Фондові лекції викладачів факультету іноземної філології - Частина ІІ - 2014

РОЗДІЛ 1. Фондові лекції з дисциплін циклу професійної та практичної підготовки для студентів ОКР «Бакалавр» з галузі знань 0203 Гуманітарні науки за напрямами підготовки 6.020303 Філологія* Мова і література (англійська); 6.020303 філологія* Мова і література (німецька); 6.020303 філологія*Мова і література (російська)

Т.В. Боднарчук, к. пед. н., доцент кафедри німецької мови

Методика навчання іноземних мов як наука та її зв'язок з іншими науками

Дисципліна: Методика навчання першої іноземної мови.

Вид лекції: тематична лекція з елементами бесіди.

Дидактичні цілі:

Навчальні: ознайомити студентів із теоретично обґрунтованими уявленнями про методику викладання іноземних мов як науку, її дослідницький апарат і зв'язок з іншими науками; оволодіти вмінням реалізації методичного дослідження.

Розвиваючі: навчити студентів аналізувати й визначати основні характеристики методики як науки; конкретизувати її зв'язки з іншими науками; реалізовувати окремі методи дослідження; читати наукову літературу з теорії методики і використовувати її матеріал у практичних цілях.

Виховні: формувати інтерес до професійної діяльності.

Міжпредметні та міждисциплінарні зв'язки: загальна педагогіка, історія педагогіки, загальна та вікова психологія, практичний курс першої іноземної мови.

Забезпечуючі дисципліни: загальна педагогіка, загальна та вікова психологія, практичний курс першої іноземної мови.

Забезпечувані дисципліни: методика навчання першої іноземної мови у старшій школі.

Основні поняття: методика загальна, методика спеціальна, об'єкт та предмет дослідження, методи дослідження, експеримент, аналіз літературних джерел, анкетування, тестування.

Навчально-методичне забезпечення лекції: мультимедійна презентація.

План лекції

    Методика навчання іноземних мов як наука та її зв'язок з іншими науками.

1.1. Методика навчання іноземної мови, її об'єкт, предмет та завдання.

1.2. Методи дослідження в методиці навчання іноземних мов.

    Зв'язок методики з іншими науками.

2.1. Методика і лінгвістика.

2.2. Методика і психологія.

2.3. Методика і психолінгвістика.

2.4. Методика і педагогіка.

Література

    Методика навчання іноземних мов і культур: теорія і практика : підручник для студ. класичних, педагогічних і лінгвістичних університетів / Бігич О.Б., Бориско Н.Ф., Борецька Г.Е. та ін. / за загальн. ред. С.Ю. Ніколаєвої. - К. : Ленвіт, 2013. - С. 12-78.

    Методика викладання іноземних мов у середніх навчальнихзакладах : Підручник. Вид. 2-е, випр. і перероб. / Кол. авторів під керівн. С.Ю. Ніколаєвої. - К. : Ленвіт, 2002. - С. 6-36.

    Методика викладання іноземних мов у середніх навчальнихзакладах у структурно-логічних схемах і таблицях : Навчальний посібник / Укладачі С.Ю. Ніколаєва, С.В. Гапонова та ін. - К.: Ленвіт, 2004. - С. 6-14.

    Методика навчання іноземних мов у загальноосвітніх навчальних закладах : Підручник / Л.С.Панова, І.Ф. Андрійко, С.В. Тезікова та ін. - К.: ВЦ «Академія», 2010. - С. 9-89.

Текст лекції

    Методика навчання іноземної мови як наука та її зв'язок з іншими науками

Сучасні глобалізаційні процеси, які відбуваються у Європі та у світі, спричинюють посилення міжнародних зв'язків у різних галузях економіки, науки та культури. Необхідність спілкування між різними народами зумовили потребу у навчанні іноземних мов та появу спеціальної науки - методики, яка досліджує закономірності та умови формування іншомовної компетенції, опираючись на теоретичні положення та практичні напрацювання, обґрунтовує цілі, зміст, принципи, розробляє ефективні методи, прийоми, форми та засоби навчання іноземної мови, враховуючи вікові особливості учнів. Значущість цієї науки постійно зростає, оскільки постійно змінюються соціальні умови, концепції вдосконалення освіти, теорія і практика навчання іноземних мов.

1.2. Методика викладання іноземних мов, її об'єкт, предмет та її завдання

У педагогічному плані слово «методика» найчастіше вживається у трьох значеннях:

1) «методика» як освітня технологія, тобто, сукупність форм, методів і прийомів роботи вчителя; це «технологія» професійної практичної діяльності;

2) «методика» як навчальна дисципліна.

3) «методика» як наука.

Розглянемо трактування цих понять детальніше.

Освітня технологія - це сукупність прийомів роботи учителя та учнів, які використовуються для вивчення іноземної мови. Виділяють технології інтерактивні, ігрові, комп'ютерні, тренінгові, такі, що сприяють формуванню стратегій вивчення мови. У науковій літературі знаходимо такі поняття як технології навчання (прийоми роботи, які забезпечують наукову організацію праці учителя та учнів на уроці) та технології у навчанні (використання технічних засобів у навчальному процесі та ін.).

Щодо методики як навчальної дисципліни, то питання методичної підготовки учителя іноземної мови стають особливо актуальними в наш час, оскільки, як відомо, знання, навички, вміння самого вчителя не стануть надбанням учнів, якщо він не володіє теорією навчання іноземної мови, в основу якої покладені досягнення науки. Для того щоб навчання іноземних мов у середніх навчальних закладах було ефективним і відповідало сучасним вимогам, майбутній учитель повинен уміти поєднати теоретичні положення методики навчання іноземної мови із відмінним володінням цією мовою та особистісними якостями педагога.

Теорія навчання іноземних мов, яка базується на сучасних досягненнях науки, вказує оптимальні шляхи для досягнення основної мети - формування комунікативної компетенції учнів, тому сучасний учитель має добре оволодіти теоретичним курсом «Методика викладання іноземної мови», який повинен посідати провідне місце в системі професійної підготовки фахівця.

Основними завданнями теоретичного курсу «Методика навчання іноземної мови» є:

    розкрити основні компоненти теорії сучасного навчання іноземних мов у середніх навчальних закладах і на цій основі навчити студентів використовувати теоретичні знання для вирішення практичних завдань;

    ознайомити студентів із сучасними провідними тенденціями в навчанні іноземних мов у нашій країні та за кордоном;

    розкрити суть складових частин і засобів сучасної методики як науки; спрямувати студентів на творчий пошук під час практичної діяльності у школі;

    сформувати у студентів професійно-методичні вміння, необхідні для плідної роботи в галузі навчання іноземних мов;

    залучити майбутніх вчителів до опрацювання спеціальної науково-методичної літератури, що маєстати джерелом постій

ної роботи над собою з метою підвищення рівня професійної кваліфікації;

    озброїти майбутніх учителів методичною термінологією і навичками її доцільного вживання у процесі аналізу уроків колег і власної діяльності, у виступах на методичних конференціях.

Студенти оволодівають курсом методики навчання іноземних мов на лекційних, практичних та лабораторних заняттях і під час самостійної роботи.

Методика навчання іноземних мов (ІМ) - це самостійна, комплексна, теоретична і прикладна наука, яка досліджує закономірності, цілі, зміст, методи і засоби навчання та виховання учнів на уроках іноземної мови.

Становлення методики навчання іноземних мов як науки відбулося наприкінці ХІХ - на початку ХХ століття. Воно було результатом тисячолітньої еволюції методів навчання спочатку класичних мов (латинської, давньогрецької), а згодом - і сучасних іноземних мов.

Щоб отримати адекватне уявлення про методику навчання ІМ як про самостійну науку, її об'єкт і предмет, давайте уточнимо самі ці поняття «об'єкт» і «предмет» науки.

Будь-яка наука з її об'єктом і предметом дослідження існує для людини, яка, як відомо, є суб'єктом різноманітних видів діяльності (праці, пізнання, спілкування, гри). Людині як суб'єкту протиставляється навколишній світ, об'єктивна реальність (природа, інші люди, предмети матеріальної та духовної культури тощо), тобто людині як суб'єкту протиставляється цілий світ найрізноманітніших об'єктів. І якщо людина як суб'єкт праці, наприклад гончар, діє на об'єкт, наприклад глину, і своїми зусиллями перетворює його на корисний предмет, наприклад глечик, то людина як суб'єкт пізнання намагається вивчити об'єкт, співвіднести його з іншими об'єктами, добути інформацію про нього, корисні знання, які можуть мати практичне значення.

Не можна не погодитися з тим, що ні одна із наук не може описати свій об'єкт у всій повноті. Тому на один і той самий об'єкт, особливо складний почали звертати увагу декілька наук. У зв'язку з цим від об'єкта науки почали відрізняти її предмет, тобто те, яким чином представлений у науці даний предмет.

Отже, об'єктом дослідження методики навчання ІМ є реальний процес навчання ІМ у школі, предметом - закономірності цілісного процесу навчання, науково обґрунтоване проектування та конструювання цілей, змісту, форм, методів, засобів, умов навчання, які забезпечують успішний розвиток і виховання кожного учня як суб'єкта різних видів діяльності, особистості, індивідуальності, а також успішне оволодіння учнями ІМ як засобом міжкультурної комунікації.

Порівняємо різні формулювання предмета дослідження методики навчання ІМ як науки за останні півстоліття. Так у 1958 році І. Салістра писав, що «як теорія навчання, методика досліджує процес викладання ІМ та його закономірності». У 1967 році С. Золотніцька, А. Миролюбов визначили предмет дослідження методики навчання ІМ як «вивчення процесу навчання підростаючого покоління ІМ і його виховання засобами цього предмета». У 1974 р. І. Бім відзначила, що «до предмету методики входить вся проблематика, пов'язана з вивченням даної сфери діяльності, а також проблеми розвитку самої методики як науки». У 1986 р. С. Шатилов відзначив особливо тісний зв'язок методики навчання ІМ з іншими науками, наявність у методики та дидактики спільного об'єкта дослідження і констатував загальне положення, що методика навчання ІМ є «відносно самостійною педагогічною наукою», яка досліджує закономірності засвоєння ІМ як нового засобу комунікації, особливості навчання та виховання учнів засобами ІМ. На початку ХХІ ст. Н. Галькова констатувала, що предметом методики як теоретичної і прикладної науки є «наукове обґрунтування цілей, змісту навчання, а також наукова розробка найбільш ефективних методів, прийомів і форм навчання з урахуванням поставлених цілей, змісту і конкретних умов навчання».

Отже, як бачимо, методика як наука тісно пов'язана з концепцією навчального процесу, його основними компонентами, які й складають сукупність об'єктів вивчення та об'єктів дослідження. До основних компонентів навчального процесу відносяться: навчаюча діяльність учителя; навчальна діяльність учнів та організація навчання.

Будь-який процес навчання - це процес сумісної діяльності вчителя та учнів. Навчання - це акт взаємодії того, хто навчає, з тим, кого навчають, з метою передачі одним і засвоєння іншим соціального досвіду. Обидві сторони - вчитель, і учень - беруть активну участь у цій діяльності, але вчитель здійснює навчаючі дії, спрямовуючи навчальні дії учнів; мотивує навчальну діяльність учнів, спонукає їх до навчання; організує навчальні дії таким чином, щоб вони давали максимальний ефект; дає учням матеріал для засвоєння та орієнтири для їх навчальної діяльності; здійснює контроль за ефективністю засвоєння. Спочатку навчаючі дії вчителя превалюють. Однак вони обов'язково спрямовані на формування в учнів умінь самостійної пізнавальної діяльності. Поступово частка «участі» вчителя у сумісній діяльності зменшується, а учнів зростає. Змінюється і якість навчальних дій - дії учнів стають більш активними, творчими й самостійними, а роль учителя зводиться до керування цією активною і самостійною діяльністю учнів.

У методиці навчання іноземних мов виділяють дві функціонально різні методики: загальну та спеціальну. Загальна методика займається вивченням закономірностей та особливостей процесу навчання будь-якої іноземної мови у будь-якому типі навчального закладу. Спеціальна методика досліджує навчання конкретної іноземної мови у певному типі навчального закладу з урахуванням мовних і мовленнєвих особливостей рідної мови.

Постійний розвиток методичної науки зумовлює появу самостійних відгалужень загальної методики, наприклад: історичної методики (аналіз методичних концепцій минулого); експериментальної методики (розробка теорії реалізації наукових методичних досліджень); порівняльної методики (дослідження особливостей навчання іноземних мов у різних країнах), методики використання технічних засобів навчання тощо.

У методиці навчання іноземної мови часто поряд з терміном «методика» використовують термін «лінгводидактика». Однак, як показує аналіз науково-методичної літератури, серед учених не існує однієї точки зору щодо змісту і призначення цього терміна. Одні дослідники повністю відмовляються від терміна «методика» і пропонують використовувати лише термін «лінгводидактика», інші наполягають на необхідності чіткого розмежування цих термінів, як, наприклад, Л.С. Панова, І.Ф. Андрійко, С.В. Тезікова та ін. Вони стверджують, що лінгводидактика обґрунтовує основні закономірності оволодіння іноземною мовою у навчальних закладах з позицій учня на основі філософії мови, лінгвістики, психології, психолінгвістики, соціології. Методика, інтерпретуючи лінгводидактичні закономірності, досліджує процес навчання, створює його модель (систему) і втілює її у конкретних програмах, підручниках, вправах тощо. Проте більшість науковців (С.Ю. Ніколаєва, Н.Ф. Бориско, О.Б. Бігич та ін.) пропонують розглядати ці поняття як синонімічні.

Методика навчання іноземної мови як наука має свій понятійний апарат - систему термінів, які відбивають зміст даної галузі знань. Словники методичних термінів свідчать про багатство і широту термінологічного складу цієї науки (наприклад, «Лингводидактический энциклопедический словарь» А.Н. Щукина налічує більш ніж 2000 термінів).

Теоретичним фундаментом методики є результати наукових досліджень самої методики навчання ІМ, а також суміжних наук.

1.2. Методи дослідження в методиці викладання іноземних мов

Експериментальною базою дослідження методики як науки є методи дослідження (способи пізнання і вивчення явищ дійсності), які мають на меті одержання наукових даних про закономірності навчання іноземних мов, про ефективність навчальних матеріалів, що використовуються, способів і форм навчально-виховного процесу.

Методи дослідження традиційно поділяють на загальні (використовуються у кожній науковій дисципліні) та спеціальні (відображають особливості окремої науки). Розрізняють також емпіричні (аналіз наукової літератури, наукове спостереження, узагальнення досвіду навчання, бесіда, дослідне навчання, пробне навчання, анкетування, тестування, хронометрування, статистичний аналіз результатів роботи) і теоретичні методи (аналіз і синтез, порівняння, дедукція та індукція, моделювання).

У сучасній методиці навчання іноземної мови виділяють також основні та допоміжні методи дослідження. До основних методів відносять: критичний аналіз літературних джерел (в тому числі ретроспективне вивчення вітчизняного й зарубіжного досвіду); вивчення та узагальнення позитивного досвіду роботи вчителів, які до- сягли видатних результатів у навчально-виховному процесі; наукове спостереження; пробне навчання; експеримент; дослідне навчання. Допоміжні методи охоплюють: дослідну бесіду, інтерв'ю, анкетування, тестування; хронометрування, експертну оцінку, соціометрію, педагогічний консиліум, моделювання, математичну статистику. Розглянемо їх детальніше.

Критичний аналіз літературних джерел як метод дослідження може бути самостійним, наприклад, коли вивчаються методи навчання іноземних мов минулого, або є складовою частиною деяких основних методів дослідження. Така робота завжди цілеспрямована, творча і завершується синтезом одержаних знань, формулюванням висновків. Матеріалом є методичні посібники, монографії, програми, підручники, архівні матеріали, які висвітлюють питання як теорії, так і практики.

Вивчення та узагальнення позитивного досвіду роботи вчителів є надзвичайно важливим методом дослідження, тому що майстри педагогічної праці нерідко знаходять прийоми та методичні рішення, використання яких значно підвищує ефективність навчального процесу. Дослідження педагогічного досвіду не обмежується описом діяльності вчителів, а передбачає аналіз фактів: умов застосування методів і прийомів, форм та режимів, засобів навчання, розподілу навчального часу, послідовності, видів та структури вправ, рівня

сформованості знань, умінь, навичок. Педагогічний досвід учителів вивчають шляхом безпосереднього спостереження за уроками, бесід із працівниками шкіл та учнями, спеціальних тестувань, контрольних робіт, ознайомлення із публікаціями у науково-методичних виданнях.

Наукове спостереження має цінність лише тоді, коли воно підпорядковане певній меті. Особливої цінності набувають спостереження, зафіксовані за допомогою технічних засобів. Результати зафіксованих спостережень можуть доповнюватися контрольними роботами, стандартизованими та нестандартизованими тестами, протокольними матеріалами. Кваліфікована класифікація спостережень - цінний матеріал для розробки методичних рекомендацій.

Пробне навчання - це дослідження, побудоване переважно на ерудиції та педагогічній інтуїції вчителя, який здійснює науковий пошук. У цьому випадку вчитель, спираючись на власний досвід, без глибокого і тривалого вивчення проблеми здійснює пошук, завдяки якому підтверджується або спростовується висунуте і первинно обґрунтоване припущення, спрямоване на удосконалення окремих аспектів процесу навчання іноземної мови.

Простота реалізації пробного навчання, легкість отримання та обробки його результатів роблять цей метод дослідження найбільш доступним для вчителів шкіл, якщо вони не володіють методикою проведення складніших методів дослідження.

Експеримент у навчанні іноземних мов посідає особливе місце серед основних методів дослідження. З його допомогою вивчаються загальні та спеціальні закономірності навчання іноземних мов. Під експериментом розуміють науково поставлений дослід, заснований на ретельному вивченні варіювання явища, яке досліджується, при можливому урівноваженні всіх інших значущих факторів.

Реалізація експериментальної роботи пов'язана з висуненням гіпотези. Гіпотезою в наукових дослідженнях називають таке припущення, котре містить нові, ще не перевірені наукою твердження, які можуть бути перевірені за допомогою вже відомих або нових, запропонованих дослідниками методів. Як правило, гіпотеза перевіряється в ході експерименту або дослідного навчання. Як сама гіпотеза, так і методи її перевірки потребують ретельного опрацювання. Гіпотеза не повинна містити суперечностей, у ній має бути чітко визначено, яким чинним положенням науки вона відповідає і що несе в собі нового — такого, що потребує доведення.

Гіпотеза в експерименті та гіпотеза в дослідному навчанні різняться за рівнем абстрактності. До гіпотези в експерименті висуваються суворіші вимоги. У багатьох випадках дослідження потребує кількох послідовних гіпотез.

У методиці навчання іноземних мов види експериментів визначаються за трьома ознаками: за значущістю дослідження - розвідувальний та основний /базовий експеримент; за умовами проведення - природний і лабораторний експеримент; за складністю організації - односерійний та багатосерійний, однофакторний та багатофак- торний, прямий і перехресний експеримент тощо.

Експеримент як своєрідний процес має чотири фази.

Перша фаза - організація - охоплює такі компоненти: визначення цілей, розробка гіпотези, підготовка експериментальних матеріалів, відбір учасників експерименту.

Друга фаза - реалізація - передбачає проведення запланованого експерименту, який у деяких випадках може складатися з кількох компонентів: передекспериментального зрізу, експериментального навчання, післяекспериментального зрізу. Головне у цій фазі - забезпечити чистоту експерименту і домогтися його надійності.

Третя фаза - констатація - має своїм головним завданням виявити кількісні та якісні характеристики результатів дослідження, що складає основу для формулювання певних закономірностей. У цій фазі визначають два компоненти: обробку результатів і формулювання висновків.

Четверта фаза - інтерпретація - пояснення причин отриманих результатів і доведення їх надійності. До цієї фази входять такі компоненти як аналіз даних і формулювання методичних рекомендацій.

Наступний етап дослідження - упровадження результатів експерименту у практику роботи відповідних навчальних закладів.

Значущість експерименту в теоретичних дослідженнях визначається тим, що він не лише допомагає перевірити результати аналізу, але й сам виступає як один із методів аналізу. У ході експерименту досліджувач розчленовує об'єкт дослідження, виділяє окремі ланки явища, яке вивчається, створює умови для спостереження за ними в чистому вигляді. Разом з тим експеримент не може бути ізольованим від інших методів дослідження і, насамперед, від дослідного навчання.

Дослідне навчання як метод наукового пошуку базується на проведенні масового навчання за запропонованою дослідником методикою. На відміну від інших методів наукового пошуку дослідне навчання дає лише сумарні покажчики, які, проте, характеризуються достатньою надійністю завдяки тому, що дослідження проходить у великій кількості шкіл і впродовж тривалого часу. Дослідне навчання

порівняно з пробним здійснюється як певна модель навчального процесу. Воно буває різних видів у залежності від мети і частіше слугує для перевірки доступності розробленої методики для масової школи. Завдяки цьому методу дослідження можна визначити можливість застосування певних теоретичних положень на практиці, тобто дослідна робота вносить суттєві зміни в методичну систему. Методичні рекомендації, перевірені за допомогою дослідного навчання, пропонуються для впровадження у практику роботи всіх навчальних закладів цього типу.

Допоміжні методи дослідження у самостійному вигляді, як правило, не реалізуються. Вони є важливим доповненням або складовою частиною основних методів дослідження, частина з них відноситься до соціологічних методів дослідження.

Метод дослідної бесіди та інтерв'ю передбачає вивчення поглядів тієї чи іншої групи людей (наприклад, учителів гімназій, учнів старших класів ліцеїв тощо). Бесіда проходить у відповідності до заздалегідь розробленого плану. Відповіді фіксуються, а потім співставляються та аналізуються.

