Матеріали для Нової української школи 1 клас - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

ВСЕСВІТНЯ ІСТОРІЯ - Золота колекція рефератів - 2018

КУЛЬТ ОСОБИСТОСТІ СТАЛІНА:

ДЖЕРЕЛА, ХАРАКТЕРИСТИКА Й ОСОБЛИВОСТІ

План

1. Причини виникнення сталінізму.

2. Особливості адміністративної системи тоталітарного режиму.

3. Внутрішня політика Сталіна.

4. Репресії проти радянського народу.

5. СРСР після смерті Сталіна.

Створення культу особистості Сталіна почалося 1929 р., коли з нагоди його п’ятдесятиліття в пресі з’явився панегірик на його честь. Особливістю сталінізму стали: жорстока ізоляція й знищення мільйонів людей, геноцид, здійснюваний або за класовою, або за національною ознакою. Він базувався на посиленні режиму абсолютної влади Сталіна, підлеглому йому й централізованому партійно-бюрократичному апараті, всевладді каральних органів (ГПУ, НКВС).

Безпосередньою причиною виникнення сталінізму було встановлення політичної диктатури комуністичної партії, ліквідація політичного плюралізму, опозиційних партій і рухів. Демократичні інститути були знищені, ради й громадські організації практично перетворилися на придаток владних структур, людина втрачала права реальної участі в соціально-політичному житті.

Зміцнення режиму абсолютної влади здійснювалося шляхом ліквідації його супротивників у складі керівної верхівки партії (переважно більшовиків з дореволюційним стажем, соратників Леніна), зростанням кількості членів партії, утвердженням в ній підпорядкування низових органів вищим на основі так званого «принципу демократичного централізму».

Розгром почався з «лівої», а потім і «правої» опозиції, що дало Сталіну можливість зосередити владу у своїх руках. У 1930 р. на XVI з’їзді ВКП(б) ним була розвинена теза про неможливість боротьби з класовими ворогами без єдності партії. Представники внутріпартійної опозиції оголошувалися зрадниками, прихильниками відживаючих класів і досить швидко над ними була здобута перемога. Шляхом репресій, обвинувачень у проведенні опортуністичної політики, несумісної з будівництвом соціалізму, створювалася «єдність» у вищих ешелонах партійного керівництва.

Що ж до рядових членів партії й партійного керівництва низової й середньої партійної ланки, то тут робота проводилася у двох напрямках. З одного боку, забезпечувалося розширення партійних лав, з іншого боку — проводилися їхні періодичні чищення з метою звільнення від «дворушників», «переродженців», усіх незгодних з наміченою лінією партії.

Уже сама по собі величезна кількість жертв, ліквідація цілих класів або націй свідчили про виникнення абсолютно нової ситуації. Необхідність тримати в ув’язненні й знищувати мільйони людей викликала створення величезного апарату, починаючи від відповідного наркомату або міністерства й закінчуючи нижчими його чиновниками, які спиралися, у свою чергу, на негласних чиновників із середовища самих ув’язнених.

Поступово репресії, залякування, переслідування перетворилися на невід’ємний елемент способу життя. Була створена постійно діюча система знищення, на яку, як на свою «ідеальну модель», орієнтувалася вся інша бюрократія. Таким чином, якісна відмінність адміністративної системи тоталітарних режимів від авторитарної бюрократії традиційних суспільств і раціональної бюрократії індустріальних капіталістичних суспільств починається з головного завдання — постійного усунення величезних людських мас.

Принципово важливим моментом є й те, що усунення здійснювалося за проявами людини не тільки в політиці, економіці, ідеології, але й у науці, у загальній культурі, у повсякденному житті. Такий підхід і робив нову бюрократію абсолютно універсальним інструментом управління, інструментом прямого насильства, що спирається на силу зброї.

Усі галузі життєдіяльності, включаючи побут, сімейні стосунки, навіть ставлення людини до самої себе, до своїх таємних думок перебували під суворим контролем. Бюрократія прагнула розпоряджатися всіма сферами життя суспільства. Так, наприклад, вона виносила остаточне рішення щодо того, яким повинен, а яким не повинен бути задум чергового літературного твору. Сталін користувався цим правом стосовно найвидатніших діячів мистецтва, причому й у мистецтві відмова підкоритися загрожувала репресіями точно так само, як і в галузі політики або економіки. Під дулом пістолета людей змушували робити те, що в корені суперечило їхній природі.

Але для перетворення влади бюрократії на тоталітарну, тобто загальну, що охоплює все суспільство, було необхідно перетворити кожну людину на бюрократа, чиновника, нехай навіть дрібного, нікчемного, але такого, що все-таки перебуває в неї на службі. Фактично вища роль тоталітарної бюрократії полягала в самозміцненні, самопіднесенні, абсолютному підпорядкуванні Вождеві, волею якого влада бюрократії одержала свій розвиток і поглиблення.

Однак така влада могла закріпитися в суспільстві, у якому всі, з ким вона мала справу, були перетворені в аморфний, зовсім пластичний матеріал. Повернення суспільства в безструктурний стан стало принциповою умовою самоствердження й саморозвитку тоталітарної бюрократії. Тому почалося нещадне викорінювання всього того, що забезпечувало самостійність людини, не кажучи вже про ту або іншу суспільну групу.

Ідеальним матеріалом тоталітарно-бюрократичної волі до влади став люмпен — людина без коренів, положення й майна, яка тому являє собою ту саму «чисту дошку», на якій «можна писати будь-які письмена». Для тоталітарної бюрократії люмпен перетворився на головне знаряддя загальної зрівнялівки й нівелювання, ударну силу соціальної ентропії, а також основну «модель», за образом і подобою якої перековувалися люди, перетворюючись на безструктурну й безособову «соціальну масу». Так було, зокрема, у часи насильницької колективізації, руйнування сільських громадських структур і всіх подальших великих і малих чисток, метою яких в остаточному підсумку завжди виявлялося викорінювання стихійно виникаючих структур суспільства.

Основною формою структурування тоталітарного суспільства стали організації, які були насаджені зверху, атому з самого початку мали бюрократичний характер. Усі природні способи соціального структурування розглядалися як підозрілі, будь-який особистий або суспільний, тобто самостійний, недержавний інтерес тоталітарною бюрократією сприймався як антидержавний. З метою припинення подібного були створені відповідні статті закону, а саме статті про контрреволюційну діяльність.

Найнегативніше на моральний стан народу впливало те, що будь-який, навіть найблагородніший вид неформального соціального зв’язку прирівнювався до справді антигромадських, кримінальних явищ. Більше того, останні одержували перед законом перевагу, оскільки в них тоталітарно-бюрократична система бачила велику близькість до своїх норм.

Усе це божевільне руйнування суспільства, сваволя тоталітарно-бюрократичної системи, що надихається манією величності Вождя, підкорялися своїй логіці. В аморфному, безструктурному суспільстві бюрократи перетворювалися на найнеобхідніші фігури, тому що там, де скасовувалися як традиційні, так і суспільно необхідні (економічні, товарно-грошові) зв’язки між людьми, там з’являлася необхідність у бюрократі — своєрідному містку між людьми, що відтворює хоч якусь подобу таких зв’язків.

Для реалізації цих цілей була необхідна тільки «особистість», що усвідомила б фантастичні, небачені, немислимі раніше перспективи концентрації влади в руках однієї людини, яка зуміла б очолити тоталітарно-бюрократичний апарат. Апарат шукав Вождя, без якого тоталітарно-бюрократична система залишалася незавершеною, Вождя, для якого вищу цінність представляла влада і який був готовий заради неї знищити будь-яку кількість народу, доводячи, що ці жертви приносяться винятково заради народного блага.

Досить важко тепер визначити, що більше вплинуло на виникнення сталінізму: сам Сталін, який практично створив бюрократію тоталітарного типу, або ця бюрократія, яка у міру свого розвитку стверджувала абсолютну владу Вождя.

Характерною рисою стало те, що бюрократія тоталітарного типу, не маючи ніяких обмежень у своєму прагненні до влади, повністю підкорялася волі Вождя. Тим часом для Сталіна єдиним способом ствердження абсолютної влади над бюрократією стало постійне чищення бюрократичного апарата. Це був запобіжний захід самозахисту: верхівка бюрократичного апарату тоталітарного типу точно так само прагнула до абсолютної влади шляхом усунення Вождя, як і він сам — до винищування своїх можливих конкурентів і спадкоємців. Подібна ситуація створила усередині апарату постійну граничну напруженість, що насаджувалася за допомогою цього самого апарату усередині суспільства загалом.

Подібного роду механізм розширеного відтворення бюрократії (шляхом її перманентних чисток) формувався в міру зростання бюрократії, що супроводжувалось, починаючи з другої половини 20-х рр., дедалі виразнішим побажанням бачити па чолі «свою людину», плоть від плоті апарату.

Смерть В. І. Леніна поклала початок фракційній боротьбі, що була, по суті, боротьбою за владу над апаратом, боротьбою, у якій переможця визначив сам апарат. Партійний апарат перетворився па абсолютно специфічне соціальне утворення. Воно забезпечувало людям, що входять до його складу, певні привілеї, однак не було здатне гарантувати їм найголовніше — особисту безпеку й досить тривале функціонування. Кількість привілеїв апаратників вищого ешелону бюрократичної влади була прямо пропорційною ризику в будь-яку хвилину заплатити за них тривалим табірним ув’язненням або навіть життям. З одного боку, партапарат, затверджуючи себе як знаряддя політичної влади, що обплутала всі сфери життя суспільства, збільшував владу свого Вождя. Однак чим більше влади зосереджувалося в руках Вождя, тим менш гарантованим було просте існування кожного нового покоління (точніше, призову, що оголошується після чергового чищення) тоталітарної бюрократії.

Однією з основних соціальних функцій тоталітарного апарату було «наведення порядку», а також зосередження людських і матеріальних ресурсів на тій або іншій вузькій ділянці. Причому ціна, яку доводилося платити країні й народу за її виконання, була невиправдано високою. За десятиліття свого функціонування сталінська бюрократія довела безглуздість способу «наводити порядок»: спочатку суспільство або його окрему частину приводили в соціально аморфний стан, руйнуючи всі його зв’язки й структуру, а потім вносили в нього «елемент організації», зразком якої найчастіше слугувала військова організація. Подібна військова організація, знову ж таки, мала свої особливості: наприклад, «червоноармієць повинен страшитися каральних органів нової влади більше, ніж куль ворога».

Звичайно ж, такий спосіб соціальної організації не можна назвати наведенням порядку. Скоріше, він сприяв виникненню безладдя й не стільки переборював соціальну дезорганізацію, скільки лише заганяв її вглиб — і все через підміну всього різноманіття міжлюдських взаємин однією-єдиною залежністю казарменого характеру. Підтримка такого «порядку» вимагала штучного створення в країні обстановки граничної напруженості, надзвичайного стану, неоголошеної внутрішньої або навіть зовнішньої війни: у зв'язку з цим влада так активно вишукувала й нав’язувала суспільству чергових ворогів народу, як усередині країни, так і за її межами. Некомпетентність чиновників, що підкорили й намагалися керувати суспільним і господарським життям країни, підкоряючи їх збитковій логіці фізичної сили, також сприяла зростанню безладдя.

Досить цікавим було підгрунтя «прискореної модернізації» промисловості й сільського господарства, першоджерело якого можна знайти в доповідях Й. В. Сталіна. Суть її зводилася до того, щоб заворожливими цифрами — мільйонами тонн вугілля, чавуну, сталі — витиснути з народної свідомості навіть привід думати про мільйони вигнаних з рідних місць, що загинули від голоду, були розстріляні або доживають вік в таборах. Таким чином, здійснення модернізації ставили в заслугу тоталітарній бюрократії, уважаючи її головним героєм ліквідації вікової відсталості Росії.

Уведення В. І. Леніним нової економічної політики свідчить про те, що він бачив можливість іншої, не тоталітарної модернізації російської економіки. Однак ця можливість була реальною загрозою існуванню бюрократичного апарату. При створенні нормальних економічних відносин автоматично відпадала потреба у спеціальній фігурі бюрократичного посередника й контролера. Співіснування бюрократичних і економічних способів господарського розвитку країни яскраво продемонструвало переваги останніх — як з погляду гнучкості, так і з погляду раціональності й дешевини.

Однак нова бюрократія, боячись позбутися всевладдя й своєї безконтрольності, завзято противилася поглибленню й розширенню непу, нагнітаючи страхи з приводу «міщанського переродження». Зробити вибір між двома моделями модернізації економіки, особливо ж між двома шляхами розвитку важкої промисловості (яку нова бюрократія сприймала насамперед і головно в аспекті посилення своєї власної влади), було зовсім не просто. Власне кажучи, питання зводилося до такого: за чий рахунок буде здійснюватися цей розвиток? За рахунок народу, якому після деяких послаблень, що прийшли разом з непом, доведеться знову затягувати пояси? Або за рахунок нової бюрократії, якій доведеться поділитися своєю політичною владою, перекваліфікувавшись на раціонально функціонуючу адміністрацію, або взагалі піти зі сцени? Вирішувала й робила вибір усе та ж бюрократія, що привласнила собі право говорити від імені народу, і зрозуміло, яким він був.

Однак зробити вибір було набагато легше, ніж його здійснити. Сталін, зрозумівши, що народ не прийме модель прискореної індустріалізації, запропонував почати з тотального перековування селянства, щоб у результаті одержати народ, що підкорявся Вождеві. Способом такого перековування стала насильницька колективізація.

Через кілька років тоталітарна бюрократія змогла святкувати свою перемогу в колективізації й індустріалізації, закликаючи визнати їх великими перемогами народу й соціалістичного ладу. Однак подібні досягнення в результаті негативно позначилися на самій бюрократії й насамперед — на її вищому ешелоні. Підкоривши все в країні своїй владі, бюрократичному апарату стало ніде шукати «внутрішнього ворога», без якого функціонування цього самого апарату стало немислимим, крім як у своєму середовищі. Ця тенденція дедалі більше набирала сили — боротьба з внутрішнім ворогом перетворилася для Сталіна на основний засіб управління непомірно розрослим апаратом. Йому нічого не залишалося робити, крім як утверджувати владу засобами терору, при дедалі більших подачках тим, хто приходив на місце репресованих. .

Деякі дослідники обвинувачують Сталіна в тому, що він почав репресії проти своїх однодумців. Інші, у свою чергу, заперечують: у Сталіна в 30-ті рр. уже не могло бути однодумців, тому що сам він уже встиг переродитися й стати чужим для всіх, що продовжували справу соціалістичної революції. Це крайні погляди, і обидва вони далекі від істини. Сотні тисяч функціонерів, репресованих за розпорядженням Сталіна (у багатьох випадках завіреного його особистим підписом), не були для нього ні супротивниками, ні соратниками. Вони являли собою апарат, створений як інструмент тоталітарної влади. Функціонери допомагали Сталіну затвердитися при владі й підтримувати й розширювати її — і в цьому плані вони були «своїми». Але як тільки в цьому механізмі виявлялася тенденція до «саморуху», що не збігається з волею Сталіна, він ставав «чужим» і з ним розправлялися без будь-якої жалості. Будь-які прихильності означали для Вождя уразливість і, отже, заважали боротьбі за абсолютну владу.

На нашу думку, не можна приписувати Сталіну також заслуги в перемозі радянського народу у Великій Вітчизняній війні. Варто тільки згадати, якою ціною була досягнута ця перемога. Сталін знехтував основним принципом військового мистецтва: домогтися найбільших результатів з найменшими втратами й керувався одним- єдиним способом ведення війни — «будь-якою ціною». Але ж і переможці підлягають суду, причому не тільки моральному, але й суду військової науки, для якої принцип «будь-якою ціною» неприйнятний: не можна порівнювати геніального полководця з посереднім виконавцем, здатним домогтися тих самих результатів однією лише нелюдськістю, готовністю заплатити за них яку завгодно високу ціну.

Тому можна говорити про те, що перемога була досягнута завдяки найбільшій самопожертві народу, а величезні людські втрати є незаперечним свідченням поразки тоталітарно-бюрократичної системи. Це вона поставила народ перед необхідністю настільки дорого заплатити за перемогу й у такий спосіб виявила свою нездатність вести війну інакше, ніж за рахунок дивовижної перевитрати людських життів. Особливо трагічним є те, що навіть у воєнний час багато жертв було принесено не боротьбі з ворогом, а традиційному ляканню своїх.

Трибунал не тільки не припинив своєї діяльності, але, навпаки, набув після війни нечуваного розмаху. Це було пов’язане з тим, що суть тоталітарно-бюрократичного апарату не змінилася й він, як і раніше, потребував внутрішніх «ворогів», як тільки зовнішні зникли. На них був знову звернений вогонь каральних органів. Незважаючи на доблесть та інші заслуги, виявлені в боях, важко карали тих, хто «здався ворогові»: з німецьких таборів військовополонені переміщалися в радянські «виправні».

Німецький мислитель К. Ясперс стверджував, що причиною катастрофи тоталітаризму може бути тільки його військова поразка, що супроводжується окупацією. Однак існує й інша сила, здатна створити умови для подолання тоталітаризму, адже вождь тоталітарної бюрократії є не тільки її рушійною й напрямною силою, але й найуразливішим її пунктом. Щоб надавати руху неосяжному бюрократичному апарату, він змушений зосереджувати у своїх руках всі основні нитки, тому його смерть може зруйнувати цей апарат, якщо тільки не буде відразу знайдена відповідна заміна.

У зв'язку з цим смерть Сталіна обумовила б різке загострення конкуренції претендентів на його посаду, тому що переможений ризикував опинитися в числі перших жертв Спадкоємця. У цьому зв’язку досить показовими є сміливість і рішучість М. С. Хрущева, особливо якщо врахувати, які досвідчені, підступні, могутні претенденти на лідерство чекали моменту, щоб узяти на себе роль померлого Сталіна. Перемога М. С. Хрущева в цьому єдиноборстві мала для країни величезне значення, тому що він зрозумів абсолютну необхідність знищити створену Вождем жорстоку й безглузду структуру тоталітарної влади. З огляду на це і потрібно говорити про історичне значення

XX з’їзду КПРС і доповіді на ньому М. С. Хрущова «Про подолання культу особистості». Справа не тільки у викритті жахливих злочинів Сталіна, що вразили країну й партію. Справа втому, що, привселюдно визнавши їх злочинами, керівництво партії й держави відмовлялося від масових репресій, без яких тоталітаризм у принципі немислимий. Навіть у тому випадку, якщо продовжують існувати тоталітарні структури, що тримають під своїм контролем політичне, господарське й культурне життя країни. Відсутність регулярних масових репресій — це вже показник авторитаризму. За Хрущова тоталітарні структури поступово перероджуються на авторитарні, і хоча ще зборі гається постійна небезпека тоталітаризму, але вже немає особливої атмосфери загального страху, як у часи сталінського терору.

Зберігаючи багато звичок керівництва колишнього типу, М. С. Хрущов, проте, був супротивником «найголовнішого і найосновнішого, що становило суть тоталітарного керівництва, — він не допускав розстрілів за політичними мотивами». Відмовившись платити за «соціалістичний прогрес» кошмарну ціну, нове керівництво все-таки не розуміло, що, відмовившись від основного інструмента тоталітарно-бюрократичного керівництва, не можна залишити без зміни все інше. Необхідність реформ зв’язувалася в основному лише з економічним боком: за їх допомогою намагалися залатати зяючі діри в господарстві, що утворилися внаслідок відмови від залякування як основного стимулу до праці.

Однак неможливо було реформувати економіку чисто економічними засобами, не торкнувшись політичних структур. Усвідомлюючи це, бюрократичний апарат продовжував пручатися, бажаючи зберегти владу будь-якою ціною, тому навіть «чисто економічний» захід традиційно перетворювався на командний, волюнтаристичний. Апарат продовжував розростатися, у результаті змістивши М. С. Хрущова й підтримавши зручнішу для себе фігуру керівника авторитарного типу, що волів не втручатися в процес саморозвитку апарату.

Таким чином, у 30-ті рр. у СРСР був установлений тоталітарний режим, що Грунтувався на системі насильства, ліквідації демократичних інститутів, позбавлення людини елементарних прав і свобод при політичній диктатурі Комуністичної партії, що персоніфікувала соціалістичну державу.









загрузка...

Віртуальна читальня освітніх матеріалів для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посилання на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2008-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.