Фондові лекції викладачів факультету іноземної філології - Частина І - 2013

РОЗДІЛ 1. Фондові лекції з дисциплін циклу професійної та практичної підготовки для студентів ОКР «Бакалавр» з галузі знань 0203 Гуманітарні науки

за напрямами підготовки 6.020303 Філологія*Мова і література (англійська); 6.020303 Філологія* Мова і література (німецька); 6.020303 Філологія* Мова і література (російська)

А.О. Лаврова, кандидат філологічних наук, доцент

Література угорського романтизму

Дисципліна: Зарубіжна література (Зарубіжна література першої половини ХІХ ст.)

Вид лекції: тематична.

Дидактичні цілі:

Навчальна - ознайомити студентів з особливостями угорського романтизму, творчістю видатних угорських поетів-романтиків; формування у студентів цілісної картини розвитку літератури;

Розвиваюча - розвивати абстрактне і креативне мислення, пам'ять, вміння проводити паралелі;

Виховна - виховувати естетичний смак, любов до поезії, розуміння важливості художньої літератури для розвитку людини.

Міжпредметні та міждисциплінарні зв'язки: історія літератури, теорія літератури, всесвітня історія, філософія літератури.

Основні поняття: романтизм, романтичне світовідчуття, національна самобутність.

План

1. Становлення угорського романтизму.

2. Творчість Міхая Вьорешмарті.

3. Життя і творчість Шандора Петьофі.

Рекомендована література

4. Гидаш А. Петёфи / Антал Гидаш. - М. : Молодая гвардия, 1961. - 366 с.

5. Ийеш Д. Шандор Петёфи / Дюла Ийеш. - М. : Радуга, 1984. - 480 с.

6. Панди П. Петёфи / Пал Панди // Петёфи Ш. Стихотворения. Поэмы. - М., 1971. - (БВЛ). - С. 5-29.

7. Скуратівський В.Л. Поет-патріот Шандор Петефі / В.Л. Скуратівський. - К. : Дніпро, 1972. - 48 с.

8. Умнякова Е.В. Шандор Петёфи / Е.В. Умнякова. - М. : Знание, 1972. - 50 с.

9. Шахова К. Венгерская литература 20 - 40-х годов ХІХ века / К. Шахова. - К. : Вища школа, 1973. - 207 с.

10. Шахова К.О. Шандор Петефі: Життя і творчість К.О. Шахова. - К. : Дніпро, 1972. - 217 с.

Тексти

1. Вёрешмарти М. Стихотворения / [Пер. с венг. Н. Чуковского и Л. Мартынова] / Михай Вёрешмарти // Европейская поэзия XIX века / Под ред. М. Ваксмахера и Т. Блантер. - М. : Худож. лит., 1977. - С. 189-196. - (Библ. всемирн. лит. Серия вторая. Т 85).

2. Кишфалуди Ш. Стихотворения / [Пер. с венг. Н. Чуковского] / Шандор Кишфалуди // Европейская поэзия XIX века / Под ред. М. Ваксмахера и Т. Блантер. - М. : Худож. лит., 1977. - С. 184185. - (Библ. всемирн. лит. Серия вторая. Т 85).

3. Петёфи Ш. Стихотворения; Поэмы / [Пер. с венг. А. Кун, В. Ле- вика, Л. Мартынова и др.] / Шандор Петёфи. - М. : Худож. лит., 1971. - 624 с. - (Библ. всемирн. лит. Серия вторая. Т 100).

Текст лекції

1. Становлення угорського романтизму.

Втративши національну незалежність у XVI ст., після стоп'ятдесятилітньої турецької навали, Угорщина стала безправним васалом Габсбурзької династії в Австрійській імперії. Штучна германізація країни, повна залежність від Відня, яка заважала економічному і культурному розвиткові Угорщини, важке становище кріпаків, поява капіталізму створювали умови для розвитку національно- визвольного руху. В морі крові було потоплено антиавстрійське повстання Ференца Ракоці II, повішано «угорських якобінців» Мартиновича і його товаришів. Державною мовою було оголошено німецьку і тільки з 1842 - угорську поряд з німецькою. У цих умовах навіть боротьба за угорську мову, за національну літературу перетворювалася у політичну боротьбу проти засилля Габсбургів. Романтичне світовідчуття в Угорщині спочатку цілковито визначалося пориванням до національної свободи. Відповідно до цього головним мотивом у літературі стала до середини 20-х рр. поетизація минулого країни. Пізніше романтизм почав засвоювати радикальну спрямованість.

Історія романтизму в Угорщині - це історія зростання національної самосвідомості, яка від дворянсько-націоналістичної героїки піднеслася до народно-гуманістичних ідеалів.

Власне романтизму в угорській літературі поклав початок виступ у 20-ті роки століття драматурга і лірика Кароя Кішфалуді, засновника щорічного альманаху, фактично - першого в країні літературного журналу «Аврора»; а особливо поетів Ференца Кьольчеї та Міхая Вьорешмарті. У Кароя Кішфалуді (1788 - 1830) рано розпочалися непорозуміння з батьком, суворим поміщиком старих принципів. Ці непорозуміння переросли у прямий бунт проти його влади. Карой віддав перевагу богемному життю перед кар'єрою і одразу ж після постановки на сцені п'єси «Татари в Угорщині» (1809) прокинувся знаменитістю. Автор патріотичних елегій, романтичних балад, їдких, пародійно та сатирично загострених епіграм, пісеньок і новел, Кішфалуді одним з перших серед угорських романтиків відчув у народній поезії серйозний ліричний і життєвий зміст.

Другий угорський романтик вже яскраво вираженого патріотичного складу – Ференц Кьольчеї (1790 - 1838). Його відрізняли естетичний кругозір, прискіплива увага до загальнолюдських проблем, що поєднувалося з гострою, то меланхолійною, то пристрасною, невдоволеністю угорською «провінційністю». Він шукав опору у волелюбних заповітах грізних років національної історії, у живій національній самобутності. Звідси у його віршах звернення до образів Зріні та Ракоці - героїв угорської свободи, пісенний сум, крізь який відчувається приховане розчарування у теперішньому. Викривально-патріотичний пафос віршів «Ракош», «Тиран», «Гімн», «До свободи» сповнений тривоги за майбутнє, поєднується з гіркими сумнівами у можливості перемоги, скорботою про марність зусиль. Він розуміє свою високу етичну місію романтичного поета, що постійно відчуває над собою дамоклів меч національної та людської неволі.

2. Творчість Міхая Вьорешмарті.

Творчість Міхая ВЬОРЕШМАРТІ (1800 - 1855) – вже цілий великий етап. В епічній поемі про прихід давніх угрів на свою теперішню батьківщину «Втеча Залана» (1825), яка зробила його знаменитим, усе сповна відповідає націонал-героїчним ілюзіям. Поряд із тим визрівало і протиріччя між ідеалом національного блага і ліричною мрією про реальне щастя особистості. Це підтверджують його поеми, як фантастичні («Чарівна долина», «Південний острів», 1826), так і похмуро-романтичні («Руїни», 1830; «Два сусідніх замки», 1831). У перших - гірке почуття недосяжності ідеалу спонукає поета відійти у примхливий казковий світ. У двох останніх відчувається розчарування у ходульній національно-романтичній патетиці, відраза до феодального минулого.

Страждаючи через розрив ідеального і реального, поет звертається до фольклору. Наприкінці 20-х - початку 30-х рр. Вьорешмарті створює багато віршів пісенно-баладного жанру, в яких присутні й соціальні за тематикою вірші («Прокляття»:

Зовётся Гёргеем тот негодяй позорный,

Кто предал родину, свой долг презрев,

Так пусть всегда, везде, до гроба и за гробом,

Его преследует господень гнев...

Пасть, не изведав битв, всё сдать врагу без боя!

Переглянувшись, шлют ему вослед

Его соратники суровое проклятье, -

Тому проклятью вечно смерти нет...

Пусть высохнет трава, где отдохнуть он сядет,

Пусть, ветку увидав, на ней повиснет он,

Пусть терпит голод он, пусть корчится от жажды,

Вовек людским презреньем заклеймён.

Пусть гонятся за ним повсюду беды, словно

Озлобленные псы, пусть он живёт

До гроба в нищете, в терзаниях и сраме,

А после гроба муки обретёт),

і пісні («Гірка чаша»:

Коль женщине во власть

Ты предался душой,

Знай: суждено пропасть

Душе твоей большой.

Улыбки лгут, беду сулят

Прекрасные глаза,

Улыбки жажду утолят,

Но всё сожжёт слеза.

Пей! Краток жизни пир,

Не вечен даже мир.

Он лопнет, как пузырь пустой,

И всё сольётся с пустотой),

і романтичні балади («Бечкерекі», «Прекрасна Ілона»). За тематикою, світовідчуттям, образною системою усі вони пов'язані з оптимістичними мотивами фантастичної драми-казки «Чонгор і Тюнде» (1830), одного з видатних творів усього угорського романтизму. Це казка з глибоким філософським підтекстом, у якому поєдналися народний досвід і вікова мудрість. Філософський смисл казки в тому, що романтичні герої, які шукають щастя, добро і красу, залишають небо заради землі, хоча на ній немає ані безсмертя, ані ідеальної досконалості і усе тут недовготривале. Краса виступає в обличчі самовідданої реальної земної любові і торжествує над злом і хаосом. В цьому піднесеному гуманізмі - істинна народність драми-казки Вьорешмарті.

Угорський романтизм у творчості Вьорешмарті 30 - 40-х рр. починає набувати гуманістичної, навіть демократичної спрямованості. Саме тоді створені найкращі зразки патріотичної лірики - «Угорський герб», «Любов до вітчизни», «Пророцтво», «Заклик»:

Мадьяр, за родину свою

Неколебимо стой,

Ты здесь родился, здесь умрёшь,

Она всегда с тобой.

Другой отчизны не ищи

И смертный час тут встреть –

В беде иль в счастье должен ты

Здесь жить иль умереть...

Народам мира мы кричим,

Столпившимся вокруг:

«Мы заслужили право жить

Тысячелетьем мук».

Не может быть, чтоб крови зря

Так много пролилось,

Чтоб столько преданных сердец

В тоске разорвалось...

То время, славное вовек,

Должно прийти, придёт,

Когда исполнится всё то,

О чём молил народ.

40-ві рр., бурхливий канун революції, - час розквіту філософсько- політичної лірики Вьорьошмарті, а також його драматургії. Розширюються духовні обрії поета, поглиблюється розуміння ним історії («До альбому Гутенберга», «Роздуми у бібліотеці»). Вьорешмарті співчутливо ставився до ідеї заснувати угорський Національний театр, захищав Гюго і французьку романтичну драму, популяризував Шекспіра. Краща драма Вьорешмарті «Ціллеї та Хуняді» (1844) - це твір про відсіч османським завойовникам і боротьбу за централізовану державну владу. Її захисник - доблісний і чесний Ласло Хуняді, в подальшому знаменитий полководець. Ласло Хуняді, його прибічники, народ - позитивні образи, сили, що торжествують над феодалами, які чубляться за владу. Таким є Ціллеї, керівник заколоту проти Хуняді, - цинічний і розумний інтриган, типовий представник розбещеної, владолюбної та жадібної знаті, яку породила доба феодальних чвар. Піднесеного етичного смислу надає драмі ідея непохитного торжества морального і політичного ідеалу.

Вьорешмарті щиро вітав перше велике завоювання угорської революції 1848 р. - скасування цензури (вірш «Свобода друку»). Він був депутатом Національного зібрання, членом верховного суду угорської республіки. Після поразки революції йому довелося переховуватися. Поразка стала страшною душевною драмою для Вьорешмарті. Поетичний її вираз - останній вірш поета «Старий циган». У ньому вирує нестримне горе патріота, який бачить катастрофу мрії свого життя, приниження нації, страждання громадянина, який пережив криваву розправу з кращими синами вітчизни:

Чей это слышен затаённый стон?

Кто, дико мчась, и плачет и ревёт?

Что там гудит, как мельница в аду?

Там кто это стучится в небосвод?

Кто? Падший ангел?Воин весь в крови?

Безумец? Раб надежды и любви?

Играй! Всему приходит скорбный срок, -

Негодной палкой станет и смычок.

Стакан и сердце наполняй вином

И не заботься ни о чём ином!

3. Життя і творчість Шандора Петьофі.

«У прекрасної, вогняної угорської нації немає більш великого сина, ніж Петьофі. І в неї не було дня щасливішого, ніж день народження Петьофі» (Я.Неруда). Шандор ПЕТЬОФІ, справжнє прізвище ПЕТРОВИЧ, (1823 - 1849) народився 1 січня 1823 р. в містечку Кіш Кереші у слов'янській селянській родині. Його батько Іштван Петрович був сербом, а мати Марія Хруз - словачкою. Годувальницею для хлопчика батьки взяли угорку Жужанну Куруц. Вона і навчила його угорській мові, угорським пісням. Здібного хлопчика заможній батько віддав до школи. Шандор швидко оволодів латиною та німецькою (загалом знав 15 мов), але, позиціонуючи себе угорцем, свідомо відмовлявся говорити німецькою. Це був юнацький бунт проти Габсбургів. Зрештою Шандор несподівано вирішує стати актором. Він високо оцінив національну і демократичну місію угорського театру. Почавши працювати статистом театру в Пешті, бере собі псевдонім Петьофі. Веде типове життя різночинця-інтелігента, починає писати вірші, але злиденне існування примушує його стати солдатом. Він іде до війська не лише за шматок хліба, а й з надією потрапити до Італії - батьківщини мистецтв. Невдовзі лікарі, зважаючи на слабке здоров'я Петьофі, звільнили його від військової служби. Він продовжує мандри країною, декламуючи по шинках свої вірші.

У цей час починається розквіт його поетичної діяльності. Угорські фольклористи тоді ж записують низку його чарівних пісень, вважаючи їх народними. Твори Петьофі здобувають популярність. Віршами поета зацікавився Вьорьошмарті: «Ви один справжній лірик, якого будь-коли мала Угорщина...» Так до Петьофі прийшли слава і відносний матеріальний достаток.

Улітку 1844 р. він починає працювати в редакції ліберального «Пештського модного журналу», однак невдовзі залишає цю роботу і стає одним з перших в Угорщині професійних письменників, що живе виключно літературним заробітком. Велику роль відігравало ґрунтовне його знайомство з передовими ідеями тієї доби, зокрема з політичною та філософською спадщиною Великої французької революції. Поет виявляє великий інтерес не лише до французької революції, а й до ідей утопічного соціалізму. Навколо Петьофі гуртувалися численні однодумці.

У той час він одружується з Юлією Сендреї. Саме їй присвячує поет ліричний цикл, що став одним з найкращих у світовій літературі:

В сто образов я облекаю любовь,

Сто раз тебя вижу другой;

Ты - остров, и страсть омывает моя

Тебя сумасшедшей рекой.

Другой раз ты - сладкая, милая ты, -

Как храм над моленьем моим;

Любовь моя тянется тёмным плющом

Всё выше по стенам твоим.

Вдруг вижу - богатая путница ты,

И готова любовь на разбой;

И вдруг уже нищенкой просит она,

В пыль униженно встав пред тобой.

Ты - Карпаты, я тучей стану на них,

Твоё сердце штурмую, как гром;

Станешь розовый куст - вокруг твоих роз

Соловьём распоюсь над кустом.

Пусть меняется так любовь моя, но

Не слабеет, - вечно живая она;

Пусть тиха иногда, тиха, как река, -

Поищи, не найдёшь её дна!

(«В сто образов я облекаю любовь...»)

Флаг любви - моё живое сердце!

Борются два духа за него.

Дни и ночи длится неустанно

Битва из-за сердца моего.

Первый дух - весёлая надежда,

В снежно-белом одеяньи он;

Дух второй - мрачнейшее сомненье –

В чёрные покровы облачён.

Я не знаю, кто кого осилит,

Но боюсь такого я конца:

Флаг любви - моё живое сердце –

Разорвут на части два бойца!

(«Флаг любви»)

Если ты цветок - я буду стеблем,

Если ты роса - цветами ввысь

Потянусь, росинками колеблем, -

Только души наши бы слились.

Если ты, души моей отрада,

Высь небес - я превращусь в звезду.

Если ж ты, мой ангел, бездна ада –

Согрешу и в бездну упаду.

(«Если ты цветок...»)

У березні 1848 р. Петьофі та його найближчі друзі фактично очолили виступ пештських громадян проти реакційного режиму. Невдовзі революційна напруга в країні спадає. Вже влітку Петьофі зазнає поразки на виборах до Національних зборів. «Молодь березня» внаслідок інтриг повільно, але невпинно усувається з авансцени. Поет вступає до війська. Капітан Петьофі разом з дружиною і маленьким сином їде спочатку в Дебрецен, а згодом - у Трансільванську армію. Влітку 1849 р. Петьофі, тепер вже майор, супроводжує командуючого на лінії фронту між Фехерьодхазом і Шьогешваром. Там почалася остання битва з ворогами угорської свободи. 31 липня 1849 р. великий поет загинув в одному з боїв під Шьогешваром.

Народна поезія стала криницею реальної життєвої мудрості, світоспостереженням і поетикою Петьофі. Перші його поетичні спроби були саме в руслі народної пісні. Для Петьофі характерними є спільні з народом турботи і образи, гумор і відчайдушність, природність і безпосередність почуттів. Тому багато його віршів увійшли до усної

традиції. Одухотворення усього, що оточує, природи стає основою поетики Петьофі, наріжним формоутворюючим художнім засобом - зерном, з якого поступово виростає революційно-матеріалістична філософія буття. Природа, її стани, майстерно відібрані і лірично висвітлені, стають образною проекцією душевних рухів поета («На Хевешській рівнині», «Хмари», Захід сонця», «Дорогою...»): Дорогою - пустынные места,

Ни деревца, ни травки, ни куста,

Где б даль перекликалась с соловьём.

Пустынные места в пути моём.

И тёмный вечер в облака одет,

И кажется, что звёзд на свете нет.

Но вот я карих глаз припомнил взгляд –

И ожил я, и я дороге рад,

И будто всё другое, не узнать, -

Мерещится такая благодать.

И будто вдоль дорожной колеи

Цветущие кусты и соловьи,

И небо за чертой земных борозд

Полно бесчисленных огромных звёзд.

(«Дорогою»)

Одухотворення природи у Петьофі сповнене внутрішнього руху. Ніби стихійне фольклорне життєлюбство переходить у майже програмний романтичний гуманізм («На початку осені», «Чи бачив хто...», «Зимові вечори», «Степ узимку», «1848», «Смерть зими», «Весні», «Море повстало») :

Бессердечная зима,

Смерть тебя, тирана, скосит,

И земля твой скучный гнёт,

Надоевший гнёт отбросит;

Будет воля! Небеса

На тирана ополчатся,

Солнца жаркие лучи

В зиму стрелами вонзятся.

Ты умрёшь, умрёшь, зима!

Все тираны умирают,

Если вдруг народы их

Твёрдо воли пожелают.

Если смелые рабы

Твёрдо пожелают воли,

Рухнут стены их тюрьмы

И не возродятся боле...

(«Смерть зими»)

Море поднялось, восстав, -

Народов пучина,

Землю и небо страша,

Берег валами круша, -

Рукой исполина.

Знаете танец такой?

Музыки трели?

Так изучай, что не знал,

Можешь узнать этот шквал -

Народа веселье...

(«Море повстало»)

За усім ліричним складом Ш. Петьофі є гармонійним. Драматична сила віршів «У рідних місцях», «Осінній вітер шорохтить...» базується саме на контрасті лірично мирного рефрену і войовничого змісту:

Осенний ветер шелестит в деревьях,

Так тихо-тихо шепчется с листвой.

Не слышно слов, но грустные деревья

В ответ ему качают головой.

Я на диване растянусь удобно.

День гаснет. Скоро вечер. Тишина.

Склонив на грудь усталую головку,

Спокойно, тихо спит моя жена.

Рукой счастливой слышу колыханье

Её груди. В моей руке другой

История сражений за свободу –

Молитвенник и катехизис мой.

В душе моей гигантскою кометой

Горят его живые письмена.

Склонив на грудь усталую головку,

Спокойно, тихо спит моя жена.

Народ, покорный бешенству тирана,

В сраженье гонят золото и кнут.

А вольность? За одну её улыбку

Герои в бой бестрепетно идут

И принимают, как цветы от милой,

И смерть и раны, что дарит она.

Склонив на грудь усталую головку,

Спокойно, тихо спит моя жена...

Передо мной кровавой панорамой

Встают виденья будущих времён:

В своей крови враги свободы тонут,

От тирании мир освобождён.

Стук сердца моего подобен грому,

И молниями грудь рассечена.

Склонив на грудь усталую головку,

Спокойно, тихо спит моя жена.

В єдності піднесеного гуманізму, патріотичної скорботи і сповненої соціальних надій гнівної погрози - оригінальність ліричного світу Петьофі. Саме тому так захоплює читача власне політична лірика поета. Своєрідним «мостом» від поетичного спостереження до переконливої дії є філософська лірика Петьофі. Філософські його вірші є інтелектуально глибокими. Лірична інтонація ніби всмоктує велетенський досвід, який поет взяв від літератури, історії, життя («Людина», «Суд», «Світла!»).

Я дочитал до конца летопись рода людского...

Что же такое - она, наша история? Кровь

Так и сочится из скал, скрытых в тумане былого,

И до сегодняшних дней льётся сильней и сильней,

Не иссякает поток. И не мечтай ты об этом:

Крови реке суждено в море кровавое впасть.

Близятся страшные дни, дни катастроф небывалых...

Знаю: возникнут два стана.

Будто бы нации две - нация добрых и злых.

Будут бороться они. Тот, кто терпел пораженья, -

Добрый, - тогда победит наконец!

Эта победа его в море кровавом потонет,

Но - всё равно! Этот суд и обещал нам господь

Через пророков своих... А вслед за судилищем этим

Станет вся жизнь на земле вечным блаженством полна.

Ради блаженства тогда в небо летать не придётся,

Ибо на землю сюда к нам низойдут небеса!

У віршах звучать воїстину гамлетовські питання, усвідомлюються протиріччя і помилки («Бути чи не бути поетом», «Божевільний», «Одне мене турбує...», «Сором поразок, втеч ганьба...»).

Стыд поражений, бегств позор

Везде, куда ни кинешь взор!

Известья что ни день, то хуже!

Как будто камень брошен в лужу

И грязь летит - так с поля битв

В твоё лицо позор летит.

О нация моя! Куда же

Ушла из дрогнувших сердец

Уверенность, что иго вражье

Ты можешь сбросить наконец!..

Страна венгерская моя,

Иль проклята твоя земля?

И если так, хотел бы знать я,

Чем заслужила ты проклятье?..

О, для того ль мы вновь восстали,

Чтоб снова в землю нас втоптали?

Нет! Нынче надо нам, друзья,

Иль победить, иль умереть!

К оружью, нация моя!

Вперёд! Победа или смерть!..

Створюється той характерний сплав думок і настроїв, що робить Петьофі в угорській поезії чи не засновником лірико-поліфонічного жанру драматичного монологу. При цьому Петьофі не втрачає внутрішньої цілісності. У нього навіть у надриві «Божевільного», у бурхливому відчаї «Найжахливіших часів», «Житті чи смерті», коли все пророкує поразку, залишається щось цілісне. Трагізм і волелюбно-бунтівний порив у майбутнє - це неподільне ціле. Трагізм Петьофі ніби несе у собі історичний оптимізм. Він і слугує тим катарсисом трагедії, яку він переживає, що дозволяє йому і читачеві, хоч би ідеально, подолати дисгармонію, не втратити соціально-гуманістичної мрії:

...Что пристаёте?

Живо вон отсюда!

Я тороплюсь.

Великий труд кончаю:

Вью бич пылающий из солнечных лучей,

Им размахнусь, вселенную бичуя.

Они застонут, но захохочу я:

Вы тешились, когда я плакал?

Ха-ха-ха!

Жизнь такова. Мы стоне и смеёмся,

Покуда смерть не скажет: «Цыц!»

И я умру однажды, ибо в воду

Мне влили яду те, кто втихомолку

Моё до капли выпили вино.

За формою політичні вірші Петьофі - майже завжди пряме звернення. Це або звинувачувальна промова, сповнена сарказму і насмішки («Шляхтич»), гнівний і гордий виклик («Дика квітка», «Магнатам», «Досить!»), крик відчаю («Пісня про чорно-червоний стяг», «Тиха Європа»), або заклик до соратників, друзів («Угорська нація», «Якщо ти муж, будь мужнім», «На шибеницю королів!»): Мужчина, будь мужчиной,

А куклой - никогда,

Которую швыряет

Судьба туда-сюда!

Отважных не пугает

Судьбы собачий лай, -

Так, значит, не сдавайся,

Навстречу ей шагай!

Мужчина, будь мужчиной!

Не любит слов герой.

Дела красноречивей

Всех Демосфенов! Строй,

Круши, ломай и смело

Гони врагов своих,

А сделав своё дело,

Исчезни, словно вихрь!

Мужчина, будь мужчиной!

Ты прав - так будь готов,

Отстаивая правду,

Пролить за это кровь!

И лучше сотню раз ты

От жизни откажись,

Чем от себя! В бесчестье

К чему тебе и жизнь!

Мужчина, будь мужчиной!

Ведь не мужчина тот,

Кто за богатства мира

Свободу отдаёт!

Презренны, кто за блага

Мирские продались!

«С котомкой, но на воле!» -

Пусть будет твой девиз.

Мужчина, будь мужчиной!

Отважен будь в борьбе.

И ни судьба, ни люди

Не повредят тебе!

Будь словно дуб, который,

Попав под ураган,

Хоть выворочен с корнем,

А не согнул свой стан!

З цими віршами Петьофі в прямому смислі виходив до живої народної аудиторії. Його «Національна пісня» стала справжньою поетичною прокламацією революції. Вірш «Поважайте рядового» розмножувався як певний неофіційний додаток до бойового статуту революційної угорської армії:

Я офицер. Но, встретив рядового,

Который браво отдаёт мне честь,

Краснею я и думаю упорно:

Какая-то ошибка в этом есть.

Я первый должен честь отдать солдату, -

Ценней нас всех солдат во много раз,

Так, значит, уважайте рядового, -

Он, офицеры, выше вас!..

Что знают рядовые об идеях?

Мать-родина! Спросить бы у неё:

Зачем, как мачеха, суёт она солдату

Скупой паёк и ветхое тряпьё?

Грош - плата за солдатские лишенья,

Беда прошла - другая началась.

Так, значит, уважайте рядового, -

Он, офицеры, выше вас!

Солдат не знает, что такое слава,

А если б знал, так в этом что за толк?

Ведь не хранят истории анналы

Имён солдатских. Славен только полк!

Да разве это записать возможно:

Чья кровь, когда, и где, и почему лилась?

Так, значит, уважайте рядового, -

Он, офицеры, выше вас!

Поток забвенья смоет и могилы

Солдатские, не то что имена!

Бесплатно посох нищего калекам

Вручает благодарная страна.

И всё ж навстречу ядрам, саблям, пулям

Спешит солдат, чтоб выполнить приказ.

Так, значит, уважайте рядового, -

Он, офицеры, выше вас!

У 1844 р. Петьофі пише поему «Витязь Янош». Її герой - простий селянський парубок - з легкістю змітав усі перешкоди і досягав країни фей і зустрічався з коханою. У поемі «Апостол» (1848) мрій- ник-бідняк Сильвестр проходить усі кола пекельних життєвих мук, що лежать на шляху до справедливості. «Апостол» - справжня героїчна поема змужніння: історія чесного, самовідданого юнака, який проходить крізь найважчі випробування, гіркі розчарування у просвітницьких ілюзіях, але укріплюється у соціально-шляхетних ідеалах.

Романтичній творчості Петьофі не притаманні надуманість, абстрактність, пафосність. Головним його естетичним принципом залишалася здорова природність. Нерозривними у Петьофі є також критичний і стверджувальний початки, гостра критика у його творах зігріта великою любов'ю до спустошеного рідного краю, занедбаного народу, доведеного до стану тупого бидла, - любов'ю, яка звучить хоча б у ліричному гуморі поета.

Висновки. Отже, романтичне світовідчуття в Угорщині спочатку повністю визначалося прагненням до національної незалежності, поза якою не сприймалася ніяка інша - ані особиста, ані соціальна. Відповідно, головним мотивом у літературі до середини 20-х рр. стала поетизація минувшини (власне вільного від австрійського володарювання, історично самоствердившогося шляхетства). Пізніше волелюбство шляхетної та різночинної інтелігенції почало долати вузькостанові межі, а романтизм - засвоювати радикальну спрямованість.

Історія романтизму в Угорщині - це історія росту національної самосвідомості, яка від дворянсько-націоналістичної героїки піднеслася до справжніх патріотичних, народно-гуманістичних ідеалів. Саме соціальною малорозвиненістю пояснюється майже байдуже ставлення угорської літератури цього періоду до наполеонівських походів. Якщо наполеонівські війни і будили протест, то моралізаторськи-відсторонений.

Своєрідний «міст» від поетичного спостереження до переконаної дії - це лірика Петьофі. З одного боку, вона не втрачає безпосередньої, майже фольклорної простоти, що притаманна поетові, з другого боку, його філософські вірші є інтелектуально глибокими. Лірична інтонація ніби вбирає велетенський духовний досвід, який поет почерпнув з літератури, історії, життя, від Шекспіра до Французької революції, від угорських селянських війн до уроків європейського 1848 року.




Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити