АСТРОНОМІЯ - Навчальний посібник для профільної школи 2017

Частина 2. Основи астрономії

Розділ ІІ. Елементи астрофізики

Тема 2.1. Фізика тіл Сонячної системи

§ 14. Планети-гіганти

Вступ

Планети-гіганти помітно відрізняються від планет земної групи. З одного боку, вони мають істотно більші розміри й маси, з другого боку, — значно менші густини, що свідчить про інший хімічний склад. Під їхніми потужними воднево-гелієвими атмосферами немає твердих поверхонь. У міру заглиблення в атмосферу речовина плавно переходить в суміш газу й рідини, а потім в рідину. Проте під атмосферами, товщина яких закономірно зменшується із збільшенням відстані планети від Сонця, кожна з них має тверде ядро. Всі планети-гіганти лежать далі від Сонця, ніж планети земної групи, і кожна з них має велике сімейство супутників і систему кілець.

Цілі вивчення § 14

Вивчивши матеріал цього параграфа, Ви будете:

• знати й розуміти планети-гіганти та їхні найбільші супутники; головні подібності та відмінності між планетами земної групи та планетами-гігантами; у загальних рисах хімічний склад атмосфер планет-гігантів; дослідження планет-гігантів з допомогою космічних апаратів;

• уміти розв’язувати задачі з використанням величин прискорення вільного падіння на різних планетах-гігантах; визначення розмірів планет-гігантів, їхніх відстаней від Сонця і Землі, а також інших характеристик;

• оцінювати значення вивчення планет-гігантів для природничих наук.

Актуалізація раніше набутих знань / компетентностей

Найперше, що треба пригадати — означення планети (§ 11). Не зайвим буде оновити знання, отримані з курсу «Природознавство» базової школи, а також особливості видимих рухів планет на зоряному неба (§ 8, п. 3 цього посібника). Бажано повторити матеріал § 11 і 13 (Будова Сонячної системи, Планети земної групи).

Методичні поради щодо опанування навчального матеріалу

Радимо розглядати особливості планет-гігантів, порівнюючи їхні параметри (розміри, масу, хімічний склад) з планетами земної групи. Зверніть увагу на те, що планети-гіганти мають

сімейства супутників і кільця. Супутники Юпітера Європа і Сатурна Титан нині розглядають як потенційні цілі для космічних місій найближчого майбутнього.

Пояснювальний текст

Планети Юпітер, Сатурн, Уран і Нептун, залежно від їх кутової відстані на небесній сфері від Сонця, можна спостерігати і ввечері, і вранці, і протягом усієї ночі. Юпітер дуже легко знайти на небосхилі, бо після Місяця й Венери він є найяскравішим світилом нічного неба, що світить немерехтливим жовтуватим світлом. Сатурн теж без ускладнень можна спостерігати неозброєним оком, хоч він і поступається в яскравості Юпітеру у кілька разів. Для спостережень планет Уран і Нептун потрібно використовувати телескоп.

1. Фізичні характеристики планет-гігантів. Група планет-гігантів чітко поділяється на дві пари: Юпітер і Сатурн мають більші розміри, менші густини і менші періоди обертання, ніж Уран і Нептун.

Рис. 14.1. Порівняльні розміри планет-гігантів.

Юпітер і Сатурн. Юпітер — найбільша розмірами планета Сонячної системи. І не тільки найбільша, а й масивніша за всі інші планети разом узяті! Згідно з розрахунками, якби його маса була більшою в кілька десятків разів, він, як і Сонце, став би зорею, щоправда меншою і холоднішою за нього.

Юпітер — найживописніша планета Сонячної системи. Навіть в аматорський телескоп на його диску видно яскраві кольорові світлі й темні смуги хмар, витягнуті через швидке обертання планети паралельно до екватора. Цікавим у його атмосфері є на диво стійке атмосферне утворення — Велика Червона Пляма, яку вперше помітили ще у XVII сторіччі. Ця пляма, щодо природи якої висловлювалось багато припущень, своїми розмірами майже втричі перевершує Землю. Коли було отримано космічні знімки Юпітера з близької відстані, стало зрозумілим, що це — велетенський і дуже стійкий атмосферний вихор (рис. 14.3), схожі на який

було виявлено в атмосферах і інших планет-гігантів. Можливо червоного кольору йому надають сполуки фосфору. У центрі вихору палахкотять колосальних розмірів блискавки А світлі й темні смуги хмар — це вершини висхідних потоків газу з глибин і низхідних ділянок між ними.

Рис. 14.2. Велика Червона Пляма в атмосфері Юпітера — стійкий атмосферний вихор, що існує вже понад 350 років.

Для атмосфери Юпітера властиві бурхливі турбулентні процеси, завдяки яким він досить швидко (впродовж кількох місяців) змінює свій зовнішній вигляд. Таку швидку зміну пояснюють досить прозаїчно — планета випромінює енергії удвічі більше, ніж отримує від Сонця. Це означає, що глибоко в надрах Юпітера існує власне її джерело. За одним із припущень ще й дотепер у ядрі планети триває процес гравітаційного стискання первинної речовини, що й породжує додаткове виділення енергії з її надр. Потік енергії, підігріваючи атмосферу знизу, зумовлює появу потужних висхідних течій, що виносять догори великі маси гарячої речовини. Згодом, охолоджуючись, потоки газу знову поринають у глибини.

Космічний зонд «Юнона» виявив на екваторі Юпітера пояс аміаку, що проникає в глиб атмосфери майже на 300 км. Це дозволяє говорити про існування погодної системи, яку визначає процес перерозподілу аміаку між різними ділянками планети.

У Юпітера є три тонких кільця, утворених переважно крихітними темними пиловими частинками (рис. 14.4). Про їх існування ще до початку космічної ери висловлював думку відомий вчений, який понад 40 років завідував кафедрою астрономії Київського національного університету імені Тараса Шевченка, професор С.К. Всехсвятський. Але відкрили кільця тільки в 1979 р. після прольотів повз Юпітер міжпланетних зондів «Вояджер-1» і «Вояджер-2». Космічні фотографії кільця стали блискучим підтвердженням наукових завбачень нашого співвітчизника.

Рис. 14.3. Кільце Юпітера (ліворуч) утворюють переважно дрібні пилинки; портрет С.К. Всехсвятського та космічний зонд «Вояджер-1» (праворуч).

Завдяки автоматичним міжпланетним станціям (зокрема «Ґалілео» та «Юнона») вдалося дослідити значно потужніше (у 20 разів), ніж земне, магнітне поле Юпітера та сформовані ним кілька радіаційних поясів. Планету оточує неймовірних розмірів поле з електрично заряджених частинок. При цьому рівень радіації поблизу Юпітера у 25 разів перевищує смертельну дозу для людини. Тепер відомо, саме ці пояси є джерелом сильного радіовипромінювання в дециметровому й метровому діапазоні, відкритого ще в 50-ті роки ХХ ст. Радіошум від Юпітера іноді буває сильнішим за радіовипромінювання Сонця і здатний впливати навіть на короткохвильові антени на Землі. Навколо обох полюсів планети існують яскраві полярні сяйва, що іноді змінюють свою інтенсивність.

Юпітер є своєрідним щитом проти астероїдів і комет всередині Сонячної системи. Його потужна гравітація змінює орбіти більшості з них, чим захищає планети земної групи від зіткнення з ними. Вочевидь це сприяло збереженню життя на нашій планеті.

Юпітер має своєрідну внутрішню будову. Товщина його воднево-гелієвої з домішками метану й аміаку атмосфери становить до 1500 кілометрів. Далі вона переходить у газорідкий і потім у рідкий стан. А на глибині майже в 16 000 км за температури близько 2 000°С і величезного тиску водень починає добре проводити електричний струм. По аналогії з металами, що є хорошими провідниками струму, цей стан водню називають “металевим”. Товщина цього шару становить приблизно до 40 000 км. Внутрішнє метало-силікатне ядро планети до 25 000 км у діаметрі — тверде. З допомогою зонду «Юнона» з’ясовано, що внутрішні шари атмосфери Юпітера повсякчас перемішуються.

На сьогодні у Юпітера відомо 67 супутників, з яких 4 найбільших — Іо, Європа, Ганімед і Калісто — були відкриті Галілео Галілеєм ще в 1610 році.

Сатурн — шоста числом і друга розмірами й масою планета Сонячної системи. Багато в чому він дуже схожий на Юпітер. Майже такий самий хімічний склад, розміри, маса, швидке обертання навколо осі, виділення більшої кількості тепла із надр, ніж отриманого від Сонця, і багато іншого ріднять ці планети. Щоправда смуги на його диску не такі яскраві і спокійніші, ніж на диску Юпітера.

Сатурн це планета, що має дуже малу густину речовини. Навіть меншу за густину води — усього 0.68 г/см куб.! Занурений в гіпотетичний величезний водоєм, Сатурн би плавав на його поверхні. Магнітне поле Сатурна має вдвічі меншу напруженість, ніж магнітне поле Землі. Внаслідок цього його магнітосфера значно менша, ніж у Юпітера.

Ще донедавна відзнакою лише Сатурна вважали великі і яскраві кільця, що оперізують планету (рис. 14.5 а). Нині вони є ознакою всіх планет-гігантів. Проте, як і раніше, через істотно більші розміри й яскравість, кільця Сатурна є винятковими.

З близької відстані кільця Сатурна мають вигляд системи з кількох сотень тонких кілець, розділених вузькими темними проміжками. Кожне з них утворене з окремих крихких крижаних частинок розмірами від зовсім дрібних до брил у 10—15 м завбільшки. Ширина кілець Сатурна становить близько 65 000 км (рис. 14.5 б).

Цікаво, що під час досліджень Сатурна космічними апаратами в інфрачервоних променях на його північному полюсі було виявлене полярне сяйво.

У Сатурна є 62 супутники. Найбільший серед них — Титан, який має щільну атмосферу.

Рис. 14.4. Сатурн та його кільця (а) і вигляд кілець Сатурна з близької відстані (б).

Уран і Нептун. Так само, як Юпітер і Сатурн, ці планети теж дуже схожі між собою (рис. 14.6). Тільки масивніший Нептун має трохи менші розміри, ніж Уран. Середня густина Нептуна найбільша серед густин усіх планет-гігантів. Це свідчить про найменшу протяжність його атмосфери, порівнюючи з іншими планетами цієї групи. Хімічним складом Уран і Нептун дещо відмінні від Юпітера й Сатурна: вони вміщують більше важких хімічних елементів (метан, аміак, вода). У зв’язку з цим у надрах Урана та схожого з ним Нептуна відсутній «металевий» водень. Проте в них є багато модифікацій перегрітого льоду, тому фахівці виділили їх в окрему категорію «крижаних гігантів».

Цікаво, що Уран рухається навколо Сонця наче лежачи на боку, — кут між площиною його орбіти і віссю обертання дуже малий і становить усього 8°. Отже, супутники Урана рухаються не в площині його орбіти (як це відбувається з супутниками всіх інших планет), а майже перпендикулярно до неї. Це унікальний випадок у Сонячній системі. Так само, як і Венера, Уран обертається навколо осі у зворотному напрямку. Напевне, як і в разі Венери, ще на початку історії Сонячної системи він пережив катастрофічне зіткнення з великим об’єктом, що змінив нахил його осі й напрямок обертання аж до протилежного.

Уран і Нептун оточені тонкими темними кільцями, що складаються з дуже дрібних пилинок, льоду й космічного сміття (залишків речовини після утворення Сонячної системи). Кільця погано відбивають світло. Навколо Урана налічують 13 кілець, навколо Нептуна — шість.

Цікаво, що, на відміну від інших планет-гігантів, Уран не випромінює більше енергії, ніж отримує від Сонця. Він — справжня льодяна планета, що має найхолоднішу планетарну атмосферу серед усіх планет (49К, або -224°С). В атмосфері багато льодяних частинок з води і твердого аміаку. І навіть ядро огортає мантія з льоду, щоправда, перегрітого. Причиною цього може бути те, що під час катастрофічного зіткнення, яке «поклало» Уран на бік, він розгубив усе своє внутрішнє тепло.

Верхні шари атмосфери Урана заволочені метановим туманом, який надає йому слабкого синюватого відтінку і приховує бурі, що можуть біснуватися в атмосфері. Під метановими хмарами залягають хмари з води. Цікаво, що в газовій оболонці планети у більшій концентрації, ніж на інших гігантах, присутні сполуки сірководню, аміаку, метану, що надає й без того смертельно отруйній атмосфері (якби людина могла це відчути) дуже неприємного запаху тухлих яєць і сечі.

Уран має 27 відомих на 2017 р. супутників.

Щодо Нептуна, то космічний аппарат «Вояджер-2» ще в 1989 р. виявив на його диску темні плями, які мають таку саму природу, що й Велика Червона Пляма на Юпітері. Найбільша з них, «Велика темна пляма», — циклон розмірами 13 000 на 8000 км, де швидкість вітру досягає 2400 км / год. Вітри на Нептуні — найсильніші в Сонячній системі, навіть швидші, ніж

у шаленній атмосфері Юпітера. Їх існування в атмосфері планети, як загалом і в усіх планет- гігантів, окрім Урана, вказує на наявність внутрішнього джерела тепла. Планета випромінює у простір в 2,6 рази більше енергії, ніж отримує від Сонця.

Планета має магнітне поле, напруженість якого на полюсах приблизно вдвічі більша, ніж у магнітного поля Землі. А її атмосфера, як і в Урана, плавно переходить у рідину, потім у перегріту рідку мантію і тверде ядро. На сьогодні у Нептуна відомо 14 супутників.

Через розміри усього в 4 рази більші за земні і силу тяжіння на поверхні усього на 17% більшу від земної Нептун вважають проміжною ланкою між планетами земної групи і планетами-гігантами.

Рис. 14.5. Уран (ліворуч) та Нептун (праворуч).

2. Дослідження планет-гігантів. Вивчати планети-гіганти з поверхні Землі досить складно, адже вони перебувають відносно далеко від нашої планети. Саме тому найкращі результати отримано з допомогою автоматичних міжпланетних станцій (табл. 14.1), спрямованих до цих планет.

Таблиця. 14.1.

Космічні апарати, що досліджували планети-гіганти Сонячної системи

Планета

Космічний апарат (країна)

Рік запуску

Результат

Юпітер

Юнона (Juno) США

2011

Штучний супутник Юпітера упродовж 2016—2018 років. Докладне вивчення атмосфери, зокрема біля полюсів планети, і магнітосфери.

Нові горизонти

2006

КА пройшов повз планету й виконав

 

(New Horizons) США

 

детальне фотографування

Улісс (Ulysses) США

1990

КА пройшов над Юпітером

Галілео (Galileo)

1989

Перший штучний супутник Юпітера, що досліджував його впродовж 1995—2003 років. КА спрямував в атмосферу планети зонд, зрештою і його самого спрямували на Юпітер

Вояджер-1 (Voyager-1) та Вояджер-2 (Voyager-2) США

1977

Детальне фотографування планети і супутників (Європа, Ганімед)

Піонер-11 (Pioneer 11) США

1973

Фотографування Юпітера

Піонер-10 (Pioneer 10) США

1972

Перші космічні фото Юпітера та галалеєвих супутників

Сатурн

Кассіни (Cassini) (США)

1997

Це найуспішніша космічна місія з дослідження Сатурна. Вона тривала протягом 2004—2017 років. КА доставив у систему Сатурна європейський зонд «Гюйгенс», який 14 січня 2005 р. здійснив посадку на супутник Титан.

Сатурн

Вояджер-1 (Voyager-1) та Вояджер-2 (Voyager-2) США

1977

Проліт повз Сатурн, фотографування планети

Піонер-11 (Pioneer 11) США

1973

Перший КА, який пройшов (1979) поблизу Сатурна. Передав фото планети і супутника Титан

Вояджер-1 (Voyager-1) США

1977

Детальне фотографування планети

Уран

Вояджер-2 (Voyager-2) США

1977

Фото планети, відкриття нових кілець і супутників Урана

Нептун

Нові горизонти (New Horizons) США

2006

Фотографування планети і супутника Тритон

 

Вояджер-2 (Voyager-2)

1977

Фотогафування планети і супутника

 

США

 

Тритон

Окрім самих планет-гігантів, великий інтерес для науковців становлять їхні супутники (див. Додаток 1). До таких із них, як Європа (супутник Юпітера) і Титан (супутник Сатурна), нині планують космічні місії.

Типова задача

Період обертання Нептуна становить Тн = 16h06m, а екваторіальної зони Юпітера Тю = 9h55m. Обчисліть різницю лінійних швидкостей екваторіальних точок Юпітера і Нептуна, якщо радіуси цих планет становлять Rю = 71490 км і Rн = 24760 км.

Розв’язання: Скористаємося формулою для лінійної швидкості тіла, що рівномірно обертається по колу:Звідси

Навчальні завдання

• Поясніть, чому смуги на поверхні Юпітера паралельні його екватору.

• Поясніть рисунком, чому кільце Сатурна з Землі може бути практично невидимим?

• Уявіть, що кільце Сатурна миттєво розрізали по радіусу від краю до краю. Що з ним буде відбуватись після цього?

Висновки

Планети-гіганти відмінні від планет земної групи істотно більшими розмірами й масами, малими періодами обертання, хімічним складом, будовою, а також системами супутників та кілець. Планети-гіганти не мають твердих поверхонь а є газо-рідинними кулями. У своєму складі вони містять багато водню й гелію, чим споріднені з Сонцем більше, ніж з планетами земної групи.

Запитання для самоперевірки

1. Назвіть періоди доби, коли планети-гіганти можна спостерігати на зоряному небі.

2. У яких планет середні значення густини речовини більші: планет земної групи, чи планет- гігантів?

3. Хто з українських астрономів передбачив існування кільця Юпітера?

4. Яка природа Великої Червоної Плями на Юпітері?

5. Чим пояснюють існування динамічних процесів в атмосфері Юпітера і Нептуна?

Додаткові та цитовані джерела інформації до § 14

• Пункт «Сонячна система» роздулу «Науково-популярні статті» Українського астрономічного порталу. (http://www.astrosvit.in.ua/statti/soniachna-systema)

• Андрієнко Д. П., Зосимович І. Д. Видатний український астроном С. К. Всехсвятський і його наукова школа (До 100-річчя від дня народження).

(http://www.astrosvit.in.ua/statti/z-istorii-astronomii/vydatnyi-ukrainskyi-astronom-s-k-vsekhsviatskyi-i-ioho-naukova-shkola)

• Іван Крячко. Місія Юнони. (http://www.nashenebo.in.ua/index.php/nauka/misiia-yunony)

Додатки

Додаток 1

Супутники планет-гігантів

Супутників у планет-гігантів, відомих на сьогодні, налічують до 170. І напевне й надалі, у міру нових відкриттів, їх кількість зросте. Кожна планета-гігант зі своїми супутниками схожа на маленьку планетну систему такою мірою, що так само як у Сонця є найбільша планета Юпітер, у кожної з них є свій найбільший супутник. Малі супутники — це кам’янисті брили неправильної форми й розмірами переважно від десятків до двох сотень кілометрів. А от природа великих супутників дуже строката. Розгляньмо деякі з них докладніше.

Ганімед — супутник Юпітера — найбільший у Сонячній системі (рис. 14.7). Менший розміром за Марс, але більший за Меркурій він би цілком міг бути самостійною планетою. Г анімед має темну поверхню, вкриту забрудненим льодом, де в багатьох місцях є світлі плями. З’ясовано, що плями — це маси чистішої речовини, викинутої з його глибин під час падіння метеоритів.

Рис. 14.6. Ганімед — супутник Юпітера. Світлі плями — чистіша, порівнюючи з забрудненою поверхнею, речовина, викинута з глибин супутника під час падіння метеоритів.

Іо — ще один унікальний своїми властивостями супутник Юпітера. На ньому було виявлено діючі вулкани, і вся його поверхня залита продуктами вивержень (рис. 14.8). Ідею про вулканічні викиди на інших, окрім Землі, тілах Сонячної системи висловлював вже згадуваний професор С.К. Всехсвятський. Космічні фотографії з облавку автоматичних міжпланетних станцій, що зафіксували на Іо струмені газів, викинутих на висоту до трьохсот кілометрів, стали ще одним підтвердженням його наукової далекоглядності.

Рис. 14.7. Діючі вулкани на Іо (а) та поверхня супутника з продуктами вивержень (б).

У Юпітера є ще два великих супутника — Європа і Каллісто. Разом з Ганімедом та Іо їх називають ґалілеєвими, оскільки саме Ґалілей відкрив ці супутники, коли став спостерігати зоряне небо у свій перший телескоп.

Європа також дуже цікаве небесне тіло, адже під крижаним понцирем його поверхні, що вкритий тріщинами й розломами, залягає глобальний океан, в якому не виключене існування життя. Спеціальні дослідження показали, що океан тягнеться вглиб на 90 км, а його об’єм перевищує об’єм земного Світового океану. Такий океан, можливо, є й на Каллісто та Ганімеді.

Титан — найбільший супутник Сатурна — лише трохи поступається Ганімеду в розмірах і також, як і він, більший за планету Меркурій. Титан має протяжну атмосферу переважно з азоту й аргону (мал. 14.9), тиск якої біля його поверхні в понад півтора рази перевищує атмосферний тиск біля поверхні Землі. Хмари щільною пеленою закривають Титан, не дозволяючи роздивитись його докладніше, але зонд «Гюйгенс», який 14 січня 2005 р. здійснив посадку на це небесне тіло, передав інформацію про фізичні умови та хімічний склад речовини на його поверхні. Температура на поверхні Титана становить 180К, або -94° за Цельсієм, поверхня складається з льоду з домішками силікатних порід і, можливо, є океан з рідкого етану, азоту й переважно метану до 1 км завглибшки. Якщо це так, то на поверхні супутника плескочуть метанові моря, дзюрчать метанові ручаї, а з метанових хмар ідуть метанові дощі й випадає метановий сніг.

Рис. 14.8. Зонд «Гюйгенс» на поверхні Титана — найбільшого супутника планети Сатурн.

Жоден із 27-ми супутників Урана не має атмосфери. Всі вони занадто малі, щоб утримати навколо себе газову оболонку. До складу речовини супутників входить водяний лід (близько 50%), льоди метану й аміаку (30%), а також силікати (сполуки кремнію з іншими хімічними елементами).

Дуже цікавим з огляду на поверхню є супутник Міранда. На ньому є найбільші перепади висот у Сонячній системі. Тут є дуже високі гори — до 20 км заввишки, і дуже глибокі западини — до 16 км завглибшки. І все це на небесному тілі усього в 500 кілометрів поперечником! До того ж у деяких місцях поверхню Міранди наче хтось прочесав величезною гребінкою (рис. 14.10). Як могли утворитися такі деталі рельєфу, досі не зрозуміло.

Рис. 14.9. Міранда, супутник Урана.

Тритон — найбільший супутник Нептуна і єдиний в Сонячній системі, який обертається навколо своєї планети протилежно до обертання самої планети. Є версія, згідно з якою Тритон колись був самостійною карликовою планетою, яку захопив Нептун. Так само, як Титан, він має атмосферу з азоту, але порівнюючи з ним, значно розрідженішу і прозорішу. Через неї на поверхні супутника добре видно багато кратерів метеоритного походження та інші деталі. Темними «морями» і світлими «материками», а також великою кількістю кратерів Тритон (рис. 14.11) дуже нагадує Місяць. Поверхня супутника складається переважно з водяного льоду.

Рис. 14.10. Тритон, супутник Нептуна.

За результатами вивчення § 14 Ви маєте:

знати й розуміти

планети-гіганти та їхні найбільші супутники; головні подібності та відмінності між планетами земної групи та планетами-гігантами; у загальних рисах хімічний склад атмосфер планет-гігантів; дослідження планет-гігантів з допомогою космічних апаратів.

уміти

розв’язувати задачі з використанням величин прискорення вільного падіння на різних планетах-гігантах; визначення розмірів планет- гігантів, їхніх відстаней від Сонця і Землі, а також інших характеристик.

оцінювати

значення вивчення планет-гігантів для природничих наук.






Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

Віртуальна читальня освітніх матеріалів для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Всі матеріали на сайті доступні за ліцензією Creative Commons Attribution-Sharealike 3.0 Unported CC BY-SA 3.0 та GNU Free Documentation License (GFDL)

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми приклали багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.