Матеріали для Нової української школи 1 клас - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

ГЕОГРАФІЯ - Золота колекція рефератів - 2018

ІНДОНЕЗІЯ

План

1. Загальна характеристика.

2. Населення Індонезії.

3. Економічний розвиток.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА

Індонезія, Республіка Індонезія (Republik Indonesia) — держава в Південно-Східній Азії, на островах Малайського архіпелагу і західній частині острова Нова Гвінея (Іріан-Джая). Загальна площа — 1 919 443 км2. Площа суші — 1 826 440 км2, площа рік і озер — 93 000 км2. Населення — 224,7 млн чол. (2000 р.). Міське населення складає 31,4 % (1991 р.). Офіційна мова — індонезійська. Більшість віруючих — мусульмани (88 %). Адміністративно-територіальний розподіл: 24 провінції, 2 особливі адміністративні одиниці, що мають статус провінції, і 1 метрополітенівський округ (столичний). Столиця — Джакарта. Найвищий орган державної влади — Народний консультативний конгрес. Глава держави й уряду — президент. Законодавчий орган — парламент (Рада народних представників).

Понад 1/2 території — гори (до 5029 м, на о. Нова Гвінея). Близько 400 вулканів, у т.ч. понад 100 діючих. Клімат переважно екваторіальний і субекваторіальний, на низині середньомісячні температури від 25 до 27 °С, у горах — прохолодніше. Опадів 2000-4000 мм нарік. Ріки багатоводні. Близько 2/3 території покриті вологими тропічними лісами, є ділянки рідколісся і саван.

Перші державні утворення виникли в ІІ-V ст. У X-XI ст. майже вся Ява була об’єднана під владою князівства Матарам. У XІІІ-XV ст. яванське феодальне князівство Маджапахіг поширило владу майже на всю територію Індонезії. У XVI ст. на острови проникнули португальські колонізатори, а на рубежі XVI-XVІI ст. — голландські. До середини XVIII ст. голландці захопили майже всю Яву, у XIX — на початку XX ст. завершили захоплення Індонезії. Вони придушили народні повстання 1825-1830, 1840, 1888 рр. на Яві, у 1893 р. — на Суматрі й ін. На початку XX ст. зародився організовано національно-визвольний рух. У 1926-1927 рр. на Яві й Суматрі спалахнули великі антиколоніальні повстання. До кінця Другої світової війни, в умовах окупації Індонезії японськими військами, почався новий підйом національно-визвольного руху. 17 серпня 1945 р. була проголошена незалежність Індонезії. Президентом був обраний Сукарно, один із засновників Національної партії Індонезії (1927 р.). Проти Індонезії була розв’язана інтервенція з метою відновлення колоніального режиму. У вересні 1945 р. висадилися англійські війська, потім їхнє місце зайняли загони нідерландської армії. У 1949 р. Нідерланди були змушені визнати незалежність Індонезії. У серпні 1950 р. Індонезія була оголошена унітарною республікою. Були націоналізовані багато іноземних підприємств, плантації, банки. Після придушення виступу групи армійських офіцерів проти керівництва збройних сил («рух 30 вересня 1965 р») до влади прийшло командування армії. Президентом став (1968 р.) генерал Сухарто. Після визнання Португалією права народу Східного Тимора на самовизначення й незалежність (1974 р.) Індонезія ввела свої війська й 1976 р. оголосила Східний Тимор провінцією Індонезії.

У результаті масових народних виступів президент Сухарто 20 травня 1998 р. подав у відставку і його замінив Б. Ю. Хабібі. Під впливом постійної боротьби за незалежність Східного Тимора і під тиском світової громадської думки 30 серпня 1999 р. відбувся референдум, на якому 78,5 % населення території висловилися за незалежність Східного Тимора, що стало поштовхом до нового спалаху насильства. 12 вересня 1999 р. у колишню провінцію були введені міжнародні сили ООН, а індонезійські війська покинули територію. 20 жовтня 1999 р. новим президентом країни став лідер ісламської Партії національного пробудження Абдуррахман Вахід.

НАСЕЛЕННЯ ІНДОНЕЗІЇ

Чисельність і приріст населення в 1996-2004 рр.

Чисельність (чол.)

Приріст

1996

206611 600

1,53%

1997

209 774 138

1,51 %

1998

212941810

1,49%

1999

216108345

1,46%

2000

224 784 210

1,63%

2004

238452952

6,1 %

Етнічний склад: в Індонезії проживає понад 150 народностей, найбільш численні — яванці -- 45 %, сунди — 14 %, мадурці — 7,5 %, малайці — 7,5 %. У країні проживають також китайці, араби й інші нащадки переселенців (усі разом вони складають 26 %). Мусульмани сунітського віросповідання складають 88 % віруючих, протестанти — 5 %, католики — 3 %, хінді — 2 %, буддисти — 1 %. Девіз Індонезії «Bhinneka tunggalіка» — «Єдність у розмаїтті» наочно ілюструє факт багатонаціональності населення країни. Тут проживають 300 етнічних груп, у країні нараховується близько 250 мов, на додаток до безлічі місцевих вірувань сповідуються головні світові релігії. Більшість індонезійців мають малайське походження, розмовляють австронезійськими мовами і сповідують іслам. Серед них можна виділити яванців, чия мова є пануючою. Індонезія розташована на межі перетину двох рас: азіатської (на заході) і меланезійської (на сході). Значна кількість індонезійців має багато спільного з народами Східної Азії, хоча протягом сторіч на острови прибували й араби, й індійці, і європейці. На відміну від решти Індонезії, населення східних островів має меланезійське походження.

Народи Західної Індонезії. Строкату етнічну картину Західної Індонезії умовно можна звести до трьох найбільших громад: внутрішні громади, що спеціалізуються на вирощуванні рису; народності узбережжя; племінні групи. Перша група — індуїзоване населення островів Ява й Балі, складають більше двох третин усього населення країни. їхню громаду вирізняють сформовані ще в давнину соціальні й сільськогосподарські традиції. Друга група — ісламські народності узбережжя островів, етнічно гетерогенна: це малайці із Суматри і південного Сулавесі, макасари, що живуть у багатьох прибережних містах, а найбільше на о. Ява. Третя група містить у собі племена даяк і тораджі. По суті, це не племена, а групи народів (садангі, посо, коро, палу — тораджі; нгаджу, ібани, кенья, клемантани — даяки), що живуть ізольованими поселеннями. Є безліч громад, які не належать до жодної з вищезгаданих груп: цебатаки і мінангкабау на о. Суматра, мінахаси в північних районах о. Сулавесі.

Народи Східної Індонезії. Для Східної Індонезії характерним є, як і для всієї меланезійської культури, розподіл між народами узбережжя й народами внутрішніх районів («племена-буша»). Молуккські острови повною мірою відображають цей розподіл, хоча через близькість до західних районів країни тут спостерігається складніша етнографічна картина. Амбонці — жителі острова Амбон і прилеглих островів — типові представники громади народів узбережжя. Багато жителів гірських районів, яких називають алфур, або алфурос, переселилися на узбережжя, але рибальство не відіграє в їхньому житті особливого значення. Населення Іріан-Джая (східна частина острова Нова Гвінея) ще більше відрізняється за способом життя громад внутрішніх і прибережних районів. Жителі передгір'я і узбережжя мають багато спільних рис із меланезійцями. Західні індонезійці активно проникали сюди з торговельною метою, осідали й змішувалися з аборигенами. Населення внутрішніх районів — споріднене з папуасами, живе в недоступних районах і протягом віків дотримується ізольованого способу життя.

Некорінпе населення. Найбільша громада некорінного населення — китайці. Вони складають близько 2 % усього населення країни, але в їхніх руках зосереджено до 75 % національного багатства Індонезії. Більшість китайців — громадяни країни в четвертому поколінні. У своїй масі вони не розмовляють китайською мовою; вступаючи в шлюби з місцевим населенням, вони утворили нову етнічну групу —. перанаканці. Менша частина китайців — тотоки, які зберігають свою мову, релігію і культурні традиції. Більшість китайців живе в містах Яви і Суматри, де вони зайняті торгівлею, а також на західному Калімантані, складаючи громади фермерів і рибалок. Більшість голландців і євроазіатів покинула Індонезію після проголошення її незалежності. Індійці, араби й інші європейці складають нечисленні громади в містах.

Урбанізація в 1980 і 1998 рр.

1980

1995

1998

Міське населення

22%

-

39%

Частина населення в найбільших містах

8%

12%

-

Частина населення в містах із населенням більше 1 млн чол.

7%

13%

-

ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК

Падіння рупії наприкінці 1997 — початку 1998 рр. призвело до скорочення ВВП на 13,7 % 1998 р. Причина — численні невиплати індонезійських фірм за короткостроковими позиками. МВФ запропонував допомогу країні в розмірі 42 млрд дол. в обмін на виконання ряду вимог. Уряд спочатку відмовився виконувати вимоги МВФ, але, побоюючись подальшого відтоку капіталів із країни, пішов на укладання договору. Услід за фінансовою кризою в Індонезії почали виникати зіткнення на національному грунті: юрба цілеспрямовано громила китайські квартали. Криза й розгул насильства в країні призвели до відставки президента Сухарто. Наступний президент Хабібі Б. Ю. поліпшив відносини з МВФ, за кілька місяців знизив інфляцію (її рівень сягав 77 % у рік). Уряд оголосив про початок проведення програми реприватизації банків. Невпевненість у необхідності виконання цієї програми лежить в основі прогнозів про безперервне згортання ВВП протягом 1999 р. Ознаки можливого сепаратизму й поширення національної ворожнечі напередодні червневих виборів відлякують потенційних інвесторів. Перед урядом було поставлене непросте завдання врегулювання взаємозалежних міжнаціональних і економічних проблем, створення образу цивілізованої й правової держави для залучення іноземних інвесторів.

Індонезія має у своєму розпорядженні багаті родовища різних копалин; високоякісну нафту, олово, боксити, нікель, марганець, свинець, мідь, цинк, хром. Поклади олова знайдені на островах Банку, Белітунг, Синкеп і південно-західних областях Калімантану. Родовища нікелю виявлені на острові Сулавесі, Хальмахсра, Молуккських островах та Іріан-Джаї. Марганцеві родовища розташовані в центральних районах Яви, на Суматрі, Калімантані, Сулавесі, Тиморі. Мідна руда розвідана в горах Джайявіджайя (провінція Іріан-Джая). Острови Ріау, Банку, Синкеп і Калімантан мають у своєму розпорядженні родовища бокситів, на Суматрі й Калімантані ведеться видобуток вугілля. Розвідано родовища золота, заліза, срібла, сульфатів. Великі нафтові родовища стабільно забезпечують сировиною національну енергосистему.

Політика промислового розвитку Індонезії передбачала дві головні цілі: розвиток імпортозамінних галузей і механізація сільського господарства. З метою скорочення імпорту було прийняте рішення про налагодження виробництва продовольства, текстилю, добрив, цементу. Найбільші підприємства, що належать державі, — це заводи з переробки сільгосппродукції й виробництва добрив. Серед них можна виділити «Pertamina», що контролює нафтохімічну галузь Індонезії. Суттєвий відсоток виробництва зосереджений у руках середнього й малого сімейного бізнесу. У цій сфері особливо виділяються китайські бізнесмени — їм належить більшість виробничих потужностей. Вони випускають споживчі товари тину меблів, предмети домашнього побуту, одяг і текстиль, друковану продукцію. Центр приватного підприємництва — західні райони Яви, хоча значний розвиток підприємництва помітний також у столиці — Джакарті.

На імпортованій сировині працює головна галузь національної економіки — легка промисловість. Заводи з виробництва пряжі знаходяться у власності іноземних компаній або держави, а підприємства, що випускають готові тканини, зосереджені в Бандунгу й належать приватному капіталові. Виробництво батику — індонезійський варіант друкованого текстилю, ведеться в центральних областях Яви. Хоча більшість батику випускається в домашніх умовах, діє безліч підприємств промислового виробництва тканини.

Мусонний клімат і зливові дощі є прекрасною підмогою для розвитку сільського господарства в Індонезії. Але незважаючи на це в країні обробляється тільки десята частина земель. Інтенсивне рослинництво обмежене островами Ява, Балі, Ломбок і декількома районами Суматри і Сулавесі. Більшість орних земель на острові Ява відведена під рис (на північному узбережжі й у центральних рівнинах). У посушливих східних областях Яви переважають посіви кукурудзи, касави, пряної картоплі, арахісу й сої, хоча на невеликих фермах вирощують експортовані тютюн і каву. Розвиток сільського господарства на Суматрі менш інтенсивний. На острові розташовано близько половини всіх площ плантацій, розташованих на північно-східному узбережжі. Навколо Медана є великі плантації, що виробляють тютюн, каучук, пальмову олію, капок, чай, гвоздику, каву. Біля Паданга й Палембанга вирощують рис, кукурудзу і касаву. Поступово відбувається зміщення акценту в національному масштабі від культивування рису до виробництва інших зернових культур, типу касави. Для селянських мас рис залишається наріжним каменем домашнього господарства, уряд запустив у дію програму «Bimingan Massal», або «Bimas» — «Управління мас», що дозволить підвищити врожаї цієї культури шляхом застосування високопродуктивних сортів і добрив. Каучук — головна експортна сільськогосподарська культура, але на відміну від сусідньої Малайзії, в Індонезії не вдалося досягнути високого ступеня механізації. За останні роки виросло виробництво пальмової олії і цукрової тростини. Рибальство розвинуте слабко. Японія надала допомогу в розширенні виробництва й експорту рибопродуктів. Більшість улову прісноводних риб іде з іригаційних каналів, а морська риба - основа усього валового улову.

Структура ВВП країни в 1994-1999 рр. у цінах 1993 р. (у млрд рупій)

1994

1995

1996

1997

1998

1999

Сільське господарство

59292

61885

63828

64468

64 029

65362

Продовольчі зернові

31408

32952

33647

32688

33186

33769

Непродовольчі зернові

9472

9912

10355

10497

11235

11464

Тваринництво

6451

6789

7 133

7483

6460

6869

Лісівництво

6301

6304

6444

7 190

6631

6125

Рибальство

5660

5928

6249

6610

6517

7 135

Видобувна промисловість

33262

35502

37739

38539

37473

36832

Нафта/газ

23720

23720

24063

23920

23340

22146

Інші копалини

9542

11782

13677

14619

14 133

14 686

Інші галузі

72380

81855

91396

96980

84 278

86120

Ремесла

3703

4 292

4 877

5480

5623

6085

Будівництво

25858

29198

32924

35346

22460

22094

Торгівля, готелі, ресторани

59504

64231

69475

73524

60 257

59998

Транспорт і зв'язок

25189

27329

29701

31783

26975

26782

Транспорт

21400

22932

24445

25609

20504

19801

Зв’язок

3789

4397

5257

6174

6471

6981

Банківські послуги

15945

18109

18887

19956

13173

11614

Роздрібна торгівля

10087

10643

11266

11826

9476

8906

Інші служби -

39155

40967

42841

44 697

42 106

42 594

Урядові служби

22752

23046

23388

23617

21888

22 251

Інші служби

16403

17921

19503

21080

20218

20343

ВВП

354641

383793

414021

433 246

376 892

378052

Виробництво електроенергії

1996

1998

Усього (млрд кВт)

66,8

73,13

На ТЕС (у % від загальної к-сті)

82,34

88,19

На ГЕС (у % від загальної к-сті)

14,97

8,39

На АЕС (у % від загальної к-сті)

0,00

0,00

На інших типах ЕС

(у % від загальної к-сті)

2,69

3,42

Географія експорту

1993

1995

1998

1999

Японія - 30%

Японія - 27,1 %

Японія - 18%

Японія - 18%

США - 14%

CШA - 13,9%

ЄС - 15%

ЄС - 15%

Сингапур - 9%

Сингапур - 8,3%

США -14%

США -14%

Респ. Корея - 6 %

Респ. Корея - 6,4 %

Сингапур - 13%

Сингапур - 13%

Тайвань - 4%

Тайвань - 3,9%

Респ. Корея - 5 %

Респ. Корея - 5 %

Китай - 3,8%

Гонконг - 4 %

Гонконг - 4 %

Гонконг -3,6%

Китай - 3,9%

Китай - 4%

Тайвань - 3,4%

Тайвань - 3%

Географія імпорту

1993

1995

1998

1999

Японія - 22%

Японія - 22,7%

Японія - 20%

Японія - 17%

США - 11%

США - 11,7%

США - 13%

США - 13%

Респ. Корея 7%

Німеччина - 6,9%

Німеччина - 9%

Сингапур - 10%

Німеччина - 7%

Респ. Корея - 6 %

Сингапур - 9%

Німеччина - 9%

Сингапур - 6%

Сингапур - 5,8%

Австралія - 6,4%

Австралія - 6%

Австралія -5%

Австралія - 5%

Респ. Корея - 5,4 %

Респ. Корея - 5 %

Тайвань - 5%

Тайвань - 4,5%

Тайвань - 3,4%

Тайвань - 3%

Китай -3,1 %

Китай - 3%

Склад імпорту: машини й устаткування, хімікати, паливо й продовольство.

Зовнішня заборгованість країни (млрд дол.)

1996

1997

1998

2002

2004

110

136

140

134

80,9

У зв'язку з тим, що Індонезія — острівна держава, пріоритетний розвиток одержав морський транспорт, а в останні роки й авіатранспорт. Відсутність портів і аеродромів у деяких провінціях країни призвела до економічного застою і нерівномірного розвитку регіонів Індонезії. На островах домінує автомобільний і залізничний транспорт. Адекватно відповідними до запитів населення й економіки є транспортні системи островів Ява, Мадура і Суматра. На Яві прокладені й автомобільні шляхи, і залізниці, є умови для подальшого розширення їхньої мережі, але акцент у перевезенні вантажів зміщений до автомобільного транспорту через короткі дистанції перевезень. Однак існує об’єктивна передумова для подальшого розширення мережі залізниць, невелика площа острова разом із високою густотою населення складає перешкоду для автодорожнього будівництва. Індонезійська державна залізниця «Perusahaan Jawatan Kereta Арі», або «PJKA», керує дорогами на Яві, Мадурі й Суматрі. Географічні особливості й особливості вантажопотоку скоротили обсяг перевезень, решта невеликих потреб у далеких перевезеннях вантажів є постійним джерелом замовлень для роботи залізниці. Більшість доріг із твердим покриттям знаходиться на островах Ява і Мадура. Досить великі ділянки доріг Суматри й Балі мають тверде покриття. Західний і Центральний Калімантан і Сулавесі мають невеликі ділянки асфальтованих доріг, а Іріан-Джая й Молуккські острови майже не мають у своєму розпорядженні таких доріг.

Більшість міських центрів виникали й розвивалися як портові міста. Моря біля Індонезії відносно спокійні, країна знаходиться поза поясом тайфунів і сильних вітрів. Для кораблів, що заходять у порт, не потрібно доків, для вантажно-розвантажувальних операцій досить якірної стоянки. У країні побудовані порти, здатні приймати кораблі водотоннажністю понад 500 тонн.. Головні порти: Танджунпріок (порт Джакарти), Тапджунперак (порт Сурабаї), Белаван (порт Медана). Головний нафтовий термінал країни — порт Палембанг. Морем перевозять нафту й нафтопродукти, рис, копрові, цемент, борошно, добрива, кокосову олію, каучук, асфальт, деревину, ліс. Міжнародні авіаперевезення обмежені містами Джакарта (о. Ява), Мелан (о. Суматра), Денпасар (о. Балі). Головні міста Суматри зв’язані авіалініями з Малайзією, Джаяпура — з Папуа-Новою Гвінеєю. Авіаперевезення в межах країни обмежені послугами декількох компаній, насамперед це «Garuda» — національна авіакомпанія, і «Merpati Nusantara» — частково субсидована урядом. На місцевих лініях діють кілька невеликих компаній.

Грошова одиниця країни — індонезійська рупія (100 сен).









загрузка...

Віртуальна читальня освітніх матеріалів для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посилання на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2008-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.