Статті за 2019 рік

Моя тема: Чернечі ордени католицької церкви у середньовічній Європі: опора чи опозиція світській владі?

   Хотілося б зазначити, що актуальність даної теми заключається в тому, що релігія завжди відігравала важливу роль у житті будь-якої держави, і висвітлюючи дане питання, ми зможемо зрозуміти, яким саме чином впливала релігія,у лиці католицьких чернечих орденів, на життя Європи та людей, зробити для себе певні висновки, та,можливо, провести аналогію із сьогоденням. Наша команда вважає, що чернечі католицькі ордени були опорою державній владі. Хронологічні межі: 14-15 ст.

Терміни: Католицькі чернечі ордени – організації католицьких ченців. Їхня діяльність підпорядковується чітким статутним нормам. Вони мають централізоване керівництво; Аба́т — у західному християнстві титул настоятеля чоловічого монастиря(абатства). Відповідник ігумена в східній традиції; Середньові́ччя — період європейської історії від V століття (падіння Римської імперії і Велике переселення народів) до епохи Відродження та Реформації, кінець XV століття — початок XVI століття.

    Важливу роль у зміцненні католицької церковної організації відігравало чернецтво. Особливим типом орденів були військово-чернечі, що поєднували чернечу та військ. діяльність і мали за мету збройний захист своєї віри. Найбільш впливовими з них були: орден Іоаннітів (Мальтійський), орден тамплієрів, Тевтонський орден.

   Батьком західного чернецтва в VI ст. став Бенедикт Нурсійський. Поступово утворилося багато монастирів, що керувалися статутом св. Бенедикта Нурсійського. Статут включав три обітниці: постійне проживання в монастирі, послух і стриманість. Для об’єднання цих монастирів в 530 р. виник орден бенедиктинців.Наприкінці XI ст. виник орден цистерціанців. Його заснував у 1098 р. абат Робер у бургундському містечку Сіто, що латиною прочитується як «Цистерціум» 

    Звідси й походження слова «цистерціанці». Мета створення цистерціанського ордену — повернення до суворих правил чернечого життя, запроваджених Бенедиктом Нурсійським. Цистерціанці заробляли на прожиття власною працею і харчувалися тільки рослинною їжею. Своїм розвитком цистерціанський орден багато чим завдячує абатові Бернарові Клервоському (1090-1153). Завдяки його діяльності нечисельний цистерціанський орден став одним із найбільших.

    На початку XIII ст. виник новий тип чернечої організації — жебрущі ордени. Класичним зразком жебрущого чернецтва вважаються францисканський і домініканський ордени.

    Домініканський орден, заснований у 1215 р. в Іспанії монахом Домініком. Вій вів боротьбу з єресями, насаджував католицизм.
    5 квітня 1242 р. у битві на Чудському озері Лівонський орден був остаточно розгромлений новгородським князем Олександром Невським. Його символом служило зображення собаки із запаленим смолоскипом у пащі (в народі домініканців називали «псами господніми»). Орден віддався боротьбі з єресями, поширював католицизм. Домініканці працювали в середньовічних університетах, їхні монастирі постачали церкві кардиналів, навіть пап.

    Засновником ордену францисканців був Франциск Ассизький (1182-1226). Він народився в місті Ассизі в багатій купецькій родині. Спочатку юнак зайнявся торгівлею, але після полону й тяжкої хвороби присвятив себе релігії. Роздавши своє майно бідним, Франциск Ассизький проповідував серед знедолених і хворих. Він навчав любити не тільки людей, але й тварин, дерева, квіти, сонячне світло, вогонь і воду, вбачаючи в усьому Бога. Поступово навколо нього зібралася громада послідовників, які називали себе міноритами, тобто «меншими братами». За підтримки папства громада міноритів із часом утворила чернечий орден францисканців. Його правила передбачали дотримання ідеалів бідності, аскетизму, смирення та послуху.

