АСТРОНОМІЯ - Навчальний посібник для профільної школи 2017

Частина 3. Космософія

§ 1. Вступ до наукової космософії

Вступ

Навіть наші далекі пращури інтуїтивно відчували зв’язок земного життя і космічних світил та явищ. Астрономія, яка тоді виникла, у процесі свого розвитку здобувала дедалі більше знань, і тепер вже цілком аргументовано ми можемо стверджувати — життя на Землі є наслідком еволюції Всесвіту.

Цілі вивчення § 1

Вивчивши матеріал цього параграфа, Ви будете:

• знати йрозуміти суть понять наукова космософія та астрономія в культурі;

• уміти будувати усну чи письмову розповідь на тему: наукова космософія та астрономія в культурі;

• оцінювати світоглядне значення наукової космософії та астрономії культури.

Актуалізація раніше набутих знань / компетентностей

Треба повторити матеріал § 1, ч. 1 та § 29. ч. 2 цього посібника.

Зверніть увагу на те, що поняття космософія (від грец. kosmos — космос чи всесвіт, і sophia — мудрість) досі немає чіткого наукового визначення, а сам термін широко використовують в псевдонаукових публікація, що стосуються різних аспектів взаємозв’язку Землі та Космосу. Водночас, з огляду на значення слів, що утворюють цей термін, космософію слід розуміти як «космічну мудрість», тобто концепт, що відображає взаємозалежність Всесвіту і Розуму, на підставі якого треба будувати нові універсали світорозуміння. Космософія може стати новою наукою, що буде вивчати закони розвитку цивілізації на дуже тривалих (астрономічних) інтервалах часу. У цьому параграфі ми лише окреслюємо поле наукової космософії, головно орієнтуючись на ідеї збереження людства і Землі, як носіїв розуму в нашому всесвіті.

Пояснювальний текст

Питання взаємозв’язку Космосу і людини цікавить науковців від епохи Стародавньої Греції. Його розглядали відомі філософи, астрономи, фізики. У ХХ ст. з’явилася ідея ноосфери (В.І. Вернадський), як нового етапу в розвитку біосфери на Землі. Багато щонайрізніших уявлень про цей зв’язок виникло за межами науки — в окультному середовищі, псевдонаукових вченнях та релігійних культах. Від початку ХХІ ст. розмов про «космічну філософію», «космічну свідомість», «космічний світогляд» тощо стало більше. Часто за цими фразами знаходимо лише сумнівні ідеї та уявлення, несумісні з науковими поглядами. Водночас на тлі глобальних соціальних й екологічних проблем для землян нині є актуальним питання збереження Землі — єдиного в тривалій історичній перспективі небесного тіла, де може жити людина.

1. Космософія — гармонія і мудрість. З давніх-давен людей вражає неповторна краса зоряного неба, вабить, хвилює й цікавить його безмежність і таємничість. Значною мірою ці душевні й розумові переживання людини втілилися в астрономії. Її успіхи неймовірно змінили наші уявлення про Всесвіт. Якщо наші пращури мало розуміли його закони, і тому сприймали довкілля суто інтуїтивно, образно, то нині ми знаємо про наш Всесвіт значно більше. Хоча можливо. що з погляду майбутніх поколінь ці знання будуть мізерними, а наші уявлення про Всесвіт наївними.

Умовно кажучи, ми не просто живемо у Всесвіті, а проявляємо його через своє існування, «оживляємо» його в собі — у своїй свідомості, через свої помисли і дії. Саме тому вивчення Всесвіту — це водночас вивчення і пізнання людини. З огляду на це астрономію, яка, згідно з визначенням, належить до фундаментальних фізико-математичних наук, можна вважати гуманітарною наукою, що стосується до кожного з нас набагато більше, ніж здається на перше

око. Всесвіт — наш великий спільний дім, за «чистоту й порядок» в якому ми мусимо відповідати. Але годі скористатися принадами й можливостями Всесвіту, а тим паче з розумом підходити до їх збереження, не вивчивши його досконало.

Проте нині вже мало отримати наукове знання про довкілля, значно важливіше використати його так, щоб не завдати шкоди не лише людині, але і планеті в цілому. Нині в науковому пізнанні й використанні його результатів дуже важливими стають мораль і мудрість — те, що лежать за межами науки. Моральні основи, духовний світ і поведінка людини в біосфері тепер здебільшого стали такими, що загрожують умовам існування цивілізації на Землі. Своєю діяльність людина може змінити довкілля так, що «нова природа» не буде сумісна з людським життям. Перед очима невідповідність технічних можливостей цивілізації самому сенсу існування суспільства, їх неузгодженність з можливостями Природи, невідповідність потреб людини, що безупинно зростають, обмеженим ресурсам нашої планети. Нарешті відсутність уявлення про відповідальність кожної особистості за долю планетарної спільноти — усе це під сучасну пору дуже швидко наростає. Іншими словами: якщо людство не схаменеться і не припинить варварськи забруднювати довкілля та нищити екосистему, з якої живе, воно загине. Або... перелаштує свою свідомість.

Тому нині нагальною потребою є формування у землян нового світорозуміння (§ 12, п. 1, ч. 3), суть якого зводиться до того, що надалі розвиток людства не може бути спонтанним процесом самоорганізації. Розвиток і діяльність цивілізації мають стати процесами, що цілеспрямовані колективним розумом людства. Варто не лише здобувати нові знання, підвищувати освіченість і розвивати культуру, але й затвердити низку заборон (табу) у поведінці людства.

Першою ластівкою в цьому напрямі стало підписання у грудні 2015 р. в Парижі угоди про зменшення шкідливих викидів в атмосферу для запобігання глобальному потеплінню. При цьому Паризька кліматична угода діє у всепланетарному масштабі й передбачає, що зобов'язання зі скорочення шкідливих викидів в атмосферу парникових газів беруть на себе всі держави, незалежно від ступеня їх економічного розвитку.

Наша планета — це система, в якій тісно взаємодіють нежива природа й жива речовина, це деяка цілісність, що перебуває під дією зовнішніх сил космічної природи, наприклад під дією сонячного випромінювання. Нам треба розуміти, що вплив космосу на Землю ми вивчили ще дуже слабко, що людина зробила тільки перший крок за межі своєї планети. Нині вже очевидно, що не тільки космічне середовище, але й поверхні та атмосфери інших планет Сонячної системи, несприятливі для життя земного типу. Це означає, що землянам дуже важко (а може й неможливо) буде знайти прихисток у космосі за межами Землі. Тобто Земля ще тривалий час буде єдиною домівкою для людства.

Поява людства, нової форми організації матерії у Всесвіті, що виникла в результаті еволюції живої речовини, суттєво змінила розвиток земної біосфери. І людині у своїй діяльності вже час орієнтуватися не на бажання і потреби, а на мудрість.

Наші пращури вдумливо спостерігали зоряне небо, намагаючись пізнати його таємниці. Нині ми не лише його спостерігаємо, але й посилаємо в космічний простір різні апарати. Небо, яке колись було царством богів, стало місцем, де перебуває велика кількість штучних супутників Землі, працюють астронавти.

Майже 50 років тому людина вперше побувала на Місяці й залишила на його поверхні свої сліди. В 70-х роках минулого століття з допомогою автоматичних космічних апаратів ми почали шукати ознаки життя на поверхні Марса, пізніше послали зонди до найвіддаленіших планет Сонячної системи. Окремі з них вже встигли вийти за її межі.

Попри всі ці успіхи нам потрібно дбати про наступні покоління, про те, що ми залишимо їм на планеті Земля. Буде вона квітучим і комфортним місцем для людини чи перетвориться на забруднену пустелю, не здатну її прогодувати. Слід, залишений нашим далеким предком на стежці біля містечка Лаетолі в Танзанії 3,7 мільйони років тому, і слід на Місяці — це вузлові точки, які пов’язують нас із минулим. Відбиток черевика астронавта в морі Спокою має стати таким вузлом для майбутніх поколінь. Але існування цих поколінь цілком залежить від нас нинішніх, від того, наскільки мудрою є наша поведінка і на Землі, і в Космосі.

2. Астрономія в культурі. Можливість спостерігати (бачити на власні очі) зоряне небо, небесні світила і небесні явища — однин з основних чинників, що спрямував розвиток людства в цілком певному напрямі. Природне середовище (в широкому розумінні цього терміна) — це точка відліку культури землян.

Безліч космологічних та космогонічних міфів і легенд пов’язані з зоряним небом у різних народів світу. Персонажі цього фольклору стали героями літературних і художніх творів. А поділ зоряного неба на сузір’я — окрема сюжетна лінія в культурі. Згадаймо, поняття Зодіаку, «кола тварин» — сузір’їв, якими Сонце здійснює свій річний рух по небесній сфері, відоме з дуже давніх часів. Величезний масив символів (міфи, легенди, різноманітні зображення, споруди тощо), пов’язаних із Зодіаком як таким, а також кожним сузір’ям, що належить до нього, навічно закріпився в нашій культурі.

У зв’язку з назвами сузір’їв доцільно згадати твір «Явища», що сам собою є визначною пам’яткою культури, грецького поета III ст. до н.е. Арата. Поема Арата — віршований переказ книг Евдокса «Явища» і «Дзеркало природи», що не дійшли до нас. У ній, серед іншого, ідеться про сферичність неба, описано вісь світу й положення чотирьох головних небесних кіл, які й сьогодні ми використовуємо в сферичній астрономії. Описи сузір’їв у поемі, дозволили астрономічними методами оцінити епоху, в яку ці сузір’я могли спостерігати в такому вигляді.

З’ясувалося: зоряне небо, змальоване в поемі Арата, спостерігали в середині ІІІ-го тисячоліття до н.е. Цей факт свідчить лише про одне — ідея поділу небесної сфери на сузір’я — дуже давня.

До астрономічних знань, що вийшли за рамки суто наукові і стали загальнокультурними символами (§ 16, п. 1, ч. 3), відносимо поняття часу та фіксацію різних проміжків часу з допомогою небесних світил. Це дозволило закласти основу наших сучасних календарів. Водночас розвиток уміння вимірювати час відіграв суттєву роль в утвердженні кількісного принципу в науковому пізнанні, а поєднання годинникового механізму з курантами стало поштовхом до розвитку механіки й конструювання всіляких автоматів. Нині важко знайти людину, яка б не користувалась тим чи іншим календарем. А засоби фіксації часу — величезна суперрозвинута індустрія.

Астрономічні знання завжди були суттєвою складовою картини світу, яка є важливим чинником культури. Зважаючи на простий факт — уявлення про місце Землі у просторі — виділяємо в історії людства чотири картини світу: архаїчну, геоцентричну, геліоцентричну й антропну.

Архаїчна картина світу, характерна для спільнот людей, які перебувають на початковому етапі розвитку. Оскільки навіть зараз на Землі є племена, що перебувають на такому етапі, то варто мати на увазі — архаїчна картина світу у різних народів існувала в різний час загальної історії людства.

З кінця ІІІ-го і впродовж ІІ-го тисячоліття до н. е. тривало, принаймні в Європі, створення великої кількості мегалітичних споруд. Їх яскравим прикладом є відомий багатьом Стоунгендж. Дослідники таких споруд зазначають, що ті, хто їх будував, були добре обізнані з горизонтною астрономією. Тобто Стоунгендж і схожі на нього інші споруди дозволяли визначати особливі точки сходу й заходу Сонця і Місяця на горизонті. Водночас це свідчить про вміння людей тієї епохи здійснювати точну прив’язку споруд до певного конкретного місця Землі. Зважаючи на цей факт кожна така мегалітична споруда є унікальною й неповторною, і разом з тим усі вони, очевидно, мають одну спільну об’єднуючу рису — це храм, обсерваторія й календар.

Геоцентричну систему світу створив К. Птолемей, який був науковцем-універсалом. Він автор «Географії» й «Оптики», а також енциклопедії античного музикознавства «Гармоніка», в якій надзвичайно сильно розвинені аналогії інструментальної музики й космічної «музики сфер». Оскільки ідею геоцентричного Всесвіту довершено у Стародавній Греції, то згадаймо, що там було розвинуто й ідею Космосу — світу гармонійного і прекрасного за межами Землі.

Упродовж V—XII ст. н.е. в європейській історії тривав відтинок часу, коли знання стародавніх греків були вже втрачені, а доба Відродження ще не настала. Тоді в Європі повсюдно панували християнство, Церква і віра в Бога. Космос уявляли як творіння Бога і головною ідеєю середньовічної людини був Бог, а не природа. Земля ще перебувала в центрі світобудови, а систему світу Аристотеля—Птолемея Церква визнавала єдиноправильною.

Як відомо, такі уявлення про будову Всесвіту, знайшли своє відображення в багатьох пам’ятках культури тієї доби. Наприклад, композиція (XI ст.) в одному з малих куполів собору св. Марка у Венеції яскраво демонструє теологічні уявлення щодо процесу й «механізму» створення Всесвіту. Дуже цікавим прикладом уявлень про Всесвіт доби Середньовіччя є знаменита «Божественна комедія» видатного італійського поета й мислителя Данте Аліг’єрі (1265—1321). У цьому монументальному творі поет змалював грандіозну картину гармонійного космосу, виклав роздуми над долею і природою людини, описав пошук сенсу людського буття.

Знання античного світу значною мірою були збережені завдяки арабським ученим, які перекладали й коментували грецькі книги, розвивали й уточнювали знання з астрономії, механіки, математики, медицини. Згодом на взірець університету в Багдаді було засновано перші європейські університети, починаючи з Болонського, який став діяти з XI ст.

А художники Відродження перевели погляд з неба на Землю (характерним є закон прямої перспективи — промені сходяться на горизонті в одній точці). Оволодіння правилами побудови центральної перспективи означало, що художник опанував об’єктивний погляд на світ і його просторову будову.

Рис. 1.1. Мініатюра «Урок астрономії» з молитовника Людовика IX. В руках професора астролябія — прилад для вимірювання кутів на небесній сфері.

Історичну епоху, позначену через геліоцентричну систему світу, науковці характеризують як «розпад космосу». Ідею упорядкованого й чітко структурованого світу було відкинуто, їй на зміну прийшла ідея відкритого, безмежного й нескінченного Всесвіту. У «новому Космосі» діяли однакові закони і для Землі, і для Неба. Межу між двома світами — земним і небесним — було зруйновано.

В уявленнях людини відбувся розкол гармонійного Космосу, хоча тисячолітній інстинкт ще й навертав її до цілісного світу. Саме тоді відбулося народження сучасної науки. Природу стали розуміти вже не як щось вічне й незмінне і не як творіння Бога, а як об’єкт людського дослідження й опанування за допомогою науки і техніки. Природа стала матеріалом, який людина почала використовувати для своїх потреб, а сама людина рішуче протиставила себе природі. У 1543 р. Микола Коперник опублікував роботу «Про обертання небесних сфер», у якій у центр Всесвіту помістив Сонце, а всі планети «заставив» рухатись навколо нього. Це був початок руйнування системи світу К. Птолемея, яка панувала майже дві тисячі років.

Отже, астрономія «віддала» культурі багато своїх результатів, здобутих нею впродовж усього часу існування нашої цивілізації. Але, можливо, найважливішим є те, що «у спогляданні неба формувалися психіка й духовність людини. Виховувалися і розвивалися її емоції, народжувалися суто людські поняття краси, гармонії, збуджувалася творча енергія художника, композитора, поета. Споглядання небесних явищ перетворювалося на знання їх закономірностей, а відтак формувало і розвивало головну складову людини — її мозок, роблячи її Людиною розумною (Homo Sapiens)».

Такий внесок астрономії в культуру і в розвиток людини дозволяє обстоювати ідею, суть якої полягає в тому, що не просто астрономічні знання чи астрономія як наука є складовими культури, а сама культура пронизана астрономічним змістом. З огляду на це предметом астрономії культури, що спирається на астрономію як науку та її здобутки, має бути вивчення питань взаємозв’язку людини й астрономічних знань у контексті культури.

Висновки

Вже наші далекі пращури інтуїтивно відчували зв’язок земного життя і космічних світил та явищ. Астрономія, яка тоді виникла, у процесі свого розвитку здобувала дедалі більше знань, і тепер вже цілком аргументовано ми можемо стверджувати — життя на Землі є наслідком еволюції Всесвіту. Але людство може загинути, якщо не прийде до нового світорозуміння, в основі якого має бути «космічну мудрість», тобто наукова космософія.

Запитання для самоперевірки

1. Поясніть, як ви розумієте зміст поняття космософія?

2. Поясніть, чому астрономію можна вважати гуманітарною наукою?

3. Наведіть міркування на підтвердження того, що Земля ще тривалий час буде єдиною домівкою для людства.

4. Чому людині в своїй діяльності, в пошуку нового, прагненні пізнати незрозуміле вже час орієнтуватися не на доцільність, а на мудрість.

5. Поясніть суть поняття астрономія і культурі.

Додаткові та цитовані джерела інформації до § 1

• Крячко І.П. Астрономічна культура — складова частина загальної культури сучасної людини. (http://www.astroosvita.kiev.ua/infoteka/articles/astro_kultura.pdf)

• Крячко І.П. Астрономія культури.

(http://www.astroosvita.kiev.ua/infoteka/articles/astronomichna_kultura.pdf)

• Крячко І.П. Навіщо Вам астрономія?

(http://www.astroosvita.kiev.ua/infoteka/articles/Navischo-Vam-astronomiia-1.php)

• Еремеєва А.И. Небо и Homo Sapiens // «Земля и Вселенная». №1, 2010, С. 68—82.

За результатами вивчення § 1 Ви маєте:

знати й розуміти

суть понять наукова космософія та астрономія в культурі.

уміти

будувати усну чи письмову розповідь на тему наукова космософія та астрономія в культурі.

оцінювати

світоглядне значення наукової космософії та астрономії культури.






Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

Віртуальна читальня освітніх матеріалів для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Всі матеріали на сайті доступні за ліцензією Creative Commons Attribution-Sharealike 3.0 Unported CC BY-SA 3.0 та GNU Free Documentation License (GFDL)

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми приклали багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.