Фондові лекції викладачів факультету іноземної філології - Частина І - 2013

РОЗДІЛ 1. Фондові лекції з дисциплін циклу професійної та практичної підготовки для студентів ОКР «Бакалавр» з галузі знань 0203 Гуманітарні науки

за напрямами підготовки 6.020303 Філологія*Мова і література (англійська); 6.020303 Філологія* Мова і література (німецька); 6.020303 Філологія* Мова і література (російська)

П.Л. Шулик, кандидат філологічних наук, професор

ПОЕЗІЯ ВАГАНТІВ ЯК УНІКАЛЬНЕ ЯВИЩЕ СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Дисципліна: Зарубіжна література (Середні віки)

Вид лекції: тематична Дидактичні цілі:

Навчальні: розкрити своєрідність поезії вагантів в історико-генетичному та історико-функціональному планах, проаналізувати її тематичне розмаїття, допомогти відчути художню довершеність, інтелектуальну і філософську глибину віршів середньовічних поетів.

Розвиваючі: розвивати вміння порівнювати естетичні явища, аналізувати ліричні твори

Виховні: виховувати естетичний смак, риси волелюбної, творчої особистості.

Міжпредметні та міждисциплінарні зв'язки: історія літератури, теорія літератури, всесвітня історія, філософія, релігієзнавство, мистецтвознавство.

Основні поняття: ваганти, голіарди, латинська поезія, середньовіччя, теологічний світогляд, клір, система віршування.

Навчально-методичне забезпечення: мультимедійна презентація.

План

1. Поезія вагантів як органічна частина духовного життя середньовічної людини. Терміни вагант і голіард: походження та вживання.

2. Своєрідність поезії вагантів, її тематичне розмаїття.

3. Поезія вагантів у культурному просторі нового і новітнього часу.

Рекомендована література

1. Абеляр П. История моих бедствий // П. Абеляр Теологические трактаты / Составление, перевод с латыни, вводная статья, комментарии, указатели Светланы Неретиной. - М.: «Канон+» РООИ «Реабилитация», 2010. - С. 71 - 196.

2. Гаспаров М. Л. Поэзия вагантов / М.Л. Гаспаров // Поэзия вагантов.- М. : Наука, 1975. - С. 421-514.

3. Лирика вагантов / Пер. Л.Гинзбурга. - М Худож. лит., 1970. - 191 с.

4. Матюшина И. Г. Древнейшая лирика Европы / И. Г. Матюшина. - М. : РПГТУ, 1999. - Т 1. - 246с

5. Матюшина И. Г. Древнейшая лирика Европы / И. Г. Матюшина. - М. : РПГТУ, 1999. - Т. 2. - 491с.

6. Мегела І. Поезія вагантіа / І.Мегела У світі вічних образів. Статті, лекції, відгуки / І. Мегела. - К. : Видавець Карпенко В.М., 2006.- С. 278 - 279.

7. Муравьев В. Б. Дороги вагантов // Колесо Фортуны: Ваганты. М.: ТОО Летопись, 1998. - 506с.

8. Памятники средневековой латинской культуры X-XII веков. - М. : Наука, 1972. - 558 с.

9. Поезія вагантів. Переклад Мирона Борецького [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.ae-lib.org.Ua/texts/_ vagantes_poetryua.htm.

10. Поезія вагантів: [антологія]:латин. та укр. мовами / Мирон Борецький (вибір поезії,передм.,прим.), Мирон Борецький (пер.), Андрій Содомора (пер.). - Л. : Світ, 2007. – 263 с.

11. Поезія вагантів. Рицарська література: навчальний посібник / [упоряд.: П.Л. Шулик, І.Ю. Голубішко]. - Кам'янець-Подільський: Аксіома, 2011. - 124 с.

12. Поэзия вагантов / Изд. подгот. М.Л.Гаспаров.- М. : Наука, 1975.605 с.

13. Поэзия вагантов / Пер. Л. Гинзбурга и др.. // Поэзия трубадуров; Поэзия миннезингеров; Поэзия вагантов. - М. : Художественная литература, 1974. - С. 419-502

14. Пуришев Б. Лирическая поэзия средних веков / Б.И. Пуришев // Поэзия трубадуров, вагантов, миннезингеров. - М. : Художественная литература, 1974.- С. 5-28.

Текст лекції

1. Поезія вагантів як органічна частина духовного життя середньовічної людини.

Згадаймо ваші перші уявлення про середньовіччя. Вони нагадували уявлення діячів Відродження та просвітителів XVIII ст., коли за Середніми віками закріпилася назва темні віки або епоха варварства і темряви. Церква підпорядкувала собі політику, мораль, науку, освіту і мистецтво. Весь світогляд людини середніх віків був теологічним. Та незважаючи на диктат церкви і панування релігійного світогляду,

в епоху середньовіччя поряд із аскетичними настроями та думками про потойбічний світ парадоксально співіснували жадоба до радощів життя, потяг до знань і вільнодумство. Саме тому доба середньовіччя - це не тільки втілення догматизму, релігійного фанатизму, придушення свободи особистості, але й розвиток філософії, релігії, права, природничих наук, досягнення літератури та мистецтва. І серед цих досягнень особливе місце займає феномен доби - поезія вагантів.

Хто вони ваганти, і що це за феномен поезія вагантів? Перш за все - це одна із найяскравіших сторінок літератури середньовіччя, що відкриває ту частину художніх творів, які були написані латиною. У Вікіпедії читаємо: «Ваганти (лат. Vagantes мандрівні) чи голіарди (блазні) - поети, творчість яких припадала на XII- XIII ст. Термін «ваганти» вживали переважно в Німеччині, а «голіарди» - на романських та англійських землях». Це визначення із Вікіпедії надто обмежено і частково навіть не зовсім точно. Спробуємо розібратися у цьому.

Спочатку цю спробу зробили романтики на початку ХІХ ст. після того, як знайшли у 1803 р знаменитий «Буранський збірник» (Carmina Burana), «царицю вагантських рукописів». Про цю знахідку можна прочитати у виданнях, що увійшли до списку літератури, зокрема, у посібнику: Поезія вагантів. Рицарська література: навчальний посібник / [упоряд.: П.Л. Шулик, І.Ю. Голубішко]. - Кам'янець- Подільський: Аксіома, 2011. - 124 с.

Отже, знайшовши збірник давно забутої поезії, створеної в добу середньовіччя, яку вони відкрили для нового часу і про яку знали і розказали дуже багато, романтики розгубилися перед проблемою визначення у літературі Середніх віків місця для поезії вагантів. І через їх нерішучість виникає вагантський міф, щось на кшталт гомерівського або шекспірівського питання. Романтики старшого покоління взагалі чітко уявляли собі і латинський, і романо-германський елемент європейського средньовіччя: латинський елемент - в особі богомольних ченців та священників, а романо-германський елемент - в особі рицарів, пройнятих платонічним коханням до своїх дам. Але вони не знаходили місця у середньовічній літературі латинській поезії, що викривала Рим і прославляла вино і зовсім не платонічне кохання.

Наступне покоління романтиків (40-50 рр. ХІХ ст.) побачило у ва- гантстві першу спробу емансипації світського і плотського начала у новій Європі, предтечу Відродження, а у поезії вагантів - анонімну творчість веселих мандрівних школярів, на кшталт народній латинській поезії, аналогічній будь-якій народній поезії на національній мові.

Як реакція на попередню думку на межі ХІХ-ХХ століть з'являється твердження, що поезія вагантів - це вигадка романтиків, а існуючі шедеври - це світська вчена аристократична поезія, витвір вищого духовенства, який час від часу використовували мандрівні співці.

Ні одне із стверджень не дає відповіді на поставлене запитання. Отже, шукаємо золоту середину. Повертаємось до назви.

Дві назви є у цього явища - ваганти і голіарди. Перше підкреслює мандрівну природу співців, друге - характеристику змісту і тону пісень.

Слово vagi, vagantes звучить ще з перших віків життя церкви. Раніше його використовували для визначення всіх декласованих елементів західного середньовічного кліра, що зірвалися з місця. Це були священики, які не мали своїх парафій і ченці, що кидали свої монастирі. Мораль і дисципліна цих бродячих кліриків була, м'яко кажучи, невисокі і на додачу до них приєднувалися удавані монахи - прості мандрівні, яким було вигідно видавати себе за представників духовенства, аби сховатися від суду, розправи, податків тощо. Всі ці мандрівні співали «низькі та страмні пісні», але можна бути майже упевненими, що пісні були не латинські, а народні, романські та германські, і що мандрівні клірики запозичили їх від мандрівних мирян, жонглерів та мимів, а не навпаки.

Все змінилося в XII - ХІІІ ст. З кінця XI ст. Європа вступила в період великих соціально-культурних перетворень, отже зросла потреба в письменних і освічених людях, які готувались спочатку в соборних школах, а з XII ст. - й у світських школах та університетах. Це і визначило зміни в долі вагантства. Ваганти високого середньовіччя були прямими нащадками вагантства раннього середньовіччя:

Ваганти раннього середньовіччя

Ваганти високого середньовіччя

• священики, які не мали своїх парафій ;

• ченці, що кидали свої монастирі;

• удавані монахи

• мандрівні священики, які не мали своїх парафій;

• ченці-утікачі;

• попи-розстриги, котрі через одруження чи пияцтво втратили духовний сан;

• школяри та студенти

Як бачимо, серед вагантів високого середньовіччя з'являються школяри та студенти. Це були часи народження університетів: Паризький і Болонський, Оксфордський, Кембриджський, Тулузький, Саламанкський. Університет був корпоративною організацією. І якщо ранні ваганти мандрували поодинці, то зараз на будь-якій «большой дороге» вагант ваганта узнавав як товариша, у яких одна доля і одна мета. Ця мета - знайти гарне місце, де би їх знання приносили дохід.

Освічених людей ставало все більше і більше. І отримавши освіту і не знайшовши для себе ні парафії, ні місця в освітніх закладах, в канцеляріях, молодь могла тільки переходити з місця на місце і жити тим, що подадуть їм абати, єпископи та світські сеньйори як плату за латинські славослов'я. Школярі та студенти були народом непосидючим і кочували з міста в місто ще й через прагнення удосконалення своїх знань. Вони склали особливий рухливий соціальний прошарок або братерство у Франції, Німеччині, Англії, частково в Італії. Отже, вагантство XII-XIII вв. стало з неученого ученим, але це не означає, що воно із буйного стало благонравним.

Ця бешкетна, буйна молодь не відзначалась моральністю і загальноприйнятими чеснотами. Тоді говорили: «Школярі вчаться благородним мистецтвам - у Парижі, давнім класикам - в Орлеані, судовим кодексам - у Болоньї, медичним припаркам - у Салерно, демонології - в Толедо, а добрим звичаям - ніде».

Це безжурне співуче плем'я безтурботно віддавалось усім радощам людського буття, а при нагоді приєднувалось до різних суспільних виступів, що підривало авторитет духовного сану, непокоїло духовні та світські власті. Радощі та прикрощі свого вільного життя ваганти здавна висловлювали у піснях і віршах латинською мовою. Підносячи вагантів над широкими масами, латина робила їх часткою духовної еліти середньовічного суспільства. Водночас, на ієрархічних щаблях того часу вони посідали не надто високе місце і тому добре знали, що таке бідність, поневіряння, приниження. Саме в їхньому середовищі склалася велика і своєрідна поезія.

І ось тут прийшов час поговори по термін голіарди, з яким теж пов'язано багато міфів.

Церква, засуджуючи, називала їх дітьми загадкового Гулії, Голії, диявола, родоначальника цієї літератури. Близька до цього версія, пов'язана з іменем Голіафа - ворога отрока господня, взагалі ворога. Такий погляд зрозумілий, зважаючи на сатиру голіардів, спрямовану проти церкви. Ще одна думка, пов'язана з використанням цього слова в Х-ХІІ ст.: голіард - від слова gula - глотка, прожерливість, що вказує на прожеру, веселу людину, що співає на бенкетах і живе об'їдками. Тоді і тільки тоді виникають ці концепції, як і концепція, що об'єднує попередні: пісню Гулії і пісню веселих співців. Голіардами називали бунтівних співців, що не тільки кидали виклик пануючому світогляду, але й утверджували новий погляд на життя, де поряд - свято і розчарування, радість і гіркота, а їх поезію - поезією заколоту і відродження. Так поступово слово «голіард», послідовник «Голіафа», «Гулії» із бранного призвіська стало гордим званням, тим більше, що їм визначали особистостей, що складали гордість середньовіччя. І це, перш за все, П'єр Абеляр - центральна фігура духовного життя освіченої Європи початку ХІІ ст., блискучий оратор і викладач, філософ і поет. А також визначні поети, чиї імена, незважаючи на анонімність поезії вагантів, дійшли до наших часів:

• Гугон на прізвисько Примас Орлеанський (середина XII ст.). Він прожив нелегке життя, але так і не знайшов собі місця ні в одному європейському місті. Мандрівник, він зумів передати всю безшабашність і безпритульність вагантського буття, де воля і незалежність поєднувались із необхідністю шукати покровителів, випрошувати подачки, вислуховувати лайки і миритися з презирством. Він опустився на саме дно суспільства; наприкінці життя поет навіть потрапив до старечого будинку, але вчинив бійку і знову опинився на вулиці;

• Архіпіїт Кельнський (середина XII ст.) (архіпіїт - найвищий з поетів) - поет поетів. Один з найталановитіших вагантів, він деякий час був придворним поетом імператора Фрідріха Барбароси. Із віршів Архіпіїта зрозуміло, що він був рицарського походження, але знехтував мечем заради науки і став студентом;

• Вальтер Шатільонський (друга половина XII ст. - початок XIII ст.) - один із найосвіченіших латинських поетів ХІІ ст., автор великої епічної поеми «Олександріїда» у 10 книгах, присвяченої діянням Олександра Македонського;

• Готьє з Лілля (друга половина ХІІ ст.);

• Вальтер Мапа (ХІІІ ст.) та ін.

У сучасному літературознавстві терміни голіард і вагант злилися і означають освічених мандрівних співців - авторів кращих зразків латинських поезій середньовіччя, де відбився бунтівний дух, сатира, тонке розуміння буття як поєднання свята, насолоди з гіркотою розчарування і численними випробуваннями, які не в змозі перекреслити відчуття радості і захоплення життям.

Про особливості цієї поезії прийшов час поговорити.

2. Своєрідність поезії вагантів.

2.1. Тематичне розмаїття.

У 1803 році у Баварії серед скарбів бібліотеки бенедиктинського монастиря Бойєрн (Бенедиктбойєрн) знайдено збірник жартівливих, любовних, застольних, повчально-дидактичних, а також відверто блюзнірських пісень і віршів ХШ ст. У 1847 році цю збірку видав Й.А. Шмеллєр (1785-1852), назвавши її «Carmina Burana» (Карміна Бурана). Дослідники по-різному наводять переклад цієї назви: «Баварський пісенник» (І. Качуровський), «Буранські пісні» (М.Шаповалова, Г Рубанова, В. Моторний), або Бойєрнські пісні - за назвою монастиря (І. Мегела).

За своєю тематикою більшість творів з колекції рукописів Carmina Burana можуть бути поділені на чотири групи: 1) 55 пісень про мораль і глузування, 2) 131 любовна пісня, 3) 40 застільних пісень і пісень про ігри, 4) два твори для церковного театру. Але ці великі тематичні групи можуть ділитися на підгрупи: пісні про кінець світу, пісні про хрестові походи, переробка античних сюжетів, критика симонії та скупості церкви, плачі, гімни тощо. Всього у збірці нараховується близько 260 поезій і декілька прозових творів переважно вагантського походження.

Тематичне розмаїття збірки об'єднує в єдину систему думка про всевладдя долі. Саме вона стає основною в поезії голіардів. Це підтверджує і перша сторінка книги, де вміщена мініатюра із зображенням колеса Фортуни, у центрі його - богиня удачі, а по краям чотири людські фігури з надписами латиною. Людина наверху зі скіпетром увінчана короною - «царюю»; справа, людина поспішає за короною, що впала, - «царював»; внизу - «без царства»; зліва, спрямована уверх, - «буду царювати».

І першою у збірник було вміщено латинську поезію про Фортуну, мінливу, як луна. Стає зрозумілим, що філософським стержнем збірки є роздуми про мінливу та всевладну людську

долю - Фортуну. Це відчувають всі, хто звертається до поезії вагантів. І не дивно, що у ХХ ст. (1936 р.) німецький композитор Карл Орф розпочав пролог своєї кантати «Карміна Бурана» хором «О Фортуна».

Колесо Фортуны

Слезы катятся из глаз,

арфы плачут струны.

Посвящаю сей рас сказ

колесу Фортуны.

Испытал я на себе

суть его вращенья,

преисполнившись к судьбе

чувством отвращенья.

Мнил я: вверх меня несет!

Ах, как я ошибся,

ибо, сверзшися с высот,

вдребезги расшибся

и, взлетев под небеса,

до вершин почета,

с поворотом колеса

плюхнулся в болото.

Вот уже другого ввысь

колесо возносит...

Эй, приятель! Берегись!

Не спасешься! Сбросит!

С нами жизнь - увы и ах!

поступает грубо.

И повержена во прах

гордая Гекуба.

«С нами жизнь - увы и ах!

поступает грубо»...

Ваганти дуже добре розуміли і відчували це, адже саме так відбувалося з ними. І тому вони прагнули жити кожною миттю, захоплюватися розмаїттям життя, насолоджуватися ним і бути чесними з ним, собою і оточуючим світом. Саме це і обумовило тематичне розмаїття їх поезії.

Сучасники вагантів більш за все цінували їхні соціальні сатиричні вірші. І хоча для нас саме сатиричні мотиви не головне в поезії голіардів, спочатку поговоримо саме про них.

Сатирична поезія вагантів має здебільшого антиклерикальну спрямованість. Хижацтво, зловживання, симонія (купівля-продаж церковних посад або духовного сану, поширена в католицький церкві за доби феодалізму у Західній Європі. Слово пішло від імені

юдейського волхва Симона, який намагався викупити в Святого Петра хист створювати дива) викликали невдоволення і засудження в різних країнах, що знайшло вираження, зокрема, у такому прислів'ї: «Цапай, лапай і хапай - три способи, щоб папствувати папою!».

Простодушна релігійність вагантів поєднується з гострим сатиричним ставленням до папської курії, до вищого духовенства, від якого залежали дрібні клірики:

Возглавлять вселенную

Призван Рим, но скверны

Полон он, и скверною

Все полно безмерной,

Ибо заразительно

Веяние порока,

И от почвы гнилостной

Быть не может прока.

Рим и всех и каждого

Грабит безобразно;

Пресвятая курия

Это - рынок грязный!

Там права сенаторов

Продают открыто;

Там всего добьешься ты

При мошне набитой...

У дотепних задерикуватих сатиричних віршах вагантів висміюються лицемірство, розпуста, здирництво, користолюбство вищих священнослужителів. Поети не шкодують дошкульних слів, називають нечестивих служителів церкви «вовками», порівнюють церкву з «блудницею». Гостра критика папського двору звучить, зокрема, у вірші «Викриття Риму» Вальтера Шатільйонського. Формально ваганти використовують у своїй сатирі елементи релігійної літератури - вони пародіюють її основні форми (видіння, гімн, секвенцію і т. ін.), доходячи до пародіювання літургії та Євангелія. У такий спосіб вони створили чимало дотепних творів на біблійні сюжети та церковні ритуали. Так, у відомій пародії «Всеп'яніша літургія» (XIII ст.) точно відбито всі компоненти меси, але пародійним перекрученням слів досягається комедійний ефект: «Сповідайтеся Бахусу (замість Богу), бо благ єсть, бо в кубках і кружках воспіваніє його»; «Пир усім» (замість «мир усім») і т. ін. У анонімній пародії XII ст. «Євангеліє від марки срібла» (замість «від св. Марка») дотепним підбором фраз із Біблії та Євангелія викривається користолюбство папи та його оточення. До

папської курії прийшов шукати захисту невинно засуджений бідний клірик. Але його виганяють уже з порога: «Відійди від мене, сатана..., бо не пахнеш ти тим, чим пахнуть гроші». Зовсім інший прийом чекає багатого і зажирілого клірика, який «учинив убивство». Гроші відкривають йому доступ до самого папи. Взявши хабара, папа повчає своїх підлеглих: «Глядіть, братіє, ніхто хай не зводить вас пустими словами, бо дав я вам зразок: як я беру, щоб так і ви брали».

Різкі випади проти церкви часом перетворювали вагантів на єретиків. Протягом століть церква переслідувала вагантів, а з початку XIII ст. почала жорстоко розправлятися з ними. Арнольда Брешіанського було страчено за розпорядженням папи у 1155 році (спершу його повісили, потім спалили тіло, а попіл викинули у Тібр, аби його численні послідовники не змогли віддавати шану його останкам).

З часом сатирична поезія вагантів відійшла на другий план і вперед вийшла друга частина їхньої літературної спадщина - лірика. Саме вона з часом принесла поезії вагантів славу і почесне місце в історії світової літератури.

Без сумніву, на першому місті серед радощів, які прославляли ваганти, - кохання. У збірці Карміна Бурана половина пісень присвячена саме коханню, коханню у всіх його проявах: закоханість, пристрасть, інтрижка, платонічне, взаємне, нерозділене. Кохання для вагантів - один із проявів людської природи, над яким ніхто не владний. Як черниця або добропорядна пастушка з однойменних поезій вагантів:

МОНАХИНЯ

ДОБРОДЕТЕЛЬНАЯ ПАСТУШКА

Всей силой сердца своего

я к господу взывала:

«Казни того, из-за кого

монахиней я стала!»

За монастырскою стеной -

тоска и сумрак вечный.

Так пусть утешен будет мной

хотя бы первый встречный!

И вот, отринув страх и стыд,

я обняла бедняжку...

А бог поймет, а бог простит

несчастную монашку.

На заре пастушка шла

берегом, вдоль речки.

Пели птицы. Жизнь цвела.

Блеяли овечки.

Паствой резвою своей

правила пастушка,

и покорно шли за ней

козлик да телушка.

Вдруг навстречу ей - школяр,

юный оборванец.

У пастушки - как пожар

на лице румянец.

Платье девушка сняла,

к школяру прижалась.

Пели птицы. Жизнь цвела.

Стадо разбежалось.

У такій поезії легко помітити розпусність і любов до земного життя, до розваг та тілесних утіх, яку проповідували ваганти. Але тут присутня й одна із закономірностей - безпосередня і наглядна передача духу як народної простоти. Безумовно, головний настрій любовної лірики вагантів - це та радість, те щастя, яке відчувають закохані.

Ще один із мотивів лірики: повага до знань і відраза від книжної ученості

Особливими настроями пройнята лірика вагантів, присвячена університетам. Студенти відчували насолоду від пізнання світу, вони із трепетом йшли за знаннями і в Болонью, і в Салерно. Благородною латиною середньовічні поети складали дивовижної краси вірші про свої університети.

Здравствуй, университет,

мудрости обитель!

Здравствуй, разума чертог!

Пусть вступлю на твой порог

с видом удрученным,

но пройдет ученья срок,

стану сам ученым

Мыслью сделаюсь крылат

в гордых этих стенах,

чтоб отрыть заветный клад

знаний драгоценных!

Це останні рядки з поезії вагантів «Прощання зі Швабією», більш відомої всім як пісня Тухманова «Во французской стороне...». До речі, ці рядки до пісні не увійшли.

А ось зовсім інше:

Геть книжки виснажливі!

Годі нам учитися!

Юні нерозважливій

Личить веселитися!

А до знань на схилі віку

Можна причаститися!

Але краще згадаємо те, що майже кожний з нас знає Гаудеамус

Гаудеамус - славетний студентський гімн, пісня-символ, створений студентом-вагантом XII ст. До нашого часу він виконується на урочистих університетських актах і в студентських компаніях у всьому світі на мові оригіналу - латиною.

Gaudeamus

Gaudeamus igitur,

Juvenes dum sumus! (bis)

Post jugundam juventutem,

Post molestam senectutem

Nos habebit humus.(bis)

Ubi sunt, qui ante nos

In mundo fuere?

Vadite ad Superos,

Transite ad Inferos,

Ubi jam fuere!

Vita nostra brevis est,

Brevi finietur.

Venit mors velociter,

Rapit nos atrociter,

Nemini parcetur!

Vivat Academia!

Vivant professores!

Vivat membrum quodlibet!

Vivant membra qualibet!

Semper sunt in flore!

Vivant omnes virgines,

Graciles, formosae!

Vivant et mulieres,

Tenerae, amabiles,

Bonae, laboriosae!

Vivat et respublica

Et qui illam regint!

Vivat nostrum civitas,

Maecenatum caritas,

Qui nos hic protegint!

Pereat tristitia, Pereant dolores!

Pereat Diabolus,

Quivis antiburschius,

Atque irrisores!

Гаудеамус игитур

(транслитерация)

Гаудеамус игитур,

Ювенес дум сумус! (dva raza) :)

Пост югундам ювентутем,

Пост молестам сенектутем,

Нос хабебит хумус.(dva raza)

Уби сунт, кви анте нос

Ин мундо фуэре?

Вадите ад Cуперос,

Трансите ад Инферос,

Уби йам фуэрэ!

Вита ностра бревис эст,

Бреви финиэтур;

Вэнит морс велоцитер,

Рапит нос атроцитер,

Немини парцетур.

Виват Академиа!

Вивант профессорес!

Виват мембрум кводлибет!

Вивант мембра квалибет!

Семпер сунт ин флоре!

Вивант омнес виргинес,

Грацилес, формозэ!

Вивант эт мулиэрес,

Тенерэ, амабилес,

Бонэ, лабориозэ!

Виват эт Республика

Э кви иллам регит!

Виват нострум цивитас,

Меценатум каритас,

Кви нос хик протегит!

Переат тристициа,

Переант долорес!

Переат Диаболюс,

Квивис антибуршиус,

Аткве ирризорес!

Гаудеамус зберіг давній текст і мелодію, в його архаїці є своя чарівність, а головне, мабуть, полягає у тому, що він надає відчуття єдності багатьох поколінь людства, які прямують до знань і проголошує здравицю навчанню, університету, студентам, професорам: «Віват, академіа! Віват, профессорес!» «Веселитесь, пока есть / Молодость и сила! / После юности мятежной, / После старости прилежной / Всех нас ждет могила», - закликає «Гаудеамус» в першій строфі.

У цих рядках відбилося ваганське світосприйняття, зразком якого є знаменита «Сповідь» Архіпіїта - жартівливий вірш у формі сповіді із звертанням до архієпископа Кельнського. Разом з архієпископом поет брав участь в італійському поході Барбароси. Там він накоїв якихось лих, внаслідок чого з'явилась ця «Сповідь». Поет не бажає прикриватися брехливим благочестям і з викликом визнає свої гріхи:

(···)

Не понурість вченого - гурт, веселий дотеп Більш мене приваблюють, ніж медові соти.

Лиш Венері - владарці рад я слугувати:

Це ж бо діло вибранців, молодих крилатих.

Йду, куди юнацтво йде; світ переді мною.

Дружний не з чеснотами - з блудом заодно я.

Насолоди прагну я більше, ніж спасіння,

Плоть цвіте, в душі, проте, не людина - тінь я.

(...)

Я в корчмі й померти рад, не в м'якій постелі,

Аби лиш вино було в келиху веселім:

Голосніше янголи заспівають, може:

«Глянь на пияка того й змилостися, боже!»

Ось і гріхи мої - мов на скатертині,

Все, про що злорадники вам доносять нині.

В душу власну глянути в них немає часу,

Хоч на блуд мій дивляться не з презирством - ласо.

(Переклад А. Содомори).

Отже, основу світосприйняття можна шукати й у вині. Застільні пісні складають значну спадщину вагантів. До речі Гаудеамус - це застільна пісня. Застільні пісні - це не пропаганда пиятики, це скоріше фон, на якому яскраво проступає картина життя вагантів: жага і любов до життя, вміння насолоджуватися кожною її миттю. Як і у вірші Кабацьке життя, який також увійшов як одна з частин до вже згадуваної кантати Карла Орфа

Хорошо сидеть в трактире.

А во всем остатнем мире –

Скука, злоба и нужда.

Нам такая жизнь чужда.

Задают вопрос иные:

«Чем вам нравятся пивные?»

Что ж! О пользе кабаков

Расскажу без дураков.

Собрались в трактире гости.

Этот пьет, тот - жарит в кости.

Этот - глянь - продулся в пух,

У того - кошель разбух.

Все зависит от удачи!

Как же может быть иначе?!

Потому что нет средь нас

Лихоимцев и пролаз.

Ах, ни капельки, поверьте,

Нам не выпить после смерти,

И звучит наш первый тост:

«Эй! Хватай-ка жизнь за хвост!..»

Тост второй: «На этом свете

Все народы - божьи дети».

Кто живет, тот должен жить,

Крепко с братьями дружить.

Бахус учит неизменно:

«Пьяным - море по колено!»

И звучит в кабацком хоре

Третий тост: «За тех, кто в море!»

Раздается тост четвертый:

«Постных трезвенников - к черту!»

Раздается пятый клич:

« Честных пьяниц возвеличь!»

Клич шестой: «За тех, кто зелье

Предпочел сиденью в келье

И сбежал от упырей

Из святых монастырей!»

«Слава добрым пивоварам,

Раздающим пиво даром!» -

Всею дружною семьей

Мы горланим тост седьмой.

Пьет народ мужской и женский,

Городской и деревенский,

Пьют глупцы и мудрецы,

Пьют транжиры и скупцы,

Пьют скопцы, и пьют гуляки,

Миротворцы и вояки,

Бедняки и богачи,

Пациенты и врачи.

Пьют бродяги, пьют вельможи,

Люди всех оттенков кожи,

Слуги пьют и господа,

Села пьют и города.

Пьет безусый, пьет усатый,

Лысый пьет и волосатый,

Пьет студент, и пьет декан,

Карлик пьет и великан!

Пьют монахиня и шлюха,

Пьет столетняя старуха,

Пьет столетний старый дед, -

Словом, пьет весь белый свет!

Все пропьем мы без остатка.

Горек хмель, а пьется сладко.

Сладко горькое питье!

Горько постное житье...

Велика кількість вагантських поезій і пісень присвячені дружньому застіллю і вину. Бенкети часто зображуються як ритуальне і філо

софське дійство глибокого і виключного значення. Вину у застільних гімнах ваганти надають сакрального значення, і воно постає у ролі божественного напою, яким освячується бенкет і всі почуття і порухи душі, про які йдеться за чаркою.

У межах лекції неможливо охопити всю тематику поезії вагантів. Значну частину творчості середньовічних поетів складають «вільнодумні», «жебрацькі» пісні тощо. З ними можна познайомитися самостійно, так само як і з кодексом вагантів з поезії «Орден вагантів», у вже згаданому посібнику.

Прийшов час поговорити про майстерність вагантів як поетів.

2.2. Майстерність вагантів-поетів

Багато що у вагантській поезії здається дивним і несподіваним.

По-перше, це сама мова цієї поезії - латина. Ми з легкістю уявляємо собі, що латиною у середні віки писалися літописи, вчені трактати, укази, церковні співи, але нам нелегко зрозуміти, навіщо потрібна була латина в любовному вірші або в танцювальній пісні, - хіба що заради пародії? Але згадаймо, що авторами цієї поезії були люди освічені.

По-друге, це одночасне використання в творі двох мов, однієї зрозумілої та іншої напівзрозумілої, що створювало можливість для найвишуканіших художніх ефектів. Це міг бути приспів на іншій мові. Вершиною було чергування різномовних рядків. Цю техніку було у свій час розроблено в релігійній поезії, ваганти використали її у творах на своєму іншому матеріалі. Наприклад, поезія Ich was ein chint so wolgetan:

Ich was ein chint so wolgetan

virgo dum florebam

do brist mich diu werlt a

omnibus placebam

Refrain

Hoy et oe

maledicantur thylie

iuxta viam posite

la wolde ih an die wisen

ganl flores adunare

do wolde mich ein ungetan

ibi deflorare

Refrain

Er nam mich bi der

wizen hant

sed non indecenter

er wist mich diu wise lanch

vaide fraudulenter

Refrain

Er graif mir an daz wize

gewant

valde indecenter

er fuorte mich bi der hant

multum violenter

Refrain

Er sprach vrowe ge wir baz

nemus est remotum

dirre wech der habe haz

planxi et hoc totum

Refrain

Iz stat ein linde wolgetan

non procul a via

da hab ich mine herphe lan

timpanum cum lyra

Refrain

Do er zu der linden chom

dixit sedeamus

diu minne twanch sere

den man

ludum faciamus

Refrain

Er graif mir an den wizen lip

non absque timore

er sprah ich mache dich ein wip

dulcis es cum ore

Refrain

Er warf mir uof daz

hemdehin

corpore detecta

er rante mir in daz purgelin

cuspide erecta

Refrain

Er nam den chocher

unde den bogen

bene venabatur

der selbe hete mich

betrogen

ludus compleatur

Refrain

Я скромной девушкой была,

Virgo dum florebam

(Когда цвела невинностью)

Нежна, приветлива, мила

Omnibus placebam

(Всем нравилась)

Пошла я как-то на лужок

Flores adunare

(Собирать цветы)

Да захотел меня дружок

Ibi deflorare

(Там лишить девственности)

Он взял меня под локоток,

Sed non indecenter

(Но весьма пристойно)

И прямо в рощу уволок

Valde fraudulenter

(Очень коварно)

Он платье стал с меня срывать

Valde indecenter

(Очень непристойно)

Мне ручки белые ломать

Multum violenter

(Очень грубо)

Потом он молвил:

«Посмотри!

Nemus est remotum!

(Роща ведь в сторонке!)

Все у меня горит

внутри!

Planxi et hoc totum

(Я плакала и все прочее)

Пойдем под липу поскорей

Non procul a via

(Недалеко от дороги)

Моя свирель висит на ней,

Tampanum cum lira

(Тампан и лира)

Пришли мы к дереву тому,

Dixit: sedeamus!

(Он сказал: давай сядем!)

Гляжу: не терпится ему.

udum faciamus!

(Давай поиграем!)

Тут он склонился надо мной

Non absque timore

(Не без робости)

"Тебя я сделаю женой..."

Dulcis est cum ore

(Он сладкоречив)

Он мне сорочку

снять помог,

Corpore delecta (Обнажив тело)

И стал мне взламывать замок,

Cuspide erecta (Подняв копье)

Вонзилось в жертву копьецо

Bene venebatur (Хорошо поохотился)

И надо мной - его лицо:

ludus compleatur!

(Да свершится игра!)

Перевод Л. Гинзбурга

Я скромна дівчина була,

Вірго дум флоребам,

Привітно-ніжною цвіла,

Омнібус плацебам.

Пішла якось я на лужок

Флоре адунаре

І зажадав мене дружок

Ібі дефлораре..,

Під лікоть взяв мене

обліг,

Сед ном індецентер,

И до хащі прямо поволік

Вальде фраудулентер

І з мене плаття там здіймав

Вальде інде центр,

І білі рученьки ламав

Мультум віолентер.

І промовляв: «Дивись як десь

Немус ест ремотум!

Всередині палаю весь!»

Плаксі ет хок тотум.

«Йдемо під липу, бо між віть

нон прокул а віа.

Сопілка там моя висить,

Тімпанум кум ліра!»

Дійшли до дерева того,

Діксіт: седеамус!

Вже нетерплячка б'є його.

Лудум фаціамус!

Схилився наді

мною:»Все!

Нон абскве тіморе.

Я зроблю жінкою тебе...»

Дульці ест кум оре!

Сорочку на мені підняв,

Корпоре детекта,

І мій замок псуватистав,

Куспіде еректа

Говорячи про особливості поезії вагантів, треба звернути увагу і на її метричні особливості. Перед нами складна картина взаємодії ученої (церковні гімни, секвенції) і народної (пісенні, танцювальні співи) поетичної традиції. І церковна, і народна музика володіли багатством наспівів; і не дивно, що метрика вагантів, що склалася на

перехресті їхніх впливів, вражає гнучкістю та виразністю. Як у «Переможній пісні»:

Дева гнется,

бьется, вьется,

милая, -

Крепче жмется,

не дается

силою... -

і наприкінці:

И глаза смежаются,

Губы улыбаются,

В царство беззаботное

Мчат нас дремотные

Волны

Середньовічна латинська поезія знала дві системи віршування - «метричну», успадковану від античності, і «ритмічну» (або, за сучасною термінологією, силлабо-тонічну), що розвинулася вже на грунті середньовічної Європи. Головним з метричних розмірів був, звичайно, гекзаметр, - але, на відміну від античних часів, гекзаметр, прикрашений римою.

Головним з ритмічних розмірів був для вагантів шестистопний хорей із затягнутою цезурою в чотиривіршах на одну риму:

Бог сказал апостолам: "По миру идите!" –

И по слову этому, где ни поглядите,

Мнихи и священники, проще и маститей,

Мчатся - присоседиться к нашей славной свите.

Такий розмір - давній нащадок народного вірша давньоримських пісень (так званого «versus quadratus» - «квадратного вірша», щоправда його розміром був восьмистопний хорей). У середні віки він почав використовуватись не відразу: у Примаса Орлеанського він ще не зустрічається, однак після 1150 р. стрімко набуває широкого розповсюдження. У Вальтера Шатільйонського у «Викритті Риму» вже маємо шестистопний хорей:

Disputant cum animo facies rebellis,

Mel ab ore profluit, mens est plena fellis;

Non est totum melleum, quod est instar mellis,

Facies est alia pectoris quam pellis

Тут відбувається навіть цікавий «обмін досвідом» між світською і релігійною лірикою: релігійна поезія запозичує ці «вагантськие строфи» (термін, що міцно закріпився у віршознавчій термінології) для своїх «благочестивих віршів», а вагантська поезія використовує наймоднішу форму релігійних гімнів в шестивіршових строфах, розроблену у Франції в тому ж XII ст. Порівняємо:

Матерь божия стояла

У креста и обмирала,

Видя совершенное,

И в груди ее облилось

Сердце кровью и забилось,

Злым мечом пронзенное...

Не скрываясь под покровом,

Явным словом, веским словом

Я скажу, поведаю

Все, чему в одной баклаге

Неслиянные две влага

Учат нас беседою...

Вищою вишуканістю було поєднання метричного і ритмічного вірша в одному вірші, коли до трьох віршів «вагантської строфи» несподівано приримовувався гексаметричний рядок з якого-небудь популярного античного автора (у оригіналі, звичайно, рим не було). Такі вірші називалися «Вірші з цитатами» (versus cum auctoritate) і удавалися лише кращим майстрам. Майстром у складанні таких віршів був Вальтер Шатільйонський. Він використовував цитати з Овідія, Ювенала, Горація, Клавдіїна, Катона, Лукана, Персія. Наприклад, у «Вірші з цитатами про нехтування наукою» Вальтер Шатільйонський запозичує цитату у четвертому рядку - з Горація:

Licet autem proferam verba parum culta

et a mente prodeant satis inconsulta.

licet enigmatica non sint vel occulta,

est quodam prodire tenus, si non datur ultra

Рими - майже невід'ємна прикмета поезії вагантів. Поети нанизували довгі тиради на одну і ту ж риму або підбирали рідкісні складні або каламбурні рими (див. вище). Рима могла знаходитись водночас і в кінці вірша, і посередині, на цезурі. Такі вірші називались «леонін- ськими». Наприклад, як у Гуго Примаса:

Tempus erat florum, cum flos meus, optimus horum,

liquit Flora thorum, fons fletus, causa dolorum

Наділені рідкісною музикальністю (свої вірші ваганти не читали, а співали), вони упивалися «музикою співзвуч», немовби граючись римами, досягаючи дивовижної віртуозності римування і, самі того не підозрюючи, відкривали для поезії невідомі їй досі прийоми поетичної виразності. По суті, ваганти вперше наповнили новим, живим змістом давній латинський розмір - «versus quadrates »- восьмистопний хорей, який виявився придатним і для урочистої оди, і для жартівливої пародії, і для віршованої оповіді.

У поезіях вагантів присутні два шари образних і фразеологічних ремінісценцій, один - з Біблії, інший - з античних поетів. Ваганти ефектно грають всіма смисловими асоціаціями першоджерела, даючи зрозуміти читачеві багато більше, ніж те, про що прямо говорять самі слова. Це губиться при перекладах.

Основний прийом вагантських стилістів, який без зусиль зберігає свою дієвість і до цього дня, - це пародія. Без пародичних нот не обходиться майже жоден вагантськая жарт. Є і твори, від початку до кінця задумані як пародія («Всеп'яніша літургія»). Вагантські поети з готовністю пародіювали не лише євангельські і літургійні тексти, але і самих себе. Ось одна з найвитонченіших і ніжніших поезій всього латинського середньовіччя і бурсацьки-груба пародія на неї:

В час, когда закатится

Феб перед Дианою,

И она с лампадою

Явится стеклянною,

Сердце тает,

Расцветает

Дух от силы пения

И смягчает,

Облегчает

Нежное томление,

И багрец передзакатный

Сон низводит благодатный

На людское бдение...

(№ 62)

В час, когда на площади

Нам кабак приглянется,

И лицо у пьяницы

Жаждой разрумянится, -

Деньги тают,

Улетают

С сладкими надеждами,

И кабатчик,

Как закладчик,

Дань берет одеждами,

И кусок на блюде жирный

Возбуждает дух наш пирный

Пить, как пили прежде мы...

(№ 197)

Розгляд поезії вагантів дозволяє зробити висновок щодо джерел цієї поезії. Серед них:

• вчена латинська поезія каролінгської епохи ;

• поезія раннього християнства;

• антична поезія;

• народна поезія.

Ніжність і грубість, витончена майстерність і важкувата незграбність - між цими двома крайнощами живе безліч відтінків стилю, і всі вони представлені в поезії вагантів.

Лірика вагантів дуже різноманітна. Вона відображає широке коло проблем середньовічного життя. Святе і високоморальне протиставляється тілесній і грубій насолоді, відверта відраза до книжної вченості протиставляється філософічності. Саме тому в часи середньовіччя ваганти набули величезної популярності серед населення.

3. Поезія вагантів у культурному просторі нового і новітнього часу.

В кінці XIII ст вірші вагантов знали, співали і переписували. Сто років опісля, в кінці XIV ст., їх вже не пам'ятали. Щоб зрозуміти причини такого забуття, треба згадати передумови виникнення високого вагантства. А це був надлишок освіченних людей, що мандрували в пошуках гарного місця, в пошуках знань, в пошуках відповіді на нагальні питання сучасності. Що відбулося через століття?

1. Наприкінці XIII ст. внаслідок церковних репресій зникає надлишок освічених людей; з перемогою теоретиків стало ясно, що відповідей на сучасні питання у класиків не знайти; багато вагантів повернулися в лоно церкви, багато хто загинув в усобицях і на шибеницях.

