Біологія - Навчальный посібник - В. О. Мотузний 2009

Частина IІ. Ботаніка
3. Водорості
3.4. Відділи Бурі та Червоні водорості. Особливості будови, процесів життєдіяльності та поширення

Бурі водорості фітобентос морів та океанів усього світу (1500 видів) переважно в побережних мілководдях, але трапляються і далеко від берегів (Саргасове море). Крім хлорофілу містять пігмент фукоксантин (бурий). Цей відділ водоростей найорганізованіший. У низькоорганізованих нитчастих бурих водоростей талом складається із одного ряду клітин. У високоорганізованих представників клітини діляться у різних площинах і диференціюються з утворенням морфологічно відокремлених комплексів клітин, які нагадують асиміляційні, запасальні, механічні та провідні тканини. Складна будова слані пояснюється великими розмірами багатьох бурих водоростей. Наприклад, деякі види макроцистисів досягають довжини 40 м.

Клітини бурих водоростей одноядерні. Хлоропласти зернисті, численні. Піреноїдів немає. Утворюються моноцукри та поліцукор ламінарин. Пектиново-целюлозні клітинні стінки легко ослизнюються. Ріст бурих водоростей верхівковий (ділиться одна або кілька верхівкових клітин) чи інтеркалярний. Розмноження безстатеве дводжгутиковими зооспорами, які утворюються в одноклітинних (зрідка в багатоклітинних) зооспорангіях. Безстатеве вегетативне розмноження відбувається частинами талому, статеве — сперматозоїдами та яйцеклітинами.

У Чорному морі біля берегів України трапляються диктіота та цистозира. Вони досягають висоти від 20 см до 1 м. Найвідомішими серед бурих водоростей є багаторічні саргасуми, які компактно ростуть в Атлантичному океані (Саргасове море). У заростях саргасума відкладає ікру європейський вугор — риба з річок та озер Європи. Іншим відомим представником бурих водоростей є ламінарія. Вона поширена в побережній зоні переважно холодних морів, де часто утворює суцільні зарості. Її використовують в їжу — «морська капуста».

Червоні водорості (мал. 2.66), або багрянки (близько 4000 видів), поширені в морях, часто на значній глибині, переважно в тропіках і субтропіках і частково в районах помірного клімату (Чорне море — філофора, церамій, кораліна). Деякі ботаніки виділяють червоні водорості в окреме підцарство. Є мешканці прісноводних басейнів та ґрунту. За будовою талом деяких видів багрянок подібний до будови високоорганізованих бурих водоростей. Тіло має вигляд кущиків, утворених численними галузистими нитками (гігартина), рідше пластинчасте або листкоподібне (порфіра) до 2 м завдовжки. Ріст дифузний або верхівковий. Забарвлення визначає співвідношення вмісту хлорофілу, фікоеритрину, фікоціану. Хлоропласти зернисті, піреноїдів немає. Утворюють специфічний багрянковий крохмаль (речовина, близька до глікогену). Центріолей, на відміну від більшості інших водоростей, також немає. Розмноження вегетативне (особливими бруньками), статеве й безстатеве.

Мал. 2.66. Червоні водорості:

а — калітамшон; б — гігартина; в — літотамніон; г — делесерія; д — дазія

Більшість багрянок дводомні рослини. Зрілі чоловічі гамети водою переносяться до жіночого органа статевого розмноження, де і зливаються із яйцеклітиною. Зигота без періоду спокою ділиться (мітоз) і проростає в диплоїдні галузисті ниткоподібні таломи різної довжини. У верхній частині цих ниток формуються спори статевого розмноження — карпоспори, з яких розвивається нова водорість.

За безстатевого розмноження на таломі утворюються спорангії, у яких дозрівають спори. Життєві цикли складні з чергуванням 2—3 різних поколінь та способів розмноження (статевого, нестатевого, вегетативного).

Із червоних водоростей добувають агар. Багато багрянок використовують у їжу. В Норвегії після відливів на берегах пасуть овець, які поїдають червоні водорості.





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити