Матеріали для Нової української школи 1 клас - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

ВАЛЕОЛОГІЯ - Золота колекція рефератів - 2018

ПСИХОЛОГІЯ ЮНАЦЬКОГО ВІКУ. ФОРМУВАННЯ САМОСВІДОМОСТІ

Будь-яка людина усвідомлює необхідність нового знання про саму себе. Тоді на допомогу приходить наука, що пропонує узагальнене знання, в якому можна знайти відповіді на питання про те, що відбувається з нею.

Юність належить до одного з найважливіших періодів у житті людини. Це — час вибору життєвого шляху, самовизначення. У цей час будуються плани, яким призначено або не призначено здійснитися в зрілості. Юність — це початок дорослого життя. Відчуття того, що все життя попереду, дає можливість пробувати, помилятися й шукати. Сучасне життя виробило в більшості юнаків і дівчат таку психологію, що відрізняється від психології юнаків і дівчат, які жили кілька років тому.

Сучасні юнаки й дівчата є людьми нової формації, перед якими стоять завдання, які нещодавно вважалися не характерними для юності, непедагогічними, ідеологічно невиправданими (наприклад, питання бізнесу, сексу, поводження вчителів і батьків, його критика тощо).

Образи юності в різних суспільствах істотно різняться. Античні й середньовічні автори зазвичай асоціюють юність із розквітом фізичної сили й військової доблесті, але одночасно — з неприборканістю й інтелектуальною незрілістю.

У новий час, особливо з другої половини XVIII ст., становище змінилося. Прискорення темпу суспільного розвитку, ослаблення впливу родини, розширення діапазону індивідуального вибору професії, стилю життя тощо сприяли появі нового образу юності. У XIX ст. юність трактується як період внутрішньої кризи, пробудження почуттів, як втілення найчистішої суб’єктивності.

У наш час юність — це переломний історичний період, коли руйнуються вироблені попередніми поколіннями стереотипи, цінності, до юності висуваються особливі вимоги.

Підростаюче покоління дуже чуйно реагує на навколишнє суспільство — його цінності, політичні й економічні

протиріччя, неписані правила. Юнаки й дівчата формують очікування й будують плани щодо власного майбутнього, і ці очікування певною мірою залежать від культурної й історичної обстановки, у якій вони живуть. Наприклад, ті з них, чиє дитинство збіглося з періодом економічного зростання, коли було багато робочих місць і родини мали високі доходи, схильні очікувати, що коли вони вийдуть на ринок праці, то й умови там будуть аналогічними. Вони очікують, що їхні життєві стандарти будуть як мінімум такими ж високими, як стандарти їхніх батьків. Якщо на той час, коли вони стануть дорослими, економічні умови погіршаться, вони можуть бути до цього не підготовлені.

Економічні й культурні умови можуть також виливати на розміщення в часі основних віх дорослішання. Юність може бути короткою й суворою прелюдією до самостійності або, навпаки, затягнутим періодом залежності від родини.

Американський учитель Елдер 1980 р. порівнював закономірності розвитку сучасної молоді й молодих людей, що жили наприкінці XIX ст. Оцінювалися 5 різних життєвих подій: завершення освіти, вихід на ринок праці, відхід з рідного дому, одруження і закладання власного господарства. З’ясувалося, що між двома цими групами існують як розходження, так і подібності. Юнаки й дівчата XIX ст. раніше закінчували школу й одержували меншу за обсягом формальну освіту. Вони раніше виходили на ринок праці, але пізніше йшли з родини батьків, одружувалися й улаштовували власне господарство. Хоча сучасні молоді люди проводять більше часу в школі, вони швидше відділяються від своїх батьків. Молодь XIX ст. зробила швидший перехід до професійного статусу дорослих як працівників, але витрачала більше часу на досягнення соціальної незалежності.

Загалом дослідники зараз розуміють, який би період не вивчався — XIX ст., 60-ті рр. XX ст., 2000-ті рр. — зрозуміло, що все юнацтво дорослішає у конкретній культурній ніші, що впливає майже на всі сфери життя, від захоплень і моди до економічних і освітніх можливостей, способів проведення дозвілля, здоров’я й харчування. Культурна ніша багато в чому визначає тривалість і особливості переходу від дитинства до дорослості.

Рання юність — час реального переходу до справжньої дорослості. Соціальна ситуація розвитку молоді — ситуація вибору життєвого шляху. Починається реалізація планів, намічених в 16-17 років, іноді вдала, яка приносить задоволення, а іноді така, що призводить до усвідомлення помилковості зробленого вибору, розчарування, метань, устремління до нових цілей. Ціна зробленої в цей період помилки велика: це не шкільна двійка, а упущені роки, необхідність починати все спочатку. Найважливіший психологічний процес юнацького віку — це становлення самосвідомості й стійкого образу «я». Для дітей, що досягли раннього юнацького віку, у цей час підсилюється вагомість власних цінностей, хоча вони багато в чому ще піддаються зовнішнім впливам. У зв’язку з розвитком самосвідомості ускладнюється ставлення до себе. Найцінніше в молодості — це відкриття свого внутрішнього світу. Для дитини єдиною усвідомлюваною реальністю є світ, куди вона проектує свою фантазію. Цілком усвідомлюючи свої вчинки, дитина зазвичай ще не усвідомлює власних психологічних станів. Діти віком до 12 років здебільшого сприймають свої почуття й емоції як щось об’єктивно супутнє до дій і предметів. Якщо дитина гнівається, вона пояснює це тим, що хтось її розсердив, якщо радується, цьому теж є об’єктивні причини. Навпаки, для дітей юнацького віку зовнішній, фізичний світ — це тільки одна з можливостей суб’єктивного досвіду, зосередженням якого є вона сама.

Знаходячи здатність занурюватися в себе й насолоджуватися своїми переживаннями, юнаки й дівчата відкривають цілий світ нових почуттів, емоцій, красу природи, звуки музики та ін. У цьому віці свої емоції сприймаються й осмислюються вже не як похідні від якихось зовнішніх подій, а як стан свого власного «я».

Юність особливо чутлива до «внутрішніх», психологічних проблем. Психологи неодноразово пропонували дітям різного віку з різних країн і середовищ дописати незакінчену розповідь або скласти розповідь за картинкою. Результат зазвичай однаковий. Діти й молодші підлітки, як правило, описують дію, вчинки, події. Старші підлітки і юнаки — переважно думки й почуття діючих осіб. Чим старший підліток, тим більше його хвилює психологічний зміст розповіді й тим менше для нього означає зовнішній контакт.

Відкриття свого внутрішнього світу — дуже важлива, радісна й хвилююча подія, але вона викликає також багато тривожних і драматичних переживань. Разом із усвідомленням своєї унікальності, неповторності, несхожості на інших приходить почуття самітності. Юнацьке «я» ще невиразне, розпливчасте, дифузне, а нерідко переживається як неясне занепокоєння або відчуття внутрішньої порожнечі, яку чимось необхідно заповнити. Звідси виростає потреба в спілкуванні й одночасно підвищується вибірковість спілкування, потреба в самоті.

Не менш важливою для розвитку самосвідомості є також свідомість своєї наступності, стійкості в часі. З віком помітно прискорюється суб’єктивна швидкість часу. Сприйняття часу замолоду обмежене непослідовним минулим і сьогоденням, а майбутнє здається майже буквально продовженням сьогодення. Часовий обрій розширюється як углиб, охоплюючи віддалене минуле, так і вшир, включаючи вже не тільки особисті, але й соціальні перспективи. Психологічні дослідження не тільки підтверджують це, але й показують, що зміна часової перспективи тісно пов’язана з переорієнтацією юнацької свідомості з зовнішнього контролю на внутрішній самоконтроль і зростанням потреби в досягненнях. І те й інше сильно залежить від соціальних і культурних умов.

Становлення особистості містить у собі умовне уявлення про самого себе. Образ «я» — це складне психологічне явище, яке не зводиться до простого усвідомлення своїх якостей як сукупності самооцінок.

Образ «я» — не просто відображення (у формі уявлення або поняття) якихось об’єктивних даних, що не залежать від ступеня ставлення особистості до самої себе. Він включає три взаємозалежні компоненти: пізнавальний — знання себе, уявлення про свої якості й властивості; емоційний — оцінка цих якостей і пов’язане з нею самолюбство, самоповага й тому подібні почуття; поведінковий — тобто практичне ставлення до себе. Властивості людини як індивіда формуються й усвідомлюються раніше, ніж особистіші властивості. Звідси — неоднакове співвідношення «тілесних» і морально-психологічних компонентів «я».

Юнаки й дівчата дуже чутливі до особливостей свого тіла й зовнішності. Вони зіставляють свій розвиток з розвитком товаришів, наскільки їхнє тіло й зовнішність відповідає стереотипному образу, надають цьому дуже великого значення. Зовнішність — важливий елемент юнацького самолюбства. У хлопчиків найчастіше джерелом тривоги є недостатній, на їхню думку, зріст. Важливою проблемою є надлишкова вага. Юнацькі стереотипи краси щодо цього не відрізняються від дорослих. Повноту, навіть тимчасову, болісно сприймають і дівчатка, і хлопчики. Деякі з них схильні перебільшувати свою гладкість, удаючись заради схуднення до фізичних навантажень і шкідливих дієт. Дівчата гостро переживають недоліки шкіри. У перехідному віці підлітки частіше, ніж зазвичай, відчувають незадоволеність своєю зовнішністю, що набуває іноді патологічного характеру. У результаті з’являються тривожність, знижений рівень устремлінь, труднощі в спілкуванні, сором’язливість та інші психологічні проблеми. З віком заклопотаність зовнішністю зменшується. Людина звикає до своєї зовнішності, приймає її й стабілізує пов’язаний з нею рівень самооцінки. Па перший план виступають тепер інші властивості «я»: розумові здібності, вольові й моральні якості, від яких залежить успішність діяльності й стосунки з оточенням. На процес зміни пріоритетів у юнацькому віці великий вплив має самооцінка.

Сам процес оцінювання має різні функції. З одного боку, самооцінка — це пізнавальний процес, а з іншого боку — самооцінка слугує засобом психологічного захисту. Бажання мати позитивний образ «я» нерідко спонукає індивіда перебільшувати свої достоїнства й применшувати недоліки.

Загалом адекватність самооцінки з віком підвищується. Самооцінка дорослих за більшістю показників є більш реалістичною, ніж юнацька, а юнацька — більш об’єктивна, ніж підліткова.

Велике значення має життєвий досвід, розумовий розвиток і стабілізація рівня домагань. Але з віком змінюються також самі критерії самооцінки. Оцінюючи свої математичні здібності, старшокласник може, наприклад, уважати себе естетично нерозвиненим, що анітрохи не погіршує його загального самопочуття, тому що він не надає цій якості великого значення. І навпаки, юнак уважає себе талановитим фізиком, а його самоповага, однак, украй низька, тому що грунтується не на інтелектуальних, а на комунікативних властивостях. За деяким даними, старшокласники, яких не визнають однолітки, схильні перебільшувати свій груповий статус, бачити своє становище як більш сприятливе, ніж воно є насправді. Заслуговує на особливу увагу експериментальний матеріал, що показує вплив характеру спілкування з дорослими на розвиток «я» юнаків і дівчат. На думку багатьох дослідників, стійкість і адекватність самооцінки визначає ступінь самостійності й незалежності людини в різних видах діяльності й у взаєминах з іншими людьми. Виявилося, що характер спілкування з дорослими істотно впливає на ці параметри самооцінки.

Не треба бути далекоглядним, щоб уявити собі, які переживання домінують у людини зі стійкою самооцінкою й у людини з нестійкою самооцінкою. Можна скористатися образом: міцний корабель у бурхливому морі — це образ стійкої самооцінки, і корабель, який скрипить і тріскотить по всіх швах, намагаючись здолати бурхливе море, — це образ нестійкої самооцінки.

Конкретні експериментальні дані показують, що довірче спілкування з батьками пов’язане з проявами зниженої тривожності, а регламентоване — підвищеної.

Молоді люди, задоволені своїм довірчим спілкуванням з дорослими, характеризуються розвиненою здатністю самостійно, без допомоги інших, не за готовим шаблоном, глибоко й відповідно до властивостей реальності людського життя аналізувати й оцінювати якості своїх однолітків і дорослих, що складають їхнє коло спілкування. Дорослі й однолітки сприймають і оцінюють поводження цих підлітків як «доросле». Зовсім інша картина характерна для школярів, що мають низький рівень спілкування з дорослими. Їм важко самостійно аналізувати й оцінювати однолітків і дорослих, вони не вміють і не хочуть цього робити. У поводженні цих юнаків і дівчат відзначається агресивність, недовірливість, конфліктність, байдужність до всього тощо.

Свідомість — це одне з найскладніших психічних явищ, властивих людині. Це спосіб ставлення до світу, що формується через вироблену систему знань (мову, культуру тощо). Свідомість — це найвища форма відображення матерії.









загрузка...