АСТРОНОМІЯ - Навчальний посібник для профільної школи 2017

Частина 3. Космософія

Розділ ІІІ. Астрономія як складова культури

Тема 3.1. Космос в культурі

§ 14. Міфи і легенди про Всесвіт

Вступ

Давні міфи і легенди, пов’язані з космосом і зоряним небом, дозволяють нам глибше пізнати спосіб життя, світогляд і загалом культуру багатьох народів світу. Ця усна народна творчість, збережена з доісторичної доби, є унікальною перлиною світової культури.

Цілі вивчення § 14

Вивчивши матеріал цього параграфа, Ви будете:

• знати й розуміти основні мотиви давніх міфів і легенд про Всесвіт; поняття космосу в Стародавній Греції;

• уміти будувати усну чи письмову розповідь на тему міфи і легенди про Всесвіт;

• оцінювати давні міфи і легенди про Всесвіт як культурний скарб нашої цивілізації.

Актуалізація раніше набутих знань / компетентностей

Бажано поновити в пам’яті все, що стосується міфів Стародавньої Греції, пригадати українські народні казки, або заново їх прочитати.

Методичні поради щодо опанування навчального матеріалу

Коли нині говорять про міфи, то мають на увазі, зазвичай, явища, події чи речі нереальні, тобто вигадані, яких ніколи не було. Здебільшого це справді так, хоча значення слова «міф» у Стародавні Греції було значно ширшим — промова, порада, чутка, переказ тощо. З огляду на це міфи варто сприймати не лише як казки, але й як усну народну творчість, де вигадане (безсмертні божества і герої, фантастичні істоти) переплетене з реальністю (справжні, історичні події). Це важливий аспект міфів, хоча для нас важливіший інший — у міфах стародавні люди відображали свої уявлення про світобудову. Тому вивчення давніх міфів дозволяє з’ясувати уявлення наших пращурів як про Всесвіт у цілому (давня космологія), так і про окремі небесні об’єкти (космогонічні міфи). Зверніть увагу на те, що космолого-космогонічні міфи, легенди і казки майже не відображають якихось окремих астрономічних знань (тільки в дуже загальних поняттях). Вони описують або цілісну картина світу, або сюжетну історію, де герої якимось чином пов’язані з небесними світилами. Питання міфів і легенд про Всесвіт дуже розлоге. Для глибшого знайомства з ним вам знадобляться додаткові джерела інформації.

Пояснювальний текст

В доісторичні часи міф не лише розповідав про походження й долю світу та всього того, що оточувало людину, але й обґрунтовував і виправдовував тогочасний спосіб життя людей (їх взаємин, звичаїв тощо), був регулятором їх поведінки. Міф також виражав етичні й естетичні переконання людей. Він був першою в історії розвитку людства формою світогляду. Людина використовувала небесні світила як для практичних (орієнтування на місцевості, визначення часу), так і для духовних потреб, однією з яких є одвічна допитливість, намагання зрозуміти незрозуміле навіть за умови, що це ніяк не вплине на практичну діяльність. Суттєвим також стало те, що наділивши Сонце, Місяць, планети і яскраві зорі надприродними властивостями, визнавши їх божествами, людина водночас перенесла на них свої фізичні, душевні й інтелектуальні якості, свою подобу. «прив’язавши» їх у такий спосіб до свого внутрішнього світу. Тож міфологічна картина світу давньої людини мала цілком антропоморфний характер. (Антропоморфізм — уподібнення будь-чого до людини, історично одне з найперших релігійних вірувань, властиве донауковому світогляду на ранніх етапах розвитку людства. Був панівним засобом для пізнання й пояснення незрозумілих явищ природи й закономірностей в улаштуванні світу, коли будь-які зв’язки причин і наслідків в навколишній природі пояснювали по аналогії з людськими стосунками).

п. 1. Уявлення про Всесвіт у міфах і легендах народів світу. Всі стародавні народи мали культ поклоніння небесним світилам, бо уявляли їх надприродними створіннями. Їх наділили цілком певними рисами, зважаючи на уявлення про характер і силу різних живих істот на Землі, визначили їхні взаємостосунки з огляду на досвід взаємин у своєму племені. Небесні світила ототожнили з героями або з рослинами чи тваринами, яких вважали предками свого народу. В такий спосіб небесні світила стали частиною міфології давньої людини, а уявлення про зоряне небо набули міфологічного змісту. Найдавніша модель Всесвіту (астрономічна картина світу) стала антропоцентричною, де людина була центром Всесвіту.

Щоб строго виконувати обряди поклоніння світилам, треба було знати їх положення на небі в потрібний момент часу. Це спонукало до виконання доволі точних астрономічних спостережень, що за обсягом отриманих даних суттєво перевершували потреби практики. Тобто потреби культу були доволі дієвим стимулом для розвитку астрономії. Саме тому першими астрономами в різних народів були жерці, а перші обсерваторії влаштовували біля капищ.

Отже, на тлі окремих астрономічних знань та усвідомлення основних закономірностей довкілля, виникла найдавніша космологія, оформлена у вигляді системи міфів. Ці міфи передавали з покоління в покоління. Вони стали основою космологічних уявлень пізніших часів, коли їх стали витісняти філософські вчення. Такі вчення містять багато відомостей з первісної космології. Але головне їхнє джерело — прадавні міфи, легенди, казки, а також давні епічні твори, наприклад, «Махабхарата».

Причину появи сузір’я Дракона, одного з найстаріших у Давньому Вавилоні, легенда пояснює потребою охороняти зоряне небо. Дракон був створений зі шкури потвори Тіамат, узореної діамантами, яку переміг бог Мардук. Ця легенда цікава не лише міфічним сюжетом про створення світу, але й інформацією про те, що вже в 3 тис. до н. е. вавилоняни вирізняли на небі сузір’я Дракона. Можливо це пов’язано з тим, що тоді найближчою яскравою зорею до Північного полюса світу була зоря α Дракона.

Дуже давній єгипетський міф розповідає про народження Сонця з квітки лотоса, яка, виникла з первинного водяного хаосу. Пізніші космологічні уявлення Стародавнього Єгипту зводились до того, що центром світу є Земля, довкола якої обертаються всі світила. Давньоєгипетську систему світу зі слів жерців описав у IV ст. до н. е. Гераклід Понтійський.

У стародавньому Китаї світ уявляли як Піднебесну (все, що існує під небом). Його центром, Серединною державою, вважали Китайську імперію. Її історію відлічували від часу, коли з окремих частин тіла померлої першої людини Пань-гу виникли Сонце, Місяць, зорі тощо. Пізніші (IV ст. до н. е.) уявлення про будову Всесвіту подавали Землю нерухомою у вигляді плоского чотирикутника. Над нею оберталося напівсферичне небо.

На три сфери, Землю, небо і повітряний простір, поділяли Всесвіт у Стародавній Індії в добу «Рігведи». Боги (вітру, грози, блискавки і грому) діяли в повітряному просторі, який пролягав від Землі до небесних світил, тобто був істотною частиною всього Всесвіту.

Свого головного бога Індру, який «відповідав» за блискавки, грім та інші руйнівні стихії, в Індії також пов’язували з Сонцем, що перебуває в зеніті. Нічне Сонце уособлював його брат- близнюк — бог Агні. Водночас Сур’я, бог Сонця, позначав нашу денну зорю в її видимому русі зі сходу на захід.

Давньоіндійська космологія, спершу суто міфологічна, відносно швидко піднялася на вищий щабель світорозуміння — до абстрактних ідей про сили природи. Це позначилося на тому, що божества, які виражали сили природи, не мали конкретних рис. Побутувала також ідея «єдиної вселенської безособової сили», якій підпорядковуються не тільки люди, а й Боги- небожителі. Особливість космологічних уявлень Стародавної Індії полягає ще й у тому, що вони вказували на тісний обопільний взаємозв’язок людини і Всесвіту. Людина не лише могла, але й була зобов’язана, своєю поведінкою, нормами життя підтримувати не тільки своє благополуччя, але й увесь світовий порядок.

Майя уявляли Всесвіт у вигляді стародавнього житла. Його центром спершу було дерево (образ світового дерева присутній в багатьох давніх космологічних уявленнях), а пізніше стовп. Разом з іншими чотирма стовпами-підпорами по кутах ця конструкція утримували небо над плоскою Землею. Небо було не одне, їх було кілька. Найнижчим було небо Місяця. Далі лежали небо зір, небо Сонця, а також блакитне небо дня і бога кукурудзи тощо. Останнім, тринадцятим, було небо бога, якого уявляли у вигляді сови. Його нинішні дослідники ототожнюють з володарем неба в уявленнях майя. Інших, глибших, уявлень майя про світобулову не збереглося, хоча, можливо, вони й існували.

Найдавніші міфи і легеди астрального змісту завжди були пов’язані з найяскравішими світилами зоряного неба — Сонцем, Місяцем і п’ятьма планетами (“магічна” сімка). З ними за увагу людини конкурують астеризми — окремі яскраві зорі, що дозволяють намалювати з їх допомогою на небесній сфері найпростіші геометричі фігури, наприклад трикутник (літньо- осінній зоряний трикутник), або виразні групи зір, як от ківш Великої Ведмедиці. Як і «магічна» небесна сімка, астеризми дозволяли орієнтуватися людині на зоряному небі, наводити на ньому лад на свій смак і розсуд. Пізніше в часі людина зауважила властиву зорям особливість — вони не змінювали взаємного положення на небесній сфері. Поєднання уявними лініями яскравих зір на певній ділянці цієї сфери дозволило отримати виразні фігури, легкі для запам’ятовування. Так з’явилися перші сузір’я. Фантазія людини, що спиралася на досвід свого племені і власного життя, пов’язала зоряні фігури з назвами реальних і вигаданих тварин, з міфічними персонажами.

Нині визначити точний час появи перших сузір’їв на небесній сфері майже неможливо. Але археологічні знахідки, зокрема клинописні таблички в долині Євфрату, вказують на те, що небо було поділене на сузір’я ще за 2500 років до н. е. Є певні підстави вважати, що перші сузір’я «винайшли» народи, що населяли долини Нілу, Тигру і Євфрату, Інду, а трохи пізніше — Гангу, Хуанхе і Янцзи.

Найдавнішими сузір’ями були ті, що лежать уздовж екліптики. Їх виокремили мешканці Месопотамії, Фінікії та інших частин Східного Середземномор’я. Появу цих сузір’їв пояснюють тим, що в цих регіонах Землі, де споконвіку жили люди, не існувало чіткої межі між різними сезонами року. Тому головним «визначником» їх зміни було зоряне небо. У Стародавньому Єгипті до зодіакальних сузір’їв допасували знаки Зодіаку. Як і зодіакальні сузір’я, пов’язані з давніми міфами, знаки Зодіаку набули певного символічного значення (Додаток 1).

п. 2. Космос Стародавньої Греції. Міфи і легенди Стародавньої Греції космологічного змісту вимагають окремої уваги, адже вони лежать в основі культури нашої цивілізації. Існувала низка, якщо не система, міфів, що розвивалися в часі і які по-різному пояснювали виникнення світу. Найвідомішим є міф про Гею (уособлення Землі), що виникла з Хаосу, і від

якої походить Уран, тобто небо. Далі виникло ціле сімейство різних богів, титанів, гігантів тощо. Між ними часто спалахували суперечки та війни, що призводили до появи нових істот та розвитку світу. Так титани Кронос і Рея породили головного бога Стародавньої Греції Зевса (у Стародавньому Римі — Юпітер), який обрав місцем перебування богів гору Олімп.

Згідно з уявленнями стародавніх греків, що відображені в міфах, олімпійські боги брали активну участь в заселенні зоряного неба різними персонажами. Назви багатьох сузір’їв пов’язані з героями й персонажами грецьких міфів. Велика Ведмедиця і Мала Ведмедиця — це відповідно німфи Каллісто і Кіносура, яких на небо помістив Зевс. Овен — баран, на якому Фрікс і Гелла летіли до Колхіди, Оріон — мисливець, супутник Артеміди, Лев — той страшний звір, якого в Немеї переміг Геракл, що також зрештою перетворився на сузір’я Геркулеса. Сузір’я Візничого зберігає пам’ять про міфічного царя Ерихтонія, який винайшов квадригу (двоколісна колісниця). За це його після смерті Зевс переніс на небо й перетворив у сузір’я Візничого.

Доволі струнка й розгорнута старогрецька міфологія, пов’язана з сузір’ями, а також використання персонажів міфів як героїв художніх творів, втілення їх образів у фресках, скульптурах, живопису та на театральній сцені не лише в добу стародавньої Греції, але пізніше і в Європі, — усе це дозволило зберегти їх культурне надбання до наших днів. Не випадково Міжнародний астрономічний союз в 20-х роках минулого століття зберіг, як офіційні, назви сузір’їв, що дійшли до нас зі Стародавньої Греції.

Поняття космос, яке ми нині широко використовуємо, походить також із Греції. Слово «космос» означає порядок, гармонія. Ним стали позначати Всесвіт (першим це зробив Піфагор) з огляду на порядок і красу зоряного неба, що протистоїть хаосу, безладу. Отак у понятті космос відображено як логіку, так і естетику світу. Тривалий час наука зберігала давньогрецькі традиції про естетичний ідеал — сферу (коло), який визначав основу світобудови. Недарма навіть Коперник вважав, що орбіти планет мають бути колами лише тому, що коло красивіше, ніж еліпс. Та й нині теоретики віддають перевагу естетично привабливим математичним виразам.

Теоретичне «навантаження» у терміна “космос” з’явилося після появи у стародавній Греції перших філософських шкіл. До його трактування (в доволі широких межах тогочасних уявлень про будову світу) причетні всі відомі старогрецькі світочі думки — Анаксимен (мілетська школа), Геракліт, Демокріт, Платон і, зрештою, Аристотель. Він наповнив поняття “космос” уявленнями про геоцентричну систему світу, яка зі змінами, внесеними Птолемеєм, панувала в уявленнях людей аж до М. Коперника.

Отже, якщо сучасна людина нічого не знає про героїв міфів Стародавньої Греції, тоді їй не зрозуміти, чому сузір’я Оріона лежить на зимовому небі, а сузір’я Скорпіона — на літньому.

Назви багатьох сузір’їв для неї будуть «німими», хоча за кожною з них — цікава легенда чи історична подія.

п. 3. Українські казки й легенди про Всесвіт. Хоча історики досі сперечаються про час, коли на арену всесвітньої історії вийшов український народ, достеменним є факт — люди з незапам'ятних віків населяли землі сучасної України. Світовідчуття, світосприйняття, світобачення та світорозуміння цих племен і народів певною мірою успадкували українці, додавши до цього культурного надбання свій світогляд.

Згідно з уявленнями наших пращурів, до появи світу панував хаос. В одній з українських народних казок про це сказано так: «Тоді не було ні неба, ні землі, ні синього моря». Цей сюжет має дивовижний збіг із тим, що описує давньоіндійська «Рігведа» чи міфи Стародавньої Греції.

Праукраїнці, як і багато інших давніх народів, уявляли цілісну й універсальну картину світу в образі світового дерева (у фольклорі це найчастіше райське дерево, явір, дуб тощо). Світове дерево відображало три рівні світу, які здавна виділили наші пращури, — підземне царство, земля і небо. Відповідно до цих трьох рівнів були віднесені й різні живі істоти та небесні світила, зокрема Сонце і Місяць.

Цю космологічну картину, як прояв давнього світогляду, відображає народне мистецтво в астрокосмічних мотивах найдавніших хороводів, пісень, казок, загадок та міфів. Символічні образи зоряного небосхилу, Всесвіту використовували в оздобленні предметів побуту та одягу ще в добу Трипільської культури (V тис. до н. е.).

З давніх глибин історії дійшли до нас казки, що відображають світоглядні уявлення наших пращурів. Одна з таких — казка про дванадцять місяців, що дуже образно, але водночас і правильно відображає річний цикл змін у природі. Інша казка — про яйце-райце — відображає ідею про творення Всесвіту. Недаремно розписи українських писанок містять астрокосмічні символи — стилізовані зображення Сонця, Місяця і зір.

Зоряне небо споконвіку супроводжувало життя наших пращурів. Нині вже важко точно визначити пору, коли небо стало для них не лише годинником і компасом, але й їхньою пам'яттю, бо закарбувало давні вірування і знання. Назви його світил відображали життя народу — котився небосхилом небесний віз, палахкотіли небесні стожари, бродила небесна квочка з курчатами, йшла до криниці Дівчина з відрами.

Проте небо не завжди було привітним — воно посилало дощі і грози, наводило спеку та інші, на думку людини, напасті, а тому, безумовно, давнім українцям хотілося прихилити до себе його ласку, щоб мати лад в родині і приріст у господарстві. Тому всі найяскравіші небесні світила, а також виразні групи зір, наші пращури обожнювали. Сонце, Місяць, окремі сузір’я набували рис того чи іншого Бога.

Наші пращури вшановували Рода, як захисника сім’ї, роду та племені. З культом Рода пов’язаний звичай Радуниці — поминання прабатьків. Тоді вважали, що душі померлих родичів

відлітають в далекий ирій, але щовесни повертаються додому птахами (саме тому в день поминання прабатьків їм готували пожертви).

Небесним вогнем «завідував» Сварог (культ цього бога виник на межі бронзового й залізного віків). Міф про нього є в «Повісті врем’яних літ». Від Стрибога хлібороби отримали ковальське знаряддя, він навчив їх розпікати в горнилі залізо та кувати з нього зброю. Перший плуг, який виготовив чи то Козьмодем’ян чи Микита Кожум’яка допоміг здолати страшного Змія. Ця міфічна історія не лише знайшла втілення в народній казці, але й пояснила виникнення відомих «Змієвих валів» — оборонних земляних валів, що захищали землю слов’ян від степових кочівників.

Уявлення про Сонце, що змінювало свою «силу» протягом року, уособлювали різні божества. Дажбог, син Сварога, — небесний бог Сонця та світла, що мав двох сестер: Денницю — Світанкову зорю та Вечірницю — Вечірню зорю. Молоде Сонце — Коляда — з’являлося щороку в день зимового сонцестояння. Йому на зміну приходив Ярило — бог весняного Сонця. У пору літнього сонцестояння з’являвся Купало — бог літнього Сонця. Замикав це божественне коло Світовид — бог осіннього Сонця.

Велеса (Волоса) вважають опікуном земних стад, але можливо він був у наших пращурів богом Місяця. «Поле не міряно, вівців не лічено, пастух — рогатий» (укр. загадка). У цій загадці всіх дійових осіб відгадати не складно. Тому можна висловити припущення, що Велес був передусім богом небесних стад — золотогривих і срібнокопитних, а через те і став опікуном стад земних.

Збереглися, хоча й зовсім мало, астрокосмічні міфи пращурів слов’ян, пов’язані з сузір’ями. Один з них розповідає про те, що за часів царя Таргитая на землю Скіфії з неба впали золоті речі: плуг з ярмом, сокира і чаша. В Україні здавна існував культ золотого плуга і це, звісно, неспроста — хлібороб без плуга обійтися аж ніяк не міг. От і помістили наші пращури Плуг на зоряне небо, вибравши для цього один з найвиразніших зоряних візерунків, який стародавні греки назвали сузір’ям Оріона.

Еталонне завдання

На поданих зображеннях з українських писанок знайдіть астрокосмічні символи та ототожніть їх з небесними світилами.

Навчальне завдання

• Поясніть, чому першими астрономами в різних народів були жерці, а перші обсерваторії влаштовували біля капищ?

Висновки

Давні міфи і легенди, пов’язані з космосом і зоряним небом, дозволяють глибше пізнати спосіб життя, світогляд і загалом культуру багатьох народів світу. Ця усна народна творчість, збережена з доісторичної доби, є унікальною перлиною світової культури.

Запитання для самоперевірки

1. Чому всі стародавні народи мали культ поклоніння небесним світилам?

2. З якими світилами зоряного неба пов’язані найдавніші міфи і легенди астрального змісту?

3. Поясніть, чому міфи і легенди Стародавньої Греції вважають особливим надбанням культури нашої цивілізації.

4. Що і чому в Стародавній Греції позначали поняттям космос?

5. Назвіть 2—3 приклади праукраїнських міфів, легенд, казок космологічного змісту.

Додаткові та цитовані джерела інформації до § 14

• Золотослов. Поетичний космос Давньої Русі / Упоряд., передм. та пер. М. Москаленка. — К. : Дніпро, 1988. — 296 с.

• Чмихов М.О. Історія зодіаку за археологічними знахідками на території України.

(http://www.astrosvit.in.ua/statti/z-istorii-astronomii/istoriia-zodiaku-za-arkheolohichnymy-znakhidkamy-na-terytorii-ukrainy)

Додатки

Додаток 1

Символічне значення знаків Зодіаку в Стародавньому Єгипті

Кожен з них, будучи пов’язаний з тим чи іншим періодом року, мав визначати явища і події, характерні для цього періоду. Поява в небі, наприклад, Козорога відразу після заходу Сонця віщувала розлив Нілу. Коли вода в цій річці досягала найвищого рівня, на вечірньому небі з’являвся Водолій. Сузір’я Риби вказувало на те, що з настанням розливу з’являлася можливість видобутку багатих уловів. Схід же на вечірньому небі Овна повідомляв про те, що стадам овець вже можна виходити на готові пасовища. Телець був передвісником настання того періоду, коли вже досить висохлу землю треба було обробляти. А якщо на вечірньому небі з’являлися Близнюки, то польові роботи вже час було закінчувати й чекати врожаю пшениці та приплоду худоби. Рак уособлював собою початок зменшення висоти Сонця над горизонтом, що означало зменшення тривалості світлового дня. Поява Лева була пов’язана з наближенням найспекотнішої пори року, коли майже весь Єгипет перетворювався у вигорілу пустелю. Діва символізувала родючість, пов’язану з початком періоду дозрівання врожаю. Терези були покажчиком часу осіннього рівнодення. «Прихід» на небо Скорпіона був передвісником важкої пори повальних хвороб. Стрілець уособлював руйнівну силу, яка несе в країну низькі сірі хмари й холодні північні вітри. Саме це сузір’я вказувало на найбільше віддалення Сонця від небесного екватора, його найнижче положення над горизонтом і найкоротші дні у році.

За результатами вивчення § 14 Ви маєте:

знати й розуміти

основні мотиви давніх міфів і легенд про Всесвіт; поняття космосу в Стародавній Греції.

уміти

будувати усну чи письмову розповідь на тему міфи і легенди про Всесвіт.

оцінювати

давні міфи і легенди про Всесвіт як культурний скарб нашої цивілізації.




Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити