Матеріали для Нової української школи 1 клас - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

ОБРОБКА І ПЕРЕДАЧА ІНФОРМАЦІЇ. СУЧАСНІ КОМП'ЮТЕРНІ ТЕХНОЛОГІЇ - Золота колекція рефератів - 2018

ЗОВСІМ НЕ СТРАШНИЙ INTERNET

Із сучасного погляду використання телефону в перші роки його існування виглядає досить смішно. Керівник диктував повідомлення своєму секретареві, який потім відправляв його з телефонної кімнати. Телефонний дзвінок приймали в аналогічній кімнаті іншої компанії, текст фіксували на папері й доставляли адресатові. Пройшло багато часу, перш ніж телефон став таким розповсюдженим і звичним способом повідомлення, щоб його почали використовувати так, як ми це робимо сьогодні: самі телефонуємо в потрібне місце, а з появою стільникових телефонів — і конкретній людині.

У наші дні комп’ютери, в основному, застосовуються як засоби створення й аналізу інформації, яку потім переносять на звичні носії (наприклад, папір). Але тепер, завдяки широкому розповсюдженню комп’ютерів і створенню Інтернету, уперше можна за допомогою свого комп’ютера спілкуватися з іншими людьми через їхні комп’ютери. Необхідність використання роздрукованих даних для передачі колегам усувається подібно до того, як напір зник з телефонних переговорів. Сьогоднішній день завдяки використанню Web можна порівняти з тим часом, коли люди перестали записувати текст телефонних повідомлень: комп’ютери (і їхній зв’язок між собою за допомогою Інтернету) уже настільки широко розповсюджені й звичні, що ми починаємо використовувати їх принципово новими способами. WWW — це початок шляху, па якому комп’ютери по-справжньому стануть засобами зв’язку.

Інтернет надає безпрецедентний спосіб одержання інформації. Кожний, хто має доступ до WWW, може одержати всю наявну в ньому інформацію, а також потужні засоби її пошуку. Можливості для освіти, бізнесу й зростання взаєморозуміння між людьми стають просто приголомшуючими. Більше того, технологія Web дозволяє поширювати інформацію всюди. Простота цього способу , не має аналогів в історії. Для того щоб зробити свої погляди, товари або послуги відомими іншим, більше немає необхідності купувати простір у газеті або журналі, платити за час на телебаченні й радіо. Web робить правила гри однаковими для уряду й окремих осіб, для малих і великих фірм, для виробників і споживачів, для благодійних і політичних організацій. World Wide Web (WWW) в Інтернеті — це найдемократичніший носій інформації: з його допомогою кожен може сказати й почути сказане без проміжної інтерпретації, перекручування й цензури, керуючись певними рамками пристойності. Інтернет забезпечує унікальну свободу самовираження особистості й інформації.

НЕОБХІДНЕ ПРОГРАМНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Для зв’язку з Internet вам знадобиться спеціальне програмне забезпечення. Основним інструментом, яким ви користуватиметеся для доступу до інформації в Web, є програма-броузер. Найнопулярніші програми-броузери: Netscape Navigator, Microsoft Internet Explorer, Opera та in.

З ЧОГО СКЛАДАЄТЬСЯ INTERNET?

Це досить складне питання, відповідь на яке увесь час змінюється. Десять років тому відповідь була проста: Internet — це всі мережі, які, взаємодіючи за допомогою протоколу IP, утворюють «безшовну» мережу для своїх колективних користувачів. Сюди входять різні федеральні мережі, сукупність регіональних мереж, університетські й деякі закордонні мережі.

Останнім часом з’явилася зацікавленість у приєднанні до Internet мереж, які не використовують протокол IP. Для того щоб надавати клієнтам цих мереж послуги Internet, були розроблені методи підключення цих «чужих» мереж (наприклад, BІTNET, DECnets та ін.) до Internet. Спочатку ці підключення, названі шлюзами, призначалися просто для пересилання електронної пошти між двома мережами, але деякі з них виросли до можливості забезпечення й інших послуг на міжмережевій основі. Чи є вони частиною Internet? І так, і ні — усе залежить від того, чи хочуть вони того самі.

Фактично Internet складається з безлічі локальних і глобальних мереж, що належать різним компаніям і підприємствам і зв’язані між собою різними лініями зв’язку. Internet можна уявити собі у вигляді мозаїки, складеної з невеликих мереж різної величини,які активно взаємодіють між собою, пересилаючи файли, повідомлення тощо.

Міжмережевий протокол (IP)

За допомогою ліній зв’язку забезпечується доставка даних з одного пункту в іншій. Але ви вже знаєте, що Internet може доставляти дані в багато точок, які розкидані по всій земній кулі. Як це відбувається?

Різні ділянки Internet зв’язуються за допомогою системи комп’ютерів (названих маршрутизаторами), з’єднують між собою мережі. Це можуть бути мережі Internet, мережі з маркерним доступом, телефонні лінії. Маршрутизатори — це поштові підстанції; вони ухвалюють рішення щодо того, куди направляти дані («пакети»), так само, як поштова підстанція вирішує, куди направляти конверти з поштою. Кожна підстанція, або маршрутизатор, не має зв’язку з іншими станціями. Якщо ви опустили лист у поштову скриньку в Нью-Хемпширі, а адресат живе в Каліфорнії, то місцеве поштове відділення не бронюватиме літак, щоб доставити ваш лист до Каліфорнії. Місцеве поштове відділення посилає лист на підстанцію, підстанція посилає його на іншу підстанцію й так далі, поки лист не дійде до адресата. Таким чином, кожній підстанції потрібно знати тільки, які є з’єднання і який з «наступних стрибків» буде найкращим для переміщення пакета ближче до пункту призначення. Схожа ситуація складається також в Internet: маршрутизатор дивиться, куди адресовані ваші дані, і вирішує, куди їх посилати.

Звідки Internet знає, куди слід направити ваші дані? Якщо ви відправляєте лист, то, просто опустивши його в поштову скриньку без конверта, ви не можете розраховувати, що кореспонденція буде доставлена за призначенням. Лист потрібно вкласти в конверт, написати на конверті адресу й наклеїти марку. Так само, як поштове відділення дотримується правил, які визначають порядок роботи поштової мережі, певні правила регламентують порядок роботи Internet. Ці правила називають протоколами. Міжмережевий протокол (Internet Protocol, IP) відповідає за адресацію, тобто гарантує, що маршрутизатор знає, що робити з вашими даними, коли вони надійдуть. Дотримуючись нашої аналогії з поштовим відомством, можна сказати, що міжмережевий протокол виконує функції конверта.

Деяка адресна інформація наводиться на початку вашого повідомлення. Вона дає мережі досить відомостей для доставки пакета даних.

Internet-адреси складаються з чотирьох чисел, кожне з яких не перевищує 256. При записі числа відокремлюються одне від одного крапками, наприклад:

192.112.36.5

128.174.5.6

Адреса фактично складається з декількох частин. Оскільки Internet — це мережа мереж, то початок адреси містить інформацію для маршрутизаторів про те, до якої мережі належить ваш комп’ютер. Права частина адреси слугує для того, щоб повідомити мережі, який комп’ютер повинен одержати цей пакет. Кожен комп'ютер в Internet має свою унікальну адресу. Тут нам знову допоможе аналогія зі службою доставки пошти. Візьмемо адресу «50 Kelly Road. Hamden. СТ». Елемент «Hamden, СТ» схожий па адресу мережі. Завдяки цьому конверт потрапляє в необхідне поштове відділення, те. яке знає про вулиці в певному районі. Елемент «Kelly Road» схожий на адресу комп’ютера; він указує на конкретну поштову скриньку в районі, який обслуговує це поштове відділення. Поштове відомство викопало своє завдання, доставивши пошту в потрібне місцеве відділення, а це відділення поклало лист у відповідну поштову скриньку. Аналогічним чином Internetвиконав своє завдання, коли його маршрутизатори направили дані у відповідну мережу, а ця локальна мережа — у відповідний комп’ютер.

З цілого ряду технічних причин (в основному це апаратні обмеження) інформація, що посилається в ІР-мережах, розбивається на порції, названі пакетами. В одному пакеті зазвичай посилається від одного до 1500 символів інформації. Це не дає можливості одному користувачеві монополізувати мережу, однак дозволяє кожному розраховувати на своєчасне обслуговування. Це також означає, шоу випадку перевантаження мережі якість її роботи трохи погіршується для всіх користувачів: вона не вмирає, якщо її монополізували кілька солідних користувачів.

Одна з переваг Internet полягає в тому, що для роботи на базовому рівні досить тільки міжмережевого протоколу. Мережа буде не дуже дружньою, але якщо ви поводитиметеся досить розумно, то вирішите свої завдання. Оскільки ваші дані поміщаються в IP-конверт, то мережа має всю інформацію, необхідну для переміщення цього пакета з вашого комп’ютера в пункт призначення.

Тут, однак, виникає відразу кілька проблем:

— по-перше, у більшості випадків обсяг пересланої інформації перевищує 1500 символів. Якби пошта приймала тільки листівки, вас би це, природно, розчарувало.

— по-друге, може відбутися помилка. Поштове відомство іноді губить листи, а мережі іноді гублять пакети або ушкоджують їх при передачі. Ви побачите, що на відміну від поштових відділення Internet успішно вирішує такі проблеми.

— по-третє, послідовність доставки пакетів може бути порушена. Якщо ви надіслали за однією адресою один за одним два листи, то немає ніякої гарантії, що вони підуть одним маршрутом або прийдуть у порядку їхнього відправлення. Така ж проблема існує й в Internet.

Тому наступний рівень мережі дасть нам можливість пересилати більші порції інформації й подбати про усунення тих викривлень, які вносить сама мережа.

Протокол управління передачею (TCP)

Для вирішення згаданих вище проблем використовується «протокол управління передачею» (Transmission Control Protocol, TCP), що часто згадують разом із протоколом ІР. Як слід поводитися у випадку, якщо ви хочете надіслати кому-небудь книгу, а пошта приймає тільки листи? Вихід один: вирвати з книги всі сторінки, вкласти кожну в окремий конверт і кинути всі конверти в поштову скриньку. Одержувачеві довелося б збирати всі сторінки (за умови, що жодний лист не пропав) і склеювати назад у книгу. Ось ці завдання й виконує TCP.

Інформацію, яку ви хочете передати, TCP розбиває на порції. Кожна порція нумерується, щоб можна було перевірити, чи вся інформація отримана, і розташувати дані в правильному порядку. Для передачі цього порядкового номера через мережу в протокола є свій власний «конверт», на якому «написана» необхідна інформація. Порція ваших даних поміщається в конверт TCP. Конверт TCP, у свою чергу, поміщається в конверт IP і передається в мережу.

На приймальному пункті програмне забезпечення протоколу TCP збирає конверти, витягає з них дані й розташовує їх у правильному порядку. Якщо яких-небудь конвертів немає, програма просить відправника передати їх ще раз. Після розміщення всієї інформації в правильному порядку ці дані передаються тій прикладній програмі, що використовує послуги TCP.

Вони були створені, коли була винайдена доменна система. Первісно було шість організаційних доменів вищого рівня.

ДОМЕННА СИСТЕМА ІМЕН

Цифрові адреси — і це стало зрозуміло дуже швидко — ефективні при спілкуванні комп’ютерів, а для людей краще використовувати імена. Незручно говорити, використовуючи цифрові адреси, і ще важче запам’ятовувати їх. Тому комп’ютерам в Internet привласнені імена. Усі прикладні програми Internet дозволяють використовувати імена систем замість числових адрес комп’ютерів.

Звичайно, використання імен має свої недоліки. По-перше, потрібно стежити, щоб те саме ім’я не було випадково привласнене двом комп’ютерам. Крім того, необхідно забезпечити перетворення імен на числові адреси, адже імена ефективні для людей, а комп’ютери все-таки віддають перевагу числам. Ви можете вказати програмі ім’я, але в неї має бути спосіб пошуку цього імені й перетворення його на адресу.

Коли Internet розрісся, розмір цього файлу, на жаль, теж збільшився. Почали виникати значні затримки при реєстрації імен, пошук унікальних імен ускладнився. Крім того, па розсилання цього великого файлу на всі указані в ньому комп’ютери йшло багато мережевого часу. Стало очевидним, що такі темпи зростання вимагають наявності розподіленої інтерактивної системи. Ця система називається «доменною системою імен» (Domain Name System, DNS). Доменна система імен являє собою метод призначення імен шляхом покладання на різні групи користувачів відповідальності за підмножини імен. Кожний рівень у цій системі називається доменом.

В імені може бути будь-яка кількість доменів, але більше п’яти зустрічається рідко. Кожний наступний домен в імені (якщо дивитися зліва направо) більший за попередній. Легко довідатися, звідки беруться домени й імена в організації типу університету або підприємства. Але звідки беруться домени «верхнього рівня» типу еdu?

Первісні домени верхнього рівня

Домен

Використання

com

Комерційні організації

edu

Навчальні заклади

gov

Урядові заклади

mil

Військові установи (армія, флот і т. д.)

org

Інші організації

net

Мережеві ресурси

СТАНДАРТ PLUG AND PLAY

Технологія РnР (або Plug and Play) припускає, що досить увімкнути комп’ютер, як всі апаратні й програмні засоби автоматично оптимально настрояться й почнуть працювати без збоїв і конфліктів.

У другій половині 1995 р. компанія Microsoft випустила в користування закінчену версію нової операційної системи Windows 95 (робоча назва — Chicago). Нові технології цієї системи дозволили усунути багато недоліків в існуючих на той час PC і операційних системах — і зокрема, труднощі апаратної модернізації. Додавання акустичної карти, дисководу CD-ROM або навіть модему до вчорашнього PC може бути складним процесом навіть для знавців PC або фахівців. Інструкції обговорюють встановлення перемикачів, IRQ, DMA і адреси пристроїв, начебто це побутові терміни. Але найгірше те, що потрібно встановити драйвери пристроїв, необхідні для DOS і WINDOWS. Нова технологія Chicago — Plug and Play — дозволяє програмному забезпеченню автоматично встановлювати конфігурацію апаратних засобів, коли ви ставите (або знімаєте) адаптер у стаціонарний або портативний комп’ютер. На жаль, вам може знадобитися нова Plug and Play — сумісна материнська плата (або, принаймні, повий чин BIOS) і новий набір Plug and Рlау-адаптерів для того, щоб повністю використовувати переваги автоконфігурації.

Plug and Play — це стандарт комп’ютерної індустрії для автоматизації процесу додавання нових можливостей до вашого комп’ютера або зміни адаптерів PCMCIA у вашому портативному комп'ютері. Технологія Plug and Play виникла у зв'язку з історичними проблемами, пов’язаними з установками звукових карт на комп’ютери, які працювали під управлінням DOS або Windows 3.1+; підтримка цієї технології набагато важливіша для тих, хто використовує засоби мультимедіа або грає в комп’ютерні ігри, ніж для будь-якої іншої категорії користувачів.

Комп’ютери, що підтримують технологію Plug and Play і обладнані Plug and Рlау-адаптерами, не вимагають файлів config.sys і autoexec.bat. Щоразу, коли ви запускаєте Chicago, операційна система перевіряє, які адаптери й периферійне обладнання, таке як принтери, відеоадаптери, інстальовані на вашому комп’ютері. Далі вона присвоює кожній карті свої власні параметри: переривання (IRQ), канал прямого доступу до пам’яті (DMA) і адреси портів. Нарешті, стартовий процес завантажує тільки ті драйвери, які підтримують установлені апаратні засоби. Якщо ви маєте портативний комп’ютер з одним або більше слотів PCMCIA, то технологія Plug and Play робить доступним процес, який називається гарячою заміною. Якщо ви замінили мережеву карту PCMCIA на модем PCMCIA, то розділ Plug and Play операційної системи помітить цю заміну, вивантажить драйвер мережі й установить драйвер модему. Звичайно, Chicago підтримує адаптери й інші успадковані драйвери, які не є Plug and Play. Якщо такі пристрої, як акустичні карти з приєднаними дисководами CD-ROM, вимагають драйвери DOS і які-небудь додатки DOS (terminate-and-resident — TSR), наприклад, mscdex.exe для CD-ROM, то вам необхідний відповідний запис в config.w40 і autoexec.w40, замінниках config.sys і autoexec.bat. Коли ви встановлюєте Chicago, додаток Setup(установка) автоматично створить ці записи. Якщо ви використовуєте утиліти стискання даних, такі як Stacker3.x,ro Chicago додає необхідні записи в config.w40, і проблем з обробкою стиснутих томів на диску виникати не повинно.

Імовірно, найважливіший внесок Chicago у світ комп’ютерних звуків і музики — підтримка технологій Plug and Play при установленні карт аудіоадаптерів (звукових карт). Якщо вам будь-коли вдавалося успішно встановити в комп’ютер звичайний аудіоадаптер, особливо якщо цей комп’ютер приєднаний до мережі й на ньому встановлені інші спеціалізовані адаптери, ви заслуговуєте диплома кваліфікованого техніка: знаходження незайнятих IRQ і портів введення/виведення так, щоб ваша звукова карта не відключила який-небудь інший пристрій, вимагає неабияких дедуктивних здібностей. Однак для використання звукових карт стандарту Plug and Play теж є перешкоди: необхідно мати новий комп’ютер (або хоча б материнську плату) з BIOS, орієнтованим на Plug and Play (Plug and Play BIOS); крім того, до моменту початку випуску Windows 95 можна було знайти невелику кількість карт аудіоадаптерів, повністю сумісних зі стандартом Plug and Play. Компанія Creative Labs почала випуск серії Sound Blaster, що відповідає Plug and Play і не має ніяких перемичок до моменту офіційного випуску Windows 95. Однак деякі з інших виробників звукових карт почали випуск продукції, що підтримує технологію Plug and Play до цього моменту.

Випущена в той час компанією Media Vision серія плат Pro Audio Spectrum (PAS) майже відповідає стандарту Plug and Play. За словами менеджера аудіо- і відеовиробництва цієї компанії Глена Готтліба (Glen Gottlieb), розробляючи ці плати, фірма прагнула позбутися перемичок, використовуваних більшістю інших звукових плат для вибору IRQ і базових адрес введення/виведення. Вироби Media Vision PAS використовують спеціальне програмне забезпечення для установки IRQ і адрес введення/ виведення й запам’ятовують ці установки в убудованій пам’яті (па платах PAS з адаптером SCSI є тільки дві перемички; вони використовуються для установки адреси SCSI, значення якої зрідка буває необхідно змінити). У Chicago є драйвери для всієї гами продукції MediaVision, починаючи з першої 8-розрядної плати Thunder Board і закінчуючи сучасними платами PAS, які можуть забезпечувати додатково об’ємний (3-D) звук і табличний midi-синтез звуку. Хоча ці карти з технічного погляду не повністю сумісні з Plug and Play, проте вони працюють як повністю сумісні. Chicago ідентифікує наявність плати PAS і автоматично завантажує відповідний драйвер, а він, у свою чергу, здійснює потрібні установки в карті так, щоб вона не конфліктувала з іншими. Якби ви хотіли мати добру звукову карту, придатну для використання в Windows 95 в 1995 р., то найкращий вибір — одна із плат Media Vision. Натомість сьогодні комп’ютерний ринок переповнений звуковими картами різних фірм, що підтримують Plug and Play.

Plug and Play обходиться без перемикачів і програм конфігурації; вставляйте Plug and Рlау-адаптер — і Plug and Play-сумісний комп’ютер запрацює з першого разу. Двічі клацну впій на значку NewDevice (Новий пристрій), в Control Panel (Панелі управління) ви побачите вікно New Device Installation Wizard (Майстри установки нових пристроїв). Для інсталювання Plug and Play-пристрою рекомендується спочатку вимкнути комп’ютер, а потім вставити відповідну карту. Якщо Chicago при повторному запуску комп’ютера не зможе скористатися для цієї карти жодним зі своїх убудованих драйверів, то попросить вставити дискету виробника в дисковод А. Вам навіть не треба читати інструкцію.

Стандарт Plug and Play є спільною розробкою Intel Corporation і Microsoft Corporation. Інші лідери комп’ютерної індустрії, такі як Phoenix Technologies Limited, Compaq Computer Corporation, NEC Technologies, Toshiba Computer System Division також зробили свій-внесок у розробку восьми специфікацій, які складають стандарт Plug and Play.

Chicago — перша операційна система, що повністю підтримує стандарт Plug and Play, але в MS-DOS 5+, Windows 3.1+ і Windows NT 3.5 ви також можете скористатися обмеженими можливостями Plug and Play.

За визначенням Microsoft, комп’ютерна система, що задовольняє стандарту Plug and Play, на яку можна ставити знак «Designed for Microsoft Windows 95», повинна мати наступні три компоненти:

1. Версія BIOS Plug and Play 1.0a. Plug and Play BIOS містить основні інструкції для визначення пристроїв, необхідних для завантаження комп’ютера під час POST- процесу. Стандартний мінімум пристроїв — не дисплей, клавіатура й диск для завантаження операційної системи, у цьому випадку жорсткий диск для завантаження Chicago.

2. Операційна система Plug and Play. Chicago є першою операційною системою Plug and Play, але деяка підтримка Plug and Play може бути отримана в MS-DOS 5+ і Windows 3.1+. Можливо, Microsoft додасть Plug and Play у майбутню версію Windows NT.

3. Апаратні засоби Plug and Play — це безліч пристроїв комп’ютера, які автоконфігуруються операційною системою Plug and Play. Апаратні засоби Plug and Play зазвичай складаються з адаптерів або еквівалентних схем на материнській платі комп'ютера; однак принтери, зовнішні модеми й інші пристрої, пов’язані з послідовними (СОМ) і паралельними (LPT) портами комп’ютера, також можуть підтримуватися Plug and Play. Адаптери PCI і MCA відповідають вимогам до апаратних засобів Plug and Play. Адаптери ISA і EISA вимагають модифікації для автоконфігурації Plugand Play.

На початку 1995 р. кожним виробником PC були запропоновані продукти, що задовольняють стандарту Plug and Play і мають знак «Designed for Microsoft Windows 95». Проста заміна чина BIOS на материнській платі одним з тих, які задовольняють Plug and Play специфікації 1.0а, не робить зібраний комп'ютер Plug and Play-сумісним. Адаптери, жорсткі диски й CD-ROM, як і інші компоненти системи, також повинні підкорятися відповідній специфікації Plug and Play. Нижче наводиться вісім специфікацій, які містять у собі стандарт Plug and Play.

Специфікація BIOS Plug and Play 1.0a, розроблена Compaq, Phoenix Technologies і Intel. Це основний документ, який визначає, як працює Plug and Play.

Специфікація ISA Plug and Play 1.0a, розроблена Microsoft і Intel. Ціль специфікації ISA Plug and Play — визначити, як не Plug and Play і Plug and РІау-сумісні карти можуть співіснувати на шині ISA і працювати узгоджено.

Специфікація SCSI Plug and Play 1.0, розроблена Adaptec, AT&T Global Information Solution, Digital Equipment Corporation, Future Domain. Maxtor і Microsoft. SCSI 1.0 специфікація визначає хост-адаптер SCSI. Додаткова специфікація SCAM (SCSI Configured Auto-Matically ) визначає засоби, за допомогою яких окремі пристрої SCSI, такі як жорсткі диски, підтримують засобу автоконфігурації, аналогічні до Plug and Play.

Специфікація IDE Plug and Play

Специфікація LPT Plug and Play 1.0, розроблена Microsoft, визначає метод, за яким пристрої, пов’язані з паралельним портом, ідентифікують себе в Plug and Play BIOS. Принтери, модеми, мережеві адаптери й паралельні порти адаптерів SCSI належать до пристроїв, визначених Plug and Play-специфікацією LPT. Якщо ви приєднаєте Hewlett Packard LaserJet 4М до паралельного порту вашого комп’ютера, то Chicago знайде драйвер для принтера й автоматично його завантажить.

Специфікація COM Plug and Play 0.94, розроблена Microsoft і Hayes Microcomputer Products, визначає, як пристрої, підключені до послідовних портів, такі як миші, модеми, принтери й джерела безперебійного живлення, ідентифікують себе. Зазвичай Chicago визначає тип установлених миші й модему навіть без ідентифікації Plug and Play.

Специфікація АРМ Plug and Play 1.1, розроблена Microsoft і Intel, обробляє APM (Advanced Power Management — система управління живленням) для портативних комп’ютерів і енергетично критичних стаціонарних комп'ютерів.

Специфікація інтерфейсу драйверів пристроїв Plug and Play для Microsoft Windows і MS-DOS 1.0c, розроблена Microsoft, дає обмежену підтримку Plug and Play для присвоювання I/O, IRQ, DMA і ділянок пам’яті під DOS і Windows 3.1+.

На додаток до специфікацій попереднього списку специфікація АТАРІ визначає процес ідентифікації для Plug and Play сумісних CD-ROM, які приєднуються до розширеного інтерфейсу IDE, що задовольняє стандарту Plug and Play. Специфікація ESCD (Extended System Configuration Data) 1.0 розроблена для падання додаткової інформації про адаптери ISA і EISA в Plug and Play BIOS.

Найважливішим елементом системи Plug and Play-комп’ютера є системний Plug and Play BIOS. Специфікація BIOS Plug and Play 1.0a додає три нові головні компоненти до звичайного BIOS:

1. Управління ресурсами обробляє основні системні ресурси: пам’ять прямого доступу (DMA), запити переривань (IRQ), введення/виведення (I/O) і адреси пам’яті. Ці системні ресурси розділяються різними пристроями, що й приводить до конфліктів. Диспетчер ресурсів Plug and Play BIOS відповідає за конфігурацію завантажувальних пристроїв па материнській платі, а також будь-яких пристроїв Plug and Play.

2. Управління конфігурацією під час виконання є новим для PC. Plug and Play BIOS містить у собі можливість реконфігурації пристроїв після завантаження операційної системи. Цей засіб особливо важливий для портативних комп’ютерів із пристроями PCMCIA, які можна заміняти, не вимикаючи комп’ютер. Раніше операційна система розглядала всі пристрої, відзначені BIOS, як статичні; це вимагало перезавантаження портативного комп’ютера після заміни пристрою PCMCIA.

3. Управління подією, що визначає під час роботи комп’ютера, коли пристрій видалений або доданий до системи. Plug and Play BIOS 1.0а надає управління подією тільки для пристрою PCMCIAпортативних комп’ютерів, тому що гаряча заміна адаптерів стаціонарних комп’ютерів не є безпечною. Управління подією пов’язане з управлінням під час виконання для реконфігурації системи.

Phoenix Technologies, один зі співавторів специфікації BIOS Plug and Play 1.0, e незалежним постачальником системного програмного забезпечення PC, BIOS ROM, BIOS-утиліт. За словами Альберта Сар'є (Albert Sarie), головного менеджера з ринку високих технологій Phoenix Technologies, Phoenix має 65 % неохопленого ринку цих системних продуктів для PC (Compaq і IBMрозробили свій власний BIOS). Сар’є говорить, що всі клієнти Phoenix Technologies планують Plugand Play BIOS y cвoїx лініях комп’ютерів. Єдині комп’ютери, які, в остаточному підсумку, не можуть утілити технологію Plug and Play, — це надпотужні системи, використовувані як мережеві файл-сервери і сервери додатків.

Якщо у вашому комп’ютері відсутній чин BIOS ROM, що відповідає вимогам специфікації BIOS Plug and Play 1.0a, то ви, можливо, не одержите задоволення від Plug and Play. Винятки можливі, якщо:

— ваш комп’ютер має флеш BIOS, який ви можете модернізувати з дискети постачальника комп’ютера або материнської плати. Флеш BIOS є чином NVRAM, що зберігає інструкції BIOS при вимиканні живлення;

— постачальник вашого комп'ютера пропонує набір для модернізації BIOS Plug and Play 1.0а. У цьому випадку ви просто виймаєте існуючий BIOS і ставите заміну;

— якщо ваш постачальник нічого з цього не пропонує, то для одержання вигоди від використання технології Plug and Play вам необхідно замінити материнську плату.

Коли ви вмикаєте комп’ютер, що відповідає стандарту Plug and Play, то виконуються такі 5 кроків:

1. Системний BIOS ідентифікує пристрій на материнській платі (включаючи тип шини), а також зовнішні пристрої, такі як диски, клавіатуру, відеодисплей та інші адаптери.

2. Системний BIOS визначає вимоги ресурсів кожного пристрою (IRQ, DMA, I/O і адреси пам’яті). Деякі пристрої не вимагають усіх цих чотирьох ресурсів. На цьому кроці системний BIOSвизначає, які з пристроїв мають фіксовані значення ресурсів, а які є пристроями Plug and Play, чиї значення ресурсів можуть бути реконфігуровані.

3. Операційна система Chicago натає ресурси, що запишаються після розміщення фіксованих ресурсів, кожному пристрою Plug and Play. Якщо є кілька різних пристроїв, то може знадобитися багато ітерацій процесу розміщення ресурсів для виключення всіх ресурсних конфліктів шляхом зміни ресурсних присвоювань пристрою Plug and Play.

4. Chicago створює кінцеву системну конфігурацію й зберігає дані розміщення ресурсів для цієї конфігурації в регістрі (Registry).

5. Chicago знаходить каталог CHICAGO\SYSTEMS\ для того, щоб знайти необхідні для пристрою драйвери. Якщо драйвер пристрою не знайдений, то з’являється діалогове вікно з вимогою поставити дискету виробника з драйвером у дисковод A. Chicago завантажує драйвер у пам’ять і потім закінчує початкові операції.









загрузка...