Матеріали для Нової української школи 1 клас - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

ВСЕСВІТНЯ ІСТОРІЯ - Золота колекція рефератів - 2018

ОБ’ЄДНАННЯ НІМЕЧЧИНИ

План

Вступ

1. Причини й передумови подій у НДР восени 1989 р.

2. Святкування 40-ліття НДР. Реакція уряду НДР на події в країні.

3. Договір про встановлення єдності в Німеччині.

4. Німеччина після укладання договору:

4.1. «Вільні вибори» у НДР 18 березня 1990 р.

4.2. Договір про економічний, валютний і соціальний союз .

5. Перші загальнімецькі вибори.

Висновки

З жовтня 1990 р. відбулася подія, що вплинула на картину всього західного світу, — об'єднання Німеччини.

Темпи процесу об’єднання були воістину блискавичними й мали спонтанний, непередбачений, бурхливий характер.

Проблема об’єднання була всебічно проаналізована й докладно освітлена багатьма дослідниками в період з 1990 р. Причому особлива увага приділялася подіям, що відбувалися в Східній Німеччині. Були виділені основні фактори, внутрішні й зовнішні,завдяки яким не приєднання стало можливим. Серед внутрішніх можна назвати кризу в самій НДР, що визначила з фатальною неминучістю аншлюс НДР до ФРН. Головним зовнішнім фактором є позиція СРСР, шо зробила можливим настільки швидке, навіть, точніше, миттєве приєднання однієї частини Німеччини до іншої.

Отже, що ж відбувалося в НДР у період з літа 1989 р. по грудень 1990 р.?

Щоб зрозуміти закономірності цієї історичної події, слід розглянути причини й передумови.

Назрівання невдоволення в НДР почалося набагато раніше осені 1989 р. Однією з основних його причин стала незадоволеність громадян НДР закостенілістю політичної системи країни і явним небажанням керівництва перейти на шлях реформ. У той час яку СРСР повсюдно впроваджувалася гласність, перебудова й демократизація суспільства йшли повним ходом, у НДР ні про які «рухи» у політичних і партійних структурах не було й мови. Перші ознаки невдоволення виявилися вже 1985 р., коли в Радянському Союзі до влади прийшов Михайло Горбачов. Його смілива політика призвела до того, що всі друковані матеріали, що надходили з СРСР — газети, книги, журнали тощо, — уряд НДР був змушений або піддавати найсуворішій цензурі, або взагалі забороняти. Звичайно ж, це не залишилося непоміченим народом країни.

Дозвіл євангелічної церкви публікувати дисидентам свої матеріали в газетах, що належить церкві, також підштовхнув події 1989 р.

Безпосереднім приводом до осінніх подій стала груба фальсифікація урядом НДР підсумків комунальних виборів, що відбулися в травні 1989 р. Однак представники влади не розглядали зростання невдоволення як провісник будь-яких значних подій, що загрожують зміною існуючого в країні порядку, і продовжували відстоювати свої позиції. Яскравим свідченням цього слугує опублікована 5 червня 1989 р. у газеті «Нойес Дойчланд» стаття, що виправдовує розстріл студентської демонстрації в Пекіні як відповідь на «контрреволюційне повстання екстремістської групи змовників». Досить показовим також стаю поздоровлення урядом НДР китайської Компартії з її сорокаліттям, що можна розцінити як спробу керівництва країни «застерегти» свій народ від подібних виступів. Значний внесок у розвиток подій літа — осені 1989 г. зробили громадські рухи, об’єднання східнонімецької інтелігенції.

1 липня 1989 р. представники громадськості, вкрай обурені підтасуванням результатів комунальних виборів, виступили з відкритим листом, що містив серйозні політичні вимоги:

— провести реформу виборчого права, що гарантує таємницю голосування й надає громадянам країни реальну

можливість вибирати народних представників в органи державної влади;

— дозволити створення незалежних груп за інтересами і забезпечити свободу об’єднань і рухів.

Ця група опозиційно налаштованих щодо офіційного курсу держави й уряду громадських діячів, яка одержала назву «Новий форум», стала в жовтні й листопаді уособленням змін, що відбувалися в НДР. Ця організація була заснована 9 вересня 1989 р. 30 представниками різних, здебільшого церковних, об’єднань і являла собою найсильнішу за чисельністю групу.

