Матеріали для Нової української школи 1 клас - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

ВАЛЕОЛОГІЯ - Золота колекція рефератів - 2018

ЕМОЦІЇ

Емоції (від лат. emoveo — хвилювання, збудження) — це процес переживання ситуації, ставлення до навколишніх об’єктів. Це реакції на зовнішні й внутрішні подразники. Емоції (афекти, душевні хвилювання) проявляються у вигляді задоволення або незадоволення, страху, гніву, радості, смутку, відрази та ін.

Емоції впливають на процеси пам’яті, мислення, свідомості, навчання й т. п. Вони визначають поводження людини. Те спільне, що є між емоціями, почуттями й потягами, потребує загальної групової назви. Блейлер (1929) об’єднав почуття й емоції під загальною назвою «ефективність».

Емоції властиві також вищим тваринам. їхні емоційні реакції пов’язані з добуванням їжі, захистом від ворогів, турботою про потомство, статевими взаєминами. На відміну від тварин, у людини виникнення емоцій пов’язане з соціальними факторами.

Емоції — це одна з форм відображення об'єктивної дійсності. На базі емоцій у людини формується індивідуальне, властиве тільки їй ставлення до предметів і явищ навколишнього середовища. Емоції проявляються в певних психічних переживаннях, кожному відомих з власного досвіду, і в тілесних явищах. Як і відчуття, емоції мають позитивний і негативний почуттєвий тон, пов’язані з почуттям задоволення або невдоволення. Задоволення й невдоволення проявляються в певній міміці обличчя (скороченні мімічних м’язів), змінах пози, виразу очей, руху рук, змінах пульсу.

Наприклад, радість і веселощі проявляються в руховому збудженні. Вони супроводжуються сміхом, голосною мовою, жвавою жестикуляцією (діти стрибають від радості), співом, блиском очей, рум’янцем на обличчі (у результаті розширення дрібних судин). Відбувається прискорення розумових процесів, що супроводжується напливом думок. З’являється схильність до дотепів, почуття бадьорості. При сумі, тузі —навпаки, наявна психомоторна затримка. Рухи вповільнені й нечисленні. Постава виражає м’язову слабість. Думки невідривно прикуті до одного. Блідість шкіри, змарнілі риси обличчя, зменшення виділення секрету залоз, гіркий смак у роті. При сильному сумі сліз немає, але вони можуть з’явитися при ослабленні гостроти переживань.

Кант розділив емоції на стенічні (захоплення, радість, гнів) і астенічні (страх, туга, сум). Стенічні — збуджують, підвищують м’язовий тонус, силу, астенічні — послабляють.

Розподіл емоцій на стенічні й астенічні має умовний характер.

Розрізняють емоційні реакції, стани й відношення.

Емоційні реакції бувають позитивними й негативними. Це — плач, посмішка, сміх тощо. Якщо людина не в змозі опанувати ситуацією в екстремальних умовах, то розвиваються афекти. Афекти — це особливий вид емоцій. Він відрізняється бурхливою реакцією, великою силою (страх, злість та інші). Деякі афекти важко віднести до позитивних або негативних, і навіть той самий афект при різній інтенсивності може виявляти то стенічні, то астенічні риси. Емоційні реакції за тривалістю перебігу зазвичай бувають короткостроковими.

При сильних афектах (переляк, велика радість, гнів, страх) звичайний хід асоціацій порушується, свідомість буває охоплена одним уявленням, з яким пов’язана емоція, всі інші зникають, виникнення нових уявлень, не пов’язаних з емоцією, гальмується. Подальший перебіг процесів неоднаковий. При радості після первісного «завмирання» настає наплив безлічі уявлень, що перебувають у зв'язку з обставиною, яка викликала афект. При страху, горі, гніві первісні уявлення залишаються у свідомості на довгий строк. Афект може проявлятися в бурхливих діях і в настільки сильних змінах з боку кровообігу й дихання, що це іноді може призвести до непритомності. Відомі навіть випадки миттєвої смерті. Людина з досить розвиненими процесами гальмування, незважаючи на порушення перебігу уявлень при емоціях, здатна правильно оцінити навколишнє оточення й керувати своїми діями. Такі афективні реакції, властиві здоровій людині, звуться фізіологічними афектами.

Вибухові афективні реакції, пов’язані з втратою самовладання, називають примітивними реакціями.

Складність при описі емоцій полягає в тому, що емоція проявляється одночасно й у внутрішніх переживаннях, і в поведінці, причому те й інше пов’язане ще й із фізіологічною активацією.

Емоційні етапи — це тривалі переживання, такі як збудження, страх, тривога тощо. Тривалі емоції називаються настроями. Деякі люди завжди веселі, перебувають у гарному настрої. Інші схильні до пригнобленого стану, до туги або завжди роздратовані. Настрій — це складний комплекс, що частково пов’язаний із зовнішніми переживаннями, частково грунтується на загальній схильності організму до певних емоційних станів, частково залежить від відчуттів, що виходять із органів тіла.

Емоційні відношення — це почуття, відношення, які можуть викликати різні емоційні стани. До емоційних відношень відносять любов, ревнощі, ненавис ть і подібні емоції.

Психічний бік емоцій проявляється не тільки в переживанні самої емоції. Гнів, любов тощо впливають на інтелектуальні процеси: уяву, думки, напрямок уваги, а також на волю, дії й учинки, на все поводження людини.

При ослабленні емоційної напруги, наприклад у вихідних станах раннього слабоумства, спостерігаються ослаблення волі, апатія. Вилив емоцій на інтелект і волю коливається в дуже широких межах залежно від сили душевного хвилювання.

Внутрішні переживання суб’єктивні. Єдиний можливий спосіб ознайомитися з ними — це запитати в суб’єкта, що він відчуває. Однак важко передати словами те, що дійсно почуваєш.

Як об’єктивний факт могла б сприйматися поведінка. Але й цей показник не дуже надійний. Якщо причина невідома, то сльози на очах у людини не дають зрозуміти, з’явилися вони від радості, прикрості або від обурення. Крім того, вираження певної емоції дуже часто буває пов’язане з культурою, до якої належить людина. Наприклад, насуплені брови або посмішка на Сході й на Заході не обов’язково сприймаються однозначно.

Що ж до фізіологічної активації, то тільки завдяки їй і тим різким змінам, які вона викликає в нервових процесах і у всьому організмі, людина здатна відчувати емоцію. Цю активацію можна вимірювати об’єктивно за допомогою поліграфа. Цей прилад ще недостатньо досконалий, щоб виявляти значення тонких змін у різних проявах активації, таких, наприклад, як потовиділення або прискорений ритм серця. Ті самі прояви активації часто бувають симптомами абсолютно різних почуттів. Тому вони малопридатні для розпізнавання якоїсь однієї певної емоції. У цьому полягає одна з причин, через яку «детектор неправди» може використовуватися лише з великою обережністю.

Характер емоції та її інтенсивність визначаються розшифруванням сигналів, що надходять із зовнішнього середовища, і рівнем активації організму. Розшифрування сигналів залежить від розумового розвитку людини й від її здатності інтегрувати різні елементи отриманої інформації. Емоції тісно пов'язані з інформацією, яку ми одержуємо з навколишнього світу.

Зазвичай емоція виникає через несподіваність події, до якої ми не встигли підготуватися — не могли зібрати всю інформацію, необхідну для адекватної реакції. Наприклад, пішохід, що зненацька вискочив прямо перед нашою машиною, несподіваний різкий звук, непередбачена зустріч із близькою серцю людиною тощо. Це випадки, здатні викликати активацію організму й мобілізувати всі здібності для швидкого прийому подальших сигналів, що дозволить реагувати якнайкраще.

Отже, емоція не виникає, якщо ми зустрічаємо цю ситуацію з достатнім запасом потрібних відомостей. Коли повторюється вже знайомий нам різкий звук, коли ми заздалегідь помічаємо пішохода або коли зустріч із коханим стала звичайною справою, організму вже немає потреби переходити в стан активації.

Залежність виникнення або невиникнення емоції від кількості інформації, яку має у своєму розпорядженні суб'єкт, можна виразити формулою:

емоція = необхідна інформаціянаявна інформація.

Ця формула сприяє розумінню, що негативні емоції виникають, коли суб’єкт має у своєму розпорядженні недостатню кількість інформації, а позитивні — коли інформації забагато.

Це стає особливо очевидним у випадку емоцій, пов’язаних із задоволенням якої-небудь потреби. Якщо голод штовхає людину до буфета, де вона може знайти шматок пирога, який вона сама туди поклала, то зрозуміло, що від цієї «знахідки», мабуть, не виникає ніяких емоцій. Усе буде зовсім інакше, якщо рантом, усупереч очікуванню, виявиться, що пиріг зник, або ж, навпаки, у буфеті виявиться цілий пиріг замість одного шматочка. Так само можна пояснити відразу до якоїсь страви, смак якої виявився гіршим, ніж очікувалося. Такий процес можна спостерігати у випадку гніву дитини, якій не дали необхідну цукерку. Імовірність такої емоції тим

вища, чим менш переконливим буде пояснення причини, з якої цукерка не була дана.

Страх до пацюків у студентів-психологів, яким випаде вперше зіштовхнутися з цими тваринами при проведенні експерименту, теж можна пояснити за допомогою цієї схеми. Страх існуватиме доти, поки кількість раціональних сигналів (упевненість у відсутності небезпеки, обережності особи, відповідальної за віварій тощо) не досягне й не перевершить кількість необхідних сигналів після перших дослідів, проведених самими студентами. Так само звичайний вуж, переповзаючи через дорогу, у наївного перехожого викликає страх, а в зоолога, що вивчає рептилій, радість.

Таким чином, негативні емоції виникають найчастіше через неприємну інформацію, особливо — недостатню інформацію. Позитивні емоції виникають при одержанні достатньої інформації, особливо тоді, коли вона виявилася краще очікуваної.

Коли суб’єкт не має достатню інформацію для об’єктивного розуміння події, у нього ймовірнішою є негативна емоція. Іноді отримана інформація сама несе емоційний заряд, тому що викликає хворобливий або драматичний спогад про пережите раніше. Це може ще більше підсилити емоцію, що виникає від нової ситуації, з якою людина зіштовхується.

Через постійну невідповідність дійсності поточним потребам живі істоти віддають перевагу тим ситуаціям, у яких, судячи з наявної інформації, задоволення потреби є найімовірнішим. Крім того, необхідно відзначити, що позитивна емоція частіше виникає від упевненості в тому, що потреба може бути задоволена, ніж від самого її задоволення. Варто тільки задовольнити потребу, як емоція швидко забувається.

Сили наших емоцій і спрямованість, яку вони отримують, тісно пов’язані з рівнем активації, на якому ми перебуваємо, і з тим, як ми сприймаємо ситуацію загалом. Інтенсивність наших емоцій залежить від рівня тривалості часу, протягом якого ми не спали. Нам набагато важче розсердитися щойно прокинувшись, ніж наприкінці робочого дня.

Зіллмен і його колеги показали, що якщо рівень активації занадто високий, то її залишок переноситься на наступну емоцію, що в результаті підсилюється. Наприклад, під час перегляду еротичного фільму випробувані, які щойно виконали важку роботу, виявили більше сексуальне збудження, ніж ті, які до цього відпочивали або ж дивилися фільм не відразу після навантаження, а після закінчення тривалого часу.

На думку Шахтера й Сингера, характер виниклої емоції значною мірою залежить як від фізіологічної активації, так і від того, що ми сприймаємо з навколишнього світу. Наприклад, люди, активовані в результаті ін’єкції адреналіну, про збудливу дію якого вони не підозрюють, дають різну реакцію залежно від того, у якій обстановці вони перебувають — у веселій або напруженій. У першому випадку вони почувають себе розкутими й щасливими, а в іншому випадку їх охоплює почуття гніву. На думку Шахтера, для виникнення емоції необхідна фізіологічна активація, але тільки сприйняття ситуації визначає спрямованість емоції.

Психолог Валніс частково заперечував це твердження. Відповідно до його думки, досить вірити, що відбулася активація, щоб відчути емоцію, напрямок якої буде залежати від обстановки.

Отже, емоції мають істотне значення для живих істот, тому що слугують засобом мобілізації організму, що дозволяє долати двоїсті й несподівані ситуації.

Можна зауважити: чим вище ми піднімаємося еволюційними сходами, тим більше стереотипні емоційні реакції, властиві нижчим тваринам, поступаються місцем складним і різноманітним формам поведінки. Наприклад, у приматів, особливо в людей, емоційні прояви приймають незліченну безліч відтінків. При цьому з віком і збагаченням життєвого досвіду збільшується їхня розмаїтість. Можна поводитися надзвичайно делікатно в одній обстановці й, навпаки, постійно зриватися в іншій. Ситуація начебто така ж, але сприйняття загального контексту робить її зовсім іншою.

Лат е (1890) і Джеме (1892) висунули теорію, що емоції є сприйняттям відчу ттів, викликаних змінами в тілі внаслідок зовнішнього подразнення. Зовнішнє подразнення, яке слугує причиною виникнення афекту, викликає рефлекторні зміни в діяльності серця, дихання, у кровообігу, тонусі м’язів. Унаслідок цього в усьому тілі при емоції відчуваються різні відчуття, з яких і складається переживання емоцій.

Відповідно до теорії Джемса-Лапге, порядок подій формулюється так: ми засмучені, тому що плачемо; боїмося, тому що тремтимо; розлючені, тому що б’ємо. Якби тілесні прояви не йшли негайно за сприйняттям, то, на їхню думку, не було б і емоції. Якщо ми уявимо собі яку-небудь емоцію й подумки віднімемо з неї одне за одним всі тілесні відчуття, з нею пов’язані, то від неї зрештою нічого не залишиться. Так, якщо зі страху усунути серцебиття, утруднене дихання, тремтіння в руках і ногах, слабість у тілі тощо, то не буде й цієї емоції.

Емоції можуть виникати без будь-якого впливу на психіку, внаслідок чисто хімічних і лікарських впливів. Відомо, що вино «веселить серце людини», вином можна «залити тугу», завдяки вину зникає страх — «п’яному море по коліно». Мухомор викликає напади сказу й схильність до насильства. Настій мухомора за старих часів давали воїнам, щоб викликати у них «кровожерливий стан». Гашиш може викликати напади буйства.

Емоції виникають також під впливом внутрішніх причин у патологічних випадках. При захворюваннях серця й аорти з’являється туга. При багатьох захворюваннях з'являються страх або радість без прямих об’єктів цих емоцій: хворий боїться, сам не знаючи чого, або щасливий без причини.

Емоційна реакція залежить від розумового розвитку. Чим вищий рівень, тим легше індивідуум може зрозуміти причину невідповідності між тим, з чим зіштовхнувся, і тим, чого очікував. Завдяки цьому він може зменшити свою емоційну реакцію. Одїіак цей контроль, що залежить від розумового розвитку і дозволяє впливати на прояв власних емоцій, не завжди буває постійним. Лише дехто здатен при будь-яких обставинах зберігати незворушний спокій. Найчастіше їхнє поводження пов’язане з соціальним контекстом, у якому виникає ця ситуація.

У першому найпростішому значенні вираз «відраза» стосується їжі й позначає щось огидне па смак. При слабких ступенях відраза виражається відтягуванням униз кутів рота, ніс наморщений. Іноді виникає носове видихання (як при неприємному запаху). При середньому ступені відрази відбувається відкривання рота з відтягуванням униз його кутів. При цьому видасться гортанний звук, що супроводжується одночасним здригуванням і відштовхуванням від неприємного предмета.

На цій міміці ґрунтується не тільки вираження відрази до харчових речовин, але й прояв будь-якої іншої відрази: відрази до зовнішності, до розмови, до моральних властивостей людини тощо.

Презирство, знущання, зневага на всій земній кулі виражається мімікою обличчя й жестами, що демонструють відкидання або видалення неприємного предмета.

Веселий настрій виражається в сміху, безцільних рухах, загальному збудженні (вигуку, плесканні тощо). Сміх у людини починається вдиханням, за яким ідуть короткі спазматичні скорочення грудей, діафрагми й м’язів живота. При реготі все тіло відкидається назад і трясеться, рот широко розкритий, кути губ відтягаються назад і вгору внаслідок дії великих скулових м’язів, верхня губа піднімається, обличчя й вся голова наливаються кров’ю, кругові мускули очей судорожно скорочуються. Зморщений ніс здається вкороченим, очі блищать, при сильному сміху з’являються сльози.

Діти й молоді люди часто сміються без будь-якого приводу, у силу позитивного тону органічних відчуттів, що свідчать про благополучний стан організму.

На сьогодні найбільше вивчений механізм внутрішніх процесів при страху й почасти — гніві. Прояв цих емоцій подібний до реакції, що виникає при перенесенні болю.

Дія болю на психіку подібна до дії потягів. Якщо виникає домінанта, що придушує всі інші збудження, то прагнення звільнитися від болю робиться найсильнішим серед усіх потягів. Біль, одержавши домінантний характер, примусово визначає поводження людини. Досить виразних рухів при болі немає, але ті, які існують, змінюються залежно від його сили. Діти, наприклад, навіть при слабкому болі сильно кричать, закривають очі, відкривають рот і судорожно дихають. У дорослих реакція настає при сильнішому болі. При сильному болі люди мечуться, міцно стискають рот, зуби, видають пронизливі крики й стогони, скрегочуть зубами. Якщо біль сильний і тривалий, то з'являється блідість, людину кидає в дрож, сили занепадають, можливими є непритомні стани й марення.

Одним з найхарактерніших симптомів страху є тремтіння всіх м'язів тіла. Часто воно насамперед проявляється на губах. Коли страх зростає до жаху, ми одержуємо нову картину емоційних реакцій. Серце б’ється абсолютно безладно, зупиняється, і настає непритомність. Обличчя покривається мертвотною блідістю. Дихання утрудняється. Погляд спрямовується на об’єкт страху. Зіниці при цьому бувають непомірно розширені. Усі м’язи клякнуть і починають конвульсивно рухатися.

У більшості випадків страх виникає на підставі життєвого досвіду. Маленька дитина не боїться висоти й, сміливо перегнувшись вниз, випадає з вікна, якщо вона не відчувала падіння й т. п. Лише відчувши біль при різних умовах, вона починає боятися того, що може заподіяти біль.

Те, що називають «почуттям самозбереження», лише частково є вродженим, переважно воно розвивається протягом життя на підставі пережитого болю.

У реакціях страху очевидна участь адреналіну. Він надає силу моторним реакціям, він також, можна припустити, бере участь у рефлексі іммобілізації (рефлекс мнимої смерті). Можливо, що в одній кількості адреналін є джерелом сили, в іншій сприяє задубінню м’язів.

Різні градації страху в людини виражаються по-різному: жахом, панікою, острахом, тривожністю, боязким очікуванням, заляканістю, затурканістю, пов’язаними зі страхом почуттями покірності й відданості. У людини при сильному переляку або жаху спостерігаються: заціпеніння, панічне бажання втекти, дифузійне безладне м'язове збудження. Заціпеніння, що настає при переляку, як правило, швидко минає і може змінитися руховим збудженням. Наприклад, гнана страхом людина може зробити такий стрибок через перешкоду, підняти таку вагу, стати раптом здатною на таку напругу, яка в звичайному стані немислима.

Страх, який не досягає сили, гальмує психіку й може повністю поставити мислення собі на службу. Думка прикута до однієї мети: знайти вихід із застрашливого положення. І страх може відчуватися настільки слабко, що людина виконує свою звичайну роботу, відбувається звичайний хід асоціацій, а страх криється десь на задньому плані, на задвірках свідомості.

Страх — це пасивна оборонна реакція. Він указує на небезпеку чогось від когось сильнішого, на небезпеку, якої потрібно уникнути, якої треба уникнути. Якщо загроза походить від слабшого, то це викличе активно-оборонну реакцію — гнів. Усе залежить від співвідношення сил. Зрозуміло, що в людей слабких, котрим важче долати життєві труднощі, більше приводів для реакції страху.

І в дитини, і в дорослого є страх перед невідомим, перед новим. Цей страх робить людину обережною і має захисне значення. Коли знання світу було мізерним, а сфера невідомого величезною, страх тримав людину у своїй владі й змушував її населяти світ страшними чудовиськами й богами.

У стані страху й услід за його перенесенням настає ряд вегетативних реакцій.

