АСТРОНОМІЯ - Навчальний посібник для профільної школи 2017

Частина 2. Основи астрономії

Розділ ІІ. Елементи астрофізики

Тема 2.2. Фізика зір і міжзоряного середовища

§ 19. Сонячна активність і її прояви на Землі

Вступ

Сонце визначає глобальні умови життя на Землі. Від стану Сонця залежить як жива, так і нежива природа нашої планети.

Цілі вивчення § 19

Вивчивши матеріал цього параграфа, Ви будете:

• знати й розуміти поняття грануляція, сонячна пляма, протуберанець, сонячний спалах, сонячний вітер, цикл сонячної активності; основні утворення в атмосфері Сонця; особливості магнітного поля Сонця; механізм утворення і склад сонячного вітру; вигляд сонячного диска в роки мінімуму й максимуму активності Сонця; прояви сонячної активності та її циклічність; причину походження плям, протуберанців, спалахів; суть чисел Вольфа; вплив сонячної активності на життя і здоров’я людей та біосферу Землі; результати впливу сонячної активності на техногенні, атмосферні й кліматичні процеси на Землі;

• уміти розв’язувати задачі на взаємозв’язок різних фізичних параметрів Сонця; визначати активність Сонця за числами Вольфа;

• оцінювати вплив сонячної активності на життя і здоров’я людей, біосферу Землі, на техногенні, атмосферні й кліматичні процеси на Землі.

Актуалізація раніше набутих знань / компетентностей

Матеріал цього параграфа комплексний — треба пригадати знання про Землю (астрономія, географія) та її рослинний і тваринний світ (ботаніка, біологія). Важливо розуміти поняття біосфери.

Найперше треба з’ясувати — що мають на увазі, коли говорять про активне чи спокійне Сонце. Зверніть увагу на прояви сонячної активності, які астрономи фіксують на його поверхні. Варто пам’ятати, що не тільки окремі активні утворення, але й цикли сонячної активності пов’язані з його магнітним полем. Хоча питання про механізми впливу сонячної активності на біосферу Землі ще потребує уточнень, факти свідчать — такий зв’язок існує.

Пояснювальний текст

Сонце — доволі стабільна зоря. Але наша цивілізація, розвиваючи техніку, створює пристрої (комп’ютеризовані системи управління, GPS-навігація, транспортні засоби, системи зв’язку та ін.), що є чутливими до зовнішніх факторів, зокрема до змін у довкіллі, зумовлених активністю Сонця.

1. Поняття сонячної активності та її прояви в атмосфері Сонця. Інколи доводиться чути про те, що Сонце «активне», чи навпаки — «спокійне». Що мають на увазі, коли говорять про активність Сонця? Її оцінюють за кількістю активних утворень на поверхні Сонця. Що більше їх там, то активнішим є Сонце.

Плями, факели, активні та еруптивні протуберанці, сонячні спалахи називають активними утворами на Сонці, а їх появу й розвиток — проявами сонячної активності. Багаторічні спостереження Сонця показали, що в середньому впродовж кожних майже 11-ти років кількість плям, спалахів, протуберанців, тобто всіх проявів сонячної активності, поступово збільшується, а потім поступово спадає. Цей період назвали 11-річним циклом сонячної активності. Вигляд активної ділянки в фотосфері Сонця, де представлені факели й групи плям, показано на рис. 19.1.

Рис. 19.1. Активна ділянка у фотосфері Сонця.

Від часу до часу в атмосфері Сонця виникають утворення, що контрастують із загальним виглядом його поверхні. Це — плями й факели у фотосфері, протуберанці в короні, а також найграндіозніші явища, що зароджуються в хромосфері, а потім охоплюють всі шари сонячної атмосфери — сонячні спалахи. Незважаючи на видиме розмаїття, поява цих утворень має спільну причину — різку зміну в деяких ділянках на поверхні Сонці напруженості магнітного поля.

Про наявність плям на Сонці знали ще з античних часів, хоча послідовники Аристотеля відмовлялися вірити в їх реальність. З багатьох цілком незалежних джерел давнього Сходу відомо, що вчені виконували ретельні спостереження сонячних плям за сотні років до винаходу телескопа. Ґ. Ґалілей, виконуючи перші телескопічні спостереження, відкрив ці утворення знову. Систематичні спостереження за сонячними плямами почалися приблизно в середині XVIII століття. До слова, спостереження сонячних плям спонукало науковців середньовіччя до перегляду аристотель-птолемеєвої моделі Всесвіту, згідно з якою зорі — це ідеальні неподільні сфери.

Сонячні плями інколи мають такі розміри (40 000 — 50000 км), що їх можна бачити неозброєним оком, але, звісно, через захисні фільтри. Плями можуть з’являтися поодинці, але здебільшого — групами. Крім того, вони зміщуються поверхнею Сонця і самі собою, і набагато сильніше через обертання Сонця. Як кожне тіло, що складається з газів, наша зоря обертається нерівномірно: швидше у близьких до екватора зонах (період обертання становить 27 діб), ніж у полярних (майже 32 доби).

Рис. 19.2. Типові сонячні плями мають розміри в кілька десятків тисяч кілометрів, діаметри ж найбільших плям перевищують 200 тис. км. Кожна пляма має центральну частину — ядро, або тінь, — оточену волокнистою півтінню. Температура тіні (найхолоднішої її частини) становить приблизно 4500 К, що на 1500 К менше, ніж у навколишній фотосфері.

Через цей контраст плями і здаються темними.

З’ясовано, в сонячних плямах відбуваються направлені рухи речовини: темними волокнами півтіні газ витікає з плями назовні, тоді як світлими волокнами навпаки — з навколишньої фотосфери гаряча речовина тече в напрямі до плями. Найважливішою особливістю плям і причиною їх появи є наявність у них сильних магнітних полів. Магнітні силові трубки, що внаслідок конвективних рухів речовини формуються в підфотосферних шарах Сонця, від часу до часу спливають у фотосферу. Потужне магнітне поле на деякий час гальмує винос гарячої речовини з глибших шарів, що й спричиняє охолодження цієї ділянки фотосфери. Існують сонячні плями від кількох днів до кількох місяців. Іноді на Сонці зовсім немає плям, а іноді їх буває кілька десятків водночас.

Факели — повсякчасні супутники плям — утворення світліші (яскравіші), ніж фотосфера, а отже, й гарячіші. Якщо група плям перебуває поблизу краю сонячного диска, то зазвичай навколо неї видно безліч факелів — факельне поле. Очевидно, факели — це місця, де на поверхню Сонця піднімається гарячіша речовина, ніж в інших ділянках фотосфери. Майже завжди факели виникають трохи раніше плям і існують у середньому втричі довше, ніж вони.

На краю сонячного диска у спеціальний телескоп можна побачити протуберанці (від лат. «здуваюся») — гігантські вогняні струмені, що виникають у сонячній короні або проникають в неї з хромосфери.

Рис. 19.3. Надзвичайно ефектний вигляд мають протуберанці — вони схожі на полум’я або величезні хмари й утворюють характерні арки та петлі. Речовина протуберанців поглинає й розсіює випромінювання, що йде знизу, тому на яскравому диску Сонця

їх видно як темні волокна.

Всі протуберанці поділяють на спокійні, що існують кілька тижнів або навіть місяців, й активні, що існують набагато менше часу. Спокійні протуберанці руйнуються повільно, йречовина, викинута в простір, поступово «тане» подібно до земних хмар. Активні протуберанці швидко піднімаються над сонячном диском і швидко осідають донизу.

Одним з найцікавіших і найпотужніших проявів сонячної активності є спалахи — нестаціонарні процеси, що охоплюють всі шари атмосфери Сонця. Найслабкіші спалахи тривають 5—10 хв, а найпотужніші бушують упродовж кількох годин.

Рис. 19.4. Сонячний спалах. Теоретичні моделі, що грунтуються на сучасних спостереженнях, свідчать про те, що головною причиною спалахів є швидкі зміни в потужних магнітних полях активних зон на поверхні Сонця, а основний спалаховий процес, як стрімкий викид енергії, накопиченої магнітним полем активної зони, розгортається у верхній хромосфері й нижній короні. Внаслідок змін магнітного поля виникають потужні електричні поля, що прискорюють заряджені частинки. Потім вздовж силових магнітних ліній прискорені частинки та потоки гарячого газу поширюються вглиб атмосфери, спричиняючи вторинні ефекти, що спостерігають як різке підвищення випромінювання в оптичному, радіо- та УФ діапазонах довжин хвиль.

Зазвичай початок великого спалаху має вигляд різкого підвищення яскравості невеликої ділянки поверхні Сонця у світлі хромосферних ліній, зокрема в лінії водню Н. Потім спалах охоплює дедалі більший простір — десятки мільйонів квадратних кілометрів. При цьому в ділянці спалаху вивільняється у 100—1000 разів більше енергії, ніж за той самий проміжок часу з такої самої площі незбуреної поверхні. Сонячний спалах часто спричиняє викид у міжпланетний простір прискорених до високих енергій заряджених частинок, а також розігрів речовини, появу жорсткого електромагнітного випромінювання й потужного випромінювання в радіодіапазоні. Найпотужніші сонячні спалахи навіть породжують сонячні космічні промені, серед яких, крім протонів і електронів, трапляються ядра хімічних елементів, присутніх в

атмосфері Сонця. Частинки сонячних космічних променів рухаються в міжпланетному просторі з майже світловими швидкостями.

2. Вплив сонячної активності на Землю. Кількість плям на диску Сонця змінюється як повсякдень, так і впродовж триваліших відтинків часу. Німецький астроном-аматор Г. Швабе, який 17 років поспіль виконував регулярні спостереження сонячних плям, зауважив: їх кількість зменшується до мінімуму і збільшується до максимального значення за період майже в 10 років. При цьому в максимумі на сонячному диску можна бачити 100 і більше плям, а в мінімумі — лише кілька або не бачити й жодної.

Швейцарський астроном Р. Вольф уточнив, що середній період зміни кількості плям становить не 10, а 11 років. Він запропонував для кількісної оцінки активності Сонця використовувати умовну величину, названу пізніше числом Вольфа W.

де g — кількість груп плям, при цьому як групу вважають також кожну окрему пляму або пору f — повна кількість плям на видимій півкулі Сонця.

Аналізуючи спостереження плям з початку телескопічних досліджень, англійський астроном У. Маундер 1893 р. виявив, що з 1645 р. по 1715 р. на Сонці взагалі не було плям! Наступними дослідженнями цей висновок було підтверджено. Ба більше, з’ясувалося, що схожі «відпустки» Сонце брало і в далекому минулому. До слова, саме на маундерівський мінімум припав період найхолодніших зим у Європі за останнє тисячоліття.

Головні плями в усіх групах однієї півкулі Сонця (перші у напрямку його обертання) впродовж одного циклу завжди мають однакову полярність магнітного поля, наприклад, північну, а замикаючі — протилежну, південну. Водночас в іншій півкулі навпаки: головні плями в групах мають південну полярність, а замикаючі — північну. Та виявляється, як тільки- но починається новий цикл — полярність головних плям у тій же півкулі змінюється на протилежну! Лише в циклах через один головні плями мають ту саму полярність. Так що «істинний» сонячний цикл з поверненням старої магнітної полярності головних плям насправді охоплює не 11, а 22 роки (звісно, у середньому).

Цикл сонячної активності називають 11-річним, проте за час регулярних спостережень він змінювався від 7 до 17 років. Цикли позначають номерами, які їм приписують протягом майже 300 років. Найпершим є цикл 1755—1766 років, бо саме з нього Вольф почав реєструвати періоди сонячної активності.

2. Вплив сонячної активності на Землю. Під дією сонячного вітру магнітне поле Землі, що має форму диполя, на денному боці притискається до її поверхні, утворюючи майже сферичну поверхню з радіусом в 10—15 земних поперечників. На нічному боці магнітні силові лінії

витягаються у протилежному від Сонця напрямку, утворюючи шлейф у сотні тисяч кілометрів завдовжки, спрямований від Сонця (рис. 19.5). Відомо, що особлива конфігурація силових ліній геомагнітного поля створює для заряджених частинок пастку. Захоплені нею частинки сонячного вітру (переважно електрони, протони й альфа-частинки) утворюють навколо Землі радіаційні пояси, в яких вони можуть існувати від 10 до 100 років. Але згодом частинки втрачають енергію, розсіюються, й їх поглинає атмосфера.

Отже, магнітосфера Землі, як і повітряна оболонка, є захисним екраном, що оберігає все живе на планеті від смертоносної дії космічних променів.

Рис. 19.5. Структура магнітосфери Землі.

Під час хромосферного спалаху на Сонці відбувається викид у міжпланетний простір підсиленого потоку заряджених частинок, які вже через 10—12 год. досягають орбіти Землі. Під тиском магнітного поля, створеного таким потоком, на денному боці Землі магнітосфера стискається ще більше, внаслідок чого напруженість геомагнітного поля збільшується. Потім магнітосфера розширюється, й напруженість геомагнітного поля зменшується. Так виникає одноразовий сплеск геомагнітного збурення, який триває близько години.

Якщо спалах на Сонці потужний і тривалий, то й підсилений потік частинок у сонячному вітрі довго не вичерпується. У магнітосферу надходить один імпульс за іншим, напруженість геомагнітного поля багато разів різко й неправильно змінюється, і, замість одного короткого сплеску, відбувається їх серія. Таку швидку й неправильну зміну напруженості магнітного поля Землі називають магнітною бурею. Магнітні бурі можуть тривати від кількох годин до кількох діб. Найчастіше вони трапляються поблизу максимуму 11-річного циклу сонячної активності.

Під час магнітної бурі змінюються параметри шарів іоносфери, що призводить до погіршення короткохвильвого зв’язку. Водночас в районах магнітних полюсів планети, де силові магнітні лінії виходять з поверхні Землі чи входять у неї, заряджені частинки проникають на малі висоти, збуджують атоми й молекули повітряної оболонки, спричиняючи їх світіння. Світяться переважно атомарний кисень і молекулярний азот, створюючи на висоті близько 100 км червоно-зелену гаму полярних сяйв.

Рис. 19.6. Полярне сяйво — свідчення взаємодій Сонця та атмосери Землі.

Але магнітні бурі не лише викликають красу полярних сяйв на Землі. Їх уплив відчувають техносфера й біосфера планети, і часом вони спричиняють дуже негативні наслідки. Зазнають аварій космічні апарати і їхнє бортове обладнання; виходить з ладу електроніка авіалайнерів, що здійснюють польоти поблизу полюсів; перегорають електротрансформатори, що призводить до аварій у лініях електропередач; посилюється корозія металевих труб магістральних нафто- і газоводів тощо. Наприклад, протягом 2000 р. чотири рази закривалися захисні кришки рентгенівського телескопа «Чандра» (Chandra), що оберігають його надчутливі елементи від впливу сонячної радіації. Магнітна буря, спричинена сонячною активністю, 1989 р. спричинила аварію на канадській гідроелектростанції — понад 6 мільйонів людей в США і Канаді протягом 9 годин не мали електропостачання. Щоб уберегти чутливе обладнання деяких штучних супутників Землі, їх тимчасово переводять у «безпечний режим» роботи.

Чітко виявлено, що зміни клімату Землі, зафіксовані по річних кільцях дерев, пов’язані зі змінами сонячної активності. Інформація з історичних джерел дозволила з’ясувати, що останні два мінімуми сонячної активності, які мали місце в XV й XVII сторіччях, збігаються з довготривалими періодами дуже холодної погоди. Іноді ці періоди називають Малим льодовиковим періодом. Вони були найхолоднішими щонайменше за минулі 3000 років і збігаються з дуже спокійним Сонцем. У XVII ст. взимку Балтійське море повністю замерзало, європейські річки вкривалися товстим льодом, а на льоду Темзи в Лондоні влаштовували свята. Під час Малого льодовикового періоду середньорічна температура в Англії (країні, для якої існують найкращі дані про температуру) була приблизно на 1 градус Цельсія нижчою за норму.

З’ясовано: у різні роки, залежно від активності Сонця, об’єм клітковини, яку нарощують дерева, буває більшим чи меншим. Такий зв’язок є опосередкованим до зміни клімату планети й кількості опадів, що випадають у різні роки. Нарощена клітковина відкладається в стовбурах дерев у вигляді річних кілець. Аналізуючи товщину річних кілець дерев-довгожителів, наприклад, секвойї, вдалося прослідкувати цикли сонячної активності за останні 7500 років і виявити 18 випадків, коли Сонце було або спокійнішим, або активнішим, ніж завжди. На підставі цих досліджень було зроблено висновок про те, що нині ми спостерігаємо підйом сонячної активності до нового значення, і судячи з кількості сонячних плям і спалахів, протяжності корони тощо, ця активність може бути надзвичайно високою. Можливо, це пов’язано з існуванням циклу сонячної активності з періодом близько 2500 років, і саме зараз триває максимум цього циклу.

Потужні сонячні спалахи і спричинені ними магнітні бурі, як стало зрозуміло у ХХ ст., можуть змінювати циркуляцію земної тропосфери, а також впливати на поведінку фізико- хімічних систем (наприклад, колоїдних розчинів) і живих організмів. Наприклад, вимірювання часу осідання оксихлориду вісмуту показали, що в період сильних сонячних спалахів цей час помітно збільшується.

Спалахи спричиняють зміни у стані людини. Медична статистика показує, що в дні, коли відбуваються сильні спалахи, у півтора — два рази збільшується кількість захворювань серцево-судинної системи (інфаркт міокарда, інсульт тощо) і кількість смертей з цієї причини. Відомо також про кореляцію між появою спалахів і зростанням кількості транспортних пригод. Отже, наші сучасні знання про сонячно-земні зв’язки мають емпіричний характер і спираються, головно, на статистичні дані. Фізичні механізми таких зв’язків на рівні теоретичних узагальнень вивчені мало. Але феномен «космічної погоди» нині привертає увагу багатьох дослідників, її визнано одним із важливих завдань, що вимагає докладного вивчення.

Типова задача (Практична робота)

Визначення активності Сонця за числом Вольфа

Число Вольфа визначають за формулою (19.1) W = 10g + f де g — кількість груп плям (за самостійну групу при цьому вважають також кожну окрему пляму або пору), f — кількість усіх плям.

Для виконання цієї роботи потрібні знімки Сонця, зроблені в певному проміжку часу. Такі зображення є на сайті космічної сонячної й геліосферної обсерваторії «СОГО». Режим доступу: http://sohodata.nascom.nasa.gov/cgi-bin/data_query. Стартове вікно сторінки data/archive показане на рис. 19.7.

Рис. 19.7. Стартове вікно сторінки data/archive сайту «СОГО».

На цій сторінці треба виконати певні налаштування. У вікні Image Type встановіть розділ MDI Continuum (стрілка 1), опцію Display — у положення Images (стрілка 2), в опції Resolution (стрілка 3) встановіть значення 1024, а у вікні Start and End Dates (стрілка 4) вкажіть рік, місяць і дату початку та кінця пошуку зображень Сонця (ми встановили період з 01 по 30 січня 2011 р.). Після чого тиснемо на кнопку Search, — на моніторі комп’ютера з’являються зображення Сонця, зроблені обсерваторією «СОГО» щодня в період, який ви вказали. Залишається лише зберегти ці зображення в комп’ютері для наступної роботи з визначення числа Вольфа.

Далі хід виконання роботи такий: а) на кожному знімку Сонця порахувати кількість плям f і груп плям g. Формулою (19.1) визначити число Вольфа W для кожного зображення Сонця; б) побудувати графік, що характеризує залежність сонячної активності від часу, тобто W = f (t). Після цього за ходом кривої можна говорити про зміну активності Сонця впродовж обраного періоду часу (зростала, спадала, була незмінною).

Навчальне завдання

• Підготуйте, скориставшись додатковими джерелами інформації, усну доповідь на тему «Космічна погода».

Висновки

З періодом близько 11 років на поверхні Сонця збільшується кількість плям, сонячних спалахів, а також інших активних утворень, що дозволяє говорити про максимуми й мінімуми його

активності. Сонячна активність, зокрема сонячні спалахи, впливає як на живу, так і неживу природу нашої планети.

Запитання для самоперевірки

1. Назвіть 2—3 активних утворення на Сонці.

2. Що є причиною сонячних спалахів?

3. З яких спостережень було встановлено, що Сонце буває «спокійним» і «активним»?

4. Чим відмінні між собою максимум і мінімум активності Сонця?

5. Як сонячна активність впливає на біосферу? Наведіть приклади.

Додаткові та цитовані джерела інформації до § 19

• Пункт «Сонце» розділу «Науково-популярні статті» Українського астрономічного порталу. (http://www.astrosvit.in.ua/statti/sontse-s)

• Кременецький І.О., Черемних О.К. Феномен космічної погоди (фгагмент із книжки «Космічна погода: механізми і прояви»).

(http://www.astroosvita.kiev.ua/infoteka/articles/Fenomen-kosmichnoi-pohody-1.php)

• Майя Нуждіна. Сонячна активність: ХХ століття, 2000-й рік... (http://www.astroosvita.kiev.ua/infoteka/articles/Na-Sontsi-mistsia-chorni-1.php)

Додатки

Додаток 1

Про сонячну активність та механізми її впливу на біологічні об’єкти

Спалах на Сонці спричиняє викид у міжпланетний простір заряджених частинок і жорстких випромінювань — рентгенівського та гамма-променів. Ці частинки й випромінювання небезпечні для астронавтів, якщо ті працюють у відкритому космосі. Тому щораз, коли космічний корабель чи орбітальна станція потрапляє під уплив сонячного спалаху, астронавти переходять у спеціальні екрановані відсіки. Для своєчасного попередження екіпажу на борту пілотованих космічних станцій встановлюють спеціальні детектори, що подають сигнал небезпеки в разі підвищення на борту рівня радіації.

Зовсім інша ситуація на поверхні Землі — тут усе живе перебуває під захистом атмосфери й магнітосфери. Саме тому ще донедавна механізми впливу сонячної активності на біологічні об’єкти були загадковими. Вони викликали гострі суперечки щодо їх реальності й дискусії щодо можливих пояснень. Не були зрозумілими механізми впливу дуже слабких змін у довкіллі, зумовлених сонячною активністю, на складні біологічні структури. Наразі стало ясно, що розглядаючи ці питання, раніше не враховували деякі чинники зовнішнього середовища, які помітно змінюються в період розвитку потужних спалахів.

Одним з таких дуже впливових чинників є електромагнітне випромінювання Землі на наднизьких частотах (нижче за кілька герц). Рентгенівське випромінювання, що виникає внаслідок сонячного спалаху, поглинається в іоносфері і спричиняє різке підсилення (збільшення амплітуди) цього постійного електромагнітного фону на частотах близько 0,1 Гц. Як з’ясувалося, таке зростання низькочастотного поля можуть відчувати живі організми. У здорових організмах відбуваються фізіологічні компенсаційні реакції, тому цього збурення вони зазвичай не помічають. Проте наслідки можуть виявитися дуже серйозними для ослаблених організмів, чиї пристосувальні механізми часто порушені.

Вдалося експериментально довести, що зростання рівня напруженості низькочастотного поля сильно впливає як на деякі фізико-хімічні системи, так і на організми в цілому. Наприклад, з’ясовано, що час реакції людини збільшується під дією на неї слабкого електричного поля з частотою менше 3 Гц. Це пояснює, зокрема, зв’язок спалахів з кількістю транспортних аварій та різних травм. Адже під час сонячних спалахів саме таке поле й посилюється у приземному шарі, погіршуючи тим самим реакцію водія.

За результатами вивчення § 19 Ви маєте:

знати й розуміти

поняття грануляція, сонячна пляма, протуберанець, сонячний спалах, сонячний вітер, основні утворення в атмосфері Сонця; особливості магнітного поля Сонця; механізм утворення і склад сонячного вітру; вигляд сонячного диска в роки мінімуму й максимуму активності Сонця; прояви сонячної активності та її циклічність; причину походження плям, протуберанців, спалахів; суть чисел Вольфа; вплив сонячної активності на життя і здоров’я людей та біосферу Землі; результати впливу сонячної активності на техногенні, атмосферні й кліматичні процеси на Землі.

уміти

розв’язувати задачі на взаємозв’язок різних фізичних параметрів Сонця; визначати активність Сонця за числами Вольфа.

оцінювати

вплив сонячної активності на життя і здоров’я людей, біосферу Землі, на техногенні, атмосферні й кліматичні процеси на Землі.






Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

Віртуальна читальня освітніх матеріалів для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Всі матеріали на сайті доступні за ліцензією Creative Commons Attribution-Sharealike 3.0 Unported CC BY-SA 3.0 та GNU Free Documentation License (GFDL)

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми приклали багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.