Матеріали для Нової української школи 1 клас - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

ВСЕСВІТНЯ ІСТОРІЯ - Золота колекція рефератів - 2018

НОВГОРОДСЬКІ БЕРЕСТЯНІ ГРАМОТИ

План

1. Найдавніші літописи.

2. Берестяні грамоти — звичний елемент побуту давнього Новгорода.

3. Приватні листи й господарські записи на берестяних грамотах.

4. Поширення грамотності в давньому Новгороді.

5. Історичні записи на берестяних грамотах.

Берестяні грамоти — унікальні письмові свідчення, що дозволяють зазирнути в наше минуле й відновити важливі історичні події. Вони відкривають величезні можливості пізнання минулого в тих відділах історичної науки, де нові види джерел представлені досить скудно.

Чим дачі в глибину століть, тим більше речових джерел і менше письмових. Історія XII-XIV ст. представлена в основному літописами (найчастіше їхніми пізніми списками), низкою уцілілих офіційних актів, законодавчими документами, церковними книгами й одиничними творами художньої літератури. На їхній основі, безсумнівно, не видається можливим повноцінно відбити історичне минуле.

Що ж до письмових свідчень Х-ХІ ст., то їх збереглося ще менше. Дослідники припускають, що це обумовлено частими пожежами в давньоруських містах, які найчастіше призводили до вигоряння вщент всіх будівель із усіма їхніми багатствами, у тому числі й книгами.

Більшість письмових джерел тих часів містять відомості про важливі політичні, економічні, соціальні події — війни, правителів, справи церкви, стихійні лиха, рідкісні астрономічні явища. Разом з тим у них не згадуються особливості життя й побуту простих людей, їхні взаємини, надії й прагнення. І тут нам на допомогу приходять берестяні грамоти.

Найцікавішими є новгородські берестяні грамоти. Новгород був одним із найбільших центрів Давньої Русі, з небаченою в ті часи республіканською формою правління. Його вулиці пам’ятають Олександра Невського, Садко й Василя Буслаєва. Місто мало значні торговельні зв’язки й було важливим центром міжнародної торгівлі. Крім зазначеного, Новгород був осередком міського життя величезної округи. У вивченні всіх цих особливостей значною мірою допомогли берестяні грамоти.

Перша новгородська берестяна грамота була знайдена 26 липня 1951 р. під час археологічних розкопок на Дмитріївській вулиці (мала за середньовіччя назву Холодової).

Грамота була витягнута з щілини між двома дошками настилу бруківки XIV ст. Вона являє собою щільний і брудний сувій бересту, що спершу був прийнятий за рибальський поплавець. І лише чіткі літери, що просвічуються крізь бруд, пояснили її істинну природу.

Слід зазначити, що в середні віки в Новгороді берестяні грамоти були звичним елементом побуту. Жителі постійно писали на них листи й повідомлення, а прочитавши, очевидно, викидали через непотрібність.

Ще наприкінці XV — на початку XVI ст. видатний письменник Йосип Волоцький зазначав, що в монастирях берест використовували для написання книг. Так, за Сергія Радонежського, що жив у другій половині XIV ст. і став засновником Троїце-Сергієвого монастиря, ченці вели досить скромне життя, не прагнули до нагромадження багатств і книги писали не на пергаменті, а на бересті: «Такі були бідні й злиденні, що в обителі блаженного Сергія й самі книги не в хартіях писали, але на бересті». Про це також збереглися згадки в одному з найстарших російських бібліотечних каталогів, складеному в XVII ст. («згортки на деревці чудотворця Сергія»),

Досить багато документів, написаних на бересті, збереглося в музеях і архівах. Ці рукописи належать до XVII- XIX ст., серед них і цілі книги. Так, в одній з берестяних книг, що дійшли до наших днів, 1715 р. у Сибіру записували данину на користь московського царя. У середині XIX ст. етнограф С. В. Максимов знайшов берестяну книгу в старообрядників на ріці Мезені. До виявлення першої берестяної грамоти 1951 р. учені вже підозрювали про вживання бересту як писального матеріалу і навіть обговорювали питання про те, яким чином середньовічні майстри готували берест до вживання. Усі знайдені берестяні грамоти вирізнялися м’якістю, еластичністю й опірністю руйнуванню. Відповідь на це питання була знайдена етнографом А. А. Дукіним-Горковичем, який на початку XX ст. спостерігав підготовку бересту в хантів і виявив, що для перетворення бересту на писальний матеріал його кип'ятять у воді. Популярність бересту пояснювалася його дешевиною в порівнянні з пергаментом, а пізніше з папером.

Щоб зробити берест придатним для листа, його варили у воді, що надавало корі еластичності, потім розшаровували й видаляли найгрубші шари. Підготовлений для письма аркуш бересту зазвичай обрізався з усіх боків і мав вигляд прямокутника. Напис у більшості випадків наносили на внутрішньому боці кори.

Перша берестяна грамота виявилася досить цінною знахідкою, оскільки на ній, незважаючи на пошматованість і забрудненість, збереглися великі ділянки зв’язного тексту. Текст займає тринадцять рядків — 38 сантиметрів, а якщо витягнути рядки в одну лінію, то вийде п’ять метрів! Це взагалі одна з найбільших грамот, будь-коли знайдених у Новгороді. Дослідникам удалося досить швидко розшифрувати зміст документа: у ньому перераховувалися села, з яких ішли докладно позначені повинності на користь якогось Роми. Унікальність грамоти полягає в тому, що раніше всі найдавніші відомості про систему феодального обкладання в Новгороді стосувалися лише кінця XV ст., коли Новгород уже втратив самостійність і назавжди став частиною Московської держави. Це ж — запис повинностей, зроблений на сто років раніше!

У грамоті № 2 також міститься запис феодальних повинностей або боргів, але обчислених не в грошах і продуктах, а в хутрах. І платниками там виступають карели, а не росіяни.

Грамота № 3 являє собою давньоруський лист шестисотрічної давнини. На жаль, початок і кінець не збереглися: «Поклон от Грихша к Есифу. Прислав Онанья, молви... Яз ему отвечал: На роки ми Есиф варити перевары ни на кого. Он прислав к Федосьи: вариты пив, седишь на безатьщине, не варить жито...» Зі змісту видно, що мова йде про взаємини феодала, землевласника Єсифа й Залежної від нього селянки Федосії, що користується якоюсь виморочною ділянкою землі, колишній власник якої зобов’язаний був варити пиво на користь Онаньї. Автор листа, Грихша, — прикажчик Єсифа. Далі в листі згадується вимога Онаньї, щоб Федосія варила пиво для нього. Однак на той час виморочна ділянка перейшла до Єсифа, який помістив на нього Федосію й почав стягувати доходи на свою користь (імунітет нового власника, що заперечує права будь-яких інших осіб на втручання в його володіння).

Лист вирізняється жвавістю написання, у ньому Грихша цитує й Онанью, і самого себе, не переводячи пряму мова в непряму.

Але береста служила не тільки для листів і ділових записів. Так, грамота № 10 являє собою ободок берестяного козубця, на якому написана загадка: «Есть град между небом и землею, а к онму еде посол без пути, сам ним, везе грамоту непсану».

Говорячи сучасною мовою: «Є місто між небом і землею, а до нього їде посол без шляху, сам німий, везе грамоту неписану». Ця загадка була поширена ще в XIX ст., коли біблійні легенди були загальновідомими. Місто між небом і землею означає Ноїв ковчег. Німий посол — це голуб, посланий довідатися, чи не показалася земля. А грамота неписана — олійна гілка, яку голуб несе в дзьобі як знак, що земля близька.

Наступні експедиції збагатили колекцію берестяних грамот новими екземплярами. Причому крім приватних листів, у них містилися інші різновиди записів. Серед них:

1. Господарський лист прикажчика своєму панові («Поклон от Михаили к осподину Тимофию. Земля готова, надобе семяна. Пришли, осподине, целовек спроста, а мы смием имать ржи без твоего слова»).

2. Духівниця («Во имя отца и сьна и святого духа. А аз раб божии Михаиль, отхождя живота сего, пишю рукопсание при своем животе, что ми Кобилькеи 2 рубля ведати...»).

3. Обривок заставної грамоти («Се соцетеся Бобр с Семеном на полотерея рубля на 3 годы полоцветертытатуя гриви, а рубл...»).

4. Берестяний ярлик, який прикріплюється до якихось речей, щоб позначити їхнього власника.

5. Розпорядження («От Бориса к Ностасии. Како приде ся грамота, тако пришли ми целовек на жеренце, зане ли здесе дел много. Да пришли сороцицю, сороцице забыле»).

Берестяні грамоти змусили дослідників переглянути твердження про поголовну безграмотність у Давній Русі. Судячи з нових джерел, можна допустити можливість поширення в ній грамотності. Про це свідчило також вивчення високих досягнень Давньої Русі в галузі літератури, зодчества, живопису, прикладного мистецтва. Високий технічний рівень давньоруського ремесла, вивчення далеких торговельних зв’язків Давньої Русі зі Сходом і Заходом наочно демонструють поширення грамотності серед широких верств населення, зокрема, серед ремісників, купців та інших городян. Але все-таки грамотність була в основному привілеєм князівсько-боярських і особливо церковних кіл.

Подібні висновки були зроблені головно на основі умоглядних висновків. Так, попи за самою природою своєї діяльності не могли обходитися без читання й письма — отже, вони були грамотні. Купці, ведучи торгівлю із Заходом і Сходом, не могли обходитися без записів угод, отже, вони були грамотні. Ремісники, удосконалюючи свої навички, були змушені записувати технологічну рецептуру — отже, вони були грамотні.

Відкриття берестяних грамот дозволило визнати, що письмо у новгородському середньовічному суспільстві зовсім не було дивиною, а було звичним засобом спілкування між людьми, розповсюдженим способом підтримувати відносини на відстані, добре усвідомленою можливістю закріплювати в записах те, що може не втриматися в пам’яті. Листування в новгородців було повсякденним явищем.

Феодали писали розпорядження своїм управителям, ключникам, селянам, а ті посилали звіти своїм панам. Бояри вели світське листування. Лихварі фіксували в книгах своїх боржників і обчислювали їхні борги. Ремісники листувалися із замовниками. Чоловіки листувалися із дружинами, батьки з дітьми тощо.

Серед грамот, написаних у середині XIII ст., до нас дійшов обривок древнього шлюбного контракту: «От Микити к Улиану. Пойди за мьне. Яз тьбе хоцю, а ты мьне. Ана то послух Игнат Моисиев...» Микита просить Уляну вийти за нього заміж, називаючи тут же Гната Мойсейовича своїм свідком.

Цікаво, що серед всіх знайдених під час розкопок грамот лише дві або три містять богослужбові тексти.

Усвідомлення широкого розповсюдження грамотності в Новгороді порушує закономірне питання: як ця грамотність поширювалася, як відбувалося навчання грамоті? Відомості про це можна почерпнути з інших письмових джерел — літописів, церковних творів і документів. Так, у літописі 1030 р. говориться про заснування князем Ярославом Мудрим першої школи в Новгороді: він зібрав «від старостів і попових дітей 300 учити книгам». У житіях деяких новгородських святих, що належали до середніх віків, містяться розповіді проте, що вони вчилися в школах. На знаменитому Стоглавому соборі 1551 р. заявлялося: «Раніше цього учишица бували в російському царстві на Москві й у Великому Новгороді й в інших градах». Велика кількість берестяних грамот — яскраве свідчення того, що навчання грамоті в Новгороді дійсно було добре поставленою справою. На самому бересті збереглися також сліди цього навчання.

Перша така грамота була знайдена 1952 р. Вона являє собою невеликий обривок, на якому невпевненим, несталим почерком надряпаний початок абетки: «А Б В Г Д Е Ж 3...». Далі, очевидно, писар заплутався й замість потрібних йому літер почав зображувати їхні подоби.

Натомість найзначніша знахідка учнівських вправ, відбитих на бересті, була зроблена 1956 р. На думку дослідників, ці грамоти потрапили в землю між 1224-м і 1238 р., близько 760 років тому.

Першою була знайдена грамота № 199, що є, по суті, овальним денцем козубця, який, відслуживши призначений термін, був відданий хлопчикові й використаний ним як писальний матеріал. Овальне денце було скріплене перехресними широкими краями бересту. Саме ці смуги й заповнені записами.

Перша смуга була використана для написання абетки від «а» до «я», потім ідуть склади: «ба, ва, га, да...» і так до «ща», потім: «бе, ве, ге, де...» до «ще». На другій смузі склади написані з літерою «и», але доведені тільки до «си», оскільки не вистачило місця.

Хлопчик, що записував абетку й склади в цій грамоті, напевно вже вмів читати й писати. Про це свідчить зворотний бік берестяного денця. Там у прямокутній рамці написано тим самим почерком: «Поклон от Онфима к Даниле».

Подальше місце на бересті прикрашене малюнками. Хлопчик зобразив страшного звіра з вухами сторч, з висунутим язиком й із закрученим у спіраль хвостом. І щоб його задум був усім зрозумілий, поруч із малюнком приписав назву: «я звере» — «я звір».

Наступна грамота № 200 також належить нашому знайомому й майже цілком заповнена малюнком, на якому зображений кінь із вершником, шо уражає списом кинутого під копита коня ворога. Поруч із фігурою вершника зроблений пояснювальний напис: «Онфиме». Малюнок свідчить проте, що маленький Онфім мріяв про доблесть і подвиги й намалював свій «героїчний автопортрет». Однак мрії про майбутнє не перешкодили йому згадати сьогодення й продовжити вправи в письмі: на вільному клаптику бересту вирізані букви АБВГДЕЖБЗИІК.

На грамоті № 202 Онфім зобразив двох чоловіків з нерівною кількістю пальців на руках — від трьох до восьми, що свідчить про те, що хлопчик ще не вмів лічити. Поруч напис: «На Домире взятия доложзиве» («На Доміре взяти, доклавши»). Це явно виписка з документа про стягнення боргів, якась ділова записка, один з найпоширеніших у середньовічному Новгороді видів берестяної грамоти.

Ще на одній із грамот почерком Онфі.ма написаний такий текст: «Яко с нами бог, усльпните до послу, яко же моличе твоє, на раба твоего бы». На перший погляд, це нісенітниця, наслідування церковних пісень, начебто хлопчик завчив на слух якісь молитви, не розуміючи їхнього змісту й змісту слів, що звучать у них, і переніс їх на берест. Однак за іншою версією, цей напис — один з диктантів, адже за старих часів навчання мало в основному церковний характер, і читанню вчилися за псалтирями і часословом.

У різних джерелах існує багато згадувань про вік учнів. У житіях святих, складених у середні віки, часто присутня розповідь про навчання грамоті «па сьомому році». Той самий вік називають і в розповідях про час навчання дітей знаті. Збереглося достовірне свідчення про навчання в Новгороді 1341 р. грамоті тверського княжича Михайла Олександровича, якому тоді було близько восьми років. Царевич Олексій Михайлович у чотири роки одержав абетку в подарунок від свого діда, патріарха Філарета. У п’ять років він уже жваво читав часослов. У шість років царевич Федір Олексійович досяг значних успіхів в оволодінні грамотою, а Петро І читав уже в чотири роки.

У 1957 р. підчас розкопок були знайдені перші учнівські вправи в цифровому письмі, що належать до XIV ст. Слід зазначити, що в Давній Русі цифри позначалися буквами. Цифрі 1 відповідала буква А, цифрі 2 — буква В, 3 — буква Г і т. д. Щоб відрізнити цифри від букв, над основним знаком часто ставилися риски. Як цифри не використовувалися такі букви, як Б, Ж, Ш, Щ, Т, Ь. Тому, коли ми бачимо, наприклад, такий запис: «А В Г Д Е 3», ми, через те що пропущені літери Б і Ж, знаємо, що це цифри, а не початок абетки.

У знайденій грамоті відображена вся система існуючих тоді цифр: одиниці, десятки, сотні, тисячі й, нарешті, десятки тисяч аж до обведеної кружечком літери Д, що відповідала числу 40 000. Кінець грамоти обірваний.

Ще одна берестяна грамота містить рідкісний зразок жартів школярів часу Івана Калити, досить схожих з жартами сучасників Гоголя. У знайденій 1952 р. на Перевській розкопці грамоті були надряпані два обірвані праворуч рядки, суть яких спочатку загнала усіх у глухий кут. У першому рядку було написано: «нвжисндмкзатсцт...», у другому — «ееяиаеуааахоеиа...». Повна нісенітниця перетворюється на зв’язний текст, якщо написати ці два рядки один під іншим, як у грамоті:

НУЖПСНДМКЗАТСЦТ

Е Е Я И А Е В А А А X О Е И А

Читаючи по вертикалі, спочатку першу букву першого рядка, потім першу букву другого рядка, потім другу букву першого рядка й так до кінця, одержимо: «Невежя лиса, недума каза, а хто се цита...» («Незнаючий написав, не думаючий показав, а хто це читає...»). Чи не правда, це нагадує відомий школярський жарт: «Хто писав, не знаю, а я, дурень, читаю»?

Вивчення процесу навчання грамоті середньовічних новгородців ставить перед нами ще одне цікаве питання. Загальновідомим фактом є те, що для навчання грамоті потрібно порівняно багато паперу. Чому ж тоді серед берестяних грамот учнівські вправи зустрічаються порівняно рідко?

Подальші розкопки на Дмитріївській вулиці дали відповідь на це питання. Там були знайдені парні дощечки, які за допомогою дірочок зв’язувалися між собою орнаментованими поверхнями назовні. На одній з таких дощечок, що належать до першої половини XIV ст., була вирізана абетка, що дозволило зробити висновок про їхню приналежність до процесу навчання грамоті. Виїмка на дощечках заливалася воском, на якому діти писали свої вправи, а за допомогою спеціальної лопаточки загладжували все написане на воску. Це дозволяло заощаджувати берест й використовувати дешевший матеріал.

Ця знахідка також дає пояснення, чому Онфім, уже вміючи писати, знову й знову виписував на бересті абетку й склади. Письмо на бересті було другим етапом навчання. Перехід від воску до бересту вимагав сильнішого натиску впевненої руки. І навчившись виводити букви на м’якому воску, потрібно було знову вчитися техніці письма на менш податливій березовій корі.

Улітку 1957 р. при розкритті садиби, розташованої на розі Великої й Космодем'янської вулиць, був знайдений дуже цікавий і важливий документ, що належить до XIV ст. У тексті згадується якийсь князь Юрій, що при ближчому розгляді виявився онуком Олександра Невського й старшим братом Івана Калити, московським князем Юрієм Даниловичем. Він княжив у першій половині XIV ст. і був убитий у Золотій Орді своїм суперником тверським князем Дмитром Михайловичем 1326 р.

Автором листа був Григорій, а адресатом — Дмитро. У ньому мова йде про укладання якогось миру, умовою якого виявилося визнання старого кордону, «старої межі», установленого ще за князя Юрія. Що ж це за мирний договір?

Юрій Данилович усе своє життя воював — із тверськими князями, зі шведами (1322 і 1323 рр.), з устюзькими князями 1323 р. З усіма своїми супротивниками він неодноразово мирився. Так, зберігся один з мирних договорів князя Юрія —Оріховецький договір зі Швецією, укладений 12 серпня 1323 р. у фортеці Оріхові на Неві.

У якомусь із договорів Юрія й названа та «межа», яку потім, іменуючи «старою межею Юрія князя», підтвердили при укладанні нового мирного договору. Але де була ця межа?

Далі в грамоті є згадування про карела, отже, мир, про який пише Дмитру Григорій, укладений там, де живуть карели — на північно-західній границі Новгородської землі, у тих областях, де інтереси новгородців зіштовхувалися зі шведськими. У такому випадку в грамоті мова йде про мирний договір зі Швецією. В Оріховецькому договорі 1323 р. є такі рядки: «...А приехали от свейского князя послове: Гернк Дюуровиць, Геминки Орчисловиць, Пстр Южин, поп Вымундер, а тут были от купець с Горского берега Лодвиг и Федор и докончили есмы мир вечный и хрест целовали. И дал князь великий Юрий со всем Новгородом по любви три рогосты: Севилакию, Яскы, Огребу — карельские погосты. А развод и межя...»

Останні слова саме те, що ми шукали — опис кордону між новгородськими й шведськими землями. «Межя князя Юрія» прокладена через дев’ятнадцять пунктів. Вона проходить рікою Сестрою й закінчується на північно-східному узбережжі Ботнічної затоки. Усе, то розташовувалося на південний захід від лінії Сестра —Каяно море, належало Швеції; усе, то було розташоване на північний схід від цієї лінії, належало Новгороду.

Щоб установити обставини й час написання цього листа, потрібно довідатися, як розвивалися події на шведському кордоні Новгородської землі після укладання князем Юрієм Оріховецького миру.

Після укладання договору протягом наступних одинадцяти років на північних кордонах Новгородської землі панував мир. Однак наприкінці 1337 — на початку 1338 р. карели підвели шведів і напали на новгородців і купців з Ладоги, знищили Карельські й Німецькі містечка.

Навесні новгородці спробували відновити мир зі шведами, але не домоглися успіху. Між ними почалися кровопролитні сутички, які тривали аж до зими 1338 р. Кінець їм поклало прибуття в Новгород послів з Виборга, які заявили, що мир з Новгородом порушений без відома короля Магнуса. Тоді новгородські посли Кузьма Твердиславич і Олександр Борисович із доручення Новгорода взимку 1338-1339 рр. уклали мир зі шведами, що підтвердив чинність мирного договору 1323 р., затвердженого великим князем Юрієм Даниловичем у фортеці на Оріховому острові, отже, саме Кузьма Твердиславич і Олександр Борисович «взяли мир на старій межі Юрія князя», про який пише Дмитру Григорій. Отже, і наша берестяна грамота була послана Дмитрові у зв’язку з подіями 1338 — 1339 рр.

Далі в берестяному листі Григорій повідомляє Дмитра, що карели послали своїх гінців на Каяно море й, коли Дмитро приїде, йому треба поводитися обачно, щоб не нашкодити собі самому. Мова йде про повернення на території, що належать Новгороду, карел-християн. Каяничі повинні вмовити повернутися карелів-втікачів, і Дмитру, коли він приїде до карелів, потрібно поводитися обережно, щоб не злякати тих, хто збирається прийти зі шведських земель на новгородські.

Аналіз відомих історичних подій дозволяє зробити висновок, що Григорій написав свій лист Дмитру вже влітку 1339 р., після зустрічі новгородських послів з Магнусом у Людовлі. Він добре обізнаний про дії карелів в одному з найвіддаленіших від Новгорода куточків Новгородської землі, і першим повідомляє Дмитра про укладання миру, про успіх новгородського посольства в Людовлі в короля Швеції й Норвегії. З подальшого тексту листа стає зрозуміло, що й Григорій, і Дмитро — збирачі данини з підвладних Новгороду областей.

Усі ці міркування й історичні посилання свідчать про трудомісткість процесу визначення змісту берестяних грамот.

У цьому рефераті ми, на жаль, не можемо зробити докладний огляд новгородських грамот, а вони дуже різноманітні за змістом і стилем написання — адже грамоти писалися людьми різних станів і занять, різних схильностей, з різними турботами й різним настроєм.

Серед берестяних грамот, що дійшли до нас, дуже мало тих, які відображають далекі торговельні зв’язки новгородського купецтва. Можна лише сказати, що товари з далеких країн були різноманітні й численні. Серед них — бавовняна тканина зі східних ринків; сіль, закуповувана в німців; різні сорти маслинової олії. Ще одним важливим предметом купівлі-продажу була рідкісна риба, яка дуже цінувалася в Новгороді й іноді слугувала способом розрахунку.

Розповсюдженим явищем у Новгороді було лихварство.

Берестяні грамоти значно збагатили наші уявлення про новгородську грошову систему XIII—XIV ст. Так, у XII ст. головною одиницею була гривня срібла, що представляла собою злиток вагою близько 196 г. Вона ділилася на чотири гривні кун, а кожна гривня кун, у свою чергу, — на двадцять ногат, або на п’ятдесят резан, або на сто п’ятдесят веверну.

У XV ст. набула поширення нова грошова одиниця — рубль, що у чистому сріблі важив близько 150 г. Рубль прирівнювався до 216 грошей.

Більшість берестяних текстів XII ст. присвячені грошам у різних формах їхнього застосування — при продажі власності, сплаті боргів або штрафів, покупках тощо. Популярність цієї теми дає можливість припустити, що протягом XII ст. новгородські феодали поступово накопичували грошові ресурси, що дозволили їм пізніше захопити землі, які належать вільним новгородським общинникам.

Знахідка при розкопках берестяної книжки XIII ст. підтвердила версію про паралельний розвиток офіційної книжкової культури, наскрізь пронизаної елементами церковного світовідчування й світської культури, яка, хоч і знайшла відбиття на сторінках офіційних літописів і в житіях святих, але формувалася поза стінами монастирських бібліотек і замикалася з поетичною усною творчістю. На жаль, світська література погано збереглася, оскільки була поширена в основному у світському середовищі, тобто у звичайних будинках, і тому частіше, ніж духовні книги, гинула в пожежах.

Розмірковувати про новгородські грамоти можна нескінченно, адже кожна з них по-своєму цікава. Зачищається загадкою, скільки ще грамот археологам удасться знайти, які сторінки історії вони перед нами розкриють. Але берестяні грамоти й надалі відіграватимуть важливу роль у вивченні нашого минулого.









загрузка...

Віртуальна читальня освітніх матеріалів для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посилання на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2008-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.