АСТРОНОМІЯ - ДИТЯЧА ЕНЦИКЛОПЕДІЯ - ФОЛІО 2005
XI
АМАТОРИ
АСТРОНОМІЇ
Планетарії— центри популяризації астрономії
Планетарії називають «храмами» астрономії Адже де ще ви зможете, незалежно від погодних умов, часу дня та пори року, поринути в дивовижний світ нічного зоряного неба? Або за допомогою сучасних можливостей перенестися на інше місце нашої планети — наприклад, ознайомитися із зоряним небом Південної півкулі? Або навіть покинути Землю та спостерігати схід Фобоса з поверхні Марса?
То що ж це таке — цей дивовижний планетарій?
Планетарій як заклад бере свою назву від апарата «Планетарій», що є серцем кожного планетарію світу. Апарат «Планетарій» — це складний пристрій, що дозволяє проектувати зображення зоряного неба, небесних тіл та подій на сферичний купол.
Один із перших апаратів «Планетарій» фірми «Карл Цейсе»
Дійство це проходить у так званому «зоряному залі» — великому приміщенні зі сферичною стелею — куполом.
Цей апарат народився досить давно, проте сучасного вигляду почав набувати тільки в 20-х роках XX століття. Раніше для зображення зоряного неба використовували величезні кулі, у яких робили отвори (зірки). Для того, що побачити «небо», треба було залізти всередину такої кулі.
«Батьком» проекційної апаратури можна вважати професора Е. Хіндерманна з Базеля, що в 1912 році побудував апарат, відомий під назвою «Орбітоскоп». Цей апарат давав змогу спостерігати обертання двох уявних планет навколо уявного Сонця.
Ідея реалістичного відображення зоряного неба та подій на ньому належить астроному Максу Вольфу. Свою ідею він запропонував утілити інженерам відомої оптичної фірми «Карл Цейсе», що у Йєні (Німеччина). У 1919 році Уолтер Бауершфельд, головний інженер, а згодом директор компанії «Карл Цейсе», зайнявся проблемою проектування зображень об’єктів зоряного неба в темній кімнаті. П ’ять років знадобилося Бауершфельду та його колегам, щоб винайти сучасний проекційний апарат «Планетарій». У 1921 році пройшла перша офіційна демонстрація можливостей цього апарата.
З того часу компанія «Карл Цейсе» на багато років стала світовим лідером у виробництві апаратів «Планетарій». Згодом інші провідні оптичні фірми світу перейняли їхню технологію та внесли свої конструктивні оригінальні доповнення. На сьогодні щонайменше п’ять компаній у світі займаються такого роду виробництвом.
За майже сто років, що пройшли від народження «Планетарію», збереглася хіба що оригінальна ідея та принцип конструкції. Сучасний апарат «Планетарій» — це складний прилад, що керується за допомогою комп’ютера та надає операторові можливість перенести глядачів у просторі, часі та навіть змоделювати такі події й обставини, що в житті ніколи не реалізуються.
Проте не одразу планетарій як заклад став провідним центром популяризації астрономічної науки. На Заході й досі існують маленькі (проте не менш добре оснащені) планетарії, що створені тільки для навчальних потреб.
Сучасний апарат «Планетарій»
Карл Едвард Саган (1934—1996). Американський астроном, популяризатор науки, письменник. Народився у Брукліні, Нью-Йорк. Отримав ступінь доктора астрономії та астрофізики в університеті Чикаго, починав працювати в Гарварді.
З середини 1960-х до самої смерті був професором Корнеллського університету. Автор понад 600 наукових та популярних статей, співавтор та редактор більше 20 книг. За книгу «Дракони Едему» (1977) отримав Пулітцерівську премію. Відігравав провідну роль у місіях NASA— «Маринер», «Вікінг», «Вояджер» та «Галілео» — до інших планет Сонячної системи. Карл Саган був, мабуть, найвидатнішим популяризатором науки, що звертався до мільйонів людей через газети, журнали, книги та телебачення. Він добре відомий своєю програмою «Космос», що стала найпопулярнішою в історії публічного телебачення —її дивилися понад 500 мільйонів людей у 60 країнах світу. Його книга «Космос» (1980) стала світовим бестселлером та мала найбільший попит серед усіх науково-популярних книг, що коли-небудь виходили англійською мовою. Сумлінний викладач та науковець, Карл Саган надихав тисячі людей в усім світі відкривати свій розум дивам науки та Всесвіту. Власними книгами та телепрограмами він приніс радість наукових відкриттів в оселі мільйонів сімей планети Земля — місця, що він так віддано любив.
Публічні планетарії народилися незадовго до початку Другої світової війни, але розквіту досягли в 60-70-і роки XX століття. Тепер у світі нараховується понад 2000 планетаріїв, що об’єднані під егідою Міжнародного товариства планетаріїв.
В Україні перший планетарій було відкрито в Харкові 21 квітня 1957 року з ініціативи видатного українського астронома та громадського діяча, ректора Харківського університету, академіка Μ. П. Барабашова. Згодом було відкрито ще близько 10 планетаріїв.
Традиційно планетарії надають підтримку аматорам астрономії. У їхній структурі відкриваються та працюють астрономічні гуртки, студії та творчі колективи. Співробітники планетаріїв беруть активну участь у діяльності аматорських астрономічних товариств.
Нині планетарії відіграють дуже важливу роль не тільки у відродженні аматорської астрономії, але й взагалі в процесі формування суспільно та гуманістично орієнтованого світогляду людини. Планетарії стали не тільки центрами астрономічної освіти. Тепер це місце концентрації прогресивних та творчих ентузіастів усіх видів наукової та мистецької діяльності.