ОБРОБКА І ПЕРЕДАЧА ІНФОРМАЦІЇ. СУЧАСНІ КОМП'ЮТЕРНІ ТЕХНОЛОГІЇ - Золота колекція рефератів - 2018
ПОКАЗНИКИ ОЦІНКИ ВІРОГІДНОСТІ (БЕЗПОМИЛКОВОСТІ) ПЕРЕДАЧІ ДАНИХ У МЕРЕЖАХ
Надійність мережі пов'язана зі здатністю передавати вірогідно (без помилок) лапі користувача з одного ПОД в інше ПОД. Вона включає здатність відновлення після помилок або втрати даних у мережі, включаючи відмови каналу, ПОД, АКД або ОКД. Надійність також пов’язана з технічним обслуговуванням системи, то включає щоденне тестування, профілактичне обслуговування, наприклад, заміну зламаних або збійних компонентів; діагностування несправності при неполадках. У випадку виникнення неполадки з яким-небудь компонентом мережна діагностична система може легко виявити помилку, локалізувати несправність і, можливо, відключити цей компонент від мережі.
Вірогідність передачі даних відображає ступінь відповідності прийнятого повідомлення переданому. Оцінкою вірогідності слугує коефіцієнт помилок, який інакше називається ПОД — прикінцеве обладнання даних — узагальнене поняття, використовуване для опису машини кінцевого користувача, якою зазвичай виступає ЕОМ або термінал.
АКД — апаратура кінця каналу даних — це апаратура передачі даних. У її функції входить підключення ПОД до лінії або каналу передачі даних.
ОКД — обладнання комутації даних. Його основною функцією є комутація й маршрутизація трафіку (даних користувача) у мережі до місця призначення.
Поява помилок при передачі інформації пояснюється або сторонніми сигналами, завжди присутніми в каналах, або перешкодами, викликаними зовнішніми джерелами й атмосферними явищами, або іншими причинами. У телефонії перекручуванням уважається зміна форми струму в прийомному апарату, а в телеграфії — зміна тривалості прийнятих посилок струму в порівнянні з переданими посилками.
Телеграфні перекручування називаються крайовими, якщо в результаті дії перешкод один або кілька елементів кодової комбінації стають коротшими або довшими в порівнянні з їхньою номінальною тривалістю. Інший різновид перекручувань — дроблення — припускає внутрішні зміни в значущому елементі. Якщо крайові перекручення й дроблення досягають великої величини, то приймач телеграфного апарату виявляється не в змозі правильно визначити переданий елемент, що свідчить про наявність помилки. Перешкоди — це електричні збурювання, що виникають у самій апаратурі або потрапляють у неї ззовні. Найпоширенішими є флуктуаційні, або випадкові перешкоди (наприклад, теплові шуми, що виникають в устаткуванні). Вони являють собою послідовність імпульсів, що мають випадкову амплітуду й йдуть один за одним через різні проміжки часу.
Типовими прикладами імпульсних перешкод є атмосферні або індустріальні перешкоди. Зазвичай вони мають вигляд одиночних імпульсів, тривалість яких може бути дуже маленькою, а амплітуда дуже великою. Можливі також зосереджені перешкоди у вигляді синусоїдальних коливань. До таких перешкод належать сигнали від сторонніх радіостанцій, випромінювання генераторів високої частоти й так далі. На практиці можливі також змішані перешкоди.
За своєю електричною структурою перешкоди — це коливання, подібні до сигналів, але безладні й, звичайно, непотрібні. У приймачі перешкоди можуть придушити інформаційний сигнал, тобто послабити настільки, що приймач або не виявить його, або сприйме як помилковий. Зокрема, у двійковому каналі «одиниця» може перейти в «нуль» і навпаки. При рівнозначній імовірності появи таких переходів канал зв'язку вважається симетричним, у протилежному випадку — несиметричним. У реальних умовах канали зв’язку зазвичай бувають несиметричними.
