Матеріали для Нової української школи 1 клас - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

ВСЕСВІТНЯ ІСТОРІЯ - Золота колекція рефератів - 2018

ВНУТРІШНЯ ПОЛІТИКА ПАВЛА І

План

1. Економічний стан Росії до 1796 р.

2. Основні напрямки внутрішньої політики.

3. Вирішення Павлом І селянського питання.

4. Стан у сфері торгівлі за Павла І. Діяльність Комерц-колегії.

5. Промисловість.

6. Фінансова політика.

Висновки

Якщо говорити загалом про розвиток країни,то можна відзначити, що стрімкий розвиток продуктивних сил до початку сходження на престол Павла почав повільно затихати. На рівень європейських держав Росія так і не піднялася, залишаючись повністю аграрною країною зі слабко розвиненими внутрішніми економічними зв’язками. Безумовно, з’явилася необхідність перетворень і, насамперед , це стосувалося положення селян.

До початку 1796 р. у країні налічувалося 40 мли людей, причому більша частина росіян проживала в західних і південно-західних губерніях, третина — у нечорноземному центрі, на весь Сибір ледь набирався мільйон жителів.

Кількість дворян у Росії складала близько 400 тис. осіб. На одного поміщика припадало в середньому 100-150 кріпаків, що складало 400-500 рублів річного оброку.

До кінця царювання Катерини II у країні налічувалося 610 міст, але кількість городян складала всього 6 % від загального населення країни. В одному селі в середньому проживало 100-200 осіб. З кожної сотні 62 селянина були кріпаками. На всю імперію припадало приблизно 100 тис. сіл і селищ. Якщо говорити про добробут селян, то 80 % з них були середняками.

Внутрішня політика за останні 10 років правління Катерини II перебувала в застійному стані. Так і не була закінчена губернська реформа 1775 р., що затяглася на 20 років. Економічно країна розвивалася дуже повільно, продуктивні сили існували самі по собі, ніяких нових галузей господарства, ніяких поліпшень промислової техніки в цей час не можна було помітити.

Державні доходи зросли з 30 мли руб. до 70 мли, але не завдяки збагаченню держави й підвищенню добробуту населення, а внаслідок простого збільшення кількості платників податків через приєднання нових територій і зростання населення, з одного боку, і підвищення податків — з іншого.

Хронічні дефіцити призвели до систематичних позик, як внутрішніх, так і зовнішніх. У результаті з’явився досить солідний борг приблизно у 200 млн руб., що майже дорівнював трьом річним бюджетам. Найгіршим було те, що позики постійно розтрачувалися, а дефіцити залишалися. Витрати перевищували доходи, вимагаючи дедалі нових і нових боргів і підвищення податків.

Активно розвивалася фабрично-заводська галузь промисловості, привертаючи до себе увагу дворян високою прибутковістю. Кількість фабрик сильно зросла, щоправда, деяка частина цих фабрик була придбана завдяки приєднанню Польщі, де було багато своїх підприємств. Піднесення фабрично-заводської промисловості пожвавило також дрібне кустарне виробництво.

Нерівномірно розвивалася торгівля внаслідок дій російського уряду, що у силу вимог внутрішньої економічної політики й дипломатичних міркувань переходив то від заборонної системи до виразно вираженої вільної торгівлі, то знову повертався до ідей меркантилізму, відновлюючи заступництво над вітчизняною торгівлею й підвищуючи тарифи.

Прихід Павла до влади в листопаді 1796 р. супроводжувався мілітаризацією життя двору й Петербурга загалом. Початок царювання нового імператора був ознаменований негайним і крутим ламанням всіх порядків єкатерининського царювання, що проводилося без усякого плану, скоріше під впливом почуття, ніж у результаті якої-небудь системи.

Загалом у його внутрішній політиці можна виділити кілька взаємозалежних напрямків — перетворення в державному управлінні, станова політика й військова реформа. За першим із них Павло ґрунтовно підсилив значення генерал-прокурора Сенату, надавши йому фактично функцій глави уряду, з’єднавши їх з функціями міністрів внутрішніх справ, юстиції й частково фінансів. Був відновлений ряд раніше ліквідованих колегій.

У 1797 р. було створене міністерство наділів, то відало земельними володіннями царської родини, а в 1800 р. — міністерство комерції. Що ж до системи місцевих установ, то частково було скасовано міське самоврядування, соціальне забезпечення, деякі нижчі судові інстанції та ін. Одночасно ряду національних окраїн імперії (Прибалтиці, Україні) були повернуті деякі традиційні органи управління, що свідчить про слабкість нового режиму й прагнення завоювати популярність у районах, що загрожують національно-визвольним рухом.

У 1797 р. Павло видав закон про порядок престолона- слідування, який діяв у Росії аж до 1917 р.

У галузі станової політики Павло здійснив ряд кроків з наступу на «дворянські вільності». У 1797 р. був оголошений огляд всім офіцерам, що значилися в полках, а ті, хто не з’явився, були звільнені у відставку. Серйозно обмежувалися привілеї для дворян, які не перебувають на військовій службі, а 1800 р. більшість із них за указом царя переводилися у військові. Найважливіші статті жалуваних грамот дворянству й містам були скасовані, знищені були також самоврядування цих станів, і деякі особисті права їхніх членів.

З 1799 р. уводився порядок переходу з військової служби на цивільну лише з дозволу Сенату. Дворяни, що не служили державі, не мали права брати участь у дворянських виборах і посідати виборні посади; усупереч законодавству Катерини II, щодо дворян застосовувалися тілесні покарання. Паралельно Павло вжив ряд заходів для обмеження припливу в ряди дворянства недворян. Він задався метою перетворити російське дворянство на дисциплінований, поголовно військовий стан.

В армії Павло, відкидаючи досягнення російської військової думки попередніх десятиліть, прагнув запровадити прусські військові порядки. Навчання солдатів зводилося в основному до маршування. Імператор уважав, що армія — це машина, і головне в ній — механічна злагодженість військ і ретельність. Натомість ініціатива й самостійність шкідливі й неприпустимі.

Прагнення Павла до дріб’язкової регламентації позначилося також на його втручанні в повсякденне життя підданих. У 1799 р. були заборонені поїздки молодих людей за кордон для навчання й для запобігання потребі в таких поїздках заснований Деритський університет. У 1800 р. був заборонений ввіз будь-який книг і навіть нот через кордон; ще раніше, в 1797 р. були закриті приватні друкарні й установлена сувора цензура для російських книг. Одночасно накладалася заборона на французьку моду й російську упряж, поліцейськими наказами визначалася година, коли жителі столиці повинні були гасити вогонь у будинках, з російської мови вилучалися слова «громадянин» і «батьківщина» тощо.

Царювання Катерини II було часом найбільшого розквіту кріпацтва, проблему якого треба було вирішити Павлові І. Ще замолоду він був зворушений тяжким становищем російського селянина й вважав за необхідне «зняти з народу зайві податки й припинити збори із землі».

І справді, у перші ж дні павлівського царювання була полегшена рекрутська повинність, з 500 тис. до 350 тис. осіб скорочена армія. 12 листопада 1796 р. був ухвалений указ про заміну хлібного збору 1794 р. помірною грошовою податтю. Крім того, була знижена ціна на сіль і прощений «недоїмок подушної податі» на суму в 7 млн руб., що складало 1/10 частину річного бюджету. Ціла серія указів була спрямована на влаштування хлібних магазинів для голодних років. Був також проведений ряд заходів, пов’язаних із головними групами селянства: удільними, казенними, фабрично-заводськими й поміщицькими.

1. Удільні селяни

Поява розряду удільних селян була узаконена 5 квітня 1797 р. У законоположенні йшлося про необхідність рівномірного забезпечення селян землею, розвитку селянського господарства за допомогою постачань поліпшеної техніки, розвитку ремесел і влаштуванню фабрик, організації зборів і відбування повинностей на нових началах, маючи на увазі рівномірний розподіл праці, про запровадження впорядкованого сільського управління.

При відособленні удільних селян з’ясувалася нестача земель для багатьох селищ. Указом 21 березня 1800 р. цій категорії селян дозволялося купувати землі в приватних власників, з умовою, що купча буде оформлена на ім’я департаменту наділів. Право ж користування землею надавалося «єдино тим, хто купив таку землю» понад ту частку, що припадала йому при розверстці земель усього населення.

Щоб полегшити удільним селянам можливість займатися, крім землеробства, також роботою «на стороні», указ 2 березня 1798 р. пропонував видавати їм проміжні паспорти. Це не тільки значно полегшувало відхід селян на заробітки, аче й вихід їх у купецтво. Указом 22 жовтня

1798 р. наказано було звільняти удільних селян у купецтво «за правом» за виплату викупної суми, призначеної мирським вироком і затвердженої департаментом.

2. Казенні селяни

Широко поставлені питання про землю й самоврядування вирішувалися також щодо селян казенного відомства. На кожну ревізьку душу було покладено виділяти поземельний наділ в 15 десятин для прогодування селянина з родиною й надання йому можливості платити податі й відбувати державні повинності.

Наприкінці 1799 р. губернські перевірки на місцях показали, що скарбниця не має у своєму розпорядженні земельного фонду, необхідного для забезпечення селян 15- десятинним наділом, незважаючи навіть нате, що під роздачу пустили оброчні землі й ліси. Унаслідок нього наділ був скорочений до 8 десятин і встановлені такі правила:

— наділяти селян землею по 15 десятин там, де її досить:

— в областях, де існує дефіцит землі, установити 8-десятинну норму тим, хто має менше того;

— при малоземеллі бажаючим надати можливість переселення на інші території.

Для поліпшення життя казенних селян Павло встановив норми зборів. Указом № 18 у грудні 1797 р. оброк з «усіх селян казенного звання» був підвищений, але не однаковою мірою, а залежно від того, до якого класу з 4 належали губернії. Так, розмір оброку встановлювався, виходячи з «властивості землі, достатку в ній і способів для мешканців до робіт». У губерніях І класу оброк склав 5 руб., II класу — 4,5 руб., III класу — 4 руб., IV класу — 3,5 руб. Подібне градуювання збереглося й надалі.

Головною причиною підвищення збору було погане фінансове становище держави.

Указом 21 жовтня 1797 р. підтверджувалося право казенних селян записуватися в купецтво й міщанство.

3. Фабрично-заводські селяни

Розквіт фабрично-заводської справи обумовив ухвалення указу від 16 березня 1798 р., що дозволяв фабрикантам і заводчикам з купців купувати для своїх підприємств селян для того, щоб куплені «завжди були при заводах і фабриках невідкладно». Цей закон був ухвалений з метою вирішення долі приписних селян, припинення зловживань купців при купівлі селян для фабрик і забезпечення промисловості робочими руками, яких вільнонайманим шляхом знайти було надзвичайно важко. При створенні нових казенних заводів і фабрик селяни приписувалися до них. Частина указів Павла була покликана полегшити працю приписних селян. Однак фабрично-заводські селяни, як і раніше, залишалися у важкому положенні.

Директор Берг-колегії М. Ф. Соймонов запропонував постачати фабрики й заводи «неодмінними працівниками», а інших селян від заводських робіт звільнити остаточно. Ця ідея сподобалася Павлу й в іменному указі від 9 листопада 1800 р. він звелів: «Велимо: 1 — укомплектувати заводи неодмінними майстрами, взявши з розрахунку з 1000 душ 58 чоловік, придатних до робіт; 2 — всіх інших, понад комплект, звільнити від заводських робіт, зарахувавши до розряду селян державних тощо». Таким чином, при Павлові приписні селяни були нарешті звільнені від важких обов’язкових робіт.

4. Поміщицькі селяни

Щодо цієї групи селян уряд Павла видав невелику кількість указів, які стосувалися: заборони продажу малоросійських селян без землі (указ від 16 жовтня 1798 р.), заборони продажу двірських людей і безземельних селян «з молотка або з подібного на цей продаж торгу» (указ від 16 лютого 1797 р.), «стягнення з поміщиків боргів казенних і приватних» (указ від 28 січня 1798 р.), передачі селян без роздроблення сімейства (указ від 19 січня 1800 р.).

Першою спробою законодавства встати між поміщиком і селянином щодо впорядкування праці став маніфест 5 квітня 1797 р. Він установлював норму панщини в розмірі трьох днів і забороняв примушувати селян працювати у неділю. Однак у різних губерніях указ тлумачився по-різному внаслідок того, що він не містив категоричного наказу, а лише висловлював побажання: шість днів, нарівно поділюваних, «при доброму розпорядженні», «достатні будуть на задоволення господарським потребами». Згодом указу і взагалі перестали дотримуватися.

Аналіз політики Павла щодо селянства дозволяє зробити висновок про те, що цар не ставив за мету прямо порушити питання про звільнення селян від кріпацької залежності або про радикальне поліпшення побутових умов життя селян. Однак були вжиті реальні заходи щодо поліпшення становища селянства: були полегшені багато повииностей, організоване сільське й волосне управління, вирішене питання про наділення селян землею, ухвалена постанова про «неодмінних майстрів » тощо. Таким чином, царювання Павла поклало кінець зростанню кріпацтва, поступово почався перехід до повного звільнення селян, що завершився реформою 1861 р.

Щодо торгівлі уряд Павла фактично продовжив політику Катерини II. Торговельними справами в цей період займалася Комерц-колегія, і головними напрямками її діяльності були зовнішня й внутрішня торгівля, шляхи сполучення, відомство за тарифами.

Павло бачив у торгівлі «...корінь, звідки достаток і багатство виростають» і прагнув «...збільшити в надрах держави нашої важливу галузь цю новими засобами, до поширення її службовців».

В інтересах торгівлі заохочувався розвиток вітчизняної промисловості, покликаної заповнити внутрішній ринок, і заборонялося ввозити ряд іноземних товарів. Вітчизняні фабриканти заохочувалися до виробництва товарів не тільки для скарбниці, але й на вільний продаж за допомогою субсидій, привілеїв, казенних замовлень. Губернській владі було запропоновано сприяти купцям всіма заходами.

Розрив відносин з Англією завдав сильної втрати російській зовнішній торгівлі. 23 жовтня 1800 р. генерал-прокуророві й Комерц-колегії було наказано конфіскувати товар у всіх англійських кораблів, що перебувають у російських портах, що призвело до проблеми розрахунків і кредитних операцій між англійськими й російськими купцями.

22 листопада 1800 р. найвищим указом Комерц-колегії пропонувалося «...наявні в крамницях і магазинах англійські товари до продажу заборонити».

ЗО листопада англійські товари дозволено було продавати для сплати боргів, а для обопільних боргових розрахунків були засновані ліквідаційні контори в ряді міст.

Економічна боротьба Росії й Англії, що розпочалася з кінця 1800 р., з кожним місяцем посилювалася. Уже 19 листопада 1800 р. видане було загальне розпорядження про заборону ввезення англійських товарів, а трохи пізніше вжиті заходи щодо припинення вивозу російської сировини до Англії. Надзвичайним заходом у боротьбі російського уряду із закордонним товарообміном стало загальне розпорядження Комерц-колегії від 11 березня 1801 р. про те, «щоб з російських портів і прикордонних сухопутних митниць і застав ніяких російських товарів не випускалося нікуди без особливого Найвищого веління». Однак це розпорядження насправді діяло лише на папері.

Влада завдала чималої втрати російській торгівлі, посварившись із Англією, що купувала третину сільськогосподарської продукції країни. Не на користь Росії був також торговельний баланс у ті роки.

Розірвавши торговельний союз із Англією, Росія відновила торгівлю із Францією, але це не принесло відчутного доходу, оскільки основні торговельні шляхи на півночі й заході були в руках англійців.

Більш вдалими були спроби завоювати азіатський ринок. Було вжито ряду заходів, що сприяли розширенню торгівлі з Персією, Хівою, Бухарою, Індією й Китаєм. Так, 1798 р. цар дозволив вивозити до Азії залізо, мідь, олово, хліб, іноземну золоту й срібну монету. Були видані розпорядження про охорону купців, що торгували в середньоазіатських країнах, Комерц-колегія 29 грудня 1800 р. одержала найвище розпорядження: «Зробити положення про поширення торгівлі з Індією, Бухарою й Хівою, від Астрахані Каспійським морем й від Оренбурга, і скласти план новому митному на той край порядку, тарифу й статут передбачуваної компанії; рівномірним чином увійти в розгляд засобів для встановлення й поширення торгівлі по Чорному морю».

Важливим кроком у розвитку зовнішньоторговельних відносин стало створення першої російсько-американської компанії 1798 р.

Одним із основних предметів російської торгівлі був хліб, який дозволялося безперешкодно продавати в роки багатих урожаїв і заборонялося вивозити, як тільки зауважувався недолік у хлібі й ціни на нього піднімалися всередині країни. Лише до кінця 1800 р. було дозволено продавати пшеницю навіть при певному скороченні хлібного ринку.

В інтересах торгівлі Комерц-колегія займалася також питаннями влаштування митниць і вироблення тарифу мит. Так, 14 жовтня 1797 р. нею був вироблений загальний тариф, що проіснував протягом усього царювання Павла.

Ще однією важливою справою Комерц-колегії була робота щодо влаштування шляхів сполучення. Вона збирала відомості про сухопутні дороги в Азії, велику увагу приділяла водним комунікаціям з метою посилення купецького судноплавства. За пропозицією Комерц-колегії, купцям була передана частина військових фрегатів.

Таким чином, у часи Павла торгівля розвивалася при помірній заступницькій і заборонній системі. Розрив відносин із Заходом призвів до зміцнення й розширення внутрішньої торгівлі, а також до переорієнтації на Схід і Південь з метою інтенсифікувати торговельні відносини з азіатськими країнами.

Справами внутрішньої торгівлі займалася також Камер-колегія, відновлена указом від 10 лютого 1797 р. їй поручалися підряди з постачання вина й відкупи за питними зборами, розрахунки за договорами і винокурні заводи.

Колегія повинна була контролювати діяльність як казенних, так і приватних винних заводів. До її обов’язків входив збір відомостей про вина й питні доходи, а також боротьба з корчмарством у тих губерніях, де питний продаж перебував на відкупі або на вірі. Уміло регулюючи продаж питних виробів, уряд домігся значного скорочення пияцтва (1795 р. на кожну людину на рік припадало трохи більше піввідра).

За Павла І істотних змін у промисловості не відбулося. Уряд дотримувався помірної заступницької системи, фабриканти користувалися певною підтримкою з боку уряду. їхні привілеї суворо охоронялися, а будь-який утиск заводчиків карався. На розвиток російської промисловості вплинула діяльність двох колегій — Мануфактур-колегії й Берг-колегії.

Мануфактур-колегія була відновлена указом 19 листопада 1796 р. До її обов’язків входило сприяти добробуту й поширенню основних форм промисловості — кустарної й фабричної.

Сукняним фабрикам, що постачають свою продукцію в скарбницю, приділялася особлива увага. Це було пов’язане з тим, що продукція цієї галузі йшла практично цілком на потреби армії, до якої сам Павло був далеко небайдужий.

15 січня 1798 р. найвищим указом Мануфактур-колегії пропонувалося давати грошові суми без відсотків бажаючим заводити фабрики для виробництва солдатського сукна в Оренбурзькій, Астраханській, Київській, Подільській і Волинській губерніях. При цьому колегія повинна була стежити, щоб необхідна кількість сукна була доставлена в скарбницю. При недостачі сукна слід покривати недостачу «...за рахунок маєтку директора Мануфактур-колегії...» Для постачальників сукна, що виконували свої зобов’язання, були введені деякі пільги.

З метою розвитку промисловості Мануфактур-колегія ужила заходів щодо введення машин на фабриках. Так, 13 квітня 1798 р. було вирішено влаштувати біля Санкт-Петербурга фабрику для обробки бавовни й вовни із застосуванням особливих машин.

Механізація виробництва спричинила швидке зростання капіталістичної промисловості в XIX ст. Почали з’являтися нові казенні й приватні фабрики.

У 1798 р. головний директор Мануфактур-колегії князь Н. Б. Юсупов за наказом уряду вжив заходів, що сприяли зміцненню й удосконаленню нових текстильних виробництв, зокрема шовківництва.

19 лютого 1801 р. спеціальним указом всім фабрикантам і майстрам у Росії заборонялося ставити на вироблені ними речі іноземні клейма й написи. Був запроваджений порядок, коли кожний виробник представляв у Мануфактур-колегію зразки своїх виробів.

Турботи про деякі галузі промисловості були, безсумнівно, корисними. За 1796-1801 рр. збільшилася кількість сукняних, шкіряних, набійкових, паперових, кришталевих фабрик.

Загалом діяльність Мануфактур-колегії не була занадто масштабною й не несла в собі нічого нового, але разом з тим спрямовувалася на часткові поліпшення й удосконалення промисловості Росії. Уряд намагався поставити російського виробника в незалежне положення від іноземної промисловості й дати йому вихід на азіатський ринок.

Берг-колегія здійснювала контроль за всіма «гірничими й монетними справами», тобто була покликана привести «у можливу досконалість гірничі виробництва, як одну з найголовніших галузей внутрішнього добробуту й зовнішньої комерції». Ще одним обов’язком Берг-колегії був пошук нових покладів.

Нею був ужитий ряд часткових заходів, спрямованих на поліпшення положення казенних заводів, а саме: набір із числа злочинців робітників на Нерчинські заводи, вживання заходів щодо продажу заліза, що залишається на казенних заводах, і збут його всім бажаючим, розширення виробництва й заготовляння хліба для приписних селян тощо.

Важливим для розвитку цієї галузі став маніфест від 9 листопада 1800 р., що впорядковував заводські роботи. З листопада 1797 р. приватним власникам мідних заводів був наданий ряд нових пільг. Згодом фабриканти одержали право купувати селян із землею до своїх підприємств. Усі ці заходи призвели до значного зростання прибутку заводчиків, одержуваного ними від виробництва.

Умови експлуатації гірничих багатств колишніми заводами, відкриття нових покладів, упорядкування гірничозаводської промисловості, керівництво всією справою з боку однієї центральної установи (Берг-колегії) дало позитивні результати вже в перші роки правління Павла.

Значних зусиль Павло докладав для поліпшення ситуації в галузі фінансової політики. Перебуваючи в Гатчині, він самостійно виробив держбюджет, доходи й витрати в якому балансувалися в сумі 31,5 млн руб. Однак на ділі цей бюджет був нежиттєздатним, тому що одне утримання армії в мирний час на 1797 р. вимагало значно більшого кредиту. Загальна сума майбутніх витрат склала 80 млн руб., що на 20 млн перевищувало очікувані доходи. Проблему складав і величезний державний борг, що виріс за останні 13 років до 126 196556 руб.

Спроби якось урегулювати бюджет не дали результатів. Навіть незважаючи на прагнення до економії реальний бюджет на 1797 р. досяг цифри вдвічі більшої про

ти раніше прийнятої Павлом — 63 673194 руб. Із цих грошей 20 млн припадало на армію, а 50 млн на флот. Уже в липні 1797 р. з’явилася необхідність у перегляді цього бюджету. Роздача казенних земель, що здійснювалася на той час, відняла в скарбниці близько 2 млн руб. Довелося скорочувати таку ж суму кредиту, відпущеного на погашення державних боргів. Протягом наступних років бюджети Павла перевищили рівень єкатерининських.

Крім збільшення асигнувань на армію й флот, витрати нового правління дуже мало відрізнялися від установлених досі. Значний дохід продовжували складати податки на селян:

— подушні з казенних і поміщицьких селян — 14 390 055 руб.;

— оброчні з казенних селян — 14 707 921 руб.;

— питні збори — 18 089 393 руб.;

— митні збори — 5 978 289 руб.

Крім того, з 1798 р. до повинностей казенних селян був доданий ще додатковий податок на 6 482 801 руб.

Однак державний борг продовжував зростати. Павло вдавався до позик, як внутрішніх, гак і зовнішніх. Що ж до перших, для яких були довільно використані частини капіталів Дворянського банку, Казначейства й опікунських рад, то їхню загальну суму неможливо підрахувати навіть приблизно через відсутність документів. Закордонні позики склали 132 000 000 руб. Одночасно Павло не відмовлявся також від випуску асигнацій.

4 грудня 1796 р. він заснував Державне казначейство, до обов’язків якого входило складання кошторисів державних витрат і доходів. Трохи пізніше до цих обов’язків додалися функції скасованого боргового комітету й казенної палати. Зосередження в руках Державного казначейства основних ниток фінансового управління визначило об’єднання цієї галузі надалі.

У ці ж роки Павло І здійснив ряд заходів в галузі фінансів. У січні 1797 р. він наказав, щоб карбування срібла було доведено до 14 руб. з фунта з підвищенням проби до 83 1/3. Таким чином, вартість грошової одиниці при розміні була доведена до 5,5 франка. Але 3 жовтня пішло нове розпорядження: «чеканити з фунта срібла близько 20 рублів». У результаті це призвело до падіння курсу рубля до 4 франків.

В останні роки царювання Павла війни разом з іншими заходами довели скарбницю до такої вбогості, що міністр фінансів Г. Р. Державін був змушений знову вдатися до випуску асигнацій. Треба було купити за безцінь всю величезну кількість товарів, що утрудняли торгівлю через закриття митниць. Таким чином, ставилося завдання відродити торгівлю й дістати значний прибуток шляхом штучного підвищення цін.

Фінансова політика Павла І була багато в чому згубною для Росії. Не маючи уявлення про фінанси, імператор втяг державу в багато ризикованих операцій, які привели скарбницю країни до банкрутства.

У часи правління Павла І у справах поточного управління на перший план вийшла військова справа. Урядова система звелася, зокрема, до встановлення казарменої дисципліни в житті суспільства, що викликало невдоволення всіх верств населення.

Серед корисних перетворень можна назвати вирішення селянського питання, вживання заходів щодо поширення промисловості (створення нових заводів і фабрик, упровадження нових видів виробництва), а також адміністративні заходи, спрямовані на централізацію управління основними галузями господарства країни. Вони, безумовно, сприятливо вилинули на розвиток і зміцнення російської економіки.

З іншого боку, фінансова й торговельна політика за часів правління Павла перебувала в тяжкому становищі.

Не маючи чіткої програми реформ, крім армійської, Павло вирішив узятися відразу за все. Це не призвело до позитивних результатів: країна, як і раніше, була економічно відсталою, а в деяких галузях намітилися навіть погіршення в порівнянні з попереднім правлінням.

Політика Павла в поєднанні з його деспотичним характером, непередбачуваністю й ексцентричністю поводження викликала невдоволення в різноманітних соціальних шарах, особливо в середовищі дворянства й в армії, і в результаті призвела до виникнення змови й скинення монарха.









загрузка...

Віртуальна читальня освітніх матеріалів для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посилання на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2008-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.