Матеріали для Нової української школи 1 клас - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

ВСЕСВІТНЯ ІСТОРІЯ - Золота колекція рефератів - 2018

ВЕЛИКА ВІТЧИЗНЯНА ВІЙНА

План

1. Радянський Союз напередодні війни.

2. Початок війни й розвиток воєнних дій.

3. Мобілізація сил.

4. Смоленський бій.

5. Оборона міст.

6. Створення антифашистської коаліції.

7. Розгром німецьких військ під Москвою. Стратегічна оборона влітку й восени 1942 р.

8. Підсумки Великої Вітчизняної війни.

XVIII з’їзд ВКП(б), що відбувся в березні 1939 р., сформулював основне економічне завдання: наздогнати й перегнати капіталістичні країни у виробництві продукції на душу населення. На вирішення цього завдання приділялося 10-15 років. На з’їзді був розглянутий і затверджений план третьої п'ятирічки (1938 —1942).

Народ з ентузіазмом зустрів рішення з’їзду, але, однак, морально-психологічний стан суспільства залишався суперечливим. Поряд з гордістю за свої трудові успіхи й вірою у світле віддалене майбутнє, людей пригнічувало почуття страху, непевності в завтрашньому дні через масові репресії. Суворі заходи, спрямовані на зміцнення трудової й виробничої дисципліни, не дали бажаного результату. План трьох років третьої п’ятирічки виконаний не був.

Зовнішня загроза сприяла розвитку військового виробництва, особливо на сході країни (Поволжя, Урал, Сибір). Тут ішло інтенсивне будівництво оборонних підприємств, що грунтуються па місцевій паливно-металургійній базі. Укрупнювалися науково-дослідні організації, на провідних оборонних заводах створювалися конструкторські бюро й дослідні цехи; активно діяли закриті КБ, де працювали репресовані фахівці. Особливе значення надавалося створенню новітніх видів бойової техніки. Були розроблені перспективні зразки військової техніки: важкий танк КВ, середній танк Т-34; літаки: винищувачі Як-1, ЛаГГ-3, МиГ-3; штурмовик Іл-2, бомбардувальник Пе-2; реактивні установки на машинах (катюші) тощо. Однак, незважаючи на високі темпи розвитку оборонної промисловості, налагодити масовий випуск нової техніки до початку війни не вдалося.

З кінця 30-х рр. радянське командування взяло курс на інтенсивне підвищення боєздатності Збройних сил. У результаті значно зросла їхня загальна чисельність, були сформовані додаткові механізовані, авіаційні, стрілецькі, танкові дивізії, збільшилися повітряно-десантні війська й інженерно-технічні частини. Велика увага приділялася підготовці нових кадрів: була розширена мережа військових училищ, діяли 19 військових академій. Однак під час масових репресій 30-х рр. було знищено 80 % вищого офіцерського складу й заповнити ці втрати так і не вдалося. Командний склад вирізнявся низьким професійним рівнем, передові способи збройної боротьби не були освоєні, радянська військова доктрина грунтувалася на наступальному характері й практично не припускала тривалих оборонних дій. Усе це обумовило великі поразки Червоної армії на початку війни.

Численні протиріччя між імперіалістичними державами породили нову війну. 1 вересня 1939 р. гітлерівська Німеччина вдерлася у межі Польщі. Англія й Франція, пов’язані з Польщею Пактом про взаємодопомогу, оголосили війну Німеччини. Почалася Друга світова війна. Але Англія й Франція, вступивши у війну, не надали Польщі ніякої практичної допомоги, оскільки прагнули спрямувати агресію фашистських держав на схід, проти СРСР. Це призвело до розгрому Польщі німецькою армією. Польський уряд і військове командування втекли з країни.

Захоплення німецькою армією Польщі активізувало до дій уряд Радянського Союзу, тому що в східних районах Польщі проживало 13 млн українців і білорусів. 17 вересня 1939 р. Червона армія вступила в Західну Білорусію й Західну Україну. Було повернуте Литві місто Вільнюс.

Восени 1939 р. були підписані пакти про взаємодопомогу між Радянським Союзом і урядами Естонії, Латвії й Литви, що відповідало національним інтересам народів СРСР і Прибалтики.

Проблемами СРСР поспішили скористатися уряди Англії й Франції за підтримкою уряду США: надавши Фінляндії збройну допомогу, вони спробували перетворити війну проти Німеччини на війну проти СРСР.

Значні військові успіхи Червоної Армії, що захопила так звану «лінію Маннергейма», схилили фінів до мирних переговорів. 12 березня 1940 р. був підписаний радянсько-фінський мирний договір, за яким до СРСР відійшли Карельський перешийок, ряд островів у Фінській затоці й деякі інші території. Мирний договір з Фінляндією також забезпечував безпеку Ленінграда, баз Балтійського флоту, Мурманська й Мурманської залізниці.

Мирним шляхом удалося вирішити питання про повернення СРСР території Бессарабії й Північної Буковини в червні 1940 р.

Тим часом Німеччина переможно прямувала Європою. Улітку 1940 р. гітлерівці розгромили Францію. Уже впертій половині 1941 р. Німеччина захопила Данію,

Бельгію, Голландію, Норвегію, Люксембург, Грецію і Югославію. Гітлерівські війська були введені в Болгарію, Угорщину й Румунію. Таким чином, Німеччина одержала у своє розпорядження ресурси найбільш економічно розвинених країн Європи й почала прискорену підготовку війни проти СРСР. Загроза військового нападу на СРСР зростала.

Радянський уряд прагнув усіма силами запобігти розв’язанню війни, виконуючи всі пункти радянсько-німецького договору про ненапад і шукаючи підтримки в інших країн. Так, у березні 1941 р. був підписаний Договір про нейтралітет між СРСР і Туреччиною, у квітні 1941 р. — Пакт про нейтралітет між СРСР і Японією.

Уважаючи розгром Радянського Союзу вирішальною умовою завоювання світового панування, 1940 р. гітлерівська Німеччина розробила план блискавичної війни проти СРСР (план «Барбаросса»). Він передбачав раптовий напад на Радянський Союз, швидкий розгром Радянських Збройних сил і завершення війни до осені 1941 р. Німецьке командування хотіло розчленувати Радянський Союз, включити його європейську частину до складу своєї імперії й розраховувало провести геноцид проти радянських людей.

Окупація країн-сусідів СРСР дозволила фашистській армії створити плацдарм для нападу па свого головного супротивника. До початку 1941 р. гітлерівські війська підійшли до кордонів нашої країни з боку Польщі, Норвегії й Балканських країн. Гітлерівських агентів підтримували правлячі кола Ірану й Туреччини, на Далекому Сході загрозливим було поводження Японії.

До моменту фашистської навали на кордоні з Радянським Союзом були зосереджені величезні військові сили: 5,5 млн солдатів і офіцерів, більше 3,5 тис. танків, близько 5 тис. бойових літаків, понад 47 тис. гармат й мінометів. Натомість СРСР мав у своєму розпоряженні 170 дивізій, що нараховували 2,9 мли осіб, і приблизно наполовину менше бойової техніки. Крім того, багато танкових, моторизованих і авіаційних радянських з’єднань перебували в стадії реорганізації й формування, завершення яких планувалося до кіпця 1941 р. Нові види танків і літаків ще тільки освоювалися особовим складом.

О 4 годині ранку 22 червня фашистська Німеччина й об’єднані війська окупованих нею країн без оголошення війни напали на Радянський Союз. Напад почався несподіваними нальотами ворожої авіації на міста й стратегічні пункти, а також артилерійським обстрілом прикордонних укріплень і районів дислокації радянських військ поблизу кордону. Варварського бомбардування з повітря зазнали багато міст Прибалтики, Білорусії, України, Молдавії й Криму. Сильні удари практично знищили військово-морські бази й аеродроми, розташовані в прикордонних округах. Артилерійського обстрілу зазнали майже всі території уздовж кордону від Балтійського моря до Карпат. Уранці німецькі війська перейшли державний кордон СРСР і почали наступ в глиб країни.

Кольський півострів був блокований підводними човнами супротивника.

Так почалася Велика Вітчизняна війна.

О 12 годині радянський уряд по радіо сповістив народ про віроломний напад фашистської Німеччини і її сателітів на Радянський Союз і закликав його розгромити ворога. Президія Верховної Ради СРСР ухвалила указ про мобілізацію військовозобов’язаних, якій підлягали чоловіки 1905-1918 рр. народження включно.

Уряд фашистської Італії однобічним актом розірвав радянсько-італійський договір про дружбу, ненапад і нейтралітет, укладений 2 вересня 1933 р., і оголосив війну Радянському Союзу. Під натиском Німеччини її підтримала Словаччина. Уряд Англії офіційно заявив про свою готовність надати допомогу Радянському Союзу в його боротьбі проти Німеччини.

Розгорнулися прикордонні зіткнення радянських військ у Прибалтиці, Білорусії й в Україні. У районах, де супротивник завдавав своїх головних ударів, розгорнулися найзапекліші бої (східніше Тільзіта, на схід Сувалок, у районі Бреста й південніше Володимир-Волинського).

Раптовість нападу й значна перевага в силах дозволили гітлерівській армії одержати тимчасові переваги й істотно просунутися в глиб нашої території в перший же день війни.

30 червня був створений Державний Комітет Оборони (ДКО) на чолі з генеральним секретарем ЦК ВКП(б), головою Ради народних комісарів СРСР Й. В. Сталіним. ДКО зосередив у своїх руках всю повноту державної й військової влади. Його постанови мали силу законів воєнного часу.

На заклик Комуністичної партії вступати в ряди радянських військ у перші ж дні війни відгукнулися сотні тисяч радянських громадян; до 1 липня 1941 р. чисельність радянських Збройних сил збільшилася на 5,3 мли. Була проведена реорганізація партії: більшість керівних партійних кадрів і комуністів направлялися у військові частини.

Були сформовані народні ополчення, винищувальні й робочі батальйони, загони партійно-радянського активу. Мільйони трудящих, в основному жінки й підлітки, взяли участь в оборонних роботах улітку й восени 1941р.

У цих складних умовах, коли наші війська були змушені відступати, Політбюро ЦК ВКП(б) і ставка Верховного головнокомандування, створена 10 липня 1941 р., головним завданням ухвалили організувати стратегічну оборону, евакуювати населення й промисловість у глиб країни й підготувати умови для перелому в ході війни.

У липні 1941 р. гітлерівське командування визначило три основні напрямки наступу — ленінградський, московський і київський. Після запеклих боїв німцям удалося захопити Вітебськ, Бобруйськ і Могильов, а в середині липня підійти до Смоленська. Біля міста розігрався бій, що тривав протягом двох місяців. Червоній армії вдалося не тільки затримати просування ворога на фронті в 900 км, але й завдати йому ряд сильних контрударів. У результаті битви під Смоленськом народилася Радянська гвардія. Це був перший серйозний удар по німецькій військовій доктрині блискавичної війни, і наприкінці липня фашистська армія була змушена перейти до оборони на центральному напрямку. Тут радянські війська також вперше застосували нову ракетну зброю — знамениті катюші.

Паралельно до Смоленського бою розгорнулася боротьба за столицю України Київ. Завдяки опору й контрударам радянських військ під Житомиром, Новоградом- Волинським і Бердичевом удалося призупинити просування німецької армії. Навколо Києва на заклик ЦК КП(б)У зводилися укріплення, створювалися нові оборонні рубежі. Запеклі бої під Києвом тривали понад два місяці. Наприкінці серпня німецьке командування перекинуло під Київ потужне танкове угруповання, і загроза оточення й повного знищення змусила радянські війська 19 вересня покинути Київ.

Майже стільки ж тривала в глибокому тилу ворога й оборона Одеси — важливої бази Чорноморського флоту. Захисники оборонялися від 18 румунських дивізій, що в кілька разів перевищували їхні сили. З 8 серпня по 16 жовтня жителі міста з солдатами й матросами відбивали атаки ворога. І тільки загроза захоплення Криму змусила Ставку наказати захисникам організовано покинути місто. Ідучи, війська вивезли майже все військове майно й тисячі тонн промислового обладнання. Окрема приморська армія під командуванням генерала І. Є. Петрова була передислокована в Севастополь, де взяла участь у героїчній обороні міста.

У другій половині жовтня 1941 р. німецькі війська вдерлися у Крим. Але їх спроба блискавично захопити Севастополь не вдалася через рішучі дії захисників міста. Героїчна оборона Севастополя тривала 250 днів. Ворог неодноразово намагався захопити місто штурмом, вів інтенсивні бомбардування, але це не призвело до бажаного результату: захисники Севастополя відбивали всі атаки.

Не вдалося фашистським загарбникам здійснити поставлені цілі й на третьому стратегічному напрямку свого наступу — ленінградському. Незважаючи на підтримку фінської армії з півночі, уже в середині липня 1941 р. на далеких підступах до Ленінграда наступ гітлерівської армії був зупинений. Велику роль у боротьбі за Ленінград зіграли завзяті бої в Прибалтиці й героїчний захист півострова Хапко.

Не вдоволена станом справ, наприкінці серпня — на початку вересня фашистська армія знову вирушила на Ленінград. 8 вересня їй удалося захопити Шліссельбург і блокувати Ленінград із суходолу. Почалася 900-денна блокада міста. Але жителі не здавалися, продовжуючи запекло боротися. Німецьке командування, не зумівши захопити Ленінград, вирішило зруйнувати місто. Майже два роки Ленінград піддавався інтенсивному артилерійському обстрілу. У жовтні 1941 р. німці захопили район Тихвіна, що стало майже нездоланною перешкодою для постачання Ленінграда продуктами. Почався голод, який щодня забирав тисячі життів. У листопаді 1941 р. добова норма хліба складала 125 г на людину.

У грудні 1941 р. радянським військам удалося вибити супротивника з-під Тихвіна. Тепер єдина комунікація для Ленінграда проходила через Ладозьке озеро. За рішенням ЦК партії й радянського уряду тут була прокладена льодова «дорога життя», якою до міста надходило продовольство й предмети першої необхідності. Завдяки цій комунікації з обложеного Ленінграда вдалося евакуювати близько 550 тис. осіб й обладнання для воєнної промисловості.

Героїчна оборона вищевказаних міст значно сприяла зриву плану блискавичної війни. На жодному з трьох головних стратегічних напрямків наступу німецько-фашистська армія не досягла поставлених цілей.

У ході оборонних боїв улітку й восени 1941 р. фашистські загарбники зазнали величезних втрат у живій силі й техніці, що загалом утричі перевищило втрати Німеччини у всіх військових кампаніях з 1 вересня 1939 р. по 22 червня 1941 р.

Будуючи військові плани проти СРСР, німецьке командування розраховувало на міжнародну ізоляцію Радянського Союзу. Але віроломний напад Німеччини па СРСР викликав співчуття й зростання глибоких симпатій простих людей світу до нашої країни. Однозначність громадської думки змусила західні країни почати переговори про співробітництво з СРСР. 12 липня 1941 р. у Москві була підписана радянсько-англійська угода про спільні дії у війні проти Німеччини. Так був закладений фундамент для створення антигітлерівської коаліції. Були встановлені дипломатичні контакти з національним комітетом «Вільна Франція», з урядами Польщі й Чехословаччини в еміграції.

29 вересня - 1 жовтня 1941 р. у Москві на зустрічі радянських, американських і англійських представників була досягнута домовленість про «англо-американські постачання озброєння, військових матеріалів і продовольства до Радянського Союзу» в обмін на стратегічну сировину. Однак США й Англія не поспішали виконувати взяті зобов’язання, почуваючи себе захищеними від зазіхань фашистської Німеччини і її союзників. Однак їх уявлення про свою безпеку швидко розвіялися. 7 грудня 1941 р. японці розгромили американський флот на військово-морській базі Перл-Харбор, після чого США оголосили про вступ у війну.

Таким чином, уже до кінця 1941 р. склалося основне ядро антигітлерівської коаліції. 1 січня 1942 р. на Вашингтонській конференції представники 26 держав підписали Декларацію про спільну боротьбу проти агресорів.

Створення коаліції мало велике значення для розгрому фашистського блоку. Однак в 1941-1942 рр. серйозної військової допомоги СРСР союзники не надали. Червона армія практично самостійно стримувала натиск фашистської Німеччини і її сателітів.

На початку осені гітлерівське командування зосередилося на московському напрямку. Сюди були передислоковані добірні частини німецької армії, а саме 1800 тис. солдатів, 1700 танків, 1390 літаків, понад 14 тис. гармат й мінометів, що майже вдвічі перевершувало сили захисників.

ЗО вересня почався наступ фашистських військ. Масованими танковими ударами їм удалося прорвати оборону Червоної армії й до 6 жовтня вийти до Вязьми. Але героїчний опір Червоної армії, що оборонялася в оточенні під Вязьмою й Брянськом, загальмував просування німців. За наказом Ставки був створений суцільний фронт, що досить утруднило просування гітлерівської армії: переборовши в другій половині жовтня опір радянських частин і знову перейшовши в наступ, вона знову була змушена проривати лінію оборони. Завдяки значній перевазі в техніці й людських ресурсах, німецько-фашистські частини захопили Калінін, Можайськ, Малоярославець, Волоколамськ.

19 жовтня в столиці й передмістях було введене облогове положення. Командувачем єдиного Західного фронту, який обороняв Москву, був призначений Г. К. Жуков. Захист Москви став справою честі всієї країни. Із всіх кінців сюди йшли ешелони з новобранцями, озброєнням, боєприпасами. На заклик партійних організацій відгукнулися трудівники столиці; з них була сформована майже 50-тисячна армія народного ополчення.

Незважаючи на близькість ворога, 7 листопада, як і завжди, на Червоній площі відбувся військовий парад на честь 24-ої річниці Великої Жовтневої соціалістичної революції, що переконав увесь світ у впевненості Радянського Союзу в перемозі.

15 листопада гітлерівці почали новий наступ на Москву. У результаті запеклих боїв вони захопили Клин, Сонячногорськ, Крюково, Яхрому, Істру. Але ближче ніж на 25-30 км до столиці гітлерівцям підійти не вдалося.

У складний період оборонних боїв радянське командування готувало сили для вирішального бою під Москвою. До початку грудня співвідношення сил тут поступово почало змінюватися на користь нашої армії. І хоча в супротивника було більше наземної військової техніки й більша чисельність військ, у нас з’явилася незначна перевага в авіації.

Початок грудня ознаменувався новою спробою німецьких військ захопити Москву, що закінчилася невдачею. Наступальні можливості супротивника остаточно вичерпалися, але він ще не встиг змінити тактику й перейти до оборони. Саме в цей період, 5-6 грудня, на всьому фронті від Калініна до Єльця радянські війська перейшли в контрнаступ. У результаті до початку січня 1942 р. Червона армія відкинула ворога від Москви на 100-250 км і звільнила сотні міст і сіл. Безпосередня загроза столиці СРСР була ліквідована.