Гнів у людини виражається в тому, що обличчя червоніє або багровіє, вени на чолі й на шиї надуваються, іноді обличчя стає блідим або синім. Рот міцно стиснутий, зуби стиснуті й скрегочуть, іноді губи витягаються. Волосся стає сторчма. Одні люди насуплюються, інші — широко відкривають очі. Тіло зазвичай тримається прямо, мускули напружені, людина готова до миттєвої дії. Підвищене м’язове збудження легко переходить у дію.

Якщо розгнівана або розлючена людина говорить кому-небудь, щоб той вийшов геть, то вона робить такі жести, ніби б’є або виштовхує його. Часто жести стають абсолютно безцільними, рухи — некоординованими. Спостерігається тремтіння, губи не коряться волі, голос обривається.

Гнів і обурення відрізняються від люті меншою інтенсивністю проявів. При гніві серцева діяльність злегка підвищена, з’являється рум’янець, очі починають блищати, дихання прискорюється, крила носа піднімаються, рот зазвичай стискується, брови — насуплюються.

У дитини вже в перші дні життя можна викликати приступ гніву обмеженням рухів. У людини тільки в дитинстві лють частіше викликається як рефлекс фізичної боротьби. Дорослі люди вступають у бійку дуже рідко. Це суперечить і поглядам суспільства, і юридичним нормам. У мімічній реакції гнів проявляється підняттям верхньої губи й оскалом зубів. Таким чином, при гніві ми бачимо реакції, що є безумовними мімічними рефлексами боротьби й відповідних рефлексів вегетативної нервової системи.

Кожна людина сама оцінює свої особисті якості й одночасно бажає отримати певну оцінку оточуючих.

Будь-яка людина тією чи іншою мірою чутлива до судження про неї, реагує на громадську думку про себе, на те, як вона виглядає в очах суспільства, ставить себе в і одних стосунках вище, а в інших нижче оточуючих.

Визначення свого ставлення в цьому плані до інших може мати інтелектуальний характер, може характеризуватися зарозумілістю, надмірно високою думкою про і себе — гординею.

Гордість (гординя) уважається якістю негативною і знаходить повний осуд, у тому числі й у релігії. Гордість, пиха, чванство за народним уявленням властиві правлячим і багатим, гнобителям, гвалтівникам і кривдникам, і гордість знаходить зовнішнє вираження в міміці й позі.

Дарвін описує цей вираз так: «Горда людина виявляє своє почуття переваги над іншими, тримаючи голову й тулуб і прямо. Вона зарозуміла і намагається здаватися якомога більшою, так що про неї говорять у переносному значенні, що вона надута від гордості... Крім того, мускул, який вивертає нижню губу, називається мускулом гордості».

Під впливом умов існування в людському суспільстві розвивалися два типи реакцій. Одні — пов’язані зі свідомістю своєї переваги та з прагненням себе підвищити: гордість, зарозумілість, чванство, хвалькуватість, самолюбство, почуття власної гідності. Інші — породжувалися свідомістю безсилля: затурканість, боязкість, острах, непевність у собі, почуття покірності, самознищення, прислужництво, підлещування. У різних класах суспільства, у різні історичні відрізки часу викликалися й культивувалися різні реакції.

Почуття переваги пов’язується не тільки з владою або багатством. Людина може пишатися перевагою над іншими в найрізноманітніших сферах життя: успіхами в галузі мистецтва й науки, у різного роду творчій роботі. Люди, що досягли видатних успіхів в галузі літератури, музики, науки, мають підстави для гордості. Це вже інша гордість — почуття задоволення, почуття власної гідності. Зовнішні прояви й характер внутрішніх переживань при цьому можуть змінюватися.

У Ромена Ролана є така фраза: «Для марнолюбного важливим є не те, яким він є, а яким він здається». Він хоче стояти вище в думці оточення, ніж він стоїть. Людина прагне здатися іншою у вигідному світлі. Вона уникає такого становища, у якому могла б справити огидне враження. Так створюється тією чи іншою мірою «дволикість»: одне обличчя для сторонніх, інше — для своїх. При брехливому, корисливому приховуванні своїх справжніх рис виходить те, то називається лицемірством. Похвала й осудження — найсильніші знаряддя впливу соціального середовища на своїх членів. «Глузування боїться навіть той, хто вже нічого не боїться на світі», — писав М. В. Гоголь. Суспільство своєю думкою регулює поводження своїх членів. Вони виявляються, таким чином, залежними від нього, стають тією чи іншою мірою «рабами громадської думки».

