Матеріали для Нової української школи 1 клас - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

ВСЕСВІТНЯ ІСТОРІЯ - Золота колекція рефератів - 2018

ІСТОРІЯ НАШОГО КАЛЕНДАРЯ

План

I. Що таке календар. Одиниці вимірювання часу.

II. Історія нашого календаря:

1. Семиденний тиждень.

2. Давньоримський календар.

III. Юліанський календар.

IV. Уведення «нового стилю»:

1. Причини й суть календарної реформи.

2. Проекти календарів.

Календар — це певна система лічення тривалих проміжків часу з поділом їх на окремі коротші періоди (роки, місяці, тижні, дні), в основі якої лежать періодичні явища природи, пов’язані з рухом небесних світил.

У словнику російської мови С. І. Ожегова календар визначається як 1) спосіб, метод лічення днів року; 2) таблиця або книжка з переліком всіх днів року (з різними довідковими відомостями). У словнику іноземних слів календар доповнюється поняттям: месяцеслів або численник.

Саме ж слово «календар» латинського походження (саіео — проголошувати, викликати й calendarium — боргова книга). В основу першого покладене те, що в Давньому Римі головний жрець зобов’язаний був голосно проголошувати перші дні кожного місяця, друге свідчить про те, що першого числа місяця там було заведено сплачувати відсотки за боргами.

На Русі календар спочатку називався «боргова книга». Дні календаря, їх назви нагадували про обов’язок пам’яті, обов’язок почесті, обов’язок традиції. Календар — це не тільки лічення часу, це ще й події в житті кожної конкретної людини.

Легко переконатися в тому, що час тече, можна за допомогою спостережень за рухом, розвитком навколишніх матеріальних тіл. А зіставляючи проміжки часу з періодично повторюваними явищами, вдалося створити їхню систему вимірювання. Таких періодичних явищ, що покладені в основу календарного обчислення, у навколишньому світі є кілька.

По-перше, це зміна дня й ночі, що дала людям природну одиницю часу — добу.

По-друге, це зміна фаз Місяця, що відбувається протягом так званого синодичного місяця (від грецького «синодос» — зближення; малося на увазі щомісячне зближення Місяця й Сонця на небі, при цьому іноді Місяць заходить на Сонце на небі — відбувається сонячне затемнення).

По-третє, це зміна пір року й відповідна їй одиниця рахунку — тропічний рік (від грецького «тропос» — поворот; тропічний рік — проміжок часу, після закінчення якого висота Сонця над обрієм опівдні, досягти найбільшої величини, знову зменшується).

Розробка календаря була досить складною справою, оскільки тривалість доби, синодичного місяця й тропічного року неможливо порівняти між собою. Це обумовило появу в різних частинах світу своїх, особливих систем лічення. Так, на основі закінченого періоду чергування місячних фаз виникли місячні календарі, що складаються з 12 місячних місяців по 29 або 30 днів у кожному. Найдавнішим місячним календарем уважається вавилонський. Вимірювання часу такими ж місяцями, але з узгодженням тривалості року зі змінами пір року призвело до виникнення місячно-сонячного календаря. Так, у місячно-сонячному юпітерському календарі в році могло бути від 359 до 385 днів. Нарешті прийняття за основу рахунку днів зміни пір року й ігнорування зміни фаз Місяця обумовило появу сонячного календаря. Сонячні календарі грунтуються на періоді річного обертання Землі навколо Сонця, тут сонячний рік дорівнює 365 добам 5 годинам 48 хвилинам. Слід зазначити, що існує сонячно-юпітерський календар з 12-літнім циклом (східний календар). У Монголії, Лаосі, Таїланді, Японії й деяких інших країнах застосовується 60-літній циклічний календар — хронологічна система, що грунтується на астрономічних циклах руху Сонця, Землі, Місяця, Юпітера й Сатурна.

Види календарів бувають різними. Існували давньоруські, давньослов’янські календарі, у яких назви місяців були пов’язані зі спостережуваними природними явищами: січень, лютий, березень — березозол, цветень, травень — травень, червень — червень, липень — липець, серпень, вересень, жовтень — листопад, листопад — грудень, грудень — студень. У православних слов’ян календар називався місяцесловом.

Традиційна культура сільського населення в основному відрізнялася від міської культури. Народні календарі пронизували все життя селянина, пов’язане із землеробськими роботами. У них давалися прикмети для орієнтації в сільськогосподарській праці.

Церковні календарі наводять православні свята й поминання, пости.

Фенологічні календарі пов’язують житія людини з навколишньою природою. Календар Біанкі розкриває життя рослин, тваринного світу в різні пори року.

Є календарі мисливця, рибалки, грибника, садівника тощо.

Астрологічні календарі поєднують живий світ у єдине ціле — людину і знаки зодіаку, людину й камені, людину й дерево, людину й квіти і т. ін.

Уже в давнину в багатьох народів з’являються штучні одиниці вимірювання часу, що складаються з декількох (трьох, п’яти, семи й т.і.) днів. Так, наприклад, давні римляни лічили дні «аосьмиденками», в основу яких були покладені торговельні тижні, у яких дні позначалися літерами від А до Н; сім днів такого тижня були робочими, восьмий — базарним.

Але вже в першому столітті відомий іудейський історик Йосип Флавін (37 - бл. 100 р. н. е.) писав: «Немає жодного міста, грецького або ж варварського, і жодного народу, на який не поширився б наш звичай утримуватися від роботи на сьомий день». Звідки ж з’явився цей цикл — семиденний тиждень?

Звичай вимірювати час семиденним тижнем прийшов до нас із Давнього Вавилона й пов’язаний зі зміною фаз Місяця. Справді, тривалість місячного місяця складає 29,53 доби, причому люди бачили Місяць на небі близько 28 діб: сім днів триває збільшення фази Місяця від вузького серпа до першої чверті, приблизно стільки ж — від першої чверті до повні й тлі.

В основі використання числа січ лежали також інші спостереження за зоряним небом, а саме, виявлені давньовавилонськими астрономами, крім нерухливих зірок, також сім «блукаючих» світил, які пізніше одержали назву планет (від грецького слова «планетес», що і означає «блукаючий»). Передбачалося, що ці світила обертаються навколо Землі й що їхні відстані від неї зростають у такому порядку: Місяць, Меркурій, Венера, Сонце, Марс, Юпітер і Сатурн. Під впливом цього відкриття в Давньому Вавилоні виникла астрологія — вірування у вплив планети на долі окремих людей і цілих народів. Астрологи також вважали, що певні події в житті людей повторюються при повторенні певного положення планет на зоряному небі. Саме ж число сім — кількість планет — стало священним як для вавилонян, так і для багатьох інших народів давнини.

Назва днів тижня. Заслугою давньовавилонських астрологів є також і поділ доби на 24 години, причому, на їхню думку, кожній голині доби сприяла певна планета, що ніби «управляла» нею. Відлік годин починався з суботи: першою її годиною управляв Сатурн, другою — Юпітер, третьою — Марс, четвертою — Сонце, п’ятою — Венера, шостою — Меркурій і сьомою — Місяць. Потім цей цикл знову повторювався, так що 8-ою, 15-ою і 22-ою годинами управляв Сатурн, 9-ою, 16-ою, 23-ою — Юпітер й т.п. У підсумку вийшло, що перша година наступного дня, неділі, перебувала під заступництвом Сонця, перша

година третього дня — Місяця, четвертого — Марса, п’ятого — Меркурія, шостого — Юпітера й сьомого — Венерн. Відповідно до цього й одержали свою назву дні тижня.

Ці назви днів тижня згодом перейняли римляни, а від них вони перейшли й у календарі багатьох народів Західної Європи. Латиною, українською й англійською мовами вони виглядають так:

Українська

Латинська

Англійська

Понеділок

Dies Lunae (день Місяця)

Monday

Вівторок

Dies Martis (день Марса)

Tuesday

Середа

Dies Mercurii (день Меркурія)

Wednesday

Четвер

Dicsjovis (день Юпітера)

Thursday

П’ятниця

Dies Veneris (день Венери)

Friday

Субота

Dies Saturni (день Сатурна)

Saturday

Неділя

Dies Solis (день Сонця)

Sunday

Сьогодні майже всі народи світу користуються сонячним календарем, що майже ідеально відповідає річному руху Землі навколо Сонця. Що ж до його первісного варіанта, який використовувся у давніх римлян, то він був досить далекий від досконалості. А все, ймовірно, тому, що, як влучно зауважив римський поет Овідій, давні римляни краще знали зброю, ніж зірки.

Давні римляни, подібно до їхніх сусідів-греків, пов’язували свій календар з річною зміною вигляду зоряного неба й визначали початок своїх робіт сходом і заходом окремих зірок і їхніх груп. Одним із головних таких орієнтирів при цьому був схід і захід (ранковий і вечірній) зоряного скупчення Плеяди, яке у Римі йменувалося Вергіліями. Більшість польових робіт тут було пов’язано також з фавонієм — теплим західним вітром, що починає дути в лютому (3-4 лютого за сучасним календарем). З його приходом пов’язували початок весни. Ось деякі приклади проведення польових робіт у Давньому Римі залежно від зміни вигляду зоряного неба.

«Між фавонієм і весняним рівноденням підрізають дерева, обкопують лози... Між весняним рівноденням і сходом Вергілій (ранковий схід Плеяд спостерігається в середині травня) просапують ниви..., рубають вербу, огороджують луги..., слід саджати маслини».

«Уважають, що не слід починати сівбу до (осіннього) рівнодення, тому що якщо почнеться непогода, то насіння почне гнити... Від фавонія до сходу Арктура (з 3 по 16 лютого) рити нові канави, робити обрізку у виноградниках)».

Прикметною рисою сільськогосподарського римського календаря була наявність величезної кількості різних забобонів. Наприклад, удобрення лугів слід було проводити напровесні тільки в молодик, поки молодика не видно на небі («тоді трави будуть рости так само, як і молодик»), а на йолі не буде бур'янів. Саджати квочку на яйця рекомендувалося тільки в першу чверть фази Місяця. Як каже Пліній, «усяке рубання, обривання, стриження принесуть менше шкоди, якщо їх робити, коли Місяць убуває». Ігнорування ж цих умов загрожувало різними нещастями.

Загальна структура давньоримського календаря, що склалася в середині І ст. до н. с., виглядала ось як: рік складався з 355 днів і ділився на 12 місяців з такою кількістю днів у кожному:

Мартіус 31

Квінтіліс

31

Новембер

29

Апріліс

29

Секстіліс

29

Децембер

29

Майус

31

Септембер

29

Януаріус

29

Юніус

29

Октобер

31

Фебруаріус

28

Крім того, існував ще додатковий місяць Мерцедоній.

Переважання непарної кількості днів у місяцях давньоримського календаря пояснювалося марновірними уявленнями давніх римлян про щасливу сутність непарних чисел і здатність парних приносити нещастя. Початок року випадав на перше число березня. Назва цього місяця споконвічно звучала як «Мартіус» — на честь бога землеробства й скотарства Марса (а пізніше шанованого як бога війни, покликаного захищати мирну працю). Назва другого місяця, Апріліса, походила від латинського арегіге — «розкривати», оскільки саме в цьому місяці розкриваються бруньки на деревах, або від слова apricus — «зігрівання Сонцем». Цей місяць перебував під заступництвом богині краси Венери. Третій місяць звався Майус і присвячувався богині землі Майї, четвертий, Юніус, — богині неба Юноні, покровительці жінок і дружині Юпітера. Назви шести подальших місяців були пов’язані з їхнім положенням у календарі: Квінтіліс — п’ятий, Секстіліс — шостий, Септембер — сьомий, Октобер — восьмий, Новембер — дев’ятий, Децембер — десятий.

Одинадцятий місяць давньоримського календаря звався Януаріса, що походить, за припущеннями дослідників, від слова janua — «вхід», «двері». Місяць присвячувався богові небесного склепіння Янусові, який за однією з версій, відкривав ворота Сонцю на початку дня й закривав їх у його кінці. У Римі йому було споруджено 12 вівтарів, що відповідало кількості місяців у році. Також римляни вважали Януса богом входу, різноманітних починань і тому зображували його дволиким: одне його обличчя було звернене вперед, для споглядання майбутнього, а друге — назад, щоб бачити минуле. І, нарешті, останній, 12-й місяць був присвячений богові підземного царства Фебруусу. За однією з версій, його назва походить від слова februаге — «очищати»; за іншою — від слова feralia, що означало в римлян поминальний тиждень, який припадав на лютий. Після його закінчення, наприкінці року вони проводили очисний обряд «для примирення богів з народом». Швидше за все, саме це послужило причиною відсутності вставки додаткових днів у самому кінці року й введення її між 23 і 24 лютого.

Тривалість року в римлян складала 355 днів і була на 10,242 доби коротшою від тропічного. Однак це заважало господарському життю римлян, де важливу роль відігравали землеробські роботи — сівба, збирання урожаю тощо. Щоб початок року не змішався й залишався в рамках того самого сезону, уводилися додаткові дні. Причому, будучи забобонними, римляни не вставляли цілого місяця окремо, а в кожному другому році між 23 і 24 лютого «вклинювали» поперемінно 22 або 23 дні. У підсумку кількість днів у римському календарі чергувалася в такому порядку:

355 днів,

377 (355+ 22) днів,

355 днів,

378 (355+ 23) днів.

Ці вставні дні одержали загальну назву «місяць Мерцедоній», хоча давні письменники називали його просто вставним місяцем. Саме слово «мерцедоній» походить від merces edis — «плата за працю», оскільки, можливо, це був місяць, у якому здійснювалися розрахунки орендарів із власниками майна.

Таким чином, використання таких вставок давало середню тривалість року римського календаря в 366,25 доби — на одну добу більше справжньої. Тому час від часу цю добу з календаря доводилося викидати.

Календарна реформа була проведена 46 р. до н. е. римським полководцем і правителем Гаєм Юлієм Цезарем (100-44 рр. до н. е.). На цей учинок його наштовхнула поїздка до Єгипту і знайомство з єгипетським сонячним календарем, під враженням від поїздки він навіть сам склав ряд трактатів з астрономії, які, на жаль, не дійшли до наших днів. Новий календар був розроблений групою александрійських астрономів на чолі з Созігеном.

Цей календар пізніше одержав назву юліанського. У його основу був покладений сонячний рік, тривалість якого була прийнята у 365,25 доби. Але оскільки календарний рік може складатися тільки з цілого числа діб, пропонувалося вважати кількість днів у трьох з кожних чотирьох років рівною 365 дням, а в четвертому — 366 дням. Цей один день уводився між 24-м і 25 лютого. Доповнений рік пізніше був названий annus bissextus, звідки й походить наше слово високосний.

Саме Юлій Цезар упорядкував кількість днів у місяцях за таким принципом: непарний місяць складався з 31 дня, парний — з 30. Щоправда, кількість днів у лютому в простому році дорівнювала 29, у високосному — 30 дням. Крім того, рахувати дні у новому році починали з молодика, що саме припадав на 1 січня.

Римський сенат, вдячний за реформу, а також за видатні військові заслуги Юлія Цезаря, вбитого через два роки після реформи, перейменував місяць Квінтіліс (у цьому місяці Цезар народився) на Юліус.

Через деякий час римські жерці помилково оголосили високосним кожний третій рік календаря. Цю плутанину виправив імператор Август і з 1 березня 4 р. н. е. юліанський календар почав, нарешті, нормально функціонувати. Унесення настільки істотної поправки в календар, а також великі військові перемоги були гідно оцінені сенатом, що перейменував місяць Секстіліс на місяць Августус. Але, за задумом Юлія Цезаря, тривалість цього місяця дорівнювала 30 дням, а тепер до нього додали ще один день, віднявши його від Фебруаріуса. А щоб три місяці — Юліус, Августус і Септембер — не мали підряд по 31 дню, то «від Сентембера один день був перенесений на Октобер, а від Новембера — один день на Децембер». Це призвело до порушення запровадженої Цезарем циклічності чергування довгих і коротких місяців, а перше півріччя у звичайному році виявилося на чотири дні коротшим за друге.

У християнських країнах юліанський календар був прийнятий 325 р. н. е. Це пов'язано з проголошенням римським імператором Костянтином (285-337) 324 р. християнства державною релігією. У 325 р. у місті Нікеї відбувся церковний собор, центральним питанням якого стало обговорення дати святкування Великодня. І починаючи з IV ст. н. е. християнська церква зв'язала свій річний цикл свят з юліанським календарем. Однак різниця в тривалості тропічного року і юліанського календаря призвела до нагромадження за кожні 128 років цілої зайвої доби, що, відповідно, пересувало всі свята «уперед»: весняні — на літо, літні — на осінь. Тому церква й стала ініціатором наступної календарної реформи.

Причинами календарної реформи послужили кілька факторів: зміщення всіх основних свят і невідповідність дат великодніх молодиків реальним астрономічним явищам. Це було прямо пов’язане з вищезгаданою помилкою. Так, наприкінці III в. н. е. весняне рівнодення припадало на 21 березня, але з часом, всупереч розрахункам Отців Церкви, що брали участь у роботі Нікейського собору, дата весняного рівнодення, а також дати великодніх молодиків, прийняті як основа для розрахунку Великодня, значно змістилися в часі.

Тому проблема календарної реформи обговорювалася католицькою церквою на Базельському (1437), Латеранському (1512-1517) і Тридентському (1545-1563) соборах. Завдяки їх старанням і наполегливості 1582 р. папа Григорій XIII, на основі проекту італійського лікаря й математика Луїджі Ліліо, здійснив реформу календаря. У його основу була закладена дата обчислення Великодня. Весняне рівнодення було пересунене, як і колись, на 21 березня. Щоб уникнути подальших помилок, було вирішено з кожних 400 років викидати три доби. Прийнято було вважати простими ті сторіччя, кількість сотень яких не ділиться без залишку па 4.

Така система одержала назву григоріанської, або «нового стилю». На противагу їй за юліанським календарем

укріпилася назва «старого стилю». У деяких джерелах вказується, що в кожне наступне століття різниця між новим і старим стилями збільшується на один день. Ці дані можна представити в такий спосіб:

1582-1600 рр., XVI ст., різниця 9 діб.

1600-1700 рр., XVII ст., різниця 10 діб.

1700-1800 рр., XVIII ст., різниця 11 діб.

1800-1900 рр., XIX ст., різниця 12 діб.

1900-2000 рр., XX ст., різниця 13 діб.

2000-2100 рр., XXI ст., різниця 14 діб.

У Росії на новий стиль перейшли 1918 р., в Італії й Іспанії — 1582 р., у Норвегії й Данії — 1700 р., у Великобританії — 1752 р., у Болгарії — 1916 р., у Греції — 1924 р. і т. ін.

У Росії питання про календарну реформу ставилося неодноразово. Зокрема, ще 1830 р. з такою пропозицією виступала Російська Академія наук. Однак ця ідея припала не до смаку тодішньому міністру народної освіти князеві К. А. Лівену, і в доповідній записці цареві Миколі І він довів, що реформа — справа «несвоєчасна, непотрібна, здатна викликати небажані хвилювання й замішання розумів». На його думку, зміна календаря практично не дає якої-небудь вигоди, тоді як «незручності й утруднення неминучі й великі». Цар погодився з поглядом свого міністра: «Зауваження князя Лівена цілком справедливі», — і календарна реформа була відкладена до кращих часів.

Питанням про реформу календаря в Росії зайнялися більшовики відразу після Великої Жовтневої соціалістичної революції. Уже 16 листопада 1917 р. воно було поставлено на порядок денний на засіданні Раднаркому РСФРР, а 24 січня 1918 р. ним був прийнятий Декрет про введення в Російській республіці західноєвропейського календаря. У декреті говорилося, що метою подібного кроку було бажання встановити лічення часу, однакове майже з усіма культурними народами. Для цього пропонувалося першим днем після 31 січня вважати не 1 лютого, а 14 лютого, другий день — 15 лютого й т. ін.

Григоріанська реформа призвела до створення досить точного з астрономічного погляду календаря, який, по суті, не вимагав ніяких змін. Однак через деякий час знову заговорили про календарну реформу. При цьому мова йшла не про зміну типу календаря, не про введення нового способу рахунку високосних років. Уся увага була зосереджена на такому перегрупуванні днів у році, що дозволила б зрівняти довжину місяців, кварталів, півріч, запровадити такий порядок рахунку днів у році, при якому Новий рік припадав би на той самий день тижня, наприклад, на неділю.

Справді, тривалість календарних місяців в існуючому календарі дорівнює 28,29, 30 і 31 дням, довжина кварталу коливається від 90 до 92 днів, а перше півріччя на три- чотири дні коротше від другого. Це ускладнює роботу планових і фінансових органів, щорічно кожна держава витрачає великі суми на друкування нових календарів. Незручним є також те, що тиждень починається в одному місяці або кварталі, а закінчується в іншому. У зв’язку з тим, що рік містить 365 днів, він закінчується тим самим днем, з якого він почався, тоді як кожний новий рік починається з іншого дня.

Уже понад 160 років створюються всілякі проекти реформи календаря. Усвідомлення важливості цього заходу призвело до створення в 1923 р. при Лізі Націй спеціального комітету з питань календарної реформи. Після Другої світової війни календарною реформою почала займатися Економічна й Соціальна Рада ООН.

Всю неосяжну кількість існуючих проектів можна звести до двох типів: 13-місячний календар або 12-місячний. Проект першого з них був запропонований в 1849 р. французьким філософом Огюстом Коптом (1798-1857). У цьому календарі кожен місяць починався в неділю й закінчувався в суботу. У простому році після суботи останнього, XIII місяця, перед Новим роком вставлявся додатковий день, який не мав назви й уважався днем відпочинку. У високосному році, крім новорічного дня відпочинку, ще один день вставлявся після суботи VI місяця.

Однак 13-місячний календар не зовсім удалий навіть не в силу забобон щодо числа 13, а через те, що при поділі року на квартали довелося б ділити й місяці. Тому вдалішим варіантом уважається проект календаря, запропонований у 1888 р. французьким астрономом Поставом Армеліном. Армелін розділив календарний рік на 12 місяців, що складаються з 4 кварталів по 91 дню в кожному. Перший місяць кварталу має 31 день, два інші — по 30. Перше число року й кварталу припадає на неділю, кожний квартал закінчується суботою й має 13 тижнів. Кожен місяць складається з 26 робочих днів. У простому році після 30 грудня вставляється один додатковий день, що вважається Міжнародним святом миру й дружби народів, у високосному році крім нього ще один святковий день вставляється після ЗО червня. Уводити ж календар Армеліна зручно з того року, у якому 1 січня припадає на неділю.

Ряд держав (зокрема, СРСР, Індія, Франція, Югославія й інші) схвалили проект цього календаря. Однак нерішучість, а потім і остаточна відмова Генеральної Асамблеї ООН від розгляду й затвердження подібної реформи призвели до того, що у використанні залишився колишній варіант календаря.









загрузка...