ПОЗАГАЛАКТИЧНА АСТРОНОМІЯ - ЮРІЙ КУДРЯ 2016

РОЗДІЛ 6

ОБЕРТАННЯ І РОЗМІРИ ГАЛАКТИК

6.1.З історії відкриття обертання галактик

Обертання спіральних галактик вперше було відкрито у 1914 році німецьким астрономом Вольфом у галактиці М 81 та американським астрономом Слайфером у М 31 та М 104 (Сомбреро). Ці дослідники виявили, що зоряні лінії поглинання у спектрах центральних областей галактик є нахиленими відносно щілини спектрографа, розташованого вздовж великої осі галактики. Інтерпретація нахилу ліній як результат обертання була очевидною, аналогічна ситуація спостерігається для планет, що обертаються. Невдовзі було виявлено, що еліптичні галактики в середньому обертаються набагато повільніше ніж спіральні.

Зауважимо, що спектральні свідоцтва обертання нібито підтверджувалися дослідженнями внутрішніх рухів у галактиках, зокрема, проведених ван Мааненом (1916) у М 101, а пізніше в М 33, які були аргументом на користь короткої шкали відстаней і належності спіралей нашій Галактиці. Побудоване поле швидкостей за внутрішніми рухами у цих галактиках, що спостерігаються пласом, свідчило про обертання. Проте Габбл довів помилковість вимірювань ван Маанена. Галактики є настільки далекими об’єктами, що виміряти власні рухи структур було неможливо. Якщо зоряна система не обертається, то за певний час вона має набути форми кулі. Такий висновок підтверджувався теоретичними розрахунками та наявністю кулястих скупчень зір, які не обертаються та мають кульову форму. Галактики типу Е0 подібні за формою до дуже збільшених кулястих скупчень: їхні характер-

ні значення мас 1010—1012 Мʘ порівняно з 105—107 Мʘ кулястих скупчень. Але еліптичним галактикам типів Е1—Е7 притаманна сплющеність. На перший погляд її можна було б пояснити обертанням галактики. Але у 1975 році Ф. Бертола та М. Капачоле показали, що, приймаючи модель галактики як рідке тіло, не можна пояснити сплющеність обертанням: обертання є надто повільним, щоб унаслідок нього галактика набула спостережуваної форми. Тому еліптичні галактики почали сприймати як «гарячі» зоряні системи, в яких спротив гравітаційному колапсу підтримується швидше випадковими обертальними рухами, ніж обертанням. Але питання про сплющеність цим не вирішується. Що ж зумовлює сплющеність? Так виникає й інше питання, якщо сплющеність не є результатом обертання, то може справжня форма еліптичних галактик — тривісний еліпсоїд або навіть більш складна форма, а не сфероїд обертання, як це часто приймають і нині? У 1978 році Дж. Бінней показав, що анізотропний тривісний розподіл швидкостей зір є не менш ймовірним, ніж аксиально симетричний. Пізніше М. Шварцшильд (син К. Шварцшильда) довів можливість існування самогравітуючих тривісних систем як суперпозиції усереднених у часі орбіт зір. Сучасні моделювання гравітуючих систем зір враховують також існування надмасивних чорних дір у центрах галактик. Питання про еволюцію тривісних форм (чи дійсно вони наближаються з часом до кульової?) досі не вирішено, воно є предметом багатьох досліджень.






Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

Віртуальна читальня освітніх матеріалів для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Всі матеріали на сайті доступні за ліцензією Creative Commons Attribution-Sharealike 3.0 Unported CC BY-SA 3.0 та GNU Free Documentation License (GFDL)

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми приклали багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.