 

Навесні 1096 р. першими вирушили в похід загони французьких і німецьких селян. Вони брали із собою сім’ї. Хаотичні, майже беззбройні юрби й численні вози заполонили дороги. Це був голодний і неорганізований натовп, до того ж цілком небоєздатний. Дорогою до селян приєднувалися жебраки й розбійники. Щоб якось вижити, учасники цього походу намагалися здобути їжу та одяг грабунками й погромами, під час яких загинуло багато євреїв. Пройшовши довгий шлях, вони нарешті прибули до Константинополя. Візантійці переправили цих злиденних вояків через Босфор у Малу Азію, де в першому ж бою їх перебили турки.

 

ЦЕРКОВНІ СОБОРИ - збори вищого духовенства в рамках держави (помісний собор) або всієї церкви (вселенський собор).

 

XII ст. Абат Гюібер Ножанський про хрестовий похід селян:

 

“ ...Ніхто з бідняків не думав про недостатність своїх засобів та про труднощі такого, шляху. Кожний полишав свій дім, виноградник, свій спадок, продавав їх за мізерну ціну і з радістю йшов у похід…”

 

Неймовірно зворушливим видовищем були ці бідні хрестоносці: вони підковували биків, як коней, запрягали їх у двоколісні візки та лаштували на них своє небагате майно й маленьких дітей. На шляху, угледівши будь-який замок, будь-яке місто, діти простягали руки й питали: «Чи не той це Єрусалим, до якого ми прямуємо?»

 

Восени 1096 р. до Константинополя почали прибувати рицарські загони. Усього в Першому хрестовому поході (1096-1099) взяло участь майже 100 тис. добре озброєних воїнів. Переправившись за допомогою візантійців у Малу Азію, рицарі- хрестоносці завдали туркам кілька поразок і влітку 1099 p., після 5 тижнів виснажливого штурму, вдерлися в Єрусалим. Переможці жорстоко пограбували місто й по-звірячому перебили більшу частину його жителів. Було винищено десятки тисяч мусульман та євреїв. Як розповідає очевидець, хрестоносці лютували в Єрусалимі так, що їхні коні  йшли по коліна в крові.

 

 У результаті завоювань хрестоносці заволоділи значною частиною Східного Середземномор’я. На цих землях вони утворили чотири держави. Головну роль серед них відігравало Єрусалимське королівство. Завойовники ввели феодальні порядки, що побутували в Західній Європі. Місцеві селяни потрапляли в залежність до хрестоносців і були змушені віддавати їм частину врожаю.

  Хрестоносцям із великими труднощами вдавалося утримувати владу над підкореним населенням. Слабкість позицій хрестоносців на Сході спонукала папство створити там рицарсько-чернечі ордени. Рицарі, які вступали до них, давали три чернечі обітниці: бідності, послуху й безшлюбності. Їхнім головним завданням була боротьба з ворогами християнства. Для захисту християнських володінь ордени збудували мережу могутніх замків. Частина з них збереглася до наших днів. На чолі орденів стояли великі магістри, які підпорядковувалися тільки Папі Римському.Поступово ордени перетворилися на  велику політичну силу, втручаючись у внутрішньополітичні справи держав Європи.

 Католицька церква у XII-XIII ст.. в Західній Європі була вели­кою силою.
Вона мала:
·                   чудові палаци і замки;
·                   казну з величезними скарбами;
·                   загони найманців;
·                   власних послів;
·                   сотні тисяч служителів церкви в різних країнах.

   Таким чином ми знаємо, що існували такі ордени як: бенедиктинський, домініканський, орден францисканців та цистерціанців тощо. Чернечі ордени відіграли істотну роль у релігійному, духовному та громадсько-політичному житті. Монастирі окремих католицьких орденів - турбувалися про знедолених: доглядали за хворими, підтримували убогих та сиріт, а також опікувалися народною освітою, створювали численні бібліотеки, набули в місцевого населення доброї репутації. З участю орденів розвивалося церковне будівництво, іконопис, релігійні музичні твори.

 

Джерела:

  1. Бондарук Б.М. Сутність та соціальна база формування орденських чернечих корпорацій Європи у VI–ХIII ст. К., 1995
  2. Фроссар А.Сіль землі. Про головні католицькі ордени. М., 1992
  3. О. О. Крижановська. Католицькі чернечі ордени




Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити