ПЛАН

1. Загальна характеристика.
2. Населення.
3. Економічний розвиток.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА

Аргентина, Аргентинська Республіка (Republica Argentina) — держава на південному сході Південної Америки. Загальна плота — 2 778 417 км². Площа суші — 2 736 690 км², площа рік і озер — 30 200 км². Населення 36,8 мли чоловік (2000 р.), понад 90 % — аргентинці. Міське населення понад 86 % (1990 р.). Офіційна мова — іспанська. Більшість віруючих — католики. Аргентина — федерація з 22 провінцій, Федерального столичного округу і національної території Вогненна Земля. Глава держави — президент (обирається на 4-річний термін). Законодавчий орган — двопалатний Національний конгрес. Складається із Сенату (72 місця — раніше кожен законодавчий орган провінції делегував трьох членів у Сенат, сьогодні триває реформа верхньої палати — третина її членів переобиратиметься кожні 2 роки на 6-річний термін) і палати депутатів (257 місць — половина депутатів переобирається кожні два роки на 4-річний термін). Законодавча система грунтується на американській і західноєвропейській законодавчих системах. Верховний суд складається з 9 суддів, що призначаються президентом зі схваленням Сенату. Конституція Аргентини прийнята 1.05.1853 р., переглянута в серпні 1994 р. Східна частина Аргентини рівнинна, на заході — Анди, на південному заході — Патагонське плоскогір’я. Клімат на півночі тропічний, південніше — субтропічний, на півдні помірний. Середні температури січня на півночі плюс 28 °С, на півдні плюс 10 °С, липня відповідно 18 і 1 °С. Опадів від 100-300 мм на заході до 1400-1600 мм на рік на сході. Головні ріки — Парана, Парагвай, Уругвай, Чубут, Ріо-Негро, Ріо-Колорадо. Вологі лугові степи, савани, субтропічні ліси (переважно в горах). Національні парки: Науель-Уапі, Лос-Гласьярес, Лос-Алерсес, Ланін та ін.

У давнину територію Аргентини населяли індіанці. У першій половині XVI ст. її завоювали іспанські конкістадори; у країні утвердилося велике феодальне землеволодіння з використанням рабської праці. У 1816 р. у ході Війни за незалежність іспанських колоній в Америці 1810-1826 рр. була створена незалежна держава Об’єднані провінції Ла-Плати (у 1826 р. перетворені на Федеративну Республіку Аргентину). У XX ст. в Аргентині зміцнилися позиції іноземного капіталу (із середини XIX ст. — головним чином, англійського, потім США). З 1930 р. країною керували переважно військові, які проводили політику в інтересах латифундистів, великої буржуазії й іноземних монополій. Після Другої світової війни великим впливом в Аргентині користувався X. Д. Перон (обраний президентом Аргентини в 1946 р.), що поєднав популізм із заходами, спрямованими на зміцнення позицій національного капіталу. У 1955 р. Перон був скинутий військовими, однак вилив перонізму в широких масах зберігався (1974 р. Перон був знову обраний президентом). З 1976 р. встановилося правління військових. У цей період (1982 р.) Аргентина, що не визнає британського суверенітету над Фолклендськими (Мальвінськими) островами, здійснила невдалу спробу захопити їх.

НАСЕЛЕННЯ

Чисельність і зростання населення країни в 1996-2004 рр.

Етнічний склад: білі — 85 %, метиси й індіанці — 15 %. Католики складають 90 % віруючих (реально відвідують церкву не більше 20 %), протестанти — 2 %, іудаїсти — 2 %, інші релігійні громади — 6 %. Майже все населення Аргентини — нащадки іммігрантів, переважно іспанців і італійців, що освоювали нові землі, як у колоніальний період, так і після здобуття країною незалежності. У часи правління іспанської корони колонізатори зіткнулися з безліччю індіанських племен. Серед них були андські північно-західні племена діагуіта, племена гуарані. Усіх їх із наступом іспанців чекало поневолення і жорстока експлуатація. Крім вищезазначених племен, що вели осілий сільськогосподарський спосіб життя, землі Аргентини населяли мисливці й кочівники. Саме вони чинили іспанцям збройний опір, який був, урешті-решт, придушений. У Гран-Чако це були племена, що розмовляли гуайкуруан, у південній Пампі до 1870-х рр. переважали араукани, що прийшли з гірських районів Чилі, область Буенос-Айреса населяло плем’я куєранді, а Патагонію — індіанці тегуельче. Оцінні дані свідчать, що в 1810 р. населення Аргентини складало понад 400 тис. чол. З них близько 30 % складали індіанці, чия чисельність сильно скоротилася з доколумбівської епохи, коли аборигенів нараховувалося до 300 тис. чол. До 10 % аргентинців на початку XIX ст. складали негри й мулати, нащадки рабів, незаконно завезені в країну через Буенос-Айрес. Європейці й метиси (нащадки змішаних шлюбів європейців з індіанцями й неграми) були тоді в меншості. Після середини XIX ст. у країну ринула хвиля нових іммігрантів, здебільшого з Іспанії й Італії. Корінне населення й метиси відтіснялися в андські провінції або зникали серед нових поселенців. Починаючи з цього моменту, у прикордонних областях Аргентини почали переважати метиси — вихідці з Парагваю, Чилі й Болівії. Майже половину мігрантів наприкінці XIX ст. і початку XX ст. складали італійці й близько третини — іспанці. Досить багато переселенців прибуло із Франції, Німеччини, Росії, Польщі, Великобританії. Якщо 1869 р. аргентинці іноземного походження складали 12% усього населення, то до 1914 р. — близько однієї третини, а у великих містах ця пропорція складала 2 до 1. До кінця XX ст. із загальним зниженням темпів імміграції знизилася і частка іноземців серед громадян республіки. Величезний внесок у формування національної культури Аргентини зробили італійські іммігранти, їхній вплив у країні був настільки великий, що й у наші дні в Буенос-Айресі широко розповсюджена італійська мова. Друге місце за значущістю в житті Аргентини посіли поляки й іспанці. Британські переселенці принесли із собою великий капітал, почали розвивати м’ясо-переробну промисловість і будувати залізниці. Французи сприяли становленню виноградарства й виноробства, німці зводили ферми і створювали кооперативи. Сфера послуг почала розвиватися завдяки зусиллям японців, сирійців і ліванців. Діти іммігрантів швидко освоювалися в новому середовищі, в Аргентині не існує гострих міжобщинних протиріч. Разом із тим для країни характерним є розшарування суспільства за територіально-соціальною ознакою.

Найбільший вплив у національній економіці й політиці мають вихідці з портових міст країни. У їхніх руках зосереджені зовнішня торгівля, банки, великі об'єкти індустрії. їх називають — портові люди. Самі вони дивляться на інших аргентинців, як на малоосвічених грубих селян. Подібні взаємини глибоко вкоренилися в суспільстві й знайшли своє відображення у політиці держави. Національна мова Аргентини — іспанська. У ній багато іноземних запозичених слів, особливо італійського походження. Можна почути баскський, сицилійський, уельський, гельський діалекти. До кінця XIX ст. у Буенос-Айресі склався жаргон злочинного світу, що увібрав у себе слова з італійської, португальської, іспанської, французької, німецької, африканських мов. «Lunfardo» у наші дні часто можна почути в ліричних піснях у стилі танго. Переважна більшість аргентинців — католики. У країні є невеликі протестантська й іудейська громади. Усепроникний вплив католицизму особливо сильно помітний в державному апараті, а в конституції католицтво закріплене як державна релігія, хоча тут також гарантована свобода віросповідання.

ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК

Економіка Аргентини — одна з найпотужніших у регіоні Латинської Америки. Починаючи з XIX ст. країна активно висувалася на перше місце за тваринництвом, але з недавнього часу ключову роль почала відігравати сфера послуг. За виробництвом зерна й м’яса Аргентина посідає друге місце в регіоні, поступаючись тільки Бразилії, а за рівнем доходів від туризму поступається тільки Мексиці.

Валовий національний продукт, валовий внутрішній продукт і ВНП на душу населення в 1999-2002 рр.

Структура ВВП Аргентини в 1991-1996 рр.

(у відсотках ВВП)

Аргентина має багаті природні ресурси, населення з високим рівнем освіти, орієнтований на експорт сільськогосподарський сектор і розвинутий індустріальний сектор. Однак, коли президент Карлос Менем зайняв свою посаду 1989 р„ країна мала величезні зовнішні борги, а інфляція сягала 200 % на місяць. Новий уряд заявив, що для стійкого зміцнення макроекономічних показників, пожвавлення структурних перетворень необхідна довіра на внутрішньому й зовнішньому фінансовому ринках і полегшення відновлення економіки зі стабільними цінами. Програма перетворень, яку підтримує Міжнародний валютний фонд, грунтується на досягненні 3 % росту ВВП у 2000 р. і прискоренні його до 4 % у наступних роках. Мексиканська криза викликала серйозний, але недовгий відплив капіталовкладень і втрату банківських депозитів 1995 р. Було здійснено ряд перетворень для підтримки внутрішньої банківської системи. Реальний ріст ВВП склав майже 9 % 1997 р. Рівень інфляції склав 1 % 1998 р. Через недосконалість трудових законів Аргентини, незважаючи на зростання ВВП, рівень безробіття вимірюється двозначним числом. Розвинуто видобуток вугілля й нафти, природного газу, цинку, уранових руд. Розвинуті харчова (переважно м’ясохолодобійна), текстильна, шкіряно-взуттєва промисловість, машинобудування, чорна і кольорова металургія, нафтопереробка і нафтохімія.

Виробництво електроенергії в 1996-1999 рр.

З 60-х років XIX ст. спеціалізація сільського господарства Аргентини почала зміщатися від тваринництва до рослинництва. Активізується культивування пшениці, кукурудзи, льону в такий непристосованій для землеробства області, як Пампаси. Експеримент виявився вдалим — родючі грунти дозволили розгорнути інтенсивне рослинництво. З початком експорту харчової продукції, головним чином іноземними корпораціями, зародилася й почала розвиватися аргентинська промисловість. Протягом усього XX ст. тривало зростання експорту продовольства до європейських країн — Аргентина висувалася в лідери Латинської Америки. На початку XX ст. країна стала провідним у світі виробником і постачальником на світовий ринок льону, м’яса, зерна. Перша світова війна і Велика депресія підірвали національну економіку. Скоротився обсяг зовнішньої торгівлі — Аргентина стрімко втратила свої провідні позиції у світі й зайняла місце серед країн третього світу. Протягом 1970-х років уряд намагався розвивати переважно промислову сферу виробництва, захищаючи внутрішній ринок від імпорту продукції легких галузей. Але ставка на розвиток промисловості призвела до занепаду в сільському господарстві. Скоротилося виробництво зернових культур, зате зросла частка технічних (соняшника, сої). Ера захисту внутрішнього ринку закінчилася в 1976 р. з ліквідацією високих митних зборів на імпорт. Зроблено це було для того, щоб підвищити конкурентоспроможність національних виробників. Наслідки цього кроку виявилися сумними: економіка Аргентини, не витримавши змагання зі світовими компаніями, буквально впала. ВНП із 1975 по 1981 рр. знизився натри чверті, і наслідки цієї кризи відчувалися ще протягом близько 10 років. Одночасно зі скороченням виробництва почалося зростання інфляції — у 1980-х рр. її рівень сягав 1000 відсотків на рік. У 1983 р. відбулася грошова реформа (старе песо обмінювалося на нове в співвідношенні 10 000 до 1), 1985 р. відбулася ще одна грошова реформа, і ще одна 1993 р.

Індекс виробництва с/г продукції (рівень 1986 р. = 100)

Зовнішня торгівля країни в 1994-2000 рр. (млрд дол. США)

Склад експорту: зернові, фураж, машини, нафтопродукти, металопрокат.

Географія експорту: Бразилія — 31 %, США — 8%, Чилі — 7 %, Китай — 3 %, Уругвай — 3 %.

Склад імпорту: машини і комплектуючі до них, телекомунікаційне устаткування, пластмаси, органічні хімікати.

Географія імпорту: Бразилія — 23 %, США — 20 %, Італія — 6 %, Німеччина — 5 %, Франція — 5%. Зовнішня заборгованість у 1998 р. склала 133 млрд дол., у 1999 р. — 149 млрд дол.

Головні порти Аргентини: Буенос-Айрес, Баїя-Бланка, Коммодоро-Ріадавія, Уругвай, Ла-Плата, Мар-дель-Плата, Некочеа, Ріо-Гальєгос, Росаріо, Санта-Фе.

Грошова одиниця — песо. Курс песо жорстко прив'язаний до долара: один песо дорівнює одному долару США.