Матеріали для Нової української школи 1 клас - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

ПОЗАГАЛАКТИЧНА АСТРОНОМІЯ - ЮРІЙ КУДРЯ 2016

ВСТУП

З ІСТОРІЇ СТАНОВЛЕННЯ ПОЗАГАЛАКТИЧНОЇ АСТРОНОМІЇ

0.3. «Острівні» всесвіти чи населення Галактики?

Думка про те, що «білі» туманності — системи зір, подібні до нашої Галактики, приймалася поступово, з великими труднощами. Однак ще у XVIII ст. було висловлено чисто філософську гіпотезу про множинність всесвітів (галактик — за сучасною термінологією). Першими щодо цього у 1734 році зафіксовані висловлювання шведського філософа Сведенборга. Вони не ґрунтувалися на спостереженнях, однак були дуже близькі до сучасних поглядів на влаштування космосу. Саме тоді і Райт незалежно висунув таку саму ідею, вперше задіявши спостережені свідоцтва на її підтримку. Одними з найперших теорію «острівного» всесвіту підтримали Кант, який висловлював свою прихильність до ідей Райта та завдяки якому ми, головним чином, і знаємо про концепцію Райта, та В. Гершель, який першим використовував спостережну техніку для вивчення туманностей та скупчень зір.

Гершель початково вважав, що всі туманності складаються із зір — деякі з яких були настільки далекими, що в них не можна було виокремити зорі. На його думку, діапазон розмірів туманностей дуже широкий: від таких, що містять лише декілька зір, до подібних на Молочний Шлях, у які включав М 33, М 17, М 31, а також туманність Оріона. Гершель зробив спробу оцінити відстань до туманностей, ґрунтуючись на факті розділення на зорі. Однак потім він знайшов планетарну туманність NGC 1514, яка за своїм виглядом була, очевидно, однією зорею зі слабкою туманністю — «туманною зорею». З цієї причини та з того факту, що підрахунки зір у вибраних областях (шаблони) не давали йому можливість вийти за межі Молочного Шляху, Гершель кардинально переглянувши свою позицію, почав притримуватися думки, що всі туманності малі порівняно з Молочним Шляхом та розміщені всередині нього. Протиріччя між цими двома поглядами були вирішені через понад століття після його смерті, у 1822 році.

Спостереження Парсонса за допомогою 72-дюймового рефлектора знову привернули увагу до теорії «острівних» всесвітів. Його праця, опублікована у 1850 році, містила детальний опис п’яти спіральних туманностей, зокрема М33, та список ще сорока туманностей. Під впливом цього відкриття О. Гумбольдт,

німецький дослідник природи, географ та мандрівник, якого називали арістотелем XX ст., узагальнюючи знання про Землю та Всесвіт, у капітальному п’ятитомному творі «Космос» розвинув теорію «острівних» всесвітів (саме Гумбольдт ввів цей термін). Водночас, базуючись на відкритті спіральних туманностей Парсонсом та використовуючи підрахунки зір Гершелів, професор математики та астрономії коледжу у Нью-Джерсі С. Александер зауважив, що зорі всередині Молочного Шляху утворюють спіральну структуру з декількома (можливо чотирма) спіральними рукавами, та прослідкував їх на небі.

У 1858 році Г. Спенсер в есе про небулярну гіпотезу аргументував, що якщо туманності дійсно є зоряними агрегаціями, то, оскільки всі зорі мають подібні розміри, і всі туманності мають бути подібних розмірів. Тому видимі найбільшими та, отже, найближчі мають розділятися на зорі, тоді як найменші та найдальші мають лишатися нерозділеними. Однак спостерігаються малі туманності, які розділяються на зорі. Звідси ніби випливала безпідставність гіпотези про зоряну природу туманностей. Наводячи цей аргумент, Спенсер плутав малі зоряні скупчення з туманностями-галактиками, і це виявилося не відразу.

У 1864 році Гаггінс, спостерігаючи деякі туманності за допомогою спектроскопа, знайшов спочатку спектр з емісійними лініями для планетарної туманності NGC 6543, а кілька ночей по тому — неперервний спектр з натяком на абсорбційну картину для М 31. Він показав, що туманності можна поділити на два суттєво різних класи: ті, що були хмарами світного газу, та ті, що були зоряними агрегаціями. Всі спіральні туманності були визначені приналежними до останнього класу. Пізніше, у 1899 році, Ю. Шейнер, німецький астроном з Потсдамської обсерваторії, надав переконливе свідчення цього у формі першої спектрограми високої якості для спіральної туманності М 31.

Позагалактичну природу туманностей встановити було складно насамперед через колосальні відстані до них, які до початку XX ст. ще не можна було вимірювати наявними засобами. Майже всі туманності, за винятком найближчих галактик, мали вигляд туманних плям, які важко було відрізнити одна від одної (галактичні туманності, планетарні туманності, нерозділені на зорі кулясті скупчення, галактики). Думку, яка стала домінуючою, висловила у 1890 році Клерк: «Питання про те, чи є туманності зовнішніми галактиками, навряд чи потребує подальших обговорень. На нього дав відповідь сам прогрес досліджень. Можна із впевненістю сказати: жодний компетентний вчений, що має всі наявні доведення, не буде дотримуватися думки, що хоча б одна туманність є зоряною системою, зрівняною за розмірами із Молочним Шляхом. Практично встановлено, що всі спостережувані на небі об’єкти (і зорі, і туманності) належать одному величезному конгломерату...». Так було «закрито» позагалактичну астрономію.









загрузка...

Віртуальна читальня освітніх матеріалів для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посилання на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2008-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.