2. Вагантство не витримало конкуренції зі свої духовним суперником - чернецтвом. У чому це проявилося? У 1209 р. світу з'явився великий проповідник Франциск з Ассізи, в 1216 р. з'явився орден домініканців, і вони разом з францисканцями - ченці без монастирів - окуповували великі дороги. Вели вони себе більш порядно ніж ваганти, розмовляли не на латині, а на рідних мовах, і у результаті масою своєю відбили у вагантов паству, а з нею і хліб.

3. Не витримало вагантство конкуренції і зі своїм світським суперником: трубадурами, труверами, міннезінгерами. І причина тому - теж у мові. Слухач прагнув рідної мови, а не вченої латини.

4. Збірники пісень вагантів були знищені або надійно заховані.

Але все це не змогло викреслити з історії світової культури пам'ять про вільнодумних і життєрадісних, освічених та талановитих мандрівних співців та їх латинських пісень. (До речі, можна говорити про існування в українській літературі XVII-XVIII ст. подібного феномена. Мова йде про «мандрівних дяків» - студентів, що вийшли з бідних родин і не мали засобів для життя і навчання, а тому змушені були на час канікул іти «в люди», аби заробити на шматок хліба. Вони наймалися писарями, дяками, приватними вчителями. Сказане передусім стосуєтья студентів Києво-Могилянської академії. Життя мандрівних дяків зображено у творах О. Ільченка «Козацькому роду немає переводу», В. Шевчука, Г. Квітки-Основ'яненка «Пан Халявський», І. Карпенка- Карого «Чумаки», І. Нечуя-Левицького «Хмара»).

Відродження вагантів розпочалося з романтиків.

1 етап - доба романтизму (початок -перша половина ХІХ ст.). Саме завдяки знайденому романтиками збірнику «здивована Європа побачила, що похмуре середньовіччя вміло не тільки молитися, а й веселитися, і не лише рідними мовами, а й вченою латиною...».

2 етап - межа ХІХ -ХХ ст. Поезію вагантів розглядають як світську вчену аристократичну поезію, витвір вищого духовенства, який час від часу використовували мандрівні співці.

3 етап - ХХ ст. Зростає науковий інтерес до поезії вагантів, який починаючи з 60-х років ХХ ст. у зв'язку з могутнім студентським рухом, який охопив країни Західної Європи та Америки, набуває нової якості. Це чисто літературний і психологічний інтерес, що призвів до появи нових досліджень, перекладів, публікацій.

4 етап - ХХІ ст. Не зникає інтерес до поезії в науковому і студентському середовищі, адже так по сучасному звучать вірші. Наприклад:

Занепад освіченості

Те, що було наукою,

Сьогодні стало мукою –

Усе занапастилося,

Розвагами змінилося.

Школяр іде на хитрощі,

Його долають лінощі,

Від книг він одвертається

І мудрості цурається.

Не так було в минулому,

Яке давно забули ми:

Тоді ми не ліпилися –

Аж до сивин училися.

А нині й не дивуємось,

Коли частенько чуємо,

Що вчителі теперішні –

Пташата неоперені,

Сліпих ведуть сліпенькії,

Осли на лірі бренькають,

Бики в палаци пхаються,

Хлопи на герць збираються.

З шинків уже Григорії

Зробили консисторії,

Ієроніми згідливі

Тепер для запобігливих,

І Бенедикт за чарками

Цікавиться вівчарками,

А Августин розводиться

Про те, що в полі родиться,

Рахіль стає незрячою,

А Марфа - преледачою,

Марія - метушливою,

А Лія - та цнотливою!

Від чести відмахнулися

І совісті позбулися –

І став Катон п'яницею,

Лукреція - блудницею.

Чого давно цуралися,

Сьогодні славним сталося,

Зробилась спека холодом,

Ну а пересит - голодом.

Стають дурні пророками,

Чесноти всі - пороками,

Усе перемінилося,

З доріг належних збилося.

Розумний хай замислиться

І від гріхів очиститься,

Щоб не благати «Змилуйся!»

На тім страшнім судилищі,

Якого той лякається,

Хто винним почувається.

Цікавість до поезії вагантів у ХХ і ХХІ ст. провокує і ще один момент. До наших днів не дійшло майже нічого з музики, яка супроводжувала пісні вагантів, однак музика ця знайома, оскільки вона прихована в самому тексті. Недивно, що композитори, співаки нашого часу відчувають її. Вже згадувалася музика поезії вагантів, яку «почули», зокрема, композитор Карл Орф, Давид Тухманов, барди. Вони, зберігши незайманими старовинні тексти, «через них» виразили свої судження про людину, про її нестримне прагнення до свободи й радості у важкі часи темряви, жорстокості й насильства. На цей шлях стають і найсучасніші співці - російська фолк-рок група «Спадкоємці ваганів». У їх виконанні і латиною, і російською звучать вагантські пісні.

Поезія вагантів об'єднує і всіх нас, адже всі ми або були або є студентами

Висновки. Поезію вагантів справедливо вважають унікальним явищем середньовічної культури. Саме у творчості вагантів відбилася жадоба до радощів життя, потяг до знань і вільнодумство, зухвале і неприпустиме для доби середньовіччя з її теоцентризмом, догматизмом, релігійним фанатизмом, придушенням свободи особистості.

Поезія вагантів вражає як тематичним розмаїттям (від сатиричних віршів до тонкої і витонченої лірики), так і майстерністю (у використанні мовних засобів, у системі віршуванні, у збагачені рими і т. ін.), що дозволяє вважати її високою поезією.

Незважаючи на певний період забуття, поезія вагантів завжди привертала увагу як дослідників, знавців і любителів поезії, так і «просто» особистостей, для яких свобода і справедливість, жага і любов до життя, вміння насолоджуватися кожною її миттю стають основою світосприйняття. Поезія вагантів у нас час стає джерелом не тільки літературних творів, але й і музичної творчості, як серйозної (кантата Карла Орфа), так і популярних імпровізацій (пісня Давида Тухманова, бардовська пісня, творчість фолк-рок групи «Спадкоємці ваганів» і т. ін.), а також залишається невід'ємною частиною студентського життя (Гаудеамус) і студентського фольклору (студентські пісні).



Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити