ІСПАНІЯ

План

1. Загальна характеристика.

2. Природа Іспанії.

3. Економічний розвиток.

ЗАГАЛЬНA XАРАКТЕРИСТИКА

Іспанія — держава на південному заході Європи, займає більшу частину Піренейського півострова, Балеарські й Пітиусські острови в Середземному морі, Канарські острови в Атлантичному океані. Загальна площа — 504 750 км². Площа суші — 499 400 км². Площа рік і озер — 5350 км². Населення 40 038 тис. чоловік (2004 р.), близько 3/4 — іспанці, інші — каталонці, галісійці, баски. Міське населення складає 75,3 % (1991 р.). Офіційна мова — іспанська.

Іспанія — королівство в складі 50 провінцій, що входять до 17 автономних областей. Глава держави — король (з 22.11.1975 р. на престолі знаходиться король Хуан Карлос І). Законодавчий орган — двопалатний парламент (Генеральні Кортеси). Складається із сенату (256 місць — 208 депутатів обираються прямим загальним голосуванням і 48 призначаються законодавчими органами провінцій; усі сенатори обираються на 4-річний термін) і конгресу депутатів (350 місць — обираються за партійними списками на 4-річний термін). Законодавча система грунтується на цивільному праві з доповненнями в законодавчих системах провінцій, не визнає верховенства Міжнародного суду в Гаазі. Найвища судова влада належить Верховному суду. Іспанія володіє районами міст Сеута й Мелілья на узбережжі Північної Африки.

Центральна частина території — плоскогір’я Месета з гірською системою Центральна Кордильєра. На півночі й північному сході — Піренейські, Кантабрійські, Іберійські й Каталонські гори, на півдні — Андалуські гори (г. Муласен, 3478 м, — вища точка континентальної Іспанії) і гори Сьєрра-Морена. Клімат середземноморський. Середні температури січня від 4-5 °С на плоскогір’ї Месета до 12 °С на півдні, липня відповідно від 23 до 29 °С. Опадів 300-500 мм, у горах понад 1000 мм на рік (переважно узимку). Великі ріки — Тахо, Дуеро, Ебро, Гвадалквівір, Гвадіана. Середземноморські чагарники й ліси, степи. Національні парки: Айгуес-Тортес-і-Лаго-Сан-Маурісіо, Ковадонза, Ордеса й ін.; численні резервати.

У стародавні часи територію Іспанії населяли ібери, у V—III ст. до н. е. розселилися кельти. До кінця III ст. більша частина території — під владою Карфагена; до кінця І ст. до н. е. скорена Римом. Державу вестготів (із другої половини V ст. н. е.) ліквідували араби, що захопили в 711-718 рр. майже всю територію Іспанії і створили ряд держав. У ході Реконкісти (718-1492 рр.) виникли іспанські королівства Арагон, Кастилія й ін. З часу династичної унії 1479 р. Кастилії й Арагону Іспанія — єдина держава. У XVI ст. затвердився абсолютизм. На початку XVI ст. склалася іспанська колоніальна імперія (основа — колоніальні завоювання в Америці). Із середини XVI ст. почався економічний занепад Іспанії. У війнах з Англією XVI-XVII ст. утратила морську перевагу. На початку XVIII ст. боротьба європейських династій за іспанський престол призвела до війни за іспанську спадщину. У XIX ст. відбулося 5 незавершених революцій: у 1808-1814,1820-1823,1834-1843,1854-1856 і 1868-1874 рр. Результатом цих революцій було досягнення компромісу між консерваторами й лібералами, що проявився в утвердженні конституційної монархії. У 1810-1826 рр. домоглася незалежності більша частина іспанських колоній у Латинській Америці. У 1890-х рр. більшість решти колоній перейшла до США (у результаті іспано-американської війни 1898 р.) і Німеччини. У 1923 р. установилася військово-монархічна диктатура (до 1930 р.).

14 квітня 1931 р. була скинута монархія, що поклало початок Іспанської революції 1931-1939 рр., у ході якої у січні 1936 р. був створений Народний фронт. Громадянська війна (липень 1936 — березень 1939 рр.) завершилася встановленням диктатури генерала Франко. У 1947 р. Іспанія була оголошена королівством (престол залишався незайнятим). У листопаді 1975 р., після смерті Франко, королем був проголошений Хуан Карлос. Був легалізований ряд політичних партій, профспілки, розпущена (у квітні 1977 р.) права партія Національний рух (Іспанська фаланга). У грудні 1978 р. набула чинності нова конституція.

ПРИРОДА ІСПАНІЇ

Будова поверхні. В Іспанії відстань з півночі на південь не перевищує 870 км, зі сходу на захід — 1000 км, а довжина берегової лінії — 2100 км (у тому числі близько 1130 км припадає на Середземне море і 970 км — на Атлантичний океан і Біскайську затоку). Від кордону із Францією на захід до мису Ортегаль уздовж берега моря тягнуться Кантабрійські гори; тут є кілька досить великих бухт, у яких знаходяться порти. На південь віл мису Ортегаль відроги гір підходять до моря, утворюючи порізане глибокими затоками узбережжя зі стрімкими скелями і численними островами. У цьому районі знаходяться рибальські порти Ла-Корунья й Biro. На південному заході, від кордону з Португалією до Гібралтарської протоки, узбережжя низинне і місцями болотисте, тут єдиний зручний порт — Калис. На схід від Гібралтару до мису Палос до Середземного моря близько підходять передгір’я Кордильєри-Пенібетики, прибережні рівнини відсутні. Зате на північ від мису Палос фрагментарно розвинуті прибережні рівнини, розділені відрогами гір. Головні порти в цьому районі — Картахена, Валенсія й Барселона.

Іспанія являє собою масивне підняте плоскогір’я Месета, складене переважно давніми кристалічними породами в поєднанні з альпійськими горами, що сформувалися в палеогені й неогені. Серед порід, що складають Месету, виділяються докембрійські кристалічні сланці й гнейси з численними гранітними інтрузіями. В епоху герцинського гороутворення Месета зазнала загального тектонічного підняття, а потім процесів складкоутворення і диз’юнктивних дислокацій. У ході наступної денудації вона була вирівняна до рівня плоскої рівнини, а в палеогені й неогені перекрита осадовими породами. Близько 1 млн років тому Месета знову була піднята до рівня 600 м і набула загального ухилу з північного сходу на південний захід. Саме тому такі великі ріки, як Дуеро, Тахо й Гвадіана течуть у цьому напрямку через територію Месети до Атлантичного океану. Месета займає близько 2/3 території Іспанії й облямована високими горами. Крім того, у її центральних районах піднімаються великі горстові хребти Центральної Кордильєри (у тому числі Сьєрра-де-Гвадаррама з вершиною Пеньялара, 2430 м, і Сьєрра-де-Гредос з вершиною Альмансор, 2592 м). Ці гори розділяють плато Стара й Нова Кастилія, дренуються відповідно ріками Дуеро і Тахо. Плато складені товщами осадових порід і алювіальних відкладень і вирізняються винятково плоским і монотонним рельєфом. Лише місцями зустрічаються столові останці видовженої форми — фрагменти давніх річкових терас.

На південь від Нової Кастилії піднімаються Толедські гори (вища точка — г. Корочо-де-Росигальдо, 1447 м), що теж мають горстове походження. Південніше знаходяться плато Естремадури й Ла-Манчі, що входять до складу Месети. Найбільш південний край Месети — Сьєрра-Морена — піднятий до висот приблизно 900 м (вища точка — г. Естрелья, 1299 м). Сьєрра-Морена круто обривається до великої Андалуської низовини, яка дренується р. Гвадалквівір. У третинному періоді в цьому районі поширювалися морські трансгресії і були відкладені осадові породи, а в четвертинному періоді накопичувалися алювіальні товщі, тому ґрунти вирізняються дуже високою родючістю.

Ріка Гвадалквівір впадає в Кадиську затоку; неподалік від її гирла знаходиться велика заболочена територія Національного парку Доньяна. На південному сході Іспанії простягаються складчасті гори Кордильєра-Пенібетика з найвищою вершиною країни — г. Муласен (3482 м), увінчаної снігом і льодовиками, що займають найпівденніше положення в Західній Європі.

Іберійські гори відокремлюють Месету від Арагонського плато, дренованого р. Ебро, і мають у плані дугоподібну форму. Місцями вони перевищують 2100 м (до 2313 м у Сьєррі-дель-Монкайо). Ріка Ебро бере початок у Кантабрійських горах, тече на південний схід і прорізає ланцюг Каталонських гір перед впаданням у Середземне море. Місцями її русло знаходиться на дні глибоких, майже непрохідних каньйонів. Води Ебро інтенсивно використовуються для зрошення, без якого було б неможливим землеробство на сусідніх рівнинах. Невисокі Каталонські гори (середні висоти 900-1200 м, вершина — г. Каро, 1447 м) йдуть протягом 400 км майже паралельно до берега Середземного моря і фактично відокремлюють від нього Арагонське плато. Ділянки прибережних рівнин, розвинуті в Мурсії, Валенсії і Каталонії на північ від мису Палос до кордону із Францією, відрізняються високою родючістю. З півночі Арагонське плато облямовують Піренеї. Вони тягнуться майже на 400 км від Середземного моря до Біскайської затоки й утворюють могутній нездоланний бар’єр між Піренейським півостровом й рештою Європи. Ці складчасті гори, що сформувалися в третинний період, місцями перевищують 3000 м; найвища вершина — пік Ането (3404 м). Західним продовженням Піренеїв є Кантабрійські гори, що теж мають субширотне простягання. Вища точка — гора Пенья-Прієта (2536 м). Ці гори утворилися в результаті інтенсивного складкоутворення, розбиті розламами і сильно розчленовані під впливом річкової ерозії.

Клімат. В Іспанії виділяють три типи клімату: помірний морський на північному заході й півночі — з помірними температурами і численними опадами протягом усього року; середземноморський на півдні й узбережжі Середземного моря — із м’якими вологими зимами і спекотним сухим літом; аридний континентальний клімат у внутрішніх районах країни — із прохолодними зимами і теплим сухим літом. Середня річна кількість опадів коливається від 1600 мм на північному заході й західних схилах Піренеїв до 250 мм на Арагонському плато й у Ла-Манчі. Більше половини території Іспанії щорічно одержує менше 500 мм опадів на рік і лише близько 20 % — понад 1000 мм. Оскільки Андалуська низовина відкрита західним вологим вітрам, що віють з Атлантичного океану, там випадає значно більше опадів. Так, у Севільї середня річна кількість опадів трохи перевищує 500 мм. На більшій частині Месети опадів недостатньо для вирощування основних сільськогосподарських культур, хоча в північній частині Нової Кастилії випадає вельми багато опадів і там збирають високі врожаї пшениці.

Мадрид має середню річну кількість опадів 410 мм, і вона помітно збільшується у верхніх частинах гірських схилів у Месеті. Температури усюди, крім внутрішніх районів Месети, загалом помірні. На північному заході середня температура січня 7 °С, а серпня — 21 °С; у Мурсії на східному узбережжі відповідно 10 °С і 26 °С. Оскільки південно-східне узбережжя захищене від північних вітрів горами Кордильєри-Бетикі, клімат там близький до африканського, із дуже сухим і спекотним літом. Це область розведення фінікової пальми, бананів і цукрової тростини. Зими в Месеті холодні, нерідко бувають сильні морози і навіть сніжні бурани. Улітку тут спекотно й порошно; середня температура липня й серпня 27 °С. У Мадриді середня темпера тура січня 4 °С, а липня 25 °С. Улітку найбільш спекотна погода тримається в районі Андалуської низовини. У Севільї середня температура серпня 29 °С, але іноді температура вдень підвищується до 46 °С; зими м’які, середня температура січня 11 °С.

Ріки. Головні ріки Іспанії — Тахо, Гвадіана, Дуеро й Ебро — беруть початок у середньовисотних горах, тому льодовикове й сніжне живлення відіграє для них незначну роль. Зате істотним є дощове живлення. Під час сильних злив ріки швидко наповнюються водою, бувають навіть повені, а в посушливі періоди рівень води різко знижується, і ріки міліють. Дуеро, Тахо й Гвадіана судноплавні тільки в нижніх течіях. У середніх течіях ріки часто мають круті схили і пороги, а місцями течуть у вузьких глибоких каньйонах, що ускладнює й робить дорожчим використання їхніх вод для зрошення. Проте води Ебро широко застосовуються з цією метою. З рік Іспанії уздовж більшої частини течії судноплавним є тільки Гвадалквівір. Севілья, що знаходиться на 100 км вище гирла, — процвітаючий морський порт. Ебро, Дуеро, Міньо і її притоки Силь, а також Тахо використовуються для одержання гідроенергії.

Ґрунти. На північному заході Іспанії на приморських рівнинах і навітряних схилах гір розвинуті бурі лісові грунти. Внутрішні райони країни — Стара й Нова Кастилія, Іберійські гори й Арагонське плато — характеризуються коричневими грунтами; у найбільш сухих безлісних місцевостях представлені малопотужні карбонатні сіро-коричневі грунти з ділянками солончаків у депресіях рельєфу. В аридних ландшафтах Мурсії розвинуті сіроземи. Вони не гіпсоносні і не засолені, при зрошенні дають високі врожаї плодових й інших культур. Виділяються важкоглинисті грунти барос на плоских давньоалювіальних рівнинах, особливо сприятливі для обробки рису.

Флора й фауна. Розмаїтість кліматичних умов — від вологих на півночі до аридних на півдні — обумовлює неоднорідність рослинності Іспанії. На півночі виявляються риси подібності з Центральною Європою, а на півдні — з Африкою. Сліди лісової рослинності в Мурсії, Ла-Манчі й Гранаді свідчать про те, що в минулому значна частина території Іспанії була залісена, однак зараз ліси й рідколісся займають усього 30 % площі країни, причому лише 5 % припадає на повноцінні зімкнуті деревостої. На північному заході країни ростуть вічнозелені дубові ліси. У гірських лісах більше листопадних видів дуба, поряд з буком, ясеном, березою й каштаном, що типово для Центральної Європи.

У внутрішніх районах Іспанії місцями збереглися невеликі масиви сухих вічнозелених лісів із переважанням дуба (Qucrcus rotundifolia, Q. petraea), що перемежовуються із сосновими лісами й чагарниками. У найбільш посушливих місцевостях Нової Кастилії, Арагонського плато і Мурсії зустрічаються фрагменти напівпустель (зазвичай на солончаках). У тих районах Південної Іспанії, де випадає більше опадів, особливо уздовж узбережжя, представлені типові середземноморські чагарниковотрав’яні угруповання тину гарига й томілара. Для гариги характерною є участь місцевих видів дроку і волошок, для томілари — присутність ароматичних губоцвітих (чагарникові види чебрецю, розмарину й ін.), а також чисту. Особливий різновид гарні й складають розсіяні зарості карликової віялової пальми (Chamaerops humilis), досить характерної для Андалусії, а також угруповання з переважанням високої трави альфа, або еспарто (Macrochloa tenacissima), — витривалого ксерофіта, що дає міцне волокно.

У фауні Іспанії очевидними є центральноєвропейські й африканські зв’язки. Серед європейських видів слід згадати два різновиди бурого ведмедя (великий астурійський і дрібніший, чорної масті, що зустрічається в Піренеях), зустрічаються також рись, вовк, лисиця, лісовий кіт, олені, зайці, білки й кроти. В Іспанії і Північній Африці водиться орел-могильник, а голуба сорока, що зустрічається на Піренейському півострові, виявлена також у Східній Азії.

З обох боків Гібралтарської протоки зустрічаються генети, єгипетські мангусти й один вид хамелеонів.

ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК

Після Другої світової війни Іспанія залишилася осторонь від світового співтовариства, як країна з фашистським режимом. З цієї ж причини США не надали країні економічної допомоги (план Маршалла). Країна почала розвивати замкнуту самодостатню економіку. Це спричинило високий ступінь утручання держави в ринок, уведення ввізного мита, фіксований валютний курс, збільшення частки державної власності. На початку 1960-х років був прийнятий стабілізаційний план, пізніше відомий як іспанське чудо. З 1960 по 1974 рр. економічні показники зростали в середньому на 6,6% на рік. Це було вище, ніж у будь-якій іншій країні світу (за винятком Японії). Економічне чудо відбулося в період найвищого підйому західних країн і мало зовнішнє походження. Три фактори забезпечили ривок іспанської економіки:

1) закордонні інвестиції. Як тільки були зняті обмеження держави для інвесторів, США й ФРН стали основними джерелами інвестицій;

2) туризм. Підйом національних економік розвинутих країн Заходу призвів до зростання рівня доходів. Збільшилося число людей, що мають можливість здійснювати закордонні поїздки. Іспанія, маючи прекрасні пляжі, теплий клімат і високий рівень сервісу, стала основним світовим центром туризму;

3) грошові перекази емігрантів-робітників.

З 1959 по 1974 рр. більше 3 мільйонів іспанців покинули країну в пошуках роботи. Переважна більшість виїхала у Швейцарію, Західну Німеччину й Францію. Ці робітники-емігранти тільки за один 1973 р. переказали додому близько 1 млрд дол. Високий ступінь залежності країни від іноземних ринків призвів із настанням нафтової кризи 1973 р. до драматичних наслідків. Рівень безробіття1975 р. склав 4,3 %, 1980 - 11 %, 1985 - 21 %. З 1980 р. в Іспанії знову почався економічний підйом. Хоча цифри зростання були нижчими за показники 1960-х років, вони все рівно залишалися найвищими в Західній Європі. Але тепер зростання виробництва супроводжувалося інфляцією і високим безробіттям. У 1989 р. інфляція склала 6,6 %, 1990 р. — 6,4 %, що нижче за показники попередніх років, але вище, ніж у країнах ЄЄ, де інфляція в середньому склала 4,9 % і 5,2 % відповідно. Безробіття почало знижуватися з 21,5 % 1985 р. до 17,3 % 1989 р. ідо 16 % — 1990 р. Особливо великий відсоток безробіття серед молоді.

Структура ВВП країни в 1989-1996 рр. (у відсотках від ВВП)

Зростання ВВП країни в 1989-1996 рр. (у відсотках від ВВП)

(у відсотках до попереднього року)

Країна має досить значні запаси кам'яного вугілля, залізної руди, піритів, ртуті, срібла, золота, урану, вольфраму, сурми, вісмуту й інших мінералів, але відчуває потребу в нафті й газі. В економіці сильні позиції займають компанії США, Франції, Німеччини, Великобританії, Швейцарії. Їм належить більше 50 % підприємств машинобудування й металургії. Близько 40 % акціонерного капіталу припадає на частку 8 найбільших іспанських фінансово-промислових і банківських груп (Марчей, Ф’єрро, Уркіхо, Гаррігесів, Руїс-Матеос і ін.). Найбільш розвинуті галузі; гірничодобувна, чорна металургія, машинобудування, автомобілебудування, електротехнічна, хімічна і найстаріша галузь — текстильна.

У промисловості Іспанії сьогодні відбувається структурна перебудова: пріоритетними стають галузі машинобудування, наукомістке й високотехнологічне виробництво; для модернізації промисловості збільшений імпорт інвестиційних товарів (машин і устаткування); пріоритетом для капіталовкладень стало наукомістке виробництво в прогресивних секторах економіки; швидкими темпами розвиваються центри галузей високих технологій з передовою науково-технічною базою і високим рівнем доходів місцевого населення; поступово скорочуються неконкурентоспроможні галузі традиційних секторів економіки (виробництво сталі рядових марок, суднобудування); активно залучається іноземний капітал, на частку якого припадає близько 5 % ВВП; запозичаються передові іноземні технології.

Виробництво електроенергії в 1996 і 1998 рр.

Іспанія — велика виноградарська й виноробна країна. Великими виробниками вина є провінція Ріоха, долина Дуеро у Вальядоліді, Вальденепьяс у Новій Кастилії, Малага, Херес-де-ла-Фронгера. У 1985 р. було вироблено 30 млн гкл вина. За виробництвом оливок країна посідає перше місце у світі (1996 р. у країні було зібрано 2 856 тис. тонн). Збір цитрусових 1996 р. склав 2 156 тис. тонн. Вирощуються також пшениця, ячмінь, кукурудза, цукровий буряк, картопля.

Зовнішня торгівля країни в 1998, 1999 і 2003 рр. (млрд дол. США)

Географія експорту: ЄС — 70 % (Франція — 20 %, Німеччина — 18 %, Італія — 10 %, Португалія - 9 %, Великобританія — 8 %), США — 4,4 %.

Географія імпорту: ЄС — 65 % (Франція — 17 %, Німеччина — 15 %, Італія — 9 %, Великобританія — 8 %, Бенілюкс — 7 %), США — 6 %, Японія — 5 %.

Зовнішня заборгованість країни 1993 р. склала 90 млрд дол.

Найбільші порти: Барселона, Більбао, Кадис, Картахена, Сеута, Лас-Пальмас, Малага, Санта-Крус-де-Тенери фе, Валенсія, Віго.

Грошова одиниця — песета (100 сантимів). З 1.01.1999 р. була введена фіксована ставка песети щодо нової валюти євро — 166,386 песети за один євро.