Наявність перешкод у системі зв’язку призводить до великої кількості неправильно виконуваних обчислень, неправильного читання командних і керуючих посилок, зниження ефективності мережі.
Труднощі боротьби з перешкодами полягають у безладності, нерегулярності й у структурній подібності перешкод з інформаційними сигналами. Тому захист інформації від помилок і шкідливого впливу перешкод має величезне практичне значення і є однією з найважливіших проблем сучасної теорії й техніки зв’язку.
Існує кілька джерел виникнення перешкод. Наприклад, атмосферні перешкоди виникають унаслідок електричних збурювань у земній атмосфері. Космічні перешкоди можуть прийти із Сонця або інших зірок, які випромінюють електромагнітну енергію в дуже широкому частотному спектрі. Перешкоди можна також виявити в дроті- провіднику або коаксіальному провіднику внаслідок того, що випадковий рух електронів у провіднику призводить до утворення теплової енергії.
Щоб успішно боротися з тепловим шумом (а також з іншими видами шумів, наприклад, розрядними перешкодами, флуктуаціями потужності й так далі), приймачі в системах зв’язку повинні перевіряти дані й у випадках виявлення «порушень» запитувати повторну передачу.
«Порушення» або помилки можна широко класифікувати як випадкові, імпульсні й змішані. У каналах з випадковими помилками для кожного біта даних існує ймовірність Р неправильного приймання й Р-1 правильного приймання. Помилки відбуваються випадково в блоках прийнятих даних. Більшість каналів з речовинними носіями (а також супутникові канали) схильні до випадкових помилок.
Канали з імпульсними помилками демонструють стан, вільний від помилок, більшу частину часу, але іноді з’являються групові або разові помилки. Об’єктом таких помилок є радіосигнали, так само як кабелі й дроти, наприклад, телефонні канали з витих дротяних пар.
Проблема канального шуму обумовлена властивостями самого каналу й ніколи не може бути усунута повністю.
Для підвищення вірогідності й якості роботи систем зв’язку застосовуються групові методи захисту від помилок, надлишкове кодування й системи зі зворотним зв’язком. На практиці часто використовують комбіноване сполучення цих способів.
До групових методів захисту від помилок можна віднести давно вже використовуваний у телеграфії спосіб, відомий як принцип Вердана: вся інформація (або окремі кодові комбінації) передається кілька разів, зазвичай непарну кількість разів (мінімум тричі).
Прийнята інформація запам’ятовується спеціальним пристроєм і порівнюється. Судження про правильність передачі виноситься за збігом більшості з прийнятої інформації методами «два з трьох», «три з п'яти» і так далі. Наприклад, кодова комбінація 01101 при триразовій передачі була частково перекручена перешкодами, тому приймач прийняв наступні комбінації: 10101, 01110, 01001. У результаті перевірки кожної позиції правильною вважається комбінація 01101.
Інший метод, що також не вимагає перекодування інформації, припускає передачу інформації блоками, що складаються з декількох кодових комбінацій. Наприкінці кожного блоку посилається інформація, що містить кількісні характеристики переданого блоку, наприклад кількість одиниць або нулів у блоці. На прийомному кінці ці характеристики знову підраховуються, порівнюються з переданими каналом зв’язку, і якщо вони збігаються, то блок уважається прийнятим правильно. При розбіжності кількісних характеристик на передавальний пункт посилається сигнал помилки. Серед методів захисту від помилок найбільшого розповсюдження набуло перешкодостійке кодування, що дозволяє одержати вищі якісні показники роботи систем зв’язку. Його основне призначення — вживання всіх можливих заходів для того, щоб імовірність перекручувань інформації була досить малою, незважаючи на присутність переш код або збоїв у роботі мережі.
Перешкодостійке кодування припускає розробку коригувальних (перешкодостійких) кодів, що виявляють і виправляють певного роду помилки, а також побудову й реалізацію кодувальних і декодувальних пристроїв.
Фахівцями доведено, що при використанні перешкодостійкого кодування ймовірність неправильної передачі в багато разів знижується. Так, наприклад, за допомогою коду М з N, використовуваного фірмою IBM в обчислювальних мережах, можна виявити в блоці, що нараховує близько тридцяти двох тисяч символів, усі помилки, кратні трьом або менше, або пачки помилок завдовжки до шістнадцяти символів.
При передачі інформації залежно від системи числення коди можуть бути двопозиційними й багатопозиційними. За ступенем перешкодозахищеності двопозиційні коди діляться на звичайні й перешкодостійкі.
Двопозиційні звичайні коди використовують для передачі даних всі можливі елементи кодових комбінацій і бувають рівномірними, коли довжина всіх кодових комбінацій однакова, наприклад п’ятиелементний телеграфний код, і нерівномірними, коли кодові комбінації складаються з різної кількості елементів, наприклад код Морзе. У цьому коді крапці відповідає одна одиниця, тире — три одиниці. Для відділення крапок і тирс одне від одного записується нуль, а для завершення комбінації — три нулі. Так, буква А, що складається з крапки й тире, представляється як 10111000, а буква Б (тире й три крапки) — як 111010101000.
У перешкодостійких кодах, крім інформаційних елементів, завжди міститься один або кілька додаткових елементів, що є перевірочними й слугують для досягнення вищої якості передачі даних. Наявність у кодах надлишкової інформації дозволяє виявляти й виправляти (або тільки виявляти) помилки.
Основними серед численних характеристик коригувальних кодів є значність, що коректує здатність, надмірність і оптимальність коду, коефіцієнт виявлення й виправлення помилки, простоту технічної реалізації методу тощо. Так, значність коду, або довжина кодової комбінації, включає як інформаційні елементи m, так і перевірочні (контрольні) k. Як правило, значність коду п дорівнює m+ k.
Оптимальність коду вказує на повноту використання його коригувальних можливостей.
Вибір коригувальних кодів деякою мірою залежить від вимог, що висуваються до вірогідності передачі. Для правильного його вибору необхідно мати статистичні дані про закономірності виникнення помилок, їхній характер, чисельність і розподіл у часі. Так, наприклад, коректувальний код, що виправляє одиночні помилки, може бути ефективним лише за умови, що помилки статистично незалежні, а ймовірність їхньої появи не перевищує деякої величини. Цей код виявляється абсолютно непридатним, якщо помилки з’являються групами (пачками). Рекурентні коди, що виправляють групові помилки, також можуть виявитися неефективними, якщо кількість помилок при передачі буде більшою від припустимої норми.
Розроблені різні коригувальні коди поділяються на безперервні й блокові. У безперервних, або рекурентних, кодах контрольні елементи розташовуються між інформаційними. У блокових кодах інформація кодується, передається й декодується окремими групами (блоками) рівної довжини.
Блокові коди бувають роздільні (усі інформаційні й контрольні елементи розміщаються на чітко визначених позиціях) і нероздільні (елементи кодової комбінації не мають чіткого розподілу на надлишкові й інформаційні). До нероздільних належить код з постійною кількістю нулів і одиниць.
Роздільні коди складаються з систематичних і несистематичних. У систематичних кодах перевірочні символи утворюються за допомогою різних лінійних комбінацій. Систематичні коди — найбільша й найчастіше застосовувана група коригувальних кодів. Вони включають такі коди, як код Хеммінга, циклічні коди, коди Боуза-Чоудхурі й інші.
Великі обчислювальні системи (Amdal, IBM, Burroughs, ICL) використовують дуже складну методику перевірки помилок при передачі у лініях зв’язку між машинами. У ПЕОМ зазвичай застосовується простіша техніка перевірки помилок.
Однією з найпростіших форм перевірки помилок є так званий ехоплекс. Відповідно до цієї методики кожний символ, що посилається ПЕОМ у дуплексній лінії зв’язку віддаленому абонентові, повертається назад до ПЕОМ у вигляді луни. Якщо ПЕОМ приймає той самий символ, що й був посланий, передбачається, що передача символу пройшла правильно. Якщо ні — отже, при передачі відбулася помилка й необхідна повторна передача цього ж символу. Ехоплекс застосовується у двонаправлених дуплексних каналах зв’язку.
Деякі користувачі ПЕОМ плутають ехоплекс із місцевою луною. Місцева луна часто використовується при підключенні напівдуплексного модему до телефонного каналу. У цьому випадку дані повертаються до ПЕОМ не від віддаленого закінчення, а від місцевого (ближнього) модему.
Якщо пристрій не був настроєний відповідним чином, ПЕВМ може видати на екран подвійні символи. Це трапляється, якщо від модему повертається місцева луна, а від віддаленого закінчення віддалена луна (ехоплекс). Проблема дублювання символів вирішується шляхом придушення місцевої луни.
Іншим часто використовуваним на практиці (і порівняно простим) методом є контроль на парність. Його суть полягає втому, щодо кожної кодової комбінації додається один розряд, у який записується одиниця, якщо кількість одиниць у кодовій комбінації непарна, або нуль, якщо парна. При декодуванні підраховується кількість одиниць у кодовій комбінації. Якщо вона виявляється парною, то отримана інформація вважається правильною, якщо ні, то помилковою.
Крім перевірки по горизонталі, контроль на парність і непарність може проводитися також по вертикалі. Переваги контролю на парність полягають у мінімальному значенні коефіцієнта надмірності (для п'ятиелементного коду К = 0,17) і в простоті його технічної реалізації, а недолік — утому, що виявляються помилки, що мають тільки непарну кратність. Однак така методика перевірки не може виявити помилки у випадку подвійного перекидання (наприклад, дві одиниці перекинулися в нуль), що може призвести до високого рівня помилок у деяких передачах. Багаторівнева модуляція (коли перевірка сигналу здійснюється за двома або трьома бітами) вимагає складнішої техніки.
Перевірка на парність/непарність за одним бітом також є неприйнятною й для багатьох аналогових ліній мовного діапазону через групування помилок, що зазвичай відбувається в лініях зв’язку такого типу.
Подвійна перевірка па парність/непарність є вдосконаленням одинарної перевірки. У цій методиці замість біта парності в кожному символі визначається парність або непарність цілого блоку символів. Перевірка блоку дозволяє виявляти помилки як усередині символу, так і між символами. Ця перевірка називається також двовимірним кодом перевірки на парність. Вона має значну перевагу в порівнянні з одинарною. За допомогою такої перехресної перевірки може бути істотно поліпшена надійність роботи звичайної телефонної лінії, імовірність появи помилки в якій складає 10.
Однак як одинарна, так і подвійна перевірка на парність означають збільшення накладних витраті відносне зменшення виходу інформації для користувача.
До систематичних кодів також належить код Хеммінга, що дозволяє не тільки виявляти, але й виправляти помилки. У цьому коді кожна кодова комбінація складається з m інформаційних і kконтрольних елементів. Так, наприклад, у семиелементному коді Хеммінга n = 7, m = 4, к = 3 (для всіх інших елементів існує спеціальна таблиця). Контрольні символи 0 або 1 записуються в перший, другий і четвертий елементи кодової комбінації, причому в перший елемент — відповідно до контролю на парність для третього, п’ятого й сьомого елементів, у другий — для третього, шостого й сьомого елементів і в четвертий — для п’ятого — сьомого елементів. Відповідно до цього правила комбінація 1001 буде представлятися в коді Хеммінга як 0011001, і в цьому вигляді вона буде представлятися в канал зв’язку.
При декодуванні спочатку перевіряються на парність перший, третій, п’ятий і сьомий елементи, результат перевірки записується в перший елемент контрольного числа. Далі контролюються четвертий — сьомий елементи, а результат проставляється в молодшому елементі контрольного числа. При правильно виконаній передач контрольна кількість складається з одних нулів, а при неправильній — з комбінацій пулів і одиниць, що відповідає при читанні її зліва направо номеру елемента, який містить помилку.
Для усунення цієї помилки необхідно змінити символ, що знаходиться в цьому елементі, на зворотний.
Код Хеммінга має істотний недолік: при виявленні будь-якої кількості помилок він виправляє лише одиночні помилки. Надмірність семиелементного коду Хеммінга дорівнює 0,43. При збільшенні значності кодових комбінацій збільшується кількість перевірок, але зменшується надмірність коду. До того ж код Хеммінга не дозволяє виявити групові помилки, сконцентровані в пакетах. Довжина пакета помилок являє собою збільшену на одиницю різницю між іменами старшого і молодшого помилкових елементів.
Розповсюдженим кодом, що не належить до групи нерозділених, є код з постійною кількістю нулів або одиниць або код M з N. Так, семиелементний код має співвідношення одиниць і нулів, що дорівнює 3:4. Кодування й декодування виконуються заміною однієї кодової групи іншою. Наприклад, комбінація 01110 посилає в канал зв’язку у вигляді 0101010. На приймальному кінці вона знову декодується в 01110. Фірма IBM використовує восьмиелементний код, що містить чотири одиниці й чотири нулі.
Ще однією формою перевірки помилок слугує підрахунок контрольних сум. Це нескладний спосіб, який зазвичай застосовується разом з контролем помилок за допомогою ехоплексу або перевірки на парність/непарність. Сутність його полягає в тому, що передавальна ПЕОМ підсумовує чисельні значення всіх переданих символів.
Шістнадцять молодших розрядів суми поміщаються в шістнадцятирозрядний лічильник контрольної суми, який разом з інформацією користувачів передається приймальній ПЕОМ. Приймальна ПЕОМ виконує такі ж обчислення й порівнює отриману контрольну суму з переданою. Якщо ці суми збігаються, мається на увазі, що блок переданий без помилок. При цьому є незначна ймовірність того, що в результаті такої перевірки помилковий блок може бути не виявлений, але досвід показує, що це трапляється не частіше одного разу на тисячу сеансів передач. Скільки ж при цьому може бути передано безпомилкових блоків, перш ніж зустрінеться один помилковий? Якщо передача здійснюється через високоякісну лінію, то кілька тисяч. У звичайній конфігурації невиявлений помилковий блок може виникнути не більше одного разу протягом декількох місяців роботи.
Останнім словом в галузі контролю помилок у сфері ПЕОМ є циклічна перевірка з надлишковим кодом (CRC — cyclic redunduncy check). Вона широко використовується в протоколах HDLC, SDLC, але в індустрії ПЕОМ з’явилася порівняно нещодавно.
Поле контролю помилок включається в кадр передавальним вузлом. Його значення утворюється як деяка функція від вмісту всіх інших полів. У приймальному вузлі здійснюються ідентичні обчислення ще одного поля контролю помилок. Ці поля потім порівнюються: якщо вони збігаються, великою є ймовірність того, що пакет був переданий без помилок. Цей процес, як уже було згадано, називається циклічним контролем за надмірністю (CRC), а поле називається контрольною послідовністю кадру (КПК). У випадку розбіжності, можливо, мала місце помилка передачі, і приймальна станція посилає сигнал, який означає, що необхідно повторити передачу кадру.
При обчисленні КПК використовується генерувальний поліном 16+12 + 5+1.
Обчислення й використання коду CRC здійснюється відповідно до таких правил:
— до вмісту кадру додається набір нулів, кількість яких дорівнює довжині поля КПК;
— утворене в такий спосіб число ділиться на продукуючий поліном, що містить на один розряд більше, ніж
КПК, і який у функції старшого й молодшого розрядів має одиниці;
— залишок відділення поміщається в поле КПК і передається в приймач;
— приймач викопує ділення вмісту кадру й поля КПК на поліном;
— якщо результат дорівнює деякому певному числу, уважається, що передача виконана без помилок.
Метод CRC дозволяє виявляти різноманітні кортежі помилок завдовжки не більше шістнадцяти розрядів, що викликаються одиночною помилкою, а також 99,9984 % усіляких довших кортежів помилок.
Відповідно до особливостей коригувальних кодів вибираються полувальні й декодувальні пристрої. Один з методів побудови полувальних пристроїв припускає застосування логічних схем, на виходах яких при кожному такті кодування утворюються контрольні елементи. Такі пристрої доцільніші при малих значеннях інформаційних і контрольних символів. Інший спосіб вимагає наявності запам'ятовувального пристрою, в якому контрольні символи зберігаються й витягаються лише з появою на вхідному регістрі інформаційних символів.
Найскладнішою побудовою декодувальних пристроїв є метод порівняння, що вимагає запам’ятовувальних пристроїв великої ємності. При користуванні простішим методом контрольних чисел декодувальний пристрій за прийнятими інформаційними символами знову утворює контрольні символи, які й порівнює з отриманими через канал зв’язку. Метод корекції припускає коректування інформаційних символів залежно від перевірок, здійснюваних за елементами, що відстоять один від одного на якийсь певний крок.
Інформаційні елементи з інформаційного регістра надходять у суматори, кількість яких дорівнює кількості контрольних символів. Контрольні символи, що утворилися на виходах суматорів, записуються в комірки перевірочного регістра.
Формування елементів кодової комбінації та її видача в канал зв’язку виконуються під впливом керуючих імпульсів через перемикач П.
При декодуванні кожна кодова комбінація фіксується в приймальному регістрі й перевіряється на парність у суматорах. При правильній передачі на виходах суматорів відзначаються тільки пулі, і інформаційні елементи через перемикач П видаються одержувачеві.
Якщо ж передача відбулася неправильно, складається ненульове контрольне число, залежно від якого дешифратор формує семиелементну комбінацію, що складається з семи нулів і однієї одиниці в тому елементі, де відбулася помилка. При додаванні цієї комбінації з прийнятою кодовою комбінацією утворюється правильне число, інформаційні елементи якого через перемикач П будуть відправлені одержувачеві.
Кодувальні і особливо декодувальні пристрої, що використовуються для кодів з виправленням помилок, є складнішими, оскільки схеми їхньої побудови містять цілий ряд додаткових пристроїв.
Розроблено два варіанти спрощеної технічної реалізації таких декодувальних пристроїв
— імовірнісний, при якому високовірогідні малоперекручені кодові комбінації декодуються без перевірки, а малоймовірні сильноперекручувані — з перевіркою й виправленнями;
— алгебраїчний, при якому використовується неоптимальний алгоритм декодування, що має простішу схему побудови.
В обчислювальних системах коригувальні коди в основному використовуються для видалення помилок, виправлення яких здійснюється шляхом повторної передачі перекрученої інформації. З цією метою майже всі мережі використовують системи передачі зі зворотним зв’язком. Крім того, наявність між абонентами двостороннього зв’язку полегшує застосування таких систем.
Системи передачі зі зворотним зв’язком поділяються на:
— системи з вирішальним зворотним зв’язком;
— системи з інформаційним зворотним зв’язком.
У першому випадку рішення про повторну передачу інформації виносить приймач, а в другому випадку аналогічне рішення приймає передавач.
Особливістю системи з вирішальним зв’язком (або, як їх інакше називають, систем з автоматичним запитом помилок, або систем з перезапитом) є обов’язкове застосування перешкодостійкого кодування, за допомогою якого на приймальній станції здійснюється перевірка прийнятої інформації. Канал зворотного зв’язку використовується для посилання на передавальний бік або сигналу перезапиту, що свідчить про наявність помилки й необхідність повторної передачі, або сигналу підтвердження правильності прийому, що автоматично визначає початок наступної передачі.
