Позагалактична астрономія - Юрій Кудря 2016
РОЗДІЛ 2
КЛАСИФІКАЦІЇ ТА ОПИС ГАЛАКТИК
2.12. Особливості класифікації карликових галактик
Відкриття Шеплі у 1939 році (Шеплі Г., 1947) карликових сфероїдальних галактик у напрямку на сузір’я Скульптор та Піч засвідчило, що цей численний, як виявилося потім, клас галактик не вкладається у габблівську класифікацію. Вона була побудована на обмеженій кількості галактик у діапазоні абсолютних зоряних величин -22 < M < -18. Карлики з абсолютною величиною від -16 величини та менш світні не були представлені ні у габблівській, ні в інших класифікаціях. Де Вокулер ввів спеціальне позначення для карликів, додаючи до типу літеру d. Таке позначення означало, що кожна карликова галактика має свого більшого за розміром відповідника. Але сфероїдальні карлики не вкладалися у цю схему.
Дослідження карликових систем активізувалося у 1970-х роках завдяки виникненню нових можливостей їхнього детектування та дослідження: появі огляду POSS-II, ПЗЗ-матриць тощо. Накопичення даних про карлики засвідчило, по-перше, їх суттєву неоднорідність, по-друге, необхідність морфологічної класифікації (але ще й досі немає їх усталеної класифікації).
Наразі всі карликові галактики поділяють на такі класи:
• dim — карликові іррегулярні галактики магелланового типу, вони повністю чи частково розділені на зорі або зоряно- газові комплекси, колір блакитний;
• dir — карликові дифузні галактики з клаптикуватим розподілом яскравості без розділення на зорі, колір головним чином нейтральний (білий);
• dS — карликові галактики зі слідами спіральної структури, колір блакитний;
• dE — еліптичні карликові галактики правильної структури з помітним градієнтом зменшення яскравості від центру до краю, колір червонуватий;
• dSph — сфероїдальні карликові галактики — об’єкти дуже низької поверхневої яскравості без помітного градієнта яскравості у центральній частині;
• BCD (dBC) — блакитні компактні карликові галактики.
Щодо класу dS зазначимо таке. Є спіральні галактики зі світністю, меншою за граничну для карликів, але їх не відносять до карликових галактик, якщо вони мають правильну спіральну структуру. Тільки малі спіралі магелланового типу (зруйновані) належать до карликів, тому цей тип найчастіше позначають як dSm.
Поділ іррегулярних карликів на dim та dir є умовним, чинником розділення на зорі часто ігнорують, однак усі такі галактики відносять до класу dim.
Якщо класи карликів dE, dS, dim та dBC мають великі за розміром відповідники (останній — галактики Сейферта), то клас сфероїдальних галактик не має відповідника і є унікальним. Як йшлося вище, цей клас об’єктів відкрив Шеплі (1939). Спочатку він виявив карлик у південному сузір’ї Скульптор, його так і називають — Скульптор. За словами Шеплі (1947), відкриття близько двох тисяч «звичайних» далеких галактик на одній із пластинок, отриманій в Бойденській спостережній станції (Південна Африка) Гарвардського університету, не так здивувало його та його співробітників, як відкриття цієї карликової галактики. Незвичайність полягала у безструктурності, розсіяності, розрідженості зір у достатньо великій області. Десять тисяч зір, яскравіших за 19m,5, були майже однорідно розсипані на площі діаметром 75'. Незабаром Шеплі відкрив і другий аналогічний об’єкт у сузір’ї Піч (рис. 2.31).
Рис. 2.31. Карликова сфероїдальна галактика у сузір’ї Піч