12 вересня дванадцять представників «Форуму» закликали всіх людей, яким не байдужа доля країни і які розуміли необхідність реформ, створити свій союз. Вони запросили всіх бажаючих до діалогу про основи й концепцію демократичної перебудови в НДР. До цього ж часу належить також виникнення відомого громадського руху «Демократія сьогодні». Він сформувався шляхом злиття двох рухів опозиції й двох ініціативних груп (одна з них — «За відмову від практики й принципів відмежування»), що виступали за мир і дотримання прав людини. Згодом ці групи поповнилися представниками інтелігенції Східного Берліна.

Представники партійного апарату й державних структур не розуміли, які тенденції поширюються в суспільстві, і не бажали розглядати їх як політичну опозицію, що з’явилася в країні. Вони розглядали вищезгадані громадські рухи й групи як одиничні явища, не пов’язані між собою. Так, наприклад, міністерство безпеки (Штазі) зробило повідомлення партійному керівництву країни про наростання тенденції дестабілізувати політичну ситуацію й у результаті змінити систему суспільних відносин. Приблизна цифра представників опозиційних груп і рухів оцінювалася приблизно в 2500 осіб.

Виниклі опозиційні організації ставили своєю метою розгорнути діалог на суспільному рівні про назрілі задовгі десятиліття диктатури бюрократичного соціалізму проблеми. Саме в цьому вони бачили основну передумову виникнення громадянського суспільства.

Блискавичний розвиток подій у НДР спричинив зміну форми політичної опозиції: замість окремих рухів і груп з’явилися політичні партії, а протест проти проведеного урядом політичного курсу набув форми масових демонстрацій, мітингів і ходів. їхня хвиля буквально захлиснула країну у вересні — листопаді.

Криза правлячої партії й уряду НДР вибухнула наприкінці літа. Її причиною стало обурення населення реальною відсутністю демократичних прав і свобод людини в НДР. Зокрема, громадянам НДР фактично заборонялося виїжджати до ФРН, тобто обмежувалося право на вільне переміщення. Відкриття кордону на початку травня між Угорщиною й Австрією поклало початок масовому відтоку громадян із країни: тисячі людей ринулися через Угорщину до Австрії, а потім до ФРН. Уже в середині літа за неофіційною статистикою НДР без візи покинуло 150 громадян, до кінця літа потік звільнишся до 1600 осіб, а на початку осені кількість тих, хто виїхав, складала 25 тис. Тисячі громадян, які не бажали повертатися в НДР, залишалися у Варшаві й зверталися до посольства ФРН із проханням надати їм політичний притулок. ФРН приймала всіх громадян НДР, зокрема тому, що уряд Коля дотримувався позиції, яка виражалася в тому, що будь-який громадянин НДР має право на одержання громадянства ФРН. Таким чином, посольство ФРН надавало підтримку всім жителям НДР, що звернулися до нього. У жовтні 1989 р. кількість тих, хто виїхав, склала 2 млн.

Кілька місяців по тому Лотар де Мезьєр досить точно виділив причини, що призвели до катастрофи НДР: «Хворобою соціалістичного суспільства є диктаторський централізм, що замінив демократичні основи управління й право людей на самовизначення. Примус і тиск знищували будь-яку ініціативу, почуття відповідальності. Тому недостатньо вказати на проблему, треба дивитися глибше, щоб зрозуміти її сутність і джерела. Ми повинні усвідомити свою неповноцінність, що виражається в таких почуттях, як ненависть, нетерпимість, розпач. Ми повинні допомогти один одному стати вільними людьми.

Ключовими й основними питаннями, вирішити які покликані всі ми, є: свобода й інакомислення, рівноправність, свобода як фактор розвитку кожної окремої особистості, так і відносин між людьми, а також відповідальність за життя людини».

Промова Еріха Хонеккера, виголошена 6 жовтня й присвячена 40-літньому ювілею існування НДР, укотре продемонструвала зашореність правлячої еліти країни. З промови випливало, що в НДР панує повна ідилія й що вона підходить до порогу 2-го тисячоріччя з переконанням, що майбутнє належить соціалізму. Замість того щоб критично проаналізувати сформовану в країні ситуацію й, поки дозволяє час, ужити заходів проти конфлікту, що назрівав, Хонеккер обмежився набридлими й беззмістовними гаслами типу «Завжди вперед і тільки вперед».

Не виправдавши довіри громадян, глава держави своєю промовою лише підштовхнув народ до масових виступів. По всьому Берліну проходили багатотисячні демонстрації, люди виступали проти правлячого курсу й партійної еліти. Незважаючи на жорстокі заходи, використовувані поліцією для розгону демонстрантів, люди продовжували мітингувати, їхня кількість дедалі зростала. Ідолом демонстрантів був Михайло Горбачов — уособлення гласності й перебудови, тобто тих процесів і явищ, про які східним німцям було заборонено навіть думати і які були вкрай необхідні для відновлення суспільно-політичного життя країни.

Лише 5 днів по тому політбюро СЄПН стривожило положення в країні. Були здійснені перші спроби проаналізувати істинне положення в країні. Однак незважаючи на явний консерватизм опублікованої в результаті заяви, пропозиція виробити проект реформ була зустрінута у вищих партійних ешелонах украй негативно.

Автор документа, керівник відділу центральної безпеки Центрального комітету СЄПН Гергер, згадував, що «упродовж багатьох днів обговорювалися різні формулювання, наче застосування такої характеристики як «достовірний» або «такий, що відбиває реальний стан справ» щодо засобів масової інформації, могло означати зміну політичного курсу». У результаті проект вийшов невиразним і обтічним і вже не зміг мати вирішального значення.

17 жовтня 1989 р. на засіданні політбюро Е. Хонеккер був знятий з посади генерального секретаря СЄПН. Його місце в результаті голосування посів член політбюро й секретар ЦК із питань безпеки Е. Крени. Нового керівника підтримувала невелика група людей, готових до перестановок у політбюро, однак це ніяк не позначилося на зміні загальної політичної стратегії. Більша частина громадян НДР розцінила Кренца як ставленика й поплічника Хонеккера, від якого вже ніхто не очікував ніяких рішучих дій. Утім, якби Крени діяв швидше й рішучіше, то розпочаті ним кроки були б сприйняті як рішучі заходи й знайшли б гарячих шанувальників: наступного ж дня після свого обрання генсек організував зустріч із провідними представниками церкви, брав участь у дискусії з робітниками з питання сформованої політичної обстановки. Знову був дозволений вихід журналу «Супутник», заборонений з осені 1988 р. Була оголошена амністія політичним ув’язненим і всім тим, хто нелегально перейшов кордон.

Незважаючи на кризове положення в країні, нове керівництво вживало заходів для порятунку того, що ще можна було врятувати. Так, на початку листопада Е. Крени виступив на телебаченні з пропозицією окремих перетворень і нововведень, серед яких були обіцянки:

— опублікувати проект закону про виїзд;

— скасувати статтю 213 Кримінального кодексу (за втечу й зраду батьківщині);

— розробити закон про засоби масової інформації;

— опублікувати дані про стан навколишнього середовища;

— реформувати політичну систему;

— утворити Конституційний суд;

— реформувати систему управління (підсилити вплив органів місцевого самоврядування);

— провести широкомасштабну економічну реформу.

Але населення не вірило в те, що, проголосивши настільки корінні зміни, старе керівництво, яке тримало країну й народ у шорах довгі десятиліття, поспішить здійснювати які-небудь реформи. І це було насправді так: аж до З грудня, коли на закритому засіданні політбюро СЄПН був знятий з посади Егон Кренц, апарат намагався тримати свої позиції.

4 листопада 1989 р. у Берліні почалася грандіозна демонстрація, що послужила сигналом до початку катастрофи існуючої системи. 9 листопада впала Берлінська стіна, і Берлін став єдиним. Це «камерне об’єднання» було символічним, але стало предтечею об’єднання всієї країни.

Характерною рисою грудневого періоду стало виникнення вкрай небезпечного вакууму влади, оскільки давало шанс різним реакційним силам використовувати кризову ситуацію для відновлення колишнього порядку. У ніч із 7-го на 8 грудня був скликаний позачерговий з’їзд СЄПН, що ввійшов в історію як останній з’їзд Соціалістичної єдиної партії Німеччини, перетвореної на Партію демократичного соціалізму.

У результаті катастрофи такого гіганта, як СЄПН, уряд опинився під загрозою втрати політичного впливу. Одночасно і опозиція не бачила можливості взяти кермо влади у свої руки. У цій ситуації в країні починається активна підготовка до проведення круглого столу. Власне кажучи, ця ідея виникла задовго до грудня, і перші кроки щодо її здійснення були зроблені ще в жовтні. Зокрема, тоді була сформована так звана «контактна група» з представників семи політичних груп і об’єднань, перед якою ставилося завдання підготувати форми діалогу з представниками правлячих кіл. В організації круглого столу брали участь: Ініціативна група за мир і права людини, «Новий форум», «Демократія сьогодні», «Демократичний прорив», «Об’єднання лівих сил», Соціал-демократична партія й Партія зелених.

Круглий стіл був покликаний посадити за стіл переговорів представників старої, але готової до реформ еліти й еліти нової, щоб заповнити вакуум влади, небезпечний потужними хвилюваннями в країні. Однак уряд проігнорував круглий стіл і не побажав вступати в контакт із його учасниками. Довгі вагання перед вступом на шлях переговорів лише розжарювали ситуацію в країні. Надбанням громадськості ставали факти корупції у вищих ешелонах влади, діяльності органів державної безпеки. Ситуація поступово виходила з-під контролю, хвилювання мас уже неможливо було не помічати. Лише виникнення такої воістину критичної ситуації змусило уряд «опуститися» до участі в круглому столі.

Договір про об’єднання Німеччини був підписаний 31 серпня 1990 р. у Берліні, у палаці «Унтер ден Лінден». Він являв собою об’ємний і ретельно пророблений документ, що регулює «всі правові аспекти створення єдиної Німецької держави», а також дає тлумачення окремих статей і положень у протоколі й численних додатках.

Мотиви об’єднання виражені в Преамбулі договору, а суть самого договору визначається в статті 1: «Зі здійсненням вступу Німецької Демократичної Республіки у Федеративну відповідно до статті 23 Основного закону З жовтня 1990 р. землі Бранденбург, Мекленбург, Передня Померанія, Саксонія, Саксонія-Анхальт і Тюрингія стають землями Федеративної Республіки Німеччини». Цією ж статтею передбачене утворення землі Берліна з 23 його районами і зведення його в ранг столиці Німеччини.

Найважливішими проблемами процесу приєднання НДР до ФРН були питання збереження існуючих у НДР соціальних інститутів, справедливе розв’язання питань власності, застосування горезвісної «заборони на професії» до громадян НДР та ін. Досить довго в Народній палаті НДР обговорювалася дата вступу НДР у ФРН і особливості здійснення цього вступу. 23 серпня нарешті було оголошено, що це відбудеться 3 жовтня 1990 р. Серед необхідних для цього передумов називалися: підписання договору про встановлення єдності Німеччини, досягнення того рівня переговорів за формулою «2 + 4» (з одного боку, ФРН і НДР, з іншого боку — США, Радянський Союз, Франція й Великобританія), на якому обговорюються зовнішньополітичні аспекти безпеки встановлення об’єднання.

Підписаний договір торкається практично всіх сфер діяльності суспільства й регулює положення конституції, адміністративного права, карного права тощо. Однак чимало моментів при його розробці було упущено. Так, наприклад, не було вирішено питання про громади, що мало досить жалюгідні наслідки, оскільки до початку 1991 р. більшість із них у нових землях виявилися перед фактом банкрутства. Також залишились поза увагою питання швидкої реконструкції й реанімації органів адміністративного управління, що страждають від відсутності фінансів і нестачі кваліфікованого персоналу. У результаті вже протягом досить тривалого часу адміністративний апарат складається в основному зі старих кадрів, які контролюються їх західними «наставниками».

18 березня в НДР були проведені вибори, що стали першими й останніми вільними виборами в історії НДР. У них взяли участь 24 партії й об’єднання. Особливістю виборів стала відсутність процентного бар’єра, що перешкодив би партіям, які не набрали певної кількості голосів, потрапити до Народної палати.

Напередодні виборів багато дослідницьких інститутів і соціологічних служб виступили із прогнозами. Так, інститут професора Фрідріха в Лейпцизі ще в листопаді 1989 р. прогнозував, що ПДС (спадкоємиці СЄПН) дістанеться 31 % голосів. Західнонімецька преса пророкувала перемогу лівих сил. Геза-Інститут (Східний Берлін) прогнозував, що СДПН набере абсолютну більшість голосів — 43 %. Перевагу СДПН прогнозував також інститут, розташований в Баде-Годесбергу: за його прогнозами 2/3 східнонімецьких виборців проголосують за СДПН.

Однак результати виборів були більш ніж несподіваними: «Альянс за Німеччину» (за яким стояв ХДС) набрав більше 48% голосів, СДПН - 21,84 %, ПДС — 16,33 %, «Союз вільних демократів» — 5,3 %, інші партії й рухи — менше 5 % голосів.

Отримавши менше половини місць у парламенті, «Альянс за Німеччину» був змушений піти на коаліцію з лібералами й соціал-демократами, щоб мати кваліфіковану більшість, необхідну для зміни конституції. Разюче, але саме в Тюрингії, Саксонії, Саксонії-Ангальт, що були найбільш відданими правлячому режиму, «Альянс за Німеччину» досяг найкращих результатів.

13 лютого 1990 р. у Бонні відбулися переговори між прем’єр-міністром НДР Гансом Модровом і канцлером ФРН Гельмутом Колем. Було ух палене рішення про створення спільної комісії для підготовки економічного й валютного союзу. НДР висунула вимогу про надання їй кредиту в 15 млрд марок, але ФРН відхилила його. Підсумком переговорів стало розчарування східнонімецьких делегатів. Були відзначені занадто різкі тони в поводженні партнерів із Західної Німеччини. Позиція ФРН була розцінена як спроба «збити ціну» за об’єднання Німеччини, представляючи положення в НДР у занадто темних фарбах.

У свою чергу Західна Німеччина запропонувала створити валютний союз до виборів у Народну палату НДР, однак ця пропозиція була відкинута. У виступі 19 лютого в Східному Берліні Ганс Модров підкреслив, що «в основу функціонування союзу повинні бути покладені соціальні гарантії, створення й зміцнення яких можливе лише після виборів».

18 травня в Бонні був підписаний державний договір про створення економічного, соціального й валютного союзу із ФРН. Ці союзи набули чинності 1 липня 1990 р.

Назви союзів мали своє підґрунтя.

Валютний союз. DM відтепер ставала єдиним платіжним засобом, що використовувався на території НДР, східна марка підлягала обміну. Єдиним центральним банком став Deutsche Bundesbank. Обмін валюти здійснювався у такому співвідношенні: заробітна плата, стипендії, оклади, пенсії обмінюються за курсом 1:1. Інші надходження обмінюються за курсом 2:1.

Економічний союз. Об’єднання Німеччини повинно було спричинити виникнення передумов, необхідних для розвитку соціальної ринкової економіки. Серед них можна назвати приватну власність, поява якої вітається; свобода приватного підприємництва, конкуренція, принцип вільного ціноутворення, вільне переміщення товарів, капіталів і робочої сили. Найближчими завданнями НДР стали: створення характерних для ринкової економіки системи оподатковування, фінансової й бюджетної системи, а також пристосування аграрного сектору до сільськогосподарського сектору країн — учасників Європейського союзу.

Соціальний союз. У НДР уводилася прийнята у ФРН система страхування: пенсійного, через хворобу, у випадку безробіття або від нещасного випадку, а також система соціальної допомоги. НДР за прикладом ФРН була зобов’язана надати своїм громадянам ряд демократичних прав і свобод — право страйків, право участі в робочому самоврядуванні, забезпечення умов для створення юридично закріплених статутів підприємств. Фінансування системи соціального страхування базувалося на виділених ФРН коштах з федерального бюджету. Крім того, НДР одержувала додаткову суму з так званого спецфонду «Єдність Німеччини» у розмірі 115 млрд DM для вирівнювання свого бюджету.

Уже 1 липня біля банків, ощадних кас і поштових відділень вишикувалися величезні черги: люди прагнули поміняти гроші. Усього було відкрито 15 тис. пунктів з обміну коштів. Філія Deutsche Bank у Східному Берліні почала роботу вже опівночі, і навіть опівночі його відкриття чекали вже тисячі й тисячі осіб.

Вулиці були заповнені святковою юрбою: люди пили шампанське, а водії автотранспорту відзначили обмін грошей загальним дружним гудком.

27 травня 1990 р. міністр закордонних справ НДР Маркус Мекель і міністр оборони Райнер Еппельман висловилися проти швидких загальних виборів, назвавши найбільш прийнятним кінець 1992 р.

У 1990 р. правлячі кола розраховували провести вибори до парламенту власне ФРН, тому що саме в цей час минав строк повноважень німецького бундестагу, обраного в січні 1987 р. Однак три швидко й уміло створені союзи, впровадження в НДР законів ФРН послужили потужним визначальним фактором стрімкого об’єднання, точніше включення НДР до складу ФРН на основі статті 23 Основного закону ФРН.

Перші загальнонімецькі вибори були призначені на 2 грудня. Особливістю виборів стало роздільне встановлення 5%-ного бар’єра для території ФРН і колишньої НДР: будь-яка партія, що подолала 5%-ний рубіж у будь-якій частині об’єднаної країни, автоматично потрапляла в загальнонімецький бундестаг.

Результати виборів виявилися такими:

Західна виборча область:

ХДС/ХСС - 44,3 %

СДПН — 35,7 %

СВДП - 10,6 %

Зелені — 4,8 %

ПДС - 0,3 %

Інші — 4,3 %

Участь у виборах взяли 78,5 % виборців.

Східна виборча область:

ХСС — 41,8 %

СДПН -24,3%

СВДП - 12,9%

Союз 90/Зелені — 6,0 %

ПДС - 11,1 %

Інші — 3,9 %

Участь у виборах взяли 74,5 % виборців.

Загальний підсумок:

ХДС/ХСС - 43,8 %

СДПН -33,5%

СВДП -11,0%

Зелені — 3,9 %

ПДС - 2,4 %

Союз 90/Зелені 1,2 %

Інші — 4,2 %

Участь у виборах взяли 77,8 % виборців.

Отже, після 40 років самостійного незалежного існування Німецька Демократична Республіка возз’єдналася з Федеративною Республікою Німеччиною. І якщо в НДР процес приєднання мав стихійний, непередбачений характер, то з боку уряду ФРН всі кроки, щаблі приєднання ретельно прораховувалися й контролювалися, ураховувалися всі фактори, здатні прискорити процес. Власне кажучи, саме завдяки продуманій, чіткій стратегії й удалося приєднати НДР у настільки короткий строк.

Об’єктивним фактором стали кризові процеси в країнах Східної Європи, ослаблення позицій СРСР, що позначилися безпосереднім чином на подіях у НДР. Розміщення сил у Європі, економічна, політична й соціальна криза в країнах соціалістичної співдружності значною мірою підштовхнули виникнення кризи в Німеччині.

Найзначнішу роль зіграли економічні фактори. Федеративна Республіка Німеччина на той час значно обігнала НДР в економічному розвитку, перетворилася на справжнього гіганта. І якщо 1985 р. торговельний оборот двох країн складав 15,5 млрд німецьких марок, то в другій половині 80-х рр. неухильно скорочувався за рахунок зменшення імпорту з НДР. Ще одним способом тиску став фінансовий важіль, а саме надання великомасштабних кредитів.

Об’єднання Німеччини докорінно змінило її статус. Із двох розрізнених шматочків вона перетворилася на потужну державу з територією в 357 тис. кв. км і чисельністю населення в 80 млн осіб. Були розширені території в східному й північно-східному напрямках, а також за рахунок збільшення морського узбережжя на Балтиці, що змінило геополітичне положення країни. Завдяки всьому цьому Німеччина зміцнила своє становище як економічно потужна держава й перестала бути політичним карликом.

Приєднання НДР до ФРН було для останньої економічно вигідним: вона не тільки збільшила свою територію й населення, але й одержала доступ до розвинених промислових земель. Приєднані землі з їхніми підприємствами, житловими будинками й соціально-побутовими спорудженнями, шляхами сполучення й науково-технічним потенціалом оцінювалися в суму 1 трлн 400 млрд марок, не рахуючи військової техніки й озброєнь армії НДР на суму в 90 млрд марок.

Сьогодні перед об’єднаною Німеччиною стоїть завдання вирішення проблеми інтеграції східних земель, вирівнювання положення у двох частинах країни. Роки спільного життя східних і західних німців продемонстрували наявність певних труднощів: економічних, соціокультурних і психологічних. Буде потрібен певний час, щоб остаточно згуртувати німців у єдину націю.









загрузка...