ВСЕСВІТНЯ ІСТОРІЯ - Золота колекція рефератів - 2018
ЕПІЗОДИ РОСІЙСЬКО-ЯПОНСЬКОЇ ВІЙНИ: ОБОРОНА ПОРТ-АРТУРА
План
Вступ
I. Героїчна оборона Порт-Артура.
1. Причини й привід до війни.
2. Розвиток конфлікту.
3. Бій на морі.
4. Початок воєнних дій на суші.
5. Спроба прориву російської ескадри у Владивосток.
6. Перший штурм Порт-Артура.
7. Другий штурм Порт-Артура.
II. Падіння Порт-Артура.
Висновки
Оборона приморської фортеці Порт-Артур під час російсько-японської війни 1904-1905 рр. — одна з трагічних сторінок історії Росії. Незважаючи на героїзм захисників, російський флот таки зазнав поразки, і загалом війна була програна. Причинами перемоги японців можна назвати: стратегічні помилки царату; дезорганізацію й непідготовленість російського флоту до війни; непродумане бойове розгортання флоту й зосередження головних його сил у Порт-Артурі, що створило японцям сприятливі умови для блокади ескадри; відсутність у росіян підготовлених опорних пунктів в Атлантиці й Тихому океані.
Починаючи з XIX ст. Росія почала виявляти цікавість до Далекого Сходу й поступово поширювати свій вплив на ці землі. Відсутність на приєднаних землях кріпацтва послужило причиною того, що величезні маси трудового населення рушили з центральних регіонів країни на Схід. У 1639 р. росіяни дійшли до берегів Тихого океану. До початку XVIII ст. їх вплив поширився на Камчатку, Курильські острови й Сахалін. У першій половині XVIII ст. володіннями Росії стали Аляска й Алеутські острови.
До середини XIX ст. до складу Російської держави вже входило все Тихоокеанське узбережжя, що омивається Беринговим, Охотським і Японським морями, Аляска, Алеутські й Курильські острови, Сахалін. Однак було необхідно остаточно врегулювати питання про кордон з Японією й домогтися повернення земель у Приамур’ї, захоплених Цинським Китаєм наприкінці XVII ст.
Наприкінці XIX ст. царський уряд продажем 1867 р. США Аляски й Алеутських островів і необгрунтованою поступкою в 1875 р. Японії щодо Курильських островів, які належали Росії, завдав великої шкоди державним інтересам Росії на Тихому океані.
У 70-х рр. XIX ст. особливо велику активність на Далекому Сході проявляє Японія. Реставрувавши 1868 р. владу імператора й прийнявши в 1872-1873 рр. закон про загальну військову повинність, Японія почала війну з Китаєм. Результатом її став Симоносекський договір 17 квітня 1895 р., за яким Китай втратив Корею, Тайвань (Формозу), Пескадорські острови (Пенхуледао), Ляодунський півострів з фортецею Порт-Артур і виплатив велику контрибуцію.
Зростання потужності Японії суперечило інтересам російського царату, який не бажав мати агресивного сусіда біля свого кордону. Заручившись підтримкою Франції й Німеччини, Росія виступила проти умов японо-китайського договору й змусила Японію відмовитися від Ляодунського півострова й Порт-Артура. Це послужило приводом до відкритої боротьби між Росією і Японією й обумовило зближення Китаю й Росії, між якими 1896 р. був укладений договір про взаємодопомогу у випадку нападу Японії на територію однієї з договірних сторін.
Німці, бажаючи створити опорний пункт для свого флоту на Далекому Сході, у листопаді 1897 р. захопили китайський порт Циндао. На прохання китайського уряду допомогти зупинити загарбників Росія відповіла відмовою, не бажаючи вступати в конфлікт із німцями й довідавшись про намір Японії й Англії захопити узбережжя Маньчжурії. Крім того, у грудні 1897 р. російські військові кораблі стали на рейду Порт-Артурі й Талієнвані, а в березні наступного року в місто прибули перші батальйони військ. Через деякий час Китай був змушений передати Росії в оренду на 25 років південну частину Ляодунського півострова з Порт-Артуром і прилеглими островами. Ця територія під назвою Квантунська область була включена до складу Росії, а Порт-Артур став військово-морською базою російської тихоокеанської ескадри.
У січні 1902 р. між Англією і Японією був підписаний договір про нейтралітет, про право сторін втручатися в справи Китаю й Кореї, а також тримати у водах Далекого Сходу флот, що перевершує за силою флот будь-якої третьої держави, надавати технічну допомогу кораблям сторін домовленості. Таким чином, цей союз був спрямований і проти Росії, і проти Китаю й прискорив розв’язання військового конфлікту між Японією й Росією. Розпаленню війни також сприяли правлячі кола США, надавши японцям кошти для її ведення. Японський уряд в ультимативній формі зажадав від царського уряду переглянути всі існуючі договори між Росією, Японією, Китаєм, Кореєю, вивести війська з Маньчжурії й визнати протекторат Японії над Кореєю.
23 грудня Японія повторила свої вимоги щодо Південної Маньчжурії. Її підтримав Т. Рузвельт, офіційно заявивши, що в майбутній війні США дотримуватимуться політики сприятливого для Японії нейтралітету.
Скориставшись непідготовленістю супротивника й сприятливими обставинами, у ніч на 9 лютого 1904 р. Японія розв’язала війну.
Порт-Артур як приморська фортеця являв собою важливий стратегічний пункт на Жовтому морі, оскільки давав можливість флоту постійно тримати під ударами Корейську і Печилійську затоки, тобто найважливіші шляхи японських армій у випадку їхнього висадження в Маньчжурії. Але разом з тим Порт-Артур був погано обладнаний як база флоту. Його внутрішня гавань була тісна й мілководна, мала всього один вихід, причому дуже вузький і мілкий. Зовнішній рейд був небезпечний для стоянки кораблів через свою відкритість. Сама ж фортеця виявилася недостатньо захищеною із суші й з моря. До початку війни Порт-Артур мав 116 діючих гармат, з яких на морському напрямку — 108, а на сухопутному тільки 8. Приморські батареї фортеці являли собою бетоновані спорудження, малостійкі й не пристосовані для боротьби із броненосним флотом японців.
Таким чином, Порт-Артур напередодні війни не був підготовлений до серйозних бойових дій і як військово-морська база не міг гарантувати флоту безпечного базування.
Улітку 1903 р. під час інспекції військ Далекого Сходу Куропаткін ретельно ознайомився з оборонними спорудами Порт-Артура й обороноздатністю фортеці, але після повернення до Петербурга в доповіді цареві спотворив реальну ситуацію. Переоцінивши сили й можливості російських збройних сил на Далекому Сході й недооцінивши супротивника, Куропаткін увів уряд в оману й прискорював наближення збройного конфлікту на Далекому Сході.
На початку січня 1904 р. віце-адмірал Алексєєв, передчуваючи початок війни, звернувся до царя із проханням дозволити оголошення мобілізації військ на Далекому Сході. 12 січня йому було дозволено оголосити введення воєнного стану в фортеці Порт-Артур і у Владивостоці й вжити всебічних заходів для підготовки до війни.
15 січня японці почали підтягувати свої сили. Алексєєв знову звернувся до царя за дозволом оголосити мобілізацію й почати перевезення військ у район зосередження. Крім того, він просив дозволу вивести в море флот для протидії висадженню японських армій у Чемульпо й на північ від нього. Через п'ять днів цар у телеграмі дав дозвіл у разі потреби почати атаку першими, а також вийти в море для спільного плавання й вогню.
4 лютого в Токіо стало відомо, що російська ескадра покинула Порт-Артур. Японський уряд вирішив почати воєнні дії без офіційного оголошення війни, відправити війська в Корею (у Чемульпо) і напасти на російський флот у місці його базування. 6 лютого японський флот у складі 6 броненосців, 14 крейсерів і понад 36 винищувачів і міноносців вийшов у море.
У цей день головний командир Кронштадтського порту С. О. Макаров, хвилюючись за долю російського флоту, подав керівнику морського міністерства адміралові Авелану лист із проханням повернути флот у внутрішній басейн Порт-Артура, але чиновники морського міністерства й Головного морського штабу проігнорували його застереження.
Віце-адмірал Алексєєв не був проінформований про напружені відносини з Японією й розрив дипломатичних відносин і, незважаючи на явні ознаки війни, не вжив заходів щодо приведення в бойову готовність військ і флоту.
У ніч на 9 лютого невелика російська ескадра стояла на зовнішньому рейді, причому підходи до рейду, усупереч здоровому глузду, освітлювалися корабельними прожекторами.
О 6 годині вечора японський флот одержав сигнал про початок операції. Адмірал Того, розділивши свої винищувачі на два загони, послав їх до Порт-Артура й у Талієнван.
Командири першого загону винищувачів, здалеку помітивши освітлені російські кораблі-дозорці, вжили заходів і пройшли до Порт-Артура непоміченими. Атака, що почалася, зазнала невдачі тільки через її погану організацію й розтягнутість у часі. Російська ескадра не зазнала великих втрат.
Уранці 9 лютого під Порт-Артуром з’явилися головні сили Того. Російська ескадра під командуванням адмірала Старка вийшла назустріч супротивникові. Вигляд порт-артурської ескадри майже в повному складі й тактична невигідність положення змусили Того негайно відступити. Старк не переслідував його.
У перший же день війни на морі через безтурботність царських чиновників порт-артурська ескадра зазнала серйозних ушкоджень. Крім підірваних на порт-артурському рейді кораблів, російський флот втратив крейсер «Варяг» і канонерський човен «Кореєць».
Старк, що не виправдав довіри, був замінений С. О. Макаровим, який прибув у Порт-Артур 8 березня й негайно розвинув бурхливу діяльність, прагнучи вдосконалити навички бою у флоті й налагодити зв’язок флоту з береговим відомством. Він разом зі своєю ескадрою дав кілька вдалих боїв японцям. Однак 13 квітня командуючий Тихоокеанським флотом загинув разом зі штабом, підірвавшись на мінній банці, виставленій японськими загороджувачами. Таким чином, він не зміг здійснити своїх оперативних і тактичних планів і намірів. Із загибеллю командуючого активні операції порт-артурської ескадри припинилися.
Після смерті Макарова командування флотом було покладене на Алексєєва. Він негайно переключив усі сили на оборону, ігноруючи нововведення Макарова й жорстко припиняючи спроби окремих командирів діяти в наступальному дусі.
5 травня японці почали висаджування в районі Біцзиво, змусивши відступити команду російських піхотинців, що перебувала тут. Протягом декількох днів японці висадилися й вивантажили все своє озброєння.
Улітку 1904 р. флотом почав командувати далекий від морських справ генерал Стессель. Він наказав роззброїти більшу частину кораблів і зброю списати разом з матросами на берег. До середини червня з кораблів було знято й установлено на позиціях 166 гармат.
Завдяки мистецтву російських мінерів, поганій організації флоту супротивника й незадовільній розвідці, недостатній тактичної грамотності японських офіцерів, Того втратив два свої найкращі броненосці, а також 1 крейсер і 1 канонерський човен.
Загибель адмірала Макарова позначила початок нового етапу війни. Замість того щоб використовувати ескадру у воєнних діях на морі, адмірали Вітгефт і Алексєєв узялися її роззброювати. Японці скористалися сприятливою ситуацією й висадили десант у тилу Порт-Артура, перервавши зв'язок фортеці з армією в Маньчжурії. Японський флот, зазнавши тяжких втрат, продовжував утримувати панування в Жовтому морі й нести блокадну службу. Порт-Артур опинився під загрозою облоги.
Тим часом частини 2-ої японської армії 17 травня зайняли висоти перед Цзиньчжоуською долиною й укріпилися, чекаючи підходу головних сил. Генерал Оку вирішив розпочати атаку укріплених російських позицій силами трьох дивізій і окремої артилерійської бригади, залишивши одну дивізію для прикриття з півночі. Що ж до російської армії, то в районі Цзиньчжоу під загальним командуванням командира 4-ої Східно-Сибірської стрілецької дивізії генерал-майора Фока перебувало близько 18 тис. солдат, хоча безпосередньо для оборони позиції виділялося тільки 3800 осіб під командуванням полковника Третьякова. Отже, японці перевершували росіян у піхоті майже в десять разів.
Уранці 26 травня японці розпочали наступ, але під ураганним вогнем були змушені залягти. Тоді по російських позиціях ударила вся японська артилерія, у тому числі й канонерські човни, що з’явилися в Цзиньчжоуській затоці. До полудня ворог на жодному напрямку не зміг наблизитися до російських окопів на відстань, що дозволяла кинутися в штикову атаку. Подальший стан справ ускладнила нерішучість російського командування. У ніч на 27 травня 5-й полк російський армії відійшов до станції Нангалін. Цієї ж ночі був залишений Дальній, де ворогові дісталося багато цінних трофеїв. Японці просувалися вперед украй обережно й зайняли місто тільки 1 червня.
Під Цзиньчжоу росіяни втратили 37 % солдат і 51 % офіцерів. Значних втрат зазнали також японці. Захоплення передової позиції Порт-Артура, Цзиньчжоу відкрило японцям дорогу до фортеці. Ворогові дістався порт Дальній, через який протягом усієї війни японські армії одержували нові контингенти військ, боєприпаси, продовольство. На початку червня відбувся конфлікт між морським, в особі Вітгефта й Алексєєва, і сухопутним, в особі Стесселя, начальством. Стало зрозуміло, що Стессель — боягуз і панікер, і було вирішено відкликати його з Порт-Артура, однак йому шляхом підробки й обману вдалося втриматися у фортеці.
28 липня японці зайняли панівну на «перевалах» висоту, що дало Стссселю привід наказати військам негайно відходити до фортеці. Почалася облога Порт-Артура.
Наприкінці липня ескадра, що знаходилася в Порт-Артурі, опинилася під загрозою повногознищення. 30 липня генералові Вітгефту було наказано вийти в море й спробувати прорватися у Владивосток. 10 серпня російська ескадра вийшла в море. Японські міноносці й крейсери під командуванням Того почали масований обстріл, у результаті якого був підбитий адміральський броненосець «Ретвізан», порушений лад кораблів, і половина їх повернула назад у Порт-Артур, інша ж пішла на прорив.
Дезорганізація на ескадрі, що відбулася після загибелі Вітгефта, невір’я контр-адмірала Ухтомського в щасливий кінець прориву у Владивосток обумовили припинення бою, що протікав більш-менш сприятливо для росіян.
Японці розуміли, що головним і невідкладним завданням для армії Ногі й флоту є взяття Порт-Артура й знищення російської ескадри. Їм не давала спокою Балтійська ескадра, що готується до виходу на Далекий Схід, оскільки з’єднання російських ескадр загрожувало японцям програшем війни.
Однак фортеця під керівництвом генерала Кондратенка протягом трьох-чотирьох місяців була значно укріплена: були побудовані десятки споруджень, з’явилися укріплення, які й не передбачалося будувати.
14 серпня японці перейшли в наступ. Після кровопролитних боїв ворог захопив Триглаву й Бічну гори, але далі просунутися не зміг і повернув на передгір’я Панлуншаня. За підтримки артилеристів із Зубчастої й Саперної батарей, з Кутової й Дивізіонної гір російські війська перейшли в контратаку й відкинули японців на вихідні рубежі.
16 серпня Ногі й Того в ультимативній формі зажадали від командування Порт-Артура капітулювати. Але Стессель відповів відмовою, оскільки не було ні найменшого приводу до здачі фортеці: вона була сильна у всіх планах. Загальний штурм був призначений японським командуванням на 19 серпня.
Основні бої проходили на Північному фронті, особливо біля неприступних Водопровідного й Кумірненівського редутів. Кровопролитні бої йшли також біля І і II редутів, а також між І і II фортами. Триденний бій показав, що головного удару японці завдають на Східному фронті. Тому частина підрозділів Західного фронту в ніч на 22 серпня була знята для посилення резервів на східному напрямку. Увечері генерал Кондратенко зажадав від своїх військ стояти на смерть.
На четвертий день розгорнулися бої на Східному фронті. Діючі раніше на І і II редутах частини ворога були значно посилені. Атакуючі ланцюги змінювали один одного. Удень через загрозливе становище генерал Кондратенко вивів на передній край морський десант. Моряки вибили японців з редутів і закріпилися на їхніх руїнах. Обидві сторони зазнали величезних втрат. Артилерія японців засипала редути снарядами. Горбатовський, командир укріплення, не одержавши підкріплення від коменданта фортеці Смирнова, був змушений відступити перед атакою японських частин. Супротивник зайняв руїни російських опорних пунктів і вклинився в головну лінію оборони.
Під час цих боїв Стессель зібрав військову раду, на якій панікуючі генерали й полковники, заражаючи офіцерів капітулянтськими настроями, записали в журналі ради 15 пунктів про недоліки Порт-Артура як фортеці.
23 серпня генерал Кондратенко під прикриттям артилерійського вогню з кораблів організував великомасштабну операцію зі знищення японців, у результаті якої 24 серпня Ногі був змушений припинити штурм.
Підводячи підсумки першого штурму Порт-Артура, слід вказати на повну поразку японців, які переоцінили свої можливості й не прийняли до розрахунку мужність і героїзм російських захисників. Серпневі бої під Порт-Артуром стали першим успіхом росіян у цій війні. Зазнавши величезних втрат, японці були змушені перейти до довгострокової облоги фортеці, що сильно сплутало всі їхні плани.
До першої половини вересня були проведені значні роботи щодо укріплення Порт-Артура. Використавши перепочинок, захисники відновили зруйновані укріплення й упорядкували артилерію.
19 вересня, одержавши підкріплення, армія Ногі почала новий штурм, відкривши стрілянину по позиціях у напрямку редутів і гір Довгої й Високої. У результаті атаки Довга впала. Що ж до Високої гори, втрата якої загрожувала російському флоту повним знищенням, то спроби японців захопити її з 19-го по 22 вересня закінчилися провалом. Боячись остаточно знекровити облогову армію, японське командування віддало наказ припинити бої й чекати важку облогову артилерію. На цьому закінчився другий штурм фортеці.
Протягом вересня японські сапери вели навколо Порт-Артура активні підривні роботи. 1 жовтня ворог уперше застосував 11-дюймові гаубиці, снаряди яких пробивали бетонні склепіння фортів і стіни казематів. Із цього часу Порт-Артуру стояти залишалося недовго. Після чергового безрезультатного штурму Ногі вирішив кинути всі сили на захоплення гори Високої. Починаючи з 27 листопада й по 6 грудня велися запеклі бої за цей стратегічно важливий пункт, гора кілька разів переходила з рук у руки, але в результаті японці повністю захопили Високу. Наступного дня була знищена вся російська ескадра.
15 грудня від прямого влучення в каземат ворожого снаряда загинув фактичний керівник і душа оборони — Р. І. Кондратенко. З його смертю почалася підготовка до капітуляції фортеці. Призначивши начальником сухопутної оборони свого однодумця Фока, Стессель наказав йому прискорити здачу фортеці. Приводом до капітуляції стало падіння III форту. На зібраній військовій раді, однак, більшість офіцерів не підтримали Стесселя, висловившись за подальшу боротьбу. Зрозумівши, що прямо вирішити це питання не вдасться, зрадники почали діяти таємно. Стессель відправив цареві телеграму, текст якої суперечив рішенню ради й перекручував факти: у ній повідомлялося, що в гарнізоні почалися епідемії, немає зброї.
1 січня 1905 р., незважаючи на завзяті бої під Порт-Артуром, генерал Стессель учинив акт зради й відправив парламентера до генерала Ногі.
Уночі росіяни залишили першу лінію оборони. Увечері із Золотої гори були подані умовні сигнали для знищення кораблів. Незважаючи на накази Стесселя, захисники, не бажаючи збільшити трофеї японців, приводили в непридатність озброєння й спорядження. З метою утруднити вхід у гавань японським кораблям на фарватері були затоплені два кораблі.
У ніч на 2 січня полкові прапори, секретні документи, різні реліквії й цінності армії й флоту були завантажені на міноносець «Ставний», який вночі вийшов у море й, вправно маневруючи, обдурив японців і щасливо досяг китайського порту Чифу. Успішно прорвали блокаду також ряд міноносців і кілька мінних і парових катерів.
2 січня 1905 р. Порт-Артур, незважаючи на наявність боєздатних частин, достатню кількість озброєння і їстівних припасів, був зданий ворогові. Відповідно до документів, захисники мали у своєму розпорядженні 610 гармат, 207 855 снарядів, до 50 тис. пудів борошна, 2944 коней для забою тощо.
Капітуляція Порт-Артура стала безславним кінцем блискучої оборони російської армії й розв’язанням питання про перевагу на морі.
Порт-Артур упав на 329-й день після початку війни. Під час оборони російські солдати й матроси виявили стійкість і небачену мужність, прикувавши до себе стотисячну армію японців і майже весь їхній флот і давши Куропаткіну можливість зосередити в Маньчжурії більші, ніж у ворога, сили.
Оборона Порт-Артура ясно показала необхідність однакового захисту приморської фортеці як із суші, так і з моря.
Вирішальне значення в падінні фортеці зіграли стратегічні помилки в плані війни, матеріальна непідготовленість до тривалої оборони, бездарність і зрадництво командування.
Непродуманість у створенні захисних укріплень і комплектуванні озброєння приморської фортеці поставила флот під удар. У свою чергу, російська ескадра через бездарність командування не зуміла завоювати панування на морі, а пізніше прорвати блокаду японців і зосередити всі свої ресурси для оборони військово-морської бази.
Керівники армії й флоту не зрозуміли значення флоту в цій війні, забувши, що його основні бойові сили призначалися не для оборони баз, а для боротьби з ворогом головно на морі.
Оволодіння Порт-Артуром коштувало японцям колосальних жертв — понад 110 тис. осіб, 21 бойовий корабель і багато допоміжних судів на морі загинули.
Утрати царської армії склали понад 9500 чоловік у сухопутних військах і близько 7700 моряків.
Оборона Порт-Артура оголила внутрішні проблеми в Російській державі. Народ не бажав продовження війни, і царський уряд, сподіваючись, що війна зіграє роль каталізатора в зміцненні його політичного положення й допоможе задавити революцію, прорахувалося. Війна лише прискорила назрівання революції.
22 січня 1905 р. у Петербурзі був зроблений перший крок у боротьбі російського народу проти царату. Почалися масові страйки робітників, згодом до них приєдналося селянство, студентство, демократична інтелігенція. Таким чином, програвши через власну дурість, боягузтво й безпорадність у війні з Японією, царська влада зазнала поразки й на «(внутрішньому фронті» — почалася загальнонародна революція.