МЕДИЧНА БІОЛОГІЯ

Розділ 3

БІОГЕОЦЕНОТИЧНИЙ РІВЕНЬ ОРГАНІЗАЦІЇ ЖИТТЯ ТА МІСЦЕ ЛЮДИНИ В НЬОМУ

 

3.6. Отруйні для людини організми

 

Здатність утворювати та концентрувати речовини з отруйними для інших організмів властивостями мають представники багатьох видів. Отрути біологічного походження являють собою окремі хімічні сполуки або суміші хімічних сполук, які, потрапляючи в інший організм навіть у невеликій кількості, можуть зумовлювати порушення його фізіологічних функцій, викликати у нього хворобливий стан і навіть призводити до його загибелі.

Біологічно активні сполуки, що входять до складу отрут, мають різну хімічну природу. Серед них зустрічаються, наприклад, поліпептиди, алкалоїди, стероїди тощо, яких немає в організмі жертви. Крім того, отрути можуть містити у дуже великій кількості деякі речовини, що зустрічаються також і в організмі жертви, але в нормі їх рівень значно менший.

Організми різних видів виробляють отрути, що відрізняються за своїм якісним та кількісним складом. Деякі отрути біологічного походження в малих дозах виявляють на людину лікувальний вплив. Цим пояснюється інтерес дослідників до отруйних організмів як потенційного джерела лікарських засобів.

 

3.6.1. Отруйні рослини і гриби

 

Отруйні рослини - рослини, що містять специфічні речовини і здатні за певної дози і тривалості впливу викликати хворобу чи смерть людини або тварини.

У рослинному світі існують тисячі отруйних речовин, які поділяють залежно від їхньої хімічної природи на декілька груп. Наприклад, виділяють алкалоїди, глікозиди, фітотоксини, фотосенсибілізуючі пігменти, сапоніни, мінеральні отрути тощо. Їх можна також класифікувати за клінічною картиною отруєння. Розрізняють, наприклад, нейротоксини, печінкові і ниркові отрути, речовини, що подразнюють травний тракт, викликають зупинку дихання, ушкоджують шкіру, викликають вади розвитку. Іноді одна речовина належить відразу до кількох хімічних класів або діє на кілька систем органів.

Отруйні рослини відомі в усіх великих таксономічних групах - від водоростей до покритонасінних. Існують отруйні одноклітинні, папороті, голонасінні і покритонасінні. Іноді отруєння обумовлено цвілевими, головчастими або іржастими грибами, наявними на рослинах або у рослинній їжі. Хоча бактерії та гриби нині відносять до самостійних царств організмів, деякі з них традиційно розглядають разом з отруйними рослинами.

Наведемо характеристику окремих отруйних рослин і грибів.

 

Аконіт (борець дібровний, каракольский, джунгарський)

Загальна характеристика. Належить до родини Жовтецеві. Поширений у помірних районах Європи, Азії і Північної Америки. Багаторічні кореневищні або коренебульбові трав'янисті рослини з прямостоячими, рідше звивистими стеблами, висотою 50-150 см. Корінь аконіту зазвичай складається із 2-3 ріпоподібних бульб чорно-бурого кольору. Від нього відходять довгі, тонкі бічні відгалуження. Бульби досягають 4-8 см довжини і 2-3 см ширини. Свіжі бульби аконіту пахнуть хріном. З більш старої, темнішої бульби навесні виростає просте прямостояче (рідше гіллясте) стебло висотою до 1,5 м (рис. 3.175).

 

 

Рис. 3.175. Аконіт джунгарський (Соnіum maculatum):

1 - верхня частина рослини з суцвіттям; 2 - нижня частина стебла з листками і корінь; З - квітка (загальний вигляд); 4 - квітка, позбавлена оцвітини; 5 - плід.

 

На стеблі почергово розташовані листки з довгими черешками. Вони почленовані на 3-7 надрізаних вузьких клиноподібних часток. Верхній бік листка темно-зелений, глянцевий, нижній - більш блідий, матовий. Верхівка стебла має довгу китицю великих квіток. Вони неправильні, у різних видів аконіту різного забарвлення: блакитні, сині, синьо-фіолетові, білі, жовті. Чашечка квітки п'ятилисткова, пелюсткоподібна. Плід сухий, насіння чорно-буре, тригранне зі зморшкувато-хвилястою "спинкою".

Іноді рослину плутають з селерою (відомий випадок, коли пастух з'їв бульбу аконіту, сплутавши її з селерою). Смак бульб нудотний, викликає відчуття повзання мурашок на язиці з наступним онімінням. Щоб викликати смертельне отруєння, досить 2-4 бульби аконіту.

Отруйні властивості. Отруйні властивості аконіту були відомі вже в далекій давнині: греки і китайці робили з нього отруту для стріл, у Непалі ним отруювали принаду для великих хижаків і питну воду під час нападу ворога.

Уся рослина - від коренів до пилку - надзвичайно отруйна, отруйний навіть запах. Отруйність аконіту залежить від географічного розташування (ґрунт, клімат), від віку рослини - у південних широтах він максимально отруйний, а в Норвегії, наприклад, ним вигодовують тварин.

Токсичність рослини викликана вмістом алкалоїдів (зокрема, аконітину), що впливають на центральну нервову систему і призводять до судом і паралічу дихального центру. Аконітин надзвичайно отруйний: 0,2 мг його досить, щоб викликати важке отруєння. У літературі описаний випадок, коли 3-4 мг аконітину вбили дорослу людину.

Ознаки отруєння: отруєння аконітом дає про себе знати вже за кілька хвилин відчуттям поколювання в роті, під час ковтання, печією, рясною слинотечею, болем у животі, блювотою, проносом, відчуттям поколювання й оніміння в різних ділянках тіла: губ, язика, шкіри. Печія і біль у грудях, порушується зір. При тяжкому отруєнні смерть може настати впродовж 3-4 год: повна втрата орієнтації, різке рухове і психічне збудження, іноді судоми. Смерть настає від паралічу серця і дихання.

Медичне застосування цієї рослини дуже різноманітне. У Тибеті її називають "королем медицини". Малими дозами аконіту лікували сибірську виразку, запалення легень; у російській народній медицині її використовували як зовнішній болезаспокійливий засіб. На даний час деякі види аконіту занесені до Червоної книги.

 

Болиголов (болиголов плямистий, плямистий омег)

Загальна характеристика. Дворічна трав'яниста рослина (заввишки від 90 до 200 см), яка утворює на першому році розетку прикореневих листків, на другому - сильногалузисте стебло до 2 м заввишки. Болиголов плямистий зовні дуже схожий на дику моркву: обидві рослини належать до родини зонтичних і мають м'ясистий стрижневий корінь. Стебло голе, із синюватим нальотом і темно-червоними плямами в нижній частині, через що рослина й одержала свою назву. Листки подібні до листків петрушки (рис. 3.176), при розтиранні їх відчувається різкий запах, що нагадує запах котячої сечі. Квітки дрібні, білі, розташовані складними зонтиками з 10-15 головними променями. Плоди дрібні, сірувато-зелені, яйцеподібно-кулясті, сплюснуті з боків.

 

 

Рис. 3.176. Болиголов плямистий: 1 - верхня частина рослини із суцвіттям; 2 - стебло з листками; 3 - нижня частина стебла; 4 - корінь; 5 - плід;

6 - зав'язь маточки у розрізі; 7 - суцвіття; 8 - квітка.

 

Отруйні властивості. Належить до числа найбільш отруйних рослин, особливо небезпечні плоди і листки. Усі частини болиголова містять ат- калоїд, що паралізує дихальні м'язи. Смертельна доза близько 50 мг рослини на 1 кг маси тіла. У давнину використовували як смертельну отруту.

Отруєння відбувається при потраплянні до ротової порожнини стебел, помилково прийнятих дітьми за дудника (з якого роблять свистульки), при поїданні насіння. Викликає контактні ушкодження шкіри і слизових, що перебігають за типом сильних алергічних реакцій. Відомі випадки отруєння зголоднілої худоби.

Ознаки отруєння. При легкій формі отруєння з'являються блювота, пронос, нудота. Відбувається часткове оніміння шкіри, запаморочення, головний біль, розлад зору і слуху. У тяжких випадках наростає м'язова слабкість, що переходить у параліч м'язів (починаючи з ніг). Втрата свідомості. Смерть настає внаслідок зупинки дихання.

Медичне застосування. Використовується для приготування препаратів, що знижують болі. Вживається тільки за рекомендаціями лікаря.

 

Віх отруйний (цикута, віх, ферула джунгарська)

Загальна характеристика. Багаторічна трав'яниста рослина родини Зонтичні, 50-150 см заввишки. Росте віх на сирих, болотистих місцях. Стебло голе, округле, часто з пурпурним або фіолетовим відтінком, прямостояче, борознисте, усередині порожнє, зовні червонувате, висотою до метра. Листки пірчасто-складні. Цвіте влітку. Квітки дрібні, білі, зібрані у суцвіття зонтик (рис. 3.177).

 

 

Рис. 3.177. Віх отруйний (Cicuta virosa): 1,2- стебло з листками, квітками і плодами; З - кореневище в розрізі; 4 - маточка; 5, 6- плід.

 

Віх нагадує їстівні рослини дудник і дягель. Відрізняється від них дрібнішими листками, товстим, м'ясистим, усередині порожнім кореневищем, розділеним поперечними перегородками на окремі камери, наповнені жовтуватим соком. На поздовжньому зрізі стовщеного округлого кореневища чітко помітні рівнобіжні поперечні порожнини, що є відмінною ознакою рослини. Усі частини віха при розтиранні між пальцями виділяють специфічний неприємний запах.

Отруйні властивості. Рослина отруйна в будь-якому вигляді. Особливо отруйне солодке стебло і солодкувате, із приємним запахом (нагадує запах сушених яблук) кореневище. Зовнішня подібність з морквою і виражений морквяний запах підземної частини призводили до отруєнь дітей. Кореневище цикути також іноді помилково приймають за ріпу. Віх отруйний містить у кореневищах смолоподібну речовину цикутотоксин - найсильнішу отруту, що володіє нейротоксичною (холінолітичною, судомною) дією.

Ознаки отруєння. Якщо з'їсти цю рослину, то через 15-20 хв. з'являється нездужання, слинотеча, блювота, біль у животі, пронос, а потім судомні напади, на тлі яких можлива зупинка дихання і серця.

Медичне застосування. Лікарська рослина. У народній медицині корені і кореневища цикути застосовують зовні у вигляді мазей і настоїв при деяких шкірних захворюваннях, ревматизмі, подагрі.

 

Чемериця Лобеля (звичайна)

Загальна характеристика. Потужна рослина заввишки 1,5 м з укороченим вертикальним кореневищем і численними додатковими шнуроподібними коренями, належить до родини Лілійні. Листкорозміщення почергове. Листки овальні та ланцетні, загострені, складчасті, з довгими піхвами. Суцвіття волотисте. Квітки на коротких квітконіжках. Оцвітина жовтувато-зелена, 2,5 см у діаметрі, з еліптичними заокругленими листочками. Плоди - до середини трироздільні коробочки. Цвіте в середині літа. Суцвіття в бруньці сформовано вже восени (рис. 3.178).

 

 

Рис. 3.178. Чемериця Лобеля: 1 - верхня частина рослини із суцвіттям; 2 - ділянка стебла з листками; 3 - кореневище;

4 - зав'язь маточки у розрізі; 5 - маточка; 6 - плід; 7 - квітка; 8 - тичинка.

 

Масове цвітіння повторюється через 2-3 роки. Перше цвітіння в 10-30 років. Тривалість життя зазвичай не менше 50 років. Розмножується насінням і вегетативно. Зустрічається в лісовій смузі, лісостеповій і степовій зонах європейської частини (крім Прибалтики), Сибіру, Приамур'ї, а також на Кавказі і Тянь-Шані у верхньому лісовому і субальпійському поясах. Розростається на пасовищах, оскільки не поїдається худобою.

Отруйні властивості. Отруйними є її ягоди, квітки, стебла, листки, корені і кореневище. Можливе отруєння сільськогосподарських тварин, отруйна для бджіл. Кореневища з коренями містять алкалоїди (алкалоїд вератрин, смертельна доза його близько 0,02 г), в коріннях - до 2,4 %, в кореневищах - до 1,3 %, а також глікоалкалоїд псевдоієрвін, глікозиди, смоли, дубильні речовини. Алкалоїди чемериці спочатку збуджують, а згодом паралізують центральну нервову систему.