Гордий, як правило, надзвичайно чутливий до думки інших. Посилений розвиток марнославства, як і гордості, у різних класах і шарах суспільства перебуває у зв’язку з життєвою ситуацією в цьому класі в певний момент.

Марнолюбна людина відчуває радість у випадку успіху. Вона пишається, досягши високого становища, незалежно від того, якими шляхами воно отримане, хвалиться сходженням на високу кар’єрну сходинку, своїм знайомством з людьми, що високо стоять у думці суспільства, своїм голосом, розумом, дотепністю, своїми знаннями. При цьому марнолюбна людина відчуває не тільки радість, приймаючи ці факти як доказ своєї значущості, але й почуття переваги над іншими й одержує відповідне зовнішнє вираження.

Якщо людина не може досягги переваги над іншими в чому-небудь великому й серйозному, то вона знайде привід, щоб пишатися будь-чим.

Марнославство, прагнення до переваги там, де немає для цієї особи прямого шляху, виступає в замаскованій

або завуальованій формі, іде обхідними шляхами. Щоб звернути на себе симпатії, марнолюбні люди можуть бути ласкавими, делікатними, люб’язними й у такий спосіб створювати враження, що вони мають велике соціальне чуття.

Марнославство позначається у виборі професії, у постановці життєвих цілей тощо. Невдача ворога може сприйматися як особистий успіх. Людина завжди готова знецінити чужі успіхи й досягнення упередженою критикою. Заздрість не дозволяє бути об’єктивним.

Марнолюбець не тільки критикує певних конкретних осіб, але часто взагалі ставиться критично до людей і судить про них звисока.

Самообман — один з найпоширеніших видів життєвої неправди. І це своєрідна захисна реакція, що дозволяє зберегти душевний спокій і почуття впевненості в собі. Розвиток марнославства й гордості залежить від умов соціального існування, від індивідуальних умов розвитку. Зовнішній прояв марнославства пов’язаний з інтелектуальним і моральним розвитком цієї особистості.

Кожна людина якоюсь мірою самолюбна, для кожної приємним є те, що свідчить про її цінність, піднімає у своїх і чужих очах. Той, хто відповідає думці оточення, стає приємною людиною. Лестощі завжди знаходили благодатний грунт у самообмані, пов’язаному з великою владою. Успіх лестощів зростає на грунті марнославства, і зрозуміло, що марнолюбні люди найлегше їм піддаються.

Коли зачіпається почуття власної гідності, коли людина усвідомлює, що її принижують, виникає емоція образи. Образа й кривда викликають гострий афект, який нерідко призводить до відповідної образи дією або до тяжчих наслідків. Не слід думати, що людина, яка промовчала й тільки через деякий проміжок часу проявила своє нетерпіння криком, несамовитістю, ударами, могла у цей момент аналізувати ситуацію. Насправді вона нічого не бачить і не чує.

Образа не обов’язково викликає настільки бурхливу реакцію. Вона може залишатися затаєною й поступово зникати або вести не до вибуху гніву, а до ряду обміркованих різноманітних дій, у тому числі до помсти. Образу переживає й дитина, і дорослий, і дурний, і розумний. Цицерон сказав: «Образа заподіює біль, який важко переносять наймудріші й найкращі люди».

Горда, марнолюбна, самолюбна людина й людина з підвищеним почуттям власної гідності, зазвичай, є більш уразливою.

Неможливе життя людини без емоцій, розуміння душевного стану інших людей, співчуття. Життя людини має бути насичене емоціями, переважно - позитивними. Розвитку, появі негативних емоцій потрібно намагатися запобігати. Цього можна досягти вихованням волі, стриманості. Вольовими зусиллями можна загальмувати дію. Крім того, можна освоїти різні системи психологічного аутотренінгу, аналізувати причини негативних емоцій і їхні наслідки, змінити оточення, рід діяльності тощо.









загрузка...

Віртуальна читальня освітніх матеріалів для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посилання на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2008-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.