походження, що проявляють біологічну активність у малих кількостях. Вони абсолютно необхідні для забезпечення життєвих функцій. Вітаміни надходять в організм із рослинними й тваринними продуктами. Деякі синтезуються мікрофлорою кишечнику.

Уперше вплив вітамінів на організм почав вивчати російський учений Лунін. Він провів експеримент із мишами, розділивши їх на дві групи. Одну групу він годував натуральним незбираним молоком, а іншу тримав на штучній дієті, що складалася з білка казеїну, цукру, жиру, мінеральних солей і води. Через три місяці миші першої групи залишилися здоровими, а другої — загинули. Цей досвід показав, що крім поживних речовин для нормальної життєдіяльності організму необхідні ще якісь додаткові фактори.

Трохи пізніше голландський лікар, учений Ейкман звернув увагу на те, що представники населення острова Ява, які харчувалися полірованим очищеним рисом, хворіли на поліневрит — захворювання, пов’язане з ураженням нервової системи. Такі ж випадки були відзначені у в’язниці серед ув’язнених. Це захворювання було назване бері- бері. У 1911 р. поляк Казимир Функ виділив зі шкірки рису речовину, яка запобігає цьому захворюванню. Нова речовина містила аміногрупу, і він назвав її вітаміном. На сьогоднішній день відомо більше 30 вітамінів. Деякі з них не містять аміногрупи, але за традицією теж називаються вітамінами. Це низькомолекулярні біологічно активні речовини, які забезпечують нормальну течію біохімічних і фізіологічних процесів в організмі. Вони є необхідними складниками їжі й діють на обмін речовин у дуже малих кількостях. Добова потреба у вітамінах виміряється в міліграмах, мікрограмах. Деякі вітаміни взагалі не синтезуються в організмі або синтезуються в недостатній кількості, тому повинні надходити ззовні. Вітаміни містяться в продуктах рослинного й тваринного походження. З продуктів вітаміни виділяють за допомогою полярних і неполярних розчинників. Для кількісного визначення використовують флюорометричні, спектрометричні, титрометричні, фотоколориметричні методи. Для поділу вітамінів застосовують метод хроматографії.

Харчові добавки — це природні, ідентичні природним або штучні (синтетичні) речовини. Вони збільшують строки зберігання продуктів або надають їм заданих властивостей. Історія застосування харчових добавок (оцтова й молочна кислоти, кухонна сіль, деякі спеції та ін.) нараховує кілька тисячоріч. Однак тільки в ХІХ-ХХ ст. їм почали приділяти особливу увагу. Викликана вона особливостями торгівлі з перевезенням швидкопсувних товарів на великі відстані, що вимагає збільшення строків зберігання. Попит сучасного споживача на харчову продукцію з привабливим кольором, запахом забезпечують ароматизатори, барвники й т. п. Поширення ожиріння й цукрового діабету призвело до створення виробництва продуктів па основі замінників цукру. Зараз у виробництві продуктів використовуються майже 500 різних харчових добавок. А якщо врахувати їхні комбінації, то ця цифра подвоїться.

Для гармонізації використання харчових добавок Європейський союз розробив систему їхньої цифрової кодифікації. Кожній добавці привласнений три- або чотиризначний номер з попередньою літерою Е. Ці номери (коди) використовуються в сполученні з назвами функціональних класів, що відбивають групу харчових добавок за технологічними функціями (підкласами). Літера Е та ідентифікаційний номер має чітке тлумачення, яке припускає, що ця речовина перевірена на безпеку й для даної харчової

добавки є відпрацьовані рекомендації щодо її технологічної необхідності. Після деяких Е-номерів (літера Е в сполученні із тризначним номером) стоять малі літери. Наприклад: Е 160-каротини й т. п. У цьому випадку йдеться про клас харчової добавки. Малі літери повинні обов’язково використовуватися для позначення харчової добавки. В окремих випадках після Е-номерів стоять римські цифри, які уточнюють розходження в специфікації добавок однієї групи й не є обов’язковою частиною номера й позначення.

Наявність харчових добавок у продуктах має фіксуватися на етикетці. При цьому добавка може позначатися як індивідуальна речовина або як представник функціонального класу в сполученні з номером Е. Наприклад, бензонат натрію, або консервант Е211. Відповідно до запропонованої системи цифрової кодифікації, класифікація добавок залежно від їх призначення виглядає в такий спосіб (тільки основні групи):

Е100-Е182 — барвники;

Е200 і далі — консерванти;

Е300 і далі — антиокиснювачі;

Е400 і далі — стабілізатори консистенції;

Е500 і далі, Е1000 — емульгатори;

Е600 і далі — підсилювачі смаку й аромату;

Е700 —Е800 — запасні індекси;

Е900 і далі — глазурувальні агенти, покращувані хліба.

Харчові добавки можна розділити на кілька найважливіших груп.

Перша група — речовини, що регулюють смак харчового продукту (ароматизатори, смакові добавки, підсолоджувальні речовини — замінники цукру й підсолоджувані, широкий клас кислот і регуляторів кислотності).

Друга група — речовини, що поліпшують зовнішній вигляд продукту (барвники, відбілювачі, стабілізатори забарвлення).

Третя група — речовини, що регулюють консистенцію й формування текстури (загусники, гелеутворювачі, стабілізатори, емульгатори, розріджувачі п піноутворювачі).

Четверта група — речовини, що збільшують термін зберігання продуктів (консерванти, антиоксиданти, вологоутримувальні агенти й піноутворювачі).

Цей поділ харчових добавок на основі технологічних функцій досить умовний. Так, наприклад, харчова добавка Е339 — фосфати натрію — може використовуватися як регулятор кислотності, емульгатор, стабілізатор, комплексоутворювач і вологоутримувальний агент, тобто належить до всіх чотирьох основних груп.

Існує принципове розходження між харчовими добавками й допоміжними матеріалами, уживаними в ході технологічної обробки їжі. Допоміжні матеріали — це будь-які речовини, які, не будучи харчовими інгредієнтами, навмисно використовуються при переробці й одержанні харчової продукції. Існують принципові розходження між харчовими добавками (food additives) і біологічно активними добавками до їжі (dietary supplements або food supplements). Біологічно активні добавки до їжі (БЛД) належать до харчових продуктів, тобто є джерелом інших харчових речовин рослинного й тваринного походження.

Нешкідливість харчових добавок визначається па основі порівняльних досліджень, які координуються й контролюються Об’єднаним комітетом експертів з харчових добавок. Використання харчових добавок без відповідної перевірки цього комітету з установленням припустимого добового споживання, як правило, не допускається.

Вітаміни містяться в мікрокількості в усіх органічних сполуках. Вони є каталізаторами основних біологічних процесів. Вітаміни у взаємодії з ферментами стимулюють фактично кожну функцію організму: утворення клітин крові, кісток, зубів і шкіри, передачу нервових імпульсів, функціонування імунної системи, переварювання їжі. Включення вітамінів до нашого раціону є необхідним для підтримки життя.

Усі вітаміни різноманітні за хімічною будовою й властивостями. їх називають або латинськими літерами (А, В, С, D), хімічною назвою або за авітамінозом, який спричиняється відсутністю нього вітаміну.

Вітаміни поділяють на дві групи за розчинністю:

— водорозчинні вітаміни — С, групи В і т. п.;

— жиророзчинні — A, D, Е, К.

Водорозчинні вітаміни

Вітамін В, (тіамін, антиневритний). Кристалічний препарату вигляді безбарвних голок. Добре розчинний у воді, крижаній оцтовій кислоті, етиловому спирті. Стійкий у кислому середовищі при температурі 140 °С. Кислі розчини вітаміну В, можна стерилізувати. При варінні їжі (або при перебуванні в лужному середовищі) вітамін може руйнуватися або вимиватися у воду. Під дією окиснювачів В, переходить у тіохром, що легко визначити за інтенсивною синьою флюоресценцією. Реакція покладена в основу кількісного визначення вітаміну В1. Стійкий до ультрафіолетових променів. У природі розповсюджений широко. Найбільше — у рослинних продуктах. Особливо багато його в сухих харчових і пивних дріжджах, доочищеному рисі, борошні, горосі. У тваринних продуктах: печінці, нирках. серці, мозках. Добова потреба складає 2-3 мг.

При авітамінозі В1 порушується функція центральної нервової системи, здатність концентрувати увагу, пам'ять. Виникає сонливість, оніміння кінцівок, адинамія. У важких випадках розвивається хвороба бері-бері, при якій спостерігаються неврити, блювота, судороги, серцева недостатність. Коферментною формою вітаміну В1 є карбоксилаза, що випускається в ампулах по 0,05 г. Уводиться внутрішньом’язово й внутрішньовенно. Застосовуються карбоксилаза й вітамін В, при поліневритах і серцевій недостатності, викликаних гіповітамінозом В1, для підвищення секреції соляної кислоти в шлунку й активності ферментів кишечнику, при неврозах, токсикозі, при хворобі бері-бері. Таким чином, для простоти запам’ятовування всі симптоми можна позначити як три Д: дистрофія, дегенерація, деменція.

Вітамін В2 (6, 7-диметил, 9-рибітилізоалоксазин), або рибофлавін. Добре розчинний у воді. Має вигляд кристалів жовтого кольору. Руйнується при опроміненні ультрафіолетовими променями. Водяні розчини мають жовто-зелене флуоресцентне забарвлення, що використовується для кількісного визначення вітаміну в тих або інших продуктах. Молекула рибофлавіну має окиснювально-відновні властивості. Приєднуючи два атоми водню, відновлюється в безбарвну сполуку.

Широко розповсюджений у природі. Міститься в тваринних продуктах: печінці, нирках, серці, молочних продуктах та в рослинних продуктах — пивних дріжджах. Добова потреба - 2-4 мг. Участь в обміні речовин: рибофлавін, всмоктуючись у кишечнику, піддається фосфорилюванню й утворює два коферменти — флавінмононуклеотид (ФМН) і флавінаденілдинуклеотид (ФАД).

Гіпо- і авітаміноз вітаміну В2:

1) анемія — зниження кількості гемоглобіну й еритроцитів на одиницю маси крові;

2) невралгічні розлади (м’язова слабість, пекучі болі в ногах, атаксія — порушення ходи, гіпокінезія — сповільнення руху, неможливість швидко зробити рух);

3) зупинка росту волосся, а внаслідок цього — випадіння волосся.

Вітамін В2 використовується в тих випадках, коли в організмі порушується його усмоктування: при гострій і хронічній гіпоксії, опіках, обмороженнях, при лікуванні антибіотиками.

Вітамін В6(pyrodoxeni hidrochloridum), або піридоксин. Міститься у великій кількості в молоці, м’ясі, рибі, печінці, нирках, дріжджах, бобових. У печінці вітамін В6 переходить в активну форму — піридоксальфосфат, що бере участь у метаболізмі амінокислот. Вітамін призначають при гепатитах, холециститах, при рахіті, патології центральної нервової системи, дерматитах, цукровому діабеті.

Вітамін РР, або нікотинова кислота. У великій кількості міститься в дріжджах, арахісі, овочах, фруктах, м’ясі, рибі й молоці. При гіповітамінозі розвивається пелагра — захворювання, що характеризується дерматитом, гастритом, діареєю.

Нікотинова кислота використовується для поліпшення процесів мікроциркуляції при судинній патології, гіпоксії головного мозку й нирок. Препарат призначають при атеросклерозі, ранах, при гастритах зі зниженою кислотністю, інфекційних захворюваннях. Обережно необхідно призначати препарат при гіпертонії. Нікотинова кислота протипоказана при загостренні виразкової хвороби й алергійних реакціях.

Вітамін В12 або ціанокобаламін. Препарат добувають із печінки тварин, деяких бактерій і грибів. Добова потреба — 1-2 мкг.

Вітамін С або аскорбінова кислота. Вітамін С міститься в чорній смородині, цитрусових, петрушці, перці, капусті.

Добова погреба — 5-8 мг. Вона зростає при фізичній і розумовій діяльності, при інфекційних захворюваннях, вагітності й лактації. Вітамін С сприяє засвоєнню глюкози й піровиноградної кислоти в циклі Кребса. При гіпо- і авітамінозі С спостерігається млявість, стомлюваність, кровотеча ясен (цинга).

Жиророзчинні вітаміни

Вітамін А або ретинол. Вітамін А міститься у вершковому маслі, печінці, риб’ячому жирі, моркві й цитрусових. Добова потреба у вітаміні А складає 1-1, 5 мг. Вітамін А має велике біологічне значення. Він необхідний для гарного зору, підтримки функції шкіри, слизових залоз. Крім того, підвищує імунітет організму до інфекційних захворювань. Гіпо- і авітаміноз призводять до порушення зору й до виникнення такого захворювання, як куряча сліпота.

Вітамін D, або ергокальциферол. В організм людини вітамін потрапляє в невеликій кількості з молоком, печінкою тріски, яйцями. Більша частина вітаміну D потрапляє в організм під впливом ультрафіолету, тобто при перебуванні на сонці (утворюється в шкірі). Добова потреба — 500 мг. Біологічне значення вітаміну D полягає в регуляції обміну кальцію й фосфору в організмі.

Вітамін Е, або токоферол. Вітамін Е потрапляє в організм у вигляді олій. При нестачі вітаміну виникають дегенеративні зміни в м’язах, нервових клітинах.

Вітамін К, або вікасол, філохінон. Вітамін К підвищує швидкість зсідання крові. При відсутності вітаміну К посилюється кровоточивість. Добова потреба — 2 мг.

Синтетичні вітаміни

Синтетичні вітаміни, вироблені хімічним шляхом, мають ту ж молекулярну структуру, що й натуральні, і здатні виконувати практично ті ж функції в організмі. Люди з підвищеною чутливістю не можуть приймати їх так, як натуральні. Синтетичні вітаміни виробляти дешевше, але вони містять наповнювачі, які можуть викликати алергійні реакції й порушення травлення. Навіть найкращі з синтетичних препаратів можуть містити до 90 % наповнювача, включаючи штучні барвники, олії, дріжджі, крохмаль, пропіленгліколь, формальдегід, полівінілові пластикові наповнювачі й інші хімікати.

Американський учений доктор Лінч у своїй книзі «Холістична програма оздоровлення Лінча» іронічно зауважує, що порівнювати синтетичні вітаміни з натуральними «все одно, що стверджувати, начебто між вугіллям і алмазом ніякої різниці немає».

Важливим напрямком біофармацевтичних досліджень є встановлення біологічної доступності лікарських речовин. Вона характеризує ступінь їхньої ефективності. Під біологічною доступністю мають на увазі вплив різних біофармацевтичних факторів на фармакологічну активність лікарського засобу. Біологічну активність можна встановити за допомогою фізичних методів на приладах, тваринах, на людях-добровольцях.

Для розчинних речовин метод грунтується на швидкості розчинення лікарської форми, що характеризує ефективність вивільнення ліків. Таким чином, залишається тільки виявити ту або іншу форму в розчині за допомогою характерних реакцій.

В одному з джерел був описаний метод вивчення біологічної доступності синтетичних вітамінних комплексів. Суть цієї роботи описана так: «Основним методом визначення був обраний in vitro за допомогою якісних реакцій. Таблетка розчинялася у воді, і надходження вітамінів у розчин виявлялося через певні проміжки часу. Моделювалося середовище розчину, що відповідає Ph шлункового соку й кишечнику. Необхідно відзначити, що якщо вітамінний препарат повільно розчиняється, це ще не є його недоліком. Такі вітамінні комплекси дозволяють організму засвоювати їх довше й повніше, сприяють підтримці рівня водорозчинних вітамінів у крові й організмі загалом протягом тривалого періоду часу».

У процесі досліджень було встановлено, що розчинність натуральних вітамінів за швидкістю мало відрізняється від синтетичних. Але навіть через 12 і більше годин синтетичні препарати до кінця не розчинялися: вони містять велику кількість твердих часток, зокрема, наповнювача. Натомість натуральні розчинилися повністю.

Найлегше розчиняється у воді вітамін С — у першу хвилину потрапляння таблетки в розчин. Вітаміни групи В є також швидкорозчинними, але в натуральних комплексах їх можна визначити раніше, ніж синтетичні.

Найбільш важкодоступними є жиророзчинні вітаміни. В натуральних комплексах вони визначаються легко, а в синтетичних вимагають попереднього розчинення в жирах.

Щодо застосування біологічно активних харчових добавок можна зробити такі висновки. БАДи в основному складаються з низькомолекулярних пептидів і вітамінів.

Вони можуть впливати на обмін речовин, стимулюючи процеси амінокислотного обміну; підвищувати імунітет організму й стійкість до простудних захворювань — за умови їхнього одержання безпечною технологією.

Підбор БАДів повинен здійснювати лікар. Неприпустимим є самолікування, тому що існує ризик невдалого сполучення з іншими ліками, а також можливість передозування.

Найбільш біологічно активним є вітамін С: він засвоюється в перші хвилини розчинення й може подразнювати стінки слизової оболонки.

Натуральні комплекси біологічно активніші за синтетичні, не містять наповнювачів, а отже, діють ефективніше. Приймати харчові добавки краще після їжі, коли їх розчинення полегшується травними соками, а жиророзчинні вітаміни — з жировмісними продуктами. Вітаміни й мінерали рекомендується приймати разом, оскільки засвоєння одного часто залежить від присутності другого. Так, вітамін С поліпшує засвоєння заліза, кальній сприяє засвоєнню вітаміну D, а цинк — вітаміну А.









загрузка...

Віртуальна читальня освітніх матеріалів для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посилання на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2008-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.