Матеріали для Нової української школи 1 клас - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

ГЕОГРАФІЯ - Золота колекція рефератів - 2018

БРАЗИЛІЯ

План

1. Загальна характеристика.

2. Населення Бразилії.

3. Економічний розвиток.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА

Бразилія, Федеративна Республіка Бразилії (Republica Federativa do Brasil) — держава в Південній Америці. Загальна площа — 8511965 км2 (площа суходолу — 8456510 км2), населення — 172,8 млн чоловік (2000 р.), понад 95 % — бразильці. Міське населення складає 75,6 % (1991 р.). Більшість віруючих — католики. Бразилія — федерація в складі 26 штатів і 1 Федерального (столичного) округу. Глава держави — президент. Президент обирається загальним голосуванням на 4-річний термін. Законодавчий орган — двопалатний національний конгрес. Складається із сенату (816 місць, по 3 депутати від кожного штату й округу обираються за мажоритарною системою на 8-річний термін, кожні три роки проводиться ротація третини сенату) і палати депутатів (513 місць, обираються на пропорційній системі на 4-річний термін). Судову владу представляє верховний федеральний трибунал, 11 суддів призначаються президентом довічно за згодою сенату. Державна мова — португальська.

Центр й південні частини Бразилії займає Бразильське плоскогір’я (найвища точка — г. Бандейра, 2890 м); на півночі — Амазонська низовина й відроги Гвіанського плоскогір’я. На крайньому півдні — Лаплатська низовина. Клімат змінюється з північного заходу на південний схід від екваторіального до субтропічного (середні температури січня від 23 до 29°С, липня від 16 до 24°С). Опадів — 3000 мм на заході Амазонської низовини, до 500 мм — на північному сході Бразильського плоскогір’я, 1200 мм на рік — на півдні. Головні ріки — Амазонка, Сан-Франсиску, Парана. На Амазонській низовині — вологі екваторіальні ліси, у центральній частині — савани й рідколісся, на Приатлантичній низовині — тропічні змінно вологі, на півдні — вічнозелені ліси. Під лісом — 38 % території країни. У країні нараховується 20 національних парків, є заповідники й заказники.

У давнину територію Бразилії населяли індіанці, на початку XVI ст. країна була завойована португальськими конкістадорами, які знищили більшість корінного населення і створили великі плантаторські господарства з використанням рабської праці негрів, завезених із XVI ст. з Африки. У результаті визвольного руху 1822 р. Бразилія проголошена незалежною імперією (з 1889 р. — федеративною республікою). До 1888 р. зберігалося рабство. З кінця XIX ст. до Бразилії проникав англійський і північноамериканський капітал. Кінець XIX ст. позначений боротьбою селянства за землю. Особливо великий виступ — у штаті Баїя в 1896-1897 рр. У період після Другої світової війни в економіці Бразилії посилилися позиції

США й ФРН. Спроби ряду урядів (особливо Ж. Д. Варгаса і Ж. Гуларга) у 50-60-х рр. поставити під державний контроль видобуток і переробку нафти, забезпечити незалежну від іноземних держав зовнішню політику наштовхнулися на опір реакції. Після військового перевороту 1964 р. біля керма влади до 1985 р. перебували військові уряди.

Бразилія — індустріально-аграрна країна, найбільша за економічним потенціалом у Південній Америці.

НАСЕЛЕННЯ БРАЗИЛІЇ

Чисельність і зростання населення в 1996-2004 рр.

Чисельність (чол.)

Приріст

1996

162661214

1,16%

1997

164 511 366

1,1 %

1998

169806557

1,24%

1999

171 853 126

1,16%

2000

172 860370

0,94%

2004

184 101 109

6,5%

У серпні 1996 р. у Бразилії був проведений перепис населення. Згідно з цими даними чисельність населення 1996 р. складала 157 079 573 чол., що приблизно на 5 % менше, ніж прогнозувало Бюро перепису США. При оцінці чисельності населення слід брати до уваги високий рівень смертності від СНІДу, високий рівень смертності серед немовлят, низьку тривалість життя.

Етнічний склад: білі (португальці, німці, італійці, іспанці, поляки) — 55%, метиси й мулати — 38%, чорношкірі — 6%, інші (японці, араби, індіанці) — 1%. Католики складають — 80% населення.

У Бразилії спостерігається постійний процес змішування різних рас і національностей. Країна є своєрідним полігоном виникнення нового бразильського етносу. Терпимість португальських бразильців і офіційна політика пом’якшують міжетнічні конфлікти. Головним об'єднавчим фактором є португальська мова і римсько-католицька церква, якщо в деяких областях країни, де не спостерігаються процеси асиміляції населення, це сприймається як вибір населення, що тут проживає, а не як урядова політика або результат протистояння етнічних громад. Таким прикладом можна назвати місцеве індіанське населення чисельністю близько 200 тис. чол. Хоча жодне з індіанських племен не досягло такого рівня розвитку, як племена Анд або Центральної Америки, їхня цивілізація прекрасно відповідала місцевим географічним і кліматичним умовам. Від місцевих племен португальські торговці й поселенці перейняли технології вирощування кукурудзи, касави. Саме індіанці навчили колоністів користуватися гамаками (їм віддають перевагу дотепер у деяких північних районах Бразилії), будувати каное, плоти (цеп вид транспорту активно використовується в наші дні на північному сході країни). Приблизно третина бразильців має індіанські корені — це твердження є очевидним щодо населення районів, розташованих на півночі й заході від північно-східних провінцій.

Поки португальці просто вели торгівлю з місцевим населенням, стосунки залишалися мирними. Але з початком проведення активної колонізаторської політики індіанців почали використовувати на плантаціях і рудниках. Не витримавши такої експлуатації, чимало індіанців вмирали або втікали. Ті, що втекли, знаходили притулок у важкодоступних районах між Амазонкою й плато Мату-Гроссу. У період із XVI по XVIII ст. португальці почали організовувати набіги на індіанські поселення, забирати в рабство місцеве населення. Додаткового удару по чисельності індіанського населення завдали хвороби, завезені колоністами з Європи (грип, кір, віспа). Работоргівля, що розгорнулася в Бразилії з XVI по XIX ст., докорінно змінила етнічний вигляд країни. У цей період у країну було завезено від 3 до 4 мли рабів-африканців. Основна маса рабів прибула з Західної Африки й Анголи. їхня праця використовувалася на плантаціях і в домашньому господарстві. Протягом XVI і XVII ст. більшість чорношкірих рабів була сконцентрована на північному сході Бразилії, на плантаціях цукрової тростини. У XVIII ст. з початком видобутку в країні золота й алмазів частина чорношкірого населення була переведена в штат Мінас-Жераїс. Після скасування рабства 1888 р. більшість рабів залишилися на місцях колишнього проживання. У наші дні найвища густота чорношкірого населення, як і раніше, спостерігається на північному сході країни. Африканці вплинули на національний склад країни і її культуру. Африканська музика, танці, кухня, вірування стали невід’ємною частиною повсякденного життя країни. Але темношкіре населення знаходиться на низькій сходинці економічної ієрархії Бразилії. Справа втому, що більшість цієї громади живе в економічно безперспективних і відсталих районах країни. Крім цього, на ринку праці афро-бразильці відчувають постійний пресинг із боку європейських і азіатських емігрантів, що мають вищу кваліфікацію. Європейці становлять більшість населення Бразилії. Протягом трьох сторіч португальці безперешкодно заселяли країну, вони були практично єдиними європейцями в Бразилії. Вони були торговцями, плантаторами. З моменту проголошення незалежності 1822 р. імміграційна політика змінилася. Найбільш численну громаду емігрантів (після португальців) склали італійці. Більшість їх проживає в Сан-Паулу, північному Ріу-Гранді-ду-Сул. Подібно до португальців, італійці легко асимілювалися. Услід за ними до країни прибули іспанці, сирійці, ліванці. Разом з італійцями вони зробили чималий внесок у розвиток промисловості, фінансів, мистецтва. У XIX — на початку XX ст. основну частину мігрантів складали німці, а після Першої світової війни — японці. На відміну від середземноморських народів, німцям і японцям треба було три-чотири покоління для асимілювання серед місцевого населення. Крім різниці культур, що відокремлювали їх від інших бразильців, чималу роль зіграло розселення німців і японців у глухих сільських районах країни. Уряди Німеччини і Японії виплачували чималі кошти для підняття поселень своїх підданих у віддаленій частині світу, світові держави проводили політику поступової колонізації Бразилії. Після Другої світової війни ці дві громади стали невід’ємною частиною бразильського суспільства. Крім вищезгаданих громад, у країні існує кілька слов’янських етнічних груп. Від 80 % до 90 % населення Бразилії — католики. Бразилія — найбільша католицька країна світу. Після проголошення республіки 1889 р. католицизм перестав бути державною релігією. Але перевага католиків серед емігрантів у ХІХ-ХХ ст. тільки зміцнила позиції церкви в країні. Інші релігійні громади — протестанти (п’ятдесятники й секти фундаменталістського типу), православні, синтоїсти, буддисти, мусульмани. Окремо слід виділити анімістів-індіанців і шанувальників синкретичних африканських культів. Серед останніх переважають бразильці африканського походження.

ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК

Бразильська економіка, маючи високорозвинене сільське господарство, видобувну промисловість й сектор послуг, є найпотужнішою в регіоні й впливає на світові ринки. До прийняття стабілізаційного плану в середині 1994 р. інфляція в країні сягала просто стратосферних висот, і іноземні інвестори боялися вкладати кошти в національну економіку. Сувора грошова політика принесла свої плоди: зростання цін на споживчі товари 1998 р. склало 2 % проти 1000 % 1994 р. Одночасно зростання ВВП скоротилося з 5,7 % 1994 р. до 3,0 % 1997 р. через жорстку кредитну політику. У 1998 р. економіка країни зіткнулася із серйозним випробуванням: всесвітня фінансова криза призвела до відтоку інвестицій із країни. Приблизно 30 млрд дол. були вилучені за серпень і вересень 1998 р. Найбільш серйозним наслідком для Бразилії, після російської відмови виплат боргів, стало ухвалення рішення про зміну процентної річної ставки (вона сягнула 50 %). Після коректування податкової програми й прийняття нових принципів структурних перетворень Міжнародний Валютний Фонд видав кредити країні в розмірі 41,5 млрд дол. У січні 1999 р. центральний банк Бразилії оголосив про одноразову 8-процентну девальвацію реала й відмову надалі штучно підтримувати курс національної валюти. Уряд сподівався па початок економічного зростання до кінця 1999 р. і продовжує заявляти про дотримання суворого антиінфляційного курсу.

Бразилія має великі запаси корисних копалин: залізної (понад 100 млрд т), марганцевої (100 млн т), уранової (265 тис. т) руд, значні запаси бокситів, руд кольорових металів, вугілля (21 млрд т), алмазів,срібла,золота, нафти й ін. Розвиток транспортної інфраструктури сприяв би економічному розвиткові країни.

Найбільші родовища залізної руди знайдені в штатах Мінас-Жераїс і Пара, марганцевих руд — у Мату-Гроссу й Амапа. З усіх розвіданих запасів вугілля (переважно в штатах Ріу-Гранді-ду-Сул і Санта-Катарина) тільки невеликий відсоток придатний для використання в сталеливарній промисловості.

На материковому шельфі розташовані родовища нафти і природного газу. Уряд і приватні компанії постійно ведуть розвідку нових родовищ корисних копалин.