Анкетування запозичене методикою навчання іноземних мов у соціології. За його допомогою вивчають точки зору учнів, учителів, батьків стосовно того чи іншого питання. Під час застосування цього методу групі осіб пропонують усно чи письмово відповісти на відкриті (очікується вільна відповідь) або закриті (вибір певного твердження) питання. У методичному дослідженні, однак, воно не може застосовуватися як самостійний метод наукового пошуку у зв'язку з тим, що його результати носять суб'єктивний характер. Цей метод дослідження набуває відносної об'єктивності лише за умови опитування великої кількості учасників анкетування. Ототожнення об'єктивної наукової істини з думкою більшості опитуваних є методологічною помилкою. Методика укладання анкет проходить орієнтовно за тими ж етапами, що й розробка плану спостереження: визначення мети, формулювання запитань, вибір методики аналізу отриманих відповідей. Бажано, щоб опрацювання результатів анкетування проходило з використанням комп'ютерних програм.

Тестування як допоміжний метод дослідження використовується досить широко. За допомогою тестів різних типів стає можливим у порівняно короткий термін проконтролювати рівень сформованості мовленнєвих навичок і вмінь великої кількості учнів. В залежності від мети дослідження розрізняють діагностичні, прогностичні, констатуючі та змішані тести. У сучасних методичних дослідженнях найбільшого розповсюдження набули констатуючі тести, які є складовою частиною експерименту. З їх допомогою реалізують доекспериментальний і післяекспериментальний зрізи.

Хронометрування широко застосовується в тих випадках, коли необхідно документально зареєструвати хід усього навчального процесу або певної його частини на уроках. У методичному дослідженні під хронометруванням розуміють фіксацію на магнітофонну або відеострічку ходу навчального процесу, завдяки чому можуть здійснюватися будь-які виміри усномовленнєвої діяльності вчителя або учнів у зв'язку з вирішенням навчальних завдань. За умови суцільного хронометрування фіксується весь хід уроку або серії уроків, на яких реалізується дослідження; при частковому виділяється лише одне явище, яке вивчається. Саме воно піддається ретельному кількісному та якісному аналізу згідно з метою дослідження.

У випадках, коли використання об'єктивних методів дослідження того чи іншого явища неможливе, застосовується метод експертів, або метод компетентних суддів. Цей метод використовується, у першу чергу, в усіх спірних випадках (наприклад, яку програму обрати, за яким підручником навчати тощо). Існують різні експертні методи, які включають індивідуальні і колективні експертні оцінки: метод комісії, мозкового штурму, евристичного прогнозування, узагальнення та незалежних оцінок.

Метод соціометрії застосовують для дослідження особистісних стосунків і міжгрупових відносин з метою їх поліпшення, підбору навчальних груп і пар для навчання іншомовного спілкування. Результати соціометричного дослідження відображені у соціограмі, яка дає можливість робити висновки про ступінь організованості групи, її лідерів тощо.

Педагогічний консиліум - це проведене під керівництвом педагога-експериментатора колективне обговорення характеристик учнів з усіма учителями, які працюють у класі, а, при потребі, і з батьками. Мета його - заслухати й обговорити різні погляди про характер тих чи інших учнівських рис, передбачити належні колективні заходи індивідуального підходу до кожного учня, зокрема, при навчанні іноземної мови.

Метод моделювання використовується для моделювання навчання іншомовного мовлення як і будь-якої іншої діяльності. Такий підхід дозволяє користуватися цінною науковою інформацією, одержаною на інших, невербальних моделях (розв'язання математичних задач, шахова гра тощо). У методиці навчання іноземної мови широко використовується моделювання різних сторін навчального процесу з метою пошуку варіантів підвищення його ефективності.

Статистичний метод дозволяє створювати статистичний еталон навчального процесу, на основі якого можна робити висновки про ефективність навчання іноземної мови.

Усі методи дослідження, як основні так і допоміжні, ефективні лише за умови їх комплексного використання. В сукупності вони здатні забезпечити необхідну повноту і глибину вивчення проблеми. Саме тому для проведення методичного дослідження у більшості випадків використовується не один окремо взятий метод, а кілька методів у комплексі - реалізується комплексне дослідження.

    Зв'язок методики з іншими науками

Методика викладання іноземних мов як самостійна педагогічна наука пов'язана в той же час із значною кількістю інших наук і використовує виявлені ними факти і встановлені закономірності. Лінгвістика, психологія і психолінгвістика, педагогіка знаходяться у тіснішому зв'язку з методикою, ніж інші науки, які вивчають мовлення чи процес передачі інформації. Тому ці науки інколи називають базовими для методики науками. Дані інших наук, суміжних з методикою, надходять до неї опосередковано через базові науки.

2.1. Методика і лінгвістика

Для лінгвістики (мовознавства) об'єктом дослідження є людська мова як засіб спілкування, а предметом - її суспільна природа, закономірності функціонування і розвитку, «система мовних засобів, які використовуються у мовленнєвому спілкуванні (комунікації)» (О. Леонтьєв).

Зрозуміло, що достатньо повні дані лінгвістики про системність мови, про специфіку рідної та іноземної мови - це надійна база для методики навчання іноземної мови.

Прямий зв'язок методики з лінгвістикою є цілком очевидним, оскільки мова, рідна чи іноземна, є об'єктом дослідження для лінгвістики. Проте відношення між лінгвістикою та методикою трактуються по-різному. Деякі лінгвісти і методисти розглядають методику як «прикладну лінгвістику», вважаючи лінгвістику базовою для методики наукою. На думку цих науковців, методи навчання повинні базуватися на даних лінгвістики, оскільки йдеться про навчання саме мови, а детальне вивчення та опис її системи і функціонування входять до компетенції лінгвістики. Проте існує й інша точка зору, згідно з якою лінгвістика не має даних, які б дозволили їй стати повноцінною базою для створення раціональної методики навчання іноземної мови, головним чином у зв'язку з відсутністю в «суто» лінгвістичних дослідженнях комунікативно-психологічної інтерпретації. У цьому зв'язку незаперечно важливою для методики є роль психолінгвістики, яка виникла на стику психології та лінгвістики і вивчає мовленнєву діяльність людини. Проте це не означає, що дані лінгвістики втратили для методики свою цінність. Це особливо справедливо стосовно таких напрямів лінгвістики як «комунікативна» лінгвістика, соціолінгвістика, прагмалінгвістика (теорія мовленнєвих актів), текстуальна лінгвістика, функціональна граматика, а також педагогічна лінгвістика, яка безпосередньо пов'язана з розробкою теоретичних лінгвістичних основ методики та прикладних питань навчання конкретної мови, її аспектів та видів мовленнєвої діяльності.

Дані лінгвістики безпосередньо використовуються при розв'язанні проблем, що стосуються глобальних компонентів методики: цілей навчання (для чого навчати?), змісту навчання (чого навчати?), технології навчання (як навчати?) і допоміжних засобів (з допомогою чого навчати?).

Розглянемо внесок лінгвістики у вищеназвані компоненти методики навчання іноземних мов на різних етапах розвитку цих двох наук.

У формулюваннях цілей навчання іноземних мов в середніх навчальних закладах завжди в тій чи іншій мірі представлений лінгвістичний аспект. Так, лінгвістичною основою вивчення мови в рамках граматико / лексико-перекладних методів виступало порівняльне мовознавство, а також вивчення історії мов. Прямий метод як антипод перекладних методів переслідував мету практичного оволодіння іноземною мовою, яке спочатку ототожнювалося з усним мовленням та обмежувалось ним. Лінгвістичною основою такої мети були дослідження младограматиків в галузі фонетики. Остання чверть XX ст. орієнтована на комунікацію як мету навчання іноземних мов дітей та дорослих. Лінгвістичну основу комунікативного методу навчання іноземних мов складає переорієнтація з форми на функцію, з лінгвістичної компетенції на комунікативну, з мовної правильності на спонтанність та автентичність (природність комунікації, котра розглядається як серія мовленнєвих актів), що використовуються для певної мети. У світлі функціонально-прагматичного підходу до комунікації навчання іноземної мови включає усвідомлення учнями мети комунікативного акту і досягнення цієї мети за допомогою адекватних мовних форм.

Найвагоміший внесок лінгвістики як однієї із суміжних з методикою наук відчувається у змісті навчання іноземних мов і насамперед у відборі навчального матеріалу як відповіді на запитання «чого навчати?» згідно з конкретними цілями та умовами навчання. Дихотомія мова-мовлення, їх співвідношення та функції, поняття система, норма, узус, мовні структури та функції, мовні контакти, соціокультурні аспекти мови і т. і. - весь цей комплекс лінгвістичних проблем знаходить відображення в теорії і практиці відбору та організації змісту навчання іноземних мов.

Так, мовний мінімум не може бути відібраний без урахування співвідношення мови та мовлення. Відомо, що словниковий склад мови як сукупність вербальних засобів мовленнєвого спілкування дуже великий за обсягом, в той час як для «середнього» носія мови вистачає всього дві-три тисячі слів, і навіть письменник вживає всього 15-20 тисяч. Саме лінгвістика пропонує принципи відбору іншомовної лексики, а також елементів мовних систем морфологічного, синтаксичного та фонетичного рівнів і є джерелом даних про те, як реалізується система мови у мовленні.

Вагомий внесок у відбір іншомовного матеріалу, особливо в його організацію (визначення його послідовності в навчальному процесі) і методичну типологію (визначення ступеня його труднощів для засвоєня тими, хто навчається), внесла контрастивна лінгвістика. Логічним висновком з лінгвістичної теорії контрастивного аналізу стало припущення що засвоєння другої (іноземної) мови базується на подоланні розходження між двома мовними системами - рідної мови та іноземної мови. Згідно з цим порівняльний аналіз рідної та іноземної мови, що вивчається, повинен бути проведений до складання навчальних матеріалів, в яких, наприклад, відібрані граматичні структури повинні бути представлені у вигляді речень-зразків. Проведення порівняльного аналізу двох мов дозволяє наперед передбачити помилки на різних рівнях мовних систем і встановити ієрархію труднощів засвоєння.

Дані лінгвістики тексту, об'єктом дослідження якої є не речення, а понадфразова єдність знаходять застосування при відборі текстового матеріалу для навчання читання та усного мовлення.

Лінгвістичні дослідження роблять свій внесок і в розв'язання проблем, які стосуються технології навчання, або відповіді на запитання «як навчати?», а також характеру допоміжних засобів навчання - «за допомогою чого навчати?».

В рамках сучасної рівневої концепції мови загальновизнаними є такі рівні або підсистеми мови як фонема, морфема, слово, словосполучення, речення, понадфразова єдність, текст. Виходячи з цього, навчання іноземних мов може проводитись як аспектно, так і комплексно. Разом з тим характерна для комунікативної мети навчання мовленнєва спрямованість допускає аспектну домінанту на конкретних фрагментах занять і зумовлює необхідність постійного комплексного опрацювання мовних явищ. Так, засвоєння конкретної структури повинно відбуватися в певному контексті з урахуванням усіх просодичних характеристик (наголос, інтонація, інші фонологічні нюанси), а також невербальних компонентів (жести, зоровий контакт, рухи тіла).

Взаємодія двох мов приводить до білінгвізму — володінню двома мовами. У природних умовах мовних контактів виникає координа- тивний білінгвізм, при якому обидві мови співіснують у свідомості індивіда незалежно одна від одної. Однак у процесі вивчення іноземної мови домінує рідна мова, впливаючи на систему іноземної мови. У цьому випадку субординативний білінгвізм проявляється в переносі знань, навичок і вмінь з рідної мови на іноземну. Якщо наявність схожості між мовами служить важливою опорою при вивченні іноземної мови, то невідповідність системи, норми та узусу рідної та іноземної мов спричиняє перенос негативного досвіду з рідної мови на іноземну і помилки, які можуть спотворювати не тільки форму, але й зміст.

Дані лінгвістики про розходження в системах конкретних мов дозволяють виявити випадки такого негативного переносу, що служить важливою передумовою для розробки їх методичної типології, в основі якої лежить ієрархія труднощів засвоєння іншомовного матеріалу.

2.2. Методика і психологія

Для психології об'єктом дослідження є психіка, психічна діяльність людини. Предметом дослідження психології, як стверджує П.Я. Гальперін, виступає орієнтировочна функція психічної діяльності, тобто способи вирішення суб'єктом завдань орієнтування в оточуючому світі з використанням психічних образів.

Процес становлення кожного учня школи в якості суб'єкта, особистості, індивідуальності, як і процес оволодіння учнями іншомовною діяльністю і міжособистісним спілкуванням іноземною мовою потребує досить значної психологічної підтримки, у зв'язку з чим психологія як наука справедливо вважається базовою для методики навчання іноземної мови.

Не випадково у другій половині ХХ століття утворилася самостійна наукова дисципліна - психологія навчання іноземної мови, яка і вивчає процеси оволодіння мовою в умовах навчання, формування інтелектуальних і особистісних новоутворень у цілому процесі і багато чого іншого (В.А. Артемов, В.Б. Біляєв, І.А. Зимняя).

Точніше кажучи, психологія - це не одна наука, а цілий комплекс взаємозв'язаних наук: загальної психології, вікової психології, педагогічної психології, психології мовлення, психології спілкування тощо.

Загальна психологія вивчає загальні закономірності психічної діяльності дорослої людини. Вона є основою розуміння тих психічних процесів, які відбуваються при оволодінні іншомовним мовленням.

Вікова психологія досліджує закономірності розвитку людини, формування психічних процесів пам'яті, мислення, уяви, почуттів і психічних якостей особистості. Вікова психологія допомагає визначити зміст навчання, раціональні методи і прийоми, організувати уроки з урахуванням вікових особливостей учнів.

Педагогічна психологія вивчає закономірності розвитку психіки людини у процесі виховання і навчання; досліджує проблеми управління засвоєнням знань і формуванням навичок і вмінь; виявляє психологічні фактори, які зумовлюють успішність навчання, взаємовідносини між учнем і вчителем, індивідуально-психологічні характеристики школярів. Педагогічна психологія допомагає визначити мотивацію діяльності учнів у процесі оволодіння іншомовною діяльністю і підтримувати інтерес до мови і народу, який нею користується.

Психологія мовлення аналізує процес володіння та оволодіння мовленням, взаємозв'язок зовнішнього і внутрішнього мовлення, якості вербальної пам'яті, закономірності усного і писемного мовлення.

Психологія спілкування вивчає проблеми, пов'язані з тим, як людина спілкується. Перш за все, це види і засоби спілкування. У сучасній науці виділяють три основні види спілкування: соціально орієнтоване; предметно орієнтоване та особистісно орієнтоване. Розрізнення цих видів спілкування є суттєвим для навчання говоріння, головним чином діалогічного мовлення. Серед засобів спілкування виділяють мовні та немовні, які реалізуються в мовленні у взаємозв'язку. Невербальні засоби, притаманні відповідній культурі та специфічні для неї (наприклад, жести), мають вивчатися разом з іншомовним мовленням.

Психологія праці через призму методики допомагає визначити шляхи ефективних контактів між учителем та учнями. Врахування даних цієї науки сприяє науковій організації навчання: встановленню обсягу раціонального співвідношення класної і домашньої роботи, допустимого часу застосування технічних засобів навчання (насамперед комп'ютера) тощо.

Інженерна психологія досліджує процеси взаємодії людини і машини, її положення враховуються при розробці нових технологій навчання іноземних мов з використанням технічних засобів, наприклад, комп'ютерної технології.

Експериментальна психологія збагачує методику результатами досліджень у галузі психології діяльності учнів, фізіології вищої нервової діяльності: про системи мозку, які обслуговують мовлення, про умовні рефлекси, другу сигнальну систему, про динамічні стереотипи (І.П. Павлов), про зворотну аферентацію, прогнозування дій як внутрішню систему керування психологічними процесами (П.К. Анохін) тощо.

Знання закономірностей функціонування мислення, пам‘яті, сприймання, уваги, мотивації та їх індивідуальних проявів допомагає вчителю обирати раціональні методи і прийоми навчання іноземної мови, забезпечує керування розумовою діяльністю учнів.

2.3. Методика і психолінгвістика

Надзвичайно цінними виявляються і дані психолінгвістики, об'єктом дослідження якої є «сукупність мовленнєвих подій або мовленнєвих ситуацій» (О. Леонтьєв), а предметом - «співвідношення особистості із структурою і функціями мовленнєвої діяльності з одного боку і мовою, як основною «утворюючою» образ світу людини з іншого боку» (О. Леонтьєв). Адже засвоєння нової мови - це перехід на новий образ світу, необхідний для взаєморозуміння і співпраці з носіями цієї іншої мови і іншої культури.

Психолінгвістика - наука, яка вивчає закономірності мовленнєвої діяльності, досліджуючи мовленнєву поведінку людини, описуючи моделі процесів мислення, операцій, дії, які відбуваються під час слухання і говоріння. Представники цієї науки роблять спроби визначити, які мовні одиниці і в якій послідовності беруть участь при кодуванні інформації (говорінні) і її декодуванні (слуханні). Вони намагаються виявити подібність і різницю між лінгвістичною і мовленнєвою граматикою, яка формується у людини, встановити послідовність засвоєння системи мови і закономірності її функціонування.

