КУРС ЗАГАЛЬНОЇ АСТРОНОМІЇ - С. М. АНДРІЄВСЬКИЙ 2007

Частина V

ФІЗИЧНА ПРИРОДА ТІЛ СОНЯЧНОЇ СИСТЕМИ

Розділ 12

ПЛАНЕТИ ТА ЇХНІ СУПУТНИКИ

12.2. Загальні характеристики планет

12.2.2. Венера

м

R

ρ

g

Р

Т

ε

а

е

4,87· 1024

6052

5,24

8,92

243,0 д.

224,70д.

177,3

0,723

0,007

Венера — друга за віддаленням від Сонця планета Сонячної системи (рис. 12.3). За своїми розмірами вона нагадує Землю. Ще одна загальна риса — наявність у Венери потужної атмосфери. Поверхня Венери завжди прихована від зовнішнього спостерігача густим хмарним покровом. Що являє собою венеріанська поверхня, довгий час залишалось загадкою, і це породжувало іноді найнеймовірніші гіпотези. Наприклад, колись вважали, що на Венері повинна бути рідка вода, а, отже, там існують сприятливі умови для виникнення і розвитку різноманітних форм життя.

В середині XX ст. погляди на таку можливість зазнали радикальних змін. Ще перед запуском космічних апаратів до Венери за допомогою спеціаль них радіоспостережень було встановлено, що поверхня Венерн розігріта до температури 750 К! Такої температури достатньо, щоб розплавився свинець. Було також визначено хімічний склад венеріанської атмосфери. Виявилось, що вона складається, в основному, із вуглекислого газу (96%), невеликої кількості азоту (близько 4%) та домішку краплинок концентрованої сірчаної кислоти. Поєднання сірки надають венеріанським хмарам жовтувато-оранжевого кольору. Сама ж наявність цього хімічного елемента свідчить про те, що на Венері повинні бути діючі вулкани.

image29

Рис. 12.3. Венера

Упродовж наступних десятиліть до Венери спрямовувались космічні апарати типу Венера (СРСР), Марінер (США), Піонер Венера (США), Магеллан (США). Вони підтвердили отримані раніше результати про хімічний склад атмосфери та її температуру. Крім того, було встановлено, що тиск поблизу поверхні складає 90 атм. Причина, через яку нижній шар атмосфери Венери має таку високу температуру і тиск, полягає у так званому парниковому ефекті. Парниковий (тепличний чи оранжерейний) ефект в атмосфері планети — це підвищення температури нижніх шарів її атмосфери та поверхні, зумовлене здатністю атмосфери затримувати інфрачервоне випромінювання і частково повертати його назад до її поверхні. Це пов'язане з оксидом вуглецю та водяною парою, молекули яких є в атмосфері. Венера перебуває достатньо близько до Сонця і тому отримує багато енергії від нього. Вуглекислий газ, основна складова атмосфери Венери, досить добре пропускає сонячне випромінювання у видимій та ультрафіолетовій ділянці спектра, яке, досягаючи твердої поверхні, поглинається.

Поглинання призводить до нагрівання грунту планети. Нагріта поверхня перевипромінює енергію в інфрачервоному діапазоні довжин хвиль, але для такого випромінювання вуглекислий газ є непрозорим і інфрачервоне випромінювання виявляється начебто «запертим» в атмосфері. Тож тут відбувається поступове накопичення надмірної енергії, поступовий розігрів атмосфери та підвищення тиску. Чим більше вуглекислоти в атмосфері, тим сильніший парниковий ефект.

Необхідно відмітити, що загроза парникового ефекту існує також і для Землі (див. далі). Нерозумна господарська діяльність людини, а також природні геологічні процеси ведуть до підвищення концентрації С02 в земній атмосфері, що неминуче тягне за собою глобальне підвищення її температури.

Не виключено, що колись вода входила до складу венеріанської атмосфери у великій кількості, однак під дією сонячного ультрафіолетового випромінювання молекули води дисоціюють на атоми водню та кисню. Ці атоми, як дуже легкі частинки, мають високі теплові швидкості і, достатньо просто долаючи силу тяжіння Венери, залишали планету. Діючи упродовж тривалого часу, цей процес, імовірно, призвів до майже повного обезводнення атмосфери.

Перші знімки і результати аналізу поверхні Венери були передані на Землю з борта космічного апарата Венера (СРСР) у 1981 р. За його даними, кора планети утворена базальтовими і гранітними породами. Найдокладніша карта поверхні Венери була отримана з допомогою радіолокації з борту станції Магеллан (США), яка наблизилася до цієї планети у 1990 р. (див. рис. 12.4).

image30

Рис. 12.4. Радіолокаційна карта поверхні Венери

Як виявилося, близько 80% поверхні Венери вкрито вулканічними рівнинами, але місцями на ній добре помітні вулканічні кратери, вулкани, гори і каньйони. Найвища гора на Венері має висоту 11 км. Ядро Венери, що вміщує в себе залізо і нікель, становить біля 12% маси планети. Ядро оточене мантією. Кора планети має товщу близько 300 км.

Одна з особливостей Венери, що відрізняє її від інших планет сонячної системи, — період обертання. Він сягає 243 доби, причому обертається Венера навколо своєї осі у напрямку, протилежному до її руху за орбітою. Венеріанський рік (225 земних діб) за тривалістю коротший від періоду осьового обертання, тому упродовж одного оберту Венери навколо Сонця відбувається два заходи та два її сходи, а тривалість доби на Венері складає 116 земних діб. Як і Меркурій, Венера не має природних супутників.






Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

Віртуальна читальня освітніх матеріалів для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Всі матеріали на сайті доступні за ліцензією Creative Commons Attribution-Sharealike 3.0 Unported CC BY-SA 3.0 та GNU Free Documentation License (GFDL)

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми приклали багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.