Матеріали для Нової української школи 1 клас - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

ВСЕСВІТНЯ ІСТОРІЯ - Золота колекція рефератів - 2018

МИСТЕЦТВО Й НАУКА ДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ V-IV ст. до н. е.

План

1. Мистецтво Давньої Греції V-IV ст. до н. е.

2. Наукові знання в Давній Греції V-IV ст. до н. е.

У розглянутий періоду Греції розпочалося піднесення у всіх сферах мистецтва: розвивалася театральна діяльність, література, скульптура, живопис, архітектура, спортивне мистецтво.

У 494 р. з ініціативи Фемістокла на сцені Афійського театру була поставлена трагедія Фрініха «Узяття Мілета». Вона вразила глядачів страшними сценами загибелі прекрасного міста, насильства й поневолення, страждань жителів, що оплакують своїх близьких. Завдяки цій постановці Фемістокл завоював довіру багатьох своїх співгромадян і незабаром був обраний в архонти.

У 480 р. відбулося перше змагання авторів комедій. Незважаючи на спроби держави обмежити свободу творчості комедійних поетів, афіняни відстоювали свій улюблений театр. Він приваблював простих жителів яскравими декораціями, ошатними костюмами акторів, карикатурними масками, веселими піснями й цікавими сюжетами.

Сюжети комедій були особливо близькі афінянам, тому що бралися найчастіше з сучасної поетові дійсності. Часто на сцену виводилися політичні діячі Афін. Політична карикатура була основним методом боротьби поета з його політичними супротивниками.

Згодом структура комедії знайшла чіткі форми: вона починалася з прологу, що вводить глядача в основний курс подій, потім вступали на сцену хор і актори (парод), далі — змагання комічних героїв між собою у бурхливій суперечці, сповнені випадами й комічними ефектами. Після цього дія переривалася інтермедією (парабазою), коли на сцені залишався тільки хор, що виконує пісні. Друга частина комедії являла собою ряд окремих коротких сцен, що закінчуються тим, що актори і хор залишають сцену зазвичай з піснями й танцем.

Одним із найяскравіших поетів у 430-425 рр. став Аристофан, творець політичної комедії. До Аристофана метою комедії було розвеселити й розважити глядача, змусити його сміятися. Натомість поет вперше поставив перед комедією великі виховні завдання, а сам сміх став в нього потужним знаряддям впливу на свідомість людей.

Творчість Аристофана відрізняється невичерпною фантазією, жвавістю п оптимізмом, вона тісно пов'язана з простим народом. У своїх поглядах поет дотримується позицій вільних хліборобів, а не рабовласників Аттики, він критикує політичні переконання афійського поліса й політику радикальної демократії. Так, під час Пелопоннеської війни Аристофан виступає жагучим борцем за мир. Він пише комедію, яка так і називається — «Мир». У ній хор, що складається з селян ворогуючих між собою держав, відстоює інтереси миру.

Паралельно комедії розвивалася також трагедія. Її «батьком» справедливо називають Есхіла. Він походив зі знатного роду, був сучасником греко-перських воєн, а також брав участь у битві біля Саламіни, яку пізніше описав у трагедії «Перси» (473-472). У цій трагедії Есхіл докладно описав Саламінський бій і відобразив торжество афінян, які одержали перемогу. Про битву в трагедії розповідає перський вісник, якого у процесі дії п'єси послав перський цар Ксеркс до Суз до своєї матері розповісти про поразку персів. Трагедія була поставлена в Афінах 473 р. При постановці цієї трагедії були вперше створені перспективні декорації. їхнє авторство приписують Агафарху, афінському художникові.

Розквіт творчості Есхіла припав па 470-458 рр. — період розвитку й зміцнення афінської демократії. Саме в цей час написані найзнаменитіші його трагедії. На жаль, з 90 трагедій, автором яких є Есхіл, до нашого часу дійшли тільки 7.

Есхіл часто використовував у своїх трагедіях міфологічні сюжети, але відображав також найактуальніші питання свого часу. Так, основною темою трилогії Есхіла «Орестея», що складається з трагедій «Агамемнон», «Хоефори» й «Евменіди», слугує боротьба між материнським правом, яке гине, і батьківським, яке перемагає.

