Фондові лекції викладачів факультету іноземної філології - Частина V - 2017

РОЗДІЛ 2. Лекції з дисциплін літературознавчого циклу і методики їх навчання

О. В. Кеба, доктор філологічних наук, професор

Рецептивна естетика в контексті сучасних літературознавчих стратегій

Дисципліна: Методологія сучасного літературознавства.

Вид лекції: оглядова.

Дидактичні цілі:

Навчальні: ознайомлення з основними поняттями і категоріями рецептивної естетики в літературознавстві ХХ - початку ХХІ ст.

Розвиваючі: розвинути теоретичні знання, що стосуються методології літературознавства та розширити потенціал їх практичного використання в процесі аналізу літературного тексту.

Виховні: засобами навчального предмета забезпечувати більш високий рівень естетичного сприйняття літературно-художнього твору.

Міжпредметні та міждисциплінарні зв'язки: Новітня література Великої Британії та США; Історія лінгвістичних учень; Філософія; Естетика; Теорія літератури; Методика викладання зарубіжної літератури у вищих навчальних закладах.

Основні поняття: літературознавча методологія;літературний критицизм; трансформація наукової парадигми; рецептивна естетика; рецептивна поетика; теорії читача; горизонт очікування.

Навчально-методичне забезпечення: мультимедійна презентація.

План

1. Становлення рецептивної естетики як наукової дисципліни. Рецептивна естетика і герменевтика.

2. Констанцська школа рецептивної естетики.

3. Критика В. Яуссом традиційних культурно-естетичних парадигм.

4. Внесок В. Ізера в розробку положень рецептивної естетики.

5. Теорії читача в контексті рецептивної естетики. Поняття «горизонт очікування».

6. Новітні тенденції та перспективи розвитку рецептивної естетики.

Рекомендована література

1. Еко Умберто. Роль читача. Дослідження з семіотики текстів / Умберто Еко. - Львів : Літопис, 2004. - 383 с.

2. Западное литературоведение XX века: Энциклопедия. - Москва : Intrada, 2004. - 560 с.

3. Література. Теорія. Методологія : пер. з польськ. / упор. і наук. ред. Д. Уліцької. - К. : Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2006. - 543 с.

4. Рікер Поль. Конфлікт інтерпретацій // Слово. Знак. Дискурс: Антологія світової літературно-критичної думки XX ст. / За редакцією М. Зубрицької. - Львів : Літопис, 1996. - С. 229.

5. Теоретико-литературные итоги XX века. Т 4. Читатель: проблеми восприятия. / Редкол.: С. А. Макуренкова (отв. ред.), С. Г. Бочаров, В. П. Большаков, А. В. Марков и др. - М. : Праксис, 2005. - 592 с.

6. Червінська О. В. Рецептивна поетика. Історико-методологічні та теоретичні засади : навч. посібник. - Чернівці : Рута, 2001. - 56 с.

7. Яусс Ганс Роберт. Рецептивна естетика і літературна комунікація // Сучасна літературна компаративістика: стратегії і методи. Антологія / за заг. ред. Дмитра Наливайка. - К. : Вид. дім «Києво- Могилянська академія», 2009. - С. 178-194.

8. Heidenreich R. Iser Wolfgang // Encyclopedia of Contemporary Literary Theory. Approaches, Scholars, Terms / Ed. by Irena R. Maka- ryk. - Toronto - Buffalo - London : University of Toronto Press, 2000. - P 373-374.

9. Iser W. Prospecting. From Reader Response to Literary Anthropology. - Baltimore : Johns Hopkins UP, 1989.

10. Iser W. The Range of Interpretation. - New-York : Columbia University Press, 2000.

Інформаційні ресурси

1. «Портал художньої, наукової і навчальної літератури» - http:// www.twirpx.com.

2. «Читальний зал» - http://www.ex.ua/

3. «1576. Бібліотека Українського світу» - http://1576.ua/books/3489

4. «Научная Электронная библиотека» - http://elibrary.ru/

5. «Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського» - http://nbuv.gov.ua/

1. Становлення рецептивної естетики як наукової дисципліни

Рецептивна естетика та критика зародилася у XX столітті, хоча деякі аспекти її методології в початкових проявах були відомі і раніше. Протягом відносно короткого проміжку часу цей вид літературної критики отримав потужний розвиток і став в один ряд із найвпливовішими сучасними літературознавчими напрямами - «новою» критикою, міфологічною, феноменологічною школами, структуралізмом і деконструктивізмом.

З певною умовністю початки новітньої рецептивної естетики можна віднести до 1940-х рр., коли в працях представника празького структуралізму Фелікса Водички намітився шлях подолання метафізичної феноменології Р. Інгардена. Значну роль в цьому відіграли ідеї Я. Мукаржовського, який намагався на основі встановленої ним недостатньої комунікативної визначеності «естетичного об'єкта» (який він визначав як «відображення і корелят матеріального предмету мистецтва у свідомості того, хто сприймає») подолати рамки лінгвістичних взаємозв'язків. За Я. Мукаржовським, «значення» задається в естетичному об'єкті, що розуміється як «знак», не початковими лінгвістичними конвенціями, а залежить від позамовних конвенцій, які реципієнт вносить в твір. Таким чином, якщо у трактуванні Інгардена поняття «конкретизація» мало за мету вилучення з тексту певних позачасових метафізичних якостей, то у празьких структуралістів цей процес не лише співвідноситься з об'єктивною реальністю, втіленою в конвенціях реципієнта, але і набуває конкретно-історичних рис, будучи зображеним у вигляді зміни естетичних об'єктів, що виникають в ході історичного розвитку.

Така «історизація» сприйняття здійснена в роботі Ф. Водички «Історія літератури, її проблеми і завдання», де було поставлене запитання про критерії релевантності історично зумовленої конкретизації. Водичка вважав, що не всі конкретизації, можливі з точки зору індивідуальних читацьких намірів, можуть бути ціллю дослідження, а лише ті, які показують як відбувається зустріч структури твору і структури літературних норм зумовлених конкретною історичною епохою, представником яких виступає реципієнт. Таким реципієнтом - у розумінні вченого, гарантом існуючої літературної норми - є літературний критик, який отримує статус «заступника літературної норми».

Вагомою складовою частиною рецептивної естетики є коло герменевтичних проблем, що ніби перекидають міст від структури твору до реципієнта, «розуміючої структури». В роботі Х. Г. Гадамера «Історія художнього впливу істина суспільно-гуманітарних наук (в т. ч. науки про літературу) принципово протиставляється «методичному знанню як сумі відомостей і фактів, отриманих природничими науками. Духовно-наукове розуміння, за Гадамером, слід пояснювати не як науковий метод, спрямований на вивчення певного об'єкту, а як певне екзистенціальне явище: «Розуміти - означає, в першу чергу, зрозуміти в певній області самого себе, і лише потім виявити думку другої особи з цього приводу». Звідси випливає, що інтерпретатор не повинен приглушувати, пересилювати власне буття, свою власну «історичність», навпаки, в інтересах максимального розуміння об'єктивної сутності свого предмета (художнього твору) інтерпретатор повинен вносити всі ці якості своєї особистості в процес розуміння. Зрозуміти текст, за Гадамером, - означає «застосувати», «прикласти» його до сучасної для інтерпретатора (реципієнта) ситуації, так як юрист «застосовує» (конкретизує) закон, а теолог - Писання.

Концепція Гадамера носить подвійний характер. З одного боку, розуміння, що визначається ним як самовираження інтерпретатора за допомогою документальних свідчень попереднього досвіду, відокремлюється від романтичного суб'єктивізму. Проти уявлення про «таємну спорідненість душ» автора і його інтерпретатора Гадамер висуває вимоги участі їх обох у загальній справі занурення у «загальний зміст» і само розуміння, що виникає на цій основі. З іншого боку, «зміст» не стає для Гадамера предметом суто наукового аналізу, оскільки дослідник принципово відкидає сцієнтистські методи дослідження, теорію і метамову науки.

2. Констанцська школа рецептивної естетики

Найбільш довершене вираження принципи рецептивної естетики отримали в роботах дослідників Констанцської школи, що виникла в 60-ті роки в ФРН. До її представників належать Х.Р. Яусс, В. Ізер, Р. Варнінг, Х. Вайнріх, Г. Грімм та ін. за свою мету Констанцська школа рецептивної естетики поставила оновлення і розширення літературознавчого аналізу шляхом введення в схему літературно-історичного процесу нової самостійної інстанції - читача. Центральною для цього різновиду рецептивної естетики є теза, згідно з якою естетична цінність, естетичний вплив і літературно-історичний вплив твору засновуються на тій відмінності, яка існує між горизонтом очікування твору і горизонтом очікування читача, що реалізується у вигляді наявного у нього життєво-практичного досвіду. Пізніше Яусс під впливом дискусій навколо ідей Констанцської школи модифікував свою концепцію, висунув на перший план процес комунікації, що здійснюється між твором і його реципієнтом в рамках естетичного досвіду, де особливого значення набувають нормоутворювальна і нормостверджувальна функції літератури.

3.Критика В. Яуссом традиційних культурно-естетичних парадигм

Яусс відштовхується від факту заміни трьох культурно-естетичних парадигм, що відбуваються в сучасну епоху - класицистсько-мі- метичної (за норму і зразок бере мистецтво античності), позитивістської (в центр ставить історично-поступальний розвиток літератури в контексті єдиної світової літератури) і формально-естетичної (надає перевагу дослідженню структури твору незалежно від його соціальних зв'язків), - четвертою, яка повинна доповнити недоліки всіх попередніх. Для її формування, на думку Яусса, необхідно дотримуватись таких основних вимог: 1) доповнити формально-естетичний аналіз історико-рецептивним підходом, що враховує соціально-історичні умови існування мистецтва; 2) об'єднати структуралістський і герменевтичний підходи; 3) значно розширити сферу естетичного освоєння дійсності, враховуючи разом з «високими» жанрами і «суб- літературу».

Яусс будує свій підхід, який, як він вважає, повинен усунути розрив між історією і естетикою, між соціально-історичним і формально-естетичним принципами аналізу на межі несумісного - крайнощів матеріалістичної (у тому числі і марксистської) методології і структуралістсько-формалістичних напрямків. Головну роль в його системі дослідження відіграє позиція реципієнта. В праці «Історія літератури як провокація літературознавства» Яусс пише: «Актуальну потребу літературознавства я бачу в тому, щоб в суперечці між марксистським і формалістичним методами знову розглянути все ще відкриту проблему історії літератури. Я починаю свою спробу перекинути міст через прірву, що розділяє літературу і історію, історичне і естетичне пізнання там, де зупинились обидві школи».

У теорії Яусса відчувається прагнення уникнути тих слабкостей, на які страждає позиція Гадамера. Радіючи за повернення в літературознавство герменевтичного підходу, критикуючи обмеженість об'єктивістсько-позитивістської методології, Яусс, на відміну від Гадаме- ра, розвиває емпірико-аналітичні, сцієнтистські методики конкретизації і реконструкції твору, прагнучи зробити феномени рецепції доступними систематичному опису. Він постійно підкреслює, що саме методичне пізнання - основа герменевтичних принципів дослідження. Відновлюючи в правах герменевтику - давню науку тлумачення літературних (а спочатку релігійних, сповнених темними місцями) текстів, Яусс пов'язує процес інтерпретації літературних творів не зі свавіллям тлумача, а з об'єктивними можливостями читача, обумовленими його естетичним досвідом і горизонтом очікування.

В основі уявлень Яусса про літературу лежить відкрито підкреслюваний ним відхід від традицій нормативної естетики, в якій стверджується непохитність канонів, що регламентують життя літератури. Головне для дослідника, вважає Яусс, - живе життя літератури і суспільства. Для сучасного літературознавства не повинно бути заборонених непристойних тем і явищ в літературі; воно не повинно бачити в ній лише сферу «витонченого», відокремлену від «грубої» дійсності. Яусс стверджує, що стосунки між літературою і читачем мають як естетичний, так і історичний характер. В силу цього процес рецепції творів здійснюється шляхом посередництва між минулим і сучасним мистецтвом, між традиційними і актуальними значеннями і інтерпретаціями. Все це вимагає від дослідника критичної ревізії, якщо взагалі не руйнування літературних канонів, успадкованих з минулого.

Спочатку Яусс орієнтувався на положення провідного теоретика Франкфуртської школи Теодора Адорно, який вище за все цінував твори, що характеризуються авангардистським пошуком і самоцінним формальним експериментом, але досить швидко рамки «кричущого модернізму» стали вузькими для нього. Вченого перестає задовольняти дискримінація по відношенню до різних можливостей мистецтва, що не вписувались в канон «негативної естетики» авангардизму і модернізму. З раніше безкомпромісного адепту «нових форм» Яусс стає дослідником, яки цінує будь-які прояви естетичної активності людини. Послідовніше за багатьох своїх колег здійснивши перехід від нормативності «негативної естетики» до комунікативного розуміння явищ мистецтва, він суттєво змінив значення терміну «естетичний досвід» і «естетична ідентифікація» сприйняті ним з понятійного арсеналу Адорно.

Прагнучи поєднати синхронічний аналіз рецепції твору з діахронічним, Яусс описує історію рецепції як поступальне розгортання закладеного в творі й актуалізованого в етапах його історичної рецепції потенціалу змісту, який розкривається розуміючому судження дослідника, що здійснює при зустрічі з традиційним розумінням твору «танення горизонту очікування». На думку Яусса лише завдяки посередництву читача твір вписується в змінний горизонт досвіду певної традиції в рамках якої відбувається безперервний розвиток рецепції від пасивного простого сприйняття до активного, критичного розуміння, від опори на визнанні естетичні норми до визнання нових. Історичність літератури, за Яуссом, як і її комунікативний характер передбачають довготривалий діалог між твором, публікою і новоутвореним твором. Літературний твір не є існуючий лише для самого себе об'єкт, що сприймається всіма і завжди однаково. Це, за визначенням Яусса, не монумент, що монологічно проголошує свою позачасову сутність, а партитура, розрахована на сприйняття, що постійно оновлюється і звільняє текст від матерії слів і дає йому реальне буття.

Прагнучи вловити діалектику еволюції літературних явищ в їх історичному розвитку, Яусс приходить до висновку, що літературний твір, навіть відверто новаторський, не можна розглядати як абсолютне новаторство, що виникає в певному інформаційному вакуумі. Він схиляє читацьку аудиторії до цілком певного образу сприйняття через явні та скриті «сигнали», що містяться в ньому. Він пробуджує спогади про вже прочитане, створює читачеві певний емоційний настрій, з перших рядків готуючи в ньому очікування подальшого розвитку розповіді, які в процесі читання, що здійснюється відповідно до «правил гри», що диктуються жанром, можуть бути підтвердженими, або спростованими, пере орієнтованими, або іронічно «знятими». При цьому Яусс встановлює наступний порядок етапів сприйняття. Інтерпретуюча рецепція завжди передбачає контекст читацького досвіду естетичного сприйняття. Питання про адекватність інтерпретації, про якість естетичних бачень окремого читача, або різних читацьких груп може бути, на думку Яусса, поставлене правильно лише у тому випадку, якщо буде окреслений транссуб'єктивний горизонт читацького розуміння, соціальний контекст, в якому здійснюється рецепція твору.

Яусс піддає критиці позитивістську схему взаємовідносин між автором, твором і публікою, згідно з якою письменник «напряму» залежить від середовища, естетичних поглядів та ідеології публіки, що змушує його для досягнення успіху свідомо виконувати «соціальне замовлення» задовольняти очікування певної соціальної групи. Такий підхід не дозволяє задовільно пояснити механізм довготривалого, що триває століттями, впливу твору на публіку. В цьому контексті Яусс полемізує з Р. Ескарпі, який вважає, що твір живе в уяві наступних поколінь до тих пір, поки живуть риси того світу і тієї епохи які породили даний твір; коли ж ці риси остаточно йдуть з реального життя, або з самого початку не існують у сприймаючому середовищі, їх замінюють «міфи», що створюється для зручності сприйняття, а всі наступні інтерпретації твору є лише «спотвореним відлунням» першочергового значення, за рамки якого наступні оцінки і інтерпретації вийти не можуть.

На думку Яусса, взаємовідносини між твором і публікую мають далеко не такий однозначно детермінований характер. Існують твори які в момент свого виникнення не орієнтуються ні на яку певну публіку, але настільки нищівно руйнують звичний горизонт літера

турних очікувань, що необхідний певний час, щоб виникла публіка, читацьке середовище, здатне вважати цей твір «своїм». Виходячи зі становища, відповідно до якого горизонт літературних очікувань відрізняється від горизонту очікувань життєвої практики тим, що він не тільки оберігає і узагальнює попередній досвід, але й відкриває нереалізовані можливості, розширює обмежений простір соціальної поведінки, породжуючи нові бажання, ставлячи нові завдання і цілі, Яусс створює логіку сприйняття нової форми. Креативні здібності літератури, що створюють феномен попередньої орієнтації читацького досвіду, дозволяє читачу подолати автоматизм традиційного сприйняття, в результаті чого нова форма у мистецтві сприймається не лише на фоні інших творів, не лише як їх «заперечення», що виникає лише для того, щоб змінити стару форму, яка втратила художню цінність. Яусс підкреслює прогностично-передбачувальну функцію нової форми, що стимулює не лише сенсорні, естетичні установки читача, але і його здатність до етичної оцінки, до моральної рефлексії.

