Частина V

ФІЗИЧНА ПРИРОДА ТІЛ СОНЯЧНОЇ СИСТЕМИ

Розділ 12

ПЛАНЕТИ ТА ЇХНІ СУПУТНИКИ

12.2. Загальні характеристики планет

12.2.7. Уран

Сьома планета Сонячної системи — Уран (рис. 12.18) була відкрита у 1781 році (В. Гершель), а досить детально досліджена у 1986 р., коли космічний апарат Вояджер-2 пройшов поблизу неї на відстані 120 000 км.

Уран знаходиться на відстані приблизно 19 а.о. від Сонця і робить один оберт навколо нього за 84 роки, при цьому «лежачи на боці»: вісь його обертання нахилена до площини орбіти під кутом 98°, тобто, власне кажучи, він обертається вже у зворотньому напрямі. З цієї причини з Землі десятиліттями можна спостерігати то одну з його навколополярних областей, то приекваторіальні ділянки цієї планети.

Уран — планета-гігант, і його будова така ж, як Юпітера і Сатурна, хоча є і певні відмінності. Насамперед — ядро Урана не залізо-нікелеве, а складається з кам'янистих порід і містить у собі 30% загальної маси планети.

Рис. 12.18. Уран

Воно оточене шаром води, яка знаходиться під високим тиском. Водяний шар, до складу якого входять також метан і аміак, у свою чергу, оточений шаром рідкого водню і гелію.

Атмосфера Урана, яка складається в основному з водню і гелію, має зеленуватий колір, що обумовлено домішкою метану. Температура зовнішніх шарів планети 73 К, а за цих умов метан уже перебуває у формі кристалів.

Як виявили, Уран має магнітне поле, напруженість якого на верхній межі його атмосферних хмар досягає 0,25 Е. Загадковим є те, що еквівалентний диполь магнітного поля віддалений на 6000 км від центра планети і нахилений до осі обертання під кутом 59°.

У 1977 р. при фотоелектричних спостереженнях покриття Ураном зорі 9-ї величини у цієї планети також виявили кільця, щоправда значно слабкіші, ніж у Сатурна, які також складаються з дрібних частинок.

Число відомих (2005 р.) природних супутників Урана — 27. Найбільші за розмірами супутники — Аріель, Умбріель, Титанія, Оберон й Міранда мають радіуси 230—800 км.