Дві третини країни вкриті лісами — Бразилія має у своєму розпорядженні сьому частину усіх світових лісових ресурсів. Основна маса лісів зосереджена в Амазонії і приатлантичній прибережній зоні. Розвиток лісодобувної галузі гальмується слабко розвинутою транспортною інфраструктурою. Бразилія, з огляду па розміри території, відчуває брак орних земель.

Бразилія має величезний рибопромисловий потенціал, але його розробка ведеться уповільненими темпами, і продуктивність цієї галузі загалом низька. Починаючи із середини XX ст. почалося зниження частки сільського господарства у валовому національному продукті. У паші дні менше третини всього економічно активного населення зайнято в цій галузі. Бразилія самостійна щодо забезпечення себе продовольством, більше того, країна — провідний експортер тропічних зернових культур. На відміну від інших країн Латинської Америки, Бразилія підвищила сільськогосподарське виробництво, не особливо збільшивши кількість оброблюваних земель. Придатними для обробки є не більше 9 % усіх земель, і при цьому солідна частка земель обробляється за допомогою примітивних технологій. Механізоване виробництво — рідкість, застосовується переважно на півдні й південному сході. Невелика частка сільгосптехніки використовується на північному сході, хоча тут зосереджена половина всіх бразильських ферм (середня площа ферми при цьому складає не більше 5 га). Уряд побудував тут кілька великих іригаційних споруджень, але їхня підтримка обходиться занадто дорого й обслуговують вони невелику кількість ферм і бавовняних плантацій.

Бразилія — перший у світі виробник кави, що є її основною частиною експорту. Сан-Паулу й Мінас-Жераїс — основні «кавові» штати, за ними йдуть Парана й Есиіріту-Саіггу. Соя і її продукти (корми для тварин) — ще одна важлива частина експорту. Більшість врожаїв сої збирається в штатах Парана й Ріу-Гранді-ду-Сул. Розширення механізації господарств і підвищена цінність сої вивели в національні лідери з виробництва штат Мату-Гроссу. Найстаріші галузі бразильського сільського господарства відповідають на сучасні запити національного господарства. Прикладом цього є швидкий ріст плантацій цукрової тростини в штаті Сан-Паулу і на північно-східному узбережжі. Урядова програма передбачає заміну бензину як палива, виробленого з дорогої імпортованої сировини, на етанол. Заводи з переробки цукрової тростини були переорієнтовані на виробництво нового виду палива. Програма виявилася досить успішною, і протягом багатьох років у Бразилії вироблялися автомобілі, що працюють на етанолі. Деяку частину етанолу одержували з касави: Бразилія — світовий лідер у виробництві цієї культури. Крім того, Бразилія є світовим лідером у вирощуванні какао, бананів, бобів і найкрупнішим у Західній півкулі виробником рису. Більшість цих культур надходить на внутрішній ринок, але частина експортується: чорний і джутовий перець зі штату Амазонас, пальмова олія з північно-східного узбережжя, часник — зі штату Мінас-Жераїс, чай — із Сан-Паулу, тютюн — із Санта-Катарини і Ріу-Гранді-ду-Сул, що є центром м’ясопереробної промисловості Бразилії, адже країна має одне з найбільших у світі поголів’їв худоби. Основний національний постачальник лісоматеріалів — ліси Амазонії, невелика частина лісу надходить із Північної Бразилії. Промислова деревина надходить з півдня і південного сходу, близько половини складають евкаліпти (раніше вони імпортувалися з Австралії), а також гондураська сосна, інші види тропічної деревини.

Четверта частина улову прісноводної риби надходить з Амазонки й приток. Ловля прісноводних риб ведеться переважно приватними особами з використанням традиційних технологій. Дві третини океанського лову припадає на частку рибальських компаній, що знаходяться на півдні й південному сході країни. Рибальські компанії північно-східних портів ведуть ловлю омарів і креветок. Майже в кожному штаті Бразилії ведеться видобуток корисних копалин.

Лідером гірничодобувної промисловості є штат Мінас-Жераїс, що робить найбільший внесок в обсяг загальнонаціонального видобутку мінеральних копалин (за винятком нафти й газу). Протягом довгого часу цей штат залишався першим у країні з видобутку залізної руди, що ведеться біля Белу-Орізонті, у верхній частині долини Ріу-Досі. Нещодавно до експорту мінас-жераїської залізної руди додався експорт паранської залізної руди (шахта Гарайя-Гранде, розташована на захід від ріки Арагуайа). Була прокладена 500-мильна ділянка залізниці, що з’єднує родовище з портом Сан-Луїс. Більшість бразильського експорту залізної руди контролюється державною компанією «Rio Doce Valley Company». Із середини 1980-х рр. держава поступово почала відмовлятися від настільки значної опіки над гірничодобувною промисловістю — почалася денаціоналізація галузі.

Крім алюмінію і марганцевої руди зі штату Амазонас, залізної руди, бразильська промисловість споживає більшість інших мінеральних копалин, що добуваються. Це

хром, магній і кварц — з Баії, мідь і свинець — з Баії і Ріу-Гранді-ду-Сул, азбест — з Гояс, нікель із Гояс і Мінас-Жераїс. Останній штат — основний в Бразилії постачальник цинку й міді. На південь від ріки Амазонки знайдені родовита олов’яних руд, родовища вольфраму знайдені в Ріу-Гранді-ду-Норті, срібла — у Парані й Баії. Видобуток вугілля в Санта-Катарині покриває більше половини потреб усієї країни. Штат Мінас-Жераїс спеціалізується на видобутку золота і дорогоцінних каменів, а штати Баія й Еспіріту-Санту — на видобутку тільки дорогоцінних каменів: топазів, аметистів, опалів, аквамаринів, турмалінів, смарагдів й інших різновидів напівкоштовних каменів.

З 1940 р„ коли почалася комерційна розробка нафтових родовищ, до 1965 р. видобуток нафти вівся в штаті Баія, на північ від міста Салвадор. Згодом були знайдені нові родовища в районі від Форталеза до Сантус. Видобуток природного газу ведеться в штатах Сержині й Баія. У 1987 р. була пробурена перша свердловина в штаті Амазонас, за 450 миль від міста Манаус. Більше половини всієї нафти добувається в штаті Ріо-де-Жанейро. Державна компанія «Pctrobras», засіювана 1953 р., має найсучасніші технології у світі з глибинного буріння. Починаючи з 1967 р. бразильська промисловість більше, ніж сільське господарство, сприяла підйомові національної економіки. Промисловість — найбільш динамічна галузь економіки.

Хоча більшість продукції йде на внутрішній ринок, Бразилія експортує широкий асортимент промислових товарів. Починаючи зі світової економічної кризи 1930-х рр., провідну роль у національній індустрії почали відігравати державні корпорації. Уряд прагнув уникнути залежності від іноземних корпорацій, і разом із тим відчувався брак інвестицій, здатних підняти національне виробництво. Під контролем держави опинилися найбільші корпорації типу «Petrobras» і «Rio Doce Valley Company». Частина інших була створена з пайовою участю іноземного й бразильського приватного капіталу. Успішний розвиток деяких галузей промисловості безпосередньо пов’язаний з протекціоністською політикою, яку проводить уряд. Приклад такого успіху — автомобілебудівна промисловість. Перші підприємства цієї галузі були засновані в 1950-х рр. їхня продукція повинна була замінити американський і німецький імпорт. На державному підприємстві «Alfa-Romeo» було розпочате виробництво тракторів, а уряд увів ряд захисних тарифів і податкових пільг для захисту внутрішнього ринку. До кінця 1980-х рр. виробництво автомобільної техніки сягало 1 млн одиниць на рік, частина продукції експортувалася. Ще кілька прикладів подібної політики — національна нафтохімічна промисловість, найбільша в Латинській Америці. Розвиток галузі почався із заснування корпорації «Petrobras», згодом був підтриманий декількома компаніями за участю іноземного капіталу.