4.Внесок В. Ізера в розробку положень рецептивної естетики

В. Ізер в праці «Апелятивна структура тексту» відштовхується від введеної Р. Інгарденом категорії невизначеності літературного твору. Для нього естетичний досвід формується саме завдяки наявності в тексті «ділянок невизначеності», або «пустих місць». Ізер складає цілий каталог умов і прийомів, що породжують в тексті «пусті місця». Це порушення в структурі інтенціональних корелятів фраз, різні прийоми вставки, монтажу і композиції тексту, коментарі оповідача, які неначе «розчиняють» перспективи історії, що розповідається, надаючи читачу широкий спектр самостійних оцінок і суджень відносно розв'язки тієї чи іншої ситуації у розповіді. Ізер розвиває гіпотезу, згідно з якою художній текст являється не відображенням дійсності, а «вторгненням» в неї, результатом реакції на різноманітні «дефіцити» соціально середовища. В цій позиції дослідника знайшла своє оригінальне відображення ідея інтенціональності творчої свідомості, що лежить в основі практично всіх теоретичних положень рецептивної естетики.

Центральним пунктом аргументації Ізера являється спроба вивести теорію художнього мовлення за межі теорії наслідування і перш за все за рамки уявлень про сприйняття як просте відображення соціальних відносин. Ці уявлення Ізер замінює функціоналістським підходом, що ґрунтується на теорії систем в тому вигляді, як вона висвітлена в роботах Н.Лумана. Основні вимоги цієї теорії полягають у

ствердженні примата функції над структурою. Згідно з точкою зору Лумана, функції обумовлені не іманентністю системних структур а реальністю оточуючого світу, на яку «відповідають», реагують структурні утворення. Ізер розробляє також поняття «репертуар» будуючи шкалу невизначеності і визначеності складових його структур, що зумовлюють відношення читача до тексту. Вони характеризують ступінь пізнавання тексту читачем - від повного не сприйняття через його незрозумілість («зустріч» твору експериментально-новаторської літератури і не підготовленого читача, що орієнтується на традицію, як це відбувається, наприклад, під час читання «Уліса» Джойса) і до майже повного спів падіння структур тексту і естети- ко-психологічних установок читача, що спостерігається при зустрічі з твором тривіальної літератури.

5.Теорії читача в контексті рецептивної естетики.

Поняття «горизонт очікування»

Рецептивну методологію називають ще «критикою читацьких реакцій», бо на перше місце її прихильники ставлять не текст, як це роблять «неокритики» та структуралісти, й не відбиті у тексті несвідомі настанови автора, пошуками яких переймаються феноменологи, а реакції читача на текст. Читач розглядається рецептивними критиками як центр усього літературного процесу. Література для них починається, коли ми беремося до читання, і закінчується на останній сторінці книги. Автором твору вони вважають не творця тексту, а його споживача, читача, бо він вносить у текст свій досвід, і сприйняття тексту є абсолютно суб'єктивним, відмінним від того, що вклав у художній задум автор.

Одним із центральних понять рецептивної естетики є поняття горизонт очікування (нім. erwartungs horizont). Цим терміном позначається комплекс естетичних, соціально-політичних, психологічних та інших уявлень, які визначають ставлення автора та - в зв'язку з цим - твору до суспільства (та до різноманітних видів читацької аудиторії), а також ставлення читача до твору, зумовлюючи, таким чином, як характер впливу твору на суспільство, так і його сприйняття суспільством.

Горизонт очікування - центральне для теорії Х.Р. Яусса поняття - диференціюється у нього на горизонт очікування, закодований в творі, та горизонт очікування читача, заснований на його уявленні про мистецтво і суспільство. В процесі взаємодії цих двох горизонтів і здійснюється рецепція твору та формування естетичного досвіду читача. Як зазначає Яусс, горизонт очікування твору є стабільним, на відміну від горизонт очікування реципієнта, який постійно змінюється, здатний до трансформацій.

Новий текст викликає у читача (слухача) знайомий з попередніх текстів горизонт очікування, який варіюється, коригується, видозмінюється або лише відтворюється. Варіації та коректури змінюють простір художньої дії, а зміни і відтворення - кордони жанрової структури. На думку Яусса, ідеальний випадок здатності до об'єктивізації представляють собою твори, які спочатку викликають у читача горизонт очікування, пронизаний уявленнями про давно знайомі форми, жанри та правила читання та розуміння, а потім крок за кроком руйнують горизонт очікування, що склався у читача - з тим, проте, щоб викликати не критичну реакцію останнього, а глибоко поетичне відчуття, яке народжується від зустрічі з дійсно новим. Таким чином, Сервантес в «Дон Кіхоті» первинно створює горизонт очікування, що обмежується традиційними уявленнями про лицарські романи, щоб іще яскравіше після цього спародувати цю літературу та стиль життя свого героя. Так само і Дідро у творі «Жак-фаталіст» за допомогою фіктивних запитань читача, адресованих розповідачеві, створює горизонт очікування, який відповідає уявленням про модний сюжет «роману мандрів», обладнаному конвенціями традиційної романної фабули, щоб пізніше протиставити очікуваному романові мандрів і любовному романові «істину історії» у зовсім нероманному дусі, послідовно руйнуючи неправдивість канонічного художнього уявлення за допомогою зображення хаотичної дійсності.

Специфічне спрямування читача на певний жанр, яке автор так чи інакше враховує, може виникати, за Яуссом, і без наявності екс- пліцитних сигналів з боку твору. Цей процес відбувається на основі трьох факторів: 1) відомих норм чи іманентної поетики жанру; 2) імпліцитних зв'язків з уже знайомими творами, які увійшли в історію літератури; 3) на основі протиріччя між вимислом та реальністю, можливість порівняти які й зіставити завжди існує для рефлективного читача.

Третім фактором зумовлена та обставина, що читач може сприймати новий твір як у рамках вузького горизонту своїх очікувань, так і в широкому руслі свого життєвого досвіду. Суспільна функція літератури, підкреслює Яусс, проявляє свої справжні можливості лише там, де літературний досвід читача належить до горизонте очікування його життєвої практики, зумовлює форму його світорозуміння і тим самим спричиняє зворотню дію на його суспільну позицію.

Літературний твір може порушити очікування своїх читачів за допомогою незвичної естетичної форми і поставити їх перед проблемами, вирішення яких не забезпечила мораль, санкціонована релігією чи державою. Не лише Б. Брехт, але ще письменники епохи Просвітництва, зазначає Яусс, прокламували «конкуренцію» літератури з канонізованою мораллю. Шіллер проголосив девізом буржуазної драми гасло «Законність сцени розпочинається там, де закінчується царина мирських законів».

Яусс підкреслює, що відношення між естетичним і практичним досвідом не зумовлює питання про перетворення змісту досвіду із фіктивного, неопредмеченого, в опредмечений, реальний горизонт чи схему дії. В набагато більшій мірі в естетичній установці тематизуєть- ся прихований (латентний) горизонт вже або ще не усвідомлюваних очікувань життєвої практики, і тим самим окремому читачеві відкривається можливість сприйняти світ, в якому «вже живуть інші». Комунікативна та суспільно-споглядальна функція мистецтва, за Яуссом, розпочинається не з того моменту, коли окремий читач завдяки асоціюванню з іншими індивідами, які мають ті ж надії та прагнення, стає «історичною силою», а з моменту імпліцитного сприйняття очікувань, норм та уявлень інших людей і залучення їх у свій власний досвід.

6.Новітні тенденції та перспективи розвитку рецептивної естетики

При всій детальності, з якою розроблено багато положень і дефініцій рецептивної естетики, як теоретична система вона далека від завершення. Це природно для теорії, що претендує на можливо більш повне охоплення і осмислення явищ живої літературної дійсності, багато з яких виникають і розвиваються буквально під руками дослідника. Як відмічає Г. Грімм, труднощі, пов'язані зі створенням єдиної рецептивної теорії, закорінені на самій складності предмету дослідження. Тому для більшої ефективності рецептивної естетики в її застосовуванні потрібно орієнтуватися на мультидисциплінар- ний багатогалузевий аналітичний підхід. Спеціалістами зафіксовано кілька галузей і напрямків всередині рецептивної естетики: 1) теоре- тико-пізнавальна (герменевтика і феноменологія); 2) описово-відтворювальна (структуралізм, послідовники російської формальної школи);3) емпірико-соціологічна (соціологія читацького смаку і сприйняття); 4) психологічна (вивчення психології читацьких поколінь); 5) комунікативно-теоретична (семіотичні дослідження); 6) соціально-інформативна (вивчення соціальної ролі засобів масової інформації).






Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

Віртуальна читальня освітніх матеріалів для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Всі матеріали на сайті доступні за ліцензією Creative Commons Attribution-Sharealike 3.0 Unported CC BY-SA 3.0 та GNU Free Documentation License (GFDL)

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми приклали багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.