З метою підвищення швидкості передачі передавальна апаратура зазвичай не очікує сигналу з приймального боку, а працює безупинно. З появою помилки й приймання сигналу перезапигу вона повторює всю інформацію, починаючи з неправильно прийнятої. Це трохи ускладнює всю систему загалом, тому що потрібний додатковий ЗП.
У системах з вирішальним зворотним зв’язком помилки можуть виникнути також при передачі сигналів через зворотний канал. Так, якщо сигнал перезапиту не досягне передавача, то передавач не здійснить повторного надсилання повідомлення, яке було прийняте неправильно. У результаті повідомлення до абонента не надійде. Таке явище називається анігіляцією повідомлення. Якщо ж замість сигналу підтвердження каналом зворотного зв’язку буде прийнятий сигнал перезапиту, то в абонента з’явиться зайва інформація (помилкові повтори). У практичній роботі для зменшення ймовірності помилок подібного роду сигнал підтвердження кодується нулями, а сигнал перезапиту — одиницями.
Розрізняють системи з обмеженою і необмеженою кількістю повторень передач. У першому випадку заздалегідь установлюється максимальна кількість повторень, при досягненні якої передавач припиняє відповідати на перезапити, а приймач вирішує, яке з декількох отриманих повідомлень уважати правильним. У другому випадку посилання нового повідомлення починається лише після припинення всіх перезапитів.
У системах з інформаційним зворотним зв’язком передача інформації здійснюється без перешкодостійкого кодування. Каналом зворотного зв’язку приймач передає всю ту інформацію, яка була ним прийнята через прямий канал і записана в його ЗП. Передавач порівнює інформацію, що зберігається в нього, з прийнятою через канал зворотного зв’язку н при правильній передачі посилає сигнал підтвердження. У протилежному випадку відбувається повторна передача всієї інформації.
Системи з інформаційним і вирішальним зворотним зв’язком можуть мати адресне й безадресне повторення. Перевага систем з адресним повторенням полягає в тому, що при виявленні помилок повторно передається не вся інформація, як у системах з безадресним повторенням, а тільки помилкова інформація. Однак використання системи з адресним повторенням пов’язане зі значним ускладненням схем побудови приймально-передавальної апаратури.
Системи з вирішальним та інформаційним зворотним зв’язком забезпечують однакову вірогідність. При виникненні помилок, які групуються в пакети, ефективнішими є системи з інформаційним зворотним зв’язком, оскільки передача повідомлень через зворотний канал відбувається в більш сприятливі інтервали часу, ніж через прямий канал.
Однак системи з інформаційним зворотним зв’язком мають складніше технічне обладнання, а використовувані в них канали зв’язку характеризуються меншою пропускною здатністю. Тому в діючих мережах частіше застосовуються системи з вирішальним зворотним зв'язком у сполученні з контролем па парність або циклічне кодування.
Як же впливає надмірність (а точніше кількість контрольних елементів, що містяться разом з інформаційними в кодах) на ефективність роботи колу іі системи загалом?
З одного боку, чим більша надмірність коду, тим вища його перешкодостійкість і, відповідно, тим достовірніше буде передаватися інформація, тобто ймовірність невиявлення помилки буде нижче коефіцієнта виявлення й виправлення помилок.
З іншого ж боку, чим вищим є вміст контрольних елементів у коді (або його надмірність),тим вищою буде його значність, а отже, зросте час передачі даних каналом, пропускна здатність якого зменшиться. Це, безумовно, зробить систему менш привабливою для користувача, і ефективність її знизиться.
У зв’язку з цим кращими вважаються коди з меншою надмірністю, тому що надмірність прямо пов’язана з ефективністю мережі. Також варто враховувати те, що чим вища надмірність коду, тим складнішими й дорожчими повинні бути кодувальні й декодувальні пристрої, що є не
менш важливим фактором, ніж, припустимо, пропускна здатність каналу зв’язку, оскільки вартість обладнання повинна відповідати її необхідності, тобто має окупатися порівняно швидко.