Мужню боротьбу проти богів-тиранів, за щастя людства Есхіл показав у трагедії «Прометей прикутий». Тут автор виступає як художник-гуманіст. Він показує, як іскра божественного вогню, запаленого на землі Прометеєм, стала вогнем людської творчої думки. У такий спосіб міф про Прометея перетворюється на величну трагедію боротьби розуму за культуру й справедливість.

При створенні своїх трагедій Есхіл виступив новатором в галузі прийомів написання сюжету. Він уперше вивів одночасно двох акторів і у такий спосіб створив незалежний від хору акторський діалог, який потім почав швидко розвиватися за рахунок хорової частини. Крім цього, Есхіл одягнув героїв і хор в урочисті напівжрецькі шати, застосував перші сценічні ефекти.

Під час постановки однієї із трагедій Есхіла були вперше використані особливі пристосування (енкіклеми), що дозволяють показувати богів і героїв, як вони літають у повітрі.

Подальший розвиток театрального мистецтва відбувався дуже швидко. Великий внесок у цю галузь мистецтва зробили Софокл і особливо Еврипід. Але Есхіл назавжди залишився в історії «батьком трагедії» і найбільшим драматичним генієм.

Творчість Софокла належить до періоду економічного процвітання й перетворення Афін на культурний центр Греції після греко-перських воєн. Це наклало виразний відбиток на всю творчість Софокла. У його трагедіях оспівується сила людського духу, розкривається внутрішня сутність ідеальної людини, якою може стати кожний «громадянин, що прагне до справедливості, до справжньої краси внутрішнього світу». Красі атлета, що раніше вважалася ідеалом громадянина, Софокл протиставляє чарівність людини, яка глибоко почуває й мислить, сполучає у собі тілесну красу з красою духовною.

Софокл у своїх трагедіях уперше створив жіночі образи нарівні з чоловічими. Серед них — незабутні Іокаста, Ісмена й особливо Антигона, що стали символами краси, доброти й твердості людського духу в його чарівно-м’якій і жіночній формі.

У трагедії «Антигона» (440-431) Софокл відобразив зіткнення двох різних моральних принципів: законів держави про громадянський обов’язок з моральними законами родини. Незважаючи на неминучу державну кару, Антигона воліє виконати сестрин обов’язок і поховати брата, який вчинив злочин. Вона спокійно й гордо йде на мученицьку смерть, і захоплений хор співає гімн величі людини: «Багато в природі чудових сил, але сильнішої за людину — немає!»

Високо цінується також трагедія Софокла «Цар Едип», створена в 425-410 р. Автор виводить Едипа в образі шляхетної людини, над якою ще до народження навис важкий рок, що змусив його проти волі скоїти два найбільші у світі злочини — вбити батька й одружитися з матір’ю. Метою цієї трагедії було викликати в глядачів думки про несправедливість всесильної долі й про велич самого Едипа як людської особистості. Особливо яскраво прописані заключні сцени трагедії, коли Едип, усупереч волі всесильного божества, сам визнає свою провину й сам засуджує себе до страшної кари, виколюючи собі очі. Таким чином, поет з надзвичайною яскравістю демонструє силу людини, яка протистоїть долі.

Ще одним видатним трагіком Давньої Греції був Еврипід. Розквіт його творчості припав па 430-408 рр., коли країну змучувала Пелопоннеська війна, що поглибила внутрішні протиріччя Афін і призвела спочатку до кризи, а потім і до падіння афінського демократичного поліса. Тому трагедії Еврипіда є відображенням політичних проблем сучасного йому суспільства крізь призму міфології. У них трактуються злободенні філософські й етичні проблеми, такі як «проблема природної рівності рабів і вільних, полеміка проти надмірного багатства, проблема родини й положення жінки, критика релігії, критика міфів і їх нове переосмислення».

Еврипід перетворив міф на форму, спосіб зображення характерів і доль нового світу. Крім того, він змінив мову й хор трагедії, широко використовуючи виконання ліричних арій, іноді слабко пов’язаних із сюжетом. Еврипід уперше виніс па обговорення в театр стосунки в родині, проблеми шлюбу. Так, у трагедії «Медея», сюжет якої взятий з міфу про похід аргонавтів за золотим руном, поет зосередив основну увагу глядачів на зраді Ясона Медеї. Він представив улюбленця публіки Ясона егоїстом, що діє не по любові, а з розрахунку, і висловив своє співчуття до покинутої і обманутої ним колхідської царівни. «Медея» Еврипіда — яскравий зразок трагедії на злободенну тему «про положення жінки й одночасно філософське вирішення проблеми пристрасті, що затьмарює розум і веде людину до фатальної розв’язки».

Досить цікавим є уявлення Еврипіда про божественні сили. Він звинувачує богів у несправедливості, доходячи до прямого заперечення їхнього існування в промовах героїв. «На небі боги є ... Так кажуть! Немає! Немає! їх немає!» — говорить він вустами головного героя трагедії «Беллерофонт».

Політичні погляди Еврипіда можна простежити в трагедіях «Геракліди», «Прохачки», «Андромаха». У цих трагедіях він виступає прихильником демократичного ладу, гарячим афінським патріотом, що прославляє морську могутність Афінської держави. Для Еврипіда також характерним є різко негативне ставлення до консервативної Спарти («Геракліди») і до дельфійського оракула.

Різко критикує поет міфологічні перекази. У трагедії «Троянки» Еврипід розвінчує героїв, що скорили Трою, — Агамемнона, Мепелая, Одіссея. їхні вчинки, прославлені міфами й епосом Гомера, насправді виявляються безглуздою жорстокістю й руйнуваннями, тому й не заслуговують ні замилування, ні наслідування. Поет за допомогою своїх трагедій намагався показати нестійкість людського духу, проаналізувати людські інстинкти й дослідити сили, що впливають на людське життя. Тому в його творчості велику роль посідала проблема божевілля, проблема пристрасті, «що доводить людину до несамовитості й до злочинів, які вона коїть, підкоряючись темним силам душі, що раптово нахлинули на неї й затьмарили на певний час голос розуму».

Разом із тим Еврипід створює також глибоко ліричні твори, що вирізняються надзвичайною поетичною красою.

Еврипід не був зрозумілий і гідно оцінений своїми сучасниками. Його слава прийшла значно пізніше, ніж слава Есхіла й Софокла.

Поступово перетворюється й сам театр як площадка дії героїв. Якщо протягом усього класичного періоду актори грали на орхестрі, тобто там само, де містився хор, то в 420-400 р. у театрі частина орхестри була зайнята сценою для гри акторів. Таким чином, гра акторів відокремилася від місця гри хору. Виникла перша сцена. Вона призвела до зменшення орхестри, перебудованої на початку V ст., що тепер являє собою півколо, що примикає до проскенія. У IV ст. була закінчена перебудова театру, причому навколо орхестри були зведені ряди кам’яних лав, вибудуваних на схилах Акрополя. У такий спосіб набагато збільшилася кількість місць для глядачів.

На 475-450 рр. припав розквіт творчої діяльності скульптора Мирона. Він увійшов в історію як скульптор атлетів-переможців на змаганнях. До нас дійшли копії його «Дискобола», де Мирон зафіксував найхарактерніший момент у русі атлета, який мече диск, і окремих фігур скульптурної групи, що зображує Афіну й Марсія, які відрізняються тонкістю психологічної характеристики кожного з цих образів.

У IV ст. у мистецтві набули розвитку нові риси — тонка спостережливість, вільніше вираження індивідуальних особливостей. Разом з тим класична гармонія століття Фідія відійшла в минуле. Суспільний ідеал грецького мистецтва витісняється психологічним інтересом до внутрішнього життя особистості.

Характерним представником цього нового напрямку був знаменитий скульптор з Афін Праксігель. В оригіналі до нашого часу дійшла єдина його робота — «Рермес із дитиною Діонісом», створена в 360-340 рр. Автор зобразив Гермеса, як він стоїть у легкій невимушеній позі, сперся на деревний стовбур і дражнить хлопчика Діоніса гроном винограду.

Зовсім інше враження справляє творчість скульптора Скопаса з Пароса. Твори Скопаса настільки ж досконалі в художньому плані, як і статуї Праксітеля, але вони перейняті драматизмом, бурхливим рухом. Серед них можна назвати фігури з фронтонної композиції храму Афіни Алеї в Тегеї. Тут Скопас рішуче порушує традиційне для грецької пластики трактування обличчя, надавши йому повного життєвих емоцій виразу.

Традицію Скопаса продовжив третій найбільший скульптор IV ст. Лісіпп. З його творів найбільшою популярністю користується статуя «Аноксіомеп» — атлет, що очищає шкребком своє тіло. У творчості Лісіппа реалізм грецької скульптури набуває більш життєвого, жанрового характеру. Голова Олександра Македонського, виліплена Лісіппом, — передвістя нової епохи, епохи еллінізму, з її культом володаря-героя.

Не менш успішно в даний період розвивався також живопис. Найяскравіше його відображають твори живописця Полігнота, створені в 460-440 рр. На жаль, із фресок Полігнота, якими він прикрасив так званий «Строкатий портик» в Афінах, не збереглося жодної: вони відомі нам лише за пізнішими описами.

Полігнот уперше створив складні багатофігурні композиції, використовуючи найбільш драматичні сюжети грецької міфології й історії. Деяке уявлення про композиційні й образотворчі прийоми живописця дає червоно-фігурний вазовий живопис. Художники, що розписували ці вази, безсумнівно, керувалися образами живопису Полігнота.

Твори Полігнота вплинули не тільки на живопис, але й на скульптуру.

Яскравим пам’ятником архітектури, що відобразив особливості цього часу, стало будівництво Парфенона в 440-430 рр.

Парфенон являв собою храм, оточений з усіх боків колонадою: з фасадних боків по 8 колон, із поздовжніх — по 17. Усередині приміщення храму розділялося на дві частини глухою стіною. У західній його частині спочатку зберігалися предмети культу, пізніше там була державна скарбниця. У східній частині була встановлена статуя богині Афіни. Скульптурні роботи, що прикрашали Парфенон, були виконані найвидатнішим скульптором Фідієм або безпосередньо під його керівництвом.

Одночасно з Парфеноном під керівництвом архітектора Мнесікла були зведені Пропілеї (вхід). Вони «являли собою мармурові сходи, з обох боків яких були будівлі, що відкривалися на сходи колонами». Пропілеї не мали ніяких скульптурних прикрас. Перед південним крилом Пропілеїв був побудований невеликий витончений храм Афіни Ніки, або храм «Безкрилої перемоги».

До кінця V ст. біля північного краю скелі Акрополя, навпроти Парфенона був зведений іонічний храм Ерехтейон (на честь міфічного царя найдавніших Афін Ерсхтея), архітектором якого вважається Філокл.

Також в Акрополі знаходилася прекрасна величезна статуя Афіни-войовниці роботи Фідія. На жаль, ані ця статуя, ані інші шедеври Фідія — статуя Афіни в Парфеноні й статуя Зевса в Олімпійському храмі, не збереглися.

У 408 р. з’явився новий олімпійський вид спорту — змагання колісниць, запряжених парою коней. У цих змаганнях могли брати участь тільки заможні люди — правляча верхівка, багата рабовласницька знать, у яких були кошти на придбання гарних коней і оплату візників. Переможцем вважався власник колісниці.

У 320-300 рр. набула розвитку музична теорія Аристоксена.

Основа музичної теорії й музичної акустики була закладена в Греції ще Піфагором. Саме Піфагор установив співвідношення між висотою звуку й довжиною струни: чим довша струна, тим звук нижчий. На відміну від Піфагора, учень Аристотеля Аристоксен основну увагу зосередив не на математичних пошуках, а на реально чутних співвідношеннях між звуками. Між цими двома напрямками довго зберігалося протистояння. До цього ж часу сформувалася також нотна грамота, тобто «позначення звуків умовними знаками». З цією метою користувалися літерами. Нотація вокальної музики відрізнялася від інструментальної.

У 460-445 рр. виникла теорія Емпедокла про будову матерії. Її суть полягала ось у чому: всі явища природи складаються з чотирьох основних матеріальних елементів — землі, води, вогню й повітря. їхнє з’єднання й роз’єднання «дає початок певним циклам світобудови».

Учення Емпедокла базувалося на суміші матеріалістичних уявлень і віри в переселення душ і проповіді релігійного очищення. Тому його теорія мала й слабкий бік. Так, Емпедокл говорив про сили, що рухають частинки матерії дією двох протилежних сил — «дружби» і «ворожнечі», що з’єднують і роз’єднують матеріальні елементи.

Антична матеріалістична філософія досягла своєї вершини у вченнях атомістів, що вирізнялися значною послідовністю.

У 460-428 рр. Апаксагор висунув ідею про нескінченно малі величини. Загалом в V-IV ст. тривало подальше нагромадження значного фактичного матеріалу в галузях науки. Тобто більшість відкриттів цих століть мало теоретичне значення. Зокрема, ідея нескінченно малих величин, висунута Анаксагором, трохи пізніше знайшла своє практичне застосування в геометрії й стереометрії. За допомогою цієї теорії були визначені об’єми кулі, конуса.

У 440 р. увінчалися успіхом тривалі праці одного з перших учених-астрономів, Метопа, — він склав перший календар руху Сонця, у якому вказувалося щоденне переміщення Сонця небом. Крім того, Метоп зумів також знайти «точне співвідношення між сонячним і місячним роком», він визначив, що довжина року дорівнює 365 і 5/19 доби. Метонів календар проіснував протягом чотирьох сторіч, до введення юліанського календаря.

У 420-370 рр. Демокрит обгрунтував і розвинув вчення про атоми. Його вчення базувалося па двох основних положеннях:

1. Світ складається з якісно однорідних, неподільних, відмінних тільки за розмірами й формою атомів і порожнечі, у якій відбувається їх механічний рух.

2. Усі явища відбуваються не випадково, але в силу необхідності. Виникнення й зникнення незліченних світів, на які розпадається Всесвіт, обумовлене безперервним рухом атомів у порожнечі. Зіштовхуючись і відштовхуючись, з’єднуючись і роз’єднуючись, атоми утворюють речі.

Послідовно розвиваючи ці положення, Демокрит дійшов висновку, що «душа» людини також є сполученням найбільш рухливих і круглих атомів, що перебувають у постійному зіткненні з атомами інших тіл, які утворюють світ.

Усвідомивши нествореність і незнищенність матерії, Демокрит уперше висловив ідею вічності матерії. Ця ідея дотепер лежить в основі матеріалістичного розуміння природи.

У галузі теорії пізнання Демокрит виступав безумовним матеріалістом, але так і не зміг вирішити питання про діалектичний зв'язок чуттєвого сприйняття й раціонального мислення. Він різко розділяв «різноманіття світу, що сприймається безпосередньо чуттями, й прості сполучення атомів», що осягаються людиною за допомогою розуму. Намагаючись з’єднати ці два начала, Демокрит

розробив вчення про образи речей, «що відділяються від них у вигляді тонкої плівки, яка діє на наші органи чуттів».

Крім створення вчення про атоми, Демокрит працював також над численними природничо-науковими творами, де торкався різних питань астрономії, космографії, геології, фізики, метеорології й біології.

У 365-360 рр. грецький учений Евдокс розробив учення про пропорційність і створив теорію співвідношень непорівнянних величин, яка багато в чому передбачила теорію ірраціональних чисел, що виникла лише наприкінці XIX ст.

Видатним діячем в галузі медицини був Гіппократ. Він уважав, що медицина вимагає систематичного й всебічного спостереження хворих, і стверджував, що всі частини організму взаємозалежні між собою.

Велику увагу Гіппократ приділяв зовнішньому середовищу — клімату, грунту, воді. Він також розробив вчення про чотири темпераменти (сангвінічний, флегматичний, холеричний й меланхолійний). Учений першим почав заперечувати «посилання богами хвороби», протиставивши цьому поясненню систему емпіричних спостережень за протіканням самої хвороби.

Ім’я великого грецького вченого невіддільне від розвитку медицини — дотепер медики дають клятву Гіппократа. Численні твори знаменитого грецького вченого були об’єднані в «Гіппократовому збірнику».

У 350 р. Арістотель довів кулястість землі. У своїй праці він писав: «Якби Земля була квадратною, трикутною або шестикутною, ми б побачили при місячному затемненні тінь відповідної форми. Оскільки тінь куляста, то й Земля такої ж форми».

Серед гуманітарних наук найбільшого розвитку досягла історія. Величезний внесок у це зробили Геродот, Фукідід, Ксенофопт.

Геродот походив зі знатного роду. У молодості він унаслідок участі в політичній боротьбі був змушений покинути рідне місто Галікарнас. Під час своїх подорожей Геродот побував у Малій Азії, на східному узбережжі Середземного моря, у Месопотамії, Північній Аравії. Єгипті, а також у різних місцях балканської Греції, Македонії, Фракії, у Північному Причорномор’ї і Колхіді. В 443 р. він приєднався до інших колоністів і виїхав до Південної Італії, у засновану під керівництвом Афін нову колонію Фурію.

Геродот проявляв широкий інтерес як до власної історії, так і до історії сусідів: скіфів, персів і завойованих персами народів, з якими греки були здавна в торговельних зносинах. Свої спостереження, а також зібрані під час подорожей відомості й міфи він виклав в 9-томній праці за назвою «Історія» (432-425). Кожний том був присвячений одній із муз.

У книзі знайшла відображення історія Греції і її сусідів до греко-перських війн (перші чотири книги) і сама історія греко-перських війн (останні п’ять книг). Зі змісту книги видно, що Геродот вірить у чудеса, передвістя, долю, втручання богів у людські справи. Разом із тим автор намагається тлумачити й критикувати з погляду здорового глузду міфи й різні неправдоподібні розповіді.

Геродот почав писати книгу напередодні Пелопоннеської війни й закінчити не встиг: оповідання закінчується описом узяття Афінами в 478 р. міста Сеста на Геллеспонті.

«Історія» принесла Геродотові славу й титул «батька історії». Слід зазначити, що зібраний автором величезний і різноманітний фактичний матеріал із часом дедалі більше підтверджується археологічними розкопками.

Не менше Геродота прославився своїми працями також другий найвидатніший історик — Фукідід. Він походив з багатої афінської родини, був державним діячем. Брав безпосередню участь у Пелопоннеській війні як стратег, однак виявив себе невправним командиром: унаслідок його помилок афінський військово-морський флот біля берегів Фракії не встиг запобігти захопленню спартанцями найважливішого в цій області афінського опорного пункту — міста Амфіполя. Ця невдача коштувала Фукідіду вигнання з Афін. Він оселився у Фракії, де прожив 20 років, продовжуючи уважно спостерігати за подальшими подіями Пелопоннеської війни. Вирішивши описати цю війну, Фукідід ретельно збирав матеріали, побував на місцях багатьох боїв.

Повернувшись після амністії додому до Афін, історик почав роботу над книгою за назвою «Історія», що тривала з перервами протягом 420-396 рр. — усе життя Фукідіда.

Робота складалася з 8 книг. У першій книзі подавався короткий огляд історії Греції з найдавніших часів до початку Пелопоннеської війни. Інші 7 книг були присвячені опису Пелопоннеської війни. Існує теорія, що Фукідід теж не встиг закінчити свою працю, тому що восьма книга обривається на викладі подій 411 р. Треба зазначити, що у своїй «Історії» Фукідід уперше застосував метод зворотного умовиводу.

Продовженням «Історії» Фукідіда стала «Історія Греції» Ксенофонта, написана в 390-370 рр. Вона складається з семи книг і охоплює події 411-362 рр. Ксенофонт закінчує своє оповідання битвою під Мантинеєю, де війська беотійців та їх союзників розбили спартанців.

Як історик Ксенофонт був схожим на Геродота тим, що також надавав великого значення втручанню богів. Але незважаючи на відсталі вірування й пояснення історичного процесу як розбрату окремих осіб, «Історія Греції» містить величезну кількість цінних і безсумнівних фактів.

Крім цієї історичної роботи, Ксенофонт писав філософські й економічні праці, зокрема про найраціональнішу експлуатацію рабів. Йому належать також риторичні твори й навіть невеликий твір, схожий на історичний роман, — «Виховання Кіра», у якому він пропагує монархічні ідеї.

Таким чином, можна зробити висновок, що в V-IV ст. до н. е. у Греції відзначалося піднесення у всіх галузях мистецтва й науки, що мало величезний вплив на подальший їхній розвиток не тільки в цій країні, але й у багатьох інших.









загрузка...

Віртуальна читальня освітніх матеріалів для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посилання на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2008-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.