Ознаки отруєння. Отруєння чемерицею проявляється нудотою, блювотою, проносом, сильним головним болем і болем у підшлунковій ділянці. У тяжких випадках порушується ритм і частота серцевих скорочень, при цьому пульс зазвичай стає повільнішим. Іноді уражається і нервова система. Про це свідчать збудження, розлад зору, судоми, втрата свідомості.

Медичне застосування. Порошок з кореневищ чемериці або відвар застосовують як інсектицид, блювотне та для загоєння ран. У народній медицині застосовується при шкірних захворюваннях. Екстракти використовуються як протикоростяний, про- типедикульозний засіб.

 

Поганка бліда

Загальна характеристика. Поганка бліда входигь до роду мухоморів родини мухоморових (аманітових), порядку пластинчастих. Росте в листяних і хвойних лісах, просіках поодиноко і групами з червня до осені.

Шапочка має діаметр до 10 см, у молодих грибів у вигляді дзвіночків, напівкулеподібна (рис. 3.179). згодом плоско-опукла, шовковиста, біла, світло-зелена чи жовто-зелена, у середині зазвичай затемнена, інколи покрита білими лусками (залишками спільного покриву), частіше без них, у сиру погоду слизувата.

 

 

Рис. 3.179. Поганка бліда (Amanita phalloides).

 

М'якоть щільна, пружна, тонка, біла, у молодих грибів з приємним запахом, у старих грибів запах солодкуватий, неприємний. Пластинки вільні, широкі, часті, білі у молодих і старих грибів.

Ніжка довжиною до 15 см, у діаметрі до 2 см, біла або жовтувато-зелена, інколи з блідо-зеленим візерунковим рисунком, суцільна, рівна, з тонким смугастим кільцем зверху (залишок власного покриву), знизу близько основи - бульбоподібно-потовщена.

Споровий порошок білий. Гриб при розтиранні між пальцями має неприємний запах.

Отруйні властивості. Бліда поганка - смертельно отруйний гриб. Отруйні всі частини гриба; варіння, соління, сушка не знищують отруйних властивостей. Гриби містять отруту альфа- і бета-аманітини, фалоїдин, фалаїн.

У 100 г свіжих грибів (5 г сухих) міститься 10 мг фалоїдину, 13,5 мг аманітину. Смертельна доза аманітину - 0,1 мг/кг. Токсини швидко всмоктуються із шлунково-кишкового тракту, депонуються в печінці.

Ознаки отруєння. Ознаки отруєння проявляються через 8-12 год., а інколи через 20-40 год. після вживання грибної їжі, коли медицина допомогти вже не може і подібні до отруєння поганкою білою (див нижче).

 

Поганка біла

Загальна характеристика. Повністю білий гриб. Належить до роду мухоморів, родини мухоморових, росте у хвойних і мішаних лісах з липня до жовтня, поодиноко і групами. Шапочка в діаметрі до 12 см, спочатку у вигляді дзвіночків, згодом плоскоопукла, розлога, інколи не прихована повністю, з горбиком у середині, зовсім біла, у дозрілих грибів у середині може бути жовтувата (рис. 3.180). М'якоть біла, не гірка, з неприємним запахом, особливо у грибів, що довго лежать. Пластинки вільні.

 

 

Рис. 3.180. Поганка біла (Amanita virosa).

 

Ніжка довжиною до 8 см, у діаметрі до 1,5 см, рівна, інколи вигнута, близько основи потовщена, біла, з лусочками, з білим провислим кільцем під шапочкою.

Споровий порошок білий.

Отруйні властивості. Смертність при отруєнні блідою поганкою досягає 50 %. Отруйні всі частини гриба.

Ознаки отруєння. Через 6-10 год, інколи через 1-2 дні після вживання спостерігаються сильний пронос і безупинна блювота, біль у животі, гемоглобінурія (червона сеча) тривалістю до 48 год. Втома, судоми литкових м'язів, спрага, мало сечі, а на третій день помітне покращання (дуже оманливе). Згодом розвивається гемолітична жовтяниця, а на п'ятий день - смерть внаслідок гострої печінково-ниркової недостатності.






Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

Віртуальна читальня освітніх матеріалів для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Всі матеріали на сайті доступні за ліцензією Creative Commons Attribution-Sharealike 3.0 Unported CC BY-SA 3.0 та GNU Free Documentation License (GFDL)

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми приклали багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.