Перемога під Москвою мала величезне військово-політичне значення. Тут гітлерівська армія зазнала першої великої поразки, тут також був остаточно зірваний фашистський план блискавичної війни.

У січні 1942 р. Червона армія перейшла в наступ на всьому фронті. Наступальні бої тривали до квітня 1942 р. і велися у декількох напрямках: на північному заході проти німецького підрозділу, що блокував Ленінград, на південному заході — у напрямку Орла й Харкова, у центрі — у напрямку Ржева й Вязьми, на Південному фронті — на Керченському півострові. У результаті цих боїв були повністю звільнені Московська й Тульська області, частково Калінінська, Смоленська, Орловська, Курська й ін.

До весни 1942 р. гітлерівська армія закріпилася за 150 км від Москви й не тільки поповнила свої втрати, але й збільшила чисельність сил. Радянське командування, плануючи бойові дії на літо 1942 р., не очікувало, що супротивник вирішив завдати основного удару на півдні, і зосередило основні сили на московському напрямку, що негативно вплинуло на хід воєнних дій улітку 1942 р.

У травні 1942 р. почався наступ фашистських військ у Криму, що змусило радянські війська евакуюватися па Таманський півострів. Паралельно німці почали новий штурм Севастополя. Тут їх теж супроводжував успіх, і 3 липня підрозділи Червоної армії покинули Севастополь. Невдало для радянських військ закінчився також розпочатий у травні-червні військами Південно-Західного фронту наступ в районі Харкова.

Активно наступаючи, німецько-фашистські війська окупували Донбас, захопили правобережжя Дону й 24 липня Ростов. Проаналізувавши положення, що склалося, гітлерівське командування ухвалило рішення одночасно вести наступ на Сталінград і на Кавказ.

Битва за Кавказ почалася наприкінці липня 1942 р. і тривала протягом п’яти місяців. Супротивникові вдалося захопити значну частину Північного Кавказу й відрізати Закавказзя від центру країни. Це надзвичайно утруднило постачання військ Закавказького фронту. Керівництво Азербайджану, Грузії й Вірменії кинуло всі сили на зведення оборонних рубежів і формування національних дивізій. Своєчасність цих дій обумовила провал лютого натиску гітлерівських військ. Вони були зупинені на підступах до Орджонікідзе, біля перевалів Головного Кавказького хребта, а на Чорноморському узбережжі — біля Новоросійська. Ворогові не вдалося захопити запаси грозненської й бакинської нафти.

Важливе місце в загарбницьких планах німецького командування займала окупація Сталінграда, що був джерелом постачань у центральні райони країни хліба й нафти й ключем до успішного наступу гітлерівців на Кавказі.

Слід зазначити, що частини німецької армії, які наступали, значно перевершували наші війська в живій силі й техніці. Зупинені на підступах до Сталінграда, 19 серпня фашисти відновили наступ і 23 серпня вийшли до Волі й західніше міста. 25 серпня в Сталінграді було введене облогове положення. Усередині й навколо міста почалися

кровопролитні бої. Битва на Волзі практично не припинялася протягом майже трьох місяців. Сталінград піддавався безперервним штурмам. На початку жовтня ворог захопив значну частину міста, але не зміг його втримати через героїзм захисників, що стояли на смерть. Неодноразово переходив з рук у руки Мамаїв курган, території тракторного заводу й заводських селищ «Барикади» і «Червоний Жовтень», багато будинків і вулиць.

Узимку й навесні 1943 р. наступ під Сталінградом переріс в загальний стратегічний наступ, що тривав до кінця березня. Супротивник був відкинутий на 600-700 км і остаточно втратив стратегічну ініціативу.

Найбільш вражаючою перемогою після Сталінграда був прорив блокади Ленінграда, то дозволив урятувати тисячі життів, приречених німецьким командуванням на смерть від голоду, холоду, бомбувань і артобстрілів.

Навесні 1943 р. на радянсько-німецькому фронті бої затихли: обидві сторони відновлювали сили, готуючись до продовження боротьби. Цей затишок дозволив Німеччині провести тотальну мобілізацію ресурсів Європи, збільшити військове виробництво й поповнити людські втрати. Радянське командування зосередилося на зміцненні своїх Збройних сил: були сформовані нові танкові й механізовані корпуси, створені потужні авіаційні з'єднання.

Подальший наступ гітлерівське командування планувало провести по Курській дузі. Перемогою на цій ділянці фронту супротивник розраховував змінити стратегічну ситуацію на свою користь.

У ніч із 4-го на 5 липня 1943 р. почався бій на Курській дузі, що одержав назву «Курська битва». На чолі німецьких армій, які наступали на Центральний і Воронезький фронти, стояли досвідчені генерали Модель і Манштейн. Довжина фронту склала понад 500 км.

У перші дні супротивник нестримно тіснив радянські війська, обидві сторони зазнавали важких втрат. Біля села Прохорівка відбувся найбільший танковий бій Другої світової війни: одночасно в зустрічному бою з обох боків брали участь до 1200 танків, самохідних і штурмових гармат.

З 12 липня ініціатива в наступі перейшла до радянських військ. Німецькі частини перейшли до оборони, але вже були не в змозі стримати потужний контрнаступ наших воїнів. 5 серпня були звільнені Орел і Білгород, а 23 серпня — Харків. Це ознаменувало завершення Курської битви. Німеччина остаточно втратила стратегічну ініціативу.

Наприкінці вересня радянські війська вийшли до Дніпра, де німецьке командування створило гак званий «східний вал». Завдяки героїзму радянських воїнів німці були розгромлені. Перемога на Дніпрі відкрила дорогу на Київ, звільнення якого було завершене 6 листопада 1943 р.

До початку 1944 р. війська гітлерівської Німеччини і її союзників усе ще втримували значну частину Європи й України, Білорусію й Прибалтику.

У 1944 р. німецьке командування змінило тактику й почало завдавати точкових ударів на різних ділянках, що змушувало перекидати радянські війська з однієї ділянки радянсько-німецького фронту на іншу.

1944 р. почався наступом під Ленінградом, у результаті чого місто було повністю деблоковане. Практично одночасно з цим почалася операція зі звільнення Правобережної України силами військ 1-го й 2-го Українських фронтів під керівництвом М. Ф. Ватутіна й І. С. Конєва. Групі німецьких військ удалося прорватися через порядки наших військ і втекти.

У першій половині квітня війська 1-го Українського фронту планомірно просувалися до передгір’їв Карпат. Натомість з’єднання 2-го Українського фронту до кінця березня вийшли до державного кордону СРСР.

З весни 1944 р. радянське командування почало підготовку до операції під кодовою назвою «Багратіон», що передбачала звільнення білоруських міст. Особливості місцевості створювали значні утруднення для просування визволителів, крім того, за три роки гітлерівці перетворили міста Білорусії на сильні укріплені зони.

Білоруська операція почалася 23 червня 1944 р„ одночасно з відкриттям другого фронту у Франції. Наступ у Білорусії здійснювався силами чотирьох фронтів. Сміливим ударом танкового корпусу вдалося захопити переправи через Березину й узяти в котел значну групу німецько-фашистських військ, що зазнала потім потужних ударів авіації. Незабаром вся система оборони супротивника перетворилася на «котли» — бобруйський, мінський, могильовський, вітебський. З липня був звільнений Мінськ.

Маючи перевагу в силах, війська 1-го Українського фронту розвивали наступ й зуміли захопити плацдарм на західному березі р. Вісли. Здобуті Червоною армією перемоги в Білорусії й західних областях України сприяли наступу союзних військ на Заході. Німці залишили Нормандію й почали поступовий відхід до кордонів Німеччини.

Були досягнуті успіхи також на Карельському перешийку, що призвело до виходу з війни Фінляндії. У травні 1945 р. удалося взяти в полон прибалтійське угруповання супротивника.

У листопаді 1944 р. радянське командування розробило Вісло-Одерську операцію, мстою якої було силами 1-го Білоруського й 1-го Українського фронтів розгромити німецьку групу армій «А» і повністю звільнити Польщу.

Патова ситуація на Західному фронті, створена німецькими військами наприкінці грудня 1944 р., коли вони почали наступ в Арденнах на території Бельгії й поставили війська союзників у безвихідне положення, змусила Червону армію перейти в наступ 12 січня, на 8 днів раніше наміченого строку. Їй удалося відволікти супротивника на себе й у такий спосіб урятувати від поразки англо-американські частини.

17 січня 1945 р. була звільнена Варшава. У лютому підрозділи Червоної армії форсували Одер — останню велику водну перешкоду перед Берліном. Від Вісли до Одеру велися надзвичайно запеклі бої.

У ці ж дні почався наступ наших війську Східній Пруссії. Вирішальним моментом операції став штурм Кенігсберга, що закінчився поразкою супротивника.

У квітні 1945 р. Червона армія готувалася до штурму Берліна. У Ставці було ухвалене рішення якнайшвидше закінчити війну, оскільки, на думку керівництва, затягування воєнних дій може призвести до відкриття німцями фронту на заході. 30 квітня Гітлер покінчив життя самогубством і начальник генштабу сухопутних сил Німеччини генерал Кребс запропонував розпочати переговори про перемир’я. Але Сталін зажадав вести переговори тільки про беззастережну капітуляцію. Спадкоємці Гітле- ра не дали позитивної відповіді, і в Берліні і його околицях знову почалися воєнні дії. Але наступного дня до 15 години штаб берлінської оборони віддав наказ про капітуляцію. Залишки німецьких військ, зосереджені на півночі Німеччини, були притиснуті до узбережжя Балтійського моря й також здалися. 9 травня 1945 р. Німеччина підписала акт про беззастережну капітуляцію.

У Другій світовій війні взяло участь 61 держава із загальним населенням 1,7 млрд людей. До армії були призвані 110 млн осіб, з них 50 млн осіб загинули у воєнних діях.

Найбільших втрат зазнав Радянський Союз, оскільки воєнні дії велися на його території. Довжина радянсько-німецького фронту складала від 3 до 6 тис. км, тут діяло від 190 до 270 дивізій супротивника. Радянські війська завдали поразки понад 600 дивізіям фашистської Німеччини і її союзників, СІНА й Англія — 176 німецько- фашистським дивізіям. У СРСР людські втрати склали близько 14 млн, Англії й США — по кілька сотень тисяч. Матеріальний збиток СРСР від війни склав понад 2,5 трлн рублів у довоєнних цінах, США ж збагатилися на 58 млрд доларів за рахунок військових постачань.

Причинами перемоги Радянського Союзу у війні над гітлерівською Німеччиною були:

— швидкий перехід радянської економіки на випуск озброєння й отримання більшої промислової потужності, ніж у фашистського блоку;

— підтримка Комуністичної партії більшістю населення країни;

— оборонний, справедливий характер війни для СРСР;

— піднесення патріотизму й героїзм радянських захисників;

— матеріально-технічна й військова допомога СРСР із боку його союзників в антигітлерівській коаліції.

За роки війни зросло військове мистецтво як вищого керівництва армії, так і середнього й молодшого офіцерського складу.

Перемога над фашизмом у Другій світовій війні вплинула на весь подальший хід світового розвитку. На практиці була доведена можливість політичного й військового співробітництва різних держав світу.









загрузка...