Вирішення перелічених проблем має суттєве значення для методики навчання іноземних мов. В результаті здійснення мовленнєвої діяльності формуються механізми мовлення, які забезпечують сприймання при аудіюванні і читанні та породження мовленнєвого продукту при говорінні та письмі. У процесі навчання іноземної мови формується навчальна (пізнавальна) діяльність, під час якої учні оволодівають мовою, у них розвиваються механізми мовлення і мовленнєва діяльність, в якій мова і функціонує. Подібно будь-якій діяльності, мовленнєва діяльність має свій предмет - думку (змістовий план висловлювання). Мовленнєва діяльність реалізується в конкретних діях та операціях, які забезпечують роботу певних механізмів мовлення, відповідальних за аудіювання, говоріння, читання і письмо.

Отже внесок психолінгвістики в методику навчання іноземних мов в узагальненому вигляді такий:

    навчання мови передбачає розвиток мовленнєвої діяльності;

    особливого значення набуває комунікативна функція мовлення, що зумовлює необхідність створення відповідних ситуацій спілкування;

    вправи мають носити проблемний характер; вирішення проблеми сприяє як формуванню мовленнєвих навичок, так і активізації процесів мислення;

    формування вмінь іншомовного мовлення буде ефективнішим при наявності мотивації.

2.4. Методика і педагогіка

Для педагогіки об'єктом дослідження є навчання, тобто ті явища оточуючого світу, які зумовлюють розвиток людського індивіда, а предметом - навчання як реальний цілісний педагогічний процес, цілеспрямовано організований у соціальних інститутах (сім'ї, навчальних і культурно-виховних закладах). У зв'язку з цим педагогіка слугує для методики навчання іноземних мов базовою наукою.

Для дидактики об'єкт дослідження - це навчання як єдність викладання і навчання, а предмет дослідження - закономірності процесу навчання, конструювання найбільш ефективних форм і методів навчання, які забезпечують засвоєння учнями певного змісту навчання. Методика базується на даних дидактики при вирішенні таких питань як цілі навчання, загальна спрямованість змісту навчання, організаційні форми навчання тощо. Методика спирається на досягнення педагогіки в питаннях виховання і загальної освіти у процесі навчання іноземної мови.

На основі положень дидактики організується процес навчання, розробляється теорія уроку, обираються методи контролю навичок і вмінь.

Однак механічне перенесення даних педагогіки на процес навчання іноземної мови не може вважатися правомірним. Мета навчання іноземної мови відрізняється від цілей навчання інших дисциплін: перше місце посідає не накопичення знань, а оволодіння іншомовною мовленнєвою діяльністю. Специфіка навчання іноземної мови, наприклад, залежність методів навчання іноземної мови від особливостей рідної мови і взаємодія двох мов, не відображені ні в педагогіці, ні в дидактиці.

Сучасна дидактика приділяє велику увагу організації активної діяльності самих учнів у засвоєнні нових знань та оволодінні вміннями, управлінні навчально-виховним процесом, стимулюванні активності учнів, залученні школярів до планування своєї навчальної діяльності, плануванні методів, засобів і форм навчальної діяльності, її самоорганізації, самоконтролю. При такій постановці питання виникає необхідність у зміщенні акценту з активної діяльності вчителя на активну діяльність учня, а ефективність оволодіння іноземною мовою знаходиться у прямій залежності від активності учнів, від способів залучення їх до всіх видів мовленнєвої діяльності.

Практична реалізація цієї проблеми пов'язана з необхідністю навчити учнів прийомів навчання: спостереження за фактами мови та виявлення закономірностей; перенесення знань, навичок і вмінь, набутих при оволодінні рідною мовою, на оволодіння іноземною мовою; прийомів виконання завдань різних типів у всіх видах мовленнєвої діяльності, прийомів самоконтролю і самокорекції, а також самоаналізу результатів навчальної діяльності. Учні повинні навчитися користуватися підручником і навчальними посібниками і вміти планувати свою роботу з іноземної мови.

Крім вищеописаних наук, методика використовує результати дослідження багатьох інших наук, наприклад, літератури, соціології, лінгвокраїнознавства, інформатики або кібернетики.

Висновки. Отже, підсумовуючи все вище сказане, відзначимо, що становлення методики навчання іноземної мови як науки відбулося наприкінці ХІХ - на початку ХХ століття. На сучасному етапі - це самостійна, комплексна, теоретична і прикладна наука, яка досліджує закономірності, цілі, зміст, методи і засоби навчання та виховання учнів на уроках іноземної мови.

Методика навчання іноземної мови як наука має свій об'єкт, предмет і методи дослідження. Основні завдання методики як науки полягають у науковому синтезі даних суміжних наук і визначенні власне методичних закономірностей; у теоретичному обґрунтуванні цілей, змісту, принципів навчання; у практичному розробленні ефективних методів, прийомів, форм та засобів навчання з урахуванням конкретних умов навчання та вікових особливостей учнів.

Навчання іноземної мови ґрунтується на лінгвістичних, психологічних, психолінгвістичних та дидактичних засадах. Володіючи знаннями з лінгвістики, вчитель добирає потрібний матеріал для проведення уроків, правила, які необхідно пояснити учням тощо. Знання психологічних явищ, процесів, закономірностей психології мовленнєвої діяльності, дидактичних засад дають змогу оптимізувати навчально-виховний процес.






Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

Віртуальна читальня освітніх матеріалів для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Всі матеріали на сайті доступні за ліцензією Creative Commons Attribution-Sharealike 3.0 Unported CC BY-SA 3.0 та GNU Free Documentation License (GFDL)

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми приклали багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.