Матеріали для Нової української школи 1 клас - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

ВСЕСВІТНЯ ІСТОРІЯ - Золота колекція рефератів - 2018

Л. ТРОЦЬКИЙ — РЕВОЛЮЦІОНЕР І ПОЛІТИК

План

1. Відомий революціонер.

2. Політична біографія Л. Троцького.

3. Формування Троцького як революціонера.

4. Троцький у дореволюційному соціал-демократичному русі.

5. Всесвітня слава.

6. Боротьба за владу.

7. Політичний емігрант.

8. Роль Троцького в історії.

Л. Троцький — відомий революціонер, політичний діяч, публіцист. Революція зробила його всесвітньо відомим, вона ж волею його продовжувачів перетворила Троцького на вигнанця. Відбита й перекручена хвиля революції вбила його на чужині. Троцький — один з яскравих символів російської революції, з її зльотами й падіннями, надіями й розчаруваннями.

Бронштейн Лейба Давидович (псевдонім — Троцький) народився 25 жовтня (7 листопада) 1879 р. у селі Янівка Єлисаветградського повіту Херсонської губернії в заможній єврейській родині.

У 1888 р. Троцький вступив до підготовчого класу Одеського реального училища Святого Павла, де навчався з великою ретельністю. Після закінчення училища Троцький перебрався до Миколаєва, щоб закінчити сьомий клас училища.

1896 р. став переломним для Троцького. Вій закинув навчання й вступив до «комуни» Швиговського. Крім нього, до неї входили старший брат Троцького Олександр і ще 5 осіб. Тут Троцький познайомився зі своєю майбутньою першою дружиною Олександрою Соколовською. Після закінчення Троцьким Миколаївського реального училища на настійну вимогу батьків він повернувся до Одеси, де якийсь час відвідував лекції на математичному факультеті університету. Однак університет був покинутий, Троцький включився в напівлегальну роботу в гуртках радикально настроєної молоді Миколаєва, але незабаром привернув увагу поліції й був змушений покинути місто.

Зі зростанням у 1897 р. революційних настроїв по всій Росії Троцький і його друзі налагодили зв’язки з робочими кварталами Миколаєва й протягом року створили близько десяти гуртків. Так на півдні Росії виникла ще одна організація, яку за пропозицією Троцького назвали «Південно-російським союзом», ним також був написаний статут нової організації.

Троцький почав писати прокламації й статті в газету «Наша Справа». Одночасно з пробою пера він випробував себе і як оратор на травневих святах. Завдяки зусиллям Троцького і його сподвижників удалося налагодити зв'язки з одеськими соціал-демократичними колами.

Наприкінці 1898 р. Союз був розгромлений, Троцький заарештований і засуджений до чотирьох років заслання до Східного Сибіру. У цей час Троцький одружився з О. Соколовською. З народженням дочки Зіни восени 1900 р. молода родина влаштувалася в селі Усть-Кут Іркутської губернії. Тут Троцький зійшовся з молодим Ф. Е. Дзержинським, М. С. Урицьким і під їх впливом почав серйозно замислюватися над проблемами суспільного розвитку, тактикою революційної боротьби, заглибився у вивчення марксизму.

Подальше наростання революційних подій у Центральній Росії призвело до виникнення перших соціал-демократичних організацій у Сибіру. Троцький налагодив з ними стосунки, через них встановив зв’язок із закордоном. Улітку 1902 р. Троцький з родиною (у них народилася ще дочка Ніна) переїхав до Верхоленська, звідки в серпні 1902 р. вирішив утікати. Дружина повністю підтримала його, і хоча надалі Троцький і Соколовська зустрічалися епізодично, вони зберегли ідейний зв’язок і дружбу.

Троцький зупинився в Самарі, де розміщався тоді російський штаб «Іскри», очолюваний Г. М. Кржижановським. У Самарі Троцький одержав запрошення Леніна зустрітися й у жовтні 1902 р. приїхав до Лондона. Ця зустріч ознаменувала перехід Троцького на шлях професійного революціонера. Ленін оцінив запал Троцького, прагнення відстоювати власну думку, і той (із властивою йому енергією) відразу ж включився в повсякденну роботу. Він виконував численні ленінські доручення, паралельно посилено займаючись самоосвітою.

У Європі Троцький восени 1902 р. познайомився зі своєю майбутньою другою дружиною Н. І. Сєдовою, від їхнього шлюбу було двоє синів — Лев і Сергій. Протягом листопада 1902 р. — березня 1905 р. Троцький активно публікувався в «Іскрі», продемонструвавши у своїх статтях уміння аналізувати й осмислювати проблеми суспільного розвитку Росії, завдання революційної соціал-демократії.

Ідейні позиції Троцького на той момент вирізнялися нечіткістю, що обумовлювало хиткість його політичної платформи й посилювалося схильністю до зміни принципів під впливом тієї або іншої особистості. Ця особливість поводження Троцького багато в чому визначила його політичний портрет. Будучи прибічником Леніна, він, натхненний Мартовим, Аксельродом і іншими лідерами меншовиків, розгорнув справжню війну проти ленінських ідей про партію й фактично став одним із авторів першого фракційного документу меншовизму.

Перша велика праця Троцького «Наші політичні завдання» (1904 р., Женева), по суті, представляла маніфест російського меншовизму. У книзі Троцький критикував ленінську платформу з організаційних питань і намагався заперечити необхідність наявності організованої політичної партії пролетаріату.

Восени 1904 р. Троцький посварився з лідерами меншовиків і виїхав до Мюнхена з лекціями й рефератами. Але довідавшись із газет про події 9 січня 1905 р. у Росії, Троцький заквапився на батьківщину. Прибувши до Петербурга у середині жовтня, вже 27 листопада він очолив Петербурзьку Раду робочих депутатів, де яскраво розкрилися його сильні сторони політичного діяча, організатора мас, публіциста. Однак 3 грудня, прямо на засіданні, Троцький і весь його виконком були арештовані. Він провів в ув’язненні п’ятдесят сім тижнів і взимку 1907 р. був засланий вічнопоселенцем до Сибіру. 10 січня глибоко вночі групу засланців доставили на Миколаївський вокзал, загнали в тюремний вагон із гратами й відправили в сибірське містечко Обдорськ. На тридцять п’ятий день дороги обоз із засланцями її охороною добрався до міста Березова, де Троцький знову зважився на втечу. Підкупивши місцевого селянина Б. Батмошева й зирянського оленяра, він у лютневий мороз на оленях проїхав за тиждень понад 700 км і добрався до Уралу, де пересів на потяг і через 11 днів прибув до Петербурга.

З Петербурга Троцький відразу виїхав у Фінляндію, де відвідав Лені най Маргова. У невеликому містечку Огльбю Троцький описав свою втечу в книжці «Туди й назад» і на отриманий гонорар через Стокгольм виїхав до Західної Європи, де 30 квітня взяв участь у п’ятому лондонському з’їзді РСД РП. На з’їзді Троцький знову зайняв нечітку позицію, намагаючись лавірувати між більшовиками й меншовиками. Популярність його досягла піку.

В еміграції Троцький провів десять років. Він жив у Відні, брав активну участь у його політичному житті, вступивши в австрійську соціал-демократичну партію. Уважно стежив за політичним життям Німеччини, регулярно підтримував контакти з її вождями К. Каутським, К. Цеткін. Троцький налагодив співробітництво з газетою «Правда», навколо якої згрупувалися перші троцькістські кадри в РСДРП: М. Скобелєв, А. Іоффе, В. Коїш, М. Урицький та інші. Але загалом Троцький у цей час не відігравав значної ролі в міжнародному русі.

У квітні 1912 р. віденська «Правда» припинила своє існування, і Троцький у серпні 1912 р. створив Серпневий блок, де намагався реалізувати свої ідеї. Однак розуміючи неефективність своєї задумки, він у вересні 1912 р. виїхав на Балкани кореспондентом від «Київської думки».

У серпні 1914 р. Троцький з родиною виїхав через Цюріх до Парижа, де працював редактором різних ліво-соціалістичних газет. У листопаді 1916 р. ордером паризького префекта поліції Троцький був висланий до Іспанії, у Сан-Себастьян, звідки незабаром переїхав до Мадрида. Тут його теж прийняли досить холодно, заарештувавши, а потім разом із дружиною й сипами 25 грудня на іспанському пароплаві «Монсерат» вислали до Америки.

В Америці Троцький багато спілкувався з Бухаріним, підтримував контакти з газетами «Форвертс» і «Колл», аз квітня 1917 р. почав видавати свій незалежний друкований орган за назвою «Класова боротьба».

Повідомлення про Лютневу революцію в Росії сколихнуло побут родини Троцького, який щойно почав налагоджуватися. Він вирішив повернутися до Росії і 4 травня прибув з родиною до Петрограда. Тут його зустріла делегація з Міжрайонної організації РСДРП на чолі з Урицьким і делегація від більшовицького ЦК на чолі з . Г. Ф. Федоровим.

Уже 5 травня Троцький виступив у Петроградській раді, причому його кандидатуру до складу виконкому Ради внесли не міжрайонці, а більшовики. Троцький значно полівів, його популярність швидко набирала силу.

У травневі дні Троцький брав активну участь у мітингах і демонстраціях, а на першому всеросійському з’їзді Рад з деяких питань він блокувався з більшовиками, зокрема в осуді підготовки наступу російської армії на фронті. У липневі дні він разом із Леніним, Зинов'євим, Каменевим, іншими лідерами РСДРП(б) застерігав робочі й солдатські маси від необачних кроків, наприклад від проведення антивоєнної демонстрації 4 липня, метою якої було повалення Тимчасового уряду.

У липні 1917 р. Троцький добровільно здався Тимчасовому уряду й був ув’язнений у «Хрестах», де не знизив своєї політичної активності, публікуючи статті й замітки в більшовицькому «Робітнику й солдаті», журналі «Уперед» та інших друкованих виданнях. У в'язниці він написав дві роботи: «Що ж далі? (Підсумки й перспективи)» і «Коли ж кінець проклятій бойні?», де повторив свої колишні міркування проте, що революція може бути тільки пролетарською, навіть більше того — загальноєвропейською.

2 вересня Тимчасовий уряд був змушений звільнити з «Хрестів» Троцького й всіх соціал-демократів, арештованих у липневі дні: Каменєва, Луначарського, Коллонтай та ін.

25 вересня (8 жовтня) на перевиборах членів виконкому Петроградської ради Троцький увійшов до виконкому разом із 13 більшовиками й був обраний головою Ради. 25 жовтня почав роботу другий з’їзд Рад, який у законодавчому порядку закріпив перехід влади до більшовиків, ухвалив Декрети про мир і про землю, затвердив «за доповіддю Троцького перший радянський уряд — Раду Народних Комісарів, створений винятково з представників РСДРП у складі 15 осіб».

У листопаді 1917 р. Троцький активно втілював у життя платформу більшовиків, підтримував у більшості питань погляди Леніна. Через деякий час він став паркомінсправом, очоливши на 3 місяці радянську дипломатію. Троцький брав участь у розв’язанні складних проблем

із підготовки демобілізації армії, а також проведення Установчих зборів, очолив радянську делегацію на переговорах з німцями про мир у Брест-Литовську. Виявлені Троцьким у ході придушення лівоесерівського заколоту рішучість і безкомпромісність, готовність іти до кінця у відстоюванні завоювань Жовтневої революції, швидкість, чіткість у вживанні необхідних заходів справили велике враження на Леніна й ЦК загалом.

14 березня 1918 р. Троцький був призначений членом Вищої військової ради й виконувачем обов’язків голови Ради. 6 квітня Троцький став одночасно наркомом з морських справ, змінивши на цій посаді Дибенка. Тут він зайнявся реорганізацією Червоної армії.

Військова політика Троцького будувалася на репресіях, уже в серпні 1918 р. він почав розстрілювати комуністів, кидати їх у концтабори й в’язниці. У військовій кампанії літа—осені 1918 г. Троцький ясно продемонстрував відсутність здібностей до військового керівництва і з січня 1920 р. був змушений переключитися на іншу сферу діяльності — відновлення зруйнованої вкрай економіки країни.

Рішенням Раднаркому від 27 січня 1919 р. Троцький був призначений головою міжвідомчої комісії з питань трудової повинності, де займався питаннями комплектування трудових армій з військових підрозділів, що припинили бойові дії. Однак уже до весни 1920 р. стала очевидною неспроможність трудармій як форми організації трудових відносин.

23 березня постановою ВЦВК Троцький тимчасово посів посаду наркомшляхів. Найзначнішою подією став виданий 22 травня Головним управлінням шляхів сполучення наказ 1042, у якому ставилося завдання за 4,5 року відремонтувати третину поламаних машин. Характерно, що цей наказ був одним з небагатьох, виконаних точно в строк. Він зіграв велику роль у налагодженні роботи транспорту, у відбудові народного господарства й організації планового розвитку економіки.

Діяльність Троцького на посаді наркомшляху сприяла зняттю напруженості в галузі машинобудування, забезпеченню паливом, іншою стратегічно важливою сировиною й матеріалами народного господарства країни.

Троцький умів точно оцінювати масштаби конкретного явища, швидко приймати рішення, планувати й організовувати наявні ресурси з урахуванням найближчої перспективи, грамотно пропагувати виробничі досягнення, сприяти поширенню передового досвіду. Негативними рисами господарської діяльності Троцького стали тверде адміністрування й мілітаризація праці, примус і залякування.

Закінчення Громадянської війни ознаменувало новий етап у житті Троцького. Не зумівши швидко перебудуватися, він стрімко скочувався донизу.

Змучений народ вимагав виконання обіцянок, даних йому революцією. Однак погляди на те, як це робити, у керівників більшовицької партії виявилися різними. Троцький на Політбюро, особливо під час відсутності Леніна, різко критикував безконтрольність апарату й неефективність державного управління, що багатьма партійними керівниками було розцінено як претензії на роль нового лідера. Проти Троцького виник союз Сталіна із Зинов’євим і Каменевим, які різко не сприймали його незалежну позицію, у результаті чого під час обговорення яких-небудь питань на засіданнях ЦК він постійно опинявся у меншості.

З осені 1923 р. Ленін почав поступово відходити від справ. Натомість Троцький серйозно занедужав, прохворівши весь залишок осені й всю зиму, що розв’язало руки Сталіну і його тимчасовим союзникам. Вони почали кампанію щодо обмеження авторитету й впливу Троцького, його прихильники непомітно замінялися іншими, лояльнішими до «трійки». Сталін виявився неперевершеним майстром закулісних інтриг, організувавши цілеспрямований процес ослаблення ролі й місця одного з головних героїв революції й Громадянської війни. Однак вага й авторитет Троцького були поки досить значними, крім того, напруження в боротьбу приніс лист Троцького, адресований членам ЦК і ЦКК РКП(б) і підписаний ним 8 жовтня 1923 р., у якому він, по суті, кинув перший виклик бюрократії ЦК.

Через тиждень Троцький підготував ще один лист, заручившись підписами 46 комуністів, серед яких були відомі більшовики: Антонов-Овсієнко, Осинський, Преображенський, П’ятаков, Сапронов та інші. Суть листа полягала в протесті проти узурпації «ієрархією секретарів» влади в партії й державі, проти небезпеки посилення бюрократизації суспільства.

Наприкінці жовтня 1923 р. па об’єднаному пленумі ЦК і ЦКК Сталін за допомогою оргбюро й секретаріату ЦК кваліфікував заяву Троцького як відверто «фракційну». Обмінявшись із Троцьким публічними обвинуваченнями, Сталін зажадав «засудити Троцького». Пленум підтримав Сталіна й запропонував Троцькому «взяти надалі ближчу й більш особисту участь у практичній роботі». Таким чином, Троцькому повідомили, що всіх улаштовувало перетворення партії на жорстко організований орден.

Смерть Леніна відкрила дорогу бюрократії, а Троцький опинився в глибокій ізоляції. Не вдавшись до сили військового відомства, яке він очолював, Троцький втратив останню можливість прилучитися до верхівки влади.

Апарат під проводом «трійки» проводив масовану атаку, остаточно заглушивши голос Троцького. «Трійка», і особливо Сталін, у результаті цієї кампанії набули популярності непохитних прихильників ленінізму, захисників його вчення, готових рішуче розвінчати знаменитого вождя, який виявився відступником. З цього періоду почалася фальсифікація історії російської революції, спрямована на популяризацію діяльності Сталіна, який у той час був абсолютно непримітним статистом. Паралельно Сталін почав «чищення» партійних рядів, неухильно домагаючись відставки з важливих постів прихильників Троцького. Протягом декількох років навколо Троцького утворився вакуум: були змінені багато командувачів округів, армій, управлінь. Млявість і безініціативність Троцького зіграла на користь Сталіну і його оточенню. Не бажаючи вирішувати злободенні питання життя країни й партії, Троцький захопився літературною діяльністю, відсторонився від обговорення поточної політики. Його схвалення рішень ЦК, підтримка лінії партійного керівництва створили враження слабкості, провини, непевності. Поразка Троцького невблаганно насувалася.

Після смерті Леніна, який своїм спадкоємцем більше бачив Троцького, аніж Сталіна, останній перейшов в активний наступ. Зовні Троцький підтримував своє реноме бійця й революціонера, але для проникливих людей був зрозуміло: голова Реввійськради вже програв.

У січні Троцький був знятий з посади наркома з військових справ, а трохи пізніше — і з посади голови Реввійськради республіки. Таким чином, Сталін усунув свого найнебезпечнішого конкурента з політичної арени, зробивши його безпечним. Йому були знайдені відразу три посади, які не давали можливості опальному лідерові відігравати хоч якусь помітну роль у політичному житті країни. Троцький очолив Концесійний комітет, Електротехнічне управління й став Головою науково-технічного управління промисловості. На початку він з ентузіазмом взявся за роботу, зацікавившись можливістю поставити науку на служіння новоствореному суспільству. Троцький відвідував лабораторії, організовував зустрічі з ученими, проводив наради інженерно-технічних працівників. Створювалося враження, що він цілком задоволений своїм життям і скромною роллю «технократа».

Однак гострі публікації в пресі проти троцькізму не дали Троцькому втекти від політичної дійсності — він повернувся до активної політичної діяльності. У «трійці» назрівав розкол: Зинов’єв і Камєнєв були незадоволені співробітництвом зі Сталіним, розуміючи, що лише зміцнюють бюрократичний режим у партії, готують грунт для диктатора. Зинов’єв і Камєнєв переметнулися до Троцького, який, до речі, не дуже покладався на своїх нових союзників.

У партії йшли дебати про шляхи й темпи будівництва соціалізму. Троцький уважав, що доля революції в Росії залежить від міжнародного революційного процесу, але одночасно закликав розпочати рішучі перетворення в країні. Це протиріччя помітив Сталін і почав чекати можливості остаточно розгромити свого головного ворога.

На XIV з’їзді партії зі співдоповіддю від опозиції виступили Зинов’єв і Камєнєв, але їх слова фактично не були почуті. У жовтні 1926 р. Троцький одночасно із Зинов’євим був виведений з Політбюро ЦК. Фактично залишившись осторонь від справ, Троцький запізно кинувся збивати опозиційну Сталіну організацію усередині партії. Восени 1927 р. він розвинув надзвичайну активність: збирав прихильників, проводив нелегальні наради, організовував групи політичної боротьби, намагався налагодити видання опозиційних матеріалів. Троцький виступав в інститутах, писав численні заяви до ЦК, приймав іноземних кореспондентів.

Усвідомлюючи реальне положення, незважаючи на постійний контроль ДМУ, восени 1927 р. опозиція вирішила дати останній бій. У вересні вона представила програму реформ і виступила з вимогою, щоб наступний ЦК, обраний на XV з'їзді, не залежав від апарату. Зштовхнувшись із забороною ЦК поширювати цю програму серед делегатів з’їзду, опозиція видала підпільний тираж. Це стало приводом для знищення всієї організації. 21- 23 жовтня на об’єднаному пленумі ЦК і ЦКК Троцький і Зинов’єв були виключені з ЦК партії. Але Троцький не скорився й 7 листопада завдав останнього удару: під час святкової демонстрації він і його сподвижники в різних містах країни розгорнули гасла зі своїми закликами. Але позитивного результату це не принесло: 14 листопада Троцького виключили з партії па спеціальному засіданні ЦК і ЦКК, а 16 січня 1928 р. разом з родиною вислали в Алма-Ату.

Однак і цей явний провал не зломив Троцького. Він занурився в літературну й публіцистичну діяльність, налагодив листування з усіма видатними діячами опозиції: Радеком, Смілгою, Мрачковським, Сапроновим, Сосновським, Смирновим.

Ця активність Троцького не подобалася Сталіну. Він не бажав терпіти наявність будь-якої опозиції, що заважає здійсненню грандіозної за планами й масштабами й лиховісної за наслідками революції, проведеної ним зверху. Не наважуючись усунути фізично або кинути Троцького у в’язницю, Сталін вирішив вигнати його з країни. 20 січня 1929 р. Троцький був висланий із СРСР.

Близько чотирьох з половиною років Троцький прожив у Туреччині на невеликому острові Принпіко, де не припиняв писати антисталінські статті, у яких критикував не тільки Сталіна, але й ОДНУ.

У серпні 1933 р. Троцький переїхав до Франції, але через конфлікт із владою був змушений у червні 1935 р. перебратися до Норвегії, де оселився в невеликому сільці Вуксхолл. Показовою подією в цей період став напад на їхній будинок норвезьких фашистів.

Але й у Норвегії Троцькому не вдалося осісти надовго. На початку 1937 р. він із дружиною відплив з Норвегії до Мексики й оселився в Мехіко. Життя за кордоном у Троцького складалося важко: не маючи постійної роботи, він утримував себе й родину тільки за рахунок своєї літературної діяльності.

В останнє десятиліття свого життя Троцький ясно усвідомлював необхідність нового, не схожого на колишні, Інтернаціоналу (IV Інтернаціонал). У результаті колосальної роботи Троцького у вересні 1938 р. у Франції він був офіційно утворений. Утворення IV Інтернаціоналу «ознаменувалося виходом троцькістських груп з компартій і Комінтерну в багатьох країнах світу, їхнім конституюванням у незалежні організації, спробою налагодити контакт із партіями II Інтернаціоналу».

У 1937-1938 рр. діяльність Троцького була зосереджена на коментуванні політичних процесів у Росії, а також на участі в контрпроцесах, організованих демократично настроєною інтелігенцією СІНА, Франції, Мексики й інших країн. Але моральне піднесення Троцького швидко спало: світ виявив байдужість до долі вигнанця й до його ідей. Його підтримувала лише невелика групка прихильників. Усе це надломило Троцького.

Троцький завжди ставився до оточення з деякою зверхністю, що заважало йому зблизитися з людьми й обзавестися близькими друзями. Лише в останні роки свого життя він помітно змінився, тужив за батьківщиною, вивчав російську історію, роботи блискучих російських письменників, поетів, мислителів, художників.

І навесні 1939 р. за допомогою американських прихильників Троцький купив великий будинок у передмісті Мехіко й, рятуючись від постійних загроз місцевих і московських сталіністів, перетворив його на подобу фортеці: були укріплені стіни й ворота будинку, установлена сигналізація, поставлена озброєна охорона. Життя Троцького перетворилася на боротьбу за виживання.

Останні рік-півтора свого життя Троцький працював над створенням політичної біографії Сталіна. 24 травня 1940 р. на дім Троцького був вчинений напад, але йому з дружиною чудом удалося врятуватися. Наступний напад поставив крапку в житті Троцького: 20 серпня найнятий НКВС іспанець Р. Меркадер завдав Троцькому смертельної рани. 21 серпня 1940 р. Троцький помер.

Особистість Троцького цікава й не піддається однозначній оцінці: історія знає його як першого комуністичного вождя, що виступив проти сталінізму, безкомпромісну особистість, що стояла біля джерел державотворення. Але разом з тим він виявив себе прихильником насильства, духовно агресивним, непримиренним до всього некомуністичного. Троцький «сполучив у собі бунтівливість духу російських революціонерів, їхній радикалізм, подвижництво з крайнім якобінством і готовністю фанатично служити ідеї».

Роль Троцького в історії суперечлива. Людина зі своєрідним розумом, сильною волею, неординарна і в чомусь парадоксальна, він назавжди посів видне місце в пам’яті людей.









загрузка...