Матеріали для Нової української школи 1 клас - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

ВАЛЕОЛОГІЯ - Золота колекція рефератів - 2018

ТАЄМНИЦІ ГІПНОЗУ

Навіювання як потужний засіб виливу на психіку було відоме ще в давні часи. Однак у силу історичної обмеженості людських знань воно протягом багатьох століть не могло стати об’єктом наукового пізнання.

Одночасно релігія широко застосовувала найрізноманітніші способи виливу на людину. Одним із соціально-психологічних механізмів, використовуваних релігією, є навіювання. Релігійні культи багатьох племен і народів протягом сторіч шукали прийоми, за допомогою яких можна вплинути на психіку людини.

У цьому процесі пошуків найбільшого успіху досягли йоги. Вони пропонують систему фізичних і психічних вправ, за допомогою яких, на їхню думку, досягається спілкування з надприродними силами. У давніх індійських книгах Ведах дається детальний опис системи вправ, які зобов’язаний проробити йог для того, щоб навчитися управляти душею й тілом. Перебуваючи в такому стані, йог не почуває болю. Він може тривалий час залишатися без їжі й води. Якщо відкинути релігійний зміст учення йогів, то варто визнати, що сама техніка навіювання, самонавіювання й гіпнозу в них досить вправно розроблена.

Медицина зробила перші кроки наукового пояснення природи навіювання й практичного використання цього феномена в лікувальних цілях. На початку XIX ст. виділяють дві школи, які вивчали явища гіпнозу. Обидві школи — мансійська і паризька — виступали проти містицизму як основного ворога вивчення навіювання. Школа Шарко вважала, що легка сугестивність і гіпнолабільність властиві тільки психічно аномальним людям. Гіпнотичний сон, на думку Шарко, явище патологічне, і його можна викликати тільки в осіб із схильністю до істерії. Різку критику такого розуміння природи навіювання й гіпнозу дав Бернгейм. Він сказав, що гіпнотичний стан — це не невроз, подібний до істерії, а штучно викликаний соп, якому піддається більшість людей.

Величезний внесок у розробку проблем навіювання й гіпнозу зробив В. М. Бехтерев. Він розглядав навіювання як психічний процес, що викликає певні відчуття й уявлення без належної критики. Гіпнотичний стан В. М. Бехтерев пов’язував з емоцією опису, що і обумовлює посилення дії навіювання. Він показав, що навіювання може бути використане й для користі, і на шкоду людині.

І. П. Павловим була розкрита фізіологічна основа навіювання й гіпнозу. Його класичні експериментальні дослідження розкрили істинну картину умовно-рефлекторної діяльності вищої нервової системи, природу процесів гальмування й збудження кори головного мозку, дали можливість створити цілісне вчення про сон, гіпноз і словесний вилив, що стало теоретичною основою психотерапевтичної практики.

Характеризуючи загальне значення навіювання, грузинський учений І. Т. Бжалава відзначає, що неможливо назвати інше психологічне явище, яке користувалося б настільки широким поширенням у суспільстві: «Воно займає важливе місце в педагогіці, соціології, медицині, соціальній психології та ін.».

Б. Ф. Поршнєв зауважує: «Загалом, навіювання — один з найдієвіших, практично важливих механізмів соціальної психології». Для сучасної соціальної психології надзвичайно актуальними питаннями дослідження є:

— специфіка навіювального впливу індивіда на колектив:

— аналогічний вплив колективу на особистість;

— навіювання, що передається від колективу до колективу;

— міжособистісне навіювання.

Навіювання — це вплив однієї людини па іншу, частково або повністю неусвідомлюваний, подача інформації, що сприймається без критичної оцінки й здійснює вплив на перебіг нервово-психічних діянь. Шляхом навіювання можуть викликатися відчуття, уявлення, емоційні стани й вольові спонукання, а також виявляється вплив на вегетативні функції без активної участі, без логічної переробки сприйманого.

Навіювання є компонентом звичайного людського спілкування, але може виступати як спеціально організований вид комунікації, що припускає некритичне сприйняття повідомлюваної інформації, протилежне до переконання. Якщо переконання супроводжується неминучою критикою, яка так чи інакше проявляється з боку переконуваного, то навіювання, як образно висловився В. М. Бехтерев, входить у свідомість людини «не з парадного входу, а ніби з заднього крила, минаючи сторожа — критику». Навіювання неможливе при відсутності семантичного (значеннєвого) змісту й повідомлення. Наприклад, людині не можна що-небудь навіяти незнайомою їй мовою.

Ємність слова, як специфічного подразника вищої нервової діяльності, може бути показана на прикладах. Після заяви однієї людини, що в приміщенні холодно, інші особи, що знаходяться у цьому приміщенні, починають почувати, що їм теж холодно. Згадка про смачну їжу викликає посилене виділення слини. Слово може викликати в людини не тільки такі відносно прості, але й складні емоційні реакції. Радісна звістка змушує частіше битися наше серце, прискорює дихання, викликає посмішку. Велику сенсацію в медичних колах викликали повідомлення про можливість при гіпнозі викликати словесним навіюванням різні трофічні зміни шкіри: синці, пухирі, опіки. Відомі досліди, коли у випробуваних, що перебувають у гіпнотичному стані, шляхом словесного навіювання викликалися підшкірні крововиливи як наслідок мнимого забитого місця. При цьому у випробуваного можуть бути викликані не тільки ті трофічні зміни шкіри, які були в нього раніше.

Соціально-психологічний аспект явищ навіювання В. М. Куликов убачає у зв'язку з конкретними його особливостями.

По-перше, зміст навіювання завжди соціально детермінований. Він визначається ідеологією, мораллю, політикою того суспільства, чиї інтереси й цілі захищає джерело навіюваної інформації.

По-друге, процес навіювання являє собою взаємодію членів пари, у ролі яких виступають соціальні спільноти й особи, що входять до їхнього складу.

По-третє, перебіг і результат процесу навіювання залежить від того, хто робить навіювальний вплив, а також від тих впливів, яких вони зазнають з боку свого соціального оточення.

Сьогодні навіювання є складовою частиною нормального людського спілкування. Разом з іншими способами спілкування навіювання виконує важливі соціально- психологічні функції. Воно сприяє формуванню суспільної психології людей, упровадженню у свідомість подібних поглядів і переконань, думок і оцінок, норм діяльності й поводження, направляє й регулює активність особи, спонукаючи до певних справ і вчинків або утримуючи від них.

Цікаво відзначити, що письменник Л. М. Толстой і психопевролог В. М. Бехтерев у різний час і різними шляхами прийшли до однієї думки про величезне значення навіювання у вихованні. Діти завжди перебувають у тому стані, який лікарі називають першим ступенем гіпнозу. I вчаться, і виховуються діти завдяки саме цьому стану. Люди виховуються й учаться завжди тільки через навіювання, що відбувається свідомо й несвідомо.

Говорячи про навіювання, не можна не зупинитися на питанні віри людини, яку можна розглянути як ставлення суб’єкта до подій, теорій і навіть вимислів, що приймаються як достовірні й правдиві. Терміном «віра» позначається також переконаність в істинності наукових висновків, упевненість у неминучому здійсненні якої-небудь події, соціального ідеалу. Наприклад, величезна кількість людей вірить гороскопам, хоча неупереджені перевірки не раз показали неспроможність астрологічних пророкувань і астрологічних аналізів особистості.

Можливо, люди вірять у пророкування, тому що вони, як це не парадоксально, правильні. Ллє правильні вони тому, що є вкрай узагальненими, придатними для всіх і ні для кого. Тут працює відоме психологам явище — ефект Барнума, назване на честь відомого американського антрепренера й власника цирку Фінеаса Барнума. Ефект Барнума можна сформулювати так: «Людина схильна приймати на власний рахунок загальні, розпливчасті, банальні твердження, якщо їй кажуть, що вони отримані в результаті вивчення якихось незрозумілих їй фактів». Очевидно, це пов’язано з глибоким інтересом, який кожний з нас відчуває до власної особистості і, звичайно, до своєї долі. Важливий фактор дії ефекту Барнума полягає в тому, що ми любимо та із задоволенням слухаємо компліменти, але із сумнівом ставимося до критичних висловлень на нашу адресу. Це не означає, що гороскоп, щоб у нього повірили, повинен складатися з одних вихвалянь. Припустимими є також вказівки на деякі пробачні недоліки характеру. Наприклад: «Оптиміст, завжди дивиться в майбутнє. Екстраверт, має розвинений інтелект. Є ознаки впертості (перший недолік). Розум швидкий, але в роботі погано справляється із дрібницями й потребує співробітників, яким можна було б їх доручити (другий недолік)». Відзначено два недоліки, але з яким тактом це зроблено. Ще один фактор, який працює на користь ефекту Барнума: до астрологів часто звертаються люди нещасні, стурбовані, залякані життям, у стані депресії. Їм потрібна позитивна інформація про їхній характер і майбутнє. Для них це — своєрідна форма психотерапії, що послабляє хвилювання, страхи, непевність у собі.

За Фрейдом, для людині властивим є пам’ятати позитивні висловлення про себе й своє майбутнє й забувати негативні події. Важливим є також те, що послуги астролога коштують досить дорого. Заплативши відчутну суму за особисту консультацію, людина підсвідомо не бажає визнати, що викинула гроші марно.

Використовується ще один ефект, добре відомий психологам. Гороскопи впливають на людей, для яких вони складені. Так, наприклад, прочитавши, що певному знаку зодіаку властива особлива чесність, людина намагатиметься відповідати цьому й підтримувати репутацію свого сузір’я. За І. П. Павловим, «навіювання — це найбільш спрощений умовний типічний рефлекс людини». У практиці спілкування впливу навіювання протистоїть процес контрнавіювання. Механізм контрнавіювання формується в процесі загального розвитку особистості під впливом виховання.

В. М. Куликов виділяє кілька видів контрнавіювання: ненавмисне й навмисне, індивідуальна й групове, загальне й спеціальне. Основою першого є властивий людям певний ступінь сумніву, недовіри й критичності, що проявляється на підсвідомому рівні. Вони починають діяти в момент навіювання автоматично: навмисно критично аналізують те, що їм намагаються навіяти, зіставляючи зміст навіювання зі своїми поглядами й переконаннями, і тією або іншою мірою не приймають його.

Індивідуальне контрнавіювання обумовлене характерологічними й віковими особливостями психіки, життєвим досвідом, соціальними установками. Під груповим контрнавіюванням мається на увазі протидія навіюванню з боку групи.

Загальне контрнавіювання грунтується на загальній критичності особи щодо зовнішніх впливів. Спеціальне контрнавіювання має вужчу сферу дій.

Схильність людини піддаватися навіюванню з боку інших людей називається сугестивністю. Сугестивність — це ступінь сприйнятливості до навіювання, обумовлений суб’єктивною готовністю піддатися й підкоритися впливу навіювання або готовність змінити поводження не на підставі розумних, логічних доводів, а лише на вимогу або пропозицію, які виходять від іншої особи або групи осіб. При цьому сама людина чітко не орієнтується в такій ситуації. Підкоряючись, вона продовжує вважати свій образ дій результатом власної ініціативи й самостійного вибору. До характеристик особи, що сприяють підвищеній сугестивності, належать: непевність у собі, низька самооцінка, почуття власної неповноцінності, покірність, боязкість, соромливість, довірливість, тривожність, уразливість, слабкість логічного мислення, повільний темп психічної діяльності.

Виділяють такі ситуативні фактори, що впливають на підвищення індивідуальної сугестивності:

— психофізіологічний стан суб’єкта (спокій, релаксація, а також сильне емоційне збудження, стрес тощо);

— низький рівень поінформованості в обговорюваному питанні або виконуваному виді діяльності; дефіцит часу для ухвалення рішення.

У відсотковому відношенні всі люди діляться за ступенем гіпнабельності — схильності до навіювання. За даними Хілгарда, 10 % людей взагалі не піддаються гіпнозу, у 30 % — слабковиражена гіпнабельність, у 30О % — гіпнабельність середнього ступеня й в 30 % осіб — висока гіпнабельність. Кількість жінок-гіпнотиків завжди перевищує кількість чоловіків і складає 66,6 % будь-якої аудиторії.

Навіювання як засіб впливу па психіку реалізується тільки в силу того, що в людини є певний механізм, який надає їй можливість сприймати навіювальні впливи і відбивати їх. На жаль, наука зараз не в змозі вичерпно розкрити всі секрети психіки. Не вирішена повністю також проблема фізіології навіювання. Однак окремі теорії дають відповідь про природу механізму навіювання. Це фізіологічна теорія навіювання І. П. Павлова про взаємодію першої і другої сигнальних систем, а також теорія установки Д. М. Узнадзе. Відповідно до вчення І. П. Павлова, вища нервова діяльність здійснюється в людей декількома інстанціями. Перша з них — спільна в людини й вищих тварин — перша сигнальна система, що встановлює тимчасові зв’язки в результаті безпосередньої взаємодії агентів зовнішнього світу. Друга сигнальна система є тільки в людини. Вона — основа мовленнєвої діяльності й абстрактного мислення людини. І. П. Павлов зазначив: «Звичайно, слово для людини є таким найбільш реальним умовним подразником, як і всі інші спільні в неї з тваринами, але разом з тим і таким всеосяжним, як жодні інші, таким, що не йде у цьому плані в жодне кількісне й якісне порівняння з умовними подразниками тварин». Слово, завдяки всьому попередньому життю дорослої людини, пов’язане з усіма зовнішніми й внутрішніми подразниками, всіх їх заміняє й тому може викликати всі ті дії, реакції організму, які обумовлюють подразнення.

Таким чином, навіювання є найбільш спрощеним типовим умовним рефлексом людини. Навіювання є концентрованим подразненням певного пункту або району великих півкуль у формі певного подразнення, відчуття або сліду — уявлення викликане емоцією або створене за допомогою внутрішніх зв’язків. Асоціація — подразнення, яке одержало невиправдано переважне й нескориме значення.

Ефект навіювання полягає в концентрації збудження в певному вогнищі кори головного мозку. Оскільки несильне збудження відбувається в умовах загальмованості іншої кори, зміст навіювального впливу набуває нескоримої «незаконної» сили. Охарактеризоване фізіологічне явище знаходить своє вираження в психіці в тому, що свідомість звужується й зосереджується на чомусь одному. У цих умовах вона перестає належним чином контролювати дії людини та її психічний стан, учинки й внутрішній стан не перебувають під контролем свідомості. Однак це не означає повного відриву неусвідомлюваного від свідомого в процесі навіювального впливу і реалізації навіяних настанов.

Установка — це механізм, що регулює поведінку людини в тих випадках, коли вплив сприйнятий шляхом навіювання. Глибоке експериментальне й теоретичне обгрунтування психологічного феномена установки дав грузинський учений Д. М. Узнадзе. Установка являє собою нахил, певну приготованість організму до поведінкових актів. Це інструмент поводження суб’єкта загалом, у кожний конкретний момент його діяльності. Установка є внутрішньою формою поведінки. Вона виникає при наявності певної потреби й під впливом об’єктивного середовища. Перш ніж відбудеться певний акт діяльності, весь організм повинен прийти в стан готовності.

Саме це настроювання всіх фізичних і психічних процесів складає установку індивіда. Будь-який поведінковий акт людини являє собою реалізацію установки. Отже, між стимулом і реакцією організму завжди існує найважливіший компонент поведінкового акту — стан організму, його готовність, установка. Шляхом вербального впливу в людини створюється установка на здійснення певної дії. Але вироблення й фіксація установки у звичайних умовах проходять не так просто й прямолінійно. Створення самої установки залежить від внутрішнього стану організму. В умовах гіпнотичного навіювання або психологічного розслаблення, при загальній загальмованості клітин головного мозку, звуженні свідомості полегшується завдання вироблення установки. Але наступна реалізація установки (навіяного етапу або поведінкового акту) залежатиме від відповідності ситуативного прообразу, створеного установкою, реальній ситуації.

Отже, розкриваючи місце установки в поведінковому акті, характеризуючи її як внутрішню неусвідомлювануформу психічної активності, можна вималювати модель механізму навіювання. Наприклад, при бажанні навіяти випробуваному, який не спить, певний поведінковий акт (випити зі склянки воду) необхідно почати розмову про спрагу, налити у свою склянку воду й із жадібністю пити, виражаючи всім своїм виглядом задоволення, повідомляючи, що вода смачна й прохолодна. Навіювання в цьому випадку спирається на певний рівень потреби організму випробуваного в угамуванні спраги.

Специфіка навіювання полягає в тому, що складна схема поведінкового акту протікає неусвідомлено. Контроль свідомості або зовсім відсутній, або значно ослаблений. Навіюючи що-небудь випробуваному, який перебуває в стані гіпнозу, гіпнотизер іде в обхід свідомості. Але відповідний акт легко навіяти людині також тоді, коли вона не спить. Отже, пропонована схема повинна показувати й ту сферу психіки, що превалює в процесі виконання викликаної дії. Наукові основи механізму навіювання показують універсальність цього явища й відкривають перспективи в соціальній роботі, у психолого-педагогічних цілях.

Гіпноз — це унікальний феномен, що привертає до себе особливу увагу й нерідко оточений не тільки ореолом таємничості, але й численними забобонами. Історія вивчення гіпнозу повна драматизму: періоди жвавого інтересу до нього численних дослідників змінювалися періодами охолодження й навіть заперечення його існування. Підвищений інтерес до гіпнозу існував наприкінці XVII ст. у Франції завдяки віденському лікареві Ф. Месмеру, що створив вчення про «тваринний магнетизм».

XX ст. ознаменувалося широкими дослідженнями в галузі гіпнозу, появою нових теоретичних концепцій. Великий внесок у вивчення гіпнозу зробили такі вчені, психологи, фізіологи: В. М. Бехтерев, І. П. Павлов, 3. Фрейд, Л. Кьюбі й С. Марголін, Е. Хілгард, М. Орі, В. Є. Рожнов і т. д.

В. М. Бехтерев, визнаючи гіпноз як клінічну реальність, уважав, що він викликається навіюванням, яке «є не що інше, як щеплення шляхом слова або іншим яким-небудь способом різних психічних явищ, наприклад, почуття, емоції, ідеї або дії іншій особі при відволіканні її вольової уваги або зосередження».

Павловський напрямок розглядав гіпноз як частковий сон, часткове гальмування, перехідний стан між неспанням і сном. Відповідно до концепції І. П. Павлова, гіпноз — це природний психологічний феномен, підвищена потенційна готовність психіки до сприймання інформації, її переробки й реалізації в діяльності.

3. Фрейд розглядав гіпноз як особливу форму перенесення. Він уважав, що гіпнотизер у процесі гіпнотичної індукції займає місце батьків гіпнотизованої особи й відроджує комплекс Едіпа з його любов’ю й страхом, визначаючи в такий спосіб або заспокійливий «материнський», або застрашливий «батьківський» типи гіпнозу. Гіпнотичний стан характеризується максимальною мобілізацією резервних можливостей людської психіки, коли змінена функція свідомості й самосвідомості одержує розширені можливості управління центральною й периферичною нервовими системами, включаючи деякі елементи несвідомого, а якоюсь мірою й організмом загалом.

У гіпнотичному стані репродукується практично будь-яка діяльність, будь-який психічний стан (що траплявся в життєвому досвіді суб’єкта), моделюються найрізноманітніші клінічні прояви.

Рухова сфера: гіпнотичне навіювання може викликати будь-який довільний рух. Так, за допомогою навіювання можна здійснювати рухи рук, ніг, тіла в будь-якому напрямку, а в глибокому гіпнотичному стані можна також позбавити можливості руху, викликати параліч рук.

Сенсорна сфера: у стані гіпнозу спонтанно й за допомогою навіювання відбувається зниження чутливості до болю, дотику. Гіпнотик не реагує ні жестами, ні мімікою. Шляхом навіювання викликається зниження й збільшення гостроти зору, повна сліпота тощо.

У гіпнотичному стані продукуються найрізноманітніші галюцинації та ілюзії. Гіпнотизований зіщулюється від мнимого холоду з появою гусячої шкіри, страждає від жари, обмахуючись уявлюваним віялом. Гіпнотика можна відправити в кінотеатр, де він «дивитиметься» кінокомедію й жваво реагуватиме, сміятиметься.

Процеси породження сенсорних образів грунтуються на життєвому досвіді випробуваного.

Наприклад, слинотеча й відповідна реакція в гіпнозі на мнимий лимон виникнуть лише в тому випадку, якщо гіпнотик знає його смак. Гіпнотизованому можна навіяти, що він не бачить і не чує людину, яка знаходиться безпосередньо перед ним, і він не реагує на будь-які дії цієї людини. У постгіпнотичному стані більшість випробуваних можуть згадати майже все, що відбувалося в гіпнозі, інші — забувають лише частково, треті — не пам’ятають абсолютно нічого. У гіпнозі спостерігається підвищена здатність до відновлення забутих спогадів різного віку (гіпермнезія), а також можна викликати штучну амнезію, тобто «стерти» з пам’яті певні періоди життя. Людина, наприклад, забуває, що нещодавно одружилася, переїхала на інше місце проживання тощо.

Дисоціація — це здатність суб’єкта вичленувати себе з поточної ситуації. Гіпнотик може «вийти із себе», «залишити свою оболонку» і спостерігати себе з боку. Наприклад, загіпнотизованому пацієнтові, що сидить у кріслі стоматолога, говориться: «Ви не проти вийти в парк? Такий прекрасний день. Чи не так?» І суб’єкт не відчуває болю, тому що він «прогулюється» парком. У результаті він стає нечутливим до маніпуляцій стоматолога. У глибокій сомнамбулічній стадії гіпнозу викликаються найрізноманітніші перетворення особистості, регресія й прогресія віку з відповідним поводженням. Дорослий чоловік в «п’ятирічному віці» пустує, грається дитячою шаблею.

Цей феномен знаходить своє вираження в різних актах, які виконуються після виходу з гіпнозу у відповідь на специфічні навіювання гіпнолога. Запрограмована у навіюванні дія реалізується випробуваним у постгіпнотичному періоді автоматично, мимо його волі.

Сомнамбулізм — це найглибша стадія гіпнозу. Особливістю цієї стадії є те, то увага суб’єкта повністю локалізується на словах гіпнолога, до якого проявляється підвищена довіра. У гіпнотичному стані встановлюється рапорт — тісний зв’язок і глибока взаємозалежність гіннотика й гіпнолога, наростає сугестивність, аж до стану особливої гіперсугестивності. Гіпнотичне навіювання автоматично набуває статусу переконаності. Уведена інформація сприймається як дійсність, зливається з концепцією гіпнолога, відповідно до якої й реалізується.

Складається помилкове враження про абсолютну владу гіпнолога і його можливості необмеженого управління психікою гіпнотика. Однак гіпнотик не є якимось автоматом, що проявляє повну покірність. Насправді піп здатен різними способами протидіяти вимогам гіпнолога. Безперешкодно виконуються тільки нейтральні для особистості інструкції, тому що вони не суперечать основним рисам характеру людини. Навіть у випадках глибокого трансу випробуваного неможливо змусити вчинити дії, які не погоджуються з його світоглядом, цінностями, особистісними настановами, що з очевидністю свідчить про збереження контролю над гіпнологічною ситуацією.

Гіпноз є одним із найдовговічніших методів лікування, що витримав випробування часом. Гіпноз являє собою гуманний засіб впливу на психіку не тільки хворих, але

й здорових. Гіпнотичні методи успішно виконуються в багатьох прикладних напрямках. Наприклад, у спортивній психогігієні гіпнотичний вилив уводиться з метою регуляції психічних станів і рівня працездатності. Гіпноз у сполученні з аутогенним тренуванням є ефективним засобом ліквідації й профілактики несприятливих передстартових станів, відновлення працездатності за допомогою викликаного сну — відпочинку. Лікування навіюванням у гіпнозі являє собою один з важливих методів психотерапії. Під психотерапією мають на увазі комплексне лікування виливом на психіку хворого, яке включає також бесіду, яку веде лікар будь-якої спеціальності зі своїми пацієнтами з метою розсіяти побоювання хворого за своє здоров’я, страх перед майбутньою операцією. Велике значення для успіху лікування має обстановка, що оточує хворого в лікувальній установі: світлі, повні повітря палати, турботливе й уважне ставлення з боку персоналу. Словесний вплив при правильному його використанні може перетворитися на найсильніший лікувальний засіб, а при необережному, непродуманому вживанні — завдати хворому істотної шкоди.

Шкідливі наслідки гіпнозу можуть проявлятися при частому гіпнотизуванні (виробляється схильність до аутогіпнозу), а також при неправильно побудованих формулах навіювання. У цих випадках можливі спонтанні галюцинації, лостгіинотичне марення. Поступове виведення з гіпнозу також може стати причиною поганого самопочуття (головні болі, сонливість). До протипоказань до гіпнозу відносять інтоксикації з високою температурою тіла й сплутаністю свідомості.









загрузка...