Урядові корпорації, при активній участі бразильських приватних інвесторів, займають провідні позиції у судно будуванні, частина продукції цієї галузі йде на експорт. Компанія «Embraer», яка була заснована державою і спочатку виробляла невеликі літаки, тепер експортує літаки різних типів. У наші дні уряд заохочує розвиток галузей мікроелектроніки й виробництво персональних комп’ютерів. У Бразилії створено найпотужніший у Латинській Америці військово-промисловий комплекс. Країна є одним зі світових лідерів із виробництва озброєння. Заводи, що випускають зброю, знаходяться як у приватних руках, такі в державному управлінні. Продукція, що випускається, відрізняється надійністю і невисокою ціною, що робить її підходящою для багатьох країн третього світу. Уряд також активно бере участь і в безперспективних, збиткових галузях промисловості. Приклад цього — текстильна промисловість; вона була заснована 1814 р. у штаті Баія, що мав значні бавовняні плантації, у наші дні центр текстильної промисловості — Сан-Паулу.

З 1820-х рр. почався розвиток шкіряної й взуттєвої промисловості в Ріу-Гранді-ду-Сул. Спочатку галузь працювала на власній сировині, у паші дні шкіри імпортують з Уругваю й Аргентини.

Підприємства металургії й машинобудування, сконцентровані в штатах Ріо-де-Жанейро і Мінас-Жераїс, виникли ще в XVIII ст. Південний схід Бразилії — головний промисловий район країни, де сконцентрована основна частина промислових потужностей, більшість робітників працює саме в цьому районі, тут найвищі зарплати; одне місто Сан-Паулу виробляє близько половини промислової продукції Бразилії. Другим промисловим районом є Південь Бразилії, де діє п’ята частина всієї національної промисловості. Північний схід — третій, найбільш слабко розвинутий індустріальний район, тут працює не більше 10 % усіх робітників, рівень оплати праці тут нижчий, ніж на південному сході й півдні. Самі бразильські підприємства невеликі за розмірами, у деяких зайнято більше сотні робітників, причому більшість таких виробництв сконцентрована на півдні й південному сході.

Туризм — відносно молода галузь національної економіки. Концепція влаштування справді курортних районів ще не знайшла свого застосування. Туристичний комплекс обмежений декількома великими і дорогими готелями в Ріо-де-Жанейро, гірськими курортами в Мінас-Жераїс. Головні центри розваг розташовані в міських центрах або поблизу. Число іноземних туристів, що відвідують Бразилію, значно відстає від числа місцевих туристів. Бразильці пересуваються країною автомобільним транспортом, хоча в період відпусток і канікул підвищеним попитом користується авіатранспорт.

Бразилія, що має розгалужену річкову мережу і знаходиться в зоні інтенсивного випадання опадів, має один із найбільших у світі гідроенергопотенціалів. На півдні й південному сході країни сконцентрована більшість електростанцій — адже в цьому районі зосереджені основні споживачі електроенергії.

З 1950-х рр. почалося розширення енергомережі шляхом будівництва нових гідроелектростанцій. Уряд цілеспрямовано розвивав саме цю галузь енергетики — бразильське вугілля відрізняється низькою якістю і непридатне для використання в паливній енергетиці. У 1982 р. був побудований перший атомний реактор «Angra І» біля Ріо-де-Жанейро, у 1984 р. почав діяти найбільший у світі гідроенергетичний комплекс на ріці Парана.

Виробництво електроенергії в 1997 і 1998 рр.

1997

1998

Усього (млрд кВт)

На ТЕС

291,63

316,927

(у % від загальної кількості)

На ГЕС

4,38

4,92

(у % від загальної кількості)

На АЕС

92,09

91,02

(у % від загальної кількості)

На других типах

ЕС

0,80

0,99

(у % від загальної кількості)

2,73

3,07

Географія експорту

1993

1995

1996

1999

країни ЄС - 27,6%

країни Латинської

Америки - 21,8%

США - 17,4%

Японія - 6,3%

країни ЄС - 26% країни Латинської Америки - 22%

США - 23%

Аргентина - 11 %

країни ЄС - 28% країни Латинської Америки - 23 %

США - 20%

Аргентина - 12 %

США - 18%

Аргентина - 13 % Німеччина - 5 % Нідерланди - 5 % Японія - 4%

* Крім Аргентини

Географія імпорту

1993

1995

1996

1999

США - 23,3 %

країни ЄС - 22,5% країни Близького Сходу - 13,0% країни Латинської Америки - 11,8% Японія - 6,5%

країни ЄС - 26%

США - 24%

Аргентина - 11 % Японія - 5%

країни ЄС - 26%

США - 22%

Аргентина - 13 % Японія - 5%

США - 23%

Аргентина - 12 % Німеччина - 10%

Японія - 5%

Італія - 5 %

Склад експорту: промислові товари, залізна руда, кава, соя, продовольство.

Склад імпорту: машини й устаткування, хімікати, нафта, електроенергія.

Зовнішня заборгованість країни (млрд дол.)

1995

1996

1998

1999

2006

94

176

258

200

162

Крім приміських ліній Ріо-де-Жанейро і Сан-Паулу, шляхи промислового призначення, що з’єднують рудники з портами, залізниці відіграють незначну роль в економіці країни. На відміну від енергійної програми будівництва шосейних доріг, будівництво залізниць велося повільними темпами. Тільки під час Другої світової війни була прокладена дорога Ріо-де-Жанейро — Салвадор, німецькі підводні човни завдавали великої шкоди кораблям прибережних перевезень. З того часу були побудовані ділянки дороги, шо з’єднують Мінас-Жераїс зі столицею Бразиліа, Гарайя-Гранде — з Порту-ду-Ітаку (біля Сан-Луїса). Більшість доріг були побудовані ще в XIX ст. із застосуванням різних стандартів, що ускладнює їхню інтеграцію в єдину систему. Ще наприкінці 1950-х рр. Бразилія не мала у своєму розпорядженні загальнонаціональної мережі доріг. Шосе з чотирма відгалуженнями зв’язувало Ріо-де-Жанейро із Сан-Паулу, не існувало доріг із твердим покриттям, що зв’язують Порту-Алегрі, Куритибу, Белу-Орізонті. Сьогодні чудова система доріг з’єднує всі найважливіші пункти Бразилії і навіть кілька міст в Амазонії.

Бразилія — одна з передових авіаційних країн. Протягом довгого часу бразильці змагалися з американцями за право на винахід літака. Численні авіакомпанії, що діяли в країні, були об’єднані в три головні компанії: «VARIG», заснована наприкінці 1920-х рр., знаходиться у власності службовців, обслуговує більшість внутрішніх перевезень і головні авіанапрямки міжнародних авіаліній; «VASP» — авіакомпанія штату Сан-Паулу, обслуговує внутрішні рейси й авіалінії в США і Нідерландські Антили; «Transbrasil» — приватна авіакомпанія, обслуговує внутрішні лінії. Кожен центр штату і велике місто має у своєму розпорядженні власний аеропорт, зв’язок із невеликими містами здійснюють реактивні літаки. Сан-Паулу, Бразиліа, Ріо-де-Жанейро, Белу-Орізонті обслуговуються човниковими рейсами, пасажиро- і вантажопотоки інших міст значно поступаються аналогічним показникам Західної Європи. Причина цього — дорожнеча авіаквитків і доступність міжміського автомобільного сполучення. На Ріо-де-Жанейро і Сан-Паулу припадає більшість авіаперевезень.

Найбільші порти Бразилії: Белен, Форталеза, Ільєус, Імбітуба, Манаус, Паранагуа, Ііорту-Алегрі, Ресіфі, Ріо-де-Жанейро, Ріу-Гранді, Салвадор, Сантус, Віторія.

Грошова одиниця країни — реал (100